Феномен козацької культури
(сценарій уроку з українознавства)
Мета: ознайомлення учнів із сторінками життя, побуту, видами діяльності
козаків; вивчення зразків духовної і матеріальної культури українського
козацтва; з’ясування специфіки життя козаків; встановлення здобутків
козацтва у сфері подальшого життя українців; виховання почуття поваги і
любові до носіїв волелюбного духу – українських лицарів; сприяння
впровадженню духу самоповаги, патріотизму, любові до українських
святинь.
Тип уроку: проблемна бесіда
Обладнання: звукозапис «Козацького маршу», репродукція картини «Козак
Мамай», альбоми: «Запорожці», «З української старовини», збірник
«Українські народні думи та пісні».
Структура уроку:
1. Вступне слово вчителя (повідомлення теми і мети уроку, мотивація
уроку).
2. Актуалізація опорних знань учнів з даної теми.
3. Козацтво як культурно-політичний феномен очима вітчизняних та
зарубіжних науковців.
Рівень культурного життя козаків:
– освіта і наука;
– звичаї, побут;
– мистецтво.
4. Узагальнення вивченого на уроці. Пояснення домашнього завдання.
Підготувати повідомлення по темі: «Культура українського бароко» за
планом:
1. Основні ознаки культури бароко
2. Феномен українського бароко в мистецтві (архітектурі, музиці,
літературі живопису)
3. І.Мазепа – меценат і сподвижник козацького бароко.
4. Значення культурної епохи українського бароко.
Хід уроку:
1. Вступне слово вчителя.
Сьогодні ми маємо відкрити нову сторінку в історії української культури
XV- XVII ст. Ми вже з’ясували, які здобутки культурного життя принесла
києво-руська доба, проаналізували причини занепаду української культури
к. ХІІІ-ХV ст., настала черга познайомитись із унікальною добою
козацької культури.
Наше основне завдання, яке ми ставимо на цьому уроці, – довести, що
козацтво було не лише військовою силою, національне свідомою державною
організацією, а й носієм лицарського духу, захисником української
культури і християнської віри.
Козацтво, як своєрідна суспільна організація, відіграло важливу роль у
збереженні й примноженні української національної культури, у гартуванні
волелюбного духу українства.
2. Актуалізація опорних знань учнів з даної теми Звучить «Козацький
марш».
Давайте з вами пригадаємо деякі основні питання:
1. Яку роль, на вашу думку, відіграло козацтво вжитті українського
народу?
2. Що ви знаєте про звичаї прийому чоловіків на Січ?
3. Які традиції здавна існували у козаків?
4. Чому козацтво стало культурно-політичним феноменом українців?
5. Обґрунтуйте: чому Запорізьку Січ називали Козацько-руською
християнською республікою?
6. Яким ідеалам служило козацтво?
7. Прочитайте рядки поезії українських авторів, де оспівується козацька
звитяга.
3. Козацтво як культурно-політичний феномен очима вітчизняних та
зарубіжних науковців.
Запорізька Січ являла собою військове братство, метою якого було: захист
свого (тобто православного народу) і безкомпромісна війна проти всіх
ворогів православної віри. Військово-вірозахисна місія чітко
усвідомлювалась самими козаками:
«Ми тепло, хоробро і мужньо сторони поганих розоряли і спустошували…»
Дослідники та історики, які вивчали добу козацтва, давали цікаву
характеристику козацтву як носіям своєрідного волелюбного духу:
І.Яворницький: «У внутрішніх якостях запорізького козацтва помічалась
суміш чеснот і пороків, завжди, зрештою, властивих людям, що вважають
війну головним своїм заняттям з головним ремеслом свого життя: жорстокі,
дикі і нещадні щодо своїх ворогів, запорозькі козаки були добрими
друзями, вірними товаришами, справжніми браттями у відношеннях один до
одного, мирними сусідами до своїх соратників по ремеслу…хижі,
кровожерні, нестримані на руку, попираючи усякі права чужої власності на
землі ненависного їм ляха чи мерзенного бусурмена, запорізькі козаки у
себе вважали просту крадіжку якоїсь нагайки чи пута страшним
кримінальним злочином, за який карали на смерть…»
Є.Маланюк («Нариси з історії нашої культури»): «Козацтво – це було
максимальне націотворче напруження цього народу, цілої Батьківщини. Це
була тотальна мобілізація всіх й духовних і матеріальних, моральних і
соціальних, культурних і політичних ресурсів.»
Н.Полонська-Василенко («Історія України»): «…значення козацтва напр.
XVI – поч. XVII зростало. Вони здобували славу видатних вояків… З
бігом часу козацтво, як авторитетна сила, почало брати участь в житті
України. 1615р. гетьман Сагайдачний разом із військом Запорозьким,
вписується в Богоявленсь-ке братство. Козаки вимагають повернення Святої
Софії, а 1620 року сприяють висвяченню православних єпископів. Після
того протягом 10 років охороняють Православну Церкву і не дозволяють
будь-яких компромісів з Уніатською Церквою.»
О.Бойко («Історія України. Запитання і відповіді»): «Глибока
релігійність, ревний захист православної віри – характерні риси
духовного життя Запорожжя. Достатньо сказати, що вступ до запорозького
товариства починався з питання: «У Бога віруєш?» «Саме православ’я,
очевидно, значною мірою вплинуло на формування романтичної моделі
лицарства, яким стало запорізьке козацтво.
Про прихильне ставлення козаків до релігії красномовно свідчить
існування у межах вольностей Війська Запорозького низового близько 60
церков. Козаки постійно відвідували богослужіння та різні молебни.
Характерно, що при читанні Євангелія усі козаки випростовувалися і до
половини витягали шаблі з піхов на знак готовності захищати зброєю слово
Боже від ворога. Кожен козак, умираючи, відписував на церкву ікону,
медаль, зливок золота, срібла тощо… перебуваючи під впливом
християнства, козацтво духовно готувалось до самозречення та подвигу, що
складали суть запорозького способу існування.»
Учні пояснюють і коментують почуті ними цитати. Які, на вашу думку, риси
об’єднують козака та європейського лицаря?
Л.Залізняк у книжці «Нариси стародавньої історії України» (К., 1994)
знаходить і доводить історичні корені козацтва у контексті європейського
середньовічного лицарства. Ось які паралелі наводить автор щодо життя
козаків та лицарів:
1. Побратимство, що існувало в Запорізькій Січі, – архаїчна
загальноєвропейська традиція, що відома ще із скіфських часів і
побутувала серед середньовічного лицарства й українського козацтва.
2. Війна – єдина достойна справа чоловіків. «Війна для козака – як птаху
крила, як рибі вода… Без війни – козак не козак…» (Д.Яворницький).
Презирство до мирної праці, що вважалось справою рабів (як серед
лицарів, так і серед козаків).
3. Доступ як до лицарства, так і до козацтва був лише вільним людям.
4. Меч – символ лицарства Середньовічної Європи, шабля – свідчення
приналежності до вільного козацького стану в Україні XVI – XVIII ст.
5. Культ коня. Для козака і для лицаря кінь – милий брат, вірний друг,
нерозлучний товариш.
6. І лицарі, і козаки проходять певну школу гарту(спочатку в лицарі
посвячували у 12 років, згодом – у15, 19, пізніше – у 21). Зброєносець
на початку (у лицарів), джура (у козаків).
7. У ранньому середньовіччі при лицарських ватагах з’являються поети та
співці, які прославляюсь подвиги вождя дружини – барди, трувери,
міністрелі. Кобзарство як частина козацького культурного комплексу є
органічною частиною козацтва.
8. Культ Діви Марії, Покрови (Богородиці).
Учитель зачитує висновок:
«Український козак і воїн, запорозький козак і лицар – це нероздільні
поняття, і коли говорили про козака, то розуміли, що він – неодмінно
воїн; коли говорили про запорожця, то обов’язково бачили в ньому лицаря.
Усе життя українських козаків полягало у боротьбі з поляками, турками,
татарами й почасти з москалями. Таке становище робило козаків вельми
досвідченими у військовій справі і поширило про них славу навіть між
володарями держав Західної Європи» (Д.Яворницький).
Як за зовнішнім типом, так і за внутрішніми якостями запорізькі козаки
загалом були характерними типами свого народу і свого часу.
Якими ж були запорозькі козаки?
(Учні отримують кілька карток, на яких їм пропонуються цитати
вітчизняних та зарубіжних дослідників, що розкривають особливості
культурного життя козацтва).
Завдання.
Прочитайте і дайте короткий коментар щодо висловленого. Які риси
культурного життя козаків розкривають наведені цитати?
№ 1. Зовнішній вигляд
Як пишуть сучасники, «вони були здебільшого середнього зросту, плечисті,
повновиді, кругляві і від літньої спеки й степового повітря смагляві. З
довгими вусами на верхній губі, з розкішним оселедцем на тім’ї, в
смушковій гостроверхій шапці на голові, з люлькою в зубах…»
№ 2. Загартованість
«Запорожці, – каже 116-літній дід Розсолода, нащадок запорожців, – були
дужими, не знали хвороб і помирали більше на війні, аніж удома…
запорожці жили довго й весело. А хлопці які були! Він сів на коня – не
струснувсь, не здригнувсь! Торкнув ногами – і пішов, і пішов! Тільки
курява стовпом…»
№ 3. Чесність
Хоч на Січі, – згадує один католицький патер, – було різного люду, проте
там була така чесність і безпека, що усі, хто приїздив з товарами або по
товар, у якихось інших справах, знали, що з їхніх голів і косина не
впаде. Можна було на вулиці залишити свої гроші й не боятися, що їх буде
вкрадено». (Д.І.Яворницький. історія запорозьких козаків)
№ 4. Закоханість у військову справу, зброю «Рушницями, пістолями та
шаблями козаки дуже любими похизуватися і тому приділяли їм велику вагу,
брали їх у коштовну оправу та прикрашали. Зброя в них була вбрана у
золото й срібло, на зброю вони клали все своє багатство, і той не козак,
коли у нього не доладна зброя, – говорив самовидець.»
№ 5. Зовнішня охайність
«Бувало, щороку приїздять запорожці в Смілу на ярмарок, душ по 20, по
ЗО. Вбрані так, що боже, твоя воля! Золото й срібло! Шапка на запорожці
оксамитова, червона, з кутами, а околиш пальця на три завширшки, горить,
мов вогонь, аж очі сліпить, а зверну черкеска з виколотами, синя чи
блакитна; штани суконні сині, широкі – так і нависали майже на передки
чобіт; чоботи червоні… а шабля при боці вся в золоті – так і горить.
Іде і землі не торкається. А як сядуть на коней та проїдуть ярмарком, то
наче іскри сяють. Кине, бувало, запорожець шапку вгору і не дасть
упасти; підлетить на коні і схопить. А хто не схопить, той на свій кошт
поїть і частує товаришів.» (Куліш П. Записки о Южной Русі, 1856).
№ 6. Хоробрість і дотепність «На війні козак завжди відзначався розумом,
хитрістю, умінням вигравати у ворога вигоди, раптово на нього напасти і
зненацька заманити, вражав великою відвагою, дивовижним терпінням та
рідкісною здатністю переносити спрагу і голод, спеку й холод. Війна для
козака була так само необхідна, як птахові крила, як рибі вода. Без
війни козак – не козак, а лицар не лицар. Козак не лише не боявся, а й
любив війну. Він дбав не так про те, аби врятувати своє життя, як про
те, аби вмерти так, як умирають справжні лицарі у бою, тобто щоб про
нього сказали: «Умів шарпати, умів і вмерти не скиглячи» .
№ 7. Релігійність
«Вони сповідують грецьку віру, яку по-своєму називають руською, дуже
шанують святкові дні і дотримуються постів, які у них тривають 8 або 9
місяців на рік і полягають в утриманні від м’яса. Вони настільки вперті
в дотриманні цієї формальності, що переконують себе, ніби порятунок
їхньої душі залежить від зміни їжі.» (Гійом Левассер де Боплан)
№ 8. Освіченість. Релігійність.
«Під впливом справжнього релігійного почуття багато хто з-поміж
запорозьких козаків, цураючись веселого, гамірливого й вільного життя в
Січі, йшли у дрімучі ліси, берегові печери, річкові плавні і там, живучи
між небом і землею, спасалися… На цій ниві з’являються справжні
подвижники, високі молитвеники і ревні виконавці заповідей євангельських
і сказань апостольських… Чимало їх влаштовувало у своїх зимівниках
каплиці, скити, молитовні ікони, у дорогих шатах та коштовних кіосках,
ставили перед ними незгасні лампади, запалювали воскові свічки, курили
дорогим фіміамом і нерідко, оскільки були грамотні, співали акафісти,
читали житія святих і тим приваблювали до себе неписьменних, але
набожних і ревних у християнській вірі своїх товаришів». (Д.Яворницький)
&(?
?
(~
????¤?¤?$???????? Богородиці, архистратиг Михаїл та Микола-Чудотворець.
На честь Покрови пресвятої Богородиці завжди влаштовували церкву в Січі;
це свято мало для козаків подвійне значення: під покровом Богоматері
запорожці не боялися ні ворожого вогню, ні грізної стихії, ні морської
бурі; під покровом Прісно діви вони залишалися нежонатими і свято
виконували головний девіз свого життя – захист православної віри».
(Д.Яворницький)
№ 10. Грамотність
«…Читаючи листи, ордери та цидулки кошових, суддів та інших старшин до
гетьманів, панів та бо-ярів, бачимо, що багато хто з них писали не лише
грамотно, а й доволі складно й риторично; грамотність ця була такою, що
у січі траплялися люди, які вміли складати латинські вірші й духовні
канти». (Д.Яворницький)
№ 11
«Козак – душа правдивая, сорочки не має,
Коли не п’є, то воші б’є, а все не гуляє…
Хоч дивись, не дивись, та ба, не вгадаєш;
Відкіль я та як звати – ні чичирк не взнаєш!
Я козак-запорожець, ні об чім не тужу,
Як є люлька та тютюнець, то мені й байдуже!
Надію маю на мушкет, на ту сіромаху,
Що не ржавіє ніколи, на шаблю на сваху.
Як натягну ж лука я, брязну тятивою,
То від мене і хан кримський у ріка з ордою…»
(Усна народна творчість)
№ 12. Знавці ремесел, що мали золоті руки «Оповівши про доблесть
козаків, доречно буде сказати про їхні звичаї і заняття. Майте на увазі,
що серед цих козаків взагалі трапляються знавці усіх ремесел, необхідних
людині: теслі для будівництва жител і човнів, стельмахи, ковалі,
зброярі, кожум’яки, римарі, шевці, бондарі, кравці та інші. Вони дуже
добре виготовляють селітру, якої вельми багато на цих землях, і роблять
з неї чудовий гарматний порох.» (Гійом Левассер де Боплан. «Опис
України»)
№ 13. Волелюбні
«Вони кмітливі і проникливі, дотепні й надзвичайно щедрі, не побиваються
за великим багатством, зате дуже люблять свободу, без якої не уявляють
собі життя». (Гійом Левассер де Боплан «Опис України»)
№ 14. Загартовані. Виносливі
«Вони добре загартовані, легко переносять спеку й холод, спрагу й голод,
невтомні в битвах, відважні, сміливі чи, радше, одчайдушні, власним
життям не дорожать». (Гійом Левассер де Боплап «Опис України»)
№ 15. Козацька медицина
«Бачив я хворих козаків, у лихоманці, які замість уживати якихось ліків
брали пів заряду гарматного пороху, змішували його навпіл з горілкою і
все це випивали; а далі клалися спати, щоб вранці прокинутися зовсім
здоровим». (Гійом Левассер де Боплан «Опис України»).
№ 16. Культура поведінки. Дисципліна «Натомість не думаю, щоб знайшовся
на землі народ, який міг би зрівнятися з ними щодо вживання напоїв. Вони
ніколи не бувають настільки п’яними, щоб не могли розпочати знову вити.
Однак, розуміється, що це буває лише в час дозвілля, бо коли перебувають
у військовому поході чи задумують якесь важливе діло, дотримуються
надзвичайної тверезості». (Гійом Левассер де Боплан «Опис України»)
№ 17. Обдаровання
«Будучи високими шанувальниками пісень, дум і рідної музики, запорожці
любили послухати своїх боянів, сліпців-кобзарів, нерідко самі складали
пісні та думи й самі бралися за кобзу». (Д.Яворницький)
Отже, якими перед нами постають козаки?
Чи насправді відповідав спосіб життєдіяльності козацтва, який зобразив
його Є.Гофман у фільм «Вогнем і мечем» за мотивами повісті польського
письменника Сенкевича?
Козацька педагогіка
«У центрі козацької педагогіки – ідеал вільної і незалежної людини –
козака, який, використовуючи національні традиції громадського,
політичного життя, будує власну державу… Козацька система виховання
заперечувала політичне прислужництво, рабську психологію, втрату людиною
самостійності й гідності, слабкодухість, пасивність, невіру в свої
сили», (Ю.Д.Руденко, канд. пед. наук)
Козацька педагогіка – система поглядів на навчання і виховання, що
традиційно склалася у середовищі українських козаків на Запорізькій
Січі, яка є складовим елементом народної педагогіки. Козацька педагогіка
увібрала в себе гуманізм і глибокий демократизм українського світогляду,
національних традицій, самоврядування та правосвідомості.
Козацька система виховання заперечувала політичне прислужництво, рабську
психологію, втрату людиною самостійності й гідності, слабкодухість,
пасивність, невіру в свої сили. Одним із найвищих здобутків цієї системи
виховання – це виховання у людей нестримного прагнення волі.
Найважливішими ознаками козацької педагогіки стали:
1. Глибокий демократизм. (Наприклад, при плануванні військових походів,
при розподілі трофеїв враховувалась думка всіх братчиків. Низовики при
виборі кошового отамана зважали не на знатність чи багатство, а лише на
мудрість та лицарську відвагу. Обирали Гетьмана та козацьку старшину на
спільній Раді, відкрито і гласно).
2. Гуманність, лицарство, самопожертва заради єдиновірного люду.
3. Фізичне гартування, система фізвиховання. За дослідженнями
Д.Яворницького, козаки «вставали до схід сонця, відразу вмивалися
холодною джерельною чи річковою водою…» У вільний час козаки
розважались часто боротьбою, боями навкулачки.
4. Релігійність, духовність. День вони починали і закінчували молитвою.
У кожному курені на покуті висіла ікона. На Різдво, Великдень, інші
свята козаки обов’язково відвідували божественну літургію. Двічі нарік
вони вирушали пішки й відвідували святі місця, вклонялися Святим
Києво-Печерської лаври, Мотронинському, Межигірському монастирям. На
кошти козаків було збудовано понад 60 церков, яким щороку братчики
жертвували золото, дорогоцінні камені.
5. Високим чинником козацької педагогіки була освіта. На Запоріжжі
існували січові, монастирські і церковнопарафіяльні школи. Наприклад, у
монастирських школах вчили грамоти, письма, закону Божого. Деякі школи
називалися «школами вокальної музики й церковного співу», де готували
добрих читців і співаків.
6. Найбільшими гріхами запорожці вважали убивство товариша, побої,
завдані у нетверезому стані, крадіжку чужих речей, пияцтво під час
походу на ворога, дезертирство, зухвалість щодо начальства, приведення
Жінки на Січ.
Освіта і виховання. Учитель запитує:
– Які факти вам відомі з історії України, що засвідчують про інтерес
козаків до освітньої справи?
Першу школу на землях «вольностей війська запорозького» було відкрито за
наполяганням Коша в 1576 році (Дніпропетровська обл.). Запорожці
спорудили одну із фортець, у якій збудували невелику дерев’яну церкву, а
при ній шпиталь і «загальну» школу, де навчалися всі бажаючі, малолітні
й дорослі.
1602 року при Пустинно-Миколаївському монастирі відкрито «монастирську»
школу.
1659 рік – на Чортомлицькій Січі було влаштовано січову військову
церкву, а при ній школу, яка називалася Січовою. Ця школа вважалася
центральною.
Існували на Запоріжжі крім монастирської та січової – парафіяльні школи,
які відкривалися при церквах краю, у центрах паланок, слободах, селах.
Відомий з історії досить цікавий факт: у час, коли Катерина II вимагала
«черні не потрібно давати освіту», запорожці ухвалили у 1766 році на
загальній раді завести при всіх церквах парафіяльні школи. Цей факт
свідчить про високий потяг до знань у козаків, а також про демократичне
ставлення козацтва до різних верств козацького суспільства.
Предметами навчання в козацьких школах були: рідна та старослов’янська
мови, письмо, лічба, Закон Божий, співи та музика.
У XVII столітті вже існувала «Козацька читанка», де містилися відомості
з історії, географії, літератури. Підручник чистив окремі факти, події,
імена людей, які творили історію рідного народу.
Велика увага у козацьких школах надавались співам – вивчались псальми,
кантати, релігійні і народні пісні.
У 1737 році – у Глухові відкрито першу музичну школу-училище.
У козацьких школах учні проходили суворий курс військово-фізичного
виховання. Як згадував один із запорожців, молодиків у школі і не в
школі учили… на коні реп’яхом… сидіти, шаблею рубати і відбиватись;
з рушниці зорко стріляти і списом добре колоти.»
Справа освіти на Січі здійснювалась за «кошти війська». За традицією,
запорожці при розподілі платні, провіанту, прибутків з шинків, лавок,
рибних і звіриних ловів, з воєнної здобичі віддавали «звичаєм узаконену»
частину на школу.
Народний живопис
Доба козацтва принесла нові образи, характери, тематику і в український
живопис. Діяння славетних лицарів Запоріжжя знайшли відображення у
художній творчості С.Васильківського, Ф.Красицького, М.Самокиша,
І.Рєпіна, О.Сластьона, О.Мурашка та інших.
Але шедевром народного мистецтва Х\/П століття, самобутнім явищем в
українській культурі стали картини із зображенням Козака Мамая.
(Учитель пропонує учням ознайомитись з репродукціями картин невідомого
автора «Козак Мамай» (XVII-XVIII ст.)
Учитель запитує:
– Що ви знаєте про Козака Мамая та відображення його образу в народному
живопису?
Цю картину намальовано понад 300 років тому, мабуть мандрівними
малярами, вихованцями Києво-Могилянської академії. У ній поєднується
український словесний фольклор (козацькі пісні, вертепний
вірш) з народним малярством та деякими традиціями іконопису. Багато
народних митців створили численні картини подібного змісту. У художніх
музеях України нині зберігається понад 75 видів картин із зображенням
Козака Мамая.
Козак Мамай – своєрідне втілення українського характеру, живущий образ
волелюбності, стійкості та невмирущості народу, це козак, котрий
протягом століть, до нападників усяких одбиваючись, плекав довічну мрію:
не воювати, не загарбати, не ярмити нікого, а в себе вдома – риштувати,
мурувати, будувати.
Козак Мамай – мандрівний запорожець, вояка і гультяй, жартун і філософ,
бандурист і співак, бабій і разом – монах, простодушний, мудрий чаклун,
безстрашний лукавець, народний герой, козарлюга, якого ні куля, ні шабля
не брали, бо він був заворожений, тобто – безсмертний, і у вогні не
горів, і у воді не тонув, бо виходив із вогню мокрим, із води – сухим.
Що ж це за дивне ім’я Мамай?
Чимало дослідників сходяться на тому, що «Мамай» нерозривно пов’язаний
зі словом «мама», яке індійською мовою означає «дядько». Це не просто
рідний дядько, а чоловік, який виховував дитину, навчав її різних
мистецтв, науки й життя. У татарській мові «мамай» означає страшну
потвору, що лякає малих дітей. Але за архівними даними відомо, що
справді існував гайдамака, якого звали Мамай (про це зазначали історик
А.Скальковський, письменник П.Куліш та етнограф Б.Грінченко). Кожна
деталь на цій картині про щось розповідає і має певне символічне
значення. Давайте спробуємо розгадати глибинне значення цього
мистецького твору.
Учитель запитує:
– Погляньте на постать козака, його обличчя, одяг, поставу, що б ви
могли про нього сказати?
– Що тримає козак у руках?
– Символом чого є кобза-бандура в руках героя?
– Погляньмо, що зображено із козаком справа?
– Символом чого виступав кінь в українському фольклорі і яке значення
він мав серед козаків?
– Зверніть увагу, яке дерево росте позаду козака? Чому саме дуб
зображено поруч із воїном?
– Які речі зобразив художник на землі навколо козака?
Ряд засобів художнього вираження допомагає виявити благородні риси
характеру козака. Взяти хоча б герб, що звисає з дерева. Він був
обов’язковим елементом шляхетських портретів. Присутність його на
картині вказує на те, що козак – вільна особа, вільна в правах із
шляхетським станом.
Неодмінним елементом козацької зброї вважалася люлька. У народі куріння
називали ділом гріховним, проте козак не міг розлучитися зі своєю
розвагою серед степової самотності.
Спис, козацький штоф та чарка були пов’язані зі смертю козака. Спис
ставився на місці поховання, штоф і чарка клалися у могилі.
Отже, картини про Козака Мамая розповідають про речі життя і побуту
козацтва, про найцінніші символи козацької звитяги, про сутність
українського характеру: відкритість української душі, щирість,
кмітливість і мужність українців, уособленням яких став Козак Мамай.
4. Узагальнення вивченого на уроці
Отже, давайте підсумуємо, що ви відкрили для себе на уроці:
Чи можемо ми вважати, що козаки стали носіями нової козацько-лицарської
культури? Назвіть аргументи, які свідчать про освітній і культурний
рівень на Січі?
Які ж цікаві факти з життя козацтва вам найбільше запам’яталися?
Які основні доброчинності були притаманні козакам, судячи зі свідчень
вітчизняних і зарубіжних науковців
У чому ж унікальність, на вашу, думку, козацької культури.
Звучить «Козацький марш».
Сьогодні ми з вами разом спробували проникнутися духом козацької доби і
побачити у козаках справжніх носіїв української культури.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
