КОНТРОЛЬНА РОБОТА
Види суб’єктів господарського права. Державна реєстрація підприємства.
3. Поняття і класифікація суб’єктів трудового права
1. Види суб’єктів господарського права
Господарське законодавство і право регулює умови створення і діяльності
різних видів суб’єктів. Кожен вид має законодавчо визначені назву і
правове становище.
Суб’єктів господарського права класифікують на види згідно з об’єктивним
матеріальним критерієм. Таким критерієм законодавець вважає зміст
діяльності або функції суб’єкта, які він виконує в економічній системі
України.
Враховуючи особливості функцій, господарське законодавство визначає
правове становище таких суб’єктів господарського права, як: 1)
підприємства та їхні структурні підрозділи; 2) об’єднання підприємств;
3) фінансові та посередницькі інститути; 4) громадяни-підприємці; 5)
органи державної виконавчої влади в економіці. Крім того, у кожній з цих
груп враховуються особливості правового становища окремих видів
суб’єктів господарського права.
Підприємства відповідно до їхніх функцій посідають головне місце в
економіці. З урахуванням соціально-економічної ролі підприємств
законодавець кваліфікує їх як основну організаційну ланку народного
господарства України. Така кваліфікація зумовлена тим, що підприємство є
господарською організацією, господарюючим суб’єктом. Коротко
підприємство визначається як господарюючий суб’єкт, що створюється для
здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку, який має
необхідні для цього повноваження і реєструється у визначеному законом
порядку як комерційна юридична особа. Терміну “підприємство” в
зарубіжному комерційному праві відповідають поняття “компанія” або
“корпорація”.
Суб’єктами господарської діяльності є також підрозділи підприємств (ст.
7 Закону України “Про підприємства в Україні”) та інших господарських
організацій. Вони створюються самими організаціями для певної
господарської діяльності. Функції і компетенцію таких суб’єктів
визначають підприємства у положеннях про них. Положення затверджують
органи управління організацій. Ці суб’єкти не реєструються як юридичні
особи.
Другим видом суб’єктів господарського права є об’єднання підприємств, що
визначається як господарська організація, створювана на добровільних
засадах двома і більше підприємствами для спільного виконання
делегованих учасниками виробничих, комерційних, наукових та інших
визначених статутом (договором) функцій і зареєстрована як юридична
особа. Об’єднаннями згідно із законодавством є асоціації, корпорації,
концерни, консорціуми та інші виробничо-господарські комплекси.
Специфічним видом господарського об’єднання є промислово-фінансова
група. Об’єднання підприємств створюється лише у тому разі, якщо це не
суперечить антимонопольному законодавству України.
Третім видом суб’єктів господарського права є так звані фінансові і
посередницькі інститути, що належать до інфраструктури ринку. Загальна
риса, яка їх об’єднує, — обслуговування ринку. Фінансовий інститут можна
визначити як організацію, що засновується у формі акціонерного або
іншого товариства і реєструється як юридична особа, що забезпечує
функціонування ринків товарів і капіталів.
Такі акціонерні та інші господарські товариства здійснюють кредитування
господарюючих суб’єктів, інвестування об’єктів підприємництва та іншої
діяльності, надають страхові, комерційні та посередницькі послуги. Назви
цих суб’єктів визначаються залежно від виду діяльності: банки,
інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, страхові компанії, товарні та
фондові біржі, довірчі товариства тощо.
Четвертим видом суб’єктів господарського права є громадяни-підприємці
(громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства). Ці
особи мають право здійснювати підприємницьку господарську діяльність у
будь-яких організаційних формах за їх вибором (ст. 6 Закону України “Про
підприємництво”). Зокрема, якщо діяльність фізичних осіб здійснюється із
залученням найманої праці, вона реєструється як приватне підприємство.
П’ятим видом суб’єктів господарського права є органи влади і органи
адміністративно-господарського управління та контролю. Згідно з Законом
України “Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 р. органи
влади — це міністерства та інші центральні органи виконавчої влади,
Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи виконавчої влади
Автономної Республіки Крим, державні органи, що здійснюють регулювання
діяльності суб’єктів природних монополій, ринку цінних паперів, державні
органи приватизації, Національна рада України з питань телебачення і
радіомовлення, місцеві органи виконавчої влади; органи
адміністративно-господарського управління та контролю — це суб’єкти
господарювання, об’єднання, інші особи в частині виконання ними функцій
управління або контролю в межах делегованих їм повноважень органів влади
чи органів місцевого самоврядування.
2. Державна реєстрація підприємства
???????. Ці статті визначають державні органи, на які покладено
реєстрацію підприємств (органи державної реєстрації), а також загальні
умови і порядок реєстрації. Детальніше вони визначаються Положенням про
державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. №740.
Реєстрація підприємств є процесуально-правовою дією, внаслідок якої
підприємства включаються до Єдиного державного реєстру підприємств та
організацій. Днем включення визначено день реєстрації підприємства.
Зазначена дія має за мету надати підприємству формально-юридичних ознак
суб’єкта права, згідно з якими воно починає функціонувати у
господарсько-правовому обігу як загальновідома для третіх осіб і органів
держави юридична особа. Запис у Єдиному державному реєстрі про
реєстрацію підприємства становить юридичний факт виникнення підприємства
— суб’єкта права з правами юридичної особи. Відповідно до законодавства
України підприємство визначається діючим, стає юридичною особою, набуває
прав та обов’язків з дня його державної реєстрації (ст. 5 Закону України
“Про підприємства в Україні”). Діяльність незареєстрованих підприємств
не допускається. З іншого боку, підприємство вважається таким, що
припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до
державного реєстру. Цей запис є скасуванням реєстрації.
Законодавство визначає органи державної реєстрації підприємств. За
загальним правилом, це державні органи за місцезнаходженням підприємств,
а саме: а) виконкоми міських, районних у містах рад; б) районні, районні
міст Києва і Севастополя державні адміністрації.
Законодавством визначено також органи, які здійснюють державну
реєстрацію окремих видів суб’єктів господарського права. Так,
господарські товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструє
Національний банк України в порядку, визначеному Законом України “Про
банки і банківську діяльність”. Фондова біржа підлягає державній
реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
3. Поняття і класифікація суб’єктів трудового права.
Суб’єкти трудового права – це учасники індивідуальних, колективних
трудових та інших відносин, що є предметом трудового права, і які на
підставі чинного законодавства наділяються суб’єктивними правами та
відповідними обов’язками.
Основними суб’єктами трудового права є працівник і роботодавець, як
суб’єкти індивідуальних трудових відносин.
Суб’єкти трудового права – більш широке поняття, ніж суб’єкти трудових
правовідносин.
Суб’єктами трудового права є: громадяни (працівники, роботодавці);
трудові колективи; профспілкові організації або інші уповноважені на
представництво трудовим колективом органи; соціальні партнери на
державному, галузевому, регіональному рівнях в особі представників
відповідних об’єднань профспілок або інших представницьких організацій
трудящих і об’єднань власників або уповноважених ними органів; державні
органи; місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого
самоврядування.
Кожен суб’єкт трудового права наділяється специфічними властивостями,
тобто правовим статусом, під яким розуміється його юридичне становище,
як можливого учасника конкретних правових відносин в сфері використання
найманої праці.
Зміст статусу суб’єктів трудового права включає такі основні елементи:
1) трудова правосуб’єктність – особлива властивість, що визнається
державою за суб’єктами трудового права і означає, що за наявності певних
умов (досягнення конкретного віку – для громадян; організаційних
передумов – для трудових колективів; господарської або майнової і
оперативної відокремленості – для підприємств, установ, організацій)
вони здатні бути учасниками конкретних правовідносин у сфері праці,
володіти правами та обов’язками, а також набувати їх своїми діями, тобто
володіти трудовою право дієздатністю;
2) основні (статутні) трудові права і обов’язки. Трудова
правосуб’єктність також є передумовою наділення суб’єкта трудового права
такими правами і обов’язками, які безпосередньо випливають із дії закону
і не пов’язані з вчиненням будь-яких дій з його боку. Суб’єктивні права
і обов’язки, що безпосередньо випливають із закону, складають ядро
правового статусу суб’єкта трудового права. Вони, зазвичай, фіксуються в
основних нормативних актах трудового законодавства. На відміну від
суб’єктивних прав і обов’язків, що складають зміст конкретних
правовідносин, ці суб’єктивні права і обов’язки називаються статутними.
Наприклад, перелік основних статутних трудових суб’єктивних прав і
обов’язків працівників міститься в Конституції України, в КЗпП України
та інших нормативних актах. Статутні права і обов’язки підприємств
(об’єднань) – в Законі України «Про підприємства в Україні», профспілок
– в Законі України «Про професійні спілки їх права та гарантії
діяльності», у відповідних статтях КЗпП України;
3) гарантії цих прав і обов’язків;
4) відповідальність за порушення трудових обов’язків.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
