Реферат на тему:
Політика чеської республіки у сфері професіоналізації управління освітою
Вивчення досвіду освітніх реформ Чеської республіки як члена
Європейського Союзу є надзвичайно важливим для України, оскільки
проблеми відповідних трансформацій в освіті та системі державного
управління освітою в Україні у зв’язку з входженням до європейського
освітнього простору потребують якісно нових підходів до їх вирішення.
У цьому розумінні досвід пострадянських країн і, зокрема, Чеської
республіки має надзвичайну цінність, його висвітлення, узагальнення та
осмислення відкриває можливості творення сучасної освітньої політики з
урахуванням переваг та недоліків, а також шляхів їх подолання, які вже
пройдені у європейських країнах. Цей досвід є суттєвим для України ще й
тому, що проблеми ефективності державного управління освітою, а саме
підготовки менеджерів освіти на сучасному етапі демократичних
перетворень в Україні, викликають особливу увагу як у керівників освіти,
так й у споживачів освітніх послуг – учнів, студентів, їх батьків –
усіх, хто вчиться та навчає.
Різні аспекти з проблем освітньої політики та державного управління
освітою розглядаються останнім часом такими вітчизняними дослідниками,
як В. І. Луговий, Н. Г Протасова, Л. М. Ващенко, Д. Прасол, Г. Опанасюк,
Г. Єльникова, Т. М. Сорочан, Л. І. Даниленко, В.В. Олійник.
Окреме місце у вивченні даної проблеми займають періодичні видання.
Публікації Мережі інститутів та шкіл державного управління країн
Центральної та Східної Європи (The Network of Institutes and Schools of
Public Administrations in Central and Eastern Europe – NISPAcee) та
документи Програми SIGMA (Support for Improvement and Management in
General and Eastern European Countries) дали можливість ознайомитися із
аналізом освітньої політики, реформами у сфері державного управління,
адміністративною реформою, державною політикою в країнах Центральної та
Східної Європи.
Значний інтерес до вивчення зарубіжного досвіду країн Центральної та
Східної Європи зумовлений тим, що Україна, як і цей блок країни,
належать до посткомуністичних країн, що зазнали довгострокового
панування комуністичної системи. «Управлінці не мали навичок та
інформаційних ресурсів, потрібних для участі у виробленні політики в
новому світлі ринкової демократії як в Україні, так і в Чехії» [8].
Враховуючи актуальність для України проблеми створення сучасної, дієвої
та цілісної системи підготовки фахівців у галузі управління освітою,
слід зазначити, що нині у педагогічних дослідженнях та дослідженнях у
галузі науки «Державне управління» не існує комплексного теоретичного
обґрунтування моделі такої системи, шляхів, методів та умов її
реалізації, особливо враховуючи реалії практики вітчизняної системи
управління освітою та досвід зарубіжних країн, які з успіхом пройшли
шлях реформування й здійснюють подальші кроки у напрямку формування
єдиного європейського та світового освітнього простору.
Важливо підкреслити, що одним із суттєвих завдань України у зазначеному
контексті є підвищення професійної спроможності управлінських кадрів
сфери освіти забезпечувати реалізацію розпочатих реформ, що спрямовані
на підвищення (відповідно до світових і європейських стандартів) рівня
доступності та якості освітніх послуг, які надаються громадянам
національною системою освіти.
І тому метою даної статті є комплексне висвітлення досвіду Чеської
республіки з формування освітньої політики, спрямованої на суттєві
перетворення в галузі освіти відповідно до вимог європейської освітньої
спільноти, та проблем підготовки професійних управлінців (менеджерів)
усіх рівнів управління освітою, здатних на високому професійному рівні
вирішувати питання аналізу, планування та реалізації сучасної освітньої
політики на рівні держави, регіону та конкретного навчального закладу.
Освітня система є однією з найважливіших інтегруючих сил суспільства.
Проте загальновідомо, що жодна система не може повноцінно функціонувати,
а тим більше розвиватися без дієвого управління нею. Управління виступає
не тільки звичайним атрибутом системи, а є її визначальною ознакою та
одночасно необхідною умовою, що відображує специфіку діяльності
суб’єктів управління та особливості управлінського процесу. Як
стверджує відомий американський вчений Сеймур Сарасон у книзі «Політичне
лідерство і можливі невдачі в реформуванні освіти», «… учні, вчителі,
клас – видимі, відчутні, за ними можна безпосередньо спостерігати, а от
системи – ні, їх потрібно концептуалізувати, а їхні частини та зв’язки
між ними треба побачити і зрозуміти» [3]. І дуже важливо, щоб люди, які
здійснюють управління освітою були здатними це зробити.
Аналізуючи практику сучасного управління освітою, стає очевидним, що
нашим закладам освіти досить часто бракує грамотного менеджменту,
прагнення здобувати нові знання, уміння реагувати на інформацію та
зміни. І мова йде не тільки про управлінську діяльність керівника
окремого навчального закладу (директора школи, професійно-технічного
училища, ректора вищого навчального закладу та ін.), у полі зору
сучасних науковців і практиків мають знаходитися управлінці районних,
міських, регіональних і загальнодержавних органів управління освітою.
За останні роки в Україні був зроблений певний прорив у напрямку
популяризації знань з освітнього менеджменту. У результаті цього значно
підвищився інтерес науковців і практиків до наукового обґрунтування та
технологічного супроводу впровадження різноманітних моделей управління
навчальними закладами й досить гостро постала проблема спеціальної
підготовки керівників навчальних закладів до використання інноваційних
методів управлінської діяльності (особливо слід відзначити роботи таких
українських науковців, як Л. Даниленко, Г. Єльникова, Л. Карамушка, В.
Олійник, Т. Сорочан, та ін.). Разом з тим, поширення інтересу
педагогічної спільноти до питань освітнього менеджменту підняло й низку
невирішених проблем організаційного, змістового, методичного та
нормативно-правового забезпечення професійної підготовки управлінців,
які працюють в освітній сфері.
Так, зокрема, до цього часу існує проблема атестації й, відповідно,
професійної підготовки директорів шкіл як менеджерів. Тобто керівники
загальноосвітніх навчальних закладів (шкіл та професійно-технічних
училищ) проходять атестацію як вчителі-предметники, а не як управлінці.
А у процесі підвищення кваліфікації основний акцент має бути зроблений
на їх підготовку саме у галузі викладання окремих навчальних предметів,
залишаючи проблеми управлінської діяльності для окремого, часто не
самостійного вивчення.
Систематичних заходів з підготовки керівників вищих навчальних закладів
(ректорів, проректорів, деканів, завідувачів кафедр) у галузі
управлінської діяльності на сьогодні в Україні практично немає. Частіше
така підготовка також є результатом самоосвітньої роботи кожного
конкретного працівника, й до того ж відповідних нормативних документів,
які б регулювали та вимагали б наявність професійної управлінської
підготовки керівників в Україні, ще не прийнято.
Як ми зазначали вище, за останні роки певні зрушення на шляху
розв’язання проблеми створення й розвитку цілісної системи
професіоналізації управлінської діяльності у галузі освіти зроблені.
Так, у багатьох педагогічних університетах відкриті спеціальності
магістерської програми «Менеджмент освіти», у Центральному інституті
післядипломної педагогічної освіти АПН України здійснюється підготовка
та перепідготовка працівників освіти за спеціальністю «Управління
навчальним закладом», розроблені та проводяться курси підвищення
кваліфікації у галузі освітнього менеджменту для керівників навчальних
закладів та працівників районних (міських) відділів управління освітою,
практично у всіх обласних інститутах післядипломної педагогічної освіти
проводяться короткотермінові курси з освітнього менеджменту для
директорів шкіл, відкрита нова наукова спеціальність у галузі
педагогічних наук «Управління освітою», що у майбутньому надасть
можливість готувати кадри вищої кваліфікації (кандидатів та докторів
наук) та сприяти розвитку наукових підходів та розробці сучасних
технологій ефективного управління освітою.
Разом з тим слід зауважити, що говорити про створення в Україні цілісної
системи професійної підготовки управлінських кадрів для освіти ще
зарано. Оскільки поки що окрім професійної підготовки керівників вищих
навчальних закладів у галузі управлінської діяльності залишається
невизначеним ще один важливіший сегмент цієї системи – це професійна
підготовка державних службовців, які забезпечують державне управління
освітою на регіональному та центральному рівнях, функціями яких, по
суті, є, окрім інших, аналіз, розробка, впровадження національної
освітньої політики та механізмів її реалізації.
Як показує досвід зарубіжних країн, успіх їх економічних і соціальних
перетворень значною мірою залежить від національної освітньої політики,
оскільки освіта підростаючих поколінь й освіта громадян упродовж життя
на сьогоднішній день вже у багатьох країнах стали стратегічними
пріоритетами держави.
Так, зокрема, у Чеській Республіці цілі та принципи освітньої політики
втілюються за умов значних загальносуспільних змін, у стадії реалізації
комплексної реформи державного управління, що включає й освітню галузь,
провідним принципом якої є демократизація, яка забезпечується,
передусім, процесами децентралізації та участю всіх зацікавлених сторін
– держави, навчальних закладів, громадськості, окремих громадян [11].
Актуальним принципом реформи є принцип професіоналізації управління.
Реалізувати цей принцип стало можливим за рахунок підвищення
компетентності державних службовців, а також впровадження більш
ефективних систем, форм, методів і засобів управління відповідно до
перспективних завдань навчальних закладів. Головні тенденції державного
управління виявляються, насамперед, у реалізації принципів впровадження
субсидування, участі всіх зацікавлених сторін, а також у переміщенні
повноважень з центрального рівня державного управління до рівня
територіальних і громадських органів самоврядування, а в галузі освіти –
до подальшого посилення автономії навчальних закладів, збільшення
повноважень шкільних рад тощо. Подібна тенденція впроваджується й у
галузі фінансових потоків, створення, розподілу і використання грошових
фондів державних бюджетів на всіх щаблях державного управління та інших
підлеглих йому суб’єктів. Це вимагає створення умов особливої
відповідальності й стимулювання всього державного управління та інших
суб’єктів управлінського процесу, до ефективного використання фінансових
ресурсів. Зазначені процеси в системі освіти супроводжуються змінами у
сфері компетенції та відповідальності навчальних закладів й освітніх
установ. Навчальні заклади одержали зараз значну автономію у сфері
управління й вироблення своєї політики, але, окрім того, всі навчальні
заклади (при нагоді об’єднання шкіл і організацій) стають відносно
самостійними суб’єктами також і при вирішенні фінансово-економічних та
адміністративно-управлінських завдань. Реформа державного управління та
наведені вище зміни й тенденції створюють нові умови та висувають нові
вимоги до управління та фінансування освітньої системи, до відбору,
організації та змісту підготовки управлінських кадрів.
Z
\
\
gd?h?
лем управління і фінансування навчальних закладів, що сприяло б
підвищенню ефективності та якості всієї системи освіти.
Сучасна реформа створила можливість для центрального органу виконавчої
влади, яким є Міністерство освіти, молоді і спорту Чеської республіки
(далі МОМС), позбутися засилля механічної та паперової роботи й
забезпечила перехід до сучасного розуміння та реалізації ключової ролі
центра за нових умов, зокрема під час виконання координаційних,
регулятивних і дистрибутивних функцій. Головні функції МОМС можна
сформулювати так:
1. Формування середньострокової та довгострокової стратегії освітньої
системи – розробка основних документів: визначення місії, цілей та
напрямків розбудови системи освіти, враховуючи рекомендації «Білої
книги» та досвід Європейського Союзу; стратегічне планування; підготовка
і впровадження структурних змін; становлення і підтримка діяльності
Національної Ради з питань освіти і розвитку людських ресурсів Чеської
Республіки як міжвідомчого органу в уряді.
2. Кадрова політика і забезпечення якості освіти – розробка та регулярне
оновлення Державної Освітньої Програми; моніторинг та встановлення
зворотних інформаційних зв’язків з навчальними закладами; центральне і
локальне дослідження системи оцінки та самооцінки навчальних закладів;
щорічна оцінка здобутків та недоліків освітньої системи; сертифікація та
іспити, експериментальна перевірка роботи навчальних закладів; розробка
та впровадження механізмів сприяння, проектів розвитку навчальних
закладів, педагогічних центрів; визначення функцій та напрямків
діяльності ЧІО (Чеської інспекції з питань освіти), а також організація
дослідницької роботи та розширення інноваційної бази, розвиток людських
ресурсів у галузі освіти й, зокрема, підготовка професіоналів у галузі
державного управління освітою.
3. Політичний вплив – посилення зв’язків з органами державної влади,
місцевого самоврядування і громадськістю; здобуття політичної підтримки
для задоволення потреб освіти; розробка та впровадження механізмів і
форм, що забезпечуватимуть ширшу участь соціальних партнерів у
централізованому прийнятті рішень; спрямування зусиль на досягнення
суспільного консенсусу всіх зацікавлених сторін та збалансування
інтересів у принципових питаннях; забезпечення конструктивного
громадського діалогу, встановлення міжнародних зв’язків, активності та
взаємної відповідальності; налагодження систематичних контактів з
представниками центральних та регіональних органів управління та
органами самоврядування, що сприятиме постійному посиленню інтеграційних
елементів і тенденції в системі освіти та управлінні нею.
4. Адміністрування, фінансування та законодавство – управління на основі
впровадження змін та інновацій; вибіркове втручання в критичні галузі;
ефективні, прозорі, справедливі і вмотивовані механізми розподілу
ресурсів у державній та приватній сфері освіти; комплексний контроль над
залученням громадських коштів та над актуальністю і об’єктивністю
інформаційної системи у цій галузі.
Суттєвою проблемою реформування освіти та управління нею в Чехії була й
залишається проблема кадрового та економічного забезпечення освіти.
Розв’язання даної проблеми є головною передумовою поступового виконання
вимог входження республіки до європейського співтовариства. Проголошення
урядом намірів підвищити громадські витрати на освіту на 6 % від ВВП дає
можливість Чеській Республіці піднятися на цілком задовільний рівень з
точки зору країн-учасниць ЄС і бути спроможною здійснювати довгострокову
й динамічну освітню політику, яка сприятиме підвищенню якості життя
громадян і високій конкурентоспроможності Чеської Республіки серед
розвинених країн Європейського Союзу [11]. Запропоновані стратегії, які
складають основу освітньої політики на період до 2005–2010 рр., значною
мірою продовжують та розвивають положення, які були висунуті у такому
урядовому документі, як «Головні цілі освітньої політики уряду Чеської
Республіки», що був прийнятий Урядом під час обговорення концепції
освітнього відомства ще у 1999 році.
Слід зазначити, що розвиток державних витрат на освіту впродовж 90-х
років був досить незбалансований. На зміну низькому рівневі фінансування
на початку 90-х років прийшов більш сприятливий період у їх середині.
Однак, незважаючи на загальний економічний і політичний розвиток, на той
час спостерігалось повторне суттєве зниження фінансування, особливо у
1997–1998 рр., тому планувався прискорений, але все ж таки послідовний
розвиток державних витрат на освіту, який передбачав досягти зазначеної
мети в 2005 р.
Ключовою стратегією розв’язання кадрових проблем у галузі освіти Чеської
республіки розглядалося принципове підвищення заробітної плати
працівникам системи освіти, у першу чергу педагогічним працівникам.
Передбачалося, що зарплати педагогів після 2005 р., зважаючи на розмір
загальної зарплати і ПДВ на душу населення, піднімуться до рівня,
порівнянного з країнами Європейського Союзу. Проте запропонована
стратегія ще передбачала розробку і схвалення окремих нормативних
документів з цих питань, наприклад, нових редакцій постанов уряду, нової
системи оплати праці тощо. Разом з тим у країні було запроваджено
«надзвичайний режим» підвищення зарплат педагогічних працівників, який
після дещо повільного початку в 2001 році надалі здійснювався повною
мірою до 2005 р. Надзвичайний режим базувався на принципах диференціації
оплати праці різних категорій працівників в системі освіти та різний
перебіг процесу підвищення платні по відношенню до загальної середньої
зарплати в Чеській республіці. Слід зазначити, що означений
«надзвичайний режим» дав плідні результати й сприяв поверненню та
залученню до роботи у освітній сфері висококваліфікованих
фахівців-педагогів та управлінців у галузі освіти.
Слід також зауважити, що не менше уваги, ніж до формування корпусу
викладачів навчальних закладів, у Чехії приділяється формуванню корпусу
професійних управлінців у галузі освіти. Так, зокрема, освітній
менеджмент є обов’язковим навчальним предметом бакалаврської програми
вищих навчальних закладів, які здійснюють підготовку фахівців
гуманітарної та соціальної сфери, а проблеми освітньої політики, її
формування та реалізації й аналізу досліджуються науковцями й вивчаються
студентами відповідних спеціальностей у межах магістерських програм, а
призначення на керівні посади у загальноосвітніх навчальних закладах
відбувається за умови проходження претендентом спеціальної підготовки в
галузі управління навчальним закладом.
Отже, позитивний досвід Чеської республіки у галузі професіоналізації
управлінських кадрів освітньої сфери надзвичайно корисний для нас саме
сьогодні. Слід зазначити, що відповідні перетворення у даному напрямку
вже розпочалися і в Україні. З 2001 року в Національній академії
державного управління при Президентові України створена й діє на базі
магістерської програми навчального напряму «державне управління»
спеціалізація «Управління освітою». Випускники цієї спеціалізації зараз
працюють в центральних і регіональних органах управління освітою. У
найближчому майбутньому планується відкрити спеціальність «освітня
політика» й зараз розпочата робота з розробки навчально-тематичних
планів, програм та методичного забезпечення цієї спеціальності. Окрім
того передбачається реалізовувати принцип безперервності професійного
розвитку вищих управлінських кадрів, що працюють у сфері державного
управління освітою, через низку коротко та середньострокових курсів
підвищення кваліфікації з питань формування, реалізації та аналізу
освітньої політики. Значною мірою має змінитися структура змісту
професійного навчання управлінців сфери освіти у цій галузі державного
управління освітою та освітньої політики. Відповідно до основних
напрямів реформування Національної академії державного управління при
Президентові України, пріоритетами у змісті професійної освіти державних
службовців має бути вивчення механізмів демократичного державного
управління освітою, специфіка управління освітою на регіональному рівні,
європейські виміри розвитку національної системи освіти та
державно-громадського управління нею.
Результатом зазначених дій має стати суттєве підвищення професійного
рівня менеджерів освіти та створення в Україні цілісної системи
професійного розвитку вищих управлінських кадрів сфери освіти. Вивчення
й використання у цьому процесі досвіду європейських країн і, зокрема,
Чеської республіки сприятиме прискоренню реформаційних процесів,
розпочатих у національній системі освіти України, й дозволить якісно
покращити управління нею відповідно до вимог сьогодення й майбутнього.
Перспективним та доцільним для подальшого дослідження є вивчення
позитивного досвіду інших розвинених країн з даної проблеми. Особливу
увагу, на наш погляд, слід приділяти досвіду Європейських країн, які
пройшли шлях пострадянського реформування освіти й входження до
європейського освітнього простору (Польща, Латвія, Литва, Естонія,
Угорщина, Словакія та ін.). Це дозволить не тільки прискорити темпи
відповідних змін, а й надасть можливість уникати окремих помилок та
проблем у процесі їх планування та здійснення.
Достатньо перспективними для вивчення та висвітлення, на наш погляд, є
також проблеми визначення концептуальних засад формування та аналізу й
механізмів реалізації освітньої політики різних країн та виявлення
тенденцій її подальшого розвитку. Для забезпечення цілісності,
комплексності необхідно здійснювати дослідження проблем професійного
розвитку управлінських кадрів системи освіти розвинених країн та
формулювати відповідні рекомендації стосовно існуючої в Україні практики
підготовки та підвищення кваліфікації менеджерів освіти.
Література:
Бондарчук Н. Основні стратегічні напрями освітньої політики Чеської
Республіки // Управління сучасним містом. – 2005. №3-4/7-12(19-20). –
С.102–110.
Ващенко Л. М. Управління інноваційними процесами в загальній середній
освіті регіону: Монографія. – К.: Видавниче об’єднання «Тираж», 2005. –
380 с.
Громовий В. За деревами не видно лісу…(реформування освіти
по-американськи та по-українськи). Вісник програм шкільних обмінів.
http://visnyk.iatp.org.ua/print;572
Даниленко Л. І. Управління інноваційною діяльністю в загальноосвітніх
навчальних закладах: Монографія. – К.: Міленіум, 2004. – 358 с.
Єльникова Г. Наукові основи розвитку управління загальною середньою
освітою в регіоні: Монографія. – К.: ДАККО, 1999. – 303 с.
Олійник В. В. Управління розвитком системи підвищення кваліфікації
педагогічних працівників професійно-технічної освіти: Наук.-метод.
посібник. – К.: ЦІППО, 2002. – 185 с.
Опанасюк Г. Психологія управління закладами середньої освіти. – К.:
Ніка-Центр, 2000. – 332 с.
Опанасюк Г. О. Тенденції підготовки державних службовців у країнах
Центральної та Східної Європи: Монографія / Г.О. Опанасюк. – К.: Вид-во
УАДУ, 2001. – 284 c.
Освіта України: Нормативно-правові документи: До ІІ Всеукраїнського
з’їзду працівників освіти / Василь Григорович Кремень (голова редкол.).
— К. : Міленіум, 2001. — 470 с.
Прасол Д. Соціально-психологічні чинники вироблення і прийняття
управлінських рішень // Соціальна психологія. – 2006. – № 2 (16). –
C.128–133.
Програма діяльності уряду Чеської республіки. – 2005 р. //
http://www.vlada.cz/emd/vlada.htm.
Протасова Н. Г. Теоретичні основи навчання державних службовців у
системі підготовки та підвищення кваліфікації : Навч. посіб. / Н.Г.
Протасова. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 159 с.
Радо П. Высококачественное образование в странах ЦВЕ. Миф или
реальность? // Государственное управление в переходных экономиках. –
2002. – С. 1–12.
Сорочан Т. М. Підготовка керівників шкіл до управлінської діяльності:
теорія та практика. Монографія. – Луганськ: Знання, 2005. – 384 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
