.

Інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття управлінських рішень щодо збереження та відтворення трудових ресурсів на місцевому рівні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
273 2390
Скачать документ

Реферат на тему:

Інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття управлінських рішень щодо
збереження та відтворення трудових ресурсів на місцевому рівні

Трудові ресурси – це частина населення країни, що має необхідний
фізичний розвиток, здоров’я, освіту, культуру, здібності, кваліфікацію,
професійні знання для роботи у сфері суспільно корисної діяльності [14].

Очевидно, що перспективи досягнення посткризової стабілізації
суспільно-економічного стану в Україні та подальших прогресивних змін
залежать як від позитивної макроекономічної динаміки, так і від
вирішення соціально-демографічних проблем, зокрема поліпшення
соціально-економічної структури населення, забезпечення належних умов
для формування й реалізації трудового потенціалу.

У сучасних умовах населення набуває роль провідної продуктивної сили.
Результативне виконання цієї ролі можливо за умови соціалізації
економіки, зростання на державному, регіональному й місцевому рівнях
інвестицій у розвиток соціальної сфери, яка і забезпечує відтворення та
розвиток населення.

Саме тому успішна соціальна політика дає як соціальний, так і
економічний ефект. Перший виявляється в поліпшенні параметрів
відтворення людського потенціалу та гармонізації соціальних відносин,
другий – у результатах стимулювання продуктивної поведінки найбільш
значущих соціально-економічних груп населення [4].

Створення умов інноваційного розвитку економіки потребує пошуку
механізмів залучення перспективного ресурсу у вигляді знань, інформації,
інтелектуального потенціалу. Отже, сьогодні людина як основний носій цих
ресурсів стає визначальним чинником соціального й економічного прогресу.
Нині економічного успіху досягають не ті країни, які мають багато
природних ресурсів, а ті, в яких є кваліфікована робоча сила. За умов
вичерпання екстенсивних чинників економічного зростання і необхідності
запровадження нових технологій, прогресивних методів організації
виробництва вирішального значення набувають цілеспрямовані дії та
інвестиції, направлені на формування трудового потенціалу, людського
капіталу, які і є запорукою інноваційного розвитку, у тому числі, нашої
країни. Тільки достатня кількість кваліфікованої робочої сили може
забезпечити високу якість та результативність соціально-економічних
перетворень.

Трудовий потенціал – це сукупна здібність до праці, потенційна трудова
дієздатність суспільства. Він є похідним від людського потенціалу и
одночасно складовою економічного потенціалу держави у цілому, який
характеризує можливості економіки у виробництві матеріальних благ,
наданні послуг, задоволенні економічних потреб суспільства.

Треба зазначити, що потенціал взагалі та людський потенціал зокрема не є
незмінною величиною, його можна трактувати як певну даність, що
характеризує її носія.

Якісна сторона трудового потенціалу суспільства визначається:

– станом здоров’я працездатного населення, показниками його
психофізіологічного розвитку;

– професійно-кваліфікаційним рівнем працездатного населення, тобто
рівнем загальної і професійної освіти, наявністю певних знань і
практичного досвіду й навичок;

– соціально-особовими характеристиками.

Кількісна сторона трудового потенціалу вимірюється чисельністю
працездатного населення і ресурсами робочого часу (потенційним фондом
робочого часу) [14].

Як вже говорилося раніше, саме населення стає головним суб’єктом
соціально-економічних перетворень. Його чисельність, структура,
розселення по території, рівень життя та інші якісні й кількісні
показники стають сутнісними характеристиками як сучасного стану держави,
окремих регіонів, так і перспектив розвитку. Тому одним з основних
завдань влади є проведення ефективної демографічної політики,
спрямованої на збільшення тривалості життя, трудової активності,
збереження та зміцнення здоров’я населення.

Відомо, що демографічну ситуацію на державному й місцевому рівнях
характеризують за допомогою відповідних показників, які широко
використовуються при складанні науково обґрунтованих оцінок та прогнозів
тенденцій демографічних процесів, формуванні соціальної та економічної
політики, визначенні цілеспрямованих дій щодо відтворення населення,
зокрема трудових ресурсів, забезпечення життєдіяльності мешканців
відповідної території.

Аналіз демографічних показників природного руху населення в Україні
свідчить про існуючу небезпеку щодо збереження та відтворення населення
у цілому й трудових ресурсів зокрема.

У якості типового прикладу демографічних процесів, які відбуваються в
країні, може бути використана ситуація в Одеській області, де негативні
тенденції відтворення населення є наслідком низького рівня
народжуваності та високого рівня смертності.

Коефіцієнт народжуваності за 2006 рік по Одеській області становив 10,5
проміле на 1 тис. осіб і був у 1,6 рази меншим, ніж коефіцієнт
смертності (16,3 проміле).

На 1 січня 2007 року загальна чисельність жителів Одеської області
становила 2395,5 тис. осіб, упродовж 2006 року їх кількість зменшилась
на 6,8 тис. осіб або на 0,3 відсотка. При цьому чисельність міського
населення зменшилась на 2,4 тис. осіб (0,1 відсотка), сільського – на
4,4 тис. осіб (0,5 відсотка). Коефіцієнт природного скорочення в цілому
по області на початок 2007 року становив 5,8 на 1 тис. осіб, а в деяких
районах – значно більше, зокрема в Ананьївському – 13,3 проміле,
Котовському – 12,6 проміле, Балтському – 11,5 проміле, Ширяївському –
10,3 проміле, Миколаївському – 9,4 проміле, Любашовському – 9,1 проміле,
Арцизському – 9,0 проміле, Саранському – 8,2 проміле.

Серед демографічних показників найбільш важливими для розуміння
демографічних процесів є вікові показники смертності, зокрема смертність
немовлят та смертність у працездатному віці. Саме рівень смертності у
цих вікових групах зумовлює рівень відтворення населення, визначає
середню очікувану тривалості життя і, таким чином, у комплексі впливає
на кількість трудових ресурсів окремих територій й країни у цілому.

В зв’язку з тим, що показник середньої очікуваної тривалості життя
значною мірою залежить від рівня смертності серед дітей, молоді та осіб
працездатного віку, він має більш практичне значення, ніж загальний
рівень смертності, на який значно впливає висока частота та питома вага
смертності населення непрацездатного віку.

Що стосується рівня смертності населення працездатного віку в Україні,
то протягом багатьох років він залишається катастрофічно високим. Так, у
2003 р. цей показник складав 619,7 на 100 тис. нас., що у 2–4 рази вище
порівняно з європейськими країнами. Особливістю смертності у
працездатному віці є так звана «надсмертність» чоловіків: у 2003 р.
показник смертності чоловіків в працездатному віці від усіх причин у 3,6
рази перевищував смертність жінок, що є надзвичайно загрозливим як для
сфери промислового виробництва, так і для відтворення нації. Ця ситуація
зберігається і сьогодні. Незворотні втрати життя чоловіків у
репродуктивному віці, який практично збігається з працездатним,
деформують статеві співвідношення у суспільстві, обумовлюють значну
кількість одиноких жінок, неповних сімей та дітей-сиріт. За прогнозними
розрахунками, смертність працездатного населення за умови всіх незмінних
чинників буде збільшуватися як за рахунок змін у статево-віковій
структурі, так і в зв’язку з поширенням факторів ризику [9].

– Негативний показник природного приросту населення як в Одеській
області так, і у державі в цілому є сукупним результатом:

– вкрай низької народжуваності;

– високого рівня смертності населення;

– природного спаду і депопуляції (абсолютне зменшення чисельності)
населення;

– високого рівня надсмертності чоловіків у працездатному віці;

– відносно низької тривалості життя населення (щодо розвинених країн) і
дуже великою її різницею у жінок і чоловіків;

– старіння населення і трудових ресурсів.

Серед чинників, що впливають на народжуваність, є:

– зменшення числа шлюбів і збільшення числа розлучень;

– активне залучення жінок до суспільного життя;

Oe

O

O

gdap

диспропорція в статевому складі населення, незалежно від причин, що її
обумовлюють – особливості розвитку виробничих відносин, міграційні
процеси, наслідки воєн;

– зайнятість певної частини жінок у виробництві з небезпечними та
шкідливими умовами праці;

– незадовільний стан репродуктивного здоров’я жінок;

– економічна ситуація в суспільстві [12].

Не потребує доказів твердження, що рівень смертності, тривалість життя,
а також, певною мірою, народжуваність залежать від стану здоров’я людей.
Саме тому здоров’я населення є одним з найголовніших чинників, який
впливає на кількість та якість трудового ресурсу, його потенціал.
Здоров’я становить базову складову людського капіталу [5] і є
найважливішим елементом національного багатства, необхідною умовою
ефективності продуктивних сил суспільства, сучасного розвитку нації.
[8].

Об’єктивно здоров’я надає можливість особистості повноцінно проявляти
свої фізичні, психічні та соціальні якості і тому абсолютно необхідне
для формування вільної, різнобічно розвинутої особистості та створює
реальні передумови для задоволення індивідуальних, колективних і
громадських матеріальних та духовних потреб і, перш за все, потреби
повноцінно працювати.

Існує багато дефініцій поняття «здоров’я». З точки зору збереження та
відновлення трудових ресурсів досить доречне визначення здоров’я дає
академік В. П. Казначеєв: «Здоров’я – це процес збереження та розвитку
біологічних, психологічних функцій, оптимальної працездатності та
соціальної активності людини при максимальній тривалості життя» [12].
Втрата здатності повноцінно виконувати трудові функції є головним
наслідком втрати людиною здоров’я.

Незадовільний стан здоров’я населення, особливо його працездатних
контингентів, входить у число специфічних обмежувачів економічного
зростання. Захворювання є основною причиною смерті, тимчасової та
стійкої втрати працездатності, що призводить до значних економічних
збитків суспільства, чим й обумовлене велике соціально-економічне
значення охорони громадського здоров’я.

За оцінками фахівців, у Росії, станом на кінець 2004 року, втрати
ресурсів здоров’я працездатного населення склали величину, що відповідає
43 % ВВП. Економічні втрати країни тільки через передчасну смертність
населення в період трудової активності досягли за останнє десятиліття
1,5 трл. доларів. [13].

Особлива роль у зменшенні трудового потенціалу належить професійній
захворюваності. За даними Російської академії медичних наук, за останнє
десятиліття у Росії зареєстровано понад 120 тис. хворих з вперше
встановленим діагнозом профзахворювання. Відзначається стійка тенденція
до зростання професійної захворюваності серед працюючих жінок, у першу
чергу дітородного віку, на яких припадає до чверті всіх виявлених
профзахворювань.

До 98,5 % хвороб від загального числа профзахворювань є хронічними, що
створює обмеження професійної придатності і працездатності. Тяжким
наслідком захворюваності працездатного населення є інвалідизація. На
відміну від захворюваності з тимчасовою втратою працездатності,
інвалідність характеризується повною або частковою неможливістю
продовжувати професійну діяльність за станом здоров’я. Результатом цих
процесів є постійне зростання тягаря економічних витрат суспільства на
компенсаційні виплати, пов’язані з погіршенням здоров’я осіб
працездатного віку.

Наведені дані достатньою мірою корелюють з медико-демографічною
ситуацією, яка склалась в нашій державі, тому збереження існуючого у
країні рівня смертності та захворюваності працездатного населення може у
досить короткий термін привести до значного дефіциту трудових ресурсів.

Звісно, що здоров’я населення залежить від соціального й економічного
добробуту, рівня зайнятості, особистих доходів та інших чинників.
Важливу роль у забезпеченні здоров’я відіграють здоровий спосіб життя,
збалансоване й адекватне харчування, належні умови буття, стан
оточуючого середовища, спадкоємність, а також організація ефективної
медичної допомоги населенню [8].

Розглядаючи здоров’я населення з точки зору трудового потенціалу,
важливо окремо зважати на умови праці. За даними Російської академії
медичних наук, від 20 до 40 % трудових втрат внаслідок хвороб прямо або
побічно пов’язані з незадовільними умовами праці.

Світовий досвід показує, якщо результативні витрати на проведення
заходів у області захисту професійного здоров’я трудящих складають
близько 0,2 % від ВВП, то відсутність таких заходів обходиться державі в
20 % від ВВП.

Таким чином фактори, що визначають здоров’я, мають різноплановий,
міжгалузевий характер. Вплив на ці фактори може здійснюватись через
відповідні системи, які повинні забезпечувати населенню можливість
задоволення своїх потреб щодо умов життя та праці, освіти, медичної
допомоги, соціального захисту, фізкультури та спорту, культури та
дозвілля, охорони оточуючого середовища тощо.

З огляду на це, загальну відповідальність за стан здоров’я населення
спроможна нести тільки держава, яка здійснює владні повноваження,
застосовуючи правові, економічні, організаційні, інформаційні та інші
механізми державного управління.

Державне управління – цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив
держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та
діяльність особи, окремих соціальних груп, суспільства у цілому з метою
досягнення цілей, відображених у Конституції та законодавчих актах,
шляхом запровадження державної політики через органи державної влади,
які наділені необхідною компетенцією. В свою чергу функціонування
органів державної влади та місцевого самоврядування щодо досягнення
цілей державної політики, зокрема у соціальній та економічній сфері,
забезпечується прийняттям відповідних управлінських рішень [2; 3; 11].

Прийняття рішень є особливою й дуже важливою функцією управління. Саме
рішення, що приймаються керівниками, визначають не тільки
результативність та ефективність діяльності, але й можливість стійкого
розвитку у мінливому соціально-економічному оточенні. Ухвалення
обґрунтованого, об’єктивного рішення – одне з найбільш важливих умов
продуктивного існування суспільства і держави [6].

Підготовка та прийняття управлінського рішення передбачає, передусім,
збір й обробку інформації. У свою чергу, оптимальність рішення залежить
від того, наскільки інформація є достовірною, об’єктивною та своєчасною.

Інформаційне забезпечення – це фундамент, на якому будується
управлінська діяльність державного апарату. З цієї точки зору інформацію
варто розглядати як певну сукупність різних повідомлень, зведень, даних
про відповідні предмети, явища, процеси, відносини, які, будучи
зібраними, систематизованими і перетвореними на придатну для
користування форму, відіграють у процесі прийняття й реалізації
державного управлінського рішення виняткову роль [1].

Таким чином, вкрай важливим є визначення джерел, обсягу та характеру
інформації, необхідної для формування та ухвалення державного
управлінського рішення.

Як вже зазначалося, кількість трудових ресурсів, їх потенціал є похідною
від рівня громадського здоров’я, ступеня задоволення населенням своїх
основних потреб, стану оточуючого людей соціально-економічного та
природного середовища, іншими словами, від умов, якості й рівня життя.

Вимір рівня життя населення здійснюється шляхом застосування відповідних
показників та індикаторів, які можуть віддзеркалювати прямі ознаки, що
характеризують рівень життя безпосередньо, наприклад, споживання
основних продуктів харчування тощо, й непрямі, що відображують рівень
життя опосередковано, наприклад, демографічні показники. Ще одною групою
показників та індикаторів є ті, що відбивають ступінь задоволення
фізичних, соціальних та духовних потреб людей [14].

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020