Реферат на тему:
Організаційно-економічний механізм інвестування в аграрній сфері апк
Організаційно-економічний механізм інвестиційного процесу в умовах
ринкових відносин принципово відрізняється від традиційного в умовах
адміністративно-командної економіки: державна система розподілу ресурсів
поступається механізму переливу капіталу залежно від попиту і
пропозиції, що якісно змінює структуру та джерела інвестицій. Проте без
відповідного впливу держави інвестиційна діяльність протікає в’яло і в
багатьох випадках неефективно, що і відбувається нині в сільському
господарстві України. В зв’язку з цим актуального значення набуває
розробка і впровадження дієвого механізму стимулювання інвестиційної
діяльності аграрних підприємств, пошуку форм, методів і джерел залучення
інвестицій, системне використання інвестиційних потоків на відновлення і
вдосконалення матеріально-технічної бази, технології та організації
виробництва продукції як ключові заходи в пожвавленні аграрної
економіки.
Проблемам державного регулювання, формування і реалізації інвестиційної
політики, становлення економічного механізму інвестиційної діяльності в
сільському господарстві України присвячені наукові праці багатьох
учених-економістів, зокрема К.С.Берестового, О.Г.Бобрової,
О.А.Бондаренка, О.П.Бондарчука, С.О.Гуткевич, О.М.Дуфенюк, М.І.Кісіля,
В.В.Ковальова, М.Ю.Коденської, Г.П.Лайко, О.М.Могильного,
Г.М.Підлісецького, Г.В.Сєніної, А.В.Чупіса, В.С.Шебаніна та ін.
Питання інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств
розглядалися в багатьох наукових працях, однак праксеологічні проблеми
поліпшення інвестиційно-інноваційної і техніко-технологічної діяльності
аграрних підприємств ще не мають остаточного вирішення. Тому наукова
спрямованість у статті полягає в теоретичному обґрунтуванні й
практично-методичній розробці моделі макроекономічного сприяння та
формування інструментів організаційно-економічного механізму
інвестування в аграрній сфері АПК.
Під такою дефініцією як “механізм” прийнято розуміти систему, або
спосіб, що визначає порядок певного виду діяльності, деяких ланок та
елементів, що приводять їх у дію [5, с. 355], а також внутрішню будову,
систему, сукупність станів і процесів, з яких складається звичайне явище
[3]. В економічній літературі термін “механізм” часто використовується в
поєднанні з означенням “економічний”, “організаційний”,
“організаційно-економічний”, “господарський”, “ринковий” тощо, а в
спеціальній літературі немає чіткого розмежування сфер застосування цих
дефініцій.
Організаційно-економічний механізм інвестування в аграрній сфері АПК
слід розглядати як систему організаційних, економічних, правових,
управлінських і регулюючих дій, способів і процесів, які формують і
впливають на порядок здійснення інвестиційної діяльності й протікання
інвестиційних процесів у сільському господарстві, що приведе до
досягнення очікуваних економічних, соціальних, екологічних та інших
результатів.
Останні роки у сільському господарстві України були періодом становлення
нових господарських відносин, побудованих на принципах приватної
власності на землю і майно. В ході реформування на базі 11,3 тис.
колективних сільськогосподарських підприємств було створено близько 60
тис. нових господарських суб’єктів. Проте обсяг сільськогосподарського
виробництва у суспільному секторі аграрної економіки зменшився на 64,6
%, або з 75,7 млрд грн. у 1990 р. до 26,8 млрд грн. у 2005 р., а в
господарствах населення — зріс у 1,4 раза (з 28,8 до 39,5 млрд грн.).
Питома вага фермерських господарств у виробництві аграрної продукції
становить лише 2-4 % і не впливає на загальний розвиток галузі.
У структурі випуску товарів і послуг за галузями економіки України
частка сільського господарства зменшилась з 18,7 % у 1990 р. до 10,7 % у
2004 р. Спостерігається аналогічна тенденція зниження питомої ваги
валової доданої вартості сільського господарства — з 25,5 % у 1990 р. до
12,1 % у 2003-2004 рр. Погіршуються результати фінансово-господарської
діяльності аграрних підприємств, частка збиткових сільгосппідприємств
збільшилася з 0,4 % у 1990 р. до 33,8-53,8 % у 2000-2004 рр. Як
наслідок, загальмувався відтворювальний процес: вартість основних
засобів сільського господарства з року в рік має тенденцію до зменшення:
у 1990 р. вона становила 78 млрд крб., або 16,5 % від загальної суми по
народному господарству, а за 2000-2004 рр. ця частка поступово
зменшувалась із 11,7 % до 7,4 %, або з 96,6 до 77,3 млрд грн. Невтішною
є прогнозована тенденція зменшення основних видів техніки.
Починаючи з 1990-1991 рр. парк сільськогосподарської техніки невпинно
зменшується. Провівши кореляційно-регресійний аналіз у часовому ряді,
можна очікувати, що до 2010 р. кількість тракторів зменшиться до 132,2
тис. од., вантажних автомобілів — 111,8 тис. од., зернозбиральних
комбайнів — 24,2 тис. од., що становитиме — відповідно 25,7, 37,3 та
28,0 % до технологічної потреби. Готовність техніки до відповідних
сезонів польових робіт дуже низька: тракторів — у межах 0,64-0,80;
зернозбиральних комбайнів — 0,74-0,79; вантажних
автомобілів — 0,66-0,75; іншої техніки — 0,64-0,75.
Крім того, збільшується ступінь зносу основних фондів аграрних
підприємств: у 1990 р. — 26,1 %, а вже до кінця 2004 р. він перевищив 50
% (за експертними оцінками — 90 %), тобто виробничо-технічна база
аграрних підприємств потребує нагального відновлення, що можна зробити
через активізацію інвестиційних процесів у сільському господарстві.
За розрахунками науковців Інституту аграрної економіки УААН потреба в
основних засобах оцінюється в 400-540 млрд грн., з них на оновлення
машинно-тракторного парку аграрних підприємств на рівні технологічної
потреби необхідно 150-200 млрд грн. [2]. Отже, дефіцит інвестиційних
ресурсів очевидний.
Для матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських
підприємств, пожвавлення аграрної економіки галузь потребує значних
обсягів інвестицій. Проте рівень інвестування в аграрній сфері за
останні роки залишається надзвичайно низьким (табл. 1).
Таб. 1. Динаміка обсягів інвестицій в основний капітал в економіку
України та у сільське господарство
Показник
Рік
2004/1990, %
19901
2000
2002
2004
на 01.07.2005
Інвестиції в основний капітал — всього, млн грн.
55368
13955
37177,9
75714,4
30615,7
136,7
у т.ч., у сільському господарстві
11799
496
1854,1
3277,7
1184,5
27,8
з них іноземні інвестиції, млн дол. США
8,52
6,3
24,8
20,2
8,03
237,64
Частка інвестицій в основний капітал сільського господарства до
загального підсумку, %
21,3
3,7
5,0
4,3
2,8
х
Обсяг капітальних інвестицій на 1 га сільськогосподарських угідь, тис.
грн.
304,8
16,7
68,8
139,5
…
45,8
Примітка. 1 у порівняних цінах 1996 р.;
2 вперше зафіксовані в 1994 р.;
3 на 01.07.2005 р.;
4 2004/1994.
Загальний обсяг інвестицій в основний капітал в економіку країни у
1990-2004 рр. зрівноважився, проте у сільському господарстві порівняно з
1990 р. він знизився: в 24 рази у 2000 р., у 6 разів — у 2002 р. та в 4
рази — у 2004 р. Обсяг капітальних інвестицій на 1 га
сільськогосподарських угідь з 1990 р. до 2000 р. зменшився в 18,3 раза,
або з 304,8 до 16,7 тис. грн., а починаючи з 2001 р. він має поступову
тенденцію до збільшення (у 2004 р. — 139,5 тис. грн.), проте цей обсяг
ще не досяг навіть 50 % рівня 1990 р.
Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці України, тут
виробляється 11-15 % валової продукції, 12-16% доданої варстості, однак
на галузь припадає лише 3,7-5,0 % усіх інвестицій в економіку країни.
Сільське господарство України разом з іншими складовими АПК забезпечує
близько 30% валового внутрішнього продукту, зайнятість майже третини
працюючого населення, виробництво 95 % товарів масового вжитку,
утримання сільської поселенської мережі з 15 млн жителів, а отже
потребує такої державної політики і підтримки, яка б забезпечила
привабливість інвесторам, мотивацію для здібного “молодого”
агроменеджменту, сприятливі умови життя та достойну оплату праці
сільських жителів.
Верховною Радою України у січні 2001 р. було прийнято Закон України “Про
стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004
р.”[7], який визначив основні засади державної політики підтримки
сільського господарства. Останнє визнано пріоритетною галуззю народного
господарства і встановлено, що частка видатків державного бюджету на
фінансування розвитку сільського господарства має бути не менше 5 %.
Щорічно обсяги підтримки сільськогосподарських товаровиробників за
рахунок коштів державного бюджету збільшувалися, але так і не досягли
передбачених 5% коштів до видатків державного бюджету (табл. 2).
Таб. 2. Видатки державного бюджету, спрямовані на розвиток сільського
господарства, млн грн.
Показник
Рік
Усього
2001
2002
2003
2004
Видатки державного бюджету — всього
46569,6
53891,2
58692,5
81561,0
240714,2
у т.ч., спрямовані на підтримку сільського господарства
962,9
1752,4
2851,3
3107,4
8673,9
Питома вага, %
2,07
3,25
4,86
3,81
3,60
В Україні триває дискусія серед економістів, експертів, науковців,
політиків стосовно “одержавлення” сільськогосподарської галузі.
Безумовно, повернення до старої системи тотального втручання держави вже
не буде, але і вільний (стихійний) ринок, що вже показав свою руйнівну
силу, не може бути головним важелем аграрної політики. У розвинених
країнах Заходу аграрний сектор є значною мірою одержавленим. Близько
половини бюджету ЄС витрачається щорічно на субсидії фермерам, а рівень
державної підтримки в структурі валового їх доходу в різних країнах
коливається від 35 до 70 %. В Україні цей показник в 11 разів нижчий [9,
с. 12].
Як зауважив Міністр аграрної політики О. Баранівський, за оцінками
Світового банку рівень державної підтримки сільського господарства в
Україні є практично найнижчим — 0,6 % від валового внутрішнього
продукту, тоді як навіть у Білорусі цей показник становить 18 % [8].
Вітчизняний аграрний сектор нині є інвестиційно непривабливим, про що
яскраво свідчить зниження інвестиційної активності сільськогосподарських
підприємств, майже повна відсутність довгострокового банківського
кредитування, залучення іноземних інвестицій та неефективна
амортизаційна політика в АПК.
Аграрний сектор у 2000-2004 рр. займав у сегменті банківських кредитів
лише 4,1-6,7 % (у 1990 р. — 40 %), проте спостерігається позитивна
тенденція збільшення обсягів кредитування аграрних підприємств. Так, у
2000 р. було залучено 0,8 млрд грн. кредитних коштів, у 2002 р. — 2,6; у
2004 р. — 5,2 та в 2005 р. — 7,4 млрд грн., з яких понад 4,3 млрд
грн. — а пільговими схемами. Загальна ж потреба українського села в
кредитах становить близько 18 млрд грн. щорічно.
Невтішною є тенденція зменшення обсягів ліквідної застави — машин,
обладнання, транспортних засобів, робочої та продуктивної худоби.
Якщо вартість основних засобів і надалі знижуватиметься (середнє
зниження за 2000-2004 рр. становить 14,4 %), то їх ліквідність для
банків ставатиме все більш сумнівною і через 3-5 років можливості
залучення кредитних ресурсів під заставу цих активів будуть мізерними.
Велика нерівномірність державної підтримки аграрних підприємств у 2004
р. підтверджується тим, що 40 % підприємств не мали такої підтримки
(крім податкових пільг), 30 % отримали лише 3 % загальної суми
підтримки, що становило менше 1 % до реалізованої ними продукції, а 6 %
підприємств отримали 74 % суми підтримки, яка становила 10 % до
реалізованої ними продукції. Здешевлення вартості кредитів отримали лише
третина аграрних підприємств, а техніки — менше 10 %. Крім того, в
більшості випадків бюджетні кошти перекачуються від виробників
агропродукції через систему цін і тарифів до їх суміжників (партнерів і
посередників) понад 2/3 обсягів підтримки [4, с. 44].
o
$
&
*
,
:
Список літератури: Андрійчук В.Г., Зубець М.В., Юрчишин В.В. Сучасна аграрна політика: проблемні аспекти. — К.: Аграрна наука, 2005. — 140 с. Білоусько Я.К., Питулько В.О., Товстопят В.Л. Державна підтримка техніко-технологічного забезпечення аграрного виробництва // Економіка АПК. — 2005. — № 5. – С. 31-32. Великий тлумачний словник сучасної української мови. — К.: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001. — 1440 с. Гайдуцький П.І. Про основні засади реформування системи державної підтримки сільського господарства та сільської території // Економіка АПК. — 2005. — №11. – С. 43-48. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.2 / Редкол.: С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. — К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 848с. Закон України “Про державну підтримку сільського господарства” від 24.06.2004 р. №1877 (із зм.) // www.rada.gov.ua. Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років” від 18.01.2001 р. №2238 (із зм. і доп.) // www.rada.gov.ua. Запаморочення від успіхів немає // Товариш. — 2005. — №76(763). – С. 4. Кириленко І.Г. Аграрна реформа в Україні: надбання, проблеми // Економіка АПК. — 2005. — № 5. — С. 8-14. Кісіль М.І. Тенденції і напрями активізації аграрного інвестиційного процесу // Економіка АПК. — 2002. — №4. – С. 66-71. Могильний О.М. Державне регулювання аграрної сфери. — Ужгород: ІВА, 2005. – 400 с. Радіозвернення Президента України Віктора Ющенка до українського народу // Урядовий кур’єр. — 2005. — №212. – С. 1-2.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
