Сценарій
Святкування Різдва
Штори сцени закриті. На авансцені ведучі.
Ведуча. Добрий день, дорогі друзі! От і наближається Новий рік, Різдво.
Кожна родина очікує на ці свята. Тому що ці світлі і радісні дні
приносять добро і спокій в наші душі. В ці дні відбуваються різні дива.
І сьогодні ми спробуємо створити диво.
Ведучий. Колись, давним-давно. Прийшло на українську землю свято Різдва
Христового, як день народження Ісуса. Наші дідусі та бабусі кажуть, що
коли на Різдво випадає іній – буде врожай на хліб, якщо небо із зірками
– врожай на бобові, а якщо заметіль – це вже бджоли багато меду
принесуть. То ж нехай, друзі, наше свято принесе вам хліба, і до хліба,
а ще й ароматного меду до смачного молока.
Ведуча: Як і багато років тому, збираються у дорогу колядники та
ряджені, ви їх обов’язково побачите, бо їм засвітилась Віфлеємська
зірка. Старі люди кажуть: «Пішла Коляда по льоду розсипати коляду».
Ведучий. Отак із колядками рідною мовою повертаємось ми до золотих
традицій українського Різдва. І нехай сьогодні на Різдвяному святі
пролунають традиційні і незнайомі усім нам колядки, звернуті до Великого
Володаря.
Ведуча. Бо і наша Коляда вже розсипає десь коляду та дзвіночками
сповіщає людей, що Різдвяне свято розпочалося.
Разом. Даруй господарю, даруй господині,
Даруй літа щасливії нашій Україні!
Розсувається завіса сцени. На сцені інтер’єр сільської хати. Із-за
лаштунків з’являється дівчина та її мати. Дівчина час від часу дивиться
у вікно. А мати порається біля столу.
Дівчина. Нема ще нікого! А я бігла, думала, що мене вже чекають…
Мати. Кого це ти чекаєш, доню?
Дівчина. Павло з хлопцями рядженими обіцявся зайти…
Мати. Знаю, знаю, бо сама молодою була…
(Пригортає дівчину до себе). Мирославо, а ти тим часом поклади на стіл
дідух та свічку.
Дівчина. (Кладе на стіл дідуха та свічку)
Мамо, а чому люди у Святвечір кладуть пшеничний сніп на стіл?
Мати. Тому, доню, що він єднає за столом і живих, і мертвих. Це символ
хліба, праці. Доню, а ти не забула покласти під скатертину сіна, як учив
дід Василь?
Дівчина. Ні, матусенько, про це я пам’ятаю! Ще звечора приготувала. Бо
дуд Василь казали, що це символ того, що Ісус родився на сіні в яслах.
Мати. Яка ж ти у мене розумниця! (Лунають дзвінки). Чуєш, доню, ось і
перші колядники до нас завітали. Можливо і Павло з рядженими прийде в
гості…
По черзі заходять колядники 1-4 виховних груп. Дівчина з мамою дякують
колядникам і пригощають їх яблуками, горіхами. На авансцені з’являється
дід Василь.
Дівчина. Добрийде дідусю! Чи не колядувати зібралися!
Дід Василь. Ти хоч і чарівниця. Мирославо, та я тобі що скажу: «Свата
Варвара по світу брикила…» То ж не лізь перед батька у пекло. Зрозуміла?
Дівчина. Не сердьтеся, дідусю. А щоб я по світу не брикала, давайте
разом полічимо усі дрова. (Дівчина бере дрова і починає перекладати,
кажучи:) Вдівець – молодець, вдівець – молодець, вдівець-молодець…
Бачите, дідусю, молодець! (Стрибає перед дідом). Молодець! Молодець!
Молодець!
Дід Василь. Ну що ж, як молодець – то бути на весні весіллю. А я гадаю,
пані Світлано, чом це вишня в мене в хаті бруньки розпустила, та в
янгольські одежі одягнулася. (звертається до Мирослави). Мабуть, у
святвечір пшеничну кашу варила?
Дівчина. Варила, дідусю, варила.
Дід Василь. Медом приправляла?
Дівчина. Приправляла, дідусю, приправляла.
Дід Василь. І на ворота лазила?
Дівчина. І на ворота лазила.
Дід Василь. А що ж ти казала?
Дівчина. А от що казала: «Доле, моя доле, ходи до нас вечеряти… За одним
присідом вечеря з обідом…»
Дід Василь. Ну і розумниця, Мирославо! Усе зробила, як Господь учив. А
чого це ти за пампушок взялася, хіба не знаєш, що до вечері не можна
їсти, бо кличеш лиха до хати, а на горох шкідників?
Дівчина. Не буду, дідусю, не буду. Не сердьтеся, бо самі гріх накличете…
Чути дзвіночки, появляються колядники. По черзі колядують вихованці 5-56
виховних груп. Чути гуркіт за лаштунками.
Дівчина. Що це було, мамо!
Дід Василь. Мабуть, сама Коляда по льоду розкидає коляду та й…
Появляється коза з мішком.
Павло. Фу-ти, ну-ти… Приїхали. (Кладе мішок) Мирославо! Чому гостя не
зустрічаєш?
Дівчина. Ой, Боже ж мій! Приїхав таки. Мамо, дідусю Павло приїхав!
Павло. Дорога нелегка, та таки встиг, а ти що робила?
Дівчина. Матусі допомагала готувати святу вечерю. От і дід Василь
прийшли в гості. Разом колядників вітаємо, та й до столу будемо сідати.
Проходь і ти до нас. будеш за свого.
Павло заходить до хати, знімає шапку.
Павло. Зі святом вас, добрі люди! Із Різдвом Христовим!
Павло. Всім добра, хто хазяйнує,
Нехай щастя вам шанує,
Нехай діти люблять дуже
З Різдвом Христовим, любі друзі!
Мати. Любі діти, давайте помолимося Господу і будемо сідати до столу.
Всі стають на коліна перед образом і проговорюють молитву «Отче наш», а
потім сідають до столу.
Павло. Господине, а кутя буде?
Мати. Буде, Павле, буде.
Подає макітру з кутьою.
Мати. Запалюйте свічку, будемо вечеряти.
Дівчина. Я, я запалю!
Павло. Давай краще я це зроблю.
Дід Василь. Вгамуйтеся в такий вечір, я зараз запалю свічку, щоб Бог
побачив нашу вечерю.
Дід запалює свічку, обходить з нею стіл і каже.
Дід Василь. Морозе, Морозе, ходи до нас кутю їсти, а коли не ідеш, то не
йди і на жито-пшеницю, всяку пашницю. (Дід бере миску з кутею і піднімає
вгору). Боже, щоб ячмінь був остистий та колосистий.
Мати набирає у ложку куті, закриває очі і каже.
Мати. Аби пшениця не полягла, а сіно не зігнило.
Їсть кутю і пригощає інших.
Павло. А чи зв’язали господарі стіл і лавки мотузками?
Мати. Зв’язали, зв’язали, щоб коні не розбіглися із вигону і не пропали
в лісі.
Дівчина. А чи підперезав ти, Павле, хлопців?
c
°
c
‘
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
