Курсова робота
на тему:
Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих
злочинним шляхом, як один із злочинів у сфері господарської діяльності
ПЛАН
Вступ
Розділ І. Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна,
здобутих злочинним шляхом, як один із злочинів у сфері господарської
діяльності
Розділ ІІ. Об’єктивні ознаки злочину, передбаченого ст. 209 КК
України “Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна,
здобутих злочинним шляхом”
2.1. Об’єкт
2.2 Об’єктивна сторона
Розділ ІІІ.Суб’єктивні ознаки цього злочину.
3.1 Суб’єкт
3.2 Суб’єктивна сторона
Розділ IV. Кваліфікуючі ознаки злочину
Висновки
Список використаних джерел
Вступ.
У сьогоднішньому відкритому фінансовому світі з високою
мобільністю коштів та швидким розвитком технологій платіжних
операцій, засоби для відмивання доходів, одержаних злочинним
шляхом, а також їх анонімного захисту в певних країнах чи на
певних територіях роблять фінансову злочинність транснаціональною.
В Україні прийнято закони, спрямовані на боротьбу з
відмиванням таких доходів, запроваджуються сучасні механізми
відповідного контролю. У той же час існують численні перешкоди в
ідентифікації клієнтів фінансових установ в окремих країнах і на
територіях, передусім в офшорних центрах.
За останні роки значно зросла кількість країн, фінансові структури
яких пропонують фінансові послуги без відповідного контролю чи
регулювання. Вони також захищені банківською таємницею. Швидке
збільшення кількості таких країн (територій), які не бажають
співпрацювати і не беруть участі або беруть лише незначну участь у
двосторонньому чи міжнародному співробітництві для подолання фінансової
злочинності, посилює конкуренцію між офшорними центрами та ще
більш погіршує ситуацію, що склалася на ринку фінансових послуг.
Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом становить
серйозну небезпеку для розвитку національної економіки, у тому числі її
кредитно-фінансової системи, утвердження демократичних засад діяльності
органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Ставить під
загрозу національну безпеку та послаблює міжнародний авторитет України.
Метою даного дослідження є опрацювання законодавчого та наукового
матеріалу з даного проблематичного питання.
Актуальність та мета курсової зумовлює наступні задачі наукового пошуку:
Виокремити такий злочин, як легалізація (відмивання) грошових коштів та
іншого майна, здобутих злочинним шляхом, як один із злочинів у сфері
господарської діяльності.
Дослідити особливості конструкції складу злочину, передбаченого ст. 209
КК України.
Теоретичною базою даного дослідження є чинні нормативно-правові акти та
наукові праці з цього питання.
Дана курсова робота структурно об’єднує вступ, чотири розділи, висновки
та завершується списком використаних джерел.
РОЗДІЛ І. Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна,
здобутих злочинним шляхом, як один із злочинів у сфері господарської
діяльності.
На сьогодні з розвитком виробництва та сфери господарської діяльності
почастішали і зловживання в цій сфері. Особливо небезпечні з них знайшли
своє відображення в Особливій частині Кримінального кодексу України.
Злочини, що вчиняються у сфері господарської діяльності – це вчинені
приватною або службовою особою при здійсненні господарської діяльності
умисні а бо необережні суспільно небезпечні діяння, що завдають шкоди
правам та інтересам громадян, підприємств, установ, організацій та
державі. Це діяння (дія або бездіяльність) у сфері господарської
діяльності, що заподіює шкоду суспільним відносинам, які складаються з
приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів, робіт і
послуг. [9; с.153]
Одним із злочинів, який вчиняється у цій сфері є злочин, передбачений
ст. 209 КК України “Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого
майна, здобутих злочинним шляхом”.
Зокрема ст.209 КК України втановлює відповідальність за вчинення
фінансових операцій та інших уогод з грошовими коштами та іншим майном,
здобутих завідомо злочинним шляхом. А також використання зазначених
коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої
господарської діяльності, а також створення організованих груп в Україні
чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого
майна, здобутих завідомо злочинним шляхом.
Виникнення терміну “відмивання” грошей пов’язують із зростанням
незаконного поширення і збільшенням доходів від цього виду злочинної
діяльності у США на початку 80-х років.
“Відмиванням” визнається процес, за допомогою якого правопорушники
прагнуть до того, щоб приховати справжнє походження доходів та володіння
ними від протизаконної діяльності.[13; с.89]
Легалізація – це дії спрямовані на маскування джерела, природи
походження та належності коштів і майна, одержаних в результаті вчинення
злочинів, та не переведення їх з “кримінального” обігу у легальний
сектор економіки [2; с.549]
Суспільна небезпека легалізації грошових коштів та іншого майна,
здобутих злочинним шляхом, зумовлена не стільки мірою протиправності їх
походження, скільки характером безконтрольного введення їх в законну
економіку, політичні інститути, засоби масової інформації, а також
характером вказаних у законі дій з використанням легальних механізмів
здійснення підприємницької або іншої діяльності для надання грошовим
коштам, що вводяться в обіг, або іншому майну видимості законних.
Внаслідок легалізації грошових коштів, майна, здобутих злочинним шляхом.
Порушується основна умова нормального функціонування економіки,
перекручуються функції фінансово-господарської діяльності, зростає
тіньове виробництво, прискорюється процес криміналізації економіки.
За даними МВС України, щорічний незаконний прибуток кримінальних
структур складає понад 30 млрд. грн., що становить 70% прибуткової
частини бюджету України. За допомогою світових фінансових систем
злочинні організації щорічно легалізують від 500 млрд. до 1,5 трильйона
доларів США, це –1,5-5% ваалового світового продукту.
Із відмиванням доходів, пов’язують такі злочини:
перетворення або передача власності, усвідомлюючи, що така власність є
доходом, з метою приховування або маскування незаконного походження
власності або з метою сприяння будь-якій особі, замішаній у вчиненні
предикатного злочину, уникнути правових наслідків її дій;
приховування або маскування справжнього характеру, джерела,
місцезнаходження, стану, переміщення, прав стосовно власності або
володіння нею, усвідомлюючи, що така власність є доходом;
набуття, володіння або використання власності, усвідомлюючи під час
отримання, що така власність була доходом;
участь у вчиненні, об’єднання або змова з метою вчинення, замах на
вчинення, пособництво, підмова, сприяння і поради щодо вчинення
будь-якого із злочинів, визначених вище. [6; ст.6]
Для легалізації, тобто введення злочинних прибутків у легальний оборот,
правопорушники використовують різні способи.
Виділяють чотири основні групи способів легалізації злочинних прибутків
організованими групами, злочинними організаціями. Перша група об’єднує
способи легалізації рухомого майна,здобутого злочинним шляхом; друга —
нерухомого майна, одержаного в результаті злочинної діяльності або
участі у ній; третя — документів, що виконують роль грошового
еквівалента і набуті злочинним шляхом; четверга — способи легалізації
правових документів, які підтверджують право володіння рухомим або
нерухомим (одночасно рухомим і нерухомим) майном чи його частиною,
здобутих внаслідок злочинної діяльності або участі у ній.
Грошові кошти, інше рухоме і нерухоме майно організовані злочинні
угворення легалізують, застосовуючи наступні фінансові,
фінансово-господарські операції:
з використанням фірм-посередників, кореспондентських рахунків, через
систему взаєморозрахунків, зустрічних платежів, інших розрахункових
зобов’язань, клірингових розрахунків;
із застосуванням багатосторонніх розрахунків і платежів з великою
кількістю учасників таких операцій, територіальне віддалених один від
одного;
через оформлення фальшивих рахунків у банківських установах, ведення
подвійної бухгалтерії суб’єктом підприємницької діяльності, банківської
установи;
шляхом переміщення «проконвертованих» грошових коштів за кордон через
банківські рахунки «лжефірм», суб’єктів господарської діяльності;
спеціально створених для їх легалізації кон-вертаційних центрів. При
деяких комерційних банках створюються конвертацій-ні центри, які за
допомогою заздалегідь розробленого ними злочинного механізму
спеціалізуються на перетворенні безготівкових грошових коштів суб’єктів
підприємницької діяльності (незалежно від форм власності) у готівку, з
її подальшою конвертацією в іноземну валюту та перерахуванням на
банківські рахунки іноземних держав;
шляхом проведення фінансово-господарських операцій з використанням
фіктивних фірм;
із застосуванням нових технологій у банківській сфері, зокрема, системи
«кіберплатежів». Вона складається з пластикової картки з мікросхемою, у
якій зашифрована вказана сума клієнта; електронної банківської програми,
де міститься інформація про грошові вклади клієнта. Остання може
передаватися за допомогою Інтернету на персональний комп’ютер клієнта;
тимчасове розміщення грошових коштів на банківських рахунках суб’єктів
підприємницької діяльності;
розміщення вказаних грошових коштів дрібними вкладами на депозитних
рахунках;
штучне роздроблення фінансової, фінансово-господарської операції значних
або великих розмірів на декілька дрібних (як правило, фіктивних) тощо.
[14; с.98]
Вказаний перелік не є вичерпним. Кожен злочинець, злочинне утворення
використовує різні комбінації системи дій, прийомів, операцій при
розробленні кримінальних технологій економічних злочинів з метою
одержання злочинних прибутків та їх легалізації в Україні й за її
межами.
РОЗДІЛ ІІ. Об’єктивні ознаки злочину передбаченого ст.209 ККУ
“Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих
злочинним шляхом”
Об’єкт.
Основним безпосереднім об’єктом легалізації (відмивання) грошових коштів
та іншого майна, здобутих злочинним шляхом є встановлений з метою
протидії залученню в економіку “брудних” коштів та виконання Україною
взятих на себе міжнародно-правових зобов’язань порядок здійснення
підприємницької та іншої господарської діяльності.
Додатковим об’єктом можуть виступати інтереси правосуддя, нормальне
функціонування фінансово-кредитної системи, право власності.
Предметом злочину є грошові кошти та інше майно, здобуте завідомо
злочинним шляхом.
Грошові кошти у даному разі можуть виступати як у готівковій, так і в
безготівковій формах (перебувають на банківському рахунку і їхній обіг
регулюється зобов’язальним правом), бути як національною, так і
іноземною валютою.
Під майном потрібно розуміти різноманітні предмети матеріального світу,
які задовольняють потреби людей і щодо яких можуть виникати цивільні
права та обов’язки. Крім грошей, це цінні папери, нерухомість,
транспортні засоби, твори мистецтва, ювелірні вироби, дорогоцінні метали
тощо.
Страсбурська Конвенція для визначення майна, здобутого злочинним шляхом,
вживає терміни “доходи” та “власність”. За Конвенцією, доходи – це
будь-яка економічна вигода, набута злочинним шляхом. Вона може
складатися з будь-якої власності. Поняття “власність” включає
власність будь-якого виду, матеріальну власність чи власність, виражену
в правах, рухоме чи нерухоме майно, правові документи або документи, що
підтверджують право на таку власність чи частину в ній.
Закон України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню)
доходів, одержаних злочинним шляхом” від 28.11.2002 року також для
визначення майна, здобутого злочинним шляхом, вживає термін “доходи” –
це будь-яка економічна вигода, одержана внаслідок вчинення суспільно
небезпечного протиправного діяння, що передує легалізації (відмиванню)
доходів, яка може складатися з матеріальної власності чи власності, що
виражена у правах, а так само включає рухоме чи нерухоме майно та
документи, які підтверджують право на таку власність або частку в ній.
Суспільно-небезпечне протиправне діяння, що передує легалізації
(відмиванню) доходів, – діяння, за яке Кримінальним кодексом України
передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк три і більше
років (за виключенням діянь, передбачених статтями 207, 212 КК України),
або яке визнається злочином за кримінальним законом іншої держави, і за
таке ж саме діяння передбачена відповідальність Кримінальним кодексом
України, та наслідком вчинення якого є незаконно одержані доходи.
Отже, до прибутків, одержаних шляхом злочинної діяльності слід включати
будь-яку економічну вигоду матеріального і нематеріального характеру.
Зокрема, це: 1) рухоме майно: грошові кошти, монетарні метали,
дорогоцінні камені, транспортні засоби, цінні папери; 2) нерухоме майно;
3) документи, що виконують роль грошового еквівалента: приватизаційні
чеки, приватизаційні сертифікати, інші документи, котрі мають обмінну
цінність; 4) правові документи, що підтверджують право на володіння
рухомим і нерухомим майном або його частиною.
Обов’язковою ознакою предмета злочину є вказівка законодавця на його
злочинне походження. Грошові кошти та інше майно виступають предметом
легалізації за умови, що їх здобуття відбулося заздалегідь і було
поєднано з порушеннями норм тільки кримінального законодавства.
Вказівка закону на винятково злочинний характер походження майна —
предмета розглядуваного злочину — не означає, що застосування ст. 209 КК
України вимагає попереднього винесення обвинувального вироку за
предикатний злочин. Достатньо усвідомлення винним того, що він вчинює
дії з майном, здобутим злочинним шляхом.
Конкретний злочинний спосіб, за допомогою якого здобуто таке майно, на
кваліфікацію злочину не впливає. Це можуть бути той чи інший злочин
проти власності, одержання хабара, контрабанда, шахрайство з фінансовими
ресурсами, ухилення від сплати податків, вбивство з корисливих мотивів,
незаконне полювання, незаконне використання товарного знака, ввезення,
виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів тощо. При
цьому використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних
засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів, необхідно
кваліфікувати за ст. 306 КК України.
Майно потрібно вважати здобутим злочинним шляхом, якщо воно прямо або
опосередковано отримано в результаті вчинення кримінальне караного
діяння. У зв’язку з цим до предмета коментованого злочину належить і те
майно, яке отримане в обмін на здобуте злочинним шляхом або внаслідок
його іншої реалізації (наприклад, товари, придбані на викрадені гроші).
Не повинні вважатися здобутими злочинним шляхом грошові кошти та
майно, якими особа не заволодівала (які не отримувала) шляхом вчинення
злочину, а які вона незаконно утримала, приховала, не передала їх
державі при наявності обов’язку їх передати і кошти, не сплачені особою
як податки, збори, інші обов’язкові платежі; неповернена чи прихована
виручка в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів (робіт,
послуг) або приховані товари чи інші матеріальні цінності, отримані від
такої виручки, оскільки у подібних випадках грошові кошти та інше майно
не здобуваються злочинним шляхом, а має місце незаконне (злочинне)
розпорядження грошовими коштами та іншим майном, право власності на які
особа набула злочинним шляхом.[4; с.438]
Не має значення, чи майно здобуте завідомо злочинним шляхом на території
України, чи за її межами. Зокрема, майно, здобуте завідомо злочинним
шляхом на території України, може легалізовуватись як на її території,
так і за її межами, і, навпаки, майно, здобуте завідомо злочинним
шляхом за межами України, може легалізовуватись і на території України.
При цьому як щодо оцінки предикатного діяння (злочину, вчиненням якого
здобуті кошти і майно), так і щодо оцінки легалізації, які мають
враховуватись положеннями ст.ст. 6, 7 та 8 ККУ про дію кримінального
закону в просторі.
2.2 Об’єктивна сторона.
Легалізація (відмивання) грошей – це вчинення дії з метою надання
правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженнями
доходами або дій, спрямованих на приховування джерел походження таких
доходів.
До легалізації (відмивання) доходів відносять дії спрямовані на
приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого
майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх
походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння
або використання коштів або іншого майна, за умовою усвідомлення особою,
що вони були доходами. [5; ст.2]
Об’єктивна сторона злочину може виражатись в одній з трьох форм:
1) вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та
іншим майном, здобутими завідомо злочинним шляхом;
2) використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення
підприємницької або іншої господарської діяльності;
3) створення організованих груп в Україні чи за її межами для
легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих
завідомо злочинним шляхом.
ae
^`t?4
6
D
H
J
I
I
Ue
TH
ae
`?i6
„
–
I
Ue
TH
gd/[k
??k? – це будь-яка операція, пов’язана із здійсненням або забезпечення
здійснення платежу.
До фінансових операцій належать передусім банківські операції, операції
небанківських фінансових установ, операції, які реалізуються під час
здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів, зокрема:
внесення або зменшення депозиту (внеску, вкладу);
переказ грошей з рахунку на рахунок;
обмін валюти;
надання послуг з випуску, купівлі або продажу цінних паперів та інших
видів фінансових активів;
надання або отримання позики або кредиту;
страхування (пересрахування);
надання фінансових гарантій та зобов’язань;
довірче управління портфелем цінниз паперів;
фінансовий лізинг;
здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої
грошової лотереї;
надання послуг з випуску, купівлі, продажу і обслуговування чеків,
векселів, платіжних карток, грошових поштових переводів та інших
платіжних інструментів;
відкриття рахунку.
Поняття інша угода охоплює відмінні від фінансових операцій дії фізичних
і юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну та припинення’
цивільних прав та обов’язків. Угоди можуть бути як односторонніми
(наприклад, заповіт, довіреність), так і дво- або багатосторонніми. Це
різноманітні договори — купівлі-продажу, позики, доручення, комісії,
страхування, схову, перевезення, про сумісну діяльність тощо. Момент, з
якого угода вважається вчиненою (укладеною), визначається цивільним
законодавством залежно від того, до якого виду належить угода (є вона
реальною чи консенсуальною), та інших моментів (наприклад, дотримання
обов’язкове нотаріальної форми).
За ст. 209 КК України слід кваліфікувати, наприклад, такі дії,
здійснювані з метою легалізації злочинних доходів; відкриття банківських
рахунків, внесення коштів на такі рахунки або на рахунки інших
підприємств, придбання рухомого і нерухомого майна, у т.ч. для
наступного сплатного чи безоплатного відчуження цього майна; надання
кредитів і позик; купівля акцій, векселів, облігацій та інших цінних
Паперів; інвестування та отримання доходів від інвестицій; укладання
фіктивних договорів про надання кредитів або різноманітних послуг
(наприклад, аудиторських, юридичних, маркетингових); операції, пов’язані
із ввезенням, переказуванням і пересиланням на території України, в
Україну та за її межі відповідного майна.
Легалізацією слід визнавати також переміщення “брудних” коштів в офшорні
зони, в яких відсутні:
1) юридичні норми, що зобов’язують фінансові установи зберігати
інформацію про своїх клієнтів та здійснювані ними операції;
2) законодавчі положення, які дають можливість владі отримати доступ до
банківської інформації;
3) норми, відповідно до яких влада однієї країни може передавати іншій
країні інформацію про особу та її фінансові операції.[2, с.549]
Під використанням грошових коштів та іншого майна здобутих завідомо
злочинним шляхом, для здійснення підприємницької діяльності або іншої
господарської діяльності, слід розуміти їх використання при здійсненні
легальної діяльності по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню
послуг, торгівлі суб’єктами господарської (підприємницької) діяльності,
зареєстрованими як такі у встановленому законом порядку:
А) будь-яке інвестування зазначених коштів та майна у здійснення
господарської діяльності (внесення їх як вкладу до статутного фонду
суб’єкта підприємницької діяльності або безоплатна передача такому
суб’єкту, інвестування у спільну господарську діяльність тощо);
Б) придбання за здобуті злочинним шляхом грошові кошти сировини,
продукції, іншого майна для використання в господарській діяльності;
В) використання майна, здобутого злочинним шляхом, як напівфабрикатів,
сировини тощо;
Г) фактичне користування майном, здобутим завідомо злочинним шляхом,
наприклад, викраденими транспортними засобами, верстатами, обладнанням,
приладами при зійсненні господарської діяльності.[4; с.438]
Третя форма у якій може виражатись об’єктивна сторона цього злочину
полягає у створенні організованих груп в Україні чи за її межами для
легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих
завідомо злочинним шляхом.
Організована група – це стійке об’єднання декількох осіб (трьох і більше
суб’єктів злочину), які попередньо зорганізувалися для готування або
вчинення злочинів. [2,с.100]
Ознакою даної форми є те, що організована група створюється в Україні
або за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та майна,
здобутого завідомо злочинним шляхом.
Злочин, є з формальним складом, тобто вважається закінченим з моменту
вчинення однієї з трьох альтернативних дій, зазначених у диспозиції ч. 1
ст. 209, незалежно від настання очікуваних особою наслідків.
РОЗДІЛ ІІІ. Суб’єктивні ознаки злочину передбаченого ст.209 ККУ
“Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих
злочинним шляхом”
3.1 Суб’єкт.
Суб’ктом злочину виступає особа, яка вчинила злочин і підлягає
кримінальній відповідальності.
Суб’єктом при легалізації (відмиванні) грошових коштів та іншого майна,
здобутих злочинним шляхом повинна визнаватись осудна особа, яка досягла
16-річного віку і набула цивільної дієздатності у повному обсязі, не
обмежена у ній або не позбавлена дієздатності судом.
Здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати
для себе цивільні обов’язки (цивільна дієздатність) виникає у
повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення
вісімнадцятирічного віку.
У випадках, коли законом дозволяється одружуватися до досягнення
вісімнадцятирічного віку, громадянин, який не досяг
вісімнадцятирічного віку, набуває дієздатності в повному обсязі з
моменту одруження.[11; ст.11]
При наявності певних підстав громадянин може бути визнаний судом
обмеженим у цивільній дієздатності, або недієздатним.
Громадянин, який внаслідок зловживання спиртними напоями або
наркотичними засобами ставить себе і свою сім’ю в тяжке
матеріальне становище, може бути обмежений судом у дієздатності в
порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом
Української РСР, і над ним встановлюється піклування.
Він може укладати угоди по розпорядженню майном, а також одержувати
заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатись
ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових
угод.
Громадянин, який внаслідок душевної хвороби або недоумства не може
розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнаний
судом недієздатним в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним
кодексом Української РСР, і над ним встановлюється опіка.
Громадяни визнані судом обмеженими у цивільній дієздатності або
недієздатними виключаються із кола суб’єктів, які мають право
здійснювати фінансові операції та інші угоди з грошовими коштами та
іншим майном, а також використовувати кошти та інше майно для здійснення
підприємницької та іншої господарської діяльності. Так як об’єктивна
сторона злочину передбаченого ст.209 може виражатись у формі вчинення
фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном,
здобутими завідомо злочинним шляхом, а також у формі використання
зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або
іншої господарської діяльності, то громадяни, які визнані судом
обмеженими у цивільній дієздатності або недієздатними не можуть нести
відповідальність за легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншогго
майна, здобутих злочинним шляхом, тобто не можуть виступати суб’єктом
цього складу злочину.
Особи у віці від 15 до 18 років можуть притягуватись до відповідальності
за відмивання майна з урахуванням положень законодавства про вік
кримінальної відповідальності.
За ст. 209 КК України має відповідати та особа, яка не брала участі як
виконавець або співучасник у первинному (предикатному) злочині,
внаслідок вчинення якого здобуто майно — предмет наступної легалізації.
Особа, яка вчинила предикатний злочин і наступні дії, що охоплюються
поняттям легалізації, повинна нести відповідальність лише за вчинення
первинного злочинного діяння, передбаченого відповідною статтею
Особливої частини КК, без додаткового інкримінування їй ст. 209 КК
України.
Вчинення цього злочину службовою особою з використанням свого службового
становища в усякому разі потребує додаткової кваліфікації дій цієї особи
в залежності від конкретних обставин: за ст.364 (зловживання владою або
слузбовим становищем), ст.365 КК України (перевищення влади або
службових повноважень) [3; с.307-308]
3.2 Суб’єктивна сторона.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер
свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх
настання.
Особа, яка фактично використовує майно, здобуте злочинним шляхом, у
формах, вказаних у ст. 209, однак сумлінно помиляється щодо його
походження, не несе відповідальність за цей злочин. Для кваліфікації дій
за ст. 209 не вимагається точна обізнаність про характер та конкретні
обставини вчинення предикатного злочину. Достатньо, щоб особа
припускала, що майно здобуто злочинним шляхом.
Не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 209, дії щодо
використання майна, здобутого злочинним шляхом, для продовження вчинення
кримінально караних діянь (наприклад, для продовження зайняття
підприємницькою діяльністю без державної реєстрації), адже вони не
спрямовані на надання легального вигляду такому майну.
Обов’язковою ознакою кладу злочину є мета – надання законного статусу
(легальності) здобутим завідомо злочинним шляхом грошовим коштам та
іншому майну або використання їх для здійснення підприємницької або
іншої господарської діяльності. [4; с.439]
РОЗДІЛ IV. Кваліфікуючі ознаки злочину.
У ч. 2ст. 209 передбачені кваліфікуючі ознаки даного злочину. Ними є
вчинення його: 1) повторно;
2) за попередньою змовою групою осіб.
1) Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів,
передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини
цього Кодексу.
Специфіка повторності як особливого виду множинності злочинів полягає у
тому, що її утворюють тотожні або, у разі особливої вказівки
законодавця, однорідні чи схожі за своїми ознаками злочини. За загальним
правилом повторністю визнаються лише ті злочини, які передбачені однією
статтею, а для тих випадків, коли в одній статті КК вміщено кілька
різних складів злочинів — однією частиною статті Особливої частини КК.
Повторність виникає незалежно від того, чи була винна особа засуджена
раніше за вчинення одного чи кількох злочинів, які утворюють
повторність; поняттям повторності охоплюється і рецидив злочинів.
Повторність виникає і у тих випадках, коли один, декілька або й усі
злочини, які її утворюють, вчинено у співучасті або коли якісь із
вчинених злочинів є незакінченими і кваліфікуються як замахи чи
готування.
У разі, коли повторність передбачена КК як кваліфікуюча ознака
відповідного злочину, то вчинення двох чи більше таких злочинів,
передбачених однією статтею, кваліфікується за тією частиною статті,
якою передбачено цю ознаку.
2) Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне
вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб’єктами злочину,
які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про
спільне вчинення злочину заздалегідь — означає дійти згоди щодо його
вчинення до моменту виконання його об’єктивної сторони. Таким чином, ця
домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі
замаху на злочин. Як випливає із ч. 2 ст. 28, домовленість повинна
стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об’єкта злочину,
його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних
функцій тощо). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі —
усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо.
Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому
можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує
певну роль.
Висновки.
Проведеним дослідженням, на основі праць провідних вчених кримінального
права України, було встановлено, що легалізація – це це дії спрямовані
на маскування джерела, природи походження та належності коштів і майна,
одержаних в результаті вчинення злочинів, та не переведення їх з
“кримінального” обігу у легальний сектор економіки.
Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих
злочинним шляхом, відносяться до злочинів у сфері господарської
діяльності.
Предметом злочину є грошові кошти та інше майно, здобуте завідомо
злочинним шляхом. Конкретний злочинний спосіб, за допомогою якого
здобуто таке майно, на кваліфікацію злочину за ст.209 не впливає.
Об’єктивна сторона цього злочину характеризується вчиненням активних дій
і може виражатись в одній з трьох форм: 1) вчинення фінансових операцій
та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутими завідомо
злочинним шляхом; 2) використання зазначених коштів та іншого майна для
здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності; 3)
створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації
(відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо
злочинним шляхом.
Суб’єктом легалізації (відмиванні) грошових коштів та іншого майна,
здобутих злочинним шляхом може бути осудна особа, яка досягла 16-річного
віку і набула цивільної дієздатності у повному обсязі, не обмежена у ній
або не позбавлена дієздатності судом. Суб’єктивна сторона злочину
характеризується прямим умислом.
Легалізація (відмиванні) грошових коштів та іншого майна, здобутих
злочинним шляхом тісно пов’язана з основними злочинами, тобто тими, в
результаті яких вони отримуються.
Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом становить
серйозну небезпеку для розвитку національної економіки, у тому числі її
кредитно-фінансової системи.
Здійснюючи легалізацію грошових коштів та іншого майна, здобутих
злочинним шляхом, відбувається безконтрольне введення їх в законну
економіку, політичні інститути, засоби масової інформації, при цьму
порушується основна умова нормального функціонування економіки,
перекручуються функції фінансово-господарської діяльності, зростає
тіньове виробництво, прискорюється процес криміналізації економіки.
Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей
(FATF) Україну у вересні 2001 р. внесено до списку країн і територій,
що не співпрацюють у сфері боротьби з відмивенням грошей. 15 травня 2002
року Кабінет Міністрів України і Національний Банк України затвердили
постановою Прогаму протидії легалізації (відмиванню) доходів одержаних
злочинним шляхом. Основною метою визначених цією програмою заходів є
створення ефективної системи протидії легалізації доходів, одержаних
злочинним шляхом, усунення недоліків, які спричинили внесення України до
списку країн, що не співпрацюють у сфері боротьби з відмиванням грошей,
зменшення кількості економічних злочинів, які вчиняються на території
України.
Боротьба з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, є вкрай
необхідною з трьох основних причин. По-перше, такі заходи дають
можливість виявити злочини, спрямованих на отримання “брудних” коштів.
По-друге, відмивання доходів сприяє розвитку міжнародної корупції, що
підриває зусилля України, спрямовані на становлення демократичних
політичних інститутів та стабільної національної економічної системи.
По-третє, боротьба з цим економічним злочином допомагає захистити
цілісність української фінансової системи від негативного впливу
кримінального капіталу.
Список використаних джерел.
Кримінальний Кодекс України. – К., 2001
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня
2001 року /за ред. М.І.Мельника, М.І.Хаврошока, – Каннон, А.С.К., 2001
Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під
Загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К., -“ФОРУМ”,
2001
Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за ред.
С.С. Яценка. – К.: АСК, 2002
ЗУ “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом” від 28 листопада 2002 року.
Конвенція Ради Європи “Про відмивання пошук, арешт та конфіскацію
доходів, одержаних злочинним шляхом ” від 8 листопада 1990р.
Ратифікована Україною 17 грудня 1997р.
Постанова Кабінету Міністрів України і Національного Банку України “Про
затвердження Програми протидії легалізації (відмивання) доходів,
одержаних злочинним шляхом” від 15 травня 2002 року.
Заява Кабінету Міністрів України “Стосовно боротьби з легалізацією
(“відмиванням”) коштів одержаних злочинним шляхом” від 28 серпня 2001
року.
Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник. / За ред. М.І.
Бажанова, В.В.Стасиша, В.Я.Тація. – К. – X.: Юрінком Інтер -Право, 2001.
Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник. / Ю.В.
Александров та ін. – К.: МАВСУ – Правові джерела, 1998.
Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 р.
Кримінальне право України. Загальна частина. – Київ – Харків, 2001
PAGE
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
