.

Поняття та види переведень на іншу роботу. Поняття робочого часу та його види. Функції господарського договору (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
672 12285
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Поняття та види переведень на іншу роботу. Поняття робочого часу та його
види. Функції господарського договору

План

Поняття та види переведень на іншу роботу.

Поняття робочого часу та його види.

Функції господарського договору

1. Поняття та види переведень на іншу роботу.

Переведення на іншу роботу – це доручення працівникові виконання роботи,
не обумовленої в необхідних умовах трудового договору, тобто такої, яка
не відповідає чи то його спеціальності, чи кваліфікації, чи посаді, або
роботи, при виконанні якої змінюється обсяг чи характер обов’язків,
розмір заробітної плати, місцевість та інші істотні умови.

Переведення на іншу роботу можна класифікувати за такими ознаками:
строки; місце; джерело надходження ініціативи; мета; причина.

В залежності від строку переведення поділяються на постійні і тимчасові.
За місцем виконання роботи поділяються на: переведення в межах одного
підприємства, установи, організації для виконання іншої роботи, не
обумовленої трудовим договором; переведення на інше підприємство,
установу, організацію в тій же місцевості і переведення в іншу
місцевість, в тому числі разом з підприємством, установою, організацією.
В залежності від джерела надходження ініціативи, переведення може бути:
з ініціативи роботодавця; з ініціативи працівника; з ініціативи третіх
осіб. Переведення працівника на іншу роботу може здійснюватись з певною
метою. Наприклад, з метою заохочення сумлінного працівника переводять на
вищу посаду (більшеоплачувану) або навпаки, з метою покарання (при
спеціальній дисциплінарній відповідальності) та інше.

Переведення працівника на іншу роботу, зазвичай, пов’язується з певною
причиною, наприклад, у зв’язку з перерозподілом кадрів; у зв’язку із
скороченням штату чи чисельності працівників; у зв’язку з аварією,
стихійним лихом, епідемією, епізоотією, іншими обставинами, які можуть
поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей; у зв’язку
із заміною відсутнього працівника; у зв’язку із простоєм; у зв’язку із
погіршенням стану здоров’я працівника (переведення на легшу роботу) та
іншою виробничою необхідністю.

Переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника.
Роботодавець має право перевести працівника строком до одного місяця
на іншу роботу без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові
за станом здоров’я, лише для відвернення або ліквідації наслідків
стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших
обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи
нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, але
не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою роботою. Але і в цих
випадках забороняється тимчасове переведення на іншу роботу вагітних
жінок, жінок, які мають дитину-інваліда або дитину віком до шести років,
а також осіб віком до вісімнадцяти років без їх згоди.

2. Поняття робочого часу та його види.

Робочий час – це встановлений законодавством відрізок календарного часу,
протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового
розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати
свої трудові обов’язки.

Ст. 45 Конституції України гарантується працівникові встановлену законом
тривалість робочого часу. Тобто законодавством про працю встановлена
певна межа тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена у
локальних нормах, якими в більшості випадків здійснюється регулювання
тривалості робочого часу на конкретних підприємствах, в установах,
організаціях.

Поряд із загальним поняттям робочого часу в законодавстві здійснюється
його розмежування на окремі види: нормований і ненормований.

Нормований робочий час у свою чергу поділяється на: робочий час
нормальної тривалості, скорочений робочий час і неповний робочий час.

Нормальна тривалість робочого часу встановлюється для загального кола
працівників і не може перевищувати 40 годин на тиждень. Але при
укладенні колективного договору підприємства і організації можуть
встановлювати і меншу норму тривалості робочого часу (ст. 50 КЗпП).

Відповідно до ст. 51 КЗпП скорочена, у порівнянні з нормальною,
тривалість робочого часу встановлюється залежно від суб’єктів трудових
правовідносин або від умов праці: 1) для працівників віком від 16 до
18 років – 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років
(учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24
години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у
вільний від навчання час, не може перевищувати половину максимальної
тривалості робочого часу, передбаченої для осіб відповідного віку;

2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, не
більше 36 годин на тиждень.

&

$

&

2

4

H

J

\

^

h

j

v

x

~

?

?

?

 

c

¦

?

°

?

I

?

O

Oe

?

o

oe

o

- &(>FH\^hjnp?‚??¦?1/43/4EIaaaee?o

&

(

,

.

6

8

D

F

P

R

l

n

r

t

?

¦

?

^?

?

Ae

AE

Ue

TH

o

oe

]професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на
додаткову відпустку і скорочений робочий день.

Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого
часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).

За угодою між працівником і роботодавцем може встановлюватися як при
прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний
робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, яка має дитину віком до
чотирнадцяти років або дитину інваліда, в тому числі таку, що перебуває
під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до
медичного висновку, роботодавець зобов’язаний встановлювати їй неповний
робочий день або неповний робочий тиждень.

Оплата праці в цих випадках здійснюється пропорційно відпрацьованому
часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу
не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівника,
(ст. 56 КЗпП).

Поряд з нормованим робочим днем в окремих випадках відповідно до
законодавства застосовується ненормований, тобто понад встановлений
нормальний або скорочений робочий день без додаткової оплати. Як
компенсація за можливі перепрацювання понад встановлений робочий час
надається додаткова відпустка до 7 календарних днів. Конкретна
тривалість відпустки визначається колективним договором.

3. Функції господарського договору

Господарський договір, як і будь-який інший, виконує в економіці ряд
функцій.

Функції господарського договору — це передбачені або санкціоновані
законом регулятивні властивості його як юридичного акта, завдяки яким
врегульовуються відповідні господарські відносини.

Господарському договору властиві загальні договірні і специфічні, тобто
господарсько-договірні, функції.

Загальними функціями договору є:

• ініціативна (договір як акт вияву ініціативи і узгодженої волі сторін
врегулювати певні відносини);

• програмно-координаційна (договір як програма поведінки сторін щодо
здійснення господарських відносин і засіб узгодження, координації їхніх
дій відповідно до економічних інтересів і намірів);

• інформаційна (договір завдяки формальній визначеності його умов
включає в себе інформацію про правове становище сторін у договорі, яка
необхідна сторонам, у відповідних випадках — юрисдикційним органам,
третім особам);

• гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові
гарантії виконання договірних зобов’язань, як неустойка, завдаток,
застава тощо);

• правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в
межах якої забезпечується примусове виконання зобов’язань сторін шляхом
використання майнових санкцій, засобів оперативного впливу).

Специфічними, властивими господарському договору, є такі функції:

• правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів,
потреби яких централізовано враховуються державою і фінансуються за
рахунок державного бюджету. Цю функцію виконує такий особливий
господарський договір, як державний контракт;

• правового засобу реалізації державних замовлень. Державні замовлення
— це обов’язкові для виконавців юридичні акти централізованого
планування виробництва. У формі держзамовлень плануються: виробництво
дефіцитної продукції; заходи щодо розвитку пріоритетних галузей
народного господарства; виконання міждержавних економічних угод;
експортно-імпортна діяльність; розв’язання соціальних проблем тощо.
Державне замовлення реалізується шляхом укладання господарських
договорів (державних контрактів) між його виконавцями і споживачами
продукції, послуг, замовниками робіт. Інакше кажучи, господарський
договір у цьому разі є функціональним правовим засобом реалізації
державного замовлення;

• правового інструмента (засобу) децентралізованого планування
господарської діяльності. Детально ця функція врегульована ст. 20 Закону
України “Про підприємства в Україні”. Вона полягає в тому, що:

а) юридичними актами планування діяльності підприємств є їхні плани
виробничого і соціального розвитку (затверджуються як локальні правові
акти). Плани на перспективу розробляють підприємства, виходячи з попиту
на продукцію, роботи, послуги;

б) попит визначається двома правовими формами: державним замовленням та
господарськими договорами, які підприємства укладають із споживачами та
постачальниками матеріально-технічних ресурсів.

Таким чином, істотні умови господарських договорів є обов’язковою
економічною інформацією для складання планів підприємств.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020