Реферат
не тему:
Українознавча складова у вивченні предмета «гігієна тварин» у
Національному аграрному університеті
Національний аграрний університет має понад 100-літню історію
існування. Першовитоки позначає 1898 роком, що у часі співпадає з
заснуванням Національного технічного університету «Київська політехніка»
(колишній політехнічний інститут), до складу якого, власне, і входив
навчально-науковий підрозділ майбутнього аграрного закладу [1].
Переважна більшість нині діючих навчально-наукових інститутів і
факультетів НАУ заснована у 20-ті й пізніші роки минулого століття.
То були часи громадянського збурення й пошуку майбутнього
суспільно-політичного ладу, коли тривала національно-визвольна боротьба
українського народу за встановлення і зміцнення незалежної Української
Народної Республіки.
Одні виборювали майбутнє зі зброєю в руках, інші – розв’язували вузол
проблем громадянського життя за допомогою потужної інтелектуальної
праці.
Немає сумніву в тім, що суть тогочасних непростих подій, їх карколомне
переплетіння більш докладно і професійніше донесуть історики, як фахівці
своєї справи.
Однак і, ми, не претендуючи на рівень їхнього професіоналізму, прагнемо
надати студентові можливість відчути на «смак» тогочасні проблеми не
взагалі, а персоніфіковано. З цією метою вводимо в тканину
навчально-виховної роботи імена близьких студентові діючих осіб, які
відомі як вчені, що зробили певний вклад у галузь науки, що вивчається.
Їх імена висвічені на портретах, крім того є надія, що доброю згадкою
залучаємо до аудиторій так потрібну нам для підтримки життєстверджуючу
енергетику їхнього духу. Одним із таких є професор А.К.Скороходько –
видатний вчений, освітянин, громадський діяч.
Попри те, що його внесок суспільнозначущий, за радянських часів ім’я
вченого з партійно-ідеологічних міркувань трималося в тіні (та й наразі
відчувається спротив).
Особистість А.К.Скороходька гармонійно виповнена. В його особі
поєднувалися, з одного боку, професіоналізм (який, до речі, як щось
самодостатнє (!) проголошується представниками сучасного політичного
бомонду в якості козирної карти), з іншого боку, патріотизм, що
ґрунтувався на українській національній ідеї.
Отже, з огляду на реальні події нашої доби, великою помилкою було б не
залучати неординарну постать вченого як яскравий приклад відданого
служіння сина України своїй матері – Батьківщині, відтак
багатостраждальному народові.
З глибокої поваги до професора А.К. Скороходька, до світлої пам’яті
його, на превеликий жаль, малознаного навіть у колі фахівців, відтворимо
коротко біографічні дані й дещо найпосутніше і суспільнозначуще з
вагомого доробку його на освітянській, науковій, суспільно-громадській
нивах.
Життєвим кредо інтелігента душі, великого людинофіла була праця,
перелита в науковий пошук. Цим займався уперто, самозречено попри
переслідування і підозру, контроль і цькування. Одне слово,
здійснювалася різнолика за формою й антилюдська за змістом, триваюча
упродовж десятиліть психорепресивна атака на колишнього невсипущого
поборника проведення українізації.
Логічно, тривалий тиск диявола повалив дуба. З великого туману фактів
раптом виринає хиткий вогник думки про те, що петля-зашморг стиснула
його гаряче серце на замовлення служників тогочасного демона смерті. До
речі, роком раніше упокоївся й він – найбільший, найлютіший деспот і
гноїтель українства, параноїк – Йосип Сталін. Хто пам’ятає, це сталося у
ніч з 4 на 5 березня 1953р.
«Не убий» застерігає господня заповідь.
Отже, ім’я професора А.К.Скороходька червоною ниткою проходить упродовж
усього терміну вивчення предмета «гігієна тварин»: теоретичний блок,
лабораторний практикум, навчально-виробнича практика. Окрім цього, ми
практикуємо щорічні студентські Скороходьківські читання (до 120-ї
річниці від дня народження вченого проведемо вже п’яті читання) [2, 3].
Загальновідомо, що найбільш продуктивною є самостійна, пошукового змісту
робота. Ми широко пропонуємо і пропагуємо її. Отже, студенти працюють не
тільки в бібліотеках нашого університету, вони відвідують державні
архіви, архів Національної академії наук, окремих науково-дослідних і
навчальних закладів м.Києва.
На щастя, як ми й очікували, такі пошуки виявилися не безплідними.
Щороку віднаходимо нові оригінальні матеріали, документи, виходимо на
цікавих людей (декотрі з них мають навіть родинні зв’язки). Також на
тих, хто особисто знав, навчався у професора, був пов’язаний професійно.
Приємно відзначити, що юнаки й юнки переймаються справою, проводять
глибокі аналітичні дослідження роздобутих фактичних матеріалів, також
оцінюють тогочасне громадсько-політичне становище, порівнюють з сучасною
дійсністю, дорослішають розумове [4].
Така дослідницько-аналітична праця студента уподібнює його до овоча,
який, зрештою, набуває властивих йому смакових якостей, визріваючи в
природних (не штучних) грунтово-кліматичних умовах.
Очевидно, час ознайомити з вузловими моментами біографії вченого.
На світ божий Антін з’явився четвертим, передостаннім з братів. Це
сталося 1 березня 1883 року в чарівному куточку України, містечку
Каневі, у хатинці, що стояла, як сказано у Тараса Григоровича, «край
села», і його теж «там мати повила…» Батько – швець-землероб. Юнак
добре шив чоботи, та ще краще, жадібно поглинав знання. Тож подався до
Умані в, учні школи землеробства і садівництва. Та за якийсь час
здібного юнака відрахували зі складу учнів за участь у революційній
роботі… І він гайнув аж до Саратовської губернії, де й закінчив за І
розрядом Маріїнське землеробське училище [5].
Виникає запитання. Що спонукало хлопця виїхати за межі України ?
Ймовірно, причина в тогочасній суспільно-політичній атмосфері. Адже
Україна кінця XIX століття вела боротьбу за фізичне й духовне виживання,
оскільки на той час Росії вдалось майже знищити українську самобутність
в економічному сенсі. Не кращим було становище і в духовній площині [6].
Діяв Ємський указ 1876 року, який забороняв вживання української мови в
різних сферах життя. У той же час в 1900р. у Харкові з ініціативи
Д.Антоновича та М.Русова було засновано Революційну українську партію
(РУП), яка мала орієнтуватися на селянство. 1905 року замість РУП
утворилась Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), У
деяких університетах почали читати лекції з українознавства, з
української мови, історії: київський професор Лобода, в Харкові –
професор Сумців і професор Холанський. Зокрема, у Харкові, Києві,
Петербурзі існували потужні українські соціал-демократичні студентські
організації, з їх ініціативи в університетах відбуваються зібрання,
виголошуються реферати, доповіді з питань національного характеру.
Після подій 1905 р. почала лютувати реакція, забороняються партії,
закриваються газети, конфіскуються тиражі, арешти серед інтелігенції.
Однак революційний рух наростав.
Ще 1900 року М.Міхновський випустив у світ брошуру «Самостійна Україна»
радикального змісту. Зокрема говорилося, що «Українська інтелігенція
схильна до боротьби кривавої і нещадної.» її лозунг «…одна, єдина,
неподільна, вільна, самостійна Україна…» Ми «…візьмемо силою те, що
нам належить по праву, але відняте в нас силою…» [7].
Загалом, революція 1905 року змінила на краще стан демократії, аграрний
сектор, національне питання. Видано царський маніфест про громадянські
вольності. Заборони щодо української мови та культури втратили свою силу
[7].
У Думі в 1907 р. створюється об’єднання українських депутатів
«Українська трудова громада», яка вимагає рівноправності української
мови, автономії України [6]. В Україні з 1906 до 1914 року видається
газета «Рада». Поширюються матеріали української державотворчої
ідеології М.Міхновського, Д.Донцова, В.Липинського. Все сказане,
очевидно, підігрівало молоду кров. З іншого боку, реакція міністерства
внутрішніх справ ставала жорстокішою, поширювалися репресивні заходи в
тому числі й щодо студентства. Отже, А.Скороходька вдруге відрахували з
формулюванням «За студенческие беспорядки» тепер уже з числа студентів
Харківського ветеринарного інституту. Проте невдовзі поновили.
Зауважимо, що в цей же час, курсом старше, навчався майбутній великий
поет-лірик Олександр Олесь (Кандиба), який назвою своєї першої збірки
поезій «З журбою радість обнялась» ніби визначив суть періоду,
позначеного двома революціями і наступних обнадійливо-трагічних подій у
власному житті і суспільстві. Не виключено, що обидва вони товаришували,
адже були активістами в соціал-демократичному русі.
У той час Олександр Олесь писав: «Глянь, повстає поневолений люд, З себе
кайдани і ярма зриває, Морем шумить і про волю співає, Гнівний іде на
розплату й на суд…» [8].
ХВІ був одним з престижних і прогресивних, у сенсі політичних настроїв
навчальних закладів, мав на той час 50-річну історію від часу
заснування. Допитливому Антону було цікаво навчатись. Адже в інституті
працювали видатні вчені-професори С.А.Іванов, М.Ф.Іванов (останній є
автором створення всесвітньовідомої асканійської тонкорунної породи
овець, котра стала гордістю вітчизняного тонкорунного вівчарства),
А.Д.Раєвський, І.П.Садовський, Л.С.Ценковський, А.І.Якобій, І.П.Скворцов
та інші. В аудиторіях зберігалася духовна аура першозасновників
навчального закладу професорів Ф.В.Пільгера і Н.Д.Галицького [9].
По закінченні інституту 1909 р. 26-літній юнак працює на Приладозьких
канапах (Петербурзьке земство), де за часів Петра І полягли десятки
тисяч козаків, зводячи західний форпост Російської імперії. У 1914 –
1917 рр. у діючій армії обіймає посаду завідувача навчальною кузнею
штабу 8-ї армії Південно-західного фронту.
У 1918 – 1920рр. загартований життям, виповнений досвідом фахової
лікарської організаційно-практичної роботи, А.К.Скороходько переймається
розв’язанням двох важливих проблем, породжених перебігом подій.
По-перше, організація і становлення на нових засадах державної
ветеринарної служби. По-друге, організаційне і документальне
забезпечення відкриття в Києві вищого навчального закладу з підготовки
ветеринарних лікарів і спеціалістів тваринництва – зоотехніків.
?
?А.К.Скороходька припустимо вважати одним із тих українців, у яких
прокинулася національна свідомість можливо дещо раніше ніж в інших. На
прикладі його бачимо, як зацькована, пробуджена від вікового гніту
людина (народ) – взялася за розбудову свого внутрішнього життя і зміну
зовнішніх чинників та обставин, загартувавши попередньо особисту волю і
характер [10].
Пам’ятаймо, що уряд Павла Скоропадського прихильно ставився до розвитку
мережі освіти, зокрема вищої, в Україні. Але спроба відкрити
ветеринарний інститут за час його правління виявилася невдалою у зв’язку
зі зміною уряду попри те, що документальна база була повністю
підготовлена й передана до міністерства освіти. Загалом аналіз обставин
дає підстави стверджувати, що в епопеї, пов’язаній з відкриттям
Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту (1918 – 1921), головною
рушійно-ініціюючою, організуючою постаттю був член ветеринарної секції
Наркомзему України, завідувач ветеринарним відділом Київського
губземства, він же член оргкомісії з відкриття інституту, професор
А.К.Скороходько, який опісля став першим деканом (1920 р.) і ректором
(1924 – 927 рр.) свого дітища – інституту [11].
Обсяг справ, якими предметне займався Скороходько, неймовірно великий.
Варто пригадати, що чинилося у 20-ті роки в Києві, в Україні і при цьому
на ті події накласти проблеми, пов’язані з організацією нового
навчального закладу. Мабуть, не випадково, невдовзі по призначенню його
ректором КВЗІ, покидає посаду, м. Київ і емігрує за кордон професор
В.К.Ліндеман, зав. кафедрою гігієни медичного інституту. А попрацювавши
всього-на-всього два роки, раптово помирає (1924) другий ректор,
професор Ф.З.Омельченко.
У Антона Калениковича питаннями першочергової важливості були: кадрове
забезпечення виконання навчальної програми і добробут студентів. Молодь
практично на 100% була з сільської місцевості і потребувала житла.
Питання мовної політики стояло поза конкурсом: близько 85 % навчальних
дисциплін викладались українською мовою. До речі, професор спеціально
займався питаннями української мови, української термінології, очолював
ветеринарно-зоотехнічну секцію та був співголовою сільськогосподарського
сектора Інституту української Наукової мови ВУАН.
Насамкінець, позначимо ще одну важливу подію: від грудня 1922 р. у
структурі КВЗІ була створена перша і єдина в колишньому союзі кафедра
зоогігієни на чолі з професором А.К.Скороходьком. Наступний пріоритет, а
саме з відкриттям кафедри починає викладатися окремим курсом предмет
«зоогігієна». Окремою постановою союзного уряду від 1930 р. означений
курс вводиться до навчальних планів усіх інститутів і факультетів такого
профілю [12].
Подією в освітніх колах стало написання (1928 р.) і видання (1930 р.)
першого підручника «Гігієна тварини» (39 друкованих аркушів). Мова
українська, Держвидав України, Харків-Київ [13]. Підручник опрацьований
на основі оригінальних методологічних і методичних підходів автора, а
також із залученням кращого тогочасного європейського і вітчизняного
досвіду у тваринництві.
На жаль, націоналіст і патріот за духом і переконанням, він же –
гігієніст № 1, визнаний як засновник сучасної науки зоогігієни [9], у
рік виходу в світ підручника за його авторством уже перебував у м.
Архангельську, бувши попередньо звинуваченим у належності до так званої
Спілки визволення України й етапованим у ніч під новий 1930-й рік.
Віддамо належне, авторитет Скороходька був настільки високим, а інтелект
його очевидно настільки потрібним країні, що до нього не застосовували
суворих обмежень (хоча широко відомі й інші приклади, коли знищувався
інтелектуальний цвіт української нації). Принаймні, так було через
деякий час. Адже створювалися крупні, на тисячі голів, тваринницькі
радгоспи. Крім того, ідеологи готували країну до проведення
широкомасштабної колективізації. Очікувана, ніким не знана до того часу
концентрація тварин на обмежених територіях, у разі неприйняття
спеціальних ветеринарно-санітарних заходів, які до того ж, належало ще
поглиблено вивчати, опрацьовувати – таїла велику загрозу щодо здоров’я,
рівня продуктивності тварин, кількості й якості одержуваної продукції, а
також можливого поширення низки захворювань, спільних як для тварин, так
і для людей (антропозоонозів). Від самого початку професор завідує
відділом зоогігієни Північного крайового науково-дослідного
ветеринарного інституту. Від 1932 р. по 1944 р. очолює кафедру
Вологодського сільськогосподарського інституту і за сумісництвом працює
у Всесоюзному інституті експериментальної ветеринарії (ВІЕВ). Отже,
засновник експериментальної зоогігієни, першої ветеринарної наукової
школи зоогігієністів, фактичний (а не формальний) лідер радянських
зоогігієністів, перебуваючи у засланні, опрацьовує підручник російською
мовою, який виходить двома виданнями у 1936 і 1940 рр. 1944 року доктор
ветеринарних наук, професор на 62-му році життя нарешті одержує
«височайший» дозвіл повернутися в Україну.
Повоєнне десятиліття страдницького життєвого шляху професора було не
менш напруженим і продуктивним. Він відроджує добре ім’я свого дітища –
кафедри зоогігієни Київського ветеринарного інституту. Реалізує омріяний
план масштабних наукових досліджень. Учні його наукової школи А.А.Шилов,
М.С.Борщ, О.Л.Бедрата, Н.А.Караванська та інші опрацьовують актуальні
проблеми повоєнного розвитку тваринництва. Кафедра зоогігієни КВІ стає
незаперечним «законодавцем» передових наукових ідей, відомим
консультативним центром для молодих науковців з різних кінців країни.
У 1950 р. виходить друком останній, найбільш ґрунтовний підручник за
авторством професора А.К.Скороходька «Гигиена сельскохозяйственных
животных», високо поцінований вченими-фахівцями, практиками
сільськогосподарського виробництва [14]. У перекладі підручник видається
у Польщі, Чехословаччині, Болгарії, Китаї.
Професор А.К.Скороходько сповнений планів реорганізувати систему
навчально-наукової роботи освітніх закладів і практичної підготовки
студентів. Він виступає на авторитетних союзних форумах вчених,
обґрунтовує необхідність докорінних змін у ставленні офіційних державних
органів щодо розвитку і постановки комплексних зоогігієнічних досліджень
і рішучого впровадження їх результатів у виробництво.
На превеликий жаль, голос «волаючого в пустелі» не чули насамперед…
ідеологи існуючої системи та їх сатрапи. Одним із таких був пригрітий
ласкавою українською землею Аветисьян, за професією філософ КВІ.
Дирекція інституту в особі директора П.М.Лемішка неодноразово терміново
реагувала на запити партійно-ідеологічного відомства столиці України,
надсилаючи характеристики на безпартійного професора, завідуючого
кафедрою зоогігієни.
Що стосується чисто людських якостей, культури праці, спілкування,
міжособистісних стосунків, моральних засад вченого – це окрема і важлива
сторінка життя великого українця. Коли чуєш слова із пісні Степана
Гапябарди «… Я любив Вас усіх та найбільше любив Україну, певно в
цьому і є та найважча провина моя…», то здається, що це про нього, про
Антона Калениковича. Ми робимо спроби доносити цю інформацію до нашого
студентства.
Можливо здається, а можливо так воно і є, молодь сприймає тяжко.
Переконаний, не від того, що вона, як-то мовиться, чимось погана. Це
абсурд. Переважно від того, що несприятливо впливає довкілля. На юні
душі, не зміцнілі серця щодня, щохвилини накочуються хвилі переважно
негативної інформації, оточують поля негативної руйнівної енергетики.
Та й ми, викладачі, частіше за все спілкуємося з ними, промовляємо до
них не гласом Людини, як високого створіння Божого, а голосом рупора,
технічного пристрою, увімкненого в загальноміську чи державну мережу. У
якого, вибачте, відсутня тепла, рухлива, жива душа. Можливо, це
занадто… Тоді інакше: наші Душа і Серце не задіяні в діалозі. Так. На
цьому можна себе «спіймати»… Якщо контролювати. Але й у цьому разі,
об’єктивно, не всі індивіди готові до такого чину. З одного боку. А з
іншого. Не всі індивіди тебе «впускають у свою оселю». Краще – «храм».
Однак… тут ми уже торкаємося дещо іншої проблеми – педагогічної
майстерності найвищого (в розумінні гуманному) ґатунку. Саме тієї, яка
блискуче опрацьована відомими корифеями української педагогіки:
Костянтином Ушинським, Григорієм Ващенком, Василем Сухомлинським та
багатьма іншими.
Стверджуємо, що і в цьому делікатному питанні, як засвідчують учні і
послідовники героя нашої оповіді, Антон Каленикович Скороходько тримав
планку на досить пристойній висоті.
Література
Національний аграрний університет: 1898 – 1998. – К.: НАУ, 1998. – 112
с.
Красій В.В. Акцент – на педагогічний процес // За с/г кадри. НАУ. –
2001, – № 6, – С. 5.
Сливка О.С., Андрушко О.І. До 80-річчя зооінженерного факультету.
Зустріч з випускницею КВЗІ1932 р. Шаповаловою А.Х. Доп. На 56-й студ.
н.-вироби, конф. Програма. К. – 2002. – С. 8.
Соломон В., Сириця Л., Клеофастов Д. та ін.«Не дозволяй душі
лінитись…» // За с/г кадри. НАУ. – 2001. – № 2. – С. 5.
Борщ М.С. Довідка про професора, докт. вет. наук А.К. Скороходька. – К.
– 1981. – 4с. (Рукопис).
Петлюра Симон. Вибрані твори та документи. – К.: Довіра. – 1994. – С.5 –
9.
Белебеха І. Україна і комунізм. Кн. Перша. – Харків – // Березіль. –
2000. – С. 71 – 74.
Олесь О. Твори в 2-х томах. Том перший. К.:Дніпро. – 1990. – С.13.
Чорний М.В. Зоогігієна: історія, проблеми і завдання курсу при
підготовці зооветспеціалістів //Наук, вісник НАУ. – 1998. – № 12. – С.29
– 32.
10.Ващенко Григорій. Виховання волі і характеру. – К.: Школяр. – 1999. –
С.159 – 168.
Скороходько А.К. З історії Київського ветеринарно-зоотехнічного
інституту // Записки Київського ветзооінституту. К. – 1924. Т.1. – С. 11
– 32.
Красій В.В. Захаренко М.О. Досягнення наукової школи професора А.К.
Скороходька у вивченні актуальних проблем зоогігієни і підготовці
спеціалістів вищої кваліфікації для тваринницької галузі за 75 років.//
Науковий вісник НАУ. – 1998. – № 12. – С. 13 – 25.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
