Реферат на тему:
Погляд на особистість з точки зору основних психологічних теорій
Індивідуальна психологія особистості А.Адлера ( 1870-1937) підкреслює
унікальність кожного індивідуума та чинників, за допомогою яких люди
долають свої недоліки та досягають життєвої мети. Основні принципи його
теорії: індивід як самоузгоджувана цілісність, людське життя як
прагнення до досконалості, індивід як власневизначаюча сутність,
соціальна обумовленість індивіда. Компенсуючи почуття неповноцінності,
людина протягом життя веде боротьбу за перевагу й виробляє власний стиль
життя.
К.Юнг (1875-1961) розглядав у особистості три взаємодіючі компоненти:
его (все те, що людина усвідомлює), особисте несвідоме (сховище
витисненого із свідомості матеріалу, сукупність різноманітних думок,
почуттів, що називають комплексами), колективне несвідоме (орхетипи).
Основні положення теорії рис Р.Кеттела: виділення основних рис або
характеристик, що спрямовують поведінку людини; у розвитку особистості
риси зумовлюють постійні тенденції реагувати певним чином у певних
ситуаціях.
Теорія соціального научіння Д .Роттера підкреслює значення мотиваційних
та когнітивних факторів для обґрунтування поведінки в комплексі
соціальних ситуацій.
Класифікація типів особистості, що враховує інтелектуально-мислительну
діяльність індивідуума, запропонована Московським інститутом соціальних
досліджень. У ній представлено вісім типів особистості.
Мислительно-інтуїтивний тип. У такої особистості переважає теоретичне
мислення. Людина даного типу належить до екстравертів, за темпераментом
це частіше сангвінік, іноді – флегматик. Емоційно стійкий. Довкілля
сприймає стримано. Теоретичне мислення у нього поєднується з хорошою
інтуїцією. Рішення приймає спокійно, враховуючи на досвіді. Цей тип
особистості добре зарекомендував себе у сфері наукових досліджень, а
також виконуючи ту діяльність, що потребує витримки у складних
ситуаціях.
Інтуїтивно-мислительний тип. У такої особистості домінує інтуїтивне
мислення. Вона має сильну неврівноважену нервову систему. Темперамент
холеричний, екстраверт. Характерною особливістю даного типу особистості
є генерація ідей, що базуються на інтуїтивних передбаченнях.
Емоційно-інтуїтивний тип. Визначальною рисою таких особистостей є
емоційність, що підсвідомо базується на інтуїтивному мисленні. За
темпераментом це холерики з дуже неврівноваженою нервовою системою,
екстраверти. їх поведінка характеризується емоційним забарвленням із
раптовими кризами. Вони легко переходять від радості до печалі,
переживання у них короткочасні. Особистості такого типу можуть бути
інтровертами з темпераментом меланхоліка, іноді – холерика. Мислення –
предметно-образне, добре розвинута спостережливість, аналіз ситуації.
Інтуїтивно-емоційний тип. Переважає інтуїтивне мислення. Субдомінанта
-емоційність. За темпераментом – сангвінік, іноді – холерик, має сильний
тип нервової системи. Вивести із рівноваги таку людину складно. Характер
сильний. Оптимізм допомагає перемагати життєві і службові труднощі.
Людина такого типу має творчу уяву, хорошу пам’ять.
Мислительно-ртсудливий тип. Домінанта-теоретичне мислення. Поєднання
якостей сангвініка з екстравертністю і сильною нервовою системою
дозволяє такій особистості заглиблюватися у свої думки. Вчинки її
обдумані і розсудливі.
Розсудливо-мислительний тип. Переважає практичне мислення. Субдомінанта
– теоретичне мислення. Екстраверт. Сангвінік з урівноваженою нервовою
системою. Емоційно стійкий. Екстремальні ситуації сприймає спокійно,
сміливо мобілізує своє практичне мислення, знання, досвід.
Емоційно-розсудливий тип. Основна якість такої особистості –
емоційність, що ґрунтується на практичному мисленні. Екстраверт із
сильним типом нервової системи, за темпераментом – сангвінік. Володіє
широкою гамою нестабільних емоційних переживань. Люди такого типу
розсудливі, чутливі, схильні до емпатії.
Серед емоційно-розсудливих осіб зустрічаються й інтроверти. Тоді за
темпераментом це меланхоліки або флегматики. Емоційні переживання таких
людей тривалі. Мислення— розсудливе, мова спокійна.
Розсудливо-емоційний тип. Домінанта – практичне мислення. Субдомінанта
-емоційність. Екстраверт, за темпераментом – сангвінік. У житті,
службовій діяльності -практичний. У молоді роки – емоційний. З віком
емоційність поступається місцем розсудливості та витримці. Мислення
предметне і образне. Потяг до прикладних видів мистецтв, ручної праці.
Американський вчений Дж.Ллойд цікаво описав типи особистостей,
враховуючи з групування конкретних рис, які проявляються в сукупності і
одночасно, тобто мова йде про суб’єктивні аномалії.
Антисоціальна особистість. Також відома як психопатична особистість.
Захворювання полягає у злодійській поведінці з правопорушеннями, що
супроводжуються агресивністю, імпульсивністю та жорстокістю щодо інших
людей. У цих пацієнтів нестабільний стан зайнятості на роботі, в
подружньому житті та дружніх стосунках. Вони часто відбувають покарання
в тюрмі, але, вийшовши на волю, знову порушують закон.
Параноїчна особистість. Ці індивідууми дуже чутливі до критики і
приниження. Вони з надмірним завзяттям стверджують те, що вважають
своїми особистими правами, і захищають їх усіма силами. Перебільшують
свою важливість, тому ладні відчути зневагу від інших навіть тоді, коли
ніхто не має наміру їх образити. Якщо їхні справи йдуть погано, вони
звинувачують в цьому інших людей. Це стає помітним, коли вони захворіють
та можуть звинуватити свого лікаря у недбалості чи неосвіченості. Родичі
хворих з параноїчною особистістю мають вищий за середній рівень
параноїчних психозів.
Залежна особистість. Ці люди нерішучі та важко вправляються із щоденною
відповідальністю. Вони потребують постійної підтримки від інших і можуть
потрапляти в несприятливі умови тільки для того, щоб хтось доглядав за
ними. Вони пасивно підкоряються бажанням визнаних особистостей.
Театральна особистість. Ця хвороба (деколи таку людину називають
істеричною особистістю), як правило, має місце серед жінок з рисами
егоцентричності, емоційної поверховості, гонору та драматичності.
Взаємовідносини з ними встановлюються швидко, але на короткий час. Хоча
такі люди поводять себе сексуально провокуюче, вони, як правило,
фрігідні і бояться дійсних сексуальних стосунків. Ця концепція часто
підлягає критиці як карикатура жіночості, створена лікарями-чоловіками.
Шизоїдна особистість. Люди з цим типом особистості соціально
відокремлені та віддають перевагу самостійній діяльності часто
ексцентричної природи. Іншим людям вони здаються відчуженими, але
насправді вони соціально фобні. У такого типу особистості у разі
захворювання шизофренією набагато тяжчий розвиток хвороби, ніж у
шизофреніків з нормальною особистістю.
Маніакальна особистість. Незначні маніакальні прояви дисциплінованості,
чистоти та пунктуальності – перевага тих, хто їх має. Вони важливі для
успіху в певних галузях, діяльності, зокрема у медицині теж. Але стають
вадою, коли призводять до повільності, негнучкості та нерішучості.
Маніакальні люди часто ненадійні і бажають зробити своє життя, наскільки
це можливо, рутинним та передбаченим. У них можуть виникати складні
маніакальні неврози під впливом стресів. Схильні до депресивних
захворювань, під час яких маніакальні риси стають помітнішими.
’”
(
h
?
ьства через певні біологічні відхилення. Так, вивчаючи психологічний
статус і особливості обміну речовин в організмі малолітніх злочинців,
учені встановили, що в основі злочинів підлітків лежать причини не лише
соціальні, а й генетично зумовлені особливостями обміну речовин. Поряд з
виявленими психологічними показниками (підозріливість, злопам’ятність,
схильність до демонстрації сили, неконтрольованість емоцій) встановлено,
що в усіх цих дітей глибоко порушений вуглеводний і ліпідний обмін,
знижений вміст деяких гормонів. Організація відповідної психологічної
корекції полегшує таким дітям перехід даного критичного періоду (вік
10-13 років). Особливе значення має тактика поведінки батьків і
викладачів загальноосвітніх шкіл.
Установлено, що людина має своєрідний індивідуальний набір генів, якого
немає, не було й не буде в інших людей, за винятком однояйцевих близнят,
набір генів у яких ідентичний. Проте особистості однояйцевих близнят,
хоча й мають багато спільних рис, усе ж таки відрізняються одна від
одної, що підтверджує думку про важливу роль зовнішнього (передусім
суспільного) середовища у формуванні особистості. Але не слід механічно
поєднувати соціальні впливи та генетичну своєрідність людини. Це
діалектичний процес, який відбувається з урахуванням досвіду всього
людства, що, в свою чергу, робить кожну людину мікрокосмосом. Саме в
процесі активної взаємодії з середовищем розкриваються і потенціальні
можливості індивіда. Безумовно, формування особистості значною мірою
залежить від самої людини, її копіткої праці над собою, тобто
самовиховання і самовдосконалення, яке триває практично все свідоме
життя.
При цьому людина, пізнаючи себе, усвідомлює свої недоліки і звичайно
намагається викоренити їх. Таке самопізнання ніби створює внутрішні
умови для більш об’єктивного вивчення іншої людини.
Таким чином, особистість – не аморфне поняття, вона має визначену
структуру, знання якої необхідне кожній людині, що працює в системі
“людина -людина”.
При визначенні поняття “особистість” ми повинні враховувати її основні
психічні властивості (основні життєві потреби, інтереси, ідеали,
темперамент, характер), які залежно від взаємозв’язку і співвідношень
між собою створюють структуру особистості. У структурі особистості
виділяють такі якості: гармонійність, цілісність, широту і глибину,
функціональний профіль, тобто співвідношення різних властивостей між
собою.
У зв’язку з цим доцільніше говорити про структурно-характерологічні
особливості особистості. Такий підхід до розуміння структури особистості
дозволяє розкрити її вольові, моральні якості (стійкість,
наполегливість, витримку, самовладання, чуйність, милосердя,
принциповість, чесність, порядність і відповідно до цього
протилежні—негативні якості).
Структура особистості (за СЛ.Рубінштейном)
Спрямованість – реалізується у потребах, інтересах, ідеалах,
переконаннях, домінуючих мотивах діяльності, поведінки та світогляду.
Знання, уміння, навички набуваються у процесі життя та пізнавальної
діяльності.
Індивідуально – типологічні властивості особистості реалізуються в
темпераменті, характері, здібностях.
Єдність в структурі особистості біологічного, суспільного і
індивідуального здійснюється в процесі формування та історичного
розвитку людини.
Знання якостей особистості необхідні для лікаря (враховуючи специфіку
його професійної діяльності).
Досліджувати й аналізувати психологічні особливості людей можна тільки
знаючи структуру особистості, до якої, як правило, включають
темперамент, характер, мотивацію, вольові якості, соціальні установки,
здібності та емоції. Ці компоненти не слід уявляти як абсолютно
незалежні або відірвані один від одного структурні елементи, оскільки
вони є складовими єдиної функціональної системи. Разом з тим
ототожнювати або не розрізняти їх -значить позбавити себе можливості
об’єктивної оцінки переваг і вад людини.
Ознайомившись зі структурою і типологіями особистості, ви переконалися в
тому, що знання психологічних особливостей людини необхідне у практичній
роботі лікаря.
Однак для того, щоб уміти аналізувати ті чи інші прояви особистості, а
також їх взаємозв’язки, окрім структури і типології, необхідно вивчити
вікові особливості особи. У зв’язку з цим розглянемо основні етапи
розвитку особистості.
За останнє десятиріччя в психології спостерігається тенденція до
цілісного розгляду особи з позицій різних теорій і підходів. Реалізацією
цілісного підходу є теорія, яка належить американському психологу
Е.Еріксону. Він виділив і описав вісім стадій розвитку особи і вісім
життєвих психологічних криз, неминучих для кожної людини.
Перерахуємо описані Е.Еріксоном етапи формування особи.
1. Ранній вік немовляти (від народження до 1 року). На цій стадії
виникають передумови майбутньої товариськості або відстороненості від
людей. Для цього етапу характерна “криза довіри-недовіри”.
2. Пізній вік немовляти (від 1 року до 3 років). У дитини формується
самостійність і впевненість у собі. Це стадія “кризи автономії на
противагу сумнівам і сорому”.
3. Раннє дитинство (від 3 років до 5 років). Дитині властиве зацікавлене
вивчення навколишнього світу, наслідування дорослим, включення до
статево-рольової поведінки. Цій стадії відповідає “криза появи
ініціативності на противагу почуттю провини”.
4. Середнє дитинство (від 5 років до 11 років). Відбувається розвиток
пізнавальних і комунікативних умінь, етапу характерна “криза
працелюбності на противагу комплексу неповноцінності”.
5. Підлітковий вік і юність (від 11 років до 20 років). Відбувається
життєве самовизначення, формується тимчасова перспектива – будуються
плани на майбутнє, “криза самовизначення особистості на противагу
сірості та конформізму”.
6. Рання дорослість (від 20 років до 40 років). Характеризується
прагненням до контактів з людьми, бажанням і здатністю присвятити себе
людям. Цій стадії відповідає “криза інтимності і товариськості на
противагу особистісній психологічній ізольованості”.
7. Середня дорослість (від 40 років до 60 років). Відбувається
продуктивна і творча робота над собою та з іншими людьми. “Криза турботи
про нове покоління на противагу зануренню в себе”.
8. Пізня дорослість (понад 60 років). Властиві постійні роздуми про
минуле, його зважена оцінка. Це стадія “кризи задоволеності життям на
противагу відчаю”.
Е.Еріксон вважав, що люди народжуються рівними, але різними.
Розвиток особи – це визнання і реалізація унікальних можливостей, які є
у кожної людини.
Психологічна структура особистості
Особистість:
1) характер;
2) темперамент;
3) здібності;
4) спрямованість;
5) мотивація;
6) емоції;
7) вольові якості;
8) соціальні установки.
Використана література
Психологія.- К.: Либідь, 1999.- 558с.
Загальна психологія.- К.: Либідь, 2005.- 464с.
Гуманістична психологія.- К.: Університетське вид-во “Пульсари”, 2001.-
252 с.
Пащенко, Світлана Юріївна Загальна психологія.- Запоріжжя, 2004.- 32с.-
1.50
Петро Андрійович Загальна психологія.- К.: Вища школа, 2004.-
Цимбалюк Іван Миколайович Психологія.- К.: ВД “Професіонал”, 2004.-
216с.
Занюк Сергій Степанович Психологія мотивації.- К.: Либідь, 2002.- 304с.
Власова Олена Іванівна Педагогічна психологія.- К.: Либідь, 2005.- 400с.
Траверсе Тетяна Михайлівна Психологія праці.- К.: ІПО КНУ
ім.Т.Г.Шевченка, 2004.- 116с.
Петро Андрійович Загальна психологія.- К.: Вища школа, 2000.- 479с.
Гуменюк Оксана Психологія Я-концепції.- Тернопіль: Економічна думка,
2002.- 186с.
Лозниця Віктор Стефанович Психологія і педагогіка:основні положення.-
К.: ЕксОб, 2001.- 304с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
