Реферат на тему:
Вивчення перекладацької діяльності українських письменників
Однією з актуальних проблем літературної освіти є реалізація
взаємозв’язків української та зарубіжної літератур. Серед різноманітних
аспектів міжпредметної взаємодії особливий інтерес викликає питання про
перекладацьку діяльність українських письменників, вивчення якого
відкриває широкі обрії взаємозближення мостів між двома літературних
курсів. Адже перекладна художня література – своєрідне явище у світовій
культурі. З одного боку, вона репрезентує набутки народів різних країн,
а з іншого, є ваговитою складовою національного письменства. На цій
особливості перекладу наголошував І. Франко у статті “Каменярі”.
Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання”
(1912): “Переклади чужомовних творів, чи то літературних, чи наукових,
для кожного народу являються важним культурним чинником, даючи
можливість широким народним масам знайомитися з творами й працями
людського духу, що в інших краях, у різних часах причинялися до ширення
просвіти та підіймання загального рівня культури. Добрі переклади важних
і впливових творів чужих літератур у кожного культурного народу,
починаючи від старинних римлян, належали до підвалин власного
письменства” [16, с. 397]. У подальшому думка про належність художнього
перекладу до рідної літератури знайшла розвиток у працях багатьох
вітчизняних і зарубіжних учених. Зокрема М. Рильський стверджував, що
“переклад художньої літератури тільки тоді здійснює свою функцію, коли
це переклад творчий, коли він доходить до читача, коли він є фактом
рідної літератури” [13, с. 59]. Керуючись саме таким поглядом на
художній переклад, С. Єфремов включив в “Історію українського
письменства” повідомлення про перекладацький доробок Л. Боровиковського,
М. Зерова та М. Терещенка [5].
Проблеми формування уявлення учнів про українську перекладацьку школу
неодноразово порушувались у фаховій пресі. Значним підґрунтям у роботі
вчителя можуть стати методичні розробки, присвячені вивченню творчості
майстрів українського перекладу, підготовлені О. Куцевол [8; 9 та інші].
Дослідниця репрезентує такі ефективні форми роботи, як заочна екскурсія
до майбутнього музею Г.Кочура, інтегрований урок позакласного читання за
творчістю М. Лукаша. Серед розмаїття запропонованих нею видів робіт
особливо приваблює рольова навчальна гра “Письменник-перекладач очима
своїх героїв”.
Цікаву методичну розробку усного журналу “З історії українського
перекладу” пропонує і вчителька Н. Новосад [11]. Цей позакласний захід
присвячено оглядовому висвітленню широкого кола питань: витоки
перекладацької професії, перші українські перекладачі, історія перекладу
Біблії П.Кулішем, перекладацьке мистецтво М. Рильського, творча
діяльність М.Лукаша і Бориса Тена. На увагу заслуговують і матеріали до
презентації словника-довідника “Фразеологія перекладів Миколи Лукаша”,
присвяченої 85-літтю від дня народження перекладача (автори – І. Рада та
Н. Чорна) [14]. Особливо цікавим цей захід може бути для класів
філологічного профілю.
Отже, вчитель літератури має можливість скористатися практичними
розробками з проблеми формування уявлення учнів про особистість
письменника-перекладача. Мета нашої статті – репрезентувати методичні
рекомендації, які стали б своєрідним ключем до творчої діяльності.
З огляду на це вважаємо за доцільне звернути увагу на принципи добору
біографічного матеріалу, які варто використовувати і вчителеві, і учням
під час підготовки інформації про перекладацьку діяльність майстрів
слова.
І. Урахування особливостей часу, за якого жив перекладач.
Факти, які характеризують епоху і конкретну ситуацію в країні, дадуть
учням можливість осмислити громадянський подвиг українських
перекладачів, які в різні часи виступали на захист української
духовності, а також зрозуміти певні дії тлумачів, скованих вимогами
панівної ідеологічної системи.
Так, під час вивчення творчості М.Старицького старшокласникам варто
розказати, що саме він ще в 1882 році здійснив перший повний переклад
“Гамлета” українською мовою. Оцінити непересічне значення цієї праці
учні зможуть, одержавши інформацію про тогочасний стан розвитку
української мови й культури, а саме: відомості про Емський указ 1876
року, який забороняв переклади українською мовою, про цькування роботи
М.Старицького в чорносотенно-шовіністичному “Києвлянині”, про майже
цілковиту відсутність українсько-англійських словників і брак в
українській мові з відомих історичних причин цілої низки реалій, якими
оперують герої Шекспіра [15, с. 3].
ІІ. Звернення уваги на основні віхи становлення творчої особистості.
Із величезної кількості фактів учні повинні вміти добирати ті, які
розкривають важливі етапи життєпису перекладача, допомагають усвідомити
процес формування його особистості. Наприклад, розповідаючи про життєвий
шлях М. Лукаша, не можна обминути історію про його виключення зі Спілки
письменників. Ось як її викладає Г. Кочур: “Сталось це в часи
горезвісних репресій проти молодих літераторів-“інакодумців”. На арешт
Дзюби Лукаш відреагував своєрідно: звернувся “куди слід” з листом, у
якому пояснював, що повністю поділяє погляди Івана Дзюби, а тому просить
ув’язнити замість Дзюби його, бо він людина самотня, а у Дзюби на
утриманні дружина й дитина. Цілком зрозуміло, що Дзюбі цей лист не
допоміг, а Лукаша після відповідної вказівки з письменницької Спілки
виключено, отже, й позбавлено засобів існування. Його не тільки
перестали друкувати, а не можна було й згадувати, хіба що тільки в
негативному контексті…” [7, с. 50].
Готуючи реферат на тему “Г. Кочур – керманич української перекладацької
школи” за рекомендованою вчителем літературою, учням важливо звернути
увагу на такі питання:
1. Перші спроби перекладу.
2. Навчання на філологічному факультеті Київського інституту народної
освіти.
3. Робота у Вінницькому педінституті.
4. Роки окупації, десятирічне заслання.
5. Подвижницька діяльність у часи Хрущовської відлиги.
6. Повторне відлучення від літератури.
7. Посмертне видання “Третього відлуння”.
ІІІ. Висвітлення особистих зв’язків перекладачів і письменників.
Серед програмових творів зарубіжної літератури зустрічається чимало
поезій у перекладах Г. Кочура і Д. Паламарчука. Отже, учнів може
зацікавити той факт, що долі цих перекладачів міцно пов’язані. У 50-х
роках ХХ ст. вони разом відбували покарання в одному зі сталінських
таборів, який знаходився в Інті. Саме Г. Кочур відіграв величезну роль у
становленні Д. Паламарчука як перекладача: навчав його англійської та
французької мов, порадив зайнятися перекладами.
На уроці, присвяченому вивченню творчості Марка Вовчка, доцільно
інформувати школярів про популяризацію нею творчості Жуля Верна. Завдяки
особистим зв’язкам письменників перше знайомство російських і
українських читачів із романами видатного француза відбувалося
надзвичайно швидко – за кілька тижнів після виходу у світ оригіналів.
Саме Марку Вовчку Жуль Верн доручив переклад своїх творів російською
мовою. Він заявив видавцю Етцелю, що цілком і повністю довіряє “цій
розумній, інтелігентній жінці, яка тонко відчуває і прекрасно знає
французьку мову”. З 1869 по 1876 роки Марко Вовчок переклала і видала
п’ятнадцять романів Жуля Верна. “До справи перекладу загалом і до
перекладу творів Жуля Верна зокрема Марко Вовчок ставилася з величезною
увагою. Вважаючи, що переклад з однієї мови на іншу – це не якесь
ремесло, а така ж відповідальна перед читачем творча праця, як і
написання оригінальних творів…” [3, с. 522].
ІV. Ознайомлення з історією створення перекладу.
Під час висвітлення перекладацької діяльності М. Бажана доцільно
розглянути питання про шлях до україномовного читача “Витязя в тигровій
шкурі”, використавши матеріали статті М.Рильського “Поема Руставелі
українською мовою”.
Перлина грузинської культури побачила світ у перекладі М. Бажана в 1937
році. Однак підготовча робота розпочалася ще 1929 року. Перекладач
вивчав не лише текст безсмертної поеми, а й історію, культурне минуле
Грузії, його цікавило також і сучасне грузинське життя. Він відвідував
найрізноманітніші куточки країни, уважно придивлявся до пам’яток
матеріальної культури (архітектури, фрескового живопису), прислухався до
народної музики, вивчав традиції і побут, безпосередньо спілкувався з
мистецькими працівниками. І лише після такої попередньої роботи М.Бажан
розпочав ретельне дослідження тексту за допомогою одного із найкращих
грузинських знавців Руставелі. Над самим перекладом поеми М.Бажан
працював два роки, цілком присвятивши свій робочий час цій творчій
діяльності [12].
Осмислення фактів з історії створення перекладу сприятиме увиразненню
копіткої праці майстрів перекладацького цеху, вестиме школярів до
усвідомлення специфіки роботи перекладача художнього твору.
V. Використання відомостей про здобутки на ниві перекладу.
Інформація про досягнення окремих перекладачів допоможе учням адекватно
оцінити їх внесок у розвиток національної культури, сприятиме формуванню
уявлення учнів про українську перекладацьку школу.
Так, старшокласникам, які готуватимуть біографічну довідку про М.
Лукаша, буде цікаво дізнатися, що, працюючи в галузі прозового та
поетичного перекладу, митець перекладав із 14 мов. У його перекладацькій
спадщині є твори найрізноманітніших жанрів: вірші, казки, поеми,
повісті, п’єси, романи. Серед них такі шедеври світової літератури, як
“Фауст” Й.В.Гете, “Дон Кіхот” Сервантеса, поезії П. Верлена, Г. Гейне,
Р. Бернса, А. Міцкевича, Ф. Шиллера, А. Рембо, Г. Аполлінера, казки Дж.
Родарі та багато інших творів.
VІ. Наведення фактів, які свідчать про визнання перекладацької праці.
Приклади оцінки великої і копіткої роботи перекладача переконають учнів
у значущості перекладацької діяльності, надихнуть їх на звернення до
зразків перекладу, високо пошанованих у суспільстві. Так,
старшокласникам можна повідомити, що в Україні існує премія імені М.
Рильського, яка присуджується за кращий художній переклад українською
мовою інонаціональних творів, а також за переклади мовами народів світу
творів української літератури. Серед лауреатів цієї премії – М.
Терещенко (антологія в 2-х томах “Сузір’я французької поезії”,
посмертно), В.Мисик (переклади видатних поетів світу), Є. Дроб’язко
(“Божественна комедія” Данте), Борис Тен (“Одіссея” та “Іліада” Гомера)
та багато інших. Особливим проявом поваги до перекладацької діяльності є
визнання перекладу на батьківщині оригіналу. Такої честі вдостоєно
україномовну версію поеми Шота Руставелі “Витязь у тигровій шкурі”, яка
була відзначена Державною премією Грузинської РСР ім. Шота Руставелі
(1937 рік) і нині вважається найкращою серед усіх перекладів цього
твору.
VІІ. Залучення різноманітних біографічних джерел (перекладацьких
свідчень, мемуарів, інтерв’ю, літературно-критичних праць, епістолярної
спадщини тощо).
Опрацювання різних біографічних жанрів дасть можливість учителеві
дібрати необхідний матеріал про особистість митця, наголосити на
найвиразніших штрихах його портрету. Так, розповідаючи учням про
захоплення багатьох шістдесятників перекладацькою діяльністю як формою
протистояння тоталітарній естетиці, можна повідомити, що у власному
архіві Г. Кочура зберігся зворушливий лист В.Симоненка, написаний за
лічені місяці до смерті, де поет висловлює своє ставлення до художнього
перекладу: “Я розумію зараз, трошки взявшись до цієї роботи, наскільки
мені бракує освіти і наскільки для мене важливо було б на деякий час
покинути власні вірші і зосередитись на перекладах” [2, с. 98].
??/?рії творчого вечора, присвяченого перекладацькій діяльності Д.
Білоуса, доцільно використати матеріали інтерв’ю, яке він дав
“Літературній Україні”, зокрема такий фрагмент:
“- Які муки творчості сильніші: при творенні власних поезій чи
перекладних?
Перекладати набагато важче, ніж писати своє. У власному вірші можна
змінити хід думки, сюжетний поворот, розмір. А в перекладі існує певна
заданість, яка тримає інтерпретатора в жорстких рамках. Це не означає,
що своє – легке.
Та між страшних прогалин, зяянь,
коли ведеш ти власний спів,
ти – автор, сам ти тут хазяїн
думок, і образів, і слів.
В перекладі – не менше палу:
і думаєш, і твориш ти ж,
ти в автора оригіналу
немов на прив’язі сидиш…
Та в тебе ж гідність є. І гонор.
Ти в щирості не знаєш меж.
По краплі кров свою, як донор,
перекладові віддаєш…
Такий виник у мене свого часу автобіографічний вірш – крик душі… І я
продовжую своє донорство, щоб не було духовного недокрів’я” [1, с. 27].
Розглянемо також питання методів, прийомів; форм навчальної діяльності,
що сприяють ефективному засвоєнню старшокласниками перекладацької
роботи українських письменників.
У процесі формування уявлення учнів про особистість перекладача
оптимальними можуть бути такі види робіт, як підготовка біографічних
довідок, біографічних розповідей. Призначення біографічної довідки –
ознайомити учнів із найважливішими фактами із життя перекладача, які
покликані зацікавити його творчістю, увиразнити значення перекладацької
спадщини митця, підготувати до сприйняття конкретного твору (або
творів). Своєрідними зразками біографічної довідки є матеріали,
представлені М.Стріхою в курсі лекцій “Історія й сьогодення українського
поетичного перекладу (ХІІ – ХХ ст.)”, більшість із яких можуть бути
використані й у вчительській практиці. Зокрема це довідки про Бориса
Тена, В. Мисика, Д. Паламарчука, Г. Кочура, І. Качуровського, Юрія Клена
[2]. Біографічна розповідь відрізняється від довідки змістом і обсягом.
Вона передбачає більш ґрунтовне представлення особистості перекладача і
зазвичай використовується під час позакласних заходів. З метою
увиразнення досягнень української перекладацької школи можна
запропонувати такий вид роботи, як складання “візитки” перекладача
(стислого схематичного запису його здобутків). Наприклад, візитка
Г.Кочура може мати такий вигляд:
Складання візитки доцільно супроводити таким коментарем: “Творчість
Г.Кочура охоплює 26 століть, 3 континенти, 29 країн, 31 мову. За
підрахунками дослідників, він переклав понад 600 поезій (у доробку
майстра є і прозові твори): з давньогрецької, давньоримської,
англійської, німецької, бразильської, нікарагуанської, румунської,
португальської, італійської, іспанської, латини, санскриту та інших мов.
У його славнозвісних збірках “Відлуння”, “Друге відлуння”, “Третє
відлуння” знаходимо твори Алкмана, Софокла, Горація, Рільке, Шеллі,
Еліота, Петрарки, Гете, Гейне, Міцкевича, Пушкіна, Лермонтова, Блока,
Лонгфелло, Бодлера, Верлена, Рембо… І це далеко неповний перелік імен
у перекладацькому багатоголоссі Г. Кочура. Надзвичайно важливо те, що
він перекладав лише з оригіналів. Це було основоположним принципом його
творчої діяльності. Перекладацький доробок митця – феноменальне явище не
лише в українській, а й у світовій культурі. Навіщо пересічному читачеві
знати ці факти? Цікаво, що сам Г.Кочур у статті, присвяченій іншому
великому майстру – М. Лукашу, відповів на це запитання: “… Калейдоскоп
імен і країн, мов і письменників дає уявлення про діапазон
перекладача…” [ 7, с. 51].
З метою урізноманітнення видів діяльності, спрямованих на засвоєння
біографічних матеріалів, можна пропонувати учням такі навчальні ігри:
1. “Впізнай перекладача” (необхідно впізнати перекладача за фактом його
життєпису, цитатою про нього тощо).
2. “Інтерв’ю з перекладачем” (учень виконує роль перекладача, інші –
роль журналістів).
3. “Екскурсія перекладацькими стежками” (учні виконують ролі
екскурсоводів літературними місцями, пов’язаними з постатями визначних
українських перекладачів).
У ході інтегрованих уроків і позакласних заходів доцільно організовувати
виставки і презентації кращих перекладних видань. З метою систематичного
проведення такої роботи необхідно скласти програму презентацій, до якої
будуть включені ті видання, які, за висловом Л.Коломієць, є справжньою
окрасою української літератури [6, с. 52]:
1. Авторські антології поетичних перекладів, видані в Україні ( “Вибір
німецьких балад” Д. Загула, “Антологія американської поезії” І. Кулика,
“Третє відлуння” Г. Кочура, “Від Боккаччо до Аполлінера” М. Лукаша ,
“Захід і Схід” В. Мисика , “Світовий сонет” Д. Павличка, “Антологія
японської поезії (хайку ХVІІ – ХХ ст.)”, “Антологія японської поезії
(танка, ренгу VІІІ – ХІІІ ст.) тощо).
2. Авторські антології, видані за кордоном (“Антологія французької
поезії”, “Антологія німецької поезії”, “Море і мушля” (антологія
європейської поезії) М. Ореста, “Поети Заходу” С. Гординського, “Золота
галузка” (антологія іберійської та іберо-американської поезії) І.
Качуровського, “Зелене вино” (антологія модерної португальської та
бразильської поезії) В. Вовк, “Сто поетів – сто пісень: поети Японії” І.
Шанковського та інші).
3. Серії вітчизняної перекладної літератури:
– видавництва “Веселка” (протягом 70-80-х років ХХ ст.) – серія
антологій світової поезії для середнього та шкільного віку, в яку
увійшли збірки “Золоте руно” (поезія античності), “Світанок”
(європейська поезія Відродження), “Співець” (світова поезія кінця ХVІІІ
ст. – першої половини ХІХ ст.), “Передчуття” (світова поезія другої
половини ХІХ ст. – поч. ХХ ст.), “Поклик” та “Заграва” (світова поезія
ХХ ст.);
– видавництва “Дніпро” (протягом 60-90-х років ХХ ст.) – “Вершини
світового письменства”, “Бібліотека світової класики”, “Зарубіжна проза
ХХ століття”, “Зарубіжна новела”, “Зарубіжна сатира і гумор”.
– видавництва “Фоліо” (з 2001 року) – серія “Бібліотека світової
літератури”.
Такі презентації можуть передбачати декламацію творів (або їх уривків),
вміщених у збірках, ознайомлення з відгуками критиків, перекладачів,
читачів різних країн і поколінь, огляд (або анонс) представленого в них
додаткового матеріалу тощо. Наприклад, презентуючи книгу перекладів Г.
Кочура “Третє відлуння”, можна навести вислів Р. Чілачави: “Переклади
Григорія Кочура сповнені музикою рим і алітерацій, просякнуті духом
благородства і рицарства. В них повноправно владарює лагідне й п’янке
українське слово, завдяки якому виникає враження, що перед нами книга
незвичного поетичного “довгожителя”, який тисячоліттями творив свою
єдину і дорогоцінну книгу” [17, с. 33].
Для учнів, які навчаються у класах філологічного профілю, цікавим може
бути проведення наукових досліджень та написання творів за такими
темами:
1. “Образ перекладача в українській поезії ХХ ст..” (за віршами М.
Рильського “Мистецтво перекладу”, Г. Кочура “Перекладач”, Д. Паламарчука
“Дон Кіхот”, Є. Маланюка “Куліш”, І. Драча “Розмова з
другом-перекладачем”, Д. Павличка “Микола Лукаш”, В. Коломійця “В
великім колі…”, “Тінь моволюба” (пам’яті А. Кримського), Д. Білоуса
“Та між страшних прогалин…”).
2. “Так, ми мости будуємо у світі…” (М.Рильський). (Роль перекладачів
у розширенні світогляду українського читача).
3. Місце перекладу у творчості корифеїв української літератури.
4. Перекладацький феномен І.Франка.
5. Громадянський подвиг Г.Кочура.
6. Розмаїття перекладацької спадщини М. Рильського.
7. “Рятувати культуру і національний дух ішли – в переклад”
(М.Новикова). (Значення художнього перекладу як важливого чинника у
формуванні української нації).
8. Перекладацький світ М. Зерова.
9. Епістолярний автопортрет М.Лукаша (за уривками листів, адресованих
Г.Кочуру).
10. Роль А.Кримського і В.Мисика в ознайомленні українського читача зі
східними літературами.
11. Творча спадщина перекладацької діаспори.
Велику роль у формуванні уявлення учнів про українську перекладацьку
школу відіграють епізодичні позакласні заходи: екскурсії (очні та
заочні) до музеїв та пам’ятних місць, пов’язаних з діяльністю
перекладачів, літературні вечори, свята, приурочені ювілеям майстрів
перекладацької справи, круглі столи тощо. Серед систематичних
позакласних заходів популярністю старшокласників (особливо в класах
філологічного профілю) може користуватись факультатив “Українська
перекладацька школа”, у межах якого вивчатиметься не лише життєпис
перекладачів, а й особливості їх поглядів на художній переклад,
специфіка стилю тощо.
Отже, залучення учнів до роботи над розглядуваною темою під час уроків і
позакласних заходів, опора на названі принципи добору біографічного
матеріалу, а також використання різноманітних видів робіт допоможе
вчителеві сформувати уявлення школярів про кращих представників
української перекладацької школи.
Список літератури:
Білоус Д. “По краплі кров свою, як донор, перекладові віддаєш…” //
Урок української. – 2003. – № 2. – С. 25 – 27.
Записки «Перекладацької майстерні 2000-2001. Том 2.»: М.Стріха. Історія
й сьогодення сучасного українського поетичного перекладу (ХІІ – ХХ ст.)
/ Львівський нац. ун-т ім. І. Франка. – Львів: Простір-М, 2002.
Засенко О. Марко Вовчок. Життя, творчість, місце в історії літератури. –
К.: Вид-во АН УРСР, 1964.
Зорівчак Р. Вічне відлуння майстра // Дзвін. – 1998. – № 11 – 12. – С.
142 –147.
Єфремов С. Історія українського письменства. – К.: Феміна, 1995.
Коломієць Л. Український художній переклад: від давнини до сучасності //
Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1999. –
№ 2. – С. 50 – 54.
Кочур Г. Феномен Лукаша. До 80-річчя від дня народження М. Лукаша //
Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1999. – №
12. – С. 50 – 51.
Куцевол О. М. “Болів я болем слова нашого”. Урок позакласного читання за
творчістю Г.Кочура // Дивослово. – 2000. – №1. – С. 42 – 47.
Куцевол О. “Вести до сонця – то моя професія” (Інтегрований урок
позакласного читання, присвячений 80-річчю від дня народження М.Лукаша)
// Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та
колегіумах. – 1999. – № 3. – С. 74 – 85.
Новикова М. Перекладацький світ Григорія Кочура // Кочур Г. Третє
відлуння. – Київ: Рада, 2000. – С. 9 – 28.
Новосад Н.В. З історії українського художнього перекладу // Всесвітня
література в середніх навчальних закладах України. – 2004. – № 12. – С.
47 – 50.
Рильський М. Поэма Руставели на украинском языке // Рильський М.
Мистецтво перекладу. – К.: Рад. письменник,1975.
Рильський М. Проблеми художнього перекладу // Рильський М. Мистецтво
перекладу. – К.: Рад. письменник,1975. – С. 25 – 93.
Рада І.М., Чорна Н.О. “Торжествуватиме весь світ братерства перемогу”
(Презентація словника-довідника “Фразеологія перекладів Миколи Лукаша”,
присвячена 85-літтю від дня народження перекладача) // Всесвітня
література в середніх навчальних закладах України. – 2004. – № 12. – С.
30 – 34.
Стріха М. Донорська кров мистецтва. Українські перекладачі та зарубіжна
література // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1997. – №
4. – С. 2 – 6.
Франко І. Твори в 20-ти томах. Т. 16. – К.: Держлітвидав України, 1955.
Чілачава Р. Григорій Кочур – перекладач і людина // Григорій Кочур і
український переклад: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. К.; Ірпінь,
27 – 29 жовтня 2003 р. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2004. – С. 31 – 33.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
