.

Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
791 10167
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх

План

Вступ.
………………………………………………………………
…………………………………………………….. 3

Розділ І: Особливості провадження у справах про злочини
неповнолітніх : загальні положення. Предмет доказування.
………………………….. 5

Розділ ІІ: Особливості попереднього розслідування в справах про злочини

неповнолітніх:………………………………………………….
…………………………………………………….. 9

2.1 Особливості провадження в справах про злочини, що чиняються особами
у віці від 11 років і до досягнення віку, з якого можлива кримінальна
відповідальність
………………………………………………………………
……………………………. 9

2.2 Затримання та взяття під варту неповнолітньої особи
………………………….. 11

2.3 Особливості пред’явлення обвинувачення та допиту неповнолітнього …
13

2.4 Участь захисника у справах про злочини неповнолітніх
………………………. 15

Розділ ІІІ: Особливості судового розгляду справ про злочини
неповнолітніх:
………………………………………………………………
………………………………………. 16

3.1 Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із
застосування до нього примусових заходів виховного характеру
………………………….. 18

3.2 Види покарань, що застосовуються до неповнолітніх, осбливості їх
призначення та відбування
………………………………………………………………
…………………….. 22

Висновок.
………………………………………………………………
……………………………………………… 26

Список використаної літератури.
………………………………………………………………
… 27

ВСТУП

Суб’єкт підлягає кримінальній відповідальності по досягненні на момент
вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку.

Встановлення певного мінімального віку кримінальної відповідальності
пов’язане з фізіологічним процесом поступового формування здатності
особи з моменту досягнення певного віку усвідомлювати свої дії, керувати
ними та розуміти небезпечність дій, які вона вчиняє. У зв’язку з цим
закон диференціює вік кримінальної відповідальності: за загальним
правилом, кримінальній відповідальності підлягає особа, якій до вчинення
злочину виповнилось 16 років, і лише за вчинення низки злочинів
відповідальність наступає з 14-річного віку [1,
стат.10].

Вік суб’єкта злочину виконує не лише роль критерію нижчої вікової межі ,
з якої може настати кримінальна відповідальність, але й є обставиною, що
визначає характер і ступінь суворості кримінальної відповідальності,
покарання чи особливостей провадження в справах про злочини
неповнолітніх.

Поряд із загальними положеннями, що належать до питань провадження в
справах щодо осіб, які вчинили злочин, кримінальний закон передбачає
певні особливості проведення досудового розслідування та судового
розгляду справ про злочини, які вчиняються неповнолітніми. Із внесенням
змін до чинного КПК 1960р. ці особливості виокремлено в окремий розділ,
які стосуються предмета доказування у діяннях, що вчиняються даними
особами, затримання і взяття під варту, пред’явлення обвинувачення і
допит неповнолітнього обвинуваченого, особливості судового розгляду та
ін.

Встановлюючи дані особливості, законодавець виходив з психологічної
характеристики цього віку, а саме : нестійкості психічних процесів,
відсутності достатнього життєвого досвіду, знань, навичок, соціальної
поведінки. Тобто така психофізична незавершеність процесу формування
особи призводить до нездатності повною мірою ( на рівні дорослої людини
) усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність такого
складного соціального явища як злочин, а також можливість адекватно
оцінювати свою поведінку.

Тому враховуючи біологічні, психологічні та соціальні особливості
неповнолітніх, закон, по-перше, забезпечує їх посилену
кримінально-правову охорону, по-друге, є певні особливості досдового та
судового розгляду справ про злочини, що вчиняються самими
неповнолітніми. Ця позиція базується на міжнародно-правових актах,
зокрема Декларації прав дитини, у Преамбулі якої зазначається, що
“принимая во внимание, что ребенок,  ввиду  его  физической и умственной
незрелости, нуждается в специальной  охране  и  заботе, включая
надлежащую правовую защиту”[3, стор.139].

Необхідність відокремлення спеціальних норм про провадження у справах і
кримінальну відповідальність неповнолітніх обумовлена принципами
справедливості, гуманізму та економії кримінальної репресії. Тобто,
законодавець націлює на те, щоб справи стосовно неповнолітніх велись
швидко, неупереджено, без будь-яких затримок, а особи, які ведуть
провадження по цих справах мали відповідну кваліфікацію і при виборі
запобіжних заходів чи покарання виходити з принципу “мінімальної
достатності”.

Розділ І.

Особливості провадження у справах про злочини неповнолітніх : загальні
положення. Предмет доказування.

Відповідно до Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй
гідності і правах. Права і свободи людини і громадянина , закріплені в
конституції і не є вичерпними і здебільшого одержують конкретизацію і
розвиток в окремих галузях права. Не винятком є
кримінально-процесуальне законодавство. Особливі процесуальні норми тут
встановлені стосовно проведення судочинства по справах про злочини
неповнолітніх.

У всіх справах про злочини неповнолітніх провадження попереднього
слідства є обов’язковим, тобто воно здійснюється в єдиному
процесуальному порядку слідчими органів внутрішніх справ з дотриманням
спеціальних вказівок, викладених у ст. 432 – 449 Кримінально –
процесуальному кодексі України (далі КПК України). Отож, закон надає
неповнолітнім обвинувачуваним додаткові права та створює додаткові
гарантії захисту їхніх прав і свобод.

Відповідно до ст. 111 КПК України “досудове слідство правдиться за всіма
категоріями кримінальних справ, за винятком справ приватного
обвинувачення, та злочинів, щодо яких закон надає право протокольної
форми досудової підготовки матеріалів”. Тобто, попереднє слідство по
всіх категоріях справ стосовно неповнолітніх є обов’язковим. Провадження
в формі приватного обвинувачення або протокольної форми досудової
підготовки матеріалів не припускаються. Неприпустимі також будь-які
спрощення процесуальної процедури досудового розслідування або судового
розгляду.

Більше того, турбуючись про вирішення завдань встановлення істини,
виявлення й усунення всіх причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів,
закон зобов’язує проваджувати розслідування в повному обсязі не тільки
по фактах злочинів, а й по фактах діянь, вчинених особами, що не досягли
віку, з якого наступає кримінальна відповідальність (у віці з 11 років
до віку, з якого настає кримінальна відповідальність,—14 або 16 років).
Так, частина 5 ст. 6 КПК України зазначає: “У разі наявності достатніх
підстав вважати, що суспільне небезпечне діяння вчинене особою, яка
досягла одинадцяти років, але до досягнення віку, з якого законом
передбачена кримінальна відповщальність, по факту цього діяння
порушується кримінальна справа”. Така справа вирішується в порядку,
передбаченому ст. 7-3 КПК України, яка передбачає вирішення справ про
суспільно небезпечні діяння, вчинені особою, яка не досягла віку, з
якого можлива кримінальна відповідальність.

Як правило, проведення досудового слідства по справах неповнолітніх
поручається спеціально виділеним для цього слідчим, що мають високу
професійну підготовку та досвід роботи з неповнолітніми.

Стаття 433 КПК України передбачає, що при провадженні попереднього
розслідування і розгляді справ про злочини, вчинені неповнолітніми, в
суді, крім обставин, що підлягаїоть доказуванню по кожній кримінальній
справі, а це: 1)подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини
вчинення злочину); 2)винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви
злочину;

3)обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також
обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують та
обтяжують покарання; 4)характер і розмір шкоди, завданої злочином, а
також розмір витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування
потерпілого від злочиннонодіяння, необхідно також з’ясувати:

вік неповнолітнього (число, місяць, рік його народження);

стан здоров’я і загального розвитку неповнолітнього (за наявності даних
про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з душевним
захворюванням. Повинно бути також вияснено, чи міг він цілком
усвідомлювати значення своїх дій, передбачати їх наслідки і в якій мірі
міг керувати ними);

характеристику особи неповнолітнього;

умови його життя і виховання;

обставини, що негативно впливали на його виховання, наявність дорослих
підбурювачів та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну
діяльність.

Закон відзначає, що дня встановлення зазначених обставин повинні бути
допитані як свідки батьки неповнолітнього та інші особи, які можуть дати
важливі відомості, витребувані необхідні документи і проведені інші
слідчі і судові дії.

Дані про точний вік обвинувачуваного дозволяють: вирішити питання про
принципову можливість притягнення неповнолітньої особи до кримінальної
відповідальносгі; врахувати вікові особливості при проведенні слідчих і
судових дій; правильно визначити процесуальну процедуру провадження у
справі і форму розв’язання справи по суті. Точний вік неповнолітнього
обвинувачуваного має бути підтверджений свідоцтвом про народження або
паспортом (до матеріалів справи залучаються копії таких окументів). У
випадках, коли документи, які підтверджують вік обвинувачуваченого
(неповнолітнього), відсутні або їх неможливо одержати, або якщо виникли
сумніви щодо їхньої достовірності, відповідно до
кримінольно-процесуального законодавства, для встановлення віку
неповнолітнього підозрюваного або обвинувачуваного обов’язково
призначається експертиза [6, п.5 ст.76].

У справі повинні бути дані про стан здоров’я і загальний розвиток
неповнолітнього. Це необхідно для рішення питання про застосування тих
або інших заходів впливу. Так, для з’ясування стану інтелектуального
розвитку неповнолітнього і рівня його розумової відсталості, для
встановлення, чи міг він дійсно усвідомлювати значення своїх дій,
передбачати їх наслідки і чи міг якою мірою ними керувати, повинна бути
проведена експертиза спеціалістами в сфері дитячої і юнацької психології
(тобто педагогом чи психологом). Також ці питання можуть бути поставлені
на вирішення експертові-психіатру.

При провадженні у справах неповнолітніх необхідно дотримуватись такого
принципового положення: якщо неповнолітній, що досяг віку, з якого
можлива кримінальна відповідальність, не страждає психічним
захворюванням, що дає підставу для висновку про його неосудність, але
внаслідок відставання в психічному розвитку не міг усвідомлювати
небезпеку сєоїх дій, передбачати їх наслідків або керувати ними під час
вчинення суспільна небезпечного діяння, то він не може бути визнаний
винним, а отже і бути притягнутим до кримінальної відповідальності.
Справа в таких випадках підлягає закриттю відповідно до п. 2 ст. 6 КПК
України (за відсутності в діянні складу злочину).

Для характеристики особистості неповнолітнього необхідно зібрати дані
про те, де він навчався або працював, як ставився до навчання і праці,
з’ясувати його поведінку в навчальному закладі чи за місцем роботи, а
також помісцю його проживання. Якщо неповнолітній залишив навчання або
працю, то слід з’ясувати, чому він це зробив, чи відомо про цей випадок
його батькам, службі в справах неповнолітніх, які міри були прийняті з
їхньої сторони і як він на них відреагував. Необхідно також з’ясувати чи
залучався раніше неповнолітній до адміністративної або до кримінальної
відповідальносгі.

Дослідження умов життя і виховання неповнолітнього, а також обставин,
які негативно вплинули на його виховання, потрібне для з’ясування причин
і мотивів вчиненого злочину, визначення особливостей характеру
обвинуваченого, його вольового і морального розвитку. Тут необхідний
аналіз обставин, які могли б впливати на формування його злочинної
установки і конкретного злочинного наміру: пияцтво, наркоманія,
релігійний фанатизм, розбещеність, що оточували неповнолітнього в сім’ї,
байдужність, а також інші негативні обставини в школі чи в трудових і
неформальних колективах .

Особливу увагу варто приділяти з’ясуванню наявності дорослих, які
втягують підлітків у злочинну діяльність, азартні ігри, аморальні
релігійні секти. По кожній справі обов’язково потрібно з’ясувати, чи не
було з боку дорослих осіб підбурювання. Виявлення і викриття таких осіб,
а також з’ясування вищевказаних обставин має значення не тільки для
правильного застосування заходів з припинення їхньої злочинної
діяльності, а й для встановлення дійсної ролі неповнолітнього у вчиненні
злочину, правильної оцінки його діяння.

Розділ ІІ.

Особливості попереднього розслідування в справах про злочини

неповнолітніх

Відповідно до чинного кримінального та кримінально – процесуального
законодавства України суд, прокурор, слідчі органи, органи дізнання
зобов’язані у межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в
кожному випадку виявлення злочину, вжити всіх передбачених законом
заходів до встановлення події злочину, осіб винних у його вчиненні, і до
їх покарання.

Поряд із загальними положеннями, що належать до питань провадження в
справах щодо осіб, які вчинили злочин, кримінальний закон передбачає
певні особливості проведення досудового розслідування (наприклад, є
певні особливості при проведенні затримання неповнолітнього чи взяття
його під варту, особливості затримання, допиту та інше) та судового
розгляду справ про злочини, які вчиняються неповнолітніми (призначення
та види покарання, які можуть бути застосовані до неповнолітнього,
звільнення від відбування покарання з випробуванням та інше).

Неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 18-річного віку. Проте
серед неповнолітніх в Кримінальному Кодексі виокремлюється ще ряд
категорій осіб, зокрема: 1)малолітні, тобто ті, які не досягли
14-річного віку, 2)новонароджені діти, 3)діти, які не досягли 16-річного
віку, тощо. Коли йдеться про кримінальну відповідальність то мають
наувазі виокремлення серед них тих, що досягли віку, з якого може
наставати – кримінальна відповідальність. В такому розумінні
неповнолітніми, слід вважати, осіб які досягли 16-річного, в ряді
випадків 14-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років.

2.1 Особливості провадження в справах про злочини, що чиняються особами
у віці від 11 років і до досягнення віку, з якого можлива кримінальна
відповідальність

В даному разі винна малолітня особа відома, але вона не є суб’єктом
злочину і не може бути притягнута до кримінальної відповідальності,
оскільки не досягла віку з якого встановлена така відповідальність.
Постає питання, для чого порушувати кримінальну справу за фактом
суспільно небезпечного діяння , а не стосовно цієї встановленої особи?
Адже щодо особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності,
фактично слідчим провадиться попереднє слідство на підставі матеріалів,
зібраних працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх та
іншими правоохоронними органами.

По закінченні розслідування в доному випадку слідчий виносить мотивовану
постанову про закриття справи та направлення її до суду для застосування
до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа в
такому випадку разом з постановою направляється прокурору.

Неповнолітньому, щодо якого винесена названа постанова, а також його
батькам чи особам, які їх заміняють, перед направленням справи прокурору
надається можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи. При цьому
вони мають право користуватися послугами захисника.

Встановивши, що суспільне небезпечне діяння вчинене дитиною, яка ще не
досягла одинадцятирічного віку, він виносить постанову про закриття
справи з дотриманням вимог ч. 2 ст.7-3 КПК України (надавши можливість
неповнолітньому і його батькам ознайомлення зі справою). Про це він
повідомляє прокурора, службу, а також кримінальну міліцію в справах
неповнолітніх за місцем проживання особи.

Рішення, викладене слідчим у такому документі як “постанова про закриття
справи і направлення її в суд для застосування до неповнолітнього
обвинувачуваного примусових заходів виховного характеру”, у частині
закриття справи набуває юридичної чинності з моменту давання письмової
згоди, на це прокура. Рішення ж про застосування до неповнолітнього
примусових заходів виховного характеру уповноважений прийняти тільки
суд.

З урахуванням тяжкості вчиненого, суспільної небезпеки, даних про вік,
здоров’я особи тощо необхідно обережно підходити до вирішення питання
про порушення таких справ, щоб не травмувати дитячу психіку тривалою
процедурою попереднього слідства. Розслідування достовірно відомого
незначного суспільно небезпечного діяння стосовно особи, що не може бути
суб’єктом правопорушення, не посилює гарантії її захисту, а породжує
лише формалізм і тяганину, призводить до порушення її прав [15,
стор.59].

Особливість провадження попереднього розслідування зазначених справ
вимагає законодавчого уточнення, оскільки КПК України доповнено ст. 7–3,
якою передбачено лише порядок їх вирішення. В ній зазначено, що слідчий,
встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння
вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого
можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про
закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів
виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору [
19, стор.93 ] .

Неповнолітньому, щодо якого винесено постанова, а також його батькам або
особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокурору надається
можливість ознайомитись з усіма її матеріалами, при цьому вонимають
право користуватися послугами захисника.

У законі не визначено процесуального становища підслідного, який не
досяг віку притягнення до кримінальної відповідальності, не вказано: в
якості кого його слід допитувати в кримінальній справі про вчинене ним
суспільно небезпечне діяння — підозрюваного чи свідка? Обвинувачення
йому не пред’являється і він не може бути обвинуваченим.

Слідчі допитують таких осіб як свідків, хоча у разі необхідності їх
затримання за вчинення тяжкого суспільно небезпечного діяння вони можуть
бути вміщені з санкції прокурора або за постановою суду в
приймальник-розподільник для неповнолітніх.

2.2 Затримання та взяття під варту неповнолітньої особи

Досудове розслідування у справах про злочини неповнолітніх є
обов’язковим і здійснюється за загальними правилами з урахуванням
додаткових вимог. Так, такі запобіжні заходи як затримання та взяття під
вартуможуть застосовуватись до неповнолітнього лише у виняткових
випадках, коли це викликається тяжкістю злочину, у вчиненні якого він
обвинувачується [ 6, стат.434 ] .

Взяття під варту здійснюється лише тоді, коли застосування іншого
запобіжного заходу не може гарантувати, що неповнолітній не розпочне
спроб до вчинення нових злочинів, не буде перешкоджати встановленню
істини в справі, не переховується від слідства і суду.

Відповідно до закону арешт можливий тільки за рішенням суду. При
вирішенні питання про підтримку клопотання сдідчого про арешт
неповнолітнього обвинуваченого і звернення з цього приводу до суду з
поданням прокурор зобов’язаний старанно ознайомитися з усіма матеріалами
справи, що містять підстави для взяття під варту, й особисто, в усіх без
винятку випадках, допитати неповнолітнього підозрюваного або
обвинуваченого.

Про затримання або взяття під варту неповнолітніх обвинувачуваних в
обов’язковому порядку сповіщаються їхні батьки або особи, що їх
заміняють, — опікуни чи піклувальники [6, стат.434].

Примусові заходи, застосовувані в процесі розслідування кримінальних
справ, порушених стосовно осіб, які досягли віку одинадцяти років.

Якщо буде встановлено, що особа вчинила у віці від одинадцяти до
чотирнадцяти років суспільно небезпечне діяння, віднесене до категорії
тяжких злочинів, і її необхідно у зв’язку з цим негайно ізолювати, та за
постановою слідчого або органу дізнання, за згодою прокурора за
вмотивованим рішенням суду її може бути поміщено у
приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до 30 діб.
Продовження зазначеного терміну законом не передбачено.

Участь захисника в цьому випадку забезпечується з моменту поміщення
неповнолітнього в приймальник-розподільник.

Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання
запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою
прокурора подання до суду. Таке саме подання вправі внести прокурор. При
вирішенні цього питання прокурор зобов’язаний ознайомитися з усіма
матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити
законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення (ст.165-2
КПК України).

Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з моменту
затримання підозрюваного чи обвинуваченого. Якщо в поданні ставиться
питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі
своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого
і доставлення його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може
продовжуватися більше сімдесяти двох годин, а в разі коли особа
перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд,— не більше
сорока восьми годин з моменту доставлення затриманого в цей населений
пункт.

Одержавши подання, суддя вивчає матеріали, представлені органами
дізнання, слідчим, прокурором, опитує підозрюваного чи обвинуваченого,
за необхідності опитує особу, у провадженні якої перебуває справа,
вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з’явився, після чого
залежно від наявності до того підстав виносить постанову:

1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає
підстав;

2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у
вигляді взяття під варту.

Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд
вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не
пов’язаний з триманням під вартою.

На постанову судді прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його
захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її
винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду. Подача
апеляції не зупиняє виконання постанови судді. При прийнятті рішення про
затримання чи арешт неповнолітнього необхідно переконатися в його
особистості і перевірити інформацію щодо його віку.

2.3 Особливості пред’явлення обвинувачення та допиту неповнолітнього

Відповідно до КПК України неповнолітній обвинувачуваний викликається до
слідчого, прокурора чи в суд, як правило, через його батьків або інших
законних представників. Неповнолітній, що перебуває під вартою,
викликається через адміністрацію місця досудового ув’язнення[6, стат.
437] .

Неповнолітній свідок також викликається через законних представників.
Повістка неповнолітьньому свідку у віці до 16 років адресується одному з
батьків, опікунів чи піклувальнику, або адміністрації закритої дитячої
установи, в якій він виховується. Неповнолітні, які досягли 16 років,
викликаються для допитів на загальних підставах. Однак, за необхідності,
до повістки може бути включено вказівку про одночасну явку зі свідком і
законного представника [6, стат.166].

Пред’явлення обвинувачення неповнолітньому і його допит провадиться в
присутності захисника. У разі, коли неповнолітній не досяг шістнадцяти
років або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, при
пред’явленні йому обвинувачення та його, допиті за розсудом слідчого чи
прокурора або за клопотанням захисника можуть бути присутні педагог або
лікар, батьки чи інші законні представники неповнолітнього.

Слідчий роз’яснює педагогу або лікарю, батькам чи іншим за’конним
представникам неповнолітнього, які присутні при пред’явленні
обвинувачення та допиті, їх право задавати обвинуваченому запитання і
викладати свої зауваження.

До пред’явлення неповнолітньому обвинувачення слідчий повинен ознайомити
батьків і інших законних представників неповнолітнього
обвинувачуваного, педагога і лікаря з їхніми правами й обов’язками
(відповідно ст. 438 і 128-1 КПК України). В постанові про притягнення
неповнолітнього як обвинувачуваного, а також у протоколі його допиту
повинні бути зазначені відомості про присутніх при проведенні
процесуальної дії і їхнє ставлення до обвинувачуваного.

Присутність педагога або лікаря необхідна у випадках, коли при
пред’явленні обвинувачення, допиті і фіксації показань неповнолітнього
бажано використовувати спеціальні знання в галузі педагогіки, психології
або медицини.

Слідчий роз’ясняє педагогу або лікарю, батькам або іншим законним
представникам неповнолітнього, присутнім при пред’явленні обвинувачення
і допиті, їхнє право задавати обвинувачуваному питання і викладати свої
зауваження.

Питання, поставлені обвинувачуваному згаданими особами, і їхні
зауваження заносяться до протоколу допиту. Слідчий має право відвести
поставлене питання, але відведене питання має бути занесене до
протоколу.

Якщо батьки або інші законні представники негативно впливають на
неповнолітнього або намагаються заважати одержанню доказів і проведенню
слідчої дії, слідчий або прокурор можугь не допускати їх до участі в
допиті.

Батьки й інші законні представники неповнолітньою обвинувачуваного
можуть бути допитані в справі як свідки з урахуванням положень ст. 63
Конституції України та ст. 69-1 КПК України: ніхто не несе
відповідальності за відмову від давання показань стосовно самого себе,
членів своєї сім’ї і своїх близьких родичів.

2.4 Участь захисника у справах про злочини неповнолітніх

O

h

h

h

h

! h

h

h

¬3/4

h

h

ph$ h

$ h

h

h

h

h

h

$ h

+ h

h

h

h

?h

h

h

h

h

h

h

h

ph$ h

h

h

A?A?A?A?…xe?\…xI»$ h

h

% h

h

h

h

h

% h

h

hj4% h

h

h

$ h

?i?|md|N|mGdGimimimim h

hj4+ h

h

h

% h

1 h

+ h

‘ h

! h

h

hj4aJ % h

?®?®?®?®?®†{?®taK+ h

$ h

h

hj4 h

h

+ h

h

h

% h

% h

– h

h

iYiYiY?EiYiYiYE¶E?E«E«iYi?E?…iYioiY?iYiYi+ h

h

h

% h

h

$ h

h

h

h

% h

?????ах про злочини неповнолітніх. Відмова неповнолітнього
обвинувачуваного від захисника не обов’язкова для слідчого, прокурора і
суду і не може бути прийнятою.

Захисник допускається до участі у справі з моменту пред’явлення
обвинувачення, а у випадку затримання особи, підозрюваної у вчиненні
злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під
варту до пред’явлення обвинувачення — з моменту оголошення їй протоколу
про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не
пізніше 24 годин :з моменту затримання.

Як захисник допускаються будь-які фахівці в галузі права, а з моменту
закінчення справи і пред’явлення матеріалів досудового слідства для
ознайомлення — і близькі родичі, опікуни чи піклувальники. Вирішуючи
питання про допуск близьких родичів, опікунів чи піклувальників до
участі в справі як захисників слід мати на увазі обставини, за яких вони
підлягають відведенню від справи, зокрема чи не були вони допитані як
свідки, чи не мають вони іншого процесуального статусу (цивільного
відповідача, потерпілого в справах про розкрадання малолітнім майна
своїх родичів, обвинуваченого — співучасників чи посібників злочину) та
інші обставини.

У справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми старші
одинадцяти років, але які не досягли віку, з якого можлива кримінальна
відповідальність, захисник, допускається до справи з моменту
ознайомлення з постановою про закриття справи і матеріалами справи, а в
разі поміщення неповнолітнього обвинуваченого в
прігимальїшк-розподільник — не пізніше 24 годин з моменту поміщення.

Розділ ІІІ.

Особливості судового розгляду справ про злочини неповнолітніх

Як раніше вже зазначалося суб’єктом злочину є особа, яка досягла на
момент вчинення злочину певного віку: шістнадцяти (загальний вік) або
чотирнадцяти (знижений вік) років. «Вік суб’єкта злочину виконує не
лише роль критерію нижчої вікової межі, з якої можлива кримінальна
відповідальність, але є обставиною, що визначає характер і ступінь
суворості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх, тобто
осіб, які не досяглії вісімнадцяти років на час вчинення злочину» [16,
стор.12].

Особливості, що стосуються предмета доказування, участі захисника,
виклику і допиту неповнолітнього обвинувачуваного застосування
запобіжних заходів, а також закриття кримінальної справи і застосування
до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру мають
загальний характер і цілком ставляться і до судового розгляду. Разом з
цим розгляд справ про злочини неповнолітніх у суді першої інстанції має
й інші особливості.

По цій категорії справ передбачена можливість обмеження принципу
гласності судового розгляду. Відповідно до ст. 20 КПК України закритий
судовий розгляд допускається по мотивованій постанові суду в справах про
злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку. Закрите судове
засідання доцільно тоді, коли необхідно досягти найбільш сприятливих
умов для одержання правдивих показань від неповнолітнього
обвинувачуваного і для усунення можливого негативного впливу на нього
сторонніх осіб. У судове засідання викликаються батьки або інші законні
представники неповнолітнього підсудного.

За необхідності допитати батьків або інших законних представників
неповнолітнього підсудного як свідків, суд виносить про це рішення і
заслуховує їхні показання. Батьки і законні представники неповнолітнього
підсудного допитуються по правилах допиту свідка. Водночас вони не
несуть відповідальності за відмову від давання показань стосовно самого
себе, членів своєї сім’ї і своїх близьких родичів. При оцінці показань
законного представника необхідно враховувати ту обставину, що він був
ознайомлений з матеріалами кримінальної справи до початку судового
розгляду. У виняткових випадках, коли участь законного представника в
судовому засіданні може завдати шкоди інтересам неповнолітнього
підсудного, суд вправі своїм мотивованим визначенням обмежити участь
законного представника в тій або іншій частині судового засідання, або
взагалі усунути його від участі в судовому розгляді, допустивши замість
нього іншого законного представника.

Про час і місце розгляду справи неповнолітнього суд повідомляє службу у
справах неповнолітніх та міліцію у справах неповнолітніх, або з огляду
на обставини справи викликає в судове засідання представників служби у
справах неповнолітніх та міліції у справах неповнолітніх.

Представник служби у справах неповнолітніх у судовому засіданні вправі
заявляти клопотання, ставити запитання підсудному, його законним
представникам, потерпілому, свідкам, експертові та спеціалістові,
висловлювати думку з приводу найбільш доцільної форми перевиховання
підсудного. Зазначені права роз’яснюються представникові служби у
справах неповнолітніх у підготовчій частиш судового засідання [ 2,
стат.4 ] .

Представник міліції у справах неповнолітніх має право бути присутнім у
залі судового засідання і з дозволу суду дає пояснення. Названі особи у
необхідних випадках можуть бути допитані як свідки [ 2, стат.5 ] .

Про час і місце розгляду справи суд сповіщає установи й організації, в
яких вчився або працював неповнолітній. Представники названих
організацій мають право бути присутніми в залі судового засідання і з
дозволу суду давати пояснення. Унеобхідних випадках вони можуть бути
допитані як свідки.

Поряд із загальними положеннями, що належать до судового розгляду,
кримінальний закон передбачає певні особливості кримінальної
відповідальності, і покарання неповнолітніх. Ці особливості передбачені,
зокрема в кримінальному Кодексі, і стосуються :

звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності;

видів покарання, що застосовуються до неповнолітнього;

призначення покарання ;

Встановлюючи ці особливості, законодавець виходив з психологічної
характеристики цього віку: нестійкості психічних процесів, відсутності
достатнього життєвого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки. Така
психофізична незавершеність процесу формування особи призводить до
нездатності повною мірою (на рівні психофізичного розвитку дорослої
особи) усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність такого
складного соціального явища, як злочин, адекватно оцінювати свої вчинки
[ 13, стор.129 ] .

3.1 Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із
застосування до нього примусових заходів виховного характеру

У кримінальному законодавстві (ст.97 КК) передбачено застосування щодо
неповнолітніх специфічного виду звільнення від кримінальної
відповідальності —із застосуванням примусових заходів виховного
характеру [1, стат.105].

Такі заходи не є кримінальним покаранням, істотно відрізняються від них
за своєю суворістю. Водночас вони пов’язані з певними обмеженнями та
позбавленнями для особи, щодо якої застосовані. Примусові заходи
виховного характеру є мірою державного примусу, яка застосовується
незалежно від бажання винного, їх покладення, крім іншого, зумовлене
необхідністю позбавлення неповнолітнього, який вчинив злочин, ілюзії про
безкарність його дій та повне прощення вчиненого у зв’язку із
звільненням від кримінальної відповідальності .

Закон передбачає два види звільнення неповнолітнього від кримінальної
відповідальності: звільнення із застосуванням примусових заходів
виховного характеру та звільнення від кримінальної відповідальності у
зв”язку із закінченням строків давності. Проте звільнення
неповнолітнього від кримінальної відповідальності не є метою до якої
слід прагнути при розгляді будь-якої кримінальної справи. За загальним
правилом, будь-яка особа, яка вчинила злочин, повинна понести
кримінальну відповідальність і бути піддана покаранню. Звільнення від
кримінальної відповідальності допускається лише тоді, коли завдання, які
стоять перед КК, можуть бути досягнуті і без застосування найбільш
суворих кримінально-правових заходів.

У кримінальному законодавстві (ст.97 КК) передбачено застосування щодо
неповнолітніх специфічного виду звільнення від кримінальної
відповідальності —із застосуванням примусових заходів виховного
характеру [1, стат.105 ]. Такі заходи не є кримінальним покаранням,
істотно відрізняються від них за своєю суворістю. Водночас вони
пов’язані з певними обмеженнями та позбавленнями для особи, щодо якої
застосовані. Примусові заходи виховного характеру є мірою державного
примусу, яка застосовується незалежно від бажання винного, їх
покладення, крім іншого, зумовлене необхідністю позбавлення
неповнолітнього, який вчинив злочин, ілюзії про безкарність його дій та
повне прощення вчиненого у зв’язку із звільненням від кримінальної
відповідальності.

Примусові заходи виховного характеру до неповнолітніх можуть
застосовуватися і як один із специфічних видів звільнення від
кримінальної відповідальності, і в порядку звільнення таких осіб від
кримінального покарання. Звільнення від кримінальної відповідальності
із застосуванням примусових заходів виховного характеру допускається із
дотриманням комплексу умов, які стосуються особи винного, вчиненого ним
злочину, прогнозу його подальшої поведінки:

1) неповноліття особи.

2) вчинення вперше злочину невеликої тяжкості. Це насамперед означає, що
неповнолітній притягнутий до кримінальної відповідальності за злочин, за
який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не
більше двох років або інше, більш м’яке покарання ( Неповнолітнього слід
вважати таким, що вчинив такий злочин вперше, якщо він не має судимості
за будь який злочин).

3) можливість виправлення неповнолітнього без застосування покарання,
яка повинна визначатися з урахуванням особи винного,його поведінки після
вчинення злочину. Про наявність такої можливості може, зокрема, свідчити
фактичне вчинення злочину вперше, щире каяття, добровільне відшкодування
заподіяної шкоди, бездоганна поведінка після посягання, втрата зв’язків
з попереднім оточенням, яке негативно впливало на неповнолітнього.

Застосування даного виду звільнення від кримінальної відповідальності є
правом суду , а не його обов”язком. При цьому суд може застосувати таке
звільнення, лише при встановленні певних умов. Позиція ж самого
неповнолітнього, його законних представників не має вирішального
значення для суду.

До них належать:

1) Застереження, яке полягає в осудженні суспільно-небезпечної поведінки
неповнолітнього, а також у вимозіприпинити таку поведінку під загрозою
застосування більш суворих заходів відповідальності.

2) Обмеження дозвілля та встановлення особливих вимог до поведінки
неповнолітнього, наприклад, може полягати у забороні відвідувати у
нічний час парки, кафе ін., а також у вимозі сумлінно відвідувати
навчальні заклади тощо.

3) У справах щодо неповнолітніх рекомендується застосовувати такий
спеціальний запобіжний захід, як передача неповнолітніх під нагляд
батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які перебувають
в дитячих закладах, — передача їх під нагляд адміністрації цих закладів.

Відповідно до цього заходу виховного характеру над неповнолітнім
встановлюється контроль і посилений виховний вплив з боку тих осіб, що
були зобов”язані в силу сімейних, виробничих або інших відносин
здійснювати позитивний вплив на неповнолітнього.Тому цей захід
застосовують тільки тоді, коли батьки або колектив мають реальну
можливість здійснити такий вплив, створити нормальну обстановку для
неповнолітнього [ 8, п.6 ] .

4) Обов”язок відшкодувати заподіяний майновий збиток є уже більш суворим
видом примусових заходів виховного характеру, проте тут існує певне
обмеження: неповнолітній має досягти п”ятнадцятирічного віку, має майно,
кошти або прибуток [ 8, п.7] .

5) Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної
установи для дітей і підлітків є найбільш суворим з заходів виховного
характеру. Відповідно до закону України “Про органи і служби у справах
неповнолітніх і спеціальні установі для неповнолітніх” такими установами
є загальноосвітні школи соціальної реабілітації, в які направляються
особи віком 11-14 років і фахові училища соціальної реабілітації для
осіб віком від 14 до 18 років. Як найсуворіший захід він може
застосовуватись лише тоді коли неповнолітній не можебути виправлений
іншими заходами. Відповідно до вищезгаданого закону завданнями
загальноосвітніх шкіл і фахових училищ соціальної реабілітації є
“створення належних умов для життя, навчання та виховання учнів,
підвищення іх загальноосвітнього і культурного рівня, професійної
підготовки, розвитку індивідуальних здібностей,а також забезпечення
соціальної реабілітаціїучнів, їх правового
виховання” [1, стат.8] .

Отож, до неповнолітніх можуть бути застосовані як загальні види
звільнення від кримінальної відповідальності, так і спеціальний вид
звільнення від кримінальної відповідальності, неповнолітніх.
Неповнолітній може бути звільнений від кримінальної відповідальності на
підставі загальних норм, передбачених КК, а також на підставі акта
амністії чи помилування. Застосування більшості норм КК про звільнення
від кримінальної відповідальності неповнолітніх не відзначається якимись
особливостями. Так, звільнення від кримінальної відповідальності у
зв’язку з дійовим каяттям , у зв’язку з примиренням винного з потерпілим
, у зв’язку з передачею особи на поруки , у зв’язку із зміною обстановки
до неповнолітніх застосовується на тих самих умовах, що й до
повнолітніх.

Таким чином, при виборі примусових заходів виховного характеру суд має
враховувати характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину,
особу винного, обставини, які пом’якшують чи обтяжують покарання за цей
злочин, якби воно насправді призначалося. Водночас примусові заходи
виховного характеру призначаються з урахуванням положень, викладених у
ч. 2 ст. 105 КПК : а) можуть бути призначені виховні заходи, лише прямо
вказані в цій статті Кримінального Кодексу (їх перелік вичерпний); б)
тривалість виховного заходу — направлення неповнолітнього до спеціальної
навчально-виховної установи не може перевищувати встановленого
Кримінальним Кодексом терміну, тобто не більше трьох років; в) виховні
заходи можуть призначатися на строк не більше ніж до досягнення
повноліття.

До неповнолітнього може одночасно бути застосовано кілька виховних
заходів примусового характеру, якщо застосування одного із них не
виключає можливості застосування іншого. Наприклад, направлення
неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і
підлітків робить непотрібним встановлення обмежень дозвілля і
встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього або ж передачу
неповнолітнього під нагляд батьків. І навпаки, покладення на
неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти
або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків може
(і повинно) супроводжуватися застосуванням примусових заходів,
пов’язаних із тривалим виховним впливом.

3.2 Види покарань, що застосовуються до неповнолітніх ,

осбливості їх призначення та відбування;

При застосуванні до неповнолітнього міри покарання необхідно враховувати
не лише характер і ступінь суспільної небезпечності вчинення злочину, а
й особу винного, його психофізіологічний розвиток, обставини, що
пом”якшують чи обтяжують відповідальність , а також причини, що з якими
пов”язаний злочин. Слід мати на увазі, що злочин вчинений неповнолітнім
є обставиною, що пом”якшує покарання [1,стат.66 ч.1 п.3]. Інколи закон
звертає увагу на те , що не повинні застосовуватись міри кримінального
покарання до неповнолітніх за деякі незначні правопорушення, які були
вчинені як дитячі пустощі.

Отож, призначаючи покарання неповнолітньому, суд повинен врахувати більш
широке коло обставин, ніж при призначенні покарання особі, яка вчинила
злочин після досягнення повноліття. Серед них: 1) загальні засади
призначення покарання, обстаівин, які пом”якшують чи обтяжують
покарання; та 2) особливості застосування до неповнолітніх окремих видів
покарань, передбачені ст.ст. 98-102 КК; 3) умови життя та виховання,
вплив дорослих, рівень розвитку інші особливості особи неповнолітнього.

При призначенні покарання неповнолітньому треба враховувати зокрема такі
умови життя та виховання та інші особливості особи неповнолітнього: а)
сімейні обставини — наявність чи відсутність батьків або осіб, що їх
замінюють, рівень їх турботи про дитину та позитивний або негативний (з
суспільної точки зору) вплив на неповнолітнього; б) матеріальні умови
життя і виховання неповнолітнього; в) відвідування школи чи іншого
навчально-виховного закладу, рівень успішності та стан поведінки,
ставлення до вчителів,вихователів; г) морально-сихологічний клімат у
колективах, членами яких є неповнолітній, його відносини з ровесниками
та іншими неповнолітніми, становище серед найближчого оточення; д)
спілкування з дорослими, їх авторитетність у неповнолітнього та їхній
вплив на засуджуваного, наявність матеріальної чи іншої залежності від
дорослих; е) рівень фізичного, інтелектуального розвитку,здатність
усвідомлювати фактичну сторону і соціальне значення скоєного та
покарання, яке може бути призначене; є) попередню поведінку
неповнолітнього, насамперед його реакцію на застосування дисциплінарних
заходів, раніше застосоване звільнення від кримінальної відповідальності
і покарання; ж) поведінку неповнолітнього після вчинення злочину,
зокрема ставлення до потерпілого; з) наявність у неповнолітнього
морального обов’язку піклуватися про інших членів сім’ї та його
ставлення до цього обов’язку; й) ставлення неповнолітнього до
правопорушень, вчинених іншими особами, та його ставлення до призначених
їм правових заходів впливу.

Усі обставини, які впливають на призначення покарання неповнолітньому,
повинні враховуватися в сукупності. Тобто, сам факт вчинення злочину
особою, яка не досягла 18-річного віку, ще не є підставою для
обов’язкового пом’якшення становища такої особи.

Відповідно до чинного законодавства (стат.98 КК ), до особи, яка вчинила
злочин у віці до 18 років судом можуть бути застосовані такі основні
види покарань:

Штраф;

Громадські роботи;

Виправні роботи;

Арешт;

Позбавлення волі на певний строк;

Отож, з усіх видів покарань передбачених КК, до неповнолітніх можуть
бути застосовані лише ті, які прямо передбачені чинним законодавством і
які переважно не пов”язані з позбавленням волі. Тобто, виходячи з
положень даної статті до неповнолітніх не можуть бути застосовані
конфіскація майна, обмеження волі, довічне позбавлення волі.

До неповнолітніх можуть бути застосовані і додаткові покарання у вигляді
штрафу та позбавленняправа обіймати посади або займатись певною
діяльністю. Не можуть бути призначені неповнолітнім і такі специфічні
покарання, як позбавлення військового спеціального звання, рангу, чину
або кваліфікаційного класу, тримання в дисциплінарному батальйоні.

Штраф до неповнолітнього може застосовуватись і як основне, і як
додаткове покарання, а позбавлення права обіймати певні посади або
займатись певною діляльністю – лише як додаткове покарання. Як
додаткове покарання він може призначатись в сукупності з іншим видом
основного покарання.

Кримінальне покарання має особистісний характер. Тому закон передбачає
певні заходи проти того, щоб штраф, призначений неповнолітньому,
сплачувався за нього батьками чи іншими особами. З цією метою
встановлено, що штраф застосовується лише щодо неповнолітніх, які можуть
його сплатити за рахунок свого доходу,власних коштів або майна, на яке
може бути звернене стягнення.

Мінімальний розмір штрафу, який призначається неповнолітнім, становить
тридцять неоподатковуваних мінімумів, доходів громадян . Максимальний же
розмір штрафу для неповнолітнього визначається санкцією статті Особливої
частини КК, але не може перевищуватй п’ятисот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.

Наступним видом покарань, яке може застосовуватись до неповнолітніх є
громадські роботи. Вони можуть бути призначені неповнолітньому з
урахуванням обмежень, встановлених в ч. 1 ст. 100 КК і стосуються віку
особи, якій призначається таке покарання, мінімальної і максимальної
загальної тривалості громадських робіт для неповнолітніх, їх щоденної
тривалості.

Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому, який на момент
призначення покарання з дотриманням відповідних вимог законодавства, про
працю прийнятий на роботу за трудовим договором (контрактом) постійно чи
тимчасово на строк, який відповідає принаймні тривалості призначеного
покарання. Не може призначатися таке покарання тим неповнолітнім, при
прийнятті яких на роботу не дотримано вимог трудового законодавства, або
які виконують роботу за цивільно-трудовим договором чи працюють
тимчасово, на термін, менший від тривалості виправних робіт.

Виправні роботи призначаються, неповнолітнім, які досягли 16-річного
віку. Якщо в передбаченому законом порядку було прийнято на роботу
особу, яка досягла 15-річного віку, то їй також може бути призначене
покарання у виді виправних робіт. (Суворість обмежень, якими
супроводжуються виправні роботи для неповнолітніх, менша, ніж такого ж
виду покарання для дорослих: зменшено його максимальний строк до 1 року;
встановлено менші розміри відрахування із заробітку засудженого в дохід
держави).

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення
вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально
пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.
Неповнолітні повинні відбувати арешт окремо від дорослих засуджених.
Арешт призначається неповнолітнім, які на момент постановлення вироку
досягли 16-річного віку. Сам же злочин, за який призначається арешт,
може бути вчинений і до досягнення 16-річного віку. Настання повноліття
у період відбування арешту не є підставою для зміни тривалості арешту .
Неповнолітні, які є військовослужбовцями (зокрема, курсанти військових
навчальних закладів), відбувають арешт на гауптвахті .

Позбавлення волі на певний строк — це найбільш суворе покарання в
системі покарань, які можуть застосовуватися до неповнолітніх. Воно має
призначатися тоді, коли, на переконання суду, всі інші, більш м’які
покарання не дають змоги досягти мети кримінального покарання.
Неповнолітні відбувають це покарання у спеціальних виховних установах.
Неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, покарання
у виді позбавлення волі не призначається.

Висновок

Таким чином, враховуючи біологічні, психологічні та соціальні
особливості неповнолітніх закон, по – перше , забезпечує їх посилену
кримінально – правову охорону, по – друге, передбачає особливості
притягнення їх до відповідальності , призначення покарання і його
відбування . Ця позиція базується на міжнародно- правових актах, зокрема
Декларації прав дитини, у преамбулі якої сказано, що неповнолітні у
зв’язку з їх фізичною і розумовою незрілістю, потребують спеціальної
охорони та захисту, включаючи сюди належний правовий захист, що й
передбачено Кримінальним Кодексом.

Розглядаючи характерні особливості провадження у справах неповнолітніх,
можна зробити висновок, що поряд із загальними положеннями, що належать
до питань провадження в справах щодо осіб, які вчинили злочин,
кримінальний закон передбачає певні особливості проведення досудового
розслідування та судового розгляду справ про злочини, які вчиняються
неповнолітніми. Дані особливості виокремлено в окремий розділ, які
стосуються предмета доказування у діяннях, що вчиняються даними
особами, затримання і взяття під варту, пред’явлення обвинувачення і
допит неповнолітнього обвинуваченого, особливості судового розгляду та
ін.

Доцільно було б створити в системі судоустрою України окрему ланку
судів, які б розглядали справи про злочини, вчинені неповнолітніми, та
забезпечити їх суддями не тільки з юридичною , але й з педагогічною
освітою. Це в свою чергу, надасть можливість кваліфікованіше розгядати
справи даної категорії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ :

Нормативні акти :

Кримінальний кодекс України: Офіційний текст.-К.: Юрінком Інтер, 2001

Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та
спеціальні установи для неповнолітніх” // Відомості Верховної Ради
,1995,-№ 6

Декларация прав ребенка // Сборник международных договоров, – М.:
Юридическая литература, 1995, с.139 – 141

Наказ Верховного Суду України № 8/63/7/5 “Про затвердження Положення
про судових вхователів” від 15.11.1995р.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред.
М.Потебенька .-К., 2001

Кримінально-процесуальний кодекс України / Відп.ред.В.Т.Маляренко.- К.:
Юрінком Інтер, 1999

Постанова пленуму Верховного Суду України №5 “Про практику застосування
судами України законодавства в справах про злочини неповнолітніх і про
втягнення їх у злочинну та іншу антигромадську діяльність” від
26.06.81р.

Постанова пленуму Верховного Суду України №6 “Про практику застосування
судами примусових заходів виховного характеру “ від 31.05.2002р.

Постанова пленуму Верховного Суду України №9 “Про застосування
Конституції України при здійсненні правосуддя” від 01.11.1996р.

Ухвала судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду України
“Провадження у справах про злочини неповнолітніх” ( витяг ) від
06.03.97р.

Література :

Благодир С., Смітієнко З. Закриття кримінальних справ щодо неповнолітніх
: вирішення проблеми // Право України.-1998,- №2

Биленчук П.Д., Лукьянчиков Е.Н., Романько В.Н., Ягодинский В.Н.
Особенности организации розследования по делах о несовершеннолетних. –
Запорожье, 1992.

Гуковская Н.И., Миньковский Р.М. Раследование и судебное
разбирательство дел о предступлениях несовершеннолетних.-М.,-1974

Казаренко М. Представництво інтересів особи, котра не досягла віку, з
якого можлива кримінальна відповідальність, на стадії попереднього
розслідування // Право Укоаїни, – 1998, №1

Леоненко В.В. Особенности разследования преступлений
несовершеннолетних. – К., 1987

Маньковский Б.С. Проблеми ответственности в уголовном праве. – М.:
Изд-во Академии Наук СССР, – 1949.

Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес
України. Стор. 476 – 481.

Нове у кримінально – процесуальному законодавстві України / За ред.
Ю.М.Грошевого. – Харків: “Право”, 2002

Ягодицький В. Вирішення кримінальних справ про суспільно небезпечні
діяння вчинені особами, які не досягли віку кримінальної
відповідальності // Право України, – 2001р. №11

PAGE

PAGE 28

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020