Реферат
на тему:
Роль вузівських осередків «Просвіти» у впровадженні української мови як
державної у навчально-виховний процес ВНЗ
Товариство «Просвіта» засноване 8 грудня 1868 р. у Львові. Його першим
головою було обрано професора академічної гімназії, композитора
А.Вахнянина. Згідно з першим статутом, «Просвіта» вважалася
науково-просвітницькою організацією. Найширшою ділянкою її роботи було
видання та розповсюдження книжок, створення читалень, організація
вечорниць, вистав, курсів для неписьменних, одним словом, це товариство
мало завдання поширювати письменність серед дорослих. Воно довгий час
працювало за межами України і відновило свою роботу на рідній землі лише
в 1988 р. у Львові. 16 грудня 1989 р. відбулась установча конференція
першого легального форуму незалежної громадської організації у Києві,
яку відкрив О.Гончар. На ній мова йшла про багатство і красу української
мови. Учасники її зауважили, що потрібно боротися з мовним суржиком,
удосконалювати і збагачувати мову своєї держави – українську, вживати її
у повсякденному житті, на роботі, у навчанні і вдома, щоб утворювалося
україномовне середовище, пропагувати її і навчати тих, хто її не знає
[2, 78]. Учасники конференції констатували, що за часів національного
поневолення освіту українською мовою та її інтелектуальний потенціал
було втрачено. Просвітяни закликали якнайшвидше відродити наукові й
творчі сили, щоб швидше дати українській мові зелене світло у її
розвитку, забезпечивши освітні заклади і студентів високоякісною
україномовною навчальною літературою, підручниками, посібниками,
навчально-методичною літературою тощо. Учасники конференції звернули
увагу на недостатню кількість україномовних книжок. Товариство
української мови ім. Т. Г. Шевченка очолив Д.Павличко. У цьому ж році
воно видало свій перший друкований орган – газету “Слово”. Восени 1990
р. на конференції в Києві головою Товариства було обрано П.Мовчана,
самій організації присвоєно назву “Просвіта”, а з часом –
Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка. Новий статут
цієї організації розширював межі діяльності й коло культурологічної та
патріотичної роботи.
На основі ВУТ «Просвіта» було утворено осередки цієї організації на базі
ВНЗ III – IV рівнів акредитації. Сьогодні майже всі ВНЗ України мають
свої осередки “Просвіти”, членами яких є викладачі й студенти. Молодіжна
«Просвіта» у кожному навчальному закладі має свій статут, індивідуальну
програму і план, за якими відбуваються засідання зборів голів вузівських
осередків Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка, завідуючих
кафедрами української мови вузів України. Перше таке засідання відбулося
7 – 8 грудня 1989 р., на якому обговорювався стан, напрями і заходи по
забезпеченню навчального процесу вузів україномовною літературою, а
також проблеми й досвід початкового етапу впровадження закону УРСР “Про
мови в Українській РСР” [4, 68]. Осередки Товариства української мови
створювалися і при бібліотеках вузів, які разом з викладачами та
співробітниками проводили для студентів читацькі конференції, бесіди,
літературні четверги, вечори, зустрічі з українськими публіцистами.
Поряд з традиційними формами роботи використовували й нові,
оригінальні: свято української поезії, конкурс на краще її читання,
літературні турніри, вечорниці, вернісажі, ігрові фольклорні програми,
конкурси інсценізованої казки, години духовності, водевілі, анонси на
публікації в українських журналах, а також міжвузівські масові заходи
тощо. Молодіжна «Просвіта» організовувала зустрічі з артистами театрів,
цикли лекцій з історії України та української мови, а також гуртки по її
вивченню, проводила конкурси-огляди роботи вузівських бібліотек щодо
реалізації Закону про мови та впровадження української мови у навчальний
процес ВНЗ України [5, 187–192]. Головою Об’єднання осередків «Просвіти»
ім. Т. Г. Шевченка у 2006 р. обрано першого проректора НТУУ «КПІ»
Ю.Якименка. Сьогодні, як бачимо, – це одне з масових громадських
об’єднань, яке проводить велику культурно-просвітницьку роботу, бере
активну участь у процесах державотворення і є консолідуючою силою
суспільства. В основу своєї діяльності Товариство ставить утвердження
української національної ідеї, українського національного відродження,
розвиток національної культури. Просвітяни брали активну участь у
пропаганді й роз’ясненні закону “Про мови в Українській РСР”, регулярно
проводили фестивалі народної творчості, фольклорні свята, свята рідної
мови тощо[3, 74].
Осередки «Просвіти» проводили організаторську роботу щодо впровадження у
ВНЗ української мови, організовували конференції, «круглі столи»,
наради, зокрема, на одній з них була прийнята Ухвала, де учасники
висловлювали стурбованість щодо незадовільного забезпечення навчальних
закладів освіти україномовною літературою. З цього приводу вони
надіслали лист 21.12.1990 р. №260 – 6 – 6 / 442 заступнику Голови Ради
Міністрів УРСР С.Комісаренку, в якому піднімалося питання про надання
пільг видавництвам та про створення авторських колективів, які б могли
писати посібники, підручники, методичні розробки українською мовою.
Йшлося також про забезпечення видавництв папером, виділення додаткового
асигнування на редакційно-видавничу діяльність [32, 2]. На одному з
таких засідань вони звернули увагу на те, що україномовне навчання у ВНЗ
III – IV рівнів акредитації певною мірою зростало протягом 1993/94 –
1997/98 н.р. За офіційною статистикою, у 1993/94 н.р. частка академічних
студентських груп, де викладання здійснювалося українською мовою,
складала у ВНЗ III – IV рівнів акредитації 37% (проти 23% у 1991 р.); у
1994/95 н. р. – 47,1%; у 1995/96 – відповідно 51,2%; у 1996/97 – 49,82%,
а у 1997/98 н.р. у ВНЗ стався, як вони наголошують, приголомшливий
стрибок: порівняно з 1996 р., україномовне навчання зросло у ВНЗ III –
IV рівнів акредитації більше як на 16 % і всього становило 66% (за
статистикою Міносвіти, середня частка академічних груп з українською
мовою викладання становила по Україні у 1997/98 н.р. 56,97%, а частка
викладачів, що викладали державною мовою, – 60,38%) [21]. Водночас вони
звернули увагу на той факт, що не всі ВНЗ дають правдиву інформацію щодо
викладання предметів державною мовою, є і такі, на їх думку, що
приписують показники у бік зростання. Це стосується, як правило, ВНЗ
півдня, сходу України і АРК, а середню цифру по показниках, за їх
словами, витягують ВНЗ заходу і центру України. На їх думку, у багатьох
вузах держави за рекомендацією Міносвіти було скорочено навантаження
українознавчих дисциплін з 36 до 30 годин на тиждень за рахунок курсів
української мови, історії України та української культури [14]. На
засіданні “круглого столу” у 1996 р. з пропозиціями щодо виконання ст.
10 Конституції України виступив Ю. Гнаткевич. Він наголосив, що мовне
питання напередодні виборів до Верховної Ради 1994 р. використовувалось
лівими і центристськими політичними партіями у власних цілях. У зв’язку
з цим, він запропонував розполітизувати мовну проблему шляхом виведення
її зі сфери політики і переводу у сферу педагогіки, дидактики і
культури. Для цього було запропоновано гасло: “Орієнтуватись на
суспільство культурного мовного спілкування!”. На думку Ю.Гнаткевича,
такий лозунг міг би помирити суспільство, інакше воно розпадеться на дві
політичні сили, які будуть протистояти одна одній доти, доки саме
суспільство не розірве Україну на два ворожих табори [6, 2]. У своєму
виступі він заявив, що й сьогодні (мова про виступ 1996 р.), напередодні
виборів до Верховної Ради України, до місцевих і районних рад,
суспільство залишається поділеним на україномовне і російськомовне
населення, яке підтримує того чи іншого кандидата у депутати. Про
надання російській мові статусу другої державної і сьогодні відкрито
заявляють партія “Регіони України”, Прогресивна соціалістична партія та
ін. [7, 3].
Просвітяни брали активну участь у проголошенні незалежності України, у
прийнятті Конституції України, а саме: ст. 10, яка затвердила
державність української мови, а також у створенні українського
правопису. Вони були постійними членами комісії по розробці нового
правопису. Проект видання “Українського правопису” обговорювався
осередками «Просвіти» на кафедрах ВНЗ університетів, а також на
конференціях [29]. З ініціативи “Просвіти” було встановлено
загальнодержавні свята: День Соборності (22 січня), День української
писемності та мови (9 листопада) тощо. В ці дні осередки «Просвіти»
відкривали виставки книжок, проводили конкурси художніх колективів.
Студентські “Просвіти” організовували конференції, “круглі столи”,
олімпіади, вечори пам’яті, на яких вшановували відомих митців,
письменників, учених, літераторів, зокрема Т. Г. Шевченка, Лесю
Українку, Івана Франка, активну участь брали в них самі [1,77].
Прослідкуємо участь студентів у вузівських конференціях 1999/2000 н. р.
за таблицею [19, 481]
:
Таблиця 1: (див. PDF).
З цієї таблиці видно, що найактивнішими учасниками вузівських
конференцій у 1999/2000 н. р. були студенти технічних груп ВНЗ, меншу
участь брали особи приватних вузів і майже не виступали на конференціях
студенти ВНЗ культури і мистецтв. За таблицею 2 ми порівняємо участь
студентів у міжнародних та всеукраїнських конференціях у ці ж
роки:
Таблиця 2: (див. PDF).
Отже, з таблиці 2 ми бачимо, що участь студентів у всеукраїнських
конференціях набагато вища, ніж у міжнародних. Найвищу участь у
конференціях показали студенти класичних університетів, низьку –
педагогічних, технічних та медичних вузів, найнижчу – учасники аграрних
та приватних ВНЗ. Зовсім не брали участь у міжнародних конференціях
студенти економічних вузів та культури і мистецтв [19, 481].
Отже, своєю активністю та життєвою позицією молодь «Просвіти» висловлює
ставлення до тих чи інших подій, які відбуваються в незалежній і
самостійній Україні. Молоді просвітяни засуджують керівників усіх
рівнів, які нехтують використанням української мови при виконанні своїх
службових обов’язків. Вони закликають Президента України офіційно і
всенародно проголосити, спираючись на ст. 10 – 11 Конституції України
та Рішення Конституційного Суду України, державний курс на українське
національне відродження, що означає не дозволяти окремим політичним
силам проводити ідеологічні диверсії проти українського народу та не
нав’язувати думку про те, що в Україні існує дві державні мови –
українська та російська [27, 4].
Члени молодої “Просвіти” розповсюджують книжки, вивчають духовну
спадщину народу. Молоді просвітяни організовують концерти, екскурсії
по Києву та по Україні, зустрічі з видатними людьми, конкурси на
кращого викладача і на кращу кафедру університету, оформляють і
оновлюють стенди, зокрема «Календар нашого народу», «Поточна інформація»
тощо, а також – галереї (наприклад, «Відомі українці»), готують
матеріали для вузівських газет, де висвічують ставлення студентів до
навчання, української мови і культури тощо. Вузівським осередкам
«Просвіти» небайдужа проблема впровадження української мови у навчальний
процес ВНЗ України. Студенти українських вузів вважають, що в Україні
має діяти єдина система освіти і єдині освітні стандарти [10, 4].
Осередки “Просвіти” неодноразово виступали проти зменшення тижневого
навантаження студентів ВНЗ України за рахунок скорочення вивчення курсів
історії української і зарубіжної культури та української мови. Вони
занепокоєні тим, що українська мова повільно впроваджується у ВНЗ
України, і впевнені в тому, що “таке ставлення до вивчення української
мови, історії України і української культури у ВНЗ призведе до того, що
національна культура піде у небуття, а людина перетвориться на манкурта,
розірваного у своїй свідомості і поведінці”.
Aмови, новітньої української літератури, історії України та української
культури в обсязі, визначеному державними освітніми програмами. Молодих
просвітян турбує те, що незалежна і суверенна Україна ще й досі
користується старим Законом про мови. На їх думку, його вже давно
належить замінити новим. Але сьогодні, вважають вони, немає у Верховній
Раді конституційної патріотичної більшості, яка б могла відстояти
потрібний для України Закон про мову, який би дозволив українській мові
стати пріоритетною в усіх сферах життя: науці, культурі, бізнесі,
політиці та ін. [17, 4].
Закон України “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов, або
мов меншин” (1992 р.) було підписано 1996 р. і ратифіковано повторно у
2003 р. Ратифікація цього документа, на думку молодих просвітян,
поставила в невигідні умови українську мову. Від цього заходу, вони
вважають, виграла мова російська, яка і так займає в Україні ключові
позиції. Підписаний Президентом закон не може бути прийнятий, на думку
просвітян, уже тому, що він спотворює Хартію як документ, що має
захищати мови тих меншин, яким загрожує зникнення. Ратифікований
документ, як вважають вони, не враховує ту мовну ситуацію, яка склалася
в Україні. Прийняті Україною зобов’язання спрямовані на закріплення
переваги в усіх сферах суспільного життя мови російської над державною
[16, 9].
Осередки «Просвіти» засуджують також байдужість депутатів лівого і
центристського напрямку Верховної Ради щодо ухвалення проекту Концепції
державної мовної політики, який було розроблено Департаментом з мовної
політики [25, 6]. В результаті їх безвідповідальності постраждала
українська мова, яка ще не встигла зайняти ключові позиції у
суспільстві, державі й освіті. Щодо «Державної програми розвитку
української мови та інших національних мов на період до 2000 р.»,
схваленої ще Радою Міністрів УРСР 12 лютого 1991 р., то, на думку
просвітян, про її виконання ніхто не відзвітував і не узгодив цю
програму з наступною, яка була прийнята у 2003 р. [26, 8]. Осередки
«Просвіти» вимагають від державних керівників та їх підлеглих, щоб ті
звітували про виконання своєї роботи перед народом, який довірив їм долю
своєї держави, а також засуджують дії окремих депутатів Верховної Ради
України та АРК за їх небажання вивчати українську мову і публічно
послуговуватися нею [22, 4]. Молода «Просвіта» порушує питання
впровадження української мови у вузи України і наголошує на тому, що
існує безліч фактів, коли декани, завідувачі кафедр, професори, доценти,
викладачі, ректори та ін. не бажають викладати свої предмети українською
мовою і цим грубо порушують виконання ст. 10 Конституції України [8, 5].
Молоді просвітяни у своїх виступах піднімають важливу проблему –
виконання закону “Про мови в Українській РСР”– і зазначають, що лише
задекларованості державного статусу української мови для повноцінного
утвердження її в усіх сферах суспільного життя недостатньо. Необхідні
механізми реалізіції уже діючих правових документів щодо функціонування
української мови, а також врегулювання питань, пов’язаних з
удосконаленням юридичної відповідальності за порушення законів, які
регулювали б питання використання державної мови. Молоді просвітяни
обурені також заявами колишнього секретаря РНБО П. Порошенка, котрий у
своєму законопроекті “Про захист прав громадян на використання
російської мови та мов інших національностей України”, який було подано
на розгляд до Верховної Ради, порушує права етнічних українців [23].
Щоб захистити українську мову від подібних посягань на її державність,
делегати VII з’їзду ВУТ “Просвіти” звернулися до Президента України з
проханням створити консультативно-дорадчу раду з питань мовної політики,
підзвітну Президентові України, включивши до її складу провідних
фахівців – представників галузевих інститутів Національної академії наук
України, які б контролювали стан справ щодо утвердження, розвитку і
впровадження української мови в освітню сферу, а також повноцінне її
функціонування як державної мови титульної нації.
Молоді просвітяни неодноразово зверталися з проханням до уряду України
розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проект Конституції
державної мовної політики України та проект загальнодержавної Програми
розвитку, функціонування та дослідження української мови на 2006 – 2012
роки, законопроекти України, які б передбачали відповідальність за
порушення законів, що регулюють питання застосування державної мови в
Україні, зокрема для посадових осіб, які при виконанні своїх посадових
обов’язків використовують як засіб спілкування іншу мову. Члени
«Просвіти» вимагають створити у структурі Кабінету Міністрів України
управління з питань мовної політики, запровадити механізм атестації
державних службовців і викладачів навчальних закладів державної та
комунальної форм власності на знання української мови, а також сприяти
збільшенню кількості видань художніх творів національної і світової
класики, науково-популярної, технічної, довідкової літератури
українською мовою для різних вікових груп населення. Осередки “Просвіти”
вимагають від Президента України, Кабінету Міністрів забезпечити
створення україномовних програм у комп’ютерній мережі Інтернет, на
лазерних дисках, сприяти перекладам українською мовою ліцензованої
відеопродукції, забезпечити впровадження української мови в усі сфери
навчально-виховного процесу [12, 5].
Молодь “Просвіти” хвилює також проблема правопису української мови. У
зв’язку з цим члени “Просвіти” рекомендують ширше впроваджувати в життя
запропоновані правописні зміни, які вирізняють самобутність і
неповторність української мови. Вони наголошують на тому, що державна
мова незалежної України повинна мати власний правопис з природним для
неї звучанням [30].
Голова Дніпропетровської обласної організації “Просвіта” В.Заремба “б’є
на сполох”. Його хвилює те, що в Дніпропетровську триває наступ на
українську мову, яка є рідною, за переписом населення, для 76%
мешканців. Так, ліквідовано дві українські школи: № 95 і № 126 [11, 4].
Просвітяни вважають, що українська мова витісняється з їхнього регіону
ніби незатребувана, як така, яку наче не хочуть вивчати у цій
місцевості.
Одним із пріоритетних напрямків діяльності молодої “Просвіти” було і
залишається книгодрукування. У видавничому центрі “Просвіта”, який було
створено у 1995 р., побачили світ поема Т. Г. Шевченка “Гайдамаки”,
“Кобзар”, перша медична україномовна енциклопедія, серія україномовних
словників, довідників тощо. Слід зазначити, що за певний період його
існування було видано понад 300 назв книжок українською мовою. А
протягом 1990 – 96 рр. Донецьке обласне товариство української мови
безкоштовно надіслало у фонди бібліотек близько 3000 книг та часописів
[9]. За допомогою молодих просвітян у 1996 р. було видано для потреб ВНЗ
36 популярних брошур, організовано 81 науково-популярну лекцію, 10
читань з белетристики, 10 читань для дітей, 25 літературно-музичних
вечорів і концертів [13, 76]. Таким чином, просвітяни намагаються
компенсувати нестачу посібників, підручників для вищої школи.
П.Мовчан привертає увагу до того, що деякі видавництва в Україні легко
реєструють чужомовні газети, журнали та іншу літературу, які на своїх
сторінках ведуть антиукраїнську пропаганду. Учасники “круглих столів”,
співучасниками яких є молоді просвітяни, констатують, що питома вага
україномовної книги все ще залишається мізерною, оскільки вона витіснена
російськомовною літературою [20, 4].
Просвітян хвилює, що вища школа впродовж останніх років не зробила
суттєвого поступу у справі впровадження викладання державною мовою, а
більшість вузів України продовжують готувати спеціалістів для України
російською мовою, порушуючи виконання статті 10 Конституції України. П.
Мовчан наголосив на тому, що процес введення української мови як
державної у сферу життя України торкнувся лише частково окремих сфер:
шкільництва, реклами, радіомовлення, офіційного користування українською
мовою посадовими особами. Повністю російськомовним, за його словами, є
спорт, бізнес тощо. У системі виховання витісняється саме поняття
“національне виховання” [28, 2]. Він зауважив, що й досі не розроблено
національної програми “Українська мова”, яка повинна була б
контролюватися на рівні Президента, тому доводиться послуговуватися
програмою п’ятирічної давності. Він відмітив, що прийнято багато
постанов, але не передбачено заходів щодо їх виконання. Тому, на його
думку, необхідно створити єдині мовні стандарти у системі освіти,
готувати для цієї роботи нові кадри, розробити навчальні програми та
підручники нового покоління з української мови, а також внести корективи
до статутів і до кодексів, оскільки нормативна база має відповідати
потребам усіх освітян [18, 4].
Не менш серйозною проблемою, на думку членів “Просвіти”, є освіта. Їх
непокоїть, що за останні роки закрито 5 тис. бібліотек, і це можна
розцінювати як освітньо-культурний геноцид, що дефіцит інформаційних
засобів масової інформації українською мовою є найболючішою проблемою
освіти, адже компетентність учня, студента залежить від компетентності
педагога [9]. Членів молодої “Просвіти” також турбують перевантаженість
професорсько-викладацького складу ВНЗ; відсутність умов для наукової
діяльності; незадовільна науково-експериментальна база; факти
корумпованості, що охоплюють сфери акредитації і ліцензування, а це не
забезпечує належної акредитації та ліцензування, функціонування ВНЗ, а
також відповідної підготовки фахівців; нехтування виховною роботою,
зокрема у піднесенні авторитету державної мови, української культури й
духовності. Вони констатують, що в державі відсутня концепція
ефективного розвитку вузівської науки. За міжнародними оцінками, серед
200 найкращих ВНЗ світу немає жодного українського. На думку молодих
просвітян, влада повинна суттєво збільшити асигнування для державного
замовлення, оскільки пропорція оплати за навчання у ВНЗ (50 на 50)
несправедлива.
Державна мова, на думку просвітян, у ВНЗ України, за винятком її
західного й центрального теренів, ще не посідає належного місця в
Україні. Це стосується Дніпропетровської, Донецької, Запорізької,
Луганської, Одеської, Харківської, Херсонської областей та АРК, на
територіях яких діє 45% всіх ВНЗ держави. Не виконують розроблених свого
часу планів переходу на державну мову навчання ВНЗ, особливо
негуманітарного профілю, що розташовані в Києві, Сумах, Миколаєві,
Полтаві, Чернігові [31]. Прикладом цього є факт, коли місцева влада
Донецька не ухвалювала відкриття першої української гімназії.
Незадовільно стимулюють цей процес відповідні міністерства, окремі
ректори, декани, завідувачі кафедр, адміністратори, а часом – відверто
чинять тиск. Зрушення у вищій школі є, як наголошує Ю.Гнаткевич, за
рахунок свідомих педагогів і ректорів, а не завдяки зусиллям держави[8,
5]. Більше того, члени молодої “Просвіти” стурбовані фактом порушення
Конституції України адміністрацією Донецької, Харківської, Одеської,
Запорізької та інших областей, які самостійно прийняли рішення щодо
впровадження другої державної мови в регіоні – російської [24, 9].
Отже, першочерговими діями, на думку молодих просвітян, для досягнення
мети, яка відображає поширення вживання української мови як державної в
усіх сферах суспільного життя України, мали б бути:
– серія адміністративних заходів для переведення навчального процесу у
вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації і форм власності на
державну мову навчання;
– здійснення реального державного сприяння україномовному
книгодрукуванню всіх видів української продукції на основі податкових
пільг;
– прийняття нового Закону про українську мову в Україні, який би
відображав інтереси титульної нації.
Осередки «Просвіти» порушують важливі проблеми, які потрібно негайно
вирішувати, дають оцінку подіям, що відбулися на державному рівні,
приймають відповідні рішення. Дякуючи молодому поколінню “Просвіти”,
життя у ВНЗ України не змовкає, воно вирує і кличе не бути байдужими.
Але у роботі просвітян є і недоліки: в діях “Просвіти”, на нашу думку,
не вистачає наполегливості у вирішенні поставлених завдань. Просвітянам
не вдалося реалізувати свої можливості ще й через недосконалу
нормативно-правову базу законодавчих актів, а також у зв’язку з
непослідовною мовною політикою окремих політичних і державних діячів
та владних структур.
Література
Архів Верховної Ради. – Ф. 1. – Оп. 22. – Спр. 3927. – Арк. 77.
Архів МОН України. – Ф. 166. – Оп. 18. – Спр. 51. – Арк. 78.
Архів МОН України. – Ф. 166. – Оп. 18. – Cпр. 51. – Арк. 74.
Архів МОН України. – Ф. 166. – Оп. 18. – Спр. 10. – Арк. 68.
Величко Т. П. Про стан та чергові завдання впровадження Закону України
“Про мови в Українській РСР” у системі Мінвузу України. – Київ: НМК
ВО,1991.– С.187–192.
Гнаткевич Ю. Безконтрольність далі нетерпима // Освіта. – 23 жовтня
1996. – С. 2.
Гнаткевич Ю. Двомовність як проблема двозначна // Літературна Україна. –
22 жовтня 1998. – С. 3.
Гнаткевич Ю. Президентське малоросійство. Рідна мова в Україні // День.
– 23 жовтня 1999.– С.5.
Гросов О. Еволюція бібліотек у новій технічній та соціокультурній
ситуації http:www/vesna.org.ua/txt/sxid/osv.html.
Державну мову – в систему освіти України // Освіта України. – 1996. –
№11. – С.4.
Заремба В. “Б’ємо на сполох!” // Слово Просвіти. – 20 травня 2003. –
С.4.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
