.

Особливості кримінального процесу країн романо-германської (континентальної) системи права (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
762 13710
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

Особливості кримінального процесу країн романо-германської
(континентальної) системи права

ПЛАН

Вступ………………………………………………………….
……………………………………………3

РО3ДІЛ 1: Кримінальний процес
Франції………………………………………..4

1.1 Доказове
право………………………………………………………….
………4

1.2 Кримінальне переслідування і відданя до суду…………………..6

1.3 Розгляд кримінальних справ в судах першої інстанції………10

1.3.1 Порядок розгляду справ про злочини в суді присяжних..11

1.3.2 Порядок розгляду кримінальних справ у виправних і поліцейських
трибуналах……………………………………………..17

1.4 Оскарження
вироків………………………………………………………..
19

РОЗДІЛ 2: Особливості кримінального процесу
ФРН…………………….23

2.1 Джерела доказів і порядок їх
одержання………………………….23

2.2 Розслідування кримінальної
справи…………………………………24

2.3 Судовий розгляд справи. Апеляція, ревізія і відновлення
провадження…………………………………………………….
………………24

Висновок……………………………………………………….
………………………………………30

Використана
література……………………………………………………..
………………..31

ВСТУП

В правових системах зарубіжних країн умовно можна виділити основні форми
кримінального процесу: класична європейська (континентальна) і
агло-саксонська.

Аналіз кримінального процесу країн романо-германської системи права я
спробую зробити на прикладі Франції і ФРН, оскільки саме вони в умовах
історичного розвитку виробили і зберегли його природу і особливості,
поширивши їх на інші країни Європи.

Кримінальний процес Франції є зразком класичної континентальної, так
званої змішаної, моделі кримінального судочинства, яка прийшла в Європу
на зміну інквізиційному процесу епохи феодалізму. Ця модель була вперше
втілена в знаменитому Кримінально-процесуальному кодексі Франції 1808
року (кодекс Наполеона), який діяв з деякими змінами 150 років. В ньому
закріпилися такі важливі засади кримінального судочинства, як “заборона
повороту до гіршого” незалежність суддів, гласність судового процесу та
інші.[2, с.290]

Французькі вчені на багато років обумовили розвиток
кримінально-процесуальної науки в Європі. Французька модель була
сприйнята Німеччиною, Австрією, Італією, Росією, Іспанією, Україною і
багатьма іншими країнами.

У 1959 році в Франції прийнято новий кодекс, який містить понад 800
статей і характеризується високим рівнем законодавчої техніки. Він
складається з п’яти книг: перша має своїм предметом регулювання
провадження попереднього розслідування, інші чотири присвячені судовим
стадіям розгляду кримінальних справ та виконання вироку.

Для даної форми кримінального процесу характерно чітке розмежування його
на дві основні стадії: досудове (попереднє) проваження (дізнання і
попереднє слідство) і судовий розгляд, здійснюваний в умовах гласності і
з дотриманням принципу змаганості сторін.

Щодо Німеччини, то її кримінально-процесуальне право є одним із
найстабільніших у Європі. Кримінально-процесуальний кодекс ФРН прийнятий
у 1887 році, і нині діє в редакції від 7 квітня 1987 р. У ньому знайшли
своє відображення загальні демократичні ідеї реформ кримінального
процесу XIX століття, які в Німеччині отримали свій розвиток у
результаті перемоги буржуазної революції 1848 року. Позитивно також
вплинув Французький кримінально-процесуальний кодекс (кодекс Наполеона
1808 року). Йдеться про такі принципи, як незалежність суддів; розподіл
функцій обвинувачення та вирішення справ; створення самостійної
прокуратури; гласність та усність судового розгляду; участь у
кримінальному правосудді народних представників; заборона “повороту до
гіршого”; вільна оцінка доказів; захист прав та свобод особи від
зловживань та свавілля у кримінальному судочинстві.

РО3ДІЛ 1: КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС ФРАНЦІЇ.

1.1 Доказове право.

Джерелами доказів у французькому кримінальному процесі є показання
свідків, обвинуваченого, висновок експерта, речові й письмові докази.
Докази оцінюються суддями вільно, за їхнім внутрішнім переконанням, що
грунтується на тих враженнях, які зробили на суддів подані їм докази.

Показання свідків. Свідки допитуються з приводу діянь обвинуваченого,
його особи та моральності. Перед допитом свідки приносять присягу про
те, що вони будуть “говорити без ненависті й страху всю правду й нічого,
крім правди”. Потерпілі теж допитуються як свідки.

Особа, названа в скарзі потерпілого, що супроводжується пред’явленням
цивільного позову, має право відмовитися давати показання як свідок.
Після ознайомлення зі скаргою слідчий суддя повинен попередити про це
названу особу й зробити відмітку в протоколі. У разі відмови давати
показання як свідок ця особа може бути допитана як обвинувачена.

Забороняється допитувати як свідків осіб, проти яких є серйозні докази
щодо їхньої вини, коли це завідомо тягне за собою порушення права на
захист.

Не можуть заслуховуватися під присягою показання батька, матері, сина,
дочки та інших родичів обвинуваченого по висхідній і низхідній лініях,
братів і сестер, свояків, подружжя, в тому числі й після розлучення,
цивільного позивача (потерпілого), дітей віком до 16 років. Однак, коли
хто-небудь із цих осіб був допитаний під присягою, то це не означає
недійсності його показань, якщо ні прокурор, ні жодна із сторін не
заперечують проти принесення присяги. У разі ж заперечень свідок може
бути заслуханий у порядку одержання відомостей так званого довідкового
характеру.

Кожна особа, викликана до слідчого судді або в суд, зобов’язана
з’явитися, принести присягу й дати показання. За порушення цих
зобов’язань КПК встановлює досить суворі штрафні санкції. Крім того,
свідок, який не з’явився без поважних причин, підлягає примусовому
приводу.

Якщо через неявку свідка до суду розгляд справи було перенесено на
найближчу сесію, і свідок не навів поважних причин неявки, всі витрати
щодо підготовки справи до слухання покладаються на свідка, що не
з’явився, а сам він підлягає приводу в судове засідання на вимогу
прокурора.

Кримінально-процесуальне законодавство передбачає особливий порядок
допиту членів уряду й повноважних представників іноземних держав.[1,
c.20]

Прем’єр-міністр та інші члени уряду Франції можуть виступати перед судом
як свідки лише з дозволу Ради Міністрів, прийнятого за доповіддю
міністра юстиції. Такий дозвіл оформляється декретом. Якщо суд не
вимагає особистої явки зазначених осіб або на неї не було дозволу, то за
дорученням суду, який розглядає справу, вони допитуються за місцем
їхнього проживання в письмовій формі першим головою апеляційного суду
або головою трибуналу великої інстанції. У суді присяжних такі показання
оголошуються публічно й використовуються в дебатах.

Письмові показання представників іноземної держави можуть бути
витребувані судом через міністра зовнішніх зносин. Якщо вимога буде
прийнятою, допит провадить перший голова апеляційного суду або
магістрат, якого він уповноважить.

Показання обвинуваченого. Обвинувачений має право не давати ніяких
показань. Під час першої ж явки обвинуваченого слідчий суддя
зобов’язаний роз’яснити йому це право. У протоколі робиться відмітка про
це роз’яснення. Якщо ж обвинувачений виявить бажання дати показання,
слідчий суддя негайно провадить допит.

У французькому кримінальному процесі визнання обвинуваченим своєї вини у
вчиненні злочину не є вирішальним доказом і не тягне за собою припинення
дослідження доказів у справі.

Висновок експерта. Французький кримінальний процес дає право слідчому чи
судовому органу в разі необхідності дати розпорядження про проведення
експертизи на вимогу прокуратури, за власною ініціативою або за
клопотанням сторін.

Експерти обираються з числа осіб, які занесені до національного списку,
складеного бюро Касаційного суду, або до одного із списків, складених
апеляційними судами, узгоджених з генеральним прокурором. Спеціалісти,
які бажають стати експертами, подають про це заяву до відповідного суду.
Вони мають бути не молодшими ЗО й не старшими 70 років. При занесенні їх
до одного із списків експерти приносять перед апеляційним судом, у
районі компетенції якого знаходиться їхнє постійне місце проживання,
присягу про те, що вони будуть виконувати свої обов’язки, подавати
доповіді й робити свої висновки по честі й совісті. Вони не повинні
відновлювати присягу за кожним викликом. Ці фахівці називаються
присяжними експертами.

Лише як виняток експерт за мотивованою ухвалою може бути обраний із
осіб, не внесених до жодного із списків. Ці експерти приносять присягу
перед слідчим суддею чи магістром, призначеним судовим органом, за
кожним викликом.

Якщо питання, поставлене на експертизу, дуже важливе, призначається не
менше двох експертів, в інших випадках — лише один експерт.

Після закінчення експертизи готується доповідь, яка має містити
описування проведених досліджень і висновок. Якщо експерти дотримуються
різних думок або якщо у них є застереження щодо загального висновку,
кожен із них викладає свою думку чи свої застереження, мотивуючи їх.

Слідчий суддя зобов’язаний викликати заінтересовані сторони й повідомити
їм про висновок експертів. Він вислуховує їхні заяви й визначає строк,
протягом якого вони мають право подати свої міркування і сформулювати
клопотання, зокрема про доповнення експертизи чи проведення
контрекспертизи.

Участь спеціалістів, але не в формі експертизи, передбачена й при
провадженні дізнання судовою поліцією. Якщо необхідно провести
дослідження, яке не терпить зволікання, посадова особа судової поліції
звертається за сприянням до будь-яких компетентних осіб, які дають
письмову присягу давати свої висновки по честі й совісті. Такі висновки
є письмовим доказом у справі. Як правило, ці особи є співробітниками
науково-технічних апаратів поліції або лікарями. На суді вони виступають
як свідки.

Як докази допускаються магнітофонні записи. Розроблені детальні правила
виготовлення фонограм, що мають доказове значення. Так, при провадженні
звукозапису в ході слідчих дій необхідна присутність понятих або одного
із чиновників суду чи прокуратури. Після закінчення запису магнітна
стрічка опечатується. Звукозапис як доказ не має переваги й оцінюється
разом з іншими зібраними в справі доказами.[4, c.35]

1.2 Кримінальне переслідування і відданя до суду.

Порушення кримінального переслідування, а також керівництво судовою
поліцією, нагляд за розслідуванням і підтримання обвинувачення в суді,
забезпечення виконання судових рішень покладено на прокуратуру.

До системи органів прокуратури входять: прокурор Республіки (знаходиться
при кожному трибуналі великої інстанції й одночасно особисто або через
поліцейського комісара чи офіцера поліції обслугрвує трибунал нижчої
інстанції); генеральний прокурор при апеляційному суді (йому
підпорядковуються всі прокурори Республіки в районі компетенції
апеляційного суду); генеральний прокурор при Касаційному суді (він не
має адміністративних функцій, але може давати керівні вказівки
прокурорам при нижчестоящих судових органах на підставі практики
Касаційного суду).

Кожен прокурор має заступників і помічників. Діяльністю органів
прокуратури керує міністр юстиції, але сам він прокурорських функцій не
виконує. Всі прокурори у Франції призначаються Президентом Республіки за
поданням міністра юстиції.

Міністр юстиції має право повідомити генеральному прокуророві при
апеляційному суді про всі відомі йому випадки порушення кримінального
закону, запропонувати йому самому порушити або дати розпорядження про
порушення кримінального переслідування. Такі ж повноваження генеральний
прокурор при апеляційному суді має щодо прокурорів Республіки. Під його
наглядом перебувають посадові особи й агенти судової поліції. Він може
доручити їм збирання всіх відомостей, які вважає корисними в інтересах
найкращого відправлення правосуддя.

Прокурор Республіки приймає скарги й повідомлення про злочини й вирішує,
які заходи щодо них вжити: дати розпорядження про проведення всіх дій,
необхідних для розшуку й переслідування осіб, винних у порушенні
кримінального закону; повідомити поліцейським комісарам або офіцерам
поліції й дати розпорядження про порушення кримінального переслідування;
зажадати початку попереднього слідства або дізнання.[5,с.93]

Попереднє розслідування у французькому кримінальному процесі має дві
форми: попереднє слідство й дізнання.

Попереднє слідство є обов’язковим лише в справах про злочин. В окремих
випадках воно може провадитися й у справах про делікти й проступки. У
Франції кримінальні діяння за ступенем їхньої суспільної небезпеки,
характером і розміром санкції поділяються на три категорії: а) злочини —
діяння, за які призначають найбільш тяжкі покарання: пожиттєве або
довгострокове позбавлення волі, вигнання (смертна кара була скасована в
1981р.); б) делікти— діяння, які караються позбавленням волі на строк
понад два місяці і, як правило не більш як на п’ять років і (або)
штрафом понад 2 тис. франків; в) проступки — незначні правопорушення,
які караються позбавленням волі на строк до двох місяців і (або) штрафом
до 2 тис. франків. У 1986 р. порушення були розділені на п’ять класів,
залежно від чого вони караються штрафом від 30 франків до 10 тис.
франків. Максимальний строк позбавлення волі залишився два місяці (за
повторне порушення п’ятого класу). Перші три класи порушень караються
лише штрафом.

Проведення попереднього слідства є прерогативою слідчого судді, а в
справах про діяння неповнолітніх — судді в справах неповнолітніх. Він
призначається з числа суддів вищих трибуналів декретом Президента
Республіки за поданням міністра юстиції строком на три роки з правом
відновлення цього строку.

Слідчий суддя може проводити слідство лише на підставі вимоги прокурора
Республіки, в тому числі й у випадку явного проступку чи делікту.

Якщо потерпілий (у французькому кримінальному процесі він називається
цивільним позивачем) подав скаргу слідчому судді, останній дає
розпорядження про направлення її прокуророві Республіки з тим, щоб той
заявив необхідні вимоги. При цьому в тих випадках, коли його скарга
приводить у рух цивільний позов потерпілий під загрозою неприйняття його
позовної скарги мусить внести до канцелярії трибуналу суму, визнану
необхідною для забезпечення витрат, пов’язаних з процесом. Ця сума
встановлюється постановою слідчого судді.

Вимога прокурора Республіки про порушення справи може мати місце
стосовно як визначеної, так і ще не відомої слідству особи.

Розслідуючи справу, слідчий суддя має право пред’явити обвинувачення
будь-якій особі, але у вчиненні лише того діяння, яке вказане у вимозі
прокурора. Якщо ж у ході розслідування слідчому судді стало відомо про
діяння, не вказані у вимозі прокурора, він зобов’язаний негайно
повідомити його про скарги, які надійшли до нього, або передати йому
протоколи, в яких вони зафіксовані.

Слідчий суддя проводить усі слідчі дії, які він вважає за необхідні для
встановлення істини. Якщо ж він не в змозі провести всі слідчі дії, то
може дати письмове доручення посадовим особам судової поліції або
судовим магістратам про проведення необхідних слідчих дій (за винятком
допитів обвинуваченого та очних ставок з його участю). Цивільного
позивача вони вправі допитати лише за його клопотанням.

Під час першої явки обвинуваченого слідчий суддя зобов’язаний встановити
його особу, повідомити точно, яке діяння ставиться йому за вину, і
роз’яснити його право не давати ніяких показань, про що робиться
відмітка в протоколі. Якщо обвинувачений захоче давати показання,
слідчий суддя повинен негайно провести допит.

Слідчий суддя зобов’язаний роз’яснити обвинуваченому його право обрати
собі захисника, а в разі неможливості зробити вибір, сам призначає
захисника, якщо обвинувачений просить його про це. Для обвинувачених,
які не мають достатніх коштів, захисник призначається старшиною
адвокатської колегії, як правило, з числа початкуючих адвокатів.
Затриманий обвинувачений має право після першої ж явки до слідчого судді
вільно спілкуватися зі своїм захисником.

Із загального правила про те, що коли обвинувачений забажає мати
захисника, то до допиту можна приступити лише в присутності останнього,
існують винятки: за так званих невідкладних обставин (свідок при смерті,
існує загроза втрати доказів) слідчий суддя, обминувши процедуру дій при
“першій явці”, має право приступити за відсутності захисника до допиту
обвинуваченого й проведення очних ставок.

Цивільний позивач також має право користуватися допомогою свого
представника з моменту першого допиту.

Матеріали справи мають бути передані захисникові обвинуваченого й
представникові цивільного позивача не пізніше ніж за 24 години до
кожного допиту відповідно обвинуваченого чи цивільного позивача.

Слідчий суддя може залежно від обставин видати мандат про явку, на
привід, на затримання або арешт обвинуваченого.

Мандат про явку має на меті покласти на обвинуваченого обов’язок
з’явитися до судді в указаний день і час.

Мандат на привід являє собою розпорядження, видане слідчим суддею
публічним збройним силам (армії, жандармерії, поліції та органам
державної безпеки) про негайне супроводження до нього обвинуваченого.

Мандат на затримання — це розпорядження, видане слідчим суддею
коменданту арештного будинку прийняти й утримувати обвинуваченого.

Мандат на арешт являє собою звернене до публічних збройних сил
розпорядження про розшук обвинуваченого й супроводження його в указаний
у мандаті арештний будинок, де його приймуть і будуть утримувати.

Мандати підлягають виконанню на території всієї Республіки.

Слідчий суддя негайно допитує обвинуваченого, викликаного мандатом про
явку. Обвинуваченого, затриманого на підставі мандату про привід, також
допитують негайно, а якщо це неможливо — супроводжують до арештного
будинку, де він не може бути затриманим більш як на 24 години.

Обвинуваченого, затриманого на підставі мандату про арешт, негайно
супроводжують до арештного будинку. Він має бути допитаним протягом 48
годин після затримання. Якщо допит не проведений в указаний термін,
комендант арештного будинку зобов’язаний направити обвинуваченого до
прокурора Республіки, який заявляє вимогу слідчому судді або за його
відсутності — голові трибуналу про негайне провадження допиту. Якщо
допит не провадиться, обвинувачений підлягає звільненню.

Взяття під варту — винятковий запобіжний захід. Він не може перевищувати
чотирьох місяців. Але якщо необхідно надалі тримати обвинуваченого під
вартою, слідчий суддя має право подовжити цей строк ще до чотирьох
місяців спеціальною мотивованою постановою, заснованою на матеріалах
справи, а також за мотивованою вимогою прокурора Республіки.

Обвинувачений, який був попередньо звільнений або який у ході
розслідування не був арештований (був під заставою), повинен з’явитися
під варту не пізніше ніж напередодні судового розгляду. Після закінчення
слідства матеріали направляються прокурору Республіки, який зобов’язаний
повідомити слідчому судді свої вимоги не пізніше триденного строку.

У постанові, винесеній слідчим суддею після закінчення попереднього
слідства, вказуються прізвище та ім’я, місце, дата народження, місце
проживання, професія обвинуваченого, юридична кваліфікація діяння,
мотиви, на підставі яких обвинувачення визнається обгрунтованим чи
необгрунтованим.

Про всі постанови слідчого судці представників обвинуваченого й
цивільного позивача належить сповіщати рекомендованим листом протягом 24
годин. З матеріалами попереднього слідства вказані особи не
знайомляться. На найважливіші постанови слідчого судді заінтересовані
особи можуть принести апеляцію до обвинувальної камери.

У більшості випадків попереднє розслідування провадиться у формі
поліцейського дізнання. До складу судової поліції входять посадові
особи, чиновники й агенти. Посадовими особами судової поліції є: мери та
їхні помічники; офіцери, чини жандармерії й окремі жандарми; поліцейські
комісари, офіцери та деякі чини державної безпеки; комісари поліції,
їхні помічники й офіцери поліцейської префектури.[1, c.30]

Посадові особи проводять усі необхідні дії з дізнання і мають право
арештувати обвинуваченого. Про всі відомі їм злочини вони зобов’язані
негайно інформувати прокурора Республіки, а після закінчення дізнання
направити йому матеріали справи.

Віддання до суду. Органом, який здійснює віддання до суду осіб,
обвинувачених у вчиненні злочинів, є обвинувальна камера. Вона
складається з голови і двох членів апеляційного суду. Обвинувальна
камера збирається не рідше одного разу на тиждень, а з ініціативи голови
чи на вимогу генерального прокурора — щоразу, коли в цьому виникає
потреба.

Генеральний прокурор направляє справу зі своїм висновком до
обвинувальної камери й сповіщає рекомендованим листом кожну із сторін
про дату розгляду справи на засіданні обвинувальної камери. Сторони та
їхні представники до засідання обвинувальної камери мають право викласти
в письмовому вигляді свої міркування, які вони направляють прокуророві
та іншим сторонам.

Розгляд справи відбувається в закритому засіданні в такому порядку.
Спочатку з доповіддю виступає член обвинувальної камери, потім
генеральний прокурор і представники сторін за своїм бажанням викладають
коротко свої міркування. Після закінчення дебатів сторін обвинувальна
камера вирішує питання про те, чи зібрано проти обвинуваченого достатньо
доказів.

Якщо обвинувальна камера приходить до висновку, що діяння обвинуваченого
не містить складу злочину, ні делікту, ні проступку, або коли особа, яка
вчинила діяння, залишилася невідомою, або якщо немає достатніх доказів
проти обвинуваченого, вона оголошує про припинення кримінального
переслідування. Коли обвинувальна камера приходить до висновку, що
діяння обвинуваченого є деліктом або проступком, вона розпоряджається
про направлення справи відповідно до виправного або поліцейського
трибуналу. Якщо діяння обвинуваченого містить склад злочину,
обвинувальна камера виносить постанову про віддання обвинуваченого до
суду присяжних. Обвинувальна камера може за клопотанням генерального
прокурора, однієї із сторін або з власної ініціативи дати розпорядження
про проведення додаткових слідчих дій, які вона вважає корисними.
Додаткове розслідування провадиться одним із членів обвинувальної камери
або слідчим суддею, уповноваженим нею для цієї мети.

Спеціальної процедури віддання до суду в справах про делікти й проступки
немає. Справа про таке діяння направляється слідчим суддею, коли він
його розслідував, або прокурором на розгляд відповідно виправного або
поліцейського трибуналу.

1.3 Розгляд кримінальних справ за першою інстанцією.

Розгляд кримінальних справ за першою інстанцією відбувається:

а) в судах присяжних (справи про злочини). Вони є при апеляційних судах,
яких у Франції налічується 50 (по одному на кілька департаментів;
Франція розділена на 92 департаменти);

б) у виправних трибуналах (справи про делікти). Ці суди функціонують на
базі трибуналів великої інстанції. У кожному з адміністративних округів
департаменту е один або декілька таких судів;

в) у поліцейських трибуналах (справи про проступки). Вони функціонують
на базі трибуналів малої інстанції, які є в кожному окрузі (один або
декілька), але їх у цілому значно більше.[6, с.34 ]

Справи про злочини неповнолітніх, які не досягли 16 років, а також про
серйозні делікти й проступки неповнолітніх розглядають суди в справах
неповнолітніх, які запроваджені за місцем знаходження трибуналів великої
інстанції. Справи про злочини, вчинені неповнолітніми, котрі досягли 16
років, розглядаються судами присяжних для неповнолітніх, створеними при
апеляційних судах.

Справи про обвинувачення Президента Республіки в державній зраді й
міністрів у змові проти безпеки держави та в злочинних діях, вчинених
ними при виконанні службових обов’язків, розглядає згідно зі ст. 68
Конституції Верховний суд Франції. До його складу входять в однаковій
кількості представники Національних зборів і Сенату, яких обирають після
кожного повного або часткового відновлення цих палат. Віддати на розгляд
Верховного суду справу щодо Президента й міністрів можуть лише обидві
палати парламенту відкритим голосуванням і абсолютною більшістю голосів.

1.3.1 Порядок розгляду справ про злочини в суді присяжних.

На вимогу генерального прокурора апеляційний суд може видати
розпорядження про створення такої кількості відділень суду присяжних,
які необхідні в інтересах правосуддя. Сесії суду присяжних проводяться
один або кілька разів на квартал за місцем знаходження апеляційного
суду, в головному місці відповідного округу, а у виняткових випадках — в
іншому місці департаменту, де є трибунал великої інстанції.

Список справ, що підлягають розгляду на кожній сесії, встановлюється
головою суду присяжних за поданням прокуратури. Остання сповіщає
обвинуваченому день, коли він повинен з’явитися до суду.

Суд присяжних складається із суду у власному розумінні цього слова й
журі. До складу суду у власному розумінні цього слова входять голова й
два асесори. Вони призначаються кожен квартал і для кожного суду
присяжних постановою першого голови апеляційного суду зі складу цього
суду. Асесори можуть бути призначені складу трибуналу великої інстанції,
в межах компетенції якого проводить сесії (засідання) суд присяжних.

Журі складається з громадян, внесених до списків присяжних. Присяжними
можуть бути громадяни чоловічої і жіночої статі, які досягли 30-річного
віку, уміють читати й писати французькою мовою, користуються
політичними, громадянськими та сімейними правами й не підпадають під
випадки позбавлення права виконувати функції присяжних і випадки
несумісності посад, передбачені в законі.

Позбавлені права виконувати функції присяжних: засуджені й особи,
стосовно яких є мандат на затримання або на арешт; чиновники й державні
службовці департаментів і комун, усунені від виконання своїх функцій;
звільнені зі своїх постів посадові особи міністерств і члени професійних
корпорацій, щодо яких є судове рішення про заборону виконувати свої
обов’язки; не відновлені в правах банкрути, неспроможність яких
оголошена судовим рішенням; особи, які тричі не з’явилися без законних
підстав за викликом суду для виконання функцій присяжного; особи з
обмеженою дієздатністю; особи, стосовно яких у судовому порядку
встановлено піклування; особи, направлені в будинки для душевнохворих.

Виконання функцій присяжного несумісне із займанням таких посад: члена
уряду, парламенту, Конституційної ради, Вищої ради магістратури,
Економічної і Соціальної рад; члена Виконавчої ради, Сенату й
Арбітражного суду французького співтовариства; генерального секретаря
уряду або міністерства; члена Державної ради, Касаційного суду або
Лічильної палати; префекта, супрефекта, генерального секретаря
префектури, магістрата судового відомства; магістрата адміністративного
трибуналу; чиновника поліцейської служби, військовослужбовця, який
перебуває на командній посаді в сухопутних військах, морському флоті чи
авіації; митного чиновника або чиновника, який перебуває на службі в
установі з непрямого податкообкладання або на державній службі щодо
охорони вод і лісів.

Крім того, ніхто не може бути присяжним у справі, в якій він виконував
будь-які дії судової поліції або слідчі дії, або якщо він брав участь як
свідок, перекладач, експерт, скаржник чи цивільний позивач (потерпілий).

Від виконання функцій присяжного звільняються особи, котрі досягли 70
років, і особи, які вже виконували такі ж функції в цьому або в минулому
році, крім випадків, коли проводяться додаткові сесії суду присяжних.

Порядок складання списків присяжних. Існують такі види списків
присяжних: попередні, щорічні, додаткові й сесійні.

Попередні списки кандидатур для щорічного списку присяжних складають
комісії під головуванням судді трибуналу малої інстанції. У ці комісії
входять генеральні радники округу, мер комуни, на території якої
знаходиться трибунал, або його помічник, а в деяких випадках — і чотири
муніципальних радники. Число кандидатур має бути вдвоє більшим, ніж
число осіб, які мають бути включеними в щорічний список для даного
округу. Попередній список складається в двох примірниках, один з яких
зберігається в канцелярії трибуналу малої інстанції, а другий
надсилається до канцелярії суду присяжних.

На підставі попередніх списків спеціальною комісією за місцем
знаходження кожного суду присяжних складається щорічний список. До
складу комісії входять по одному судді від кожного трибуналу малої
інстанції, члени департаментської комісії, мер комуни, на території якої
діє суд присяжних, або його помічник. Головою комісії є перший голова
апеляційного суду, голова трибуналу великої інстанції або призначена ним
особа. Список присяжних складають в алфавітному порядку, підписують на
засіданні комісії і здають на зберігання в канцелярію суду присяжних.

Незалежно від щорічного списку членів журі ця ж комісія кожного року
складає спеціальний список додаткових присяжних із числа присяжних
міста, який є місцем ДІЇ даного суду присяжних.

Не пізніше ніж за 15 днів до початку сесії перший голова апеляційного
суду, а в містах, де його немає, — голова трибуналу, жеребкуванням
вибирає у відкритому засіданні із щорічного списку 27 присяжних, які
створюють сесійний список. Крім того, в такому ж порядку обирається 6
додаткових присяжних зі спеціального списку.

Не пізніше ніж за 8 днів до відкриття сесії префект надсилає кожному з
присяжних виписку із сесійного списку. Дата відкриття сесії вказується в
повідомленні.

З числа присяжних, внесених до сесійного списку, створюється журі, яке
вирішує справу. Воно складається з 9 присяжних.

Порядок створення журі такий. У день, призначений для розгляду справи,
суд відкриває засідання і дає розпорядження доставити до залу
обвинуваченого. Відсутність захисника обвинуваченого не тягне за собою
визнання провадження недійсним. Голова суду ставить обвинуваченому
запитання про його прізвище, ім’я, дату й місце народження, професію та
місце проживання. Потім він проводить переклик присяжних і бюлетені з
їхніми прізвищами опускаються в урну. В міру того, як бюлетені
виймаються з урни, обвинувачений та його захисник, а потім прокурор
заявляють відвід тим присяжним, яких вони вважають за потрібне відвести;
при цьому мотиви відводу не викладаються.

Обвинувачений, а якщо їх кілька, то всі обвинувачені, мають право
відвести не більше п’яти присяжних, а прокурор — не більше чотирьох.
Обвинувачені можуть об’єднатися для спільної заяви всіх або частини
відводів. Якщо ж обвинувачені не об’єдналися, то черговість заявлення
ними відводів установлюється жеребкуванням. У цьому випадку присяжні,
відведені в порядку черговості одним обвинуваченим, вважаються
відведеними всіма обвинуваченими до тих пір, поки не буде вичерпана
допустима кількість відводів.

Журі вважається сформованим з того моменту, коли з урни будуть вибрані 9
бюлетенів з прізвищами, щодо яких не заявлено відводу, а якщо це
потрібно, то й бюлетені з прізвищами додаткових присяжних.

Присяжні займають місце поряд з членами суду, якщо є така можливість,
або навпроти місця, призначеного обвинуваченому. Стоячи і без головного
убору вони вислуховують таке звернення голови суду: “Ви присягаєтесь і
обіцяєте перед Богом і людьми розглянути найретельнішим чином
обвинувачення, висунуті проти X., захищати однаковою мірою інтереси
обвинуваченого й інтереси суспільства, яке його обвинувачує; не
спілкуватися ні з ким до моменту прийняття свого остаточного рішення; не
піддаватися ні ненависті, ні злобі, ні страху, ні особистій
прихильності; приймати рішення відповідно до матеріалів обвинувачення й
захисту, згідно зі своєю совістю та внутрішнім переконанням, з
безсторонністю і твердістю, які притаманні чесній і вільній людині, й
зберігати таємницю нарадчої кімнати навіть після припинення ваших
функцій”. Потім кожен з присяжних відповідає, піднявши руку: “Я
присягаюсь у цьому”. Після завершення цієї процедури голова суду
оголошує про остаточне створення журі, й починається судовий розгляд.

Судовий розгляд проходить публічно, однак голова може заборонити всім
неповнолітнім або деяким з них доступ до залу засідань. Засідання може
вестися при закритих дверях лише у випадках, коли гласність може завдати
шкоди громадському порядку або моралі. Вирок завжди проголошується у
відкритому засіданні.

Розгляд справи не може перериватися і має тривати до тих пір, доки не
завершиться вироком суду присяжних. Він може бути лише зупинений на час,
необхідний для відпочинку суддів і підсудного.

Голова суду має великі права. Він відповідає за дотримання порядку в
судовому засіданні та керує судовим розглядом. Якщо хтось із присутніх
на засіданні будь-яким чином порушує порядок, голова розпоряджається про
виведення такої особи із залу засідання. У разі приведення цього заходу
до виконання винна особа чинить опір, то негайно видається мандат на її
арешт, а суд піддає її покаранню у вигляді тюремного ув’язнення на строк
від двох місяців до двох років.

Асесори й присяжні можуть ставити запитання обвинуваченому й свідкам
лише з дозволу голови, а обвинувачений, його захисник, цивільний позивач
і його представник — лише через головуючого. Однак прокурор має право
безпосередньо ставити запитання обвинуваченому й свідкам.

Голова суду наділений дискреційними повноваженнями, згідно з якими він
може “по совісті й честі” вживати будь-яких заходів, які вважає
корисними для встановлення істини. Він вправі під час розгляду викликати
й заслуховувати будь-яку особу, видаючи в разі необхідності мандат про
привід, або давати розпорядження доставити в суд речові докази. Свідки,
викликані в такому порядку, не приносять присягу, і їхні заяви
розглядаються як такі, що мають довідковий характер. Обвинувачем ня в
суді присяжних підтримує генеральний прокурор апеляційного суду чи
прокурор Республіки особисто або через своїх заступників. Прокурор
іменем закону звертається до суду з усіма вимогами, які він вважає
корисними. Суд зобов’язаний вислухати, обговорити й винести щодо них
рішення. Присутність захисника обвинуваченого в судовому засіданні
обов’язкова, за відсутності ж обвинуваченого справа може слухатися. Якщо
обвинувачений не бажає з’явитися до суду, голова може розпорядитися, щоб
він був доставлений примусово. Однак голова може також після зачитання
на засіданні протоколу про ухилення обвинуваченого від явки до суду
розпорядитися про продовження судового розгляду без нього. Після кожного
засідання обвинуваченому, що не з’явився, а також обвинуваченому, який
видалений із залу судового розгляду за порушення порядку, дається через
секретаря судового засідання для ознайомлення протокол судового
засідання і вручаються копії вимог, заявлених прокурором, та постанови
суду.

Обвинувачений, цивільний позивач та їхні представники можуть заявити
клопотання, про вирішення яких суд зобов’язаний винести постанову.

Порядок дослідження доказів. Голова дає секретарю розпорядження про
оголошення списку свідків, указаних прокурором, обвинувачем і цивільним
позивачем, про яких зроблено взаємне повідомлення. Потім судовий
розпорядник проводить переклик цих свідків, голова дає розпорядження
видалити їх в окрему кімнату, звідки можна викликати для дачі показань.
За необхідності голова вживає заходів, які не дали б змоги свідкам
спілкуватися між собою до дачі ними своїх показань.

Після цього голова пропонує обвинуваченому уважно вислухати постанову
про віддання до суду, дає розпорядження секретареві суду читати цю
постанову, допитує обвинуваченого й вислуховує його показання. Потім у
порядку, встановленому головою, допитуються свідки. Перш ніж дати свої
показання вони приносять присягу. Після дачі показань свідку можуть
ставити запитання голова, а також прокурор, обвинувачений, цивільний
позивач і їхні представники. Після дачі показань свідок залишається в
залі до закінчення судового розгляду, якщо голова не дасть іншого
розпорядження.

У ході та після допиту голова суду дає розпорядження, якщо це необхідно,
про пред’явлення обвинуваченому та свідкам речових доказів і вислуховує
їхні міркування. Якщо в цьому виникає необхідність, голова дає
розпорядження також про пред’явлення речових доказів асесорам і
присяжним. Після закінчення судового слідства суд вислуховує цивільного
позивача і його представників, потім прокурор викладає свої вимоги, а
обвинувачений і його захисник подають доводи захисту. Цивільний позивач
і прокурор мають право на репліку, але останній виступ у дебатах завжди
належить обвинуваченому або його захисникові.

?

$

&

?

?????про віддання до суду або якщо обвинувачений чи його захисник
відмовляються від оголошення питань. Якщо з приводу питань виникає
суперечка, суд, вислухавши думку прокурора, сторін та їхніх
представників, вирішує її своєю постановою.

До того, як суд присяжних вийде на нараду, голова оголошує таку
інструкцію: “Закон не вимагає у суддів звіту про засоби, за допомогою
яких вони прийшли до переконання; він не нав’язує їм правил, на підставі
яких вони повинні судити про повноту й вагомість доказів; він пропонує
їм звертатися до самих себе мовчки й зосереджено й відповісти собі
щиросердно й по совісті, які враження залишили в їхній свідомості
докази, зібрані проти обвинуваченого, й доводи на його захист. Закон
ставить їм лише це єдине запитання, яке вміщує у собі всю міру їхнього
обов’язку: “Чи маєте Ви внутрішнє переконання?”

Оголосивши цю інструкцію, голова дає розпорядження про видалення
обвинуваченого із залу засідань, викликає начальника караулу й віддає
йому розпорядження виставити охорону біля виходів із нарадчої кімнати й
оголошує засідання закритим.

Постановлення і проголошення вироку. Всі члени суду присяжних переходять
до нарадчої кімнати, до якої ніхто не може увійти з будь-якої причини
без дозволу голови.

Голосування відбувається шляхом подачі письмових бюлетенів. Спочатку
висловлюються з питань про головний факт (тобто про винність чи
невинність), а потім, якщо про це поставлені запитання, про кожну із
обтяжуючих обставин, з додаткових питань (про перекваліфікацію діяння на
підставі результатів судового розгляду), з питань про кожну обставину,
яка виключає кримінальну відповідальність, і, нарешті, з питань про
пом’якшуючі обставини, які голова зобов’язаний ставити в усіх випадках,
коли винність обвинуваченого визнана доведеною. Результати голосування
голова зазначає на полях опитувального листа під кожним запитанням.

Будь-яке несприятливе для обвинуваченого рішення, в тому числі й відмова
визнати наявність пом’якшуючих вину обставин, приймається більшістю не
менш ніж у вісім голосів. У разі ствержувальної відповіді на запитання
про винність суд присяжних відразу ж вирішує питання про міру покарання.
Після цього проводиться таємне й роздільне голосування стосовно кожного
обвинуваченого.

Якщо діяння, яке інкримінується обвинуваченому, не підпадає або
перестало підпадати під дію кримінального закону або якщо обвинувачений
оголошений невинним, суд присяжних виправдовує його. Якщо на користь
обвинуваченого встановлені обставини, які виключають застосування
покарання, суд присяжних звільняє його від покарання.

Про прийняті рішення робиться помітка на опитувальному листі, який
підписується в ході засідання головою і присяжним, призначеним першим
після жеребкування, а якщо той не може підписати, то це робить особа,
уповноважена більшістю членів суду присяжних. Відповіді суду присяжних
на поставлені запитання є остаточними. Після повернення суду присяжних
до залу засідань голова дає розпорядження ввести обвинуваченого,
оголошує відповіді на запитання, вирок суду й тексти законів, які
застосував суд.

У разі засудження або звільнення від покарання обвинувачений
присуджується до сплати витрат державі й одночасно вирішується питання
про заміну сплати цих витрат позбавленням волі.

Після винесення вироку голова, за наявності, підстав роз’яснює
обвинуваченому його право оскаржити вирок у касаційному порядку й
повідомляє йому строки подачі касаційної скарги.

Виправдана особа не може бути знову затримана, і їй не може бути знову
пред’явлено обвинувачення у вчиненні того ж самого діяння, навіть якщо
йому дають іншу кваліфікацію. Коли ж у ході судового розгляду виявлені
докази про вчинення обвинуваченим інших Діянь, ніж ті, за які він був
відданий до суду, й прокурор заявляє про порушення кримінального
переслідування, то голова дає розпорядження, щоб виправданий
обвинувачений був негайно під вартою направлений до прокурора
Республіки, який зобов’язаний негайно заявити вимогу про початок
розслідування.

Після того, як суд присяжних виніс рішення щодо кримінального позову,
він без участі журі, заслухавши попередньо сторони й прокурора, вирішує
питання про відшкодування збитків за вимогою цивільного позивача до
обвинуваченого або виправданого обвинуваченого до цивільного позивача.
Обвинувачений, визнаний винним, присуджується до сплати витрат, які
поніс цивільний позивач.

На цивільного позивача, якому відмовлено в позові, може покладатися
сплата судових витрат, але лише в тому випадку, якщо кримінальний позов
був порушений з його ініціативи.

З метою фіксації дотримання передбаченої законом процедури розгляду
справи, секретар складає протокол не пізніше ніж в триденний строк з
моменту винесення вироку. Протокол підписує голова й секретар. До
протоколу не заносяться ні відповіді обвинувачених, ні зміст показань
свідків, якщо головуючий не дасть іншого розпорядження з власної
ініціативи чи за клопотанням прокурора або сторін.

1.3.2 Порядок розгляду кримінальних справ у виправних і поліцейських
трибуналах.

У загальних рисах він такий же, як і в суді присяжних, але є й багато
відмінностей.

Виправний трибунал приймає до свого розгляду справи про делікти на
підставі або постанови про віддання до суду, направленої йому слідчими
органами, або добровільної явки сторін за викликом прокурора, чи на
підставі повідомлення про явку, безпосередньо направленого трибуналом
обвинуваченому або цивільним відповідачам, або згідно з порядком
провадження в справах про явні делікти (особа, яка затримана при
вчиненні явного делікту, негайно направляється на засідання трибуналу).

До складу виправного трибуналу входять голова й двоє суддів. Деякі
справи, зокрема про обвинувачення в автошляхових злочинах, розглядаються
професійним суддею одноособове. Державне обвинувачення підтримує
прокурор Республіки або один із його помічників.

Справа може бути в окремих випадках розглянута без обвинуваченого, якщо
він заявив про це в письмовій формі або не з’явився без поважних причин.

У випадках, коли працівники судової поліції уповноважені на основі
спеціальних вказівок закону констатувати вчинення деліктів за допомогою
протоколів і рапортів, спростування фактів, установлених цими
протоколами й рапортами, допускається лише шляхом подання письмових
доказів або показань свідків. Факти, зафіксовані в протоколах,
вважаються достовірними, доки не заявлено про фальшивість протоколів.

У ході судового засідання секретар веде протокол, в якому за вказівкою
голови чітко та повно фіксує показання свідків і відповіді
обвинуваченого.

Вирок виноситься того ж дня, коли було закінчено судовий розгляд, або
через декілька днів. У останньому випадку голова повідомляє присутнім
сторонам про день, коли вирок буде оголошений. Кожен вирок має містити
мотивувальну й резолютивну частини. Вирок, винесений за відсутності
обвинуваченого, доводиться до його відома спеціальним повідомленням.
Протягом 10 днів з дня повідомлення або одного місяця, якщо він проживає
за межами Франції, обвинувачений має право подати заперечення проти
виконання вироку в цілому або в частині, яка стосується долі цивільного
позову. В ті ж самі строки заперечення на вирок, винесений за їх
відсутності та проти їхніх інтересів, можуть подати цивільний позивач і
цивільний відповідач. Заперечення на вирок не має сили, якщо особа, яка
подала його, не з’явиться в строк, установлений трибуналом для розгляду
заперечення.

Поліцейський трибунал розглядає справи про проступки на підставі або
передачі йому справи зі слідчого органу, або добровільної явки сторін,
або виклику до трибуналу, надісланого безпосередньо обвинуваченому й
Цивільному відповідачеві у справі. Розгляд справ спрощений і
здійснюється одним суддею.

Функції прокуратури в поліцейському трибуналі здійснюють комісари або
офіцери поліції, призначені генеральним прокурором при апеляційному
суді, а в справах про лісопорушення — інженери, начальники дільниць або
технічні інспектори, призначені службою з охорони вод і лісів, а також
прокурор Республіки особисто чи через своїх заступників, якщо покарання,
передбачене за проступок, перевищує 10 днів тюремного ув’язнення або 400
франків штрафу, та в інших випадках, коли він вважає це за доцільне.

Факти вчинення проступків доказуються протоколами або рапортами судової
поліції, а за їх відсутності або ж для підтвердження — показаннями
свідків. Присутність обвинуваченого при розгляді справи не обов’язкова,
але обвинувачений може подати заперечення на вирок.

Справа може взагалі не розглядатися. Не викликаючи обвинуваченого до
трибуналу, суддя на підставі поліцейського протоколу дає вказівку
повідомити особі, яка вчинила проступок, про її право сплатити штраф,
розмір якого визначає суддя. Лише якщо штраф не виплачено в установлений
для цього строк, суддя приступає до розгляду справи й виносить своє
рішення.[8, c.1066-1068]

1.4 Оскарження вироків.

Французькому кримінальному процесу відомі три форми оскарження вироків:
апеляція, касація і клопотання про ревізію.

Апеляція приноситься на неправильність вироку по суті; апеляційна
інстанція розглядає справу заново в оскарженій частині й виносить новий
вирок.

Касація приноситься з приводу допущених при провадженні у справі
порушень кримінального й кримінально-процесуального закону й касаційна
інстанція, не розглядаючи справи по суті, перевіряє лише, чи правильно
суд застосував закон.

Клопотання про ревізію — це форма оскарження вироку за нововиявленими
обставинами.

Розглянемо детальніше ці форми оскарження вироку.

Апеляція. В апеляційному порядку можуть бути оскаржені вироки виправних
і поліцейських трибуналів. Апеляційна скарга приноситься до апеляційного
суду в 10-денний строк з моменту оголошення вироку або отримання
повідомлення про вирок, але генеральний прокурор при апеляційному суді
має право принести апеляцію протягом двох місяців від дня винесення
вироку.

Право на апеляцію належить обвинуваченому, цивільному позивачу,
цивільному відповідачу (в частині, яка стосується цивільного позову),
прокурору Республіки, державним органам, які порушили кримінальний
позов, представнику прокуратури при поліцейському трибуналі і
генеральному прокуророві при апеляційному суді.

Палата з розгляду апеляційних скарг складається з голови й двох членів.
Апеляція розглядається в судовому засіданні на підставі усної доповіді
члена суду. При цьому допитується обвинувачений і, якщо про це дасть
розпорядження суд, свідки. Сторони, які беруть участь у справі,
заслуховуються в такому порядку: спочатку апелянт, потім інші викликані
до суду сторони в порядку, встановленому головою суду; останнім завжди
виступає обвинувачений або його захисник.

Якщо суд визнає, що апеляційна скарга подана із запізненням, з
порушенням установленого порядку, він відмовляє в її розгляді, а якщо
вона є необгрунтованою — підтверджує оскаржене рішення. В обох цих
випадках суд присуджує скаржника до сплати судових витрат, але якщо
апеляцію приніс прокурор, витрати відшкодовуються за рахунок державної
скарбниці.

За апеляцією прокурора суд може підтвердити правильність вироку або
скасувати його в частині чи повністю як у сприятливому, так і в
несприятливому для обвинуваченого значенні. Однак на підставі лише
однієї апеляції обвинуваченого, цивільного позивача і цивільного
відповідача суд не має права погіршити становище апелянта.

Апеляційний суд може за наявності передбачених у законі підстав змінити
вирок і закрити кримінальне переслідування або звільнити обвинуваченого
від покарання. Він може скасувати вирок на тій підставі, що вчинене
діяння містить лише склад проступку, а не делікту, призначити відповідне
покарання і вирішити питання про цивільний позов, якщо такий заявлено.

Апеляційний суд може скасувати вирок на тій підставі, що вчинене діяння
є злочином, оголосити себе некомпетентним розглядати цей злочин і
направити справу прокуророві на його розсуд. Якщо вирок скасовується
через те, що були порушені або не були дотримані процесуальні вимоги,
апеляційний суд приймає справу до свого провадження і виносить рішення
по суті. Коли суд, котрий розглядає апеляційну скаргу, яка містить
посилання на некомпетентність поліцейського трибуналу, визнає, що це
діяння є деліктом, а не проступком, він призначає покарання і вирішує
питання про відшкодування збитків, якщо таке має місце.

Касація розглядається в кримінально-процесуальному праві Франції як вид
надзвичайного оскарження.

У касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки суду присяжних та
апеляційного суду на підставі порушень закону. Касаційна скарга
подається до палати в кримінальних справах Касаційного суду прокурором
або стороною, інтересам якої завдано шкоди, протягом п’яти діб з моменту
винесення оскаржуваного судового рішення або отримання повідомлення про
нього.

Касатор повинен рекомендованим листом повідомити прокурора та інші
сторони про подачу скарги й під загрозою неприйняття скарги внести
заставу на суму 100 франків на випадок накладення на нього штрафу. Від
внесення застави звільняються: особи, засуджені до тюремного ув’язнення
виправним або поліцейським трибуналом, і особи, засуджені до покарання
за вчинення злочину; особи, які подали письмові докази про те, що вони
не підлягають оподаткуванню і не в змозі внести заставну суму;
неповнолітні віком до 18 років; посадові особи в справах, які
безпосередньо стосуються діяльності органів державного управління й
управління державним майном.

Крім касаційної скарги, касатор складає ще й записку, в якій мають бути
викладені касаційні підстави й наведені порушені статті закону. Записка
складається на гербовому папері, крім випадків, коли касатор засуджений
за вчинення злочину. При цьому має бути виготовлено таку кількість копій
записки, яка відповідає числу сторін, що беруть участь у процесі.

Після того, як усі матеріали підготовлені до розгляду, голова палати в
кримінальних справах Касаційного суду призначає доповідача у справі.

У Касаційному суді повинні дотримуватися правил, які стосуються
гласності процесу й підтримання порядку в судових засіданнях. У судовому
засіданні виступають спочатку доповідач, потім адвокати сторін,
наприкінці прокурор викладає свої вимоги. Після цього суд виходить на
нараду для винесення ухвали.

Перш ніж винести ухвалу по суті Касаційний суд перевіряє, чи виконані
всі вимоги, передбачені для подачі скарги. Якщо він визнає, що ці вимоги
не виконані, то, залежно від обставин, виносить ухвалу про неприйняття
касаційної скарги до розгляду або про позбавлення права на касаційне
оскарження. При винесенні таких ухвал, а також ухвали про відхилення
скарги на касатора накладається штраф і покладається сплата судових
витрат, а при винесенні ухвали про припинення касаційного провадження —
штраф.

Касаційний суд може скасувати вирок і справу направити в інший
відповідний суд на новий розгляд, а також змінити лише частину судового
рішення, якщо для цього є підстави.

Крім касації в інтересах сторін, КПК Франції передбачає ще й касацію в
інтересах закону. Виправдувальні вироки суду присяжних можуть бути
оскаржені в касаційному порядку лише в інтересах закону генеральним
прокурором при Касаційному суді. Якщо ці вироки суперечать закону, вони
можуть бути скасовані, але це не тягне за собою ніяких несприятливих
наслідків для виправданих.

Постанови й вироки всіх судів, які можуть бути оскаржені в касаційному
порядку, якщо жодна із сторін не принесла касаційної скарги в
установлений строк, той же прокурор може за власною ініціативою і
незалежно від закінчення строку касації оскаржити в касаційному порядку,
але лише в інтересах закону. Касаційний суд вирішує питання про
можливість прийняття до розгляду такої скарги й про її обгрунтованість.
Якщо скарга визнана обгрунтованою, оскаржене рішення скасовується без
надання сторонам права звертати цю обставину на шкоду одна одній або
заперечувати проти виконання скасованого рішення.

Другим видом надзвичайного оскарження є клопотання про ревізію вироку на
користь особи, визнаної винною у вчиненні злочину або делікту, за
нововиявленими обставинами під час виконання вироку. В цьому порядку
може бути оскарженим рішення будь-якого судового органу.

Право клопотання про ревізію належить міністру юстиції, засудженому, а у
випадку його недієздатності — законному представникові, після смерті
засудженого або оголошення його безвісно відсутнім — його дружині,
дітям, родичам, спадкоємцям і особам, які отримали від нього спеціальне
на те доручення. Такі клопотання розглядає Касаційний суд. Він має право
відхилити клопотання про ревізію або скасувати винесений раніше
обвинувальний вирок з призначенням або без призначення нового судового
розгляду, якщо таке неможливе.

Якщо раніше винесений вирок залишено в силі, всі витрати покладаються на
особу, яка клопоталася про проведення ревізії. Коли в результаті
перегляду справи буде підтверджено засудження обвинуваченого, то з нього
і з осіб, які клопотали про ревізію, стягуються витрати, відшкодування
яких може вимагати державна скарбниця.

Особа, яка постраждала від судової помилки, а якщо вона померла, то її
родичі мають право клопотатися про відшкодування збитків, заподіяних
необгрунтованим засудженням. Відшкодування збитків здійснюється за
рахунок держави, за винятком випадків, коли вона звертає стягнення на
цивільного позивача (потерпілого), заявника або лжесвідка, з вини яких
винесено обвинувальний вирок.

На вимогу особи, яка подала клопотання про проведення ревізії, постанова
або вирок, винесені в результаті ревізійного провадження, які
встановлюють невинність засудженого, вивішується в місті, де його було
засуджено, або в останньому місці проживання особи, яка постраждала від
судової помилки. Вирок може бути опублікований в “Журналь офисьєль” і
повністю або у витягах, уміщених у п’яти газетах на вибір того судового
органу, який виніс рішення. Витрати, пов’язані з публікацією,
відшкодовуються за рахунок державної скарбниці.

РОЗДІЛ 2: Особливості кримінального процесу ФРН.

2.1 Джерела доказів і порядок їх одержання.

Джерелами доказів у німецькому кримінальному процесі є: показання
свідків, обвинуваченого, потерпілого, які допитуються як свідки;
висновки експертів; протоколи слідчих та судових дій; речові докази.

Показання свідків. Вони допитуються з приводу обставин конкретної
справи, стосунків з обвинуваченим і потерпілим. Якщо свідок без поважних
причин відмовляється від дачі показань, або від проголошення присяги, то
він зобов’язаний відшкодувати завдані його відмовою збитки. Одночасно на
нього може бути накладено штраф, або адміністративний арешт строком до 6
місяців.

Присяга. Присяга дається в релігійній формі. Суддя звертається до
свідка: “Ви присягаєтесь перед всемогутнім і всевидющим Богом, що
сказали свідомо чисту правду і нічого не приховали?” На що свідок
відповідає: “Я присягаюсь, що це істинно так, хай допомагає мені Бог”.
Присяга не в релігійній формі: “Ви присягаєтесь, що сказали свідомо
чисту правду і нічого не приховали?” Свідок: “Я присягаюсь у цьому”.
Якщо свідок повідомляє, що він як член релігійного товариства бажає
проголосити формулу присяги свого товариства, то він має на це право.
Той, хто приносить присягу має піднести праву руку.

Особливий порядок допиту президента, депутатів, міністрів (на їхній
роботі, в суді проголошуються протоколи за їх згодою, згодою уряду… .

Деякі категорії громадян мають право відмовитись від дачі показань:
близькі родичі, малолітні, священики, захисники обвинуваченого, члени
уряду, журналісти…

Допит обвинуваченого. Обвинувачений має бути негайно доставлений до
судді і ним допитаний. Перед допитом йому має бути повідомлено, яке
діяння йому інкримінується і за якою статтею КК ФРН; повідомляється його
право на мовчання; право на зустріч із захисником чи з захисниками (до
трьох максимум); право на власноручне написання своїх показань.
Забороняється: фізичний вплив на обвинуваченого, тортури, обман, гіпноз,
застосування спеціальних препаратів. Наприклад, при вмісті алкоголю в
крові 4,4% показання обвинуваченого не можуть бути використані в
процесі. Визнання обвинуваченим своєї вини визнається за царицю доказів.
Відмова від визнання вини тягне посилення покарання.

У кримінальному процесі ФРН діяльність експерта визначається концепцією,
згідно з якою експерт не лише засіб доказування, але й помічник судді
(це відголосок інквізиційного процесу). Експерт стоїть в одному ряду з
правоохоронними органами, несе відповідальність за розслідування і
вирішення справи. Суддя може оцінювати висновок експерта в залежності
від певних інтересів і прийняти вигідне для себе рішення.

2.2 Розслідування кримінальної справи.

Право порушення публічного обвинувачення належить прокуратурі. Якщо
предметом процесу є проступок, то прокуратура має право за згодою суду
вирішити питання про віддання до суду обвинуваченого без кримінального
переслідування (якщо вина правопорушника незначна).

В справах про малозначні діяння прокуратура може відмовитися від
публічного обвинувачення і одночасно покласти на правопорушника такі
зобов’язання:

— виконати певну роботу з метою усунути шкоду, завдану діянням;

— внести певну грошову суму на користь установи чи в державну казну;

— виконати громадсько-корисну роботу.

При цьому встановлюється певний строк (до одного року). Якщо
обвинувачений виконує ці обов’язки, то він звільняється від
відповідальності.

При розслідуванні справи прокуратура має право вимагати від усіх органів
і осіб різні відомості. Поліція зобов’язана виконувати усі вимоги і
доручення прокуратури.

Затримання громадян з метою встановлення особи не може продовжуватися
більше 12 годин. Затриманий має бути негайно доставлений до дільничного
судді для дачі санкцій на взяття під варту. При допиті обвинуваченого
суддею дозволяється присутність представника прокуратури і захисника.
При допиті свідків або експерта дозволяється присутність представника
прокуратури, обвинуваченого і захисника.[9,с.103]

Кримінально-процесуальним кодексом ФРН передбачені посади слідчого
судді вищого земельного суду і слідчого судді Верховного суду ФРН (які
розслідують складні злочини).

Застава. Суд може зобов’язати заявника, внести заставу для забезпечення
розслідування. Розмір застави (грішми чи цінними паперами) встановлює
суддя. Розмір застави, яка підлягає внесенню, установлюється судом на
свій розсуд. При цьому одночасно має бути установлений строк, протягом
якого має бути внесена застава. Якщо застава не внесена в установлений
строк, то суд має роз’яснити заставникові, що клопотання вважається
відкликаним.[3, c.137]

2.3 Судовий розгляд справи. Апеляція, ревізія і відновлення провадження.

Суд, який компетентний розглядати справу по суті, приймає рішення про
відкриття судового розгляду. В обвинувальному висновку має бути
клопотання про відкриття судового розгляду, разом з обвинувальним
висновком в суд направляються всі матеріали кримінальної справи.

В обвинувальному висновку мають бути відображені всі суттєві результати
розслідування. Вони можуть не приводитися, якщо справу буде розглядати
суддя одноособове.

Голова суду вручає обвинуваченому обвинувальний висновок і пропонує йому
протягом певного строку заявити клопотання, подати додаткові докази.

Суд виносить ухвалу про відкриття судового розгляду, допускає
обвинувачення до розгляду справи. Суд може перекваліфікувати
обвинувачення. Прокуратура може скласти новий обвинувальний висновок
(суттєві результати розслідування в ньому вже можуть не приводитися).

Підготовка до слухання справи. Виклик учасників судового розгляду
здійснює головуючий. Він може викликати і нові докази. Прокуратура має
право викликати інших осіб.

Судовий розгляд повинен розпочатися не раніше ніж через тиждень після
вручення підсудному виклику. Якщо цього не відбулося, слухання
відкладається (підсудний може просити про дострокове слухання справи).
Підсудний може вимагати виклику додаткових свідків, експертів,
витребування додаткових доказів. Про задоволення клопотання підсудного
повідомляється прокуратура. Якщо головуючий відхиляє клопотання
підсудного, то останній може сам викликати свідків (оплачує дорогу та
інші витрати). Якщо в суді виявиться що викликані підсудним свідки були
необхідні, то витрати відносяться на рахунок казни.

Склад суду у земельному або у вищому земельному суді оголошується
підсудному і захисникові (оголошуються як основні так і запасні судді і
шеффени). Відводи суддям можна заявляти до першого допиту підсудного.

За дорученням суду хворого свідка чи експерта може допитувати слідчий
суддя (або якщо вони знаходяться на великій відстані від суду). В суді
можуть брати участь декілька прокурорів і захисників.

Судовий розгляд можна зупинити на строк до 10 днів (максимум до 30 днів,
якщо він уже був продовжений до 10 днів). На клопотання підсудного,
суддя може звільнити від явки в суд (якщо за правопорушення передбачено
до 6 місяців позбавлення волі, штраф, позбавлення прав водія…). Його
інтереси представляє захисник на підставі письмового доручення.

Свідків і експертів першим допитує той, хто їх викликав. Допит свідків
до 17 років проводить головуючий одноособово. Сторони можуть просити
суддю задати питання свідкові. Самі можуть допитувати з дозволу судді,
якщо немає загрози причинення шкоди особі свідка .

Обвинувальний висновок оголошує прокурор. Якщо свідок чи експерт
заявляє, що не може згадати який-небудь факт, то йому зачитуються раніше
дані показання. Якщо експерт чи свідок знаходяться на далекій відстані
від суду, можна зачитати протокол їхніх показань, які вони давали
раніше.

В судових дебатах бере участь підсудний до промови захисника. Після
промови захисника він також може взяти слово для виступу. Підсудному,
який не володіє мовою судочинства, перекладається зміст промов прокурора
і захисника.

Про закриття справи виноситься вирок, в якому вказуються обставини, які
виключають провадження справи. Рішення при постановленні вироку
приймається більшістю в 2/3 голосів (якщо це рішення невигідне для
підсудного). Суд не зв’язаний кваліфікацією злочину, яка була в
обвинувальному висновку. Про зміну кваліфікації повідомляється
підсудному і йому надається слово для захисту .

Вирок проголошується іменем народу. Зачитується резолютивна частина і
пояснюються його підстави. Доки не складений протокол судового засідання
вирок не вручається. Повністю вирок і протокол судового засідання
оформляється не пізніше 5 тижнів після оголошення резолютивної частини
вироку. Дата постановлення вироку реєструється в канцелярії суду.

Вирок підписується суддями. Якщо один із суддів не може поставити з
якоїсь причини свій підпис, головуючий пояснює причину і найстаріший із
суддів, які брали участь у справі, робить відповідну позначку у вироку.

Шеффени (присяжні чи засідателі ) не підписують вирок. Копії вироку і
виписки із нього мають бути підписані секретарем судового засідання і
завірені печаткою суду .

Кримінально-процесуальний кодекс ФРН передбачає 3 форми перегляду рішень
суду, а саме: апеляцію, ревізію, відновлення провадження. Суб’єктами
оскарження є: обвинувачений (підсудний, засуджений); прокуратура (яка
має право оскарження і на користь обвинуваченого); захисник в інтересах
обвинуваченого (але оскаржувати проти волі підсудного він не може);
законний представник обвинуваченого.

Строк оскарження — час складання протоколу судового засідання (5 тижнів
і більше). Будь-яка скарга, принесена прокуратурою, може бути змінена
або скасована лише в інтересах обвинуваченого. Скарга, подана
прокуратурою, не може бути відкликана без згоди обвинуваченого.
Захисникові для відкликання скарги необхідні спеціальні повноваження.
Потерпілий також може оскаржити рішення суду. Свідки, експерти та інші
особи можуть оскаржити рішення, які торкаються їхніх інтересів.

Скарга подається до того суду, який виніс рішення, шляхом занесення до
протоколу або в письмовій формі. Не пізніше ніж у триденний строк,
скарга направляється до суду, який має розглядати цю справу.

Апеляція. Апеляційна скарга подається протягом тижня з моменту
проголошення вироку. Якщо вирок проголошено без присутності підсудного,
строк рахується з моменту вручення йому копії вироку. Обгрунтування
апеляційної скарги може бути подано протягом тижня по закінченні строку
на оскарження. По закінченні апеляційного строку, суд направляє
матеріали справи до прокуратури. Прокуратура при апеляційному суді
протягом тижня передає матеріали справи голові суду.

Виклик допитаних в суді першої інстанції свідків і експертів може не
проводитись лише в тому випадку, коли їхній повторний допит непотрібний
для з’ясування обставин справи.

Суддя-доповідач повідомляє про результати розгляду справи в суді першої
інстанції. Допитується підсудний і проводиться судове слідство. Далі
йдуть судові дебати. Виступають прокурор, підсудний, захисник (першим
виступає скаржник). Підсудному належить останнє слово.

Вирок перевіряється в тому обсязі, в якому він оскаржений. Діє принцип
reformatio in pejus. Вирок не може бути погіршений, якщо скарга подана
на користь підсудного (навіть прокуратурою). Це правило не стосується
при направленні підсудного в психіатричну лікарню або в наркологічну
установу.

Ревізія. Вона подається на вироки кримінальної палати і суду присяжних,
а також вироки вищого земельного суду. Замість апеляційної скарги можна
подати ревізійну скаргу. На вирок апеляційного суду можна подати
ревізійну скаргу. В ревізійному порядку можуть бути оскаржені лише
вироки, постановлені з порушенням закону.

Абсолютні ревізійні підстави:

1. Незаконний склад суду.

2. В постановленні вироку брав участь суддя або шеффен, який був
усунутий від виконання функцій судді.

3. Порушена підсудність.

4. Відсутній представник прокуратури або інший обовязковий учасник.

5. Порушений принцип гласності.

6. Порушений принцип права обвинуваченого на захист.

Строк подачі скарги — тиждень з моменту оголошення вироку. Строк для
відсутнього на момент оголошення підсудного — з моменту вручення йому
копії вироку. Подання скарги зупиняє набрання вироком законної сили.
Скаржник має вказати, в якому обсязі він оскаржує вирок і вимагає його
скасування (ревізійні вимоги) та обгрунтувати ці вимоги.

Ревізійні вимоги і їх обгрунтування мають бути подані до суду, вирок
якого оскаржений не пізніше місяця по закінченні строку на оскарження.
Якщо до цього моменту вирок ще не вручений, то строк починається з
моменту вручення вироку. Протягом тижня сторони подають письмові
заперечення. Після отримання заперечень або по закінченні строку
прокуратура пересилає матеріали справи до ревізійного суду.

Судовий розгляд. Розгляд справи починається доповіддю судді-доповідача.
Перевіряються лише ревізійні вимоги. Заслуховується представник
прокуратури, підсудний і його захисник. Підсудному надається останнє
слово (якщо він під вартою, його можуть і не викликати).

Розглянувши справу ревізійний суд може:

— скасувати вирок (навіть і відносно тих, які скарги не подавали);

— внести зміни в бік пом’якшення;

— направити справу в інший суд. В усіх цих випадках виноситься вирок.
Відновлення провадження в інтересах засудженого. Підставами для
такого відновлення можуть бути:

1. Подані до суду фальшиві документи.

2. Неправдиві показання свідка чи експерта.

3. Зловживання службовим становищем суддею чи шеффеном.

4. Якщо цивільно-правове рішення, на якому оснований вирок, скасоване
іншим рішенням, яке набрало сили.

5. Якщо подані нові факти і докази, які дають підстави для виправдання
або застосування закону про більш м’яке покарання.

Суд може винести рішення про відстрочку або перерву у виконанні вироку.
У випадку смерті засудженого право на клопотання відновлення провадження
належить найближчим родичам по висхідній і нисхідній лінії, братам і
сестрам померлого.

Підставами для відновлення справи не в інтересах підсудного є:

1. Подання до суду фальшивих документів.

2. Неправдиві показання свідка або експерта.

3. Зловживання службовим становищем суддею або шеффеном.

4. Визнання своєї вини виправданим у суді, якщо це заслуговує на довіру.

Суддя призначає захисника, якщо цього не зробив засуджений або його
родичі:

— якщо справа складна;

— немає коштів у засудженого;

— багато фактів говорить на користь засудженого.

У клопотанні мають бути наведені передбачені законом підстави і докази.
Від імені підсудного клопотання може бути подано у формі документа,
підписаного захисником, або шляхом занесення до протоколу суду.
Клопотання подається до суду, який виніс вирок, а цей суд уже направляє
клопотання до належного суду. Якщо клопотання прийнято, то воно має бути
вручено іншій стороні для ознайомлення .

Суд доручає певному судді дослідити подані докази, якщо це необхідно.
Суд вирішує чи допитувати під присягою свідків і експертів. При їх
допиті мають бути присутні: представник прокуратури; захисник; підсудний
(якщо він не під вартою і тільки з дозволу суду). По закінченні
дослідження доказів надається слово представникові прокуратури і
підсудному. При задоволенні клопотання суд виносить рішення про
відновлення провадження і проведення нового судового розгляду.

Виправдання без нового судового розгляду можливе якщо:

а) засуджений помер;

б) є достатньо доказів;

в) виправдання тягне автоматичне скасування раніше винесеного вироку.
Якщо були призначені тільки заходи виправлення і безпеки, то замість
виправдання наступає скасування раніше винесеного вироку.

Якщо за заявою виправдано, то на свій розсуд суд може дати вказівку
зробити публікацію в засобах масової інформації. Рішення суду першої
інстанції в зв’язку з клопотанням про відновлення провадження, може бути
оскаржене шляхом принесення термінової скарги

Ухвала суду про відновлення провадження і проведення нового судового
розгляду не може бути оскаржена прокуратурою. Вирок не може бути
змінений в бік посилення покарання, якщо він переглядався за клопотанням
засудженого, прокуратури або законного представника в інтересах
засудженого (діє правило non in idem). Це правило не розповсюджується,
якщо необхідно помістити засудженого в психіатричну лікарню. Відновлення
запровадження не на користь засудженого допускається, якщо є нові факти
або докази, які самі по собі, або в сукупності з поданими раніше
обґрунтовують засудження за здійснений злочин. Відновлення провадження
здійснюється наказом про покарання. [7, c.36]

ВИСНОВОК

Отже, класична європейська форма кримінального процесу, яку ще йменують
змішаною формою, представляє здебільшого романо-германську правову
систему сучасності. Вона бере свій початок від
Кримінально-процесуального кодексу Франції 1808 року, подарувавши
світові Декларацію прав і свобод людини, Цивільний кодекс та інші
актуальні і змістовні ідеї юриспруденції, французькі вчені на багато
років обумовили розвиток кримінально-процесуальної науки в Європі.
Французька модель була сприйнята Австрією, Італією, Німеччиною, Росією,
Іспанією, Україною і багатьма іншими країнами.

Для даної форми кримінального процесу характерно чітке розмежування його
на дві основні стадії: досудове (попереднє) проваження (дізнання і
попереднє слідство) і судовий розгляд, існюваний в умовах гласності і з
дотриманням принципу змаганості сторін.

У країнах Європи (Франція, Німеччина, Австрія, Росія, Білорусія) має
місце така стійка тенденція розвитку кримінального процесу: забезпечення
встановлення істини при одночасному зміцненні гарантій захисту прав і
свобод людини; доцільне спрощення процедури досудового розслідування і
забезпечення процесуальної економії; диференціація процесуальної форми
залежно від тяжкості й очевидності злочину; спрощення процедури
розслідування по справах про малозначні злочини; збільшення обсягу й
удосконалення механізму реалізації повноважень захисника; зміцнення прав
потерпілих, включаючи встановлення інституту компенсації заподіяного їм
збитку за рахунок держави; широке використання в доказуванні матеріалів
оперативно-розшукової діяльності і так званого технічного
документування.

Удосконалення науково-технічних засобів, які забезпечують можливість
використовувати в розкритті злочинів нові джерела інформації або нові
методи її здобуття, визначає тенденцію до встановлення більш гнучкої
процедури розслідування, обумовлює необхідність скасування багатьох
консервативних правил і заборон.

Використана література:

Боботов С.В. Правосудие во Франции. М., 1994.

Котюк О. Теорія держави і права. – К.: Юрінком., 1995.

Молдован В. Порівняльне кримінально-процесуальне право. Навч. посібник –
К.:”Ін Юре”., 2000

Михайленко О. Прокуратура Франції // Право України №2., 2000 р.

Михайленко О. Про статус прокурора в європейських державах // Право
України №3., 2001 р.

Решетников Ф. М. Правовые системы стран мира. Справочник. – М., 1993 г.

Судебные системы западных государств / под ред. В. А. Туманова. –М.,
1991 г.

Тертишник В. Кримінально-процесуальне право України – К.: Юрінком, 2003.

Шишкін А. Прокуратура ФРН // Право України №5., 2000 р.

PAGE

PAGE 31

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020