.

Громадянське суспільство як базис розвитку секторної основи соціального партнерства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
365 2719
Скачать документ

Реферат на тему:

Громадянське суспільство як базис розвитку секторної основи соціального
партнерства

Нові соціально-економічні умови сьогодення потребують і принципово
інших відносин між державою і суспільством, що складаються в процесі
їхньої взаємодії. Цими відносинами стали відносини соціального
партнерства – специфічний механізм взаємодії соціальних груп, причому як
олігополістичних, так і латентних, що здійснюється рівноправними
суб’єктами на добровільних засадах і на принципах довіри з метою
розв’язання актуальних проблем соціально-економічного розвитку [15].

Актуальність дослідження участі громадськості в процесах соціального
партнерства з органами публічної влади зумовлюється реальними
соціально-економічними процесами, зокрема:

подальшим розвитком демократизації суспільства, інтеграцією України у
світове співтовариство;

глобальними структурними процесами в економіці, розвитком ринкових
відносин в усіх сферах діяльності держави;

зниженням рівня і погіршенням якості життя більшості громадян;

суттєвим зниженням потенціалу трудових ресурсів держави;

недостатнім обсягом фінансування та низькою економічною ефективністю
використання ресурсів охорони здоров’я;

незадовільною екологічною ситуацією в країні;

низькою активність участю громадськості в суспільному житті;

зниженням персональної відповідальності кожного громадянина перед собою
і суспільством.

Про важливість наукового пошуку у сфері взаємодії влади і громадянського
суспільства свідчать численні наукові праці українських авторів Е.
Гансової, В. Жукова, Г. Задорожного, В. Лісового, В. Мартиненко, П.
Надолішнього, В. Надраги, В. Нанівської, С. Наумкіної, Н. Нижник, В.
Токовенко, В. Работи, С. Рябова, В. Ситника, В. Скуратівського, А.
Стойка.

До теми міжсекторної взаємодії звертаються також новітні російські (Г.
Атаманчук, П. Кудюкин, Г. Семигин, В. Тихомиров, В. Франчук, В.
Щедряков, В. Якімець, ін.) та зарубіжні академічні дослідження (Ч.
Барбер, Р. Бискуп, В. Бихельбауер, П. Гринер, К. Поппер, К. Малена, А.
Пилинка, Дж. Сорос, Ф. Фукуяма та ін.).

Проте, незважаючи на численні теоретичні і практичні розробки, пов’язані
з окремими складовими міжсекторної взаємодії, наукове обґрунтування
феномену громадянського суспільства як базису для розвитку секторної
основи соціального партнерства, загалом залишається недостатнім. У
з’ясуванні цих питань полягає проблематика нашої статті.

Метою статті є аналіз феномену «громадянського суспільства» як базису
для розвитку секторної основи соціального партнерства.

Серед дослідників немає наразі однозначного ставленння до такого
феномену як громадянське суспільство. Воно описується сьогодні багатьма
публіцистами, науковцями, політиками як деяка сакральна мета, як
прекрасна, але недосяжна чи досяжна через невизначений час мрія про те,
щоб в Україні з’явилось громадянське суспільство, яке спромоглось би
захистити себе і діяти незалежно від того, що з цього приводу вважає
державна влада.

Спираючись на різні тлумачення [2-6; 9; 13; 16-20], громадянське
суспільство в нашому дослідженні будемо розглядати як особливим чином
структуровану сферу соціуму, сукупність міжособистісних відносин і
взаємодій економічних, культурних та інших структур чи інститутів, що
взяті ізольовано від політичної влади і містять в собі весь спектр
неполітичних відносин. Іншими словами, громадянське суспільство – це
сукупність всіх недержавних суспільних відносин та інститутів, що
відображає різноманітні цінності, інтереси і потреби людей.

Взаємодія громадянського суспільства та держави складається із двох
взаємно відповідальних впливів: держави на громадянське суспільство й
громадянського суспільства на державу. Принагідно відзначимо, що кожній
із сторін діалогу треба розуміти особливості функціонування (правила і
стандарти роботи) партнера. Виявлення та дотримання узгодженого формату
взаємодії організацій громадянського суспільства та органів публічної
влади суттєво підвищує ефективність діалогу.

Тому наразі для України актуальним є питання зміни відносин між органами
публічної влади та громадськості у процесі формування системи
демократичного урядування. При цьому постає проблема досягнення
необхідного балансу між державою та механізмами її впливу на
суспільство, з одного боку, і громадянським суспільством – з другого.
Такий баланс із погляду багатьох українських і зарубіжних вчених є
необхідним для побудови демократичної, соціально спрямованої держави
[1-5; 8; 10; 11-13; 16; 20]. Ці автори застерігають від двох
неприпустимих станів у розвитку країни – зведення до мінімуму або
громадянських свобод, або впливу держави. Історія має негативні приклади
і першого, і другого, коли народ розраховується за це десятиліттями
скрути та злиднів.

Щоб запобігти цьому, треба створити необхідні умови для становлення як
сильної держави, так і розвинутого громадянського суспільства. І це має
стати обов’язковим при виборі альтернатив управлінських дій на всіх
стадіях і етапах державного управління, тобто в процесах
державотворення, розроблення державної політики та втілення її у життя.
Мова йде про паритет сил як головну умову партнерства, адже, за винятком
рідкісних випадків, партнерство між сильним і слабким неможливе.

Слід визнати, що в основі існуючого ентузіазму щодо громадянського
суспільства багато в чому лежить й захопленість неурядовими
некомерційними організаціями (ННО), зокрема, такими, як групи захисту
суспільних інтересів. До них належать організації, що займаються
наступною проблематикою: навколишнє середовище, права людини, проблеми
жінок, контроль над електоральними процесами, боротьба з корупцією та
інші благі справи. Кількість цих організацій за останні роки
збільшується в геометричній прогресії, особливо в країнах, що здійснюють
перехід до демократії. Однак було б помилкою дорівняти ННО й
громадянське суспільство. У правильному розумінні громадянське
суспільство – поняття більш широке.

Через унікальну позицію ННО поза державним і комерційним секторами, їх
переважно невеликого розміру, зв’язку з населенням, їхньої гнучкості, і
здатності організовувати приватну ініціативу на суспільно-корисні цілі,
вони стали являти собою стратегічно важливих партнерів у пошуку
«серединного шляху» між сподіваннями тільки на ринок, або тільки на
державу.

Проте громадянське суспільство справді не обмежується інститутами. Як
соціокультурний феномен воно є певним типом (моделлю) соціальної
організації взаємодії. Його якісними характеристиками є: довіра,
взаємодопомога, толерантність, здатність до кооперованих дій, віра людей
у свої сили, зорієнтованість на громадські справи, почуття
відповідальності [5].

Окремо стоїть проблема включення в громадянське суспільство організацій
бізнесменів. Дійсно, частина бізнесменів включена у владні структури,
існують політико-економічні холдинги. Але переважна більшість
промисловців і підприємців, навіть ті, що дають хабарі чиновникам, до
влади не належить і страждає від криміналізації суспільства. Громадські
організації промисловців і підприємців можуть зіграти важливу позитивну
роль у розвитку громадянського суспільства.

Отже, можемо констатувати, що «третій сектор» є однією з головних ланок
громадянського суспільства в Україні. Але в умовах становлення системи
демократичного врядування існують підстави відносити до елементів
громадянського суспільства політичні партії, недержавні ЗМІ і громадські
організації бізнесменів, які не включені у владу. Критерій
«недержавності» може бути досить ефективним для визначення структури і
функцій громадянського суспільства в Україні.

Словосполучення «незалежність від держави» не завжди означає
протистояння державі. Інститути і організації громадянського суспільства
можуть здійснювати різні стратегії щодо держави: зміна інститутів
держави, модернізація держави, оволодіння владними важелями, підтримка
держави, нейтралітет стосовно держави тощо.

У ході опитування [5] керівникам українських ННО було запропоновано
назвати ті організації і структури, що могли б бути зацікавлені в
співробітництві з їх об’єднанням. Їх спектр досить широкий, але в цілому
можна виділити кілька тенденцій у відповідях на це питання:

по-перше – органи влади, тому що суспільні об’єднання, на думку
респондентів, вирішують безліч задач, що входять у компетенцію останніх;

по-друге – комерційні структури, через наявність можливості зниження
податків;

по-третє – будь-які організації, що функціонують у подібних сферах
діяльності.

Як бачимо, пріоритетом є соціальне партнерство «ННО – влада – бізнес».
Очевидно, керівники ННО вважають, що конструктивна взаємодія з цими
силами має вирішальне значення для успішної діяльності їхніх об’єднань.
Ідея соціального партнерства, поки нова для сьогоднішньої України,
набирає силу не тільки в гаслах функціонерів третього сектора, але в
конкретних справах і намірах.

Респондентами були сформульовані принципи співробітництва їх об’єднань з
іншими організаціям і структурами, серед яких найчастіше згадувалися
наступні: добровільність (74,7 %), спільність інтересів (62,3 %),
взаємовигідність (38,1 %), рівноправність (36,2 %). Звернемося до
аналізу питання про те, що має вирішальне значення для успішної
діяльності українських суспільних об’єднань. Тільки 3 % респондентів не
змогли дати відповідь на це питання.

Взаємодія громадянського суспільства та держави складається із двох
взаємно відповідальних впливів: держави на громадянське суспільство й
громадянського суспільства на державу. Принагідно відзначимо, що кожній
із сторін діалогу треба розуміти особливості функціонування (правила і
стандарти роботи) партнера. Виявлення та дотримання узгодженого формату
взаємодії організацій громадянського суспільства та органів публічної
влади суттєво підвищує ефективність діалогу.

‚„TH

a

„a

? (напр., потрапити до якогось елітного клубу або асоціації досить важко
навіть заможним громадянам). Політичні партії США і Великої Британії
слабко централізовані і в періоди між виборами різко обмежують
організаційну роботу. Континентально-європейський тип громадянського
суспільства характеризується більшою централізацією партій і профспілок,
більшою кількістю політичних партій, які створюють коаліції
загальнонаціональних об’єднань і організацій. Елітних, закритих або
напівзакритих об’єднань значно менше. Отже, в суспільстві домінують
великі професійні, галузеві, культурні організації, які більш згуртовані
і дисципліновані, мають, згідно з конституціями, ширші повноваження. На
них зважають уряди, створюються спільні консультативні органи урядів,
підприємців, політичних партій і профспілок і т.ін.

Аналіз досвіду розвитку громадянського суспільства в Україні доводить,
що в країні більше використовується континентально-європейська модель.
Таж сама тенденція простежується і в інших європейських
постсоціалістичних країнах. Спроби перевести американо-англійські
уявлення про громадянське суспільство на терени України — через
поширення клубів, територіальних об’єднань громадян тощо — в більшості
випадків виявилися невдалими.

Тип громадянського суспільства впливає на форми і зміст його взаємодії з
державою. І справа тут не стільки в стратегіях взаємодії, скільки в
тому, що держава претендує і надалі виступати домінатором модернізацій
або стагнацій розвитку, інколи ігноруючи громадянське суспільство. І від
того, наскільки розвиненим і консолідованим є громадянське суспільство,
залежить його опір домінаторству (а інколи — і тоталітаризму) держави.
Континентально-європейська модель (тип) громадянського суспільства є
більш ефективним інструментом стримування держави в нестабільній
ситуації. В Україні ця модель поки що працює не досить ефективно через
слабкість, неусталеність інститутів громадянського суспільства. Навіть
така досить потужна організація, як Федерація профспілок України, досить
часто є іграшкою в руках влади, оскільки профспілкова бюрократія слабко
пов’язана з профспілковою масою, і особливо із середнім класом, не
корумпованими бізнесовими структурами, які в умовах значної
корумпованості суспільних відносин постають «героїчними». «Героїчність»
некорумпованих бізнесових структур, на жаль, швидко веде їх до знищення
або до звичної корумпованості. Зміна стратегій соціального розвитку має
передбачати досить тривалий перехідний період протиборства різних
тенденцій. Одна з них спирається на вкарбовані впродовж значного
історичного періоду стереотипи минулого соціально-політичного устрою, а
інша зорієнтована на наближення до загальновизнаних стандартів правової
демократичної державності, які проте недостатньо узгоджуються з
національно-історичними особливостями українського суспільства. В
Україні досі поширені відносини ставлення влади до громадян за схемою
«суспільство для влади» та споживацького ставлення громадян до цієї ж
влади. Держава в особі органів влади та службовців цих органів досі
переконана в своїй самодостатності і спроможності вирішувати проблеми
суспільства без залучення і участі суспільства та партнерства з ним.

На наш погляд, однією з найбільш фундаментальних причин сучасного стану
реформ в Україні є недооцінка людського капіталу. Програми так званого
реформування, що розробляються та пропонуються до реалізації в нашій
країні різними державними органами і на різних рівнях управління,
базуються на будь-яких пріоритетах, окрім розвитку і реалізації
людського капіталу, інтелектуального потенціалу української нації. Тому
слід раз і назавжди чітко визначитись і визнати, що самореалізація
людини як особистості – це мета і шлях, яких повинні триматися держава
та її органи управління. Середовищем цієї самореалізації може бути
громадянське суспільство, з яким має співпрацювати держава,
забезпечувати його створення і функціонування.

Концепція партнерства, в якій владні відносини з яскраво вираженим
лідерством-пануванням державно-адміністративного апарату, в ієрархічній
системі повинні еволюційним шляхом змінитися відносинами співпраці, на
наш погляд, є однією з найбільш прийнятних концепцій управління.
Необхідно поступово переходити від сприйняття держави як апарату
насильства до розуміння держави як партнера суспільства для досягнення
сутнісних цілей та інтересів обох суб’єктів партнерських відносин.

Отже, соціальна держава повинна закласти в свою основу як основний
принцип – принцип соціального партнерства. Адже, в умовах, коли держава
втрачає свій класовий характер і перетворюється на соціальну державу,
широко розповсюджується ідеологія соціального партнерства, що приходить
на зміну класовій боротьбі. Роль держави в системі соціального
партнерства не обмежується створенням необхідної правової основи
регулювання і системи регламентації соціально-трудових відносин.
Держава, що претендує на роль соціальної, повинна виступати гарантом дії
сторін, дотримання узятих на себе зобов’язань, спільно з соціальними
партнерами визначати юридичний статус угод, розробляти і контролювати
процедури ведення переговорів.

На завершення розгляду поставленого питання можна зробити низку
висновків.

1. Як свідчить здійснений аналіз наукової літератури, незважаючи на
різноплановість та багатоаспектність публікацій з проблематики
становлення громадянського суспільства та соціального партнерства, поза
увагою сьогодні залишено цілий ряд ключових проблем взаємодії органів
влади і публічних проявів громадськості, коло яких динамічно змінюється
на тлі процесу соціально-економічної трансформації українського
суспільства.

2. Досягнення в побудові соціально-правової держави будуть залежати від
стану громадського середовища та партнерства трьох секторів, в
формуванні стосунків нового типу, орієнтованих на пріоритет
гуманістичних і громадянських цінностей, які лежать в основі
соціального партнерства.

3. Вказана система взаємовідносин може будуватися ефективно лише за
наявності активного суб’єкта соціального партнерства — держави і, таким
чином, соціальне партнерство не тільки включає в свою систему державу як
обов’язкового суб’єкта, а одночасно виступає як один з принципів
держави. Роль держави як одного із соціальних партнерів полягає у
створенні умов, що задовольняють суспільні потреби шляхом узгодження
інтересів «другого» і «третього» секторів із питань
соціально-економічної політики.

До актуальних напрямів подальших досліджень належить відносити, зокрема,
проблеми балансу загальнодержавних інтересів та інтересів гроадянського
суспільства, визначення, як в реальній практиці проявляються особливості
співвідношень цих інтересів і як вони впливають на характер соціального
партнерства.

Література:

Аузан А., Тамбовцев В. Экономическое значение гражданского общества //
Вопросы экономики. – 2005. – № 5. – С. 29–45.

Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження
категорії громадянське суспільство / Пер. з нім. А. Онишко. – Львів:
Літопис, 2000. – 318 с.

Горбатенко І. Громадянське суспільство як об’єкт політологічних
досліджень в Україні // Актуальні проблеми державного управління: Зб.
наук. праць ОРІДУ. Вип. 1(25). – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2006. – С. 223 –
228.

Гриценко Н. Н. Место и роль социального партнерства в социальном
государстве // Социальное партнерство: теория, практика, перспективы
развития. – Вып.2. – М.:УИЦ МФП, 1999. – С.29–36.

Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення,
тенденції розвитку / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень
НАН України / Заг. ред. Ф. М. Рудич. – К.: Парламентське видавництво,
2006. – 412 с.

Громадянське суспільство: досвід виборів та нова стратегія: Мат. конф.
19 – 20 березня 2005 р., Київ / Ред. О.Боронь – К.: Агенство «Україна»,
2005. – 88 с.

Дергачов О. Особливості розвитку й організації структур громадянського
суспільства // Україна: плоди дванадцяти бурхливих років: Зб. ст. / Фонд
ім. Фрідріха Еберта, регіональне представництво в Україні, Білорусі,
Молдові. Упоряд. та редак.: В. І. Андрійко та Г. Курт. – К.: Заповіт,
2003. – С. 6 – 56.

Держава та громадськість: нові форми партнерства та співпраці. /
Президентські слухання (проект резолюції) // http://www.maidan.org.ua
/news/for-print.php3

Князєв В. Держава й людина в умовах формування громадянського
суспільства в Україні // Матеріали наук.-практ. конф. «Суспільні реформи
та становлення громадянського суспільства в Україні». – Том 1. – К.:
Вид-во УАДУ, 2001. – С. 8–11.

Колодій А. Перешкоди на шляху інституціалізації громадянського
суспільства в Україні // Матеріали наук.-практ. конф. «Суспільні реформи
та становлення громадянського суспільства в Україні». – Том 1. – К.:
Вид-во УАДУ, 2001. – С. 50 – 54.

Кривошеєв В., Юрченко Л. Новий підхід до вирішення питань соціального
партнерства // Розвиток громад в Україні: досвід та перспективи: Мат.
наук.-практ. конф. – Львів, 2001. – С.108 –109.

Магомедов К. О., Смольков В. Г. Гражданское общество: условия и факторы
его формирования в России. – М., 2003. – 269 с.

Нікітін В. В. Ресурсний потенціал становлення громадянського суспільства
в Україні: Монографія. – Х., ХарРІ НАДУ, 2006. – 247 с.

Перегудов С. Гражданское общество как политический феномен // Свободная
мысль. – 2002. – № 9. – С. 14–17.

Піроженко Н. В. Проблеми соціального партнерства в Україні:
теоретико-методологічний аспект // Актуальні проблеми державного
управління: Збірник наукових праць ОРІДУ. Вип. 4(16). – Одеса: ОРІДУ
НАДУ, 2003. – С. 142–154.

Полохало В. Негромадянське суспільство як феномен пострадянської України
// Політична думка. 1999. – №4. – С. 23–35.

Ротар Н. Діалогові форми політичної участі: передумови та перспективи
становлення в Україні // http://www.chnu.cv.ua/images/infpack/
pdf/history/history_politology.pdf

Степанкова Т. Роль держави у формуванні громадянського суспільства //
Мат. наук.-практ. конф. «Суспільні реформи та становлення громадянського
суспільства в Україні». – Том 1. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – С. 68 – 70.

Черниловский З. М. Гражданское общество: опыт исследований //
Государство и право. – 2002. – №6. – С. 4 –6.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020