Реферат
не тему:
Україна – європейський союз: трансформація економічної моделі
Наближення України до Європейського Союзу передбачає поступову
гармонізацію економічних, політичних, інституційних структур з нормами і
стандартами, що діють у цьому інтеграційному середовищі.
У даному контексті одне з центральних місць займає формування такої
економічної моделі України, яка дасть можливість органічно вписатись у
європейський господарський простір.
Слід зауважити, що попередня модель ринкової трансформації попри всі її
недосконалості та упущення і недоліки в політиці її реалізації, виконала
свою історичну роль і на цей час майже повністю вичерпала себе, її
головним завданням був демонтаж колишньої збанкрутілої
соціально-економічної і політичної системи, накопичення критичної маси
ринкових відносин та інституцій. Вже пройдено, кажучи словами авіаторів,
точку неповернення, економіка починає набирати обертів па власній,
іманентній, якісно новій основі.
Водночас слід особливо наголосити, що завдання нового етапу
соціально-економічного і політичного розвитку мають вирішуватись на
основі іншої моделі, яка органічно випливає з попередньої, і не
заперечує її. Таке положення має принциповий характер. Конструкція цієї
моделі повинна формуватись на основі власного досвіду та узагальнення
позитивної практики інших постсоціалістичних держав.
Головна мета нової моделі соціально-економічного устрою має бути
спрямована на подолання істотних деформацій і суперечностей, що
нагромадились у суспільстві на попередньому етапі, створення базових
передумов для сталого економічного розвитку, поступової інтеграції в
європейські та світові процеси і структури. У стислому вигляді йдеться,
по-перше, про подолання глибокого розшарування суспільства, яке набуває
загрозливого характеру, веде до маргіналізації населення, до втрати
нацією ЇЇ традиційних історичних та етнокультурних переваг і цінностей.
По-друге, мають бути створені насамперед законодавчі та інші важелі для
призупинення олігархізації економіки, що спричиняє формування так званої
економіки влади одна з найодіозніших форм якої була в колишньому СРСР та
інших країнах соціалістичного табору. Але практика свідчить, що вона, як
багатоголова гідра знову починає проростати на тілі економіки і
суспільства в більш витончених та гострих проявах. По-третє, необхідно
істотно посилити інституційну спроможність держави, усіх її структурних
ланок, слабкість яких породила і відтворює такі негативні явища, як
тінізація та криміналізація економіки, корупція, правовий нігілізм. Тут
ми пожинаємо плоди так званого «вашингтонського консенсусу», одне з
гасел якого зводилось до формули: менше держави – ефективніша економіка.
Конструктивно-створююча функція нової моделі полягає в забезпеченні
широкомасштабної, всеохоплюючої модернізації економіки і суспільства,
надання їм сучасного, європейського вигляду, остаточного витіснення
застарілих соціально-економічних форм та інституцій. В основі цієї
моделі – здійснення глибоких структурних зрушень в економіці відповідно
до .світових тенденцій економічного та науково-технологічного процесу.
Домінантою, серцевиною такої моделі є інноваційна складова, на основі
якої забезпечується, з одного боку, оновлення виробництва, його
матеріальних активів та форм організації й управління, усіх суміжних
сфер життєдіяльності. З іншого боку, інноваційний розвиток покликаний
утилізувати проривні технології, які б гарантували випереджальне
економічне зростання порівняно з європейськими та середньосвітовими
темпами.
Звичайно ж, інноваційна спрямованість потребуватиме надійного
інвестиційного забезпечення шляхом інтеграції фінансового,
науково-технологічного та виробничого потенціалів, суто ринкового та
державного стимулювання. Іншого варіанту поки що світова практика не
знає.
Однією з головних рис нової моделі має стати її глибока соціальна
орієнтація, яка повинна буквально пронизувати усі її ланки і механізми.
Заради справедливості слід сказати, що про це говорилось і раніше, але,
на жаль, дуже мало робилось у практичній площині. Слід віднайти,
нарешті, такий алгоритм, де людина, особливо ж людина працююча, а не
ділки від економіки, з її інтересами і потребами стане справжньою віссю
соціально-економічної системи.
У кінцевому рахунку має бути сформована інтегральна модель економіки,
суть якої не зводиться до примітивного копіювання чужого досвіду або ж
до орієнтації на капіталізм індустріального типу. Інтегральна модель
соціально-економічного устрою має увібрати в себе все розмаїття
сучасного цивілізаційного процесу, його найвищі економічні та
науково-технологічні досягнення. Водночас вона повинна твердо спиратись
на власну господарську структуру, її порівняльні і конкурентні переваги,
враховувати національну історичну спадщину, генетичні економічні
коріння.
Базову основу сучасної моделі має складати змішана економіка, що жодним
чином не означає якусь еклектичну мішанину. В сучасній змішаній
економіці органічно поєднуються і доповнюють одне одного приватний,
державний та муніципальний сектори, ринкові та державні регулятори,
тобто грошово-фінансові та координаційно-планові інструменти і важелі,
внутрішні і зовнішні чинники соціально-економічного поступу. Така модель
соціально-економічного устрою дасть змогу уникнути пастки однобічності,
односторонності у постановці і вирішенні нагальних завдань, гіпертрофії
одних складових в ущерб іншим, що, як засвідчує історичний досвід, веде
до серйозної деформації системи і аж до її краху.
Таким чином, змішана економіка являє собою зразок класичної трипарної
структури, яка на відміну від бінарних систем, не відкидає, не заперечує
попередників, а органічно включає їх у себе на основі своєрідного
соціально-економічного «відбору». Звичайно ж, теоретична конструкція на
парадигмально-системному рівні завжди виглядає більш цілісно і
гомогенне, ніж практично функціонуюча економічна система, яка відчуває
на собі вплив цілої низки неекономічних (політичних, культурологічних,
релігійних, етнічних та інших) чинників.
У такій моделі, як було сказано вище, домінуючими виступають дві
складові – інноваційна та соціальна. Перша визначає головний зміст,
базові структури та історичну спрямованість розвитку
науково-технологічної і виробничої сфер, формуючи тим самим так звану
«стрілу розвитку». Друга є головним індикатором сфери розподілу і
перерозподілу національного продукту. Як показує світова практика, лише
збалансований, динамічний розвиток цих двох начал забезпечує необхідну
рівновагу соціально-економічної системи, імунітет до внутрішніх і
зовнішніх шоків та викликів, необхідний рівень гармонізації відносин у
суспільстві. Інноваційна складова розвивається у надзвичайно сильному
гравітаційному полі капіталістичної глобалізації. Соціальна є передовсім
продуктом історико-генетичного впливу, національного генофонду. Питання
надзвичайної ваги – знайти політичні та інституціональні рішення
оптимального поєднання цих вихідних, базових елементів
соціально-економічної системи.
Коротко про інші складові змішаної економіки і насамперед про власність.
Вона завжди була і залишається досі камертоном системи. Але вже в кінці
минулого і на початку нинішнього століття відбулися істотні зміни в її
змісті та функціях. Процеси дематеріалізації власності, її
інтелектуального наповнення, зростання ролі нематеріальних активів (good
will), посилення значення власності на робочу силу, подальша
соціалізація відносин власності – усе це надало їм більшого динамізму і
гнучкості. Формуючи глибокі підвалини соціально-економічної системи,
вона не справляє прямого впливу на зміст та пріоритети економічної
політики, що є прерогативою різноманітних інституцій, які, як правило,
не є безпосередніми носіями власності.
Крім того, здійснюються процеси диференціації та диверсифікації
власності, урізноманітнення її форм. Так, у переважній більшості країн
світу, особливо в найрозвинутіших його частинах, взаємодіють три головні
форми власності: приватна (акціонерна, корпоративна, індивідуальна),
державна та муніципальна. Україна в цьому сенсі не є винятком.
Особливістю ж є те, що наші форми власності, передовсім приватна й
муніципальна, поки що залишаються початковими: незрілими,
інституціонально незахищеними, персоніфіковано непрозорими. У цій
нестандартній ситуації треба уважно, без упереджень ще раз
проаналізувати економічну роль державного, або як його називають
громадського сектора економіки. Справа в тому, що у нас стало вже
практикою критикувати державний сектор. Інколи дивно чути від урядовців
найвищого рівня, народних депутатів про неефективність державної
власності, про необхідність різкого скорочення державних витрат.
Практика розвинутих країн засвідчує протилежну тенденцію. Так за останні
трохи більше, ніж 100 років, державні витрати у відсотках до ВВП, в
Австралії збільшились у 2 рази, в Японії у 4,1, у Франції – у 4,3, в
Англії – у 4,4, в США – у 4,5, в Німеччині – в 4,9, у Швеції – у 11,3
рази (розраховано за: «Общество и экономика». – 2001. – № 11 – 12. –
С.37). Зростає також частка державної власності, громадського сектора в
економіці розвинутих країн. Отже, не можна недооцінювати державний
сектор, який виконує важливі загальнодержавні функції (оборона, безпека,
виробнича та соціальна інфраструктури тощо). Крім того, він відіграє
роль своєрідного стабілізатора економічної системи в періоди її коливань
циклічного характеру.
В умовах поглиблення демократизації економічного життя, посилення ролі і
відповідальності регіонів за стан місцевого соціально-економічного
розвитку зростає значення муніципальної власності чи власності
самоуправлінських територіальних громад. У міру нашого наближення до
Європи дані процеси будуть посилюватись. Особливість муніципальної
власності полягає, як відомо, в спрямованості на безпосереднє
забезпечення інтересів і потреб громадян за місцем проживання незалежно
від їхнього соціального статусу. Тому місцевим органам влади та органам
місцевого самоврядування, їхнім численним громадським організаціям та
об’єднанням треба рішучіше ініціювати прийняття Верховною Радою
відповідного законодавства з тим, щоб покласти край дискусіям щодо
муніципальної власності. Як і в Європі, вона повинна поліпшувати
соціальне самопочуття громадян України.
Про співвідношення державного регулювання та ринкового саморегулювання
продовжують точитись гострі дискусії. Для нас незаперечним є висновок
про те, що в перехідних суспільствах має зміцнюватись роль держави,
підвищуватись інституційна спроможність усіх структурних рівнів і ланок
виконавчої влади. Водночас мають набирати силу і набувати структурної
завершеності ринкові механізми та інституції, які посилають своєрідні
сигнали і владі, і підприємцям, і зарубіжним інвесторам та міжнародним
організаціям про реальний стан та перспективи економіки.
Як уже відзначалось, одним з головних завдань нової моделі є здійснення
широкомасштабної модернізації економіки насамперед шляхом проведення
глибоких структурних реформ як власне господарської системи, так і
систем управління соціально-економічними процесами в державі. Без
виконання даного історичного завдання про жодну реальну, ефективну,
вигідну для України інтеграцію в Європу не може бути й мови. Отже,
структурні реформи – це той лакмусовий папірець, який визначатиме наш
подальший європейський поступ. Лише один перелік засвідчує масштабність
і непересічність завдань, які стоять у цій площині.
По-перше, треба здійснити глибокі структурні зрушення в економіці,
профіль якої не відповідає ні власним інтересам і потребам, не
вписується в європейські та світові інтеграційні процеси. Структура
економіки України має базуватись, з одного боку, на галузях, що мають
реальні та потенційні порівняльні і конкурентні переваги
(машинобудування, ВПК, агрокомплекс, транспорт, туризм та ін.) та
спиратись переважно на власний ресурсний та інтелектуальний потенціал. З
іншого боку, вже зараз треба закладати підвалини і механізми, що
визначатимуть спеціалізацію нашої економіки в рамках Європейського Союзу
та міжнародного поділу праці.
По-друге, належить завершити адміністративну реформу, яка має привести у
відповідність з європейськими та світовими стандартами систему
державного управління та місцевого самоврядування, зберігаючи
національну та історичну специфіку держави.
?
?
?
ph-ю країни, який було сформовано за іншої системи для вирішення іншого
комплексу завдань у відмінному від нинішнього соціально-політичного
середовища. Це питання є надзвичайно чутливим і вимагатиме від
виконавців ювелірної майстерності й обережності в підходах при прийнятті
відповідних рішень. Але як і у випадку адміністративної реформи, мають
враховуватися дві фундаментальні речі: національно-історичний контекст
та європейська спрямованість соціально-економічного і політичного
розвитку України.
Таким чином, формування сучасної соціально-економічної моделі та
європейська і євроатлантична інтеграція України є двома тісно
взаємопов’язаними процесами, які мають органічно доповнювати і
збагачувати один одного.
Соціально-економічні процеси в Україні, як і в інших державах,
відбуваються в складному, суперечливому глобальному
політико-економічному середовищі. Феномен глобалізації неоднозначне
сприймається в наукових і політичних колах світу. Спектр думок
коливається від його ейфорично-романтичних оцінок прибічниками і
провідниками глобалізації до повного заперечення цього зрештою
об’єктивного процесу антиглобалістами.
Принципова позиція полягає в тому, що глобалізація є об’єктивним,
історично детермінованим процесом сучасного етапу цивілізаційного
розвитку, її не можна відмінити жодними рішеннями чи навіть крайніми
засобами, до яких вдаються антиглобалісти революціонери. Не вдасться
відсидітись у цей період і на хуторі. Однак глобалізацію не можна
сприймати і як абсолютну фатальність, перед якою і окрема людина, і
світова спільнота в цілому є безсилими і безпорадними. Суть проблеми
полягає, очевидно, в тому, як на основі всебічного вивчення
глобалізаційних процесів створити адекватні механізми управління і
регулювання ними, як на рівні світового співтовариства, так і на рівні
окремих держав і регіонів.
За рахунок нової системи комунікацій та сучасних технологій глобалізація
створює небачені раніше можливості для обміну між країнами товарами і
послугами, ідеями й інформацією, іншими різноманітними ресурсами.
Завдання, які постають у зв’язку з цим, зводяться до того, щоб грамотно
та економічно ефективно скористатися цими можливостями, повніше
реалізувати на світових ринках національні економічні інтереси. А це
передбачає, в свою чергу, необхідність підвищення конкурентоспроможності
вітчизняної економіки, її здатності на рівних взаємодіяти у відповідних
секторах світового господарства.
Водночас в умовах глобалізації поглиблюється небезпечний розрив в
економічному розвитку країн світового співтовариства. Посилюються
процеси маргіналізації окремих країн і цілих регіонів. Усе це серйозно
загострює суперечності між багатою Північчю та бідним Півднем і штовхає
останній на відчайдушні, ризиковані для світової спільноти заходи і дії.
Враховуючи суперечливий, а подекуди і драматичний вплив глобалізації на
перебіг подій у країнах, наша позиція є простою і зрозумілою: необхідно
спільно відпрацювати такі механізми і політико-економічні та
інституціональні інструменти, за яких плодами глобалізації користувались
би всі без винятку держави, а не лише найрозвинутіша частина світу.
Яким же чином враховувати глобалізаційні виміри при формуванні сучасної
моделі соціально-економічного розвитку України? Насамперед не можна
абстрагуватися від одного з визначальних процесів сучасності – посилення
взаємозалежності економічного і політичного життя країн світового
співтовариства. Можна сказати, що певною мірою вона існувала завжди.
Китайською стіною уже давно ніхто не відгороджується від світу. Але в
наш час взаємозалежність набуває тотального, всепроникаючого характеру.
Особливо гостро це проявилось після відомих подій 11 вересня 2001 р. у
США.
Специфічних рис взаємозалежність набуватиме в міру нашого наближення до
Європейського Союзу та інших європейських структур і інституцій. Тут
доведеться, та й зараз доводиться, приймати не разові, а системні,
стратегічні рішення, які визначатимуть перспективи держави та її народу
на десятиліття. Ось чому йдеться про те, що європейський вибір,
європейська стратегія мають стати загальнонаціональною консолідуючою
ідеєю незалежно від політичних платформ та ідеологічних поглядів. І ми
тут не відкриваємо Америку. Саме таким шляхом відбувається
соціально-економічний і політичний розвиток у країнах Центральної та
Південно-Східної Європи, у балтійських державах. Європейська інтеграція
України означатиме не просто посилання взаємозалежності, а
взаємопереплетення, зрощування економічних і політичних структур,
формування якісно нових відносин у цьому середовищі, що вимагатиме не
лише проривних політичних та економічних рішень, а й психологічної
перебудови як керівних кадрів, еліти, як їх називають, так і пересічних
громадян. Треба вже сьогодні розпочинати широкомасштабну і систематичну
політичну, законодавчу, інформаційно-роз’яснювальну роботу в даному
напрямі.
Економічна інтеграція України з Європейським Союзом створює перспективи
оптимізації усього комплексу наших глобалізаційних відносин. Сучасною
економічною наукою доведено, що національне господарство може
раціонально використовувати свої ресурси лише в великих наднаціональних
економічних системах, де воно одночасно виступає в двох іпостасях:
індивідуального та колективного суб’єкта міжнародних економічних
відносин. Інтегруючись до Європи, Україна буде не лише підносити рівень
свого економічного соціального та інституціонального розвитку до
європейських норм і стандартів, а й зможе більш активно впливати на
перебіг міжнародного економічного життя як майбутній член Європейського
Союзу. Таким чином, формат Європейського Союзу трансформуватиме наші
потенційні економічні можливості і переваги в реальні напрями і форми
глобалізації. На цьому ще раз варто наголосити в умовах перерозподілу
сил між головними економічними центрами світу. Справа в тому, що
американський долар як відображення економічної могутності (потуги) США
поступово втрачає свої монопольні позиції, все більшою мірою
поступаючись європейській валюті євро. Подальше розширення ЄС у 2004
році ще більше зміцнить економічний потенціал даного інтеграційного
угруповання. Отже, на момент вступу України до ЄС він може перетворитись
у найбільше регіональне об’єднання світу, яке справлятиме вирішальну
роль на хід та визначатиме головні тенденції глобального економічного
розвитку.
У зв’язку з євроінтеграційним курсом України та з широким розгортанням
глобалізаційних процесів набувають нового звучання, але залишаються не
менш актуальними такі питання, як відкритість національної економіки,
рівень її реальної глобалізації, економічний суверенітет,
самодостатність та національна економічна безпека держави. Один лише
перелік проблем вказує на те, що по ним можна і, очевидно, треба
проводити окремі, а може й не одну, конференції та публічні дискусії.
Щодо відкритості національної економіки, то вона є такою за всіма
існуючими параметрами та індикаторами або, як кажуть, за визначенням. За
таким інтегральним показником, як обсяг ВВП, що реалізується на
зовнішніх ринках, Україна відноситься до країн з високим рівнем
відкритості економіки, тому що межі її кордонів пересікає більше
половини валового внутрішнього продукту. Слід зазначити, що в окремих
країнах майже 100% ВВП опосередковується зовнішньоекономічними
зв’язками.
Однак відкритість зовсім не означає, що економіка рухається в безмежному
океані світового господарства, «без керма і без вітрил». Скоріше
навпаки. Це вимагає створення доволі жорстких механізмів митного,
фінансового, валютного, імміграційного контролю за рухом товарів,
послуг, грошово-фінансових ресурсів, людей по всьому периметру
державного кордону України. У цьому ж контексті слід розглядати наш
майбутній (сподіваємось у наступному році) вступ до Світової організації
торгівлі.
Достатньо високий ступінь відкритості економіки України ще не є
показником відповідного рівня її реальної глобалізації. Згідно з
торішнім рейтингом, у якому перше місце посіла Ірландія, Україну не було
включено навіть до перших 50-ти країн світу. Відставання нашої країни
стосується насамперед застосування сучасних інформаційно-комп’ютерних
технологій, участі у регіональних та глобальних фінансових ринках та
ринках капіталів, залучення зовнішніх високотехнологічних джерел
економічного розвитку, частки витрат у ВВП на освіту, наукові та
технологічні цілі, рівня зовнішньоекономічної експансії тощо. Віддаючи
належне ролі і значенню внутрішнього ринку як серцевині національної
економіки, уряду слід наполегливіше і більш концентровано займатись
зовнішніми джерелами господарського поступу з тим, щоб не залишитись на
узбіччі світового економічного і науково-технологічного прогресу.
Про національний економічний суверенітет та самодостатність української
економіки. Слід вказати, що це найменш досліджені проблеми і у
вітчизняній, і в світовій економічній літературі. Отже, поле для
діяльності, особливо наших інститутів міжнародного профілю, залишається
широким. Слід з усією силою наголосити, що принцип національного
економічного суверенітету є конституційним і, отже, непорушним. Допоки
існує держава як соціально-політичне утворення, лише уповноважені нею
органи наділені відповідними повноваженнями розпоряджатись національними
економічними ресурсами, управляти ними та здійснювати контроль за їх
використанням.
У які б інтеграційні чи регіональні об’єднання чи угрупування Україна не
вступала, цей принцип є непорушним.
Не так однозначно і безальтернативно виглядає проблема самодостатності
національної економіки. З одного боку, з огляду на наші природні
ресурси, промисловий, аграрний, науково-технологічний потенціал Україна
є за європейськими та й світовими мірками великою і в даному відношенні
самодостатньою країною. Тобто вона здатна, і про це переконливо
засвідчують останні роки, самостійно забезпечити життєдіяльність держави
та її громадян. Але така самодостатність ніколи не означала
самоізоляції, автаркії від європейських та світових економічних і
соціально-політичних процесів. З іншого боку, економіка України постійно
потребує активного обміну речовин із зовнішнім господарським
середовищем, особливо у зв’язку з відсутністю достатньої кількості
вітчизняних енергоносіїв, інших товарів так званого критичного імпорту.
Крім того, Україна, як і переважна більшість країн світу, не може
обходитись без зовнішніх ринків для збуту продукції, обсяг виробництва
якої перевищує внутрішні потреби. Отже, у такому розумінні наша
економіка, як і практично економіка будь-якої країни, не є замкненою
лише на собі. Вона може і повинна розвиватись на основі оптимального
поєднання як внутрішніх, так і зовнішніх чинників. Євроінтеграція і має
стати каналом, який забезпечить збалансоване надходження якісних
екзогенних факторів економічного зростання в Україну.
Наріжним каменем державної політики є національна економічна безпека
держави та її громадян. Усі її складові – фінансова, енергетична,
продовольча, технологічна та інші постійно знаходяться в полі зору
керівництва країни. Внаслідок цього вдалось уникнути спустошливого
впливу світової фінансової кризи 1998 р., яка вразила інші країни. Нових
підходів і практичних дій вимагає політика зовнішніх запозичень, весь
комплекс непростих відносин з міжнародними фінансовими організаціями.
Розробляються важливі проекти в енергетичній сфері, зокрема в газовій
галузі за участю західноєвропейських країн. Йдеться про створення
міжнародного консорціуму з метою модернізації та більш ефективної
експлуатації газотранспортної мережі країни. Достатньо стабільним є
рівень продовольчої безпеки України. Невирішеними залишаються питання
технологічної безпеки, зокрема охорони інтелектуальної власності, з яких
досі нема одностайності в підходах, патентно-ліцензійної діяльності,
«відпливу мозку», а простіше – масового від’їзду вітчизняних науковців і
інженерів за межі України.
По мірі нашого наближення до Європи будуть зніматись окремі проблеми, що
впливають на рівень економічної безпеки. Такі, наприклад, як
антидемпінгові розслідування, квоти, інші обмеження, які існують у
відносинах України з державами Європейського Союзу. Майбутнє членство в
ЄС, звичайно ж, модифікуватиме ряд аспектів національної економічної
безпеки, переводячи їх у русло спільного вирішення на основі
кооперативної безпеки, що в принциповому плані не змінюватиме суті як
самого поняття, так і механізмів та інструментів гарантування
національної економічної безпеки країни.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
