КОНТРОЛЬНА РОБОТА
Поняття та принципи виконання зобов’язань. Сторони та зміст договору
дарування. Порядок реалізації спадкових прав, прийняття спадщини.
План
Поняття та принципи виконання зобов’язань.
Сторони та зміст договору дарування.
Порядок реалізації спадкових прав, прийняття спадщини.
1. Поняття та принципи виконання зобов’язань.
Під виконанням зобов’язань розуміють вчинення кредитором і боржником дій
зі здійснення прав та виконання обов’язків, що випливають із
зобов’язання.
За своєю юридичною природою дії з виконання зобов’язання є правочином,
вони спрямовані на припинення зобов’язань, тому до цих дій з виконання
застосовуються правила, що регулюють вчинення правочинів.
Дії, які мають бути вчинені одним учасником зобов’язання на користь
іншого, називаються предметом виконання, яким може бути конкретне майно,
якщо справа стосується, наприклад, передачі речі.
Основним є принцип належного виконання зобов’язання. Зміст його полягає
у виконанні зобов’язання відповідно до умов договору, чинного цивільного
законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до
звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.
526 ЦК України).
Не припускається одностороння відмова від виконання зобов’язання або
його одностороння зміна, за винятком випадків, передбачених угодою
сторін або вказаних безпосередньо в законі.
Суб’єктами виконання зобов’язання є кредитор і боржник. Згідно зі ст.
509 ЦК України одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої
особи (кредитора) відповідну дію. Відповідно до ст. 527 ЦК України
боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, кредитор — прийняти
виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не
випливає із звичаїв ділового обороту чи суті зобов’язання. Кожна зі
сторін має право вимагати доказів того, що виконання зобов’язання
надається самим боржником, приймається самим кредитором або
уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків незаявлення такої
вимоги.
Передоручення виконання зобов’язання іншій особі, передбачено ст. 528 ЦК
України. Воно допускається, якщо із закону, інших правових актів, з умов
договору, його суті не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання
особисто. У цьому разі кредитор повинен прийняти виконання,
запропоноване за боржника третьою особою.
Відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язання у
випадках покладення відповідних прав або обов’язків на іншу (третю)
особу несе та сторона, яка є учасником договору, якщо законодавством не
передбачено, що ця відповідальність покладається безпосередньо на
виконавця.
Від передоручення і переадресування слід відрізняти заміну осіб у
зобов’язанні. При передорученні боржник залишається суб’єктом
зобов’язання і відповідно несе відповідальність за дії призначеного ним
виконавця, при переадресуванні виконання кредитор також залишається
суб’єктом виконання, і тому призначена ним третя особа претензій до
боржника пред’явити не може.
Заміна осіб у зобов’язанні пов’язана з тим, що попередні учасники
зобов’язань вибувають з цих відносин, а їхні права та обов’язки у
повному обсязі переходять до суб’єктів, які їх замінюють. Заміна осіб у
зобов’язанні може набувати форми заміни кредитора або заміни боржника.
2. Сторони та зміст договору дарування.
o
&
dh o
‚
клуванням. Так, опікун не має права без дозволу органів опіки і
піклування укладати угоди, а піклувальник — давати згоду на їх
здійснення, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами є
договори, що підлягають нотаріальному посвідченню і спеціальній
реєстрації, відмова від належних підопічному майнових прав, поділ майна
тощо.
Юридичні особи виступають сторонами у договорі дарування в межах своєї
спеціальної дієздатності. При цьому законодавство не містить будь-яких
обмежень щодо прийняття юридичними особами дарунку. Водночас безоплатне
відчуження майна (у тому числі й за договором дарування) вони мають
здійснювати відповідно до вимог їхніх статутів та законодавчих актів.
У ЦК України вміщена спеціальна ст. 718 щодо предмета договору
дарування, за якою дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші
та цінні папери, нерухомі речі, а також майнові права, якими дарувальник
володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.
Отже, предметом договору дарування може бути будь-яке майно, не вилучене
з товарообороту і яке може бути у власності особи, якій воно дарується.
При даруванні слід також додержуватися спеціальних правил, установлених
для набуття права власності громадянами на деякі види майна (наприклад,
вогнепальна зброя).
Дарувальник зобов’язаний інформувати обдарованого про відомі йому
недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечні
для життя, здоров’я, майна як самого обдарованого, так і інших осіб.
Якщо дарувальник не виконає цього обов’язку, він має відшкодувати шкоду,
завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я
або смертю в результаті володіння чи користування дарунком.
3. Порядок реалізації спадкових прав, прийняття спадщини.
Внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або заповітом
виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише
за умови, що вони виявили згоду прийняти спадщину. Прийняття спадщини —
це не обов’язок спадкоємців, а їхнє право. Якщо спадкоємець виявив згоду
прийняти спадщину, вона визнається належною спадкоємцеві з моменту
відкриття спадщини (ст. 1220 ЦК України).
Для того щоб прийняти спадщину, спадкоємець повинен подати заяву до
нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини щодо її прийняття.
Зазначені дії, що свідчать про намір спадкоємця прийняти спадщину, мають
бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Якщо
спадкоємець протягом шести місяців не подасть заяви до нотаріальної
контори щодо прийняття спадщини або фактично не вступить в управління чи
володіння спадковим майном, вважається, що даний спадкоємець не прийняв
спадщини, і його частка переходить до інших спадкоємців, які
закликаються до спадкування.
Подача заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини є основним
способом прийняття спадщини. Прийняти спадщину шляхом фактичного вступу
в управління або володіння спадковим майном забороняється. Разом з тим,
спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час
відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом
шести місяців з дня відкриття спадщини не відмовиться від неї.
Якщо всі спадкоємці не прийняли спадщини або не закликаються до
спадкування, майно за правом спадкування переходить у власність держави.
У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, неприйняття
ним спадщини, а також відмови від її прийняття суд визначає спадщину
відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування, і
спадщина переходить у власність територіальної громади за місцем
відкриття спадщини.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
