.

Дослідження українців на території пострадянських держав (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
236 1505
Скачать документ

Реферат на тему:

Дослідження українців на території пострадянських держав

Динаміка чисельності та регіони розселення українського етносу на
теренах колишнього СРСР (нині лише за офіційною статистикою це – майже 6
мільйонів етнічних українців та кілька мільйонів уродженців України) є й
до сьогодні одна з найменш досліджених тем вітчизняних та української
зарубіжної історії, географії, статистики, демографії, етнографії,
соціології, політології, а також історичної географії. Історіографія
питання нараховує незначну кількість праць, у яких простежується рух
українського населення та міститься лапідарний опис місцевостей, що їх
обрали для поселення вихідці з України. Водночас майже всі ці роботи
характеризують хронологічно обмежені періоди та окремі регіони.
Намагання узагальнити та систематизувати названі питання позначені праці
Ф.Заставного “Східна українська діаспора” (1992) та І.Винниченка
“Українці в державах колишнього СРСР: історико-географічний нарис”
(1992), а також навчальний посібник “Історія української еміграції”
(1997), створений тернопільськими науковцями. Однак ці роботи лише
побіжно торкаються деяких аспектів теми і залишають без відповіді інші
вважливі, зокрема:

 – особливості розміщення українського етносу протягом різних історичних
періодів на певних територіях;

 – динаміка мовної та етнічної асиміляції;

 – вплив ландшафтних умов на вибір місць оселення переселенців та ін.

Відсутні й праці, які б наочно (передовсім картографічно) ілюстрували
процеси добровільного та примусового переселення, демонстрували час
створення українцями населених пунктів, а також характеризували їх
частку в загальному числі населення окремих територій, у складі
контингентів пенітенціарної системи (за підрадянської доби), давали
уявлення про регіоналізацію стану збереження зарубіжними українцями
національної самосвідомості та ступінь їхньої інтеграції в іноетнічне
середовище, як також характеризували часовий аспект цих явищ. Виданий
1992 р. атлас “Українці. Східна діаспора” є першою спробою дати
відповіді на деякі з означених питань.

Такий стан проблеми є наслідком кількох причин. Так, проіснувавши
нетривалий термін, припинили свою діяльність відділ дослідження
української діаспори Інституту соціології НАН України, аналогічний
Інститут українознавства Київського національного університету імені
Тараса Шевченка, інші подібні структурні підрозділи, зокрема, відділ
Інституту Росії та країн СНД НАН України. Значну увагу керівники
наукових інституцій приділяли студіюванню історії та сьогодення західної
діаспори. Варто підкреслити, що діаспора не відчувала браку уваги до
себе з боку вчених та дослідників західного українського зарубіжжя. НТШ
у США, Канаді та Західній Європі, Українська Вільна Академія Наук у США,
Український інститут Гарвардського університету (США), Канадський
Інститут Українських Студій, Український Вільний Університет,
українознавчі кафедри в університетах Канади, США, Австралії, інших
країн мають вагомі досягнення в цій галузі. 1998 р. українськими
науковцями США та Канади започатковано діяльність Інституту дослідів
української діаспори, метою якого “є дослідити сучасний стан усіх
аспектів української діаспори у Сполучених Штатах Америки й Канади, її
потреби та спроможності”.

Іншим аспектом предмета дослідження, який “заявив про себе” лише після
зруйнування СРСР, є політичний. Очевидно, що потенціал українського
електорату в пострадянських країнах, з яким так чи інакше матимуть
справу й рахуватимуться основні політичні сили цих держав, повинен
активно використовуватися з метою врахування політичних та інших
інтересів України в процесі реформування зовнішньої політики країн СНД
та Балтії. Очевидно також, що інтересам України відповідає збереження
впливу Києва на східне українство, а це вимагає виключно узгодженої
діяльності не лише українських зарубіжних інституцій у цьому напрямку.
Отже, і з точки зору політичної проблематика сучасної східної
української діаспори також потребує серйозного вивчення, орієнтованого
на практичне застосування з урахуванням можливостей зарубіжного
українства в забезпеченні підтримки Української держави, зміцненні
економічних зв’язків, позитивного впливу на релігійну ситуацію в
Україні, поверненні з-за кордону культурних цінностей тощо.

Щодо навчально-освітнього аспекту “діаспорної” тематики. Нині в
освітніх закладах (як середніх, так і вищих) вона, попри очевидну
важливість, “тримається” лише на ініціативі незначного числа національно
свідомих педагогів. Курс “Українське зарубіжжя” (“зарубіжне/закордонне
українство”, “українська діаспора”) відсутній на титульному листі
навчальних планів. Наслідок цього – небажання вже згаданих патріотично
налаштованих освітян братись до написання спеціалізованих підручників та
навчальних посібників. Хто ж, зрештою, втрачає від такого стану речей?
Питання риторичне.

Чи є українці в пострадянських державах історико-географічним явищем?
Відповідь на це запитання має дати ґрунтовне дослідження
“східно-діаспорної” тематики за таким планом:

І. Економічні та політичні чинники еміграції з України на схід у ХІІІ –
ХХ століттях

На цьому етапі вивчається український етнічний простір та державні
кордони від часів Київської Русі до кінця ХХ ст., аналізуються джерела
становлення еміграційного потенціалу на території України: стан та зміни
в сільському господарстві та промисловості, заробітки, система податків
та землекористування, інші чинники економічної (заробітчанської)
еміграції. Досліджуються політичні причини: переселення з районів
бойових дій та загарбницьких нападів; репресії правлячих режимів проти
своїх “противників”, яких було заслано (учасники визвольних змагань та
їхні симпатики, представники національно свідомої інтелігенції, заможне
селянство, духовенство та віруючі, репатріанти); евакуація цивільного
населення під час Першої та Другої світових війн; переселення на землі
“колонізаційного фонду” (1920 – 1940 рр.); наслідки кампаній “освоєння”
цілинних земель (1950 – 1970 рр.), всесоюзних, комсомольських та ін.
новобудов тощо. Належної уваги потребує вивчення культурної еміграції –
переїзд на тимчасове або постійне місце проживання до центрів освіти,
науки, культури.

ІІ. Регіони української колонізації та українські етнічні землі

Цей етап має розпочатись характеристикою автохтонного українського
населення в Білорусі, Росії, Молдові. Досліджується також вплив
ландшафтних умов на вибір місць оселення українців. Аналізується
еміграційна політика держави як визначник місць розселення.
Встановлюється час заснування осель у регіонах компактного розселення
українців (Північні Слобожанщина та Кавказ, Сибір, Казахстан, Далекий
Схід, Урал). Досліджується територіальний аспект національно-культурного
самовиявлення. Характеризуються форми самоорганізації у ХІХ – на поч. ХХ
ст. (товариства, братства, громади, фольклорно-мистецькі колективи
тощо). Обов’язковим є висвітлення здобутків доби “українізації” (1920 –
1930 рр.) на Північному Кавказі, Північній Слобожанщині, Далекому Сході,
в Казахстані, Сибіру, Москві, Ленінграді, як також ліквідація всіх форм
національного часовиявлення на поч. 1930-х років та її наслідки.
Характеризується національна політика СРСР у 1930 – 1980 рр. На особливу
увагу заслуговує політика незалежної України щодо зарубіжних українців,
зокрема, Державна програма “Українська діаспора на період до 2000 року”
(її завдання та стан виконання).

ІІІ. Соціально-демографічний аналіз українського етнокомпоненту

Складовими цього етапу дослідження є аналіз матеріалів переписів
населення, ревізій (XVI – I пол. ХІХ ст.) та поточного обліку етнічного
складу населення в царській Росії та СРСР, як джерел інформації про
українців у ХІХ – ХХ ст., зокрема, в районах компактного проживання
дисперсного розселення. Важливою є ілюстрація, зокрема, картографічна,
регіональних особливостей активізації національно-культурної діяльності
українських громад наприкінці 1980-х років, а також сучасних форм
самоорганізації українського етнокомпонента. Обов’язковою є
характеристика причин повернення українців на історичну батьківщину від
середини 1980-х років та регіональних особливостей цього процесу.
Очевидно важливим є й прогноз розвитку українського закордонного
етнокомпонента (етнічна ідентичність, чисельність) та його взаємодії з
Україною.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020