Реферат на тему:
Коломия — місце зародження коломийки
Коломия — місце зародження коломийки
Коломийки — особливий жанр українських народних пісень — сьогодні відомі
у всьому світі.
Коломийками дослідники зацікавилися тільки на початку XX ст., хоч перші
їх записи з’явилися вже в середині XIX століття .
Найбільшу заслугу в збиранні і публікуванні коломийок має відомий
український фольклорист, етнограф та громадський діяч, академік
Володимир Гнатюк. Ним було зібрано багато цих пісень, опублікованих в
1905 — 1907 роках в трьохтомному виданні. Тут вміщено 9000 коломийок з
різних територій західноукраїнських земель. Збірку високо оцінили Іван
Франко 29 та Михайло Коцюбинський.
Дослідників цікавили час і місце їх появи, а також походження назви
“коломийки”. Дуже важливою річчю, — писав у вступі до своєї публікації
коломийок В. Гнатюк, — було би прослідити старовинність коломийок, коли
почали вони витворюватися і при яких обставинах. На жаль цього не можна
зробити задля браку відповідних джерел.
У Галицькій городській книзі є записаний куплет коломийки з 1704 року.
Очевидно, ця коломийка зародилася на Прикарпатті. Галицький городський
писар, складаючи реєстр худоби фільварку у с Глибокому на
Богородчанщині, звернув увагу на коломийку і один її куплет записав.
Зміст цієї коломийки українською мовою був записаний латинськими буквами
і звучав так:
“Бодай тебе вовки з’їли,
ти бичку перістий,
Що не хочеш гречаниці
із товаром їсти”.
Дослідники вірно зауважили, що коломийки настільки стали популярними на
західноукраїнських землях, що під їх впливом інші пісенні розміри
відійшли на другий план або й зовсім затерлися. Отже, Гуцульщина —
територія, па якій зародилася коломийка, а звідси вона поширилась по
всій Україні.
LNZ
p
r
ділля, Правобережжя і Лівобережжя Дніпра. Пісні-коломийки могли
поширюватись ними на Україні з тієї ж Коломиї, де на ярмарках і торгах
гуцули співали свої пісні. Назви “гуцул”, “Гуцульщина” не були ще тоді
так поширені в Україні, як назва міста Коломиї, через що в розуміння
“Коломия” вкладалось і торгівці сіллю, і пісні, створені в цьому
гірському краю, а найбільше на Коломийщині, які й розносились по
українських землях тими ж коломийцями. Так можна пояснити і назву
своєрідного динамічного танцю — “коломийки”, характерного саме для
території Гуцульщини. Очевидно, що як пісні-коломийки, так і танець
“коломийка”, зародившись в середньовіччі на Гуцульщині, поширювались
спочатку в місцях, розташованих на торговельних шляхах, а пізніше і по
всій Україні.
Приблизно такої думки дотримуються дослідники, коли переконують, що
коломийка-пісня постала при танці, який також називають коломийкою.
Можна припускати, що назва пісні пішла від назви танцю, який міг
виникнути саме в Коломиї. Звідти ця назва поширилась на Покутті й
Гуцульщині, а потім і на Закарпатті.
Сьогодні коломийки широко відомі і збагачують репертуари багатьох
хореографічних ансамблів нашої країни, а найкраще їх виконують колективи
художньої самодіяльності Прикарпаття.
Словник:
Цікаво знати:
Коломийки є традиційним жанром української фольк-музики. Не відомо, коли
виник цей жанр, однак його назва вказує на місце виникнення: місто
Коломия, Івано-Франківської області. Початково здебільшого місцевий,
особливої популярності серед міського населення прилеглих областей він
набув у середині ХІХ-го сторіччя.
Коломийки – коротенькі пісеньки, що можуть виступати як приспівки до
танцю або існувати не залежно від нього. Часто вони об’єднуються у
в’язанки, які не мають, проте, сталого змісту, а залежать від уподобання
співака та обставин виконання.
У коломийках про минуле народу чується нарікання на підневільну працю,
гірку солдатчину, на бідняцьке безхліб’я, вимушену еміграцію, протест
проти селянського безправ’я, звучать бунтарські мотиви. Найбільший масив
становлять пісеньки, в яких ідеться про особисте в житті людей, їх
переживання, настрої – це твори на так звані “вічні теми”, однаково
актуальні для різних епох, але й у них легко виловити ознаки часу, бо ж
людські стосунки розвиваються на тлі певного родинного і соціального
побуту.
У коломийках розкривається світ дзвінкої краси, чистих, піднесених
почуттів, дотепів, іронії, жартів – доброзичливих або й дошкульних, –
влучних спостережень побутово характеру, глибоких соціальних
узагальнень.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
