Курсова робота
Спадкування за заповітом
План
Свобода заповіту.
Зміни і скасування заповіту.
Недійсність заповіту.
1. Свобода заповіту
Одним із головних принципів спадкового права – принцип свободи заповіту,
який знайшов своє законодавче закріплення в ст.1235 ЦК України. Принцип
свободи заповіту є загальновизнаним як у вітчизняній, так і в зарубіжній
літературі. Принцип свободи заповіту характерний для цивільного
законодавства багатьох країн. Так, широкого наголосу набув випадок, коли
громадянка США заповіла все своє майно радянським космонавтам Ю.
Гагаріну і Г. Титову .
Заповідач має право заповісти своє майно на свій розсуд. . Заповідач
може призначити спадкоємцями за заповітом будь – яких осіб, які як
входять в коло спадкоємців за законом, так і не є спадкоємцями за
законом. Правонаступники спадкодавця також вільні в своєму виборі : вони
можуть як прийняти спадщину, так і відмовитися від неї. Головне місце в
будь – якому заповіті – призначення спадкоємців.
Законом встановлено право кожної людини на складання заповіту. Заповіт є
розпорядження особи на випадок її смерті. Заповіт складається за життя
людини, а підлягає виконанню тільки після її смерті. Це обумовлює
важливість точного та грамотного складання заповіту саме таким чином,
щоб він мав в майбутньому єдине розуміння та тлумачення. Тому, згідно
закону, заповіт вважається дійсним ( таким, що набув юридичної сили)
тільки після його нотаріального посвідчення .
Звертаємо увагу на те, що необхідно врахувати багато обставин, щоб в
майбутньому процес спадкування відбувся саме так, як того бажав сам
заповідач. На жаль, на практиці не всі нотаріуси вважають можливим
витрачати свій час на консультації громадян. Тому особи, які мають право
складати заповіт, повинні відповідати таким вимогам:
досягнення повноліття;
усвідомлення значення наслідків своїх дій та можливість керувати ними (
дієздатність );
наявність документу, що посвідчує особу ( паспорт громадянина України, а
також довідка державного податкового органу про присвоєння
ідентифікаційного номера).
Таким чином, право заповідати належне їм майно володіють тільки фізичні
особи ( громадяни), які володіють повною цивільною дієздатністю. Це
означає, що громадянин, який бажає скласти заповіт, повинен бути
повнолітнім ( тобто досягти 18 – ти років). До винятків можна віднести
наступні випадки:
У випадку реєстрації шлюбу фізичною особою, яка не досягла повноліття; з
моменту реєстрації шлюбу така особа набуває повної цивільної
дієздатності.
Тут слід роз’яснити, що у випадку розірвання шлюбу до досягнення
фізичною особою повноліття чи у випадку визнання шлюбу недійсним ( з
підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою даної особи ) – набута
цією особою повна цивільна дієздатність зберігається.
У випадку, коли фізична особа досягла 16 – річного віку та працює за
трудовим договором.
У випадку, коли фізична особа досягла 16 – річного віку та займається
підприємницькою діяльністю.
Якщо неповнолітня особа записана матір’ю чи батьком дитини .
Таким чином, у ситуаціях пп. 2 – 4 вказаним категоріям громадян може
надаватись повна цивільна дієздатність. За загальним правилом надання
повної цивільної дієздатності здійснюється на підставі рішення органу
опіки та піклування за заявою зацікавленої особи на підставі
письмової згоди батьків ( усиновителів / піклувальників), а у випадку
відсутності такої згоди – можна звернутись до суду. І тоді на підставі
винесеного рішення суду може бути надано повну цивільну дієздатність.
Так, за наявності письмової згоди батьків ( усиновителів /
піклувальників) або органу опіки та піклування особа, вказана у п. 3 ,
може бути зареєстрована приватним підприємцем. Власне повна цивільна
дієздатність наступає з моменту її державної реєстрації приватним
підприємцем.
Звісно, у випадку припинення трудового договору, припинення занять
підприємницькою діяльністю фізичною особою , набута нею повна цивільна
дієздатність зберігається.
Таким чином, у перерахованих випадках громадяни вправі заповідати
належне їм майно до досягнення ними 18 років.
Крім того, необхідно розуміти, що громадяни, визнані у судовому
порядку недієздатними або обмежено дієздатними ( у випадку якщо
громадянин страждає на психічний розлад та це суттєво впливає на його
здатність розуміти значення своїх дій, контролювати свої дії, а також
особи, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами тощо,
які ставлять себе та членів своєї сім’ї у скрутне матеріальне становище
) не можуть складати заповіт.
Діюче законодавство про нотаріат не допускає можливості посвідчення
заповіту через представника ( тобто за довіреністю). Громадянин повинен
особисто прийти до державної нотаріальної контори або звернутися до
приватного нотаріуса чи у передбачених випадках звернутися до інших
уповноважених посадових осіб для посвідчення заповіту та особисто його
скласти .
На практиці у більшості випадків заповіти складають на користь
фізичних осіб. Фізичною особою є жива людина, в тому числі зачата
заповідачем та народжена на момент складання заповіту. Вона може бути
як громадянином України, так і громадянином іноземної держави, особою
без громадянства. Бажано у заповіті вказувати місце проживання чи інші
дані, на підставі яких в майбутньому можна буде розшукати спадкоємця (
наприклад місце роботи).
І все ж таки слід пам’ятати, що заповіт може бути складено не тільки
на користь фізичних осіб ( які можуть входити або не входити до кола
спадкоємців за законом), але й на користь:
– підприємств, організацій, що мають статус юридичної особи;
– територіальні громади;
– держави.
Пропонуємо вказувати у заповіті:
Обов’язково вказувати фізичним особам: прізвище , ім’я, по батькові.
Наприклад: „ Іванов Іван Іванович ”. Бажано вказувати : ступінь
спорідненості, місце роботи. Наприклад: син; ВАТ „ Світоч ”, посада –
інженер, м. Київ, вул.. Лагерна, 6.5.
Обов’язково вказувати підприємствам, організаціям: повне найменування,
включаючи організаційно – правову форму. Наприклад : Ват „ Світоч”.
Бажано вказувати: місцезнаходження, ідентифікаційний номер юридичної
особи. Наприклад: код ЄДПРО 00123213, м. Київ . вул.. Лагерна .6.5.
Обов’язково вказувати територіальним громадам: найменування громади.
Наприклад: „ Оболонський район м. Києва”. До територіальних громад
належать районні, міські, районні у м. Києві та Севастополі, обласні.
Причому м. Київ та Оболонський район м. Києва – різні територіальні
громади. Бажано вказувати: поштову адресу відповідної ради депутатів.
Обов’язково вказувати державам: назва держави Наприклад „ Росія ” або
„ Україна ”. Бажано вказувати : адресу відповідного органу, який від
імені
держави має право приймати спадщину. В Україні це Фонд державного майна
України. Його адреса: 01133, м. Київ, вул.. Кутузова, 6.
Додаємо, що спадкоємцем може бути будь – яка особа, незалежно від
її дієздатності або громадянства .
Отже, заповідач вправі скласти заповіт на користь однієї чи кількох
осіб. Він може також вказати у заповіті іншого спадкоємця на випадок,
якщо вказаний ним у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини або
не прийме спадщини, чи буде усунений від прийняття спадщини ( тобто ,
під- призначення спадкоємця ).
Щодо кола спадкоємців, слід звернути увагу на той факт, що вказувати
спадкоємців необхідно точно, щоб в майбутньому не виникало ніяких
сумнівів чи непорозумінь. Адже після смерті заповідача можливості
уточнити що – небудь як такої не буде . Також бажано вказати, як
можливо розшукати спадкоємця, оскільки можуть виникнути труднощі
відносно запрошення його до нотаріуса для прийняття спадщини.
Виникає питання, що можна заповісти ?
За заповітом можуть передаватися як права, так і обов’язки, які належать
громадянину та продовжують існувати після його смерті. Виняток складають
права та обов’язки, які законом просто заборонено спадкувати. Прав – це,
як правило, майно, а обов’язки – борги.
Законом встановлено перелік критеріїв, за яким визначаються права
та обов’язки, які не можуть бути успадковані. Зупинимось на деяких з
них.
Звертаємо Вашу увагу на то, що за заповітом не можуть передаватися
права та обов’язки, які нерозривно пов’язані з особою спадкодавця (
наприклад , прав на аліменти, право на відшкодування шкоди, завданої
життю чи здоров’ю ), а також права та обов’язки, перехід яких у в’язку з
спадкуванням діючим законодавством не допускається.
Вважаємо за необхідне зупинитися й на наслідках помилкового зазначення
( чи помилкового упущення ) у заповіті прав та обов’язків, які не можуть
переходити за спадщиною. У цьому випадку зазначення у заповіті таких
прав та ( або ) обов’язків, їх перехід до спадкоємців не відбувається.
Крім того, будь – які бажання заповідача, які по своїй суті суперечать
закону, не можуть бути реалізовані у заповіті. Тому зазначення у
заповіті таких прав ( обов’язків) є просто недоречним .
Інша ситуація : спадкодавець бажає включити у заповіт права та ( або)
обов’язки. Не робить цього через сумніви у законності в казання таких
об’єктів спадкування . Однак дані права та обов’язки будуть спадкуватися
за законом , не дивлячись на те, що заповідач бажав би , щоб інші
спадкоємці спадкували їх за заповітом.
Враховуючи вище зазначене, краще все ж таки включити всі можливі
права та обов’язки у заповіт. Остаточно визначиться можливість
спадкування таких прав та обов’язків після смерті заповідача, в період
відкриття спадщини та визнання кола спадкоємців.
Слід розуміти, що неможливо сприймати права та обов’язки як окремі
категорії, оскільки до спадкоємців, до яких перейшли права, автоматично
переходять й обов’язки спадкодавця. Заповідач може у заповіті тільки
перерозподілити свої обов’язки між тими спадкоємцями, яким передає свої
права.
Таким чином, осяг обов’язків заповідача, що передається за заповітом
одному з спадкоємців, можуть бути лише меншими, ніж обсяг прав , що
передається цьому спадкоємцю. Якщо ж спадкодавець одному з спадкоємців
заповідає обсяг обов’язків більший, ніж обсяг прав, то такий
спадкоємець буде змушений передати частину прав. Отриманих за
заповітом, для погашення обсягу обов’язків за заповітом , та втрачає
сенс у прийнятті спадщини. Слід врахувати, що спадкоємець в будь – якому
випадку не відповідає за обов’язки заповідача власним майном .
Якщо ж про свої обов’язки спадкодавець замовчав, тоді вони будуть
успадковані у тій же частині, що й права. Тобто, якщо все майно
заповідано у рівних частинах двом особам, тоді й борги вони будуть нести
у рівних частинах. Якщо ж, наприклад, воно заповідано трьом особам у
співвідношенні 25%, 25%, 50%, то й борги будуть розподілені на трьох
відповідно по 25%, 25%, 50%. Якщо ж одному спадкоємцю була заповідана
квартира, іншому – решта майна, то обов’язки спадкодавця вони виконують
спільно у пропорційному співвідношенні, яке відповідало б співвідношенню
вартості квартири та решти майна.
Отже, в будь – якому випадку спадкоємці несуть відповідальність за
обов’язками спадкодавця тільки майном та правами, що перейшли до них від
спадкодавця за спадщиною. Тобто збитковим прийняття такого роду
спадщини не може бути за своєю суттю. В найгіршому випадку все, що було
отримано за спадщиною, буде передано для виконання обов’язків
спадкодавця. Спадкоємець не зобов’язаний покривати своїм майном борги
спадкодавця, хоча, якщо він бажає, то може це зробити .
Доцільно виділити три варіанти формулювань щодо змісту заповіту,
які найбільш часто зустрічаються у практиці.
Перший – загальна форма, коли заповідається „ все майно, де б
воно не знаходилося та у чому б не виявлялося ”.
Другий — заповідається спадщина за видами майна : „ заповідаю
автомобіль сину, квартиру – дружині ”.
Третій — заповідаються окремі права та решта майна. Наприклад, „
автомобіль – сину, квартиру та решту свого майна – дружині ”.
Перший варіант, безумовно самий простий, однак він має суттєвий
недолік:
спадкоємці разом з нотаріусом після смерті заповідача повинні визначити
спадкове майно, що може знаходиться у третіх осіб.
Другий варіант також має свій недолік. Він полягає у тому, що
заповідач повинен змінювати заповіт у випадку набуття нового майна,
оскільки пізніше набуте майно, яке не увійшло до складеного заповіту,
буде успадковуватися за законом. А внесення змін у заповіт підлягає
обов’язковому нотаріальному посвідченню, що передбачає додаткові
витрати.
Третій варіант вважається самим оптимальним, оскільки він компенсує
недоліки перших двох. У той же час він уточнює, де знаходиться майно, та
не потребує доповнень у випадку набуття нового майна. Сам нотаріус не
має права наполягати на одному з варіантів, хоча повинен роз’яснити їх
наслідки та надати кваліфіковану пораду.
На практиці у більшості громадян, які мають намір розпорядитися на
випадок смерті належним їм майном, перед тим, як йти до нотаріуса для
посвідчення заповіту досить часто виникає питання : чи необхідно
надавати докази належності заповідачу заповіданого майна ?
Відповідно до ст..56 Закону України „ Про нотаріат ” та п. 159
Інструкції „ Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України
” при посвідченні заповітів від заповідачів не вимагається надання
доказів, що підтверджують їх право власності на майно, що
заповідається.
Це правило можна пояснити тим, що громадянин, який заповів майно,
залишається його власником та вправі розпоряджатися даним майном на свій
власний розсуд ( продати, подарувати, обміняти ). А майно, що перейде до
спадкоємців, визначається тільки на момент смерті заповідача ( тобто
після відкриття спадщини ).
Наприклад, якщо спадкодавець включив до заповіту неналежне йому
майно, дана обставина не призведе , що виникнення у спадкоємців права
власності на заповідане майно. У випадку виникнення спору про право
власності на спірне майно, питання буде вирішуватися у судовому порядку
.
Звертаємо Вашу увагу на наступне. При складанні заповіту (
наприклад, за окремими видами майна ) важливо надати правильну
характеристику даному майну, оскільки багато речей та предметів протягом
життя мають властивість змінювати свої ознаки .
У зв’язку з цим ми рекомендуємо вказувати наступну інформацію :
Вид майна :
необхідні дані про майно:
Жилі будинки, квартири, Місцезнаходження ( повна
адреса).
2) Земельні ділянки . Місцезнаходження (
повна адреса)
можливо – кадастровий номер або
реквізити державного акту про
право
власності на земельну
ділянку
Садові будинки, дачі, Місцезнаходження (повна
адреса)
Садові насадження. та найменування садівницького коо-
перативу,
товариства, номер садової
Ділянки
Вклади у банках, в інших Найменування банківської
установи
кредитних установах. та номер рахунку.
Авторське право та Назва твору, винаходу.
авторський гонорар.
6 ) Зброя.
Найменування, можливо – рік
випуску, реєстраційні дані.
) Частка статутного капіталу Найменування та місцезнаходження
підприємства, господарського підприємства, номер ОКПО.
товариства.
8) Акції. Найменування
та місцезнаходження
акціонерного товариства, номер та
серія
цінного паперу.
9) Предмети домашньої Найменування, можливо,
колір,
обстановки. Розмір, інші
ознаки, які з часом не
змінються.
Так, коментуючи ст.1235 ЦК України О. С. Северова, вважає, що в
деяких випадках можливе і не зазначення прізвища, ім’я, та по батькові
спадкоємця, але воля заповідача повинна бути викладена чітко і
недвозначно. Так, якщо майно заповідано „ внукам ” , то у такому
випадку спадкоємцями за заповітом можуть стати і „ ті внуки ” які ще не
народилися на момент складання такого заповіту .
В коментованій же статі мова йде про можливість призначити спадкоємцем
особу, як фізичну , так і юридичну, якої ще не існує в природі на момент
складення заповіту. Ми вважаємо, що оскільки ніщо не може завадити
заповідачу призначити в секретному заповіті спадкоємцем свого сина,
онука, які ще не народилися і невідомо, коли народяться, то не повинно
бути перешкод для призначення спадкоємцями осіб, які ще не існують в
природі ( не народилися, не утворені ) і в звичайному заповіті.
Реалізація волі спадкодавця, яка висловлена в заповіті, має місце
лише після його смерті, час якої, як правило, визначити заздалегідь
неможливо. Зміст заповіту є таємницею, тому посадовій особі, що його
посвідчувала, заборонено розголошувати умови заповіту.
Тобто, відсутні як зацікавлені особи, так і підстави для того, щоб
визнавати таке заповідальне розпорядження недійсним. Тому, на нашу
думку, якщо на момент смерті заповідача зазначена в заповіті юридична
особа не утвориться або буде ліквідована без правонаступництва, фізична
особа не народилася або померла, питання щодо можливості виконання
такого розпорядження відпаде саме по собі, оскільки воно буде
нездійсненим.
Також хочемо зазначити, що у вітчизняній літературі в свій час
висловлювалася думки про доцільність складання, так званих домашніх
заповітів. Серед умов складання домашнього заповіту називалися наступні:
А) спадкодавець із поважних причин позбавлений можливості посвідчувати
заповіт у нотаріуса;
Б) є підстави припускати, що смерть спадкодавця настане до прибуття
нотаріуса;
В) спадкодавець підписує заповіт в присутності двох незацікавлених
свідків, які засвідчують і підпис заповідача, і те, що він розуміє
значення своїх дій, і обставини, які перешкоджають посвідчити заповіт у
встановленому порядку;
Г) заповідач помре не пізніше трьох місяців з дня складання такого
заповіту.
Більшість вітчизняних цивілістів критично поставилися до такої
пропозиції. Так, С. Н. Ландкоф підкреслював, що домашні заповіти,
викликатимуть на практиці багато спорів і допущення їх навряд чи є
доцільним .
Заповідач має право зробити у заповіті особливі розпорядження.
До них, зокрема, належать:
заповідальний відказ ( легат ) ( ст.1237 ЦК України );
покладання на спадкоємця деяких обов’язків ( ст. 1240 ЦК України );
визначення умови отримання спадщини ( ст.1242 ЦК України );
підпризначення спадкоємця ( ст. 1244 ЦК України );
встановлення сервітуту ( ст.1246 ЦК України );
призначення виконавця заповіту ( ст.1386 ЦК України ).
Можливість встановлення заповідального відказу передбачена у ст. 1237,
1238 ЦК України. Заповідач вправі покласти на одного чи декількох
спадкоємців виконання якого – небудь зобов’язання ( як правило за
рахунок спадщини ), на користь одного чи декількох осіб ( таких осіб
прийнято називати відказоодержувачами ), які у зв’язку зі складанням
заповідального відказу здобувають право вимагати виконання зазначеного
обов’язку. Заповідальний відказ повинен бути складений самим заповідачем
та включений ним у текст заповіту.
Хочемо звернути увагу на те, що заповідальний відказ може
покладатися лише на спадкоємців за заповітом; відповідно , не може бути
покладено таке зобов’язання на спадкоємців, які спадкують за законом.
Предметом заповідального відказу може бути, наприклад, обов’язок
сплатити борг відказоодержувача чи придбати будь – яку річ і передати
її відказоодержувачу, обов’язок надати відказоодержувачу право
користування автомобілем протягом певного терміну .
Найчастіше на практиці заповідальний відказ використовують, наприклад,
у випадку, коли існують особи, яким Ви , наприклад, не бажаєте
передавати майно, але й не бажаєте позбавляти їх права користування
майном. Наприклад, знаючи, що Ваш син зловживає спиртними напоями, в
результаті чого за умови спадкування ним квартири в остаточному
результаті дана квартира буде реалізована ним за безцінь , Ви все – таки
не хочете позбавляти його права користування житлом. У такому випадку
можна заповідати квартиру іншому спадкоємцю ( наприклад, дочці ) й
встановити заповідальний відказ , яким зобов’язати її дозволяти
користуватися квартирою і її неблагонадійному брату, тобто гарантувати
та забезпечувати його право на проживання у заповідальній квартирі
довічно. При цьому право користування квартирою її братом , наприклад,
зовсім не означає право користування членами його сім’ї, іншими його
родичами. Такі особи ( як згаданий нами раніше брат ) , можуть довічно
проживати у такій квартирі, але не мають права розпоряджатися нею.
Правильним буде вказати у такому заповіті, що члени його сім’ї можуть
проживати там тільки до смерті того, кому це право передано на підставі
заповідального відказу . Інакше факт смерті брата може призвести до
суперечки щодо права проживання в даній квартирі, ініційованій членами
його сім’ї.
B
V
?
???????, як буде здійснюватися порядок користування квартирою, хто і в
якій частині квартири може проживати.
Важливо зазначити, що положення даного розділу поширюється не тільки
на квартиру та право користування нею ( як спадкової маси ), але і будь
– яке інше заповідане майно, наприклад, автомобіль, комп’ютер і інше.
Звертаємо Вашу увагу на те, що за заповідальним відказом може бути
передано річ, що може входити чи не входити до складу спадщини.
Для спадкоємця обов’язок виконати заповідальний відказ виникає лише
у випадку прийняття ним спадщини. Так , якщо спадкоємець ( на якого за
заповітом покладений обов’язок виконати заповідальний відказ на користь
третьої особи – відказоодержувача ), помре до відкриття спадщини ( чи
відмовиться від прийняття спадщини ), обов’язок виконати заповідальний
відказ автоматично перейде до спадкоємців, до яких переходить його
частка. Якщо ж спадкоємців за заповітом не виявиться і спадщина перейде
до спадкоємців за законом . заповідальний відказ втрачає свою юридичну
силу.
Якщо ж до відкриття спадщини помирає відказоодержувач ( особа,
на користь якої здійснюється заповідальний відказ ) – заповідальний
відказ також втрачає свою юридичну силу, тобто не підлягає виконанню.
На практиці може виникнути питання : чи поширюється зобов’язання з
виконання заповідального відказу на спадкоємця, який наділений правом
на обов’язкову частку у спадщині ( обов’язкового спадкоємця ) ?
Законодавством передбачено виконання заповідального відказу
обов’язковим спадкоємцем лише у тій частині, у якій спадкове майно ,
отримане таким спадкоємцем, перевищує його обов’язкову частку.
Відказоодержувач вправі вимагати виконання зобов’язання від
спадкоємця, який прийняв спадщину, але намагається ухилитися від
виконання заповідального відказу . Так, ст. 257 ЦК України встановлює
трирічний термін позовної давності. Який поширюється на право
відказоодержувач вимагати виконання спадкоємцем обов’язку виконати
заповідальний відказ. Даний термін рахується з дня відкриття спадщини.
Дії щодо виконання заповідального покладання відрізняються від дій , що
здійснюються, наприклад за заповідальним відказом, у першу чергу своїм
немайновим характером. Крім того, заповідальне покладання має на меті
лише зобов’язати спадкоємця використовувати отримане ним майно у
загальнокорисних цілях
Так, заповідач може зобов’язати спадкоємця вчинити певні дії
немайнового характеру, наприклад, організувати похорон заповідача,
здійснити розпорядження певними речами заповідача, що, можливо не
становлять особливої цінності ( наприклад, особисті листи заповідача ),
чи обов’язок повідомити кому – небудь про, що – небудь .
У заповіті з покладанням майна заповідач вправі вказати мету, з якою
дане майно повинно бути використано ( наприклад, медичне обладнання –
для організації певного лікарського кабінету, кошти – для створення
дитячого садку, і тощо ).
На практиці був відомий такий випадок : громадянин К. Белозеров
заповів Ворошиловградскій обласній бібліотеці 8800 гривнів, для
поповнення бібліотечних фондів з історії вітчизняної культури.
Виконання заповіту спадкодавець поклав на ощадну касу ( де зберігався
внесок на відповідну суму ) та на обласну бібліотеку. Після відкриття
спадщини заповіт був виконаний відповідно до волі спадкоємця. Так в
обласній бібліотеці м. Ворошиловграда у свій час з’явився куток
почесного читача – К. Белозерова, а фонд бібліотеки поповнився книгами
по тематиці, означеній спадкодавцем.
Хочемо звернути Вашу увагу на те, що при заповідальному покладенні не
встановлюється певний вигодонабувач ( тобто особа, на користь якої
здійснюється заповідальне покладання ). Заповідач може зобов’язати свого
спадкоємця використовувати квартиру як музей, бібліотеку, громадську
юридичну консультацію для незаможних категорій громадян.
При встановленні будь – яких обов’язків для спадкоємців необхідно
врахувати те, що самі спадкоємці вправі відмовитися від прийняття
спадщини, тоді встановлені заповітом обов’язки на них не будуть
поширюватися. Тобто, завжди необхідно порівнювати обсяг встановлених
обов’язків й обсяг спадкового майна. Це не тільки важливо для
визначення у заповіті обов’язків, але й для виконання заповідального
відказу. Якщо виконати заповідальне покладання неможливо, майно може
використовуватися в інших цілях, близьких до раніше встановлених
заповідачем ( загальнокорисних ).
У випадку смерті спадкоємця, на якого було покладено заповідальне
покладання, обов’язок з виконання даного покладання переходить до іншого
спадкоємця, який одержує спадщину.
Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування
наявністю певної умови у заповіті. Ця умова може бути як пов’язана з ,
так і непов’язана з поведінкою спадкоємця ( проживання у визначеному
місці, народження дитини, здобуття вищої освіти тощо ).
Це новела ЦКУ у 1963р. цього не було.
Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування наявністю
певної умови у заповіті. Ця умова може бути як пов’язана з , так і
непов’язана з поведінкою спадкоємця ( проживання у визначеному місці,
народження дитини, здобуття вищої освіти тощо ).
Варто констатувати, що за своєю суттю і мета визначення умови у
заповіті повинна бути спрямована на благо спадкоємців, а не проти їх
інтересів. Заповідач також вправі турбуватися про те, щоб належне йому
майно набуло належного власника й надалі використовувалося спадкоємцем
на користь власних інтересів.
Правові наслідки включення до заповіту умов, що з самого початку
суперечать закону чи моральним засадам суспільства, наступні :
зацікавлений спадкоємець вправі звернутися до суду , внаслідок чого
дані умови можуть бути визнані недійсними й спадкоємець успадковує
заповідане йому майно без умов.
Так, С. П. Гришаєв вважає, що : „ Якщо на момент відкриття спадщини
умови заповіту не дають можливість спадкоємцю прийняти спадщину, то такі
і подібні умови суперечать іншим положенням спадкового права, а саме,
нормам щодо строків прийняття спадщини. Наприклад, отримання спадкоємцем
спадщини в заповіті обумовлене по закінченню вищого навчального закладу
протягом кількох років після смерті заповідача. В цьому випадку
спадкоємець за заповітом, в якому містяться подібні умови, має право
звернутися до суду з позовом про визнання заповіту в частині наведеної
умови недійсним”. На противагу цієї точки зору М. Ю. Барщевський
допускає можливість того, щоб заповідач визначив час, по закінченню
якого спадкоємець може набути спадщину. Якщо у спадкоємця виникнуть
сумніви – він може звернутися до суду .
При складанні заповіту заповідач може передбачити, що на день його
смерті спадкоємці за заповітом вже можуть померти або з якихось інших
причин не побажають прийняти спадщину. Заповідач не обмежений в праві
підпризначення спадкоємців. Він зовсім не зобов’язаний підпризначати в
першу чергу спадкоємців за законом і може підпризначити будь – яку
особу, яка як входить, так і не входить в коло спадкоємців.
У деяких випадках прийняття спадкоємцем заповіданого йому майна так і
не відбувається. Такими причинами можуть бути:
– смерть спадкоємця пізніше спадкодавця ;
– відмова від прийняття спадщини;
– неприйняття спадщини;
– усунення спадкоємця від прийняття спадщини;
– відсутність умов, визначених заповітом.
Однією з причин неприйняття спадщини може бути пропущення спадкоємцем
строку для прийняття спадщини, і пропущений строк не був відновлений
судом .
У кожному з перерахованих вище випадків майно, заповідане
такому спадкоємцю, буде успадковуватися за законом. Якщо заповідач не
бажає цього, то він може встановити на цей випадок інший порядок. А
саме : у заповіті необхідно прямо вказати, хто в такому випадку буде
успадковувати майно. Така особа називається підпризначеним спадкоємцем.
Звертаємо Вашу увагу, що підпризначеним спадкоємцем може бути як будь
– яка фізична особа ( яка є живою на момент відкриття спадщини ), так і
юридична особа, у тому числі держава, територіальна громада, іноземна
держава, інші суб’єкти.
Ще однією причиною підпризначення спадкоємця є право спадкоємця
відмовитися від спадщини на користь третіх осіб. Тобто, спадкоємець має
право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь – якої іншої
особи.
Пропонуємо розглянути наступну ситуацію : Громадянин Б. при житті
склав заповіт з під призначенням спадкоємця. Громадянина С є його
спадкоємцем за заповітом. Він не відмовився від прийняття спадщини, але
помер, не встигнувши її прийняти. У даному випадку в права спадкування
за законом вступають спадкоємці померлого спадкоємця С. Є підризначеним
за спадкоємцем С. Підпризначений спадкоємець В. Однак він вправі буде
виступити підпризначеним спадкоємцем ( вступити в спадкові права,
прийняти спадщину ) лише у випадку, якщо спадкоємці прямого спадкоємця
С. з різних причин не приймуть спадщину.
Серед зацікавлених родичів виник спір: чи має право підпризначений
спадкоємець за заповітом отримати спадщину, який дозволяє йому набути
спадщину лише за умови смерті основного спадкодавця, розділити спадщину
за законом так як би заповіт не був складений. Перемогла думка тих
юристів, які вважали, що в заповіті розумілося під призначення і у
випадку, коли основний спадкоємець не народиться .
Підпризначення спадкоємця потрібно відрізняти від спадкової
трансмісії. Якщо для закликання до спадщини підпризначеного спадкоємця
треба, щоб він пережив момент відкриття спадщини і щоб основний
спадкоємець відпав від спадщини, то спадкова трансмісія має місце у тих
випадках, коли спадкоємець, за законом чи за заповітом, помре вже після
відкриття спадщини, але до закінчення строку на її прийняття. В цьому
випадку право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до
його спадкоємців, які можуть бути як спадкоємцями за законом, так і за
заповітом.
Наприклад, заповідач заповів усе своє майно дружині та сестрі.
Після його смерті помирає сестра, не встигши прийняти спадщину. В цьому
випадку її частку спадкують її спадкоємці за законом – чоловік, діти (
шурин, племінник чи племінниці померлого ) або спадкоємці за її
заповітом. А це можуть бути зовсім сторонні стосовно її брата особи.
Відповідно до ст.401 ЦК України під сервітутом розуміється право
користування чужим майном. Сервітут може бути встановлений щодо
користування земельною ділянкою , житловим будинком, іншим майном.
Розглянемо наступний приклад. Громадянин Семен слав заповіт на
користь своїх двох синів, розпорядившись на випадок своєї смерті
належним йому на праві приватної власності житловим будинком. Його двоє
синів приймають спадщину в рівних частинах. Однак, з огляду на технічне
планування будинку, прохід до другої частини будинку є неможливим (
відсутність окремого входу ), у зв’язку з чим, другий спадкоємець
змушений користуватися проходом через чужу територію ( належну першому
спадкоємцю ). Перший спадкоємець, у даному випадку надає другому
спадкоємцю право проходу ( входу ) до другої частини будинку ( тобто
право сервітуту ).
Важливо зрозуміти, що сервітут не обмежує власника майна в його
правах володіння, користування, розпорядження належним йому майном. Так,
власник вправі відчужувати майно ( продати, обміняти, подарувати ),
відносно якого встановлений сервітут. Відчуження даного майна (
перехід права власності ) не припиняє дії сервітуту, встановленого у
заповіті.
Звертаємо Вашу увагу на те, що сервітут може бути встановлений
заповідачем на певний строк, або на невизначений термін ( без вказівки
конкретного терміну ). У заповіті може бути встановлено зобов’язання
спадкоємця проводити, наприклад , щомісячну оплату за користування
сервітутом. Сам сервітут не підлягає відчуженню ( його не можна
продати, подарувати, обміняти ).
Чинне законодавство надало можливість заповідачу самостійно обирати
виконавця заповіту. Крім того, у випадку , коли цього вимагають
обставини, виконавець заповіту може бути призначений самим нотаріусом за
місцем відкриття спадщини. До основних функцій виконавця заповіту можна
віднести наступні :
1 ) вживає заходи, щодо спадкового майна ;
2 ) витребує майно спадкодавця від інших осіб ;
3 ) повідомляє спадкоємців, відказоотримувачів про відкриття спадщини
;
4) розшукує спадкоємців ;
5 ) вимагає виконання зобов’язань боржниками спадкодавця ;
6) керує спадщиною ;
7 ) забезпечує одержання спадкоємцями спадкового майна ;
8 ) розподіляє спадкове майно між спадкоємцями ( наприклад , предмети
домашнього вжитку );
9 ) забезпечує виконання спадкоємцями дій, передбачених і встановлених
заповітом.
Слід відзначити, що нотаріус повинен рекомендувати заповідачу
призначити виконавця заповіту у наступних випадках :
майно заповідається юридичній особі, державі ;
майно заповідається неповнолітнім, у яких немає батьків ;
заповіт складається з відповідальним відказом або з покладенням
обов’язків .
Якщо у заповіті питання оплати плати не було вирішено, то воно може
вирішуватися на далі за домовленістю між виконавцем заповіту і
спадкоємцями. Спадкоємці можуть відмовитися оплачувати послуги
виконавця заповіту, і він, відповідно, може відмовитися від виконання
своїх обов’язків.
Обов’язковою умовою призначення заповідачем виконавцем заповіту
конкретну особу є згода даної особи. Згода громадянина на виконання волі
заповідача повинна бути засвідчена нотаріально. Громадянин, який
погодився бути виконавцем заповіту, може написати заяву, що додається до
самого заповіту. Або нотаріус робить відповідний напис на заповіті про
призначення виконавця .
Звертаючись до питання, кого заповідач може призначити виконавцем
заповіту, звертаємо Вашу увагу, що заповідач вправі доручити виконання
заповіту як фізичній , так і юридичній особі. Можливий варіант, коли
заповіт складений на користь одного спадкоємця, а виконавцем заповіту
призначена зовсім інша людина. Або в заповіті , складеному на користь
кількох спадкоємців, виконання заповіту може бути доручено одному з
даних спадкоємців.
Коли заповідачем не був призначений виконавець заповіту чи
призначений виконавець відмовився від виконання своїх обов’язків ( чи
дана особа була усунута від виконання заповіту ) , спадкоємці вправі
обрати виконавця заповіту з числа спадкоємців, або призначити
виконавцем іншу особу, яка не входить до кола спадкоємців. У випадку,
якщо між спадкоємцями не досягнуто згоди щодо призначення виконавця ,
дане питання може бути вирішено у судовому порядку ( виконавець може
бути призначений судом ) .
Як вже було згадано, виконавець заповіту вправі відмовитися від
виконання своїх зобов’язань, повідомивши про це віх спадкоємців. Однак,
законом встановлено, що виконавець заповіту не може відмовитись від
виконання покладених на нього зобов’язань у випадку, якщо йому необхідно
вжити негайні заходи, невиконання яких призведе до заподіяння
матеріальної шкоди спадкоємцям.
Хочемо відзначити, що усі суперечки між виконавцем і спадкоємцями
вирішується у судовому порядку.
Всі витрати, що виконавець може понести виконуючи волю заповідача чи
керуючи спадковим майном, підлягають відшкодуванню спадкоємцями ; як
правило , дані витрати відшкодовуються за рахунок спадкового майна.
Спадкоємці вправі контролювати дії виконавця. У випадку виконання
заповіту відносно неповнолітніх спадкоємців, контроль за виконанням
покладається на батьків ( усиновителів ) , опікуна / піклувальників, а
також органи опіки і піклування .
Звертаємо Вашу увагу на те, що дії виконавця можуть бути визнані
неправомірними. Статтею 285 ЦК України встановлений термін позовної
давності в один рік по даній категорії справи.
Отже, підведемо підсумок, що заповіт є особливими цивільним
правочином. Для дійсності заповіту необхідно не лише з’ясувати волю
особи, яка бажає скласти заповіт, але і належним чином її оформити. За
допомогою заповіту особа розпоряджається майном, набутим за все своє
життя. Вона призначає належних спадкоємців, покладає на них виконання
певних обов’язків.
2. Зміни і скасування заповіту.
Необхідно знати, що заповідач у будь – який час вправі :
скасувати складений ним заповіт ;
змінити заповіт;
скласти новий заповіт.
Як уже зазначалося, при житті заповідача заповіт не створю для його
спадкоємців ніяких прав на заповідане майно.
Заповідач вправі скасувати складений ним заповіт, не складаючи
нового. У даному випадку спадкування буде відбуватися за законом.
Звертаємо Вашу увагу на те, що заповідач вправі скасувати
складений ним заповіт шляхом, наприклад, складанням нового заповіту.
Так, заповіт, що був скасований пізніше складеним заповітом, не
відновлюється, навіть якщо пізніше складений заповіт згодом був визнаний
недійсним. Однак, щодо даного правила, законодавець встановив ряд
винятків .
Відповідно до частини 3 ст. 1254 ЦК України, вступ в силу заповіту,
складеного раніше , є можливим у випадку, якщо пізніше складений
заповіт був визнаний недійсним в силу :
1 ) ст.. 225 ЦК України, якщо заповіт був складений дієздатною
особою, яка у момент його складання не розуміла значення своїх дій та
або не могла ними керувати ;
2 ) ст.. 231 ЦК України, якщо заповіт був складений заповідачем під
погрозою насильства.
Розглянемо наступну ситуацію : громадянин Іванов у лютому 2004 року
склав заповіт на все належне йому майно на користь громадянина Петрова.
У травні 2004 року ним також складений заповіт на все майно на користь
громадянина Дідова. У жовтні 2004 року заповіт, складений на користь
громадянина Дідова, було визнано недійсним на підставі ст.. 230 ЦК
України ( в силу складання заповіту під впливом обману ) .
У даному випадку заповіт, складений на користь громадянина Петрова, не
вважається таким , що знову вступив у силу . Він був безповоротно
скасований складеним заповітом на користь громадянина Дідова ( хоча
пізніше даний заповіт був визнаний недійсним ) .У цій ситуації до
спадкування будуть закликані спадкоємці громадянина Іванова за законом,
а при відсутності таких – держава.
В діючому законодавстві знайшла підтримку висловлена в свій час
окремими науковцями пропозиція, щодо спрощеного порядку скасування
заповіту, які обґрунтовували її тим, що певні посадові особи (
наприклад, головний лікар ) мають право посвідчувати заповіт, чому вони
позбавлені права приймати заяви, щодо скасування заповіту. Тобто,
виникла досить парадоксальна ситуація: якщо особа в арктичній експедиції
складала заповіт, який посвідчував начальник експедиції, то скасувати
його вона могла лише звернувшись до нотаріуса, а не до особи, яка цей
заповіт посвідчила. Тому в п.7 ст. 1254 ЦК України законодавець цілком
обґрунтовано сформулював правило : „ Скасування заповіту, внесення до
нього змін проводяться у порядку, встановленому цим Кодексом для
посвідчення заповітів” .
3. Визнання заповіту недійсним.
Відповідно до чинного законодавства заповіт може бути визнано недійсним
:
1 ) якщо заповіт був складений недієздатним громадянином чи
громадянином, який під час складання заповіту не міг розуміти значення
своїх дій, керувати ними ;
2) якщо не була дотримана форма заповіту;
3 ) якщо заповіт не був посвідчено нотаріально ;
4 ) якщо заповіт був складений , наприклад , під погрозою насильства (
тобто заповіт не виражає справжню волю спадкодавця ) ;
5 ) якщо зміст заповіту суперечить закону ( наприклад порушені права
обов’язкових спадкоємців ) .
Так, у випадку визнання заповіту недійсним , спадкоємець за законом ,
позбавлений за цим заповітом можливості оформити свої спадкові права,
здобуває право на спадкування за законом відповідно до встановленої
законом черги прийняття спадщини.Варто звернути увагу на те, що питання
про визнання заповіту недійсним у цілому чи частково вирішується у
судовому порядку. Позов повинен бути пред’явлений зацікавленою
стороною тільки після смерті спадкодавця.
Крім того, визнання заповіту недійсним частково не призводить до
недійсності всього заповіту ( тобто іншої частини заповіту ) .
Список використаної літератури :
Конституція України від 28 червня 1996р. – К .: Право, 1996. – 62с.
Закон України від 2 вересня 1993р.,” Про нотаріат ”.// Відомості
Верховної Ради України . Із змін. і доп. , від 15 травня 2003р. – № 24.
-С.15.
Постанова Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994р. „ Про порядок
посвідчення заповітів і доручень прирівняних до нотаріальних посвідчень
” . – 1994 . № 45. Ст.10.
Наказ Міністерства юстиції України від 23 квітня 2001р. „ Про внесення
змін і доповнень до Положення про Єдиний реєстр заповітів та спадкових
прав ”. – 2001. – № 26 . – Ст.22.
Фурса Є. І. Спадкові право відношення в нотаріальній і судовій практиці
. НАНУ ІНС . –К., 2004р. -244с.
Фурса С. Я. Спадкове право. Теорія і практика : . К., 2002р. – 496с.
Чуйкова В. Ю. Правові питання спадкування за заповітом. Х., 1999р. –
660с.
Шахрайчук І. А. Спадкове право України : Д. : ДНУ, 2000р. – 224с.
9. Шевчук Л. В. Заповіт, як підстава виникнення правонаступництва в
цивільному праві України. / НАНУ . К., 2001р. – 170с.
Ярема А. Г, Карабань В. Я, Крищенко В. Г. Науково – практичний коментар
до цивільного права України. К.,2005р. – 928с.
PAGE
PAGE 25
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
