.

Заходи медичної служби по захисту від зброї масового ураження (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 8082
Скачать документ

Реферат на тему:

Заходи медичної служби по захисту від зброї масового ураження

ВСТУП

Система захисту від зброї масового ураження (ЗМУ), що прийнята в
Збройних Силах України – це комплекс заходів узгоджених за часом, місцем
виконання, організаційним та інформаційним забезпеченням. Вона заснована
на сумісних діях всього особового складу, командирів та начальників і
базується на виявленні факту застосування зброї масового ураження,
використанні спеціальних засобів захисту, проведенні заходів по
дегазації, дезактивації та дезинфекції, а також наданні допомоги та
подальшого лікування потерпілих.

Захист військ, медичних підрозділів і частин

від зброї масового ураження.

Найбільш важливим ланцюгом в цій системі є індивідуальний захист від ЗМУ
кожного військовослужбовця. Надійність цієї системи залежить від вмілого
використання засобів індивідуального захисту, а також чітких і вмілих
дій при різних екстремальних ситуаціях.

Одночасно з цим, захист особового складу забезпечується тактичними
рішеннями командирів, спеціально спрямованими на попередження, або
максимальне зниження втрат, які можуть бути обумовлені уражаючою дією
ЗМУ в ході ведення бойових дій.

Заходи щодо захисту, які проводяться в підрозділах самостійно, надалі
суттєво доповнюються силами і засобами спеціальних військ і служб –
інженерною, хімічною, медичною тощо. Метою їх дій є попередження
ураження особового складу військ від ЗМУ і надання необхідної медичної
допомоги постраждалим підрозділам.

Всі ці заходи, доповнюючи і підсилюючи один одного, забезпечують високий
ступінь захищеності особового складу підрозділів, що призводить до
збереження їх боєздатності в умовах застосування ЗМУ.

Як було вказано, невід’ємною частиною комплексної системи захисту є
медичні заходи.

Виходячи із загальних завдань захисту, на медичну службу покладено
всебічне медичне забезпечення військ із метою збереження боєздатності
особового складу і повернення його до строю.

Медичний склад повинен мати чіткі уявлення про місце і значення медичних
заходів в загальній системі захисту військ, грамотно взаємодіяти з
різними службами і спеціалістами при рішенні завдань бойового
забезпечення підрозділів.

Захист від ЗМУ – це комплекс тактичних і спеціальних заходів, які
здійснюються з метою максимального послаблення впливу ЗМУ, збереження
боєздатності і забезпечення успішного виконання особовим складом бойових
завдань.

Заходи щодо захисту військ від ЗМУ передбачають :

Завчасне виявлення підготовки противником до застосування ЗМУ;

Розосередження військ і періодичну зміну районів їх розташування;

Інженерне облаштування зайнятих військами районів, позицій та підготовку
шляхів до маневру;

Підготовку шляхів до маневру;

Використання захисних та маскувальних властивостей місцевості;

Попередження військ про безпосередню загрозу та початок застосування
противником ЗМУ, а також про свої ядерні, хімічні удари;

Оповіщення про безпосередню загрозу і початок застосування противником
ЗМУ, а також оповіщення про радіоактивне і хімічне та бактеріологічне
зараження;

Проведення комплексу протиепідемічних, санітарно-гігієнічних та
спеціальних профілактичних заходів;

Виявлення наслідків застосування противником ЗМУ;

Створення безпечних умов і організацію захисту особового складу при діях
в зонах заражень, руйнувань, пожеж та затоплень;

Ліквідацію наслідків застосування противником ЗМУ.

Залежно від характеру діяльності військ і обстановки, вказані заходи
можуть проводитися в повному обсязі або частково.

Заходи щодо захисту військ від ЗМУ здійснюються при взаємодії сил та
засобів видів Збройних сил, родів військ і спеціальних військ. Ця
взаємодія полягає в узгодженій системі попередження і оповіщення, обміні
інформацією про застосування і вплив ЗМУ, про зони уражень, руйнувань,
пожеж і затоплень, в наданні допомоги при ліквідації наслідків впливу
ЗМУ.

Складовою частиною загального комплексу захисту військ та частиною
медичного забезпечення військ є заходи медичної служби щодо захисту
військ від ЗМУ, які проводяться з метою попередження або максимального
ослаблення дії ЗМУ на особовий склад, збереження і відновлення його
боєздатності.

Проведення заходів по захисту від ЗМУ не повинно зупиняти виконання
бойових завдань. Загальне керівництво організацією захисту від ЗМУ в
з’єднанні (частині) здійснюється командиром і є одним із найважливішим
його обов’язків.

Основними завданнями медичної служби щодо захисту військ від ЗМУ є :

? попередження або ослаблення ураження особового складу військ
іонізуючим випромінюванням, отруйними речовинами;

? надання медичної допомоги ураженим, евакуація їх з вогнища ураження і
лікування з метою швидкого відновлення боєздатності.

Відповідно до змісту, часу і мети проведення, всі ці заходи прийнято
розподіляти на дві групи:

а) попереджувальні заходи, котрі виконуються до можливого застосування
ЗМУ;

б) заходи, які проводяться після впливу ЗМУ і спрямовані на ліквідацію
наслідків її дії на особовий склад.

До заходів, які виконує медична служба до можливого застосування ЗМУ,
відносяться:

? забезпечення особового складу спеціальними медичними препаратами,
індивідуальними засобами профілактики, а також навчання його правилам і
прийомам застосування їх для надання першої медичної допомоги;

? участь у психологічній підготовці особового складу до дій в умовах
застосування ЗМУ;

? проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, які
спрямовані на попередження або зниження уражаючої дії ЗМУ;

? виділення сил і засобів медичної служби для участі у ліквідації
наслідків застосування противником ЗМУ, їх підготовка.

Навчання особового складу військ способам профілактики і надання першої
медичної допомоги при ураженнях, пораненнях проводиться з метою вивчення
правил використання спеціальних медичних засобів профілактики і надання
першої медичної допомоги, щеплення навичок в наданні само- і
взаємодопомоги, а також поведінки на зараженій місцевості і виконання
правил особистої гігієни. По своєму значенні це навчання займає одне із
провідних місць в загальній системі бойової підготовки військ.

Медична служба приймає також участь в морально-психологічній підготовці
до дій в екстремальних умовах. Правильна організація цих заходів значно
зменшить кількість реактивних станів серед особового складу в ході
бойових дій.

Після застосування ЗМУ виконуються заходи, головна мета яких складається
з того, щоб ліквідувати наслідки впливу уражаючих факторів на особовий
склад військ. До них відносяться:

участь в оцінці наслідків застосування ЗМУ;

участь в проведенні лікувально-евакуаційних, санітарно-гігієнічних і
протиепідемічних заходів у вогнищах ураження;

медичний контроль за військовослужбовцями, які підлягли впливу ЗМУ, але
зберегли боєздатність.

Вияв наслідків впливу ЗМУ базується на підрахунку втрат особового
складу, техніки, масштабів і характеру забруднення, руйнувань, пожеж і
затоплень. Здійснюється на підставі даних радіаційної, хімічної та
бактеріологічної розвідки, а також за рахунок узагальнених даних,
отриманих з військ.

На медичну службу покладається виконання наступних заходів:

участь в рятівних роботах у вогнищах масового ураження; проведення
лікувально-евакуаційних заходів; проведення специфічної індикації
бактеріологічних засобів, екстреної профілактики і участь в
ізоляційно-обмежувальних заходів у вогнищах бактеріального забруднення;
медичний контроль за якістю санітарної обробки особового складу.

На організацію лікувально-евакуаційних заходів буде впливати характер
санітарних втрат, які виникнуть, як правило, одночасно і на відносно
невеликій території.

У проведенні рятівних робіт, лікувально-евакуаційних,
санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів використовують медичні
підрозділи постраждалих частин; в необхідних випадках залучаються
медичні підрозділи інших частин, а також засоби і сили, які надані
старшим начальником медичної служби.

Головною задачею медичного складу є організація надання ураженим першої
медичної допомоги та участь у виносі (вивозі) за межі вогнища для
наступної евакуації на розгорнуті медичні пункти.

Після завершення лікувально-евакуаційних заходів у вогнищах масового
ураження медична служба, згідно даних радіометричного, хімічного і
бактеріологічного контролю, організує виявлення і облік
військовослужбовців, котрі попали під дію ЗМУ, але зберегли
боєздатність. Начальник медичної служби приймає участь в оцінці їх
боєздатності, організує за ними спостереження, проведення необхідних
лікувально-профілактичних заходів, раннє виявлення тих, хто потребує
госпіталізацію, доповідає пропозиції щодо порядку подальшого
використання обмежено боєздатних військовослужбовців.

Основи оцінки хімічної і радіаційної обстановки

Оцінка хімічної обстановки

Хімічна обстановка являє собою сукупність умов, що виникають під час
застосування хімічної зброї внаслідок зараження отруйними речовинами
місцевості, повітря, джерел води, особового складу, техніки та
озброєння, інших об’єктів, що суттєво впливають на бойові дії та
боєздатність військ.

Під оцінкою хімічної обстановки розуміється визначення її можливого
впливу на бойові дії військ з метою вживання заходів, які спрямовані на
зберігання боєздатності військ в умовах можливого або дійсного
застосування противником хімічної зброї.

Завдання, які вирішуються під час оцінки хімічної обстановки:

визначення втрат особового складу при діях у хімічних вогнищах та при їх
подоланні;

визначення кількості особового складу, техніки та озброєння, заражених
отруйними речовинами;

визначення тривалості вражаючої дії отруйних речовин;

вибір найбільш доцільних дій, які забезпечують найменші втрати особового
складу та зараження зброї, техніки, майна;

визначення заходів щодо захисту особового складу, частин та закладів в
умовах зараження отруйними речовинами та ліквідації наслідків
застосування хімічної зброї.

Початкові дані для оцінки хімічної обстановки: положення, завдання та
характер дії військ; ступінь захисту особового складу; тип застосованих
отруйних речовин; засоби та способи застосування противником отруйних
речовин; місце та час застосування хімічної зброї; метеорологічні умови;
топографічні умови.

Хімічна обстановка оцінюється в два етапи:

I етап – прогнозування – проводиться, коли немає необхідної інформації з
місця застосування отруйних речовин. Оцінка хімічної обстановки
прогнозуванням дозволяє приблизно визначити можливі наслідки
застосування хімічної зброї, їх вплив на виконання завдань та збереження
боєздатності військ, найдоцільніші подальші дії, намітити заходи щодо
захисту особового складу від ураження отруйними речовинами та ліквідації
наслідків застосування хімічної зброї. II етап – оцінка фактичної
обстановки за даними розвідки, здійснюється на основі точних

даних з потерпілих підрозділів та частин про втрати особового складу, а
також реальних даних про характер зараження та розміри вогнища.

На підставі оцінки хімічної обстановки оповіщаються війська про хімічне
зараження місцевості та повітря, робляться висновки про боєздатність
підрозділів, приймаються заходи з захисту особового складу та ліквідації
наслідків застосування хімічної зброї, намічаються найдоцільніші дії
підрозділів у даній обстановці, визначаються напрямок і маршрути для
подолання та обходу районів зараження, визначаються найбезпечніші райони
для розміщення підрозділів, встановлюються рубежі надягання та знімання
засобів індивідуального захисту при подоланні районів хімічного
зараження, визначається порядок проведення спеціальної обробки.

Оцінка хімічної обстановки надає можливість медичній службі вирішувати
наступні завдання:

визначити санітарні втрати особового складу військ у хімічному вогнищі;

провести розрахунок сил та засобів для організації надання медичної
допомоги у вогнищі та на етапах медичної евакуації;

встановити боєздатність етапів медичної евакуації, які знаходяться у
хімічному вогнищі;

провести необхідні заходи щодо захисту особового складу медичної служби,
поранених та хворих на етапах медичної евакуації;

здійснити заходи з захисту особового складу медичної служби, який
направлений для роботи в район застосування хімічної зброї;

провести заходи щодо захисту етапів медичної евакуації, які знаходяться
під загрозою зараження отруйними речовинами або приймають уражених з
хімічного вогнища;

прийняти заходи щодо ліквідації наслідків хімічного нападу в медичних
пунктах та лікувальних закладах, які потрапили під хімічний напад;

визначити найбільш доцільні дії з маневру силами та засобами медичної
служби;

вибрати найбезпечніші райони для розгортання медичних пунктів,
лікувальних закладів та маршрути евакуації поранених і хворих;

визначити порядок надання медичної допомоги у вогнищі та етапах медичної
евакуації (встановити оптимальний вид і обсяг допомоги);

встановити порядок евакуації уражених з вогнища;

визначити порядок проведення спеціальної обробки;

поставити завдання з медичної експертизи води, харчових продуктів.

Методика виявлення і оцінки хімічної обстановки. Виявлення хімічної
обстановки полягає в збиранні та обробці початкових даних про регіони,
де застосовувалася хімічна зброя (координати та розміри району, тип ОР,
кількість застосованих засобів, способи та час застосування), та
нанесенні зон зараження на топографічну карту.

Розміри районів застосування хімічної зброї визначають за допомогою
таблиць спеціального довідника.

Геометричні фігури, за допомогою яких позначають район застосування
хімічної зброї на карті, залежать від типу хімічного боєприпасу.

Після нанесення хімічних вогнищ на карту, користуючись таблицями
довідника з оцінки хімічної обстановки, вирішуються завдання, роблять
висновки та приймають рішення.

Оцінка радіаційної обстановки

Під радіаційною обстановкою розуміють масштаби і ступінь р/а зараження
місцевості, які впливають на бойові дії та боєздатність військ, роботу
промислових об’єктів та життєдіяльність населення.

Під оцінкою радіаційної обстановки розуміють вирішення основних задач з
різних варіантів дії військ у зонах зараження, аналіз отриманих
результатів та вибір найкращих варіантів, при яких забезпечуються
найменші радіаційні ураження.

Оцінка радіаційної обстановки здійснюється двома методами: метод
прогнозування і проведення радіаційної розвідки.

Вихідними даними для виявлення радіаційної обстановки є:

– координати центру (епіцентру) вибуху;

– потужність, вид та час вибуху;

– напрямок та швидкість середнього вітру;

– положення підрозділів на місцевості, ступінь їх захищеності і дози
опромінення, які отримані особовим складом раніше.

Оцінка радіаційної обстановки складається з вирішення наступних основних
завдань:

– визначення втрат військ (населення) при діях у зонах радіоактивного
зараження;

– визначення втрат при подоланні зон радіоактивного зараження;

– визначення допустимого терміну перебування військ (населення) на
зараженій місцевості;

– визначення допустимого часу початку входу на заражену місцевість;

– визначення допустимого часу початку подолання зон зараження;

– визначення ступеню зараження бойової техніки та транспорту.

Використовуються наступні засоби оцінки радіаційної обстановки:

– карта, куди наносяться вихідні дані;

– довідник з уражаючої дії ядерної зброї (Вид. МО СРСР, 1975. Таблиці
1-35);

– дані, отримані радіаційною розвідкою. Після приведення рівнів радіації
на 1 годину після вибуху, вони наносяться на карту.

Крім довідника, при оцінці радіаційної обстановки можна застосовувати
розрахунковий метод з застосуванням графіків, формул, тощо.

Радіаційна обстановка залежить від потужності і виду вибуху, швидкості
вітру, атмосферних опадів, характеру місцевості, часу з моменту вибуху.

За ступенем зараження і можливими наслідками зовнішнього опромінення
особового складу військ на зараженій місцевості прийнято виділяти 4
зони. Зону помірного (зона А), сильного (зона Б), небезпечного (зона В)
і зону надзвичайно небезпечного (зона Г) зараження.

Зона А – особовий склад військ, які знаходяться у зоні впродовж першої
доби після її утворення:

– при відкритому розташуванні можуть отримати дози опромінення, які
призводять до втрати боєздатності;

– в бойових транспортних засобах, укриттях, тощо, як правило, не
отримують доз опромінення, які призводять до втрати боєздатності.

Зона Б – особовий склад військ, якій знаходиться в зоні при відкритому
розташуванні, а також в транспортних засобах впродовж першої доби після
її утворення, може отримати дози опромінення, які призводять до втрати
боєздатності. Екіпажі танків не втрачають боєздатності.

Зона В – можливі тяжкі радіаційні ураження розташованого на відкритій
місцевості особового складу навіть при короткочасному перебуванні в
зоні, особливо в першу добу після її утворення. Радіаційних уражень
можливо запобігти тільки знаходячись у бліндажах та сховищах, при
суворому дотриманні регламенту дій на зараженій місцевості.

Зона Г – отримують тяжкі радіаційні ураження навіть екіпажі танків, які
діють у зоні впродовж перших годин після її утворення. Перебування
особового складу (6-8 годин) можливо лише через 5-7 діб після вибуху.

Eb

EI(

b

???

???

&

`„

&

~

:

+За 40-60 хвилин до підходу хмари і початку випадіння опадів подають
сигнал оповіщення “Загроза радіоактивного зараження”. З моменту
випадіння опадів подається сигнал “Радіаційне зараження”.

При подачі сигналу оповіщення “загроза радіоактивного
зараження”застосовується наступний комплекс попереджувальних заходів:

– використовують укриття та сховища;

– укривають продовольство, медичне майно, тощо;

– особовий склад приймає радіозахисні засоби (цистамін, тощо);

у випадку, коли війська або населення попадають у зони В і Г, по
можливості, передислокують їх в менш заражені зони, або за межі
забруднених зон.

Медичні засоби захисту

Серед засобів захисту від зброї масового ураження особливе місце займає
застосування засобів медичного призначення. Під терміном “засоби
медичного захисту” розуміють засоби попередження, профілактики впливу
на людину уражаючих факторів зброї масового ураження та засоби надання
допомоги і лікування уражених. Одним з найважливіших завдань медичної
служби є своєчасне і повне забезпечення особового складу військ, частин
та підрозділів медичної служби цими засобами. Медичні засоби захисту
зручно класифікувати за видами ЗМУ на три групи:

1. Медичні засоби протирадіаційного захисту.

2. Медичні засоби протихімічного захисту.

3. Медичні засоби протибактеріального захисту.

За призначенням розрізняють три групи медичних засобів:

1. Засоби виявлення.

2. Засоби профілактики.

3. Засоби надання невідкладної допомоги та лікування.

За використанням медичні засоби поділяють на:

1. Індивідуальні, які видаються кожному військовослужбовцю (ППІ, ІПП,
АІ, таблетки аквасепту).

2. Групові, які видаються на групу військовослужбовців: екіпаж,
відділення і т. д. (АВ, АБ-3, АЕ).

3. Засоби, які знаходяться в сумках та комплектах спеціалізованої
медичної допомоги і призначені для використання тільки представниками
медичної служби, медичними частинами та підрозділами (СС, СМВ, СМД, СЛВ,
ПФ, В-3, В-4, ВБ, В-1, В-2, АП-2, ОВ, ЛУЧ, Г-1, Г-2, Г-3, Ш-1, УТ, В-4,
В-5, СО).

Аптечка індивідуальна (А1) призначена для запобігання або зменшення
уражаючої дії різних видів сучасної зброї, а також для надання першої
медичної допомоги при ураженні особового складу. Ліки, що є в аптечці,
застосовують при пораненнях, опіках, ураженнях ФОР, радіаційних
ураженнях, а також для запобігання інфекційних захворювань при
застосуванні противником біологічної зброї. Аптечка носиться
військовослужбовцем в нагрудній кишені верхнього одягу. В аптечці є:

а) Будаксим – 1-2 шприц-тюбики з червоним ковпачком, по 1 мл препарату в
кожному;

б) Промедол-2% – 1,0 мл в 1-2 шприц-тюбики з білим (безбарвним)
ковпачком. Застосовують при сильних болях, викликаних переломами,
великими ранами, розтрощенням тканин і опіками, дією алогенних отруйних
речовин;

в) Цистамін – у таблетках по 0,2 г, знаходиться в 2 восьмигранних
пеналах рожевого кольору (по 6 табл. у кожному);

г) Доксицикліну гідрохлорид – у двох чотиригранних пеналах без
забарвлення (у кожному пеналі є 2 капсули по 0,2 г препарату). Це
антибіотик широкого спектру дії. Застосовують вміст одного пеналу при
небезпеці ураження бактеріальними засобами, збудниками інфекційних
захворювань, а також при пораненнях і опіках. Вживається за 30 хв. до
входу в зону бактеріологічного зараження. Повторний прийом (вміст
другого пеналу) – через 12 годин;

д) Диметкарб – у пеналі із синім циліндричним корпусом 6 таблеток.

е) Препарат “П-6” – у пеналі жовтого кольору, 6 табл. Це профілактичний
антидот ФОР. Вживається по 2 таблетки за 30 хв. до входу в зону
хімічного зараження. Повторний прийом через 12 годин.

Медичні засоби протирадіаційного захисту.

Радіопротектори (радіозахисні засоби) – це хімічні медикаментозні засоби
синтетичного або біологічного походження, введення яких в організм перед
його опроміненням, призводить до зменшення впливу іонізуючого
випромінювання на радіочутливі тканини та прискоренням їх відновлення,
що призводить до зниження ступеню важкості променевого ураження.
Використання радіопротекторів після опромінення практичного ефекту не
дає.

Підвищення радіорезистентності тканини досягається завдяки впливу
препарату на первинні радіохімічні реакції або на механізми захисту
організму, або ж на те і інше одночасно. Радіопротектори відносяться до
найрізноманітніших класів хімічних сполук.

Прикладне значення має виділення таких двох груп:

1. Радіопротектори короткочасної дії (РКД) – ефективні при імпульсному
або деяких видах нетривалого опромінення. Їх захисна активність при
прийманні максимально переносимих доз, які викликають зрушення в обміні
речовин радіочутливих клітин, виявляється уже через декілька хвилин або
в кінці першої години після введення, але обмежується 30 хвилинами – 5
годинами.

РКД в залежності від механізму захисної дії і хімічної структури
поділяються на дві групи:

а) відновлювачі, до яких відносяться сірковміщуючі з’єднання (цистамін,
цистеїн, меркаптоетиламін, гаммафос та ін.), антиоксиданти (аскорбінова
кислота, вітамін Е, токофероли та ін.);

б) препарати, які викликають гіпоксію клітин та тканин (радіопротектор
Б-190, метгемоглобіноутворювачі, ціаніди, нітрити та ін.)

2. Радіопротектори пролонгованої дії (РПД) – ефективні при
пролонгованому та фракційному опроміненні, меншою мірою, при
інтенсивному. Їх дія взагалі спрямована на підвищення резистентності
організму і продовжується від одного до декількох днів. До групи РПД
включаються:

а) препарати з анаболічними властивостями (естрогени – РТД-77 –
діетилстильбистрол);

б) полімери поліаніонної природи (гепарін, полісахариди, нуклеїнові
кислоти, полінуклеотиди, деякі вакцини (черевнотифозна вакцина з
секстанатоксином), синтетичні полімери).

Зараз в Україні вивчаються нові речовини, які є перспективними медичними
засобами протирадіаційного захисту. Особливий інтерес являють ті з них,
які можуть бути застосованими в умовах нормованого переопромінення,
зокрема, при ліквідації наслідків ядерних аварій. До таких сполук
відносяться похідні янтарної кислоти – суфан та яктон. Вони не лише
виявляють захисну дію у відношенні “малих” доз радіації, але також мають
антигіпоксичні властивості та підвищують фізичну працездатність.

Засоби попередження та припинення первинної променевої реакції

Первинна променева реакція виявляється вже в перші хвилини після
опромінення внаслідок утворення токсичних продуктів, які викликають
подразнення інтерорецепторів та прямого пошкоджуючого впливу іонізуючого
випромінювання на структурні елементи нервових клітин, що спричиняє
нейроендокринні пошкодження. Клінічними проявами первинної реакції на
опромінення є блювання, головний біль, слабкість, м’язовий тремор,
порушення координації рухів, гіпертонія та ін.

Після опромінення в дозі 50 Гр і більше через 2-5 хв. розвивається на
період 20-30 хв. стан ранньої минаючої недієздатності (РПН), який
характеризується втратою свідомості, адинамією, можливо, симптомом
діареї. Засоби попередження та припинення первинної променевої реакції
призначені для підтримки бойової здатності особового складу та
полегшення організації і проведення лікувально-евакуаційних заходів.
Табельними засобами є діметкарб, діметпрамід, сіднокарб, діксафен.

Для профілактики і лікування радіаційних уражень прийнято комплексну
поліфункціональну схему. За своєю ефективністю та цільовою направленістю
препарати, які ввійшли до цієї схеми, не мають аналогів в іноземних
арміях. На фоні застосування РПД-77 використовують Б-190 і цистамін за
схемою: при ядерних вибухах або за 10 хв до входу в зону радіоактивного
ураження перорально приймають 3 табл. Б-190 і 6 табл. РС-1; – через 5
год. після першого прийому – 3 табл. Б-190; – через 6 год. знову 3 табл.
Б-190 і 6 табл. РС-1 і т. д. до виходу із зони ураження (до 2 діб). Таке
комплексне застосування препаратів зменшує кількість уражених при
опроміненні в мінімально смертельній дозі до 90%. У схемі
використовуються також диметкарб та діксафен.

Медичні засоби протихімічного захисту.

Серед медичних засобів протихімічного захисту особливе місце посідають
антидоти (протиотрути).

Антидоти – це лікарські засоби або спеціальні рецептури, які запобігають
або усувають основні ознаки інтоксикації завдяки фізичним чи хімічним
перетворенням при безпосередній взаємодії з отрутою або внаслідок
антагонізму з отрутою в дії на біомішені (рецептори, ферменти) та
фізіологічні системи.

Залежно від застосування антидоти поділяються на профілактичні та
лікувальні.

За механізмом захисної дії та токсикокінетичними особливостями дії ОР та
отрут антидотні речовини можуть бути поділені на такі групи:

I. Засоби запобігання доступу отрути в організм (антидоти місцевої дії).
Ці антидоти використовуються у першу чергу. Cеред них можна виділити дві
підгрупи.

1. Неспецифічні засоби фізико-хімічної дії – розчинники і сорбенти,
використання цієї групи засобів засновано на фізичних принципах:
розчинність, сорбція та наступне видалення.

2. Специфічні засоби хімічної дії, які вступають у хімічну реакцію з
отрутою з утворенням нетоксичних продуктів. Механізм взаємодії –
нейтралізація, окислення, відновлення, зв’язування. Це компоненти
рецептури розчину ІПП, комплексоутворюючі речовини: унітіол, дикаптол,
гіпосульфіт Na, амінополікарбонові, амінополіфосфорні кислоти (ЕДТА,
ДТПА та ін.).

II. Засоби, які змінюють швидкість біотрансформації та “втрату” отрути в
крові та тканинах на шляху до біомішеней. Ці засоби можна поділити на
п‘ять підгруп:

1. Безпосередньо взаємодіючі з отрутою з утворенням нетоксичних
продуктів. Прикладом можуть бути: кетони та альдегіди (глюкоза),
унітіол.

2. Речовини (тіосульфат натрію), які підлягають ферментативним
перетворенням в організмі (“знешкоджуючий синтез”) з наступною
безпосередньою взаємодією метаболіту з ОР з утворенням нетоксичних
продуктів.

3. Речовини (амілнітрит та антиціан), які сприяють утворенню в організмі
з‘єднань, які мають підвищену спорідненість до отрут, та, тим самим,
зв‘язуючи їх.

4. Активатори або інгібітори ферментів, метаболізуючих отрути (бензонал,
спіроналактон, фенобарбітал, антиоксиданти: метіонін, цистеїн).

5. Речовини, які конкурентно взаємодіють з метаболізуючими отруту
ферментами і, тим самим, запобігають “летальному синтезу” (етиловий
спирт).

III. Антидоти, засновані на принципах фізіологічного (функціонального)
антагонізму.

До антидотів цієї групи належать речовини, які викликають фізіологічні
(фармакологічні) ефекти, протилежні тим, які виникають при дії ОР
(отрути). Так, при перезбудженні холінергічних відділів нервової системи
використовуються холінолітики, в часності, атропін, при збудженні
центральної нервової системи — нейролептики та транквілізатори та ін.

Можна виділити три підгрупи подібних речовин.

1. Антидоти, які взаємодіють з тими ж біомишенями, з якими реагують ОР
(отрута), яка має до біомішеней більш виражену спорідненість —
конкурентний вид фізіологічного (фармакологічного) антагонізма та інш
(М-холінолітики).

2. Антидоти, дія яких основана на незалежному (непрямому) виді
антоганізму по відношенню до ОР (отрути), тобто коли дія отрути та
антидота направлена на різні біомішені, але при цьому спостерігаються
протилежні фізіологічні (фармакологічні) ефекти. Прикладами є
протисудомні засоби, які використовуються при ураженнях різними
судомними діями, в тому числі ФОС.

3. Антидоти, дія яких основана на неконкурентному виді антагонізму по
відношенню до ОР (отрути) (пирідоксин, ефективний при профілактиці
уражень фосфорорганічними з‘єднаннями).

IV. Речовини, які запобігають взаємодії отрути з біомішенями або
реактивують біомішені.

Це одне з самих радикальних засобів антидотної профілактики та терапії
при ураження ОР (отрутами). Антидоти цієї групи використовуються з
обліком механізмів токсичної дії ОР, Тут можна виділити наступні
підгрупи.

1. Речовини, які утворюються з активними центрами біомішеней зворотні
комплекси, які запобігають взаємодії ОР з біомішенями. Як правило, данні
речовини являються зворотними конкурентними інгибіторами ферментів.
Наприклад, зворотні інгібітори холінестераз (аміностигмін, галантамін,
прозерин та інш.) захищають активні центри холенестераз від взаємодії з
ФОС.

2. Речовини, які безпосередньо реактивують активні центри біомішеней
(ферментів), інгібованих ОР. До них належать: реактиватори холінестераз,
інгібованих ФОС (дипіроксим), реактиватори пируватоксидази, інгібованої
люїзитом (унітіол), та інші.

3. Реактиватори “непрямої” дії.

При їх використанні реактивація інгібованого фермента відбувається в
результаті взаємодії з ним антидота, а в наслідок непрямої дії антидота.
Це має місце, наприклад, при використанні метгемоглобінутворювачів
(амілнітрит, антиціан) при отруєнні цианідами. Утворення ціангемоглобіну
в крові призводить до порушення рівноваги вмісту ціаніона в тканинах і
крові в сторону останньої і, тим самим, до звільнення цитохромоксидази
від молекул отрут і відновленню її функцій.

V. Речовини, які замінюють пошкоджені біоструктури або які були втрачені
під дією отрути.

До речовин замінюючого типу, які відвертають отруту від біомішені до
своєї структури, відносяться холінестераза, протеолітичні ферменти
(химотрипсин, трипсин), які використовуються при інтоксикації
фосфорорганічними з‘єднаннями; цитихром С, який використовується при
інтоксикації оксид вуглецю; пирідоксин, ефективний при отруєнні
блокаторами пиридоксалевих ферментів (гідрозином, сірковуглецем). Крім
того, речовини цієї групи заміщують недолік в організмі тієї речовини,
дефіцит якого виник в результаті токсичної дії отрут.

VI. Імуноантидоти.

Дані засоби працюють за принципом імунохімічної детоксикації, заснованої
на тому, що в тканинах організму, завжди виробляються антитіла (білки),
специфічні до антигенів. Концентрація цих антитіл в крові та тканинах
організму (“напруження” імунітету), ступінь подібності антитіл до
антигена й визначає ефективність імунного захисту.

Імуноантидоти високомолекулярних токсинів – анатоксини.

Б. Імуноантидоти низькомолекулярних токсинів, що являють собою комплекси
токсину з макроносієм, який має антигенні ознаки (антитіла до морфіну,
барбітуратів, ФОС).

Неважко помітити, що ряд антидотів володіє багатостороннім механізмом
дії. Так, наприклад, унітіол, з одного боку, безпосередньо взаємодіє з
люїзитом, з іншого — реактивує, інгібовані люїзитом, тіолові ферменти
вчасності, піруватоксидазу. Деякі реактиватори холінестерази окрім того,
що вони відновлюють активність пригніченої ФОС холінестерази, мають таку
ж дію на н-холінорецептори (гангліоблокуючою дією), що сприяє зніманню
судом та інш.

В антидотних рецептурах, поряд з основними антидотами, часто
використовуються також “коректори” — лікарські засоби, які
використовують для підвищення ефективності рецептур та усування побічних
ефектів від дії антидотів.

Деякі автори виділяють, так звані, “симптоматичні” антидоти. Так в
фармакотерапії уражень ОР широко використовуються:

– різні групи нейротропних лікарських засобів (нейролептики,
транквілізатори, ноотропи, ГАМК-ергічні, протисудомні, анальгетики);

– препарати різних фармакологічних груп, які володіють антиоксидатним,
антигипоксичним, адаптогенними ефектами;

– засоби, які впливають на обмін речовин (гормони та їх аналоги,
вітаміни, ферментні препарати);

– препарати, які впливають на згортання крові, плазмозамінюючі розчини;

– засоби, які використовують для корекції кислотно-лужної та іонної
рівноваги в організмі та ін.

В цілях реабілітації після впливу ОР, особливо вищої нервової
діяльності, перспективно використання актопротекторів та
психоенергизаторів, тобто препаратів, первинно активизуючих енергетичний
та пластичний обмін, в частності, мозку, та за рахунок цього підвищюючих
резерви, рівень функціонування та адаптацію організму в цілому й
центральної нервової системи в часності.

На наш погляд, виділення групи “симптоматичних” антидотів декілька
передчасно, так як приведені вище в якості прикладів лікарські засоби не
відповідають в повній мірі сучасному, хоча й не до кінця установленому
визначенню поняття “антидоти”, да й механізм їх лікувальної дії при
ураженнях ОР та отрутами з‘ясовано ще недостатньо.

У відповідності із специфічністю дії антидоти класифікуються по групам в
залежності від відношення до певних груп ОР: антидоти ФОС, антидоти
миш‘якоутримуючих ОР та ін.

Необхідно зауважити, що деякі з антидотів, які використовуються, мають
кілька механізмів дії.

Використана література:

Військова токсикологія, радіологія та медичний захист: Підручник / За
ред. Ю.М. Скалецького, І.Р. Мисули. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – С.
165-171, 199-215, 312-329.

Медичні аспекти хімічної зброї: Навчальний посібник для слухачів УВМА та
студентів вищих медичних навчальних закладів. – К.: УВМА, 2003. – С.
30-36, 78 – 86.

Каракчиев Н.И. Токсикология ОВ и защита от ядерного и химического
оружия. – Ташкент: Медицина, 1978. – С. 318-321, 359-365, 406-418.

Защита от оружия массового поражения: Справочник / Под ред. В.В.
Мясникова. – М.: Воениздат, 1984. – С. 135-139, 181-327.

Военная токсикология, радиология и медицинская защита: Учебник / Под
ред. Н.В. Саватеева. – Л.: ВМА им. С.М. Кирова, 1987. – С. 284-296,
304-308.

PAGE 14

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020