.

Загальна характеристика хімічної зброї. Основи токсикології (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
9 13574
Скачать документ

Реферат на тему:

Загальна характеристика хімічної зброї. Основи токсикології.

ВСТУП

Використання хімічних речовин як отрут відомо за давніх часів. Як зброя
ураження отрути застосовувались під час полювання на диких тварин та у
боротьбі між племенами.

З розвитком хімії та хімічних технологій формувалася наука про отруту –
токсикологія. Отрути стають грізною зброєю, засобом масового знищення
людей, бойовими отруйними речовинами, котрі в широких масштабах стали
застосовуватися в першу свiтову вiйну, а потiм i в iнших вiйськових
конфлiктах (Ефiопiя, Китай, В’єтнам, Iран).

Хiмiчну зброю за масштабами її уражаючої дiї можна порiвняти з ядерною
зброєю середнього калiбру.

Нарiвнi з бойовими отруйними речовинами, вiйськові токсикологи
приділяють велику увагу i хiмiчним речовинам, якi при руйнуваннi
хiмiчно-небезпечних пiдприємств можуть викликати масовi ураження
особового складу військ та населення.

Широке використання токсичних речовин у народному господарствi, великi
викиди шкiдливих речовин у навколишнє середовище викликає “екологiчну”
небезпеку для населення окремих регiонiв нашої планети, а також
небезпеку розвитку генетичних захворювань, зв’язаних з порушенням
апарату спадковості людини внаслідок їх впливу на організм.

Звiдси стає зрозумiлим головне призначення токсикологiї як науки –
розкриття сутi впливу отрути на органiзм та створення на цiй основi
ефективних засобiв застереження i лiкування отруєнь.

ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ТОКСИКОЛОГІЇ. ХІМІЧНА ЗБРОЯ, ЇЇ УРАЖАЮЧА
ДІЯ. КЛАСИФІКАЦІЯ ОТРУЙНИХ РЕЧОВИН

Токсикологiя – наука про отрути. Вона вивчає дiю отрут на органiзм i
вишукує засоби для попередження та лiкування отруєнь. Вiйськова
токсикологiя є складовою частиною вiйськової медицини та загальної
токсикологiї. Предметом вiйськової токсикологiї є вивчення токсичної дiї
на органiзм людини БОР (бойових отруйних речовин), вибухових газiв, а
також компонентiв ракетних палив, технiчних рiдин, якi використовуються
у вiйськах. Крiм того, вiйськова токсикологiя вивчає i сильнодiючi
отруйнi речовини (СДОР), котрi при руйнуваннi хiмiчних об’єктiв можуть
стати причиною формування великих вогнищ хiмiчного ураження, а також
деякi отрути рослинного та тваринного походження, отруєння якими можуть
виникнути в умовах дiяльності вiйськ чи розглядатися, як потенцiйнi ОР.

Завдання вiйськової токсикологiї визначаються трьома основними
напрямами: теоретичному (експериментальному), профiлактичному
(гiгiєнічному) та клiнічному.

Теоретичний напрям вивчає основнi закономiрностi взаємодiї органiзму i
отруйних речовин, їх токсикокiнетичнi і токсикодинамiчнi особливостi,
здiйснює пошук антидотiв, розробляє методи детоксикацiї.

Профiлактичний напрям вивчає небезпеку отруйних речовин та отрут,
токсикометричнi параметри, розробляє засоби захисту вiд них.

Клiнічний напрям вивчає перебiг отруєнь при дiї отруйних речовин та
отрут на людину та методи лiкування отруєнь.

Основним методом токсикологiї є експеримент на тваринах, який дозволяє
відтворити в реальних умовах отруєння, для вивчення механiзмiв дiї
отрут, а також провести пошук нових засобiв, якi запобігають, поліпшують
або усувають дiю отруйних речовин та отрут на органiзм.

Вiйськова токсикологiя, як окрема дисциплiна, виникла на початку XX
столiття, коли в роки першої свiтової вiйни для ураження особового
складу застосовувалися у широких масштабах бойовi отруйнi речовини.

Хімічна зброя, її уражаюча дія

Хiмiчна зброя – одна iз видiв зброї масового ураження. Хiмiчною зброєю
називають речовини бойового застосування, уражаючі якостi яких заснованi
на токсичній дiї отруйних речовин на органiзм людини (токсичний – вiд
гр. toxikon – отрута). Хiмiчна зброя включає високотоксичнi ОР та засоби
їх доставки до цiлi i призначається для ураження живої сили противника і
з метою ускладнення (дезорганізації) дiяльностi вiйськ та об’єктiв тилу.

Бойовi якостi хiмiчної зброї визначають її специфiчнi особливостi:

бiохiмiчний характер уражаючої дiї на живий органiзм;

здiбнiсть вибiрково уражати живу силу без знищення матерiальних засобiв;

об’ємнiсть уражаючої дiї, здiбнiсть заражати територiю i повiтряний
простiр в районi її застосування;

проникаюча дiя – здiбнiсть газiв, парiв, аерозолiв проникати з потоком
повiтря в негерметичнi споруди;

тривалiсть збереження уражаючої дiї на зараженiй територiї;

рiзноманiтнiсть клiніки та динаміки розвитку отруєння, що ускладнює
дiагностику уражень;

здiбнiсть проникати в органiзм рiзними шляхами;

труднощi своєчасного виявлення факту застосування ОР;

необхiднiсть застосування спецiальних засобiв захисту;

сильна морально-психологiчна дiя на особовий склад.

Хiмiчна зброя може викликати тяжкi екологічнi та генетичнi наслiдки, для
ліквідації яких потрібне залучення величезних матеріальних ресурсів
протягом десятків років.

Коротка історична довідка про розроблення та застосування хімічної зброї

Людина почала використовувати отрути з незапам’ятних часiв.

Вже первіснi люди при полюванні та міжплемінних війнах для своїх стрiл
застосовували рослиннi, тваринні та інші види отрут. В Африцi для цiєї
мети брали отрути з рослин сiмейства строфантинiв.

В Америцi – паралiтичнi отрути типу кураре з рослин сiмейства логанiєвих
та хондодендронiв.

В Азiї та Океанiї – отрути з дерева сiмейства тутових.

Зародки хімічної зброї з’явилися в далекi часи. У Грецiї пiд час
Пелопоннеської вiйни (431 – 404 рр. до н. е.) спартанцi пiдпалювали
сiрку та смолу пiд стiнами Платеї.

Вiзантiйцi володiли таємницею приготування грецького вогню. Грецький
вогонь з успiхом був заснований вiзантiйцями у 626 р. проти персiв, якi
оточили Константинополь. У склад сумiшi, напевно, входили нафтопродукти,
сiрка, соснова смола, селiтра.

Потiм застосовувались сірчанi сполуки миш’яку (реальгар, аурипігмент) та
бiологiчнi продукти (сеча, кров), якi дають при згораннi нестерпний
сморід. У XVII ст. використовувалися димовi гранати.

Наукова основа для розроблення хiмiчної зброї пов’язана з розвитком
органiчної хiмiї. Лiдерство у розробці хiмiчної зброї та її застосуванні
належить Нiмеччинi.

Вперше у масовому масштабі хiмiчну зброю Нiмеччина застосувала 22 квітня
1915 р. проти англо-французьких військ. У цей день було отруєно 15 тис.
чоловiк, з яких 5 тис. загинуло. Першими бойовими ОР були хлор,
сльозоточивi ОР.

Наступними за Нiмеччиною у виробництві і застосуванні ОР були Англiя,
США, Францiя. Пiд час першої свiтової вiйни промисловістю всiх воюючих
країн було вироблено близько 180 тис. т ОР, з яких застосовано 125 тис.
т. Загальна кiлькiсть уражених ОР людей складала близько 1 млн. 300 тис.
чоловiк, у тому числi близько 100 тис. iз смертельними випадками, багато
уражених залишилися iнвалiдами.

Висока ефективнiсть хiмiчної зброї була зареєстрована в Iтало-Ефiопській
вiйнi 1935-1936 рр., де iталiйцi провели 19 масивних хiмiчних нападiв,
під час яких було використано 415 т шкірнонаривних та 263 т задушливих
ОР, внаслідок чого загинуло 15 тис. чоловiк. Хiмiчну зброю застосовувала
Японiя пiд час вiйни проти Китаю 1937-1943 рр.

У роки другої свiтової вiйни Нiмеччина мала у своєму розпорядженнi,
разом з традицiйними рецептурами ОР, зовсiм новi високотоксичнi ОР на
основi фосфоро-органiчних сполук, 8770 т табуну, 1260 т зарину.

Лише страх перед вiдповідним ударом не дозволив їй застосувати цю
смертельну зброю.

Пiсля другої свiтової вiйни хiмiчна зброя застосовувалась США у Кореї
(1951-1952 рр.), у В’єтнамi (1961-1971 рр.), де було витрачено бiльш як
100 тис. т хiмiчних засобiв, вiд яких постраждало бiльш як 2 млн.
чоловiк, була знищена рослиннiсть на 360 тис. га земель які
обробляються, близько 0,5 млн. га лiсу. Основним хiмiчним засобом був
діоксин, який вiдзначається високою стабiльнiстю і пригнічує функцiю
ряду систем органiзму, в тому числi i генетичний апарат.

В останнiй час за кордоном ведуться дослiдження з вивчення отрут
тваринного та рослинного походження (тетродотоксин, батрахотоксин,
отрути змiй, павукiв та iн.), якi за своїми токсичними властивостями
перевищують табельнi ОР в десятки разiв.

Найбільшими запасами бойових ОР на даний час володіють США (понад 30
тис. т, половину з яких складають ОР нервово-паралiтичної дiї) та Росія
(до 50 тис. т).

Одночасно з розробкою та виробництвом хiмiчної зброї проводилась вперта
боротьба за її заборону.

Вперше питання про хiмiчну зброю обговорювалося в 1899 р. на першiй
мiжнароднiй конференцiї в Гаазi з гуманiзацiї звичаїв та законiв вiйни.
На нiй була прийнята Декларацiя про незастосування снарядiв з
задушливими та шкiдливими газами. Пiдписання угод Гаазької конференцiї
вiдбулося у 1907 р.

У 1925 р. був підписаний Женевський Протокол про хiмiчну,
бактеріологічну вiйну, згідно з яким заборонялося використання
задушливих отруйних газів та інших подiбних газiв i бактерiологiчних
засобів. Радянський Союз ратифiкував даний Протокол у 1928 р., а США – у
1975 р.

В 1965 р. ООН прийняла резолюцiю N 2603 про заборону хiмiчної вiйни, а в
січні 1993 р. ООН прийнята Конвенція про заборону розроблення,
виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та її знищення.

Класифікація отруйних речовин

Наявнiсть великої кiлькостi ОР, якi є представниками рiзних класiв
сполук, мають рiзні фiзичнi, хiмiчнi та токсичнi властивостi, що привело
до створення рiзних класифiкацiй, головними з яких є: токсикологiчна;
тактична; за швидкістю дiї; поведiнкою на мiсцевостi та хiмiчна. Разом
цi класифiкацiї враховують фізичні, хiмiчнi та токсичнi властивостi.

1. Токсикологiчна класифiкацiя (за токсичною дiєю) групує ОР за
характером їх дiї на органiзм i симптомiв уражень. У вiдповідностi з цим
ОР розподiляються на такі групи:

а) ОР нервово-паралiтичної дiї: зарин, зоман, V-гази (Vx-гази). Цi
речовини викликають розлад функцiй нервової системи, м’язовi судоми та
паралiчi.

б) ОР шкiрнонаривної дiї: iприт, азотистий iприт, люїзит. Характерним
для цих речовин є здiбнiсть уражати шкiру з утворенням пухирів та
виразок, але всi вони є унiверсальними клiтинними отрутами i, у
вiдповiдностi з цим, уражають також органи зору, дихання та всi
внутрiшнi органи.

в) ОР загальноотруйної дiї: синільна кислота та хлорціан. Цi речовини
викликають загальне отруєння органiзму внаслiдок пригнiчення тканинного
дихання.

г) ОР задушливої дiї: фосген. Ця речовина уражає легенi, що призводить
до порушення, або зупинки дихання внаслiдок розвитку набряку легень.

д) ОР подразнюючої дiї: хлорацетофенон, Cі-Ес (CS), Сі-Аp (СR), адамсит.
Цi речовини подразнюють слизовi оболонки очей i верхнiх дихальних
шляхiв, викликають сильну сльозотечу та рiзь в очах i носi, неcтримне
чхання, бiль у грудях.

е) Психотоміметичнi (психохiмiчнi) ОР: Бі-Зeт (BZ),
дiетиламiдлізергинової кислоти (ДЛК) та iн. Цi речовини викликають
розлад дiяльності нервової системи з появою симптомiв психічних
захворювань.

2. Тактична класифiкацiя розподiляє ОР за їх бойовим призначенням.
Видiляють 2. групи:

а) Смертельнодiючi ОР, призначенi для знищення живої сили. В цю групу
входять головним чином ОР нервово-паралiтичної, шкiрно-наривної,
загальноотруйної та задушливої дiї: зарин, зоман, V-гази, бiнарнi ОР,
iприт, люїзит, синільна кислота, хлорціан, фосген.

б) Несмертельної дії. В цю групу входять подразнюючi ОР та
психотомiметики. Подразнюючi ОР призначенi для ослаблення боєздатності
вiйськ і їх знесилення. Вони також використовуються також у полiцейських
та учбових цiлях. У цю групу входять лакрiматори i стернiти: CS, CR,
адамсит, хлорацетофенон. Психотомiметичнi ОР тимчасово виводять iз ладу
особовий склад, тобто призначенi для дезорганiзацiї вiйськ. У цю групу
входять BZ, ДЛК.

3. Класифiкацiя ОР за поведiнкою на мiсцевостi в умовах бойового
застосування:

а) Стiйкi ОР (СОР) – речовини, якi зберігають свою уражаючу дiю у
зовнiшньому середовищi бiльше однiєї години пiсля застосовування. Цi ОР
довго заражують мiсцевiсть i всi об’єкти, якi там знаходяться, що в свою
чергу служить джерелом тривалого зараження повітря. До СОР вiдносяться
речовини з температурою кипiння бiльше 1400 С – зарин, зоман, V-гази,
iприт, люїзит, СS.

б) Нестiйкi ОР (НОР) – гази та речовини, з температурою кипіння до
140оС, якi швидко випаровуються, уражаючу дiя яких зберігається всього
до однiєї години пiсля застосування. Типовими представниками НОР є
фосген,

хлорціан, синільна кислота.

На думку вiйськових спецiалiстiв з тактичної точки зору СОР призначенi
для ураження живої сили, зараження мiсцевостi, водоймищ, бойової технiки
i т. д., НОР – для знищення живої сили.

4. За швидкістю настання уражаючої дiї:

а) Швидкодiючi ОР, якi не мають періоду скритої дiї i основна
симптоматика ураження виникає в період першої години пiсля дiї ОР
(зарин, зоман, Vx – iнгаляцiйно, синільна кислота, хлорціан, СS, СR);

б) ОР сповiльненої дії, які мають перiод прихованої дiї бiльше однiєї
години (Vx – через шкiру, iприт, фосген, BZ).

5. В залежностi вiд рiвня виробництва i запасiв, якi є:

а) Табельнi ОР, якi знаходяться на озброєннi. До них вiдносяться Vx,
зарин, iприт, BZ, СS, СR.

б) Резервнi ОР, якi не виробляються, але технологiя одержання розроблена
i за потребою можуть вироблятися. До них вiдносяться: синільна кислота,
фосген, азотистий iприт, адамсит.

6. Хiмiчна класифiкацiя дiлить ОР за їх належнiстю до визначених класiв
хiмiчних сполук, якi залежать вiд хiмiчної структури ОР.

Хімічні засоби уражень.

Хiмiчнi засоби ураження — сукупнiсть хiмiчних боєприпасiв та хімічних
бойових приладiв, призначених для застосування ОР з метою ураження живої
сили, зараження повiтря, мiсцевостi, бойової технiки та інших
матерiальних засобiв. Вони розподіляються на: хімічні боєприпаси
одноразового використання ( артилерійські снаряди та міни, снаряди
реактивної артилерії, авіаційні хімічні бомби та касети, ХБЧ ракет,
хімічні фугаси, шашки, гранати, патрони); хімічні боєві прилади
багаторазового використовування ( ВАП виливні авіаційні прилади,
механічні генератори аерозолів); бiнарнi хiмiчнi боєприпаси та прилади
(вони складаються з двох малотоксичних сполук (компонентiв), які
включені у снаряд, бомбу чи ємність приладу (ВАП) i зберігаються
iзольовано один вiд одного. Змiшування компонентiв i реакцiя мiж ними
досягаються пiсля пострілу снаряду, (скидання бомб), та руйнування
роздiляючої їх перегородки, або штучного перемiшування за допомогою
спецiальних пристроїв).

На озброєнні є бiнарнi боєприпаси з зарином-2 та Vx-2, якi мiстяться в
155 мм та 203,2 мм артилерiйських снарядах та авiацiйних бомбах з Vx-2
типу “Біг-Ай”.

ДРУГЕ НАВЧАЛЬНЕ ПИТАННЯ:

ОСНОВИ ТОКСИКОЛОГІЇ.

Токсикокiнетика. Токсикокінетика вивчає шляхи надходження, розподілу,
метаболічного перетворення та виведення ОР і отрут з організму.

Шляхи надходження ОР та отрут в органiзм залежать вiд їх агрегатного
стану, фiзичних та хiмiчних властивостей.

Основним шляхом надходження отруйних речовин в органiзм людини є органи
дихання, шкiра, шлунково-кишковий тракт, слизова оболонка очей, поверхнi
ран і опіків.

Через органи дихання потрапляють в органiзм практично всi ОР та отрути,
якi знаходяться в пароподібному та аерозольному станi. Основним мiсцем
всмоктування ОР є альвеолярно-капiлярна поверхня легень (площа поверхнi
альвеол становить 100-150 м2).

Через шкiру отрути потрапляють трьома шляхами: через епiдермiс, волосянi
фолiкули i вивідні протоки сальних залоз. Через шкiру потрапляють
жиророзчиннi стiйкi отруйнi речовини, тобто неелектролiти. Жиророзчиннi
нестiйкi леткi ОР випаровуються швидко з шкiри i не проникають в
органiзм (фосген, синільна кислота).

Термiчнi та хiмiчнi опiки, механiчнi пошкодження шкiри (саднини,
подряпини, рани) сприяють проникненню токсичних речовин в органiзм.
Проникаючи через шкiру, отрути можуть попасти у велике коло кровообiгу,
обминаючи печiнку.

ae ae 2

4

3/4

A

ae

e

?d

У шлунково-кишковий тракт отрути надходять з отруєними продуктами
харчування та водою. Всмоктування ОР проходить в ротовiй порожнинi,
шлунку i в більшій мiрi у тонкому кишечнику.

Слизовою оболонкою шлунково-кишкового тракту добре всмоктуються
жиророзчиннi ОР.

Течією кровi iз шлунково-кишкового тракту токсичнi речовини
доставляються в печiнку, яка виконує бар’єрну функцiю по вiдношенню до
багатьох отруйних речовин.

З метою наукових дослiджень, поряд з традицiйними вище перерахованими
шляхами надходження отрут в органiзм, використовується пiдшкiрний,
внутрішньо м’язовий, внутрішньоперитонеальний, внутрішньовенний шляхи
введення.

Розподілення отрут в організмі. Отрути, якi знаходяться в кровi,
зв’язанi з білками плазми, переважно з альбумiном, чи еритроцитами
(метали i металоїди), або розчиннi в плазмi (неелектролiти), перш ніж
попасти в той чи iнший орган (тканину), проходять ряд внутрiшнiх
клiтинних та мембранних бар’єрiв (гематоенцефальний, плацентарний).

Iснують три головних мiсця (сектора) розподiлу стороннiх речовин:
позаклiтинна рiдина (біля 14 л), внутрішньоклітинна рiдина (28 л) та
жирова тканина.

В залежності від розподiлу в тканинах i проникнення в клiтини, отрути
розподiляються на двi основнi групи: неелектролiти та електролiти.

Неелектролiти розчиняються в жирах i лiпоїдах, добре проникають через
ліпопротеїдні мембрани i для даної групи речовин бар’єрiв не iснує.

Але кiлькiсть речовини, яка надходить в тканину, знаходиться в
пропорцiйнiй залежностi вiд інтенсивності її кровопостачання.

Так мозок, маючи велику кровоносну систему, насичується етиловим ефiром,
спиртами швидше, ніж iншi тканини, якi мають велику кiлькiсть жиру, але
з повiльним кровообiгом. У кiнцевому результатi неелектролiти
накопичуються в лiпiдах.

Електролiти (водорозчиннi речовини) важче проникають через плазматичнi
мембрани клiтин. Якщо поверхня клiтини заряджена негативно, то вона не
пропустить анiонiв, а при позитивному зарядi клiтини вона не пропускає
катiонiв.

Водорозчиннi отрути здiбнi розповсюджуватися у водяному секторi
органiзму, особливо в позаклiтиннiй рiдинi.

Важкорозчиннi сполуки (важкi метали), накопичуються у сполучнiй тканинi,
паренхiматозних органах, кiстках і утворюють “депо” (свинцю та фтору – в
кiстках, зубах; марганцю – у печiнцi, кiстках; ртутi – в нирках,
товстому кишечнику).

Метаболічні перетворення, біотрансформація ОР та отрут в організмі.

Метаболiчнi перетворення займають особливе мiсце у детоксикацiї
стороннiх токсичних речовин, оскiльки вони є основними пiдготовчими
етапами для їх виведення з органiзму. Бiотрансформацiя йде по двох
основних напрямах: метаболiчнi реакцiї розпаду (окислення, вiдновлення,
гiдролiз), якi проходять із затратою енергiї, i реакцiї синтезу
(сполучення з бiлками, амiнокислотами, глюкуроновою та сiрчаною
кислотою), які проходять без витрат енергії.

Не пiдлягають перетворенням лише хiмiчно iнертнi речовини, такi як
бензин, якi видiляються з органiзму в незмiненому станi.

У результатi цих реакцiй виникають нетоксичнi сполуки (водорозчиннi),
якi краще нiж початкова речовина можуть виводитися з органiзму i
застосовуватись в інших метаболiчних перетвореннях з наступним
виведенням з органiзму. Але деякi сполуки в результатi трансформації
набувають бiльш високої токсичностi, це так званий “летальний синтез”.

Наприклад, метиловий спирт окислюється до більш токсичних продуктів, як
формальдегiд i мурашина кислота.

Метаболiзм стороннiх отрут проходить в шлунково-кишковому трактi,
легенях, нирках, але головним чином у печiнцi, в мiкросомальній фракцiї
її клiтин, яка має монооксигеназну ферментну систему за змiшаною
функцiєю. Головна ферментна реакцiя детоксикацiї в печiнцi – окислення
ксенобiотикiв на цитохромi Р-450 в мембранах ендоплазматичної сiтки
гепатоцита з наступним виведенням окисленого ксенобiотика через
екскреторнi органи.

В мiкросомальнiй фракцiї печiнки мiстяться i ферменти, які вiдновлюють
чужерiднi сполуки (цитохром-с-редуктаза, цитохром-в-редуктаза).

Багато ферментних систем не мiкросомального походження мiстяться у
розчиннiй фракцiї гомогенатiв печiнки, нирок та легенiв, каналізуючи
реакцiї окислення, вiдновлення та гiдролiзу деяких токсичних речовин
(альдегiдiв, кетонiв).

Особливу роль серед механiзмiв знешкодження отрут виконують реакцiї
синтезу або кон’югацiї, в результатi яких утворюються нетоксичнi
комплекси – кон’югати. Молекула стає бiльш полярною i легко виводиться з
органiзму. В цi реакцiї вступає глюкуронова кислота, цистеїн, глiцин,
сiрчана кислота, метил, ацетил.

Шляхи виведення ОР та отрут з організму. Стороннi речовини виводяться з
органiзму через нирки, кишечник, легенi та шкiру. Через нирки
видiляються в основному розчиненi у водi токсичнi речовини i їх
метаболiти за допомогою фiльтрацiї i активного транспорту в ниркових
канальцях.

Процес фiльтрацiї здiйснюється шляхом пасивної дифузiї.

Активний транспорт в ниркових канальцях здiйснюється у вiдношеннi
сильних органiчних кислот та основ ендогенного походження (сечова
кислота, холiн, гiстамiн та ін.), а також чужорідні сполуки, схожi з
ними за структурою.

Через шлунково-кишковий тракт видiляються погано розчинні або нерозчиннi
у водi ОР, якi при пероральному надходженні не всмоктуються в кров, а
також речовини, що видiляються з печiнки разом з жовчю та ті, що
надійшли в кишечник через його стiнку (солi важких металiв).

Через легенi видiляються з повiтрям, яке видихається, бiльшiсть летких
неелектролiтiв в основному в незмiненому станi (вуглеводнi, оксид
вуглецю, синільна кислота).

При цьому, чим менший коефiцiєнт розчинностi у водi, тим швидше вони
виділяються.

Через шкiру та потовi залози видiляється, головним чином, неелектролiти
(етиловий спирт, ацетон, феноли, хлорованi вуглеводні).

Якщо включено декiлька шляхiв видiлення чужорідної речовини з органiзму,
то тотальний клiренс (L) складає їх суму, тобто L = L1 + L2 + L3… +
Ln. Визначення отрут в різних біосубстратах (сечі, калі, крові) має
велике значення для дiагностики отруєнь, а закономiрнiсть видiлення
отрут з органiзму використовують для терапiї, тому що цей процес
керований (збiльшенням обсягу дихання, застосування сечогiнних та
послаблюючих засобiв).

У процесi виведення, отрути можуть також дiяти на органи видiлення, що
потребує проведення вiдповiдних захисних заходiв.

Токсикодинаміка. Демонструється таблиця “Токсикодинаміка”.

Гостре отруєння в патогенетичному аспектi розглядається як хiмiчна
травма, яка розвивається внаслiдок дiї на органiзм токсичної дози
чужорідної речовини.

Бойовi ОР та iншi отрути безпосередньо своєю молекулою чи продуктами
метаболiзму (кон’югатами), вступають в бiохiмiчнi реакцiї з
біосубстратами (рецепторами) органiзму, викликаючи тим самим порушення
нормального (природного) проходження бiохiмiчних процесiв, що лежать в
основi їх бiохiмiчного механiзму дiї.

Біосубстрати, на які діють отрути, можуть бути бiлки, нервовi рецептори,
елементи кровi, iншi речовини і мiкроструктури. При цьому бiльшість
отрут володiють вибiрковою дiєю по вiдношенню до тих чи інших субстратiв
(рецепторiв). Наприклад: синільна кислота та ціанiди — до тканинних
оксидаз (цитохромоксидази), фосфорорганiчнi речовини — до холiнестерази,
оксид вуглецю – до гемоглобiну.

Токсичнi речовини вступають у взаємодiю з бiосубстратами органiзму
(рецепторами) за допомогою активних угрупувань i радикалiв:
нуклеофiльних радикалiв з негативно зарядженими iонами i позитивно
зарядженими iонами. При цьому важливе значення мають мiцнiсть зв’язку
отрути з “рецептором”.

Бiльш мiцними є ковалентнi зв’язки отрути з рецептором (миш’як, ртуть,
сурма), легко руйнуючi, тобто оборотнi — iоннi, водневi,
ван-дер-вальсові.

Токсикометрія. Демонструється таблиця “Токсикометрія”.

Токсикометрія вивчає кiлькiсну сторону токсичностi та небезпеки хiмічних
речовин при рiзних шляхах їх дії на органiзм. Пiд токсичнiстю ОР та
отрут розумiється здатнiсть їх впливати на живий органiзм.

Токсичнiсть ОР та отрут визначається токсодозою – кiлькiсною
характеристикою токсичностi ОР, вiдповiдної певному ефекту ураження.

При шкiряно-резорбтивному i пероральному ураженнях та парентеральному
введеннi токсичних речовин (в/в, в/м, п/к, в/чер.) токсична доза (Д)
виражається в мг/кг маси тiла тварини або людини або мг/люд.

При iнгаляцiйних ураженнях токсодоза виражається Сt (де С – середня
концентрацiя ОР в повiтрi, г/м3, t – час перебування людини в зараженому
повiтрi, хв.).

При дiї ОР на органiзм людини застосовують такі токсодози: — LD 50 або
lCt 50 – середня смертельна токсодоза (доза, або концентрацiя), вона
викликає летальний кiнець у 50% уражених (L – латинське letalis –
смертельний);

– ID 50, або ICt 50 середня токсодоза, (доза, або концентрація), яка
виводить iз ладу 50% уражених (I – вiд англ. incapacitating –
небоєздатний);

– PD 50 або PCt 50 – середня порогова токсодоза (доза, або
концентрацiя), яка викликає початковi симптоми уражень у 50% уражених (Р
– англ. primary – початковий);

– LD 100 або LСt 100 – абсолютно смертельна токсодоза (доза, або
концентрацiя), яка викликає 100% загибелi уражених;

– ГДК – гранично допустима концентрацiя – концентрацiя, яка при дiї на
органiзм необмежено довгий час не викликає абияких вiдхилень, котрi не
виявляються сучасними методами дослiджень.

У деяких випадках при випаданнi ОР на шкiру токсодоза може виражатися в
мг/см2, i важкiсть ураження визначається щiльнiстю ураження (D), тобто
ваговою кiлькiстю речовини (мг) на одиницю поверхнi (см2). Так, для
iприту щiльнiсть ураження шкiри 0,01 мг/см2 викликає еритему, а 0,1
мг/см2 – пухирі.

Токсичнi дози ОР i отрут рiзнi, в залежностi вiд способу надходження в
органiзм.

Iснує i видова чутливість до дiї ОР i отрут.

Слід відмітити, що в бойових умовах та інших ситуаціях на організм може
діяти дві чи декілька отрут, це, так звана, комбінована дія.

При комбінованій дії токсичний ефект може посилюватися (синергизм), чи
послаблятися (антагонізм).

Синергизм проявляється у сумації чи потенціюванні токсичного ефекту.
Якщо ефект токсичної дії отрут складає суму ефектів кожної отрути, то
такий вид синергизму називають адитивним. Якщо токсичний ефект більше
суми дії кожної отрути, то цей вид синергизму називають потенційованим.

ТРЕТЕ НАВЧАЛЬНЕ ПИТАННЯ

МЕДИКО-ТАКТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХІМІЧНИХ ВОГНИЩ.ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ НАДАННЯ
МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ УРАЖЕНИМ ОР.

При організації лікувально-евакуаційних заходів під час ліквідації
наслідків застосування противником ОР завжди необхідно враховувати
медико-тактичну характеристику хімічних вогнищ ураження.

Вогнища хімічного ураження поділяються на стійкі та нестійкі, що
залежить від типу ОР(демонструється До стійких вогнищ відносяться такі,
в яких уражаюча дія ОР зберігається протягом 1 години і більше: декілька
діб, тижнів, місяців. Такі вогнища можуть утворюватись не тільки для
безпосереднього ураження особового складу, але й для зараження техніки
та будівель, що створює так званий “сковуючий ефект” та стримує протягом
довгого часу бойові дії військ.

У хімічних вогнищах, які утворені стійкими ОР, особовий склад застосовує
засоби захисту органів дихання і шкіри, проводить часткову і повну
санітарну обробку, а всі заражені об’єкти (техніка, майно, тощо)
підлягають дегазації.

До нестійких вогнищ можна віднести вогнища, уражаюча дія ОР в яких
припиняється протягом однієї години. У більшості випадків використання
нестійких ОР застосовується для ураження особового складу під час їх
застосування.

У хімічних вогнищах, які утворені нестійкими ОР, особовий склад
застосовує тільки засоби захисту органів дихання.

У залежності від часу виникнення основних симптомів отруєння хімічні
вогнища ураження поділяються на:

а) вогнища ураження швидкодіючими ОР (клініка отруєння виявляється
протягом першої години після контакту з ОР);

б) вогнища ураження ОР сповільненої дії (клініка отруєння виникає
пізніше однієї години з моменту контакту з ОР)

Таким чином, з урахуванням стійкості на місцевості та швидкості дії ОР
на особовий склад виділяють чотири типи хімічних вогнищ БОР:

1. Стійке вогнище ураження (зараження) швидкодіючими ОР (зарин, зоман,
V-гази, Сі-Ес – внаслідок інгаляційного проникнення, зарин, зоман –
через шкіру).

2. Нестійке вогнище ураження (зараження) швидкодіючими ОР (синільна
кислота, хлорацетофенон – інгаляційно).

3. Стійке вогнище ураження (зараження) ОР сповільненої дії (VX, іприт,
люїзит – через шкіру).

4. Нестійке вогнище ураження (зараження) ОР сповільненої дії (фосген,
BZ, ДЛК – інгаляційно).

Для вогнищ ураження швидкодіючими ОР характерно: одночасне ураження
великої кількості особового складу; можливість часткового виходу з ладу
(ураження) медичного складу; виникнення значної кількості важкоуражених,
тривалість життя яких при відсутності своєчасної, ефективної допомоги не
перебільшить 1 години з моменту виникнення клініки отруєння; відсутність
резерву часу у медичної служби для суттєвої зміни раніш прийнятої
організації робіт щодо ліквідації вогнища; необхідність надання
ефективної медичної допомоги протягом оптимальних термінів та евакуації
важкоуражених з вогнищ переважно за один рейс.

Суттєвими відмінностями вогнищ ураження ОР сповільненої дії є:
послідовна, протягом декількох годин, поява ознак отруєння уражених, (у
зв`язку з чим необхідне активне виявлення уражених); триваліші терміни
життя важкоуражених при відсутності своєчасної допомоги (внаслідок
ураження іпритом, фосгеном – декілька годин, діб); наявність певного
запасу часу (декілька годин) у медичної служби для організації
ліквідації вогнища; евакуація уражених з вогнища здійснюється в декілька
рейсів у міру їх виявлення.

Основні принципи надання медичної допомоги ураженим ОР.

Медична допомога ураженим ОР є невідкладною і відрізняється своєю
специфікою.

Особливістю надання допомоги ураженим є послідовність виконання
наступних заходів:

припинення подальшого надходження отрути в організм;

застосування специфічних протиотрут (антидотів);

відновлення і підтримання функцій життєво важливих систем організму
(дихання, кровообігу);

застосування засобів симптоматичної терапії.

Організація медичної допомоги ураженим ОР повинна забезпечити
максимальне скорочення термінів транспортування із вогнища і часу
перебування уражених в протигазах, проведення заходів часткової і повної
санітарної обробки при зараженні стійкими ОР.

В основу організації медичної допомоги ураженим ОР покладена система
етапного лікування з евакуацією за призначенням.

Проведення лікувально-евакуаційних заходів передбачає надання таких
видів медичної допомоги: перша медична, долікарська (фельдшерська),
перша лікарська, кваліфікована і спеціалізована.

Таким чином, при застосуванні хімічної зброї утворюються 4 типи вогнищ
хімічного ураження, які визначають особливості застосування засобів
захисту,

послідовність утворення санітарних втрат та основні принципи надання
медичної допомоги ураженим.

Використана література:

Військова токсикологія, радіологія та медичний захист: Підручник / За
ред. Ю.М. Скалецького, І.Р. Мисули. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – С.
165-171, 199-215, 312-329.

Медичні аспекти хімічної зброї: Навчальний посібник для слухачів УВМА та
студентів вищих медичних навчальних закладів. – К.: УВМА, 2003. – С.
30-36, 78 – 86.

Каракчиев Н.И. Токсикология ОВ и защита от ядерного и химического
оружия. – Ташкент: Медицина, 1978. – С. 318-321, 359-365, 406-418.

Защита от оружия массового поражения: Справочник / Под ред. В.В.
Мясникова. – М.: Воениздат, 1984. – С. 135-139, 181-327.

Военная токсикология, радиология и медицинская защита: Учебник / Под
ред. Н.В. Саватеева. – Л.: ВМА им. С.М. Кирова, 1987. – С. 284-296,
304-308.

PAGE 4

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020