Реферат на тему:
Забезпечення ґендерної рівності в органах публічної влади Польщі
У наші дні ґендерна перебудова, тобто забезпечення рівних прав і
можливостей чоловіків та жінок, відбувається у всіх сферах життя.
Спостерігається відхід від ідеї тільки захисту прав жінок до
необхідності забезпечення рівності статей. Так, дискусії, що проводилися
у 2006 році в Україні на тему «Рівність заради демократії», засвідчили,
що українське суспільство охоплене ґендерними стереотипами, і рівності
та захисту потребують однаковою мірою як жінки, так і чоловіки.
З початку 90-х років минулого століття саме такий підхід став
використовуватися у розвинутих державах світу при проведенні аналізу
політики, розв’язанні соціальних проблем тощо (1). Закони про рівність
жінок та чоловіків були прийняті у Великобританії, Литві, Нідерландах,
Норвегії, Фінляндії, Франції, Швеції, Японії. Ґендерний індекс розвитку
та ступінь ґендерної довіри були додані як індикатори до «Індексу
розвитку людства».
Ґендерний фактор у наші дні обов’язково враховується при розробці
державних програм та напрямів розвитку. Міжнародний досвід ґендерних
перетворень свідчить, що це об’єктивний процес, який передбачає
суспільний і державний погляд на життя обох статей як рівних,
збалансованість можливостей їх розвитку, подолання всіх форм історичної
несправедливості щодо ставлення до них та оцінки результатів їхньої
діяльності, забезпечення умов для самореалізації Жінки і Чоловіка як
рівних у правах, свободах, обов’язках та відповідальності [2, с. 7].
Справедливо, на наш погляд, вважається, що представництво жінок у
політичних партіях та органах влади дає можливість не лише враховувати
їх потреби, а й правильніше розуміти потреби всього суспільства.
Значну увагу приділяють ґендерному питанню і в Польщі, хоча існуючі
проблеми свідчать, що забезпечення ґендерної рівності ще потребує у цій
країні значних зусиль. Наприклад, більшість польських дослідників вказує
на необхідність цілеспрямованої роботи для забезпечення прав жінок, а М.
Новицький, президент Гельсінського фонду Прав Людини (Варшава)
наголошує, що рівність потрібно розглядати як заборону дискримінації, і
вбачає у цьому відношенні в Польщі порушення прав чоловіків, що
проявляється у різному для чоловіків та жінок віці виходу на пенсію,
одруження тощо, в той же час є певні обмеження і для зайнятості жінок
[3].
Польські дослідники відзначають традиційно високу роль жінки в
польському суспільстві, вказують, що у багатьох сферах життя – науці,
освіті, медицині, архітектурі тощо жінки займають більшість посад, в т.
ч. і керівних, але їх роль обмежена у політичній сфері.
Слід відзначити, що дослідження участі жінок у політичному житті
розглядається в Польщі як невід’ємна складова широкої теми удосконалення
діяльності органів влади. Саме з цієї точки зору вивчається дана
проблема і у нашій статті. Предметом дослідження ми вибрали участь жінок
в політичних партіях та органах публічної влади всіх рівнів у сучасній
Польщі. Хронологічно стаття охоплює 1989–2007 роки.
На наш погляд, сьогодні уже можна говорити про певні напрацювання
українських вчених з питань вивчення та використання світового досвіду
ґендерних перетворень (Л. Булатова, В. Буроменський, Л. Бут, Л.
Гонюкова, П. Горностай, Н. Грицяк, О. Луценко, О. Маланчук-Рибак, Т.
Мельник). Групою дослідників проаналізовано ґендерні аспекти державної
служби [4]. Діє електронна Університетська мережа з ґендерних досліджень
для країн колишнього СРСР (http://kcgs.org.ua/speckursy-044.shtml).
Підготовлено цікавий практичний посібник із застосування інформаційних
технологій для ґендерних досліджень та ґендерних освітніх програм [5].
Зросла увага до ґендерних проблем і на регіональному рівні. Наприклад,
значна робота в цьому напрямі проводиться у Харкові, впровадження
ґендерних підходів у діяльність органів влади розглянуто на науковій
конференції у Полтаві. У доповіді на цій конференції нами розкрито
питання методики вивчення та застосування органами влади європейського
досвіду ґендерних перетворень [6.с.70–76].
Дана стаття побудована на базі аналізу польських джерел, головним із
яких є «Рапорт. Політика рівності статей. Польща. 2007», підготовлений в
рамках проекту «Gender Mainstreaming Initiative» за участю Програми
Розвитку ООН групою польських дослідників (А. Дарська, Б. Балінська, Б.
Холуй, М. Фушара, С. Шпурек, А. Тітков, А. Тойч та інші) [7].
Використано також офіційні сайти органів влади та неурядових
організацій. Зокрема, цікаві матеріали розміщено на сайтах
Парламентського клубу жінок [8], фундації «OSKA», що діє під егідою
Фонду ім. Стефана Баторія [9], Мережі Співпраці Жінок NEWW [10]. Значну
роботу щодо підтримки ґендерних програм проводить Фонд ім. Стефана
Баторія. Відповідні матеріали містяться на офіційному веб-сайті Фонду
[11] та у його щорічних публікаціях [12].
Метою статті є аналіз стану забезпечення рівності статей в політичному
житті Польщі для розробки рекомендацій щодо вирішення аналогічних
проблем в Україні та забезпечення удосконалення діяльності органів влади
через усвідомлення та реалізацію ґендерних підходів.
Країни Центральної та Східної Європи, в тому числі й Польща, почали
створювати ґендерне законодавство в кінці 90-х років минулого століття.
До основних механізмів забезпечення ґендерної рівності належать
відповідні президентські, парламентські та урядові структури. Ними
можуть бути спеціальні ради чи комісії та державні органи. Парламенти
створюють комітети, групи, комісії чи обирають уповноважених з ґендерних
питань. Практикується також встановлення певних квот резервування для
жінок парламентських та урядових посад. Хоча цей підхід є дискусійним,
сприймаючись багатьма, як відхід від ідеї рівних можливостей.
Різними є й підходи до необхідності створення спеціальних урядових
структур із рівності статей. Основною є тенденція до перебудови системи
управління в напрямі посилення ґендерної складової. Найбільш типовим є
не створення спеціальних міністерств за прикладом Канади, а розширення
компетенції з ґендерних питань у діяльності галузевих структур.
Вводяться посади радників, як це практикується у Норвегії та Канаді,
практикується створення при урядах комітетів, комісій чи робочих груп, а
також спеціальних служб з питань ґендерної рівності.
На регіональному рівні найпоширенішою формою забезпечення ґендерної
рівності є створення спеціальних комітетів, введення посад експертів
тощо.
Значну роль у поширенні ґендерних підходів відіграють політичні партії
та громадські, насамперед жіночі, організації. Матеріали про їхню
діяльність та адреси офіційних веб-сайтів можна знайти на сайтах
Довідника жіночих організацій у країнах світу
(http://www.euronet.nl\fullmoon\womlist\womlist.html), Українського
жіночого порталу (http://www.womenportal.ua) тощо. Важливу роль у
процесі ґендерних перетворень відіграють неурядові організації. У Польщі
їх кількість зросла із 50 у 1993 році до біля 350 у 2004 році [13, с.
64–65].
Дослідження ґендерних змін проводиться за різними напрямами. Слід
звернути увагу на запропонований Т. Мельник перелік рольових функцій
ґендерних перетворень: орієнтаційна, акумулятивно-прогресивна,
організаційна, ідеологічна, аксіологічна, просвітницька, стимулююча [14,
с. 129–130].
Аналіз стану ґендерної рівності в публічній адміністрації Польщі охоплює
кілька площин: з’ясування кількісного співвідношення чоловіків і жінок в
органах влади всіх рівнів, вияснення забезпеченості рівної участі у
керівних органах політичних партій та їх виборчих списках, в неурядових
та громадських організаціях тощо. Осмислюється також співвідношення
рівності статей як у публічній владі, так і у сфері приватних відносин,
під якими розуміється роль в родинах та участь у керуванні приватним
сектором.
У Польщі жінки отримали виборчі права у 1918 році, що було проявом
демократизації суспільства та наслідком діяльності жіночих організацій.
Проте їх участь у владі була незначною, дорівнюючи всього кільком
відсоткам. Після ІІ світової війни участь жінок у парламенті зростала,
хоча й не перевищувала, як правило, чверті його складу. Лише у 1980–1985
роках частка жінок у Сеймі становила 23 %. Проте із зростанням ролі
Сейму в Польщі після відміни монополії ПОРП, кількість жінок в ньому
зменшується – у 1989 році до 13 %, а у 1991 році навіть до 10 %.
На наш погляд, це було наслідком кількох факторів. Вже у 80-х роках у
багатьох сім’ях жінки заробляли більше, ніж чоловіки. Проте вони,
зазвичай, не займали високих політичних чи виробничих посад. Критично
оцінюючи минуле, більшість поляків хотіли повернення традиційних
цінностей, вважали за необхідне підвищити роль жінки в родині, нарікаючи
на вимушеність жінок думати про заробітки поза домом, що негативно
впливало на сім’ю [14]. Проте згодом переважаючими стали ґендерні
підходи, проявилася, хоч і нестійка, тенденція до зростання кількості
жінок в органах влади.
У 1997 році до Сейму було обрано 56 жінок (із 460 депутатів), до Сенату
–13 (із 100 сенаторів). У результаті виборів 2001 року кількість жінок у
Сеймі зросла до 93 (21,2 %), а в Сенаті – до 23 (23 %). Це було
викликано насамперед врахуванням ґендерного фактору політичними
партіями, представленими у парламенті (в першу чергу – Союзом Лівиці
Демократичної (СЛД) та Спілкою праці (СП).
Проте вже в результаті виборів 2005 року відсоток жінок у Сенаті
знизився до 13, незначно зрісши в Сеймі (94 жінки). Крім того, зростання
кількості жінок у 2001 році в парламенті не призвело до зростання їх
кількості у керівних органах парламенту. Так, після виборів 2005 року із
6 віце-маршалів Сейму була лише одна жінка, а у Президії Сенату були
лише чоловіки. Загалом же з 1989 року лише раз – у четвертій каденції
1997–2000 років – жінка була Маршалом Сенату.
З 1991 року діє Парламенська група Жінок (PGK), яка має позапартійний
характер і покликана лобіювати права жінок. Значну роботу вона провела
під час розробки Конституції Республіки Польща. З 1997 року до цієї
групи входять жінки-члени Сейму і Сенату. Матеріали про діяльність групи
можна знайти на її сайті [15].
gd· u
u•3/4?¬!¬¤AE¤F¦Ue¦Література: 1. Гонюкова Л. Ґендерна методика в аналізі державної політики // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. Випуск 1. – К.: 2003. – С.190–201. 2. Пал, Леслі А. Аналіз державної політики. – К.: Основи. – 1999. – 422 с. 3. http://www.hro.org/ngo/discuss/marek/m6.htm. 4. Ґендерні аспекти державної служби: Монографія / Ред. Б.Кравченко. – К.: вид.-во Соломії Павличко «Основи». – 2002. – 335 с. 5. Практичний посібник із застосування інформаційних технологій для ґендерних досліджень та ґендерних освітніх програм // http:www.bibo.gender.org.ua. 6. Впровадження ґендерних підходів у діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Матеріали науково-практичної конференції (5 березня 2007 року). – Полтава, 2007. – 98 с. 7. Polityka rownosci plci. Polska. 2007. Raport. // http://www.gm.undp.org.pl/files/63/Polityka_rownosci_plci.pdf. 8. Parlamentarna Grupa Kobiet // www.pgk.kluby.sejm.pl. 9. Fundacja «O?rodek Informacji ?rodowisk Kobiecych – O?KA» // www.oska.org.pl. 10. Siec Wspolpracy Kobiet NEWW – Polska //www.neww.org.pl. 11. Fundacja im. Stefana Batorego. //www.batory.org.pl. 12. Fundacja im. Stefana Batorego. Sprawosdanie.2004. – Warszawa. –2005; Fundacja im. Stefana Batorego. Sprawosdanie.2005.-Warszawa.-2006. 13. Fundacja im/ Stefana Batorego. 15 lat. – Warszawa. – 2004. – S. 81. 14.Мельник Т. Міжнародний досвід ґендерних перетворень. – К.: Логос. – 2004. – 320 с. 14. Спосіб доступу: http://www.polskiemalzenstwo.org/kobiety.html. 15. Parlamentarna Gruppa Kobiet// http://pgk.kluby.sejm.pl/ 16 Sylwia Spurek. Kobiety, partie, wybory, Centrum Praw Kobiet - ?od?, 2002. (rownie? po angielsku). 17. PSF Centrum Kobiet Fundacja Feministyczna //http://www.feministki.org.pl/pl/ekspertyzy.html.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
