.

Домінанти України у контексті нової духовно-розвивальної освітньої системи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
230 1806
Скачать документ

Реферат

на тему:

Домінанти України у контексті нової духовно-розвивальної освітньої
системи

У контексті фундаментального соціально-психологічного експерименту
“Школа віри” все чіткіше окреслюються гіпотези і концепції нової
парадигми викладання українознавства. Можливо, це відбувається саме
тому, що ліцей № 157 упродовж п’яти останніх років наполегливо працює
над створенням духовно-розвивальної освітньої системи, основними
складовими якої виступають домінанти українського менталітету: Мудрість,
Цнота, Чистота, Відкриття істинних Знань, Рівновага, Духовність,
Дипломатичність, Любов, Творчість, Самореалізація. Ми визначились на цих
фундаментальних домінантах українського характеру з трьох причин
загальноеволюційного людського буття.

По-перше, намагання історії, часу, окремих людей підмінити істинні
домінантні риси характеру українців штучними, надуманими, такими, не
притаманними нашому народові. Так, наприклад, цноту – цю підвалину
характеру українця, української родини замінено на безчестя, розпусту;
істинні знання з нашої історії замінено на інтернаціональний субстрат;
витримка, урівноваженість українського характеру подаються як хитрість,
оманливість; духовність етносу замінюється на злобливість, мстивість;
колективність (соборність, спільнота, гурт, толока, громада, люди)
вирвано з корінням; упевненість у своїх силах підміняється таким
психічним відхиленням як заздрість. Феноменальна творчість народу
зводиться до примітивізму, ненависті, лихослів’я і зверхності. Основною
ж рисою українського етносу, у чому ми глибоко переконані, є його
сердечність, відкритість світові (1,104 – 109).

По-друге, знецінення українцями свого духовно-морального ідеалу й
духовно-еволюційного потенціалу, перш за все, – мови. Кордоцентричність,
відкритість, щирість, духовність українського народу закарбована його
співучою мовою в віках (3, 99 – 116). Візьмемо для прикладу хоча б слово
“хата”. Коли воно зросло на щедрій мовній ниві України? І чому саме
будівля, будинок, дім українці величають хатою? Зробимо порівняльний
аналіз двох мов – української і санскриту. Василь Кобилюх, стверджуючи
про зв’язок української мови з санскритом, пише: “Мова постійно
розвивається… Будучи відірваною від… України, праукраїнська мова … з
плином віків перетворилась на “мертву мову”, якій пізніше дали назву
“санскрит” (2, 27). А Вадим Пепа у книжку “Україна в дзеркалі
тисячоліть” вводить у перекладі з російської мови слова сходознавця
Михайла Красуського: “Займаючись тривалий час порівнянням арійських мов,
я прийшов до переконання, що малоросійська мова не тільки старша від
усіх слов’янських…, а й від санскритської, грецької, латинської…”
(5,15). Хто з них ближче до істини не так і важливо, бо зв’язок
української і санскритської очевидний. Так от, на порівняння слів “хата”
й “анахата” наштовхнула нас притча Григорія Сковороди про прорубування
вікон у трактаті “Разговор пяти путников о истинном счастии в жизни”
(8,220 ). Сковорода називає хату “храминою”. “З праць Мірча Еліаде, –
пише Магдалена Ласло-Куцюк, – знаємо, що таким вважали давні люди своє
житло. Отже, з погляду давніх людей житло мало не лише утилітарне
значення, а й сакральний характер” (4,5). До цих пір у наших селах
найбільше у хаті приміщення називають світлицею. Ми спробували провести
паралелі між українськими словами “хата”, “світлиця” та санскритським
“анахата”. Слово світлиця вказує на місце, де постійно перебуває Світло.
Храмина ж, як синонім до світлиці – означає те саме – особливе
приміщення для Світла – Духу. Санскритське “анахата” – місцезнаходження
сердечної чакри, серце. За всіма релігійними вченнями серце – місце
перебування Духу, Божественного Світла, Божого Вогню Життя (7, 258 –
269). Очевидно, що з віками перші два склади (а-на) потім зовсім зникли.
Це підтверджує думку, що наші далекі пращури були настільки великі, дужі
Духом, що навіть житла свої нарікали його найменням: хата – місце
проживання (чи прихисток) для Духу; хата – серце, де живе Дух Людський.
Отож, хата у макровсесвіті означає те саме, що і серце в мікрокосмосі
людини: Людина сприймається як вмістилище, вияв Світла – Духу.

По-третє, це впевненість, що всі підвалини еволюційних процесів на Землі
і, зокрема, в Україні відбувалися й відбуватимуться на засадах мудрості,
істини, врівноваженості, кордоцентричності, колективності, любові й
інтегративності.

Скільки десятиліть головним мірилом виховання був негативний приклад,
критиканство, засудження… Чи не пора скористатись неоціненним скарбом
Г.Ващенка і сказати українцеві вголос хто він є на нашій і своїй Землі?

Григорій Ващенко основними, домінантними вважає риси характеру українця,
що викристалізовувались упродовж тисячоліть: повага до Жінки,
Жінки-Матері (лагідність, вихованість, мудрість, цнотливість, чистота,
здоров’я), філософічність – схильність докопуватися до істини життя
людини й природи (терпіння, творче сприйняття світу, синкретичність
інтелекту, багата уява), мирність – урівноваженість (спокій, уважність у
взаємостосунках, щедрість), кордоцентричність – сердечність (духовний
аристократизм, чесність, відважність, хоробрість, безстрашність,
гостинність), гідність – упевненість (а це ще й дружелюбність,
демократизм, спостережливість, відчуття захищеності, простота у
стосунках), слухняність – покірливість (уміння прощати, любов до
ближнього, доброзичливість, людяність, вірність), високий рівень творчої
обдарованості (любов і пошана до всього живого, відданість, висока
пасіонарність, волелюбність, поліфонія різних мистецьких виявів
українців) (2,104 – 109).

Усі ці та багато інших аналогій наштовхнули нас на створення нової
парадигми викладання основ наук у ліцеї: української мови, літератури,
українознавства. А для цього потрібно було спроектувати
духовно-розвивальну дидактичну систему.

Нова парадигма духовно-розвивальної освітньої системи передбачає у
нашому випадку багато різноманітних, логічно пов’язаних складових. Це,
перш за все, загальна гіпотеза, що визначається як “Українознавство –
шлях до самовдосконалення” і реалізується у проекті з чотирьох
складових: процес пізнання себе у навколишньому світі, інтегруючий
фактор пізнання світу через українознавство, риси характеру, що сприяють
самовдосконаленню та сукупність наук, що становлять систему істинних
знань із українознавства. Загальна гіпотеза на шляху втілення теж має
декілька поступальних дидактично-методичних виявів. Першим і чи не
найбільш необхідним є створення проекту концептуалізації навчального
курсу, де в еволюційному вияві нової свідомості визначаються три основні
функції: духовно-розвивальна, соціально-особистісна та пізнавальна.

Наступним проектом реалізації загальної гіпотези є
структурно-функціональні параметри викладання українознавства в умовах
конкретного класу.

Третім засобом утілення нашої гіпотези виступають проективно-дидактичні
моделі розвивальних циклів, які мають такі складові:

а) тема (циклу, курсу, заняття тощо);

б) мета, що поглиблюється такими спонукально-заохочувальними кроками як
допомогти, спрямувати, підвести до розуміння, допомогти усвідомити,
стимулювати до самоаналізу, самовияву тощо;

в) уміння й навички, за рахунок яких передбачається формування нової
свідомості дитини.

Ue

U

Ue

6Четвертою необхідною умовою реалізації гіпотези викладання
українознавства у сучасній школі ми вважаємо дидактично-методичні
параметри організації духовного зростання школярів з певних тем чи
розділів, що передбачають: етапи-заняття, поле діяльності, надання учням
можливості працювати у цьому полі та проектування результатів.
Етапи-заняття (так звані уроки) охоплюють сім рівнів
духовно-еволюційного шляху свідомості людини. Цікавим і надзвичайно
важливим є те, як вищепозначені етапи-заняття реалізуються у його меті.

Наступною – п’ятою – умовою втілення загальної гіпотези “Українознавство
– шлях до самовдосконалення” є духовно-розвивальний міні-підручник. Він
поки що має умовну назву духовно-ціннісного етапу, в ході якого ми
намагаємося реалізувати всі сім рівнів духовно-еволюційного шляху
людської свідомості. Та в арсеналі нашого пошуку вже маємо нову
дидактичну розвивальну систему, яка складається із семи взаємопов’язаних
і логічно доповнюваних різних і нових за своїм як духовно-розвивальним
змістом, так і еволюційним поступом занять, що працюють у системі
спілкування “учень-учитель” чи “учитель-учень” з будь-якого предмета
лише на фундаменті українського типу мислення, української свідомості,
українського менталітету. Першим типом навчальних занять є
репродуктивно-відтворювальний чи предметно-образний. Його метою є
самопізнання, що втілюється шляхом організації дослідження навчального
матеріалу через призму Мудрості, Чистоти, Простоти, Чесності,
Вимогливості, Сумління, Цноти, поваги до Жінки-Матері, високої
пасіонарності (відданості). Другий вид навчального заняття –
розсудливо-практичний чи фундаментально-цілісний має за мету
самовизначення і реалізується шляхом організації процесу дослідження
теми через розвиток таких учнівських граней як старанність, високий
рівень творчої обдарованості, стимулювання інтересу до істинних знань та
чистих бажань, високий інтелект, позитивне сприйняття, багата уява.
Третій тип – образно-понятійний, здійснюється посередництвом реалізації
мети самоусвідомлення через вироблення в процесі дослідження теми
заняття таких якостей, як увага, взаємоповага, щедрість, спокійливість,
рівновага, миролюбність, співпраця, співдружність, висока моральність.
Четвертий тип – аналітично-інтроспективний через самозаглиблення,
вимагає в процесі дослідження нового матеріалу формування таких рис
споконвічно власне українського мислення, як великодушність,
добропорядність, відкритість, безстрашність, захищеність, хоробрість,
кордоцентричність, лагідність, духовний аристократизм, відважність,
гідність, відповідальність. П’ятий тип – просторово-уявний через мету
самоствердження має спрямування такого рівня, який при вивченні нового
матеріалу допомагав би формувати в дітей упевненість, дружелюбність,
колективність, спостережливість, довірливість, самоконтроль,
дисциплінованість, толерантність, обачливість, стриманість,
подільчивість, споглядальність, слухняність, розважливість та відчуття
насолоди у користуванні мовою. Шостий тип – інтуїтивно-передбачувальний
чи інтуїтивно-альтруїстичний через самовідкриття покликаний допомогти
дітям бути милосердними, доброзичливими, прощаючими, жертовними, і
такими, що володіють навичками саморегуляції. Сьомий тип –
предметно-трансформаційний чи спонтанно-творчий через учнівський
самовияв у процесі дослідження нового матеріалу допоможе сформувати у
вихованців людяність, гуманність, альтруїстичність, любов до всього
живого, любов вищих духовних ґатунків, волелюбність.

Нам видалось доцільним усі поняття, що становлять структуру того чи
іншого навчального заняття вважати своєрідними етапами, складовими, які
можуть бути реалізованими при умові наближення змісту виучуваного
матеріалу до його первинних духовних універсальних основ. Завдання і
талант учителя саме й полягають у тому, щоб зуміти організувати процес
освоєння нового матеріалу не за інтелектуально-логічним принципом, а за
духовно-емоційним, який виступає підвалиною нової освітньої системи.

На жаль, у статті не можна детально описати нашу духовно-розвивальну
систему, але схематично – це Дерево життя, модель ДНК, які мають сім
спіральних витків чи крон – розгалужень з певними центрами – блоками
секцій, гуртів, класів числом 4 – 6 – 10 – 12 – 16 – 2 – ?. Цю систему
по вертикалі пронизують канали Прави, Яви і Нави (це нагадує канали,
якими живиться Дерево звичайне, Дерево Життя і канали нервової системи
людини), що в нашій структурі є також живильними центрами: 1)
Проектно-правова організація, що працює під покровительством Богині
Прави, котра стоїть на сторожі троїстої гармонії співвідносин Неба і
Землі, Бога і Природи, Бога і Людини та визначає свідомість і
правопорядок речей у Всесвіті, у ліцеї, в духовно-розвивальній структурі
тощо. 2) Науково-дослідний інститут, що працює під покровительством
Богині Нави, котра сприяє гармонії співвідносин між Природою учіння й
Духом еволюції, навчає людей Законів Природи, Землі, Космосу. 3)
Інформаційно-кореспондентський пункт під керівництвом Богині Яви, котра
єднає Світ Природи і Світ Богів як основ Уселенського Буття і є Енергією
інформації, Універсумом, Основою Всесвіту. Ці три інституції, по суті,
будуть керувати процесом проектування, пошуку й дослідження на правовій
основі й розповсюдженням результатів цих досліджень, що в майбутньому
виявиться основним структурним управлінським стержнем освіти. Отже,
основними, визначальними ознаками нашої національної
духовно-розвивальної системи є наявність трьох організаційно-дослідних
центрів, сімох еволюційних рівнів – ступенів навчання, п’ятдесяти семи
дослідних лабораторій (секцій), концептуальних рівнів й функцій
викладання, функціональних моделей викладання з курсів,
дидактично-методичних проектів викладання з тем, циклів, окремих занять,
духовно-емоційних навчальних занять, програм самовияву шляхом
саморегуляції внутрішніх процесів дитини, програм саморегуляції та
самовдосконалення учасників процесу, духовно-розвивальних
міні-підручників, духовно-розвивальних занять, творчості учнів,
учителів, батьків, родин тощо.

Література:

Ващенко Григорій. Твори: В 2 т. – К., 1961. – Т.1.

Кобилюх В. Наша мова – від санскриту? // Наука і суспільство. – 1996. –
вересень – жовтень.

Кононенко П., Кононенко Т. Феномен української мови. Ґенеза, проблеми,
перспективи. Історична місія. – К., 1999.

Магдалена Ласло-Куцюк. Апофеоз світла у творчості Григорія Сковороди. //
Слово і час. – 1990. – №3.

Пепа В. Україна в дзеркалі тисячоліть. – К., 2000.

Плачинда С. Міфи і легенди давньої України. – К., 1997.

Роменець В.А. Історія психології ХІХ – початку ХХ століття. – К., 1995.

Сковорода Григорій. Твори: В 2 т. – К., 1961. – Т. 1.

Фурман А.В. Модульно-розвивальне навчання: принципи, умови,
забезпечення. – К., 1997.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020