Реферат на тему:
Суб’єкт-суб’єктна взаємодія як педагогічна умова формування творчої
активності вихованців позашкільних навчальних закладів
Формування творчої активності дітей та учнівської молоді в системі
безперервної освіти держави – процес складний і тривалий, що потребує
багато зусиль і часу. Тому гармонійний розвиток особистості в системі
середньої загальної освіти забезпечується як у загальноосвітніх
навчальних закладах, закладах освіти нового типу, так і в освітній та
дозвіллєвій діяльності позашкільних навчальних закладів, що в сукупності
створює умови для розумового, творчого, духовного розвитку дітей і
юнацтва.
В умовах модернізації змісту, форм та методів позашкільної освіти
відбувається трансформація змісту освітньої діяльності
педагогів-позашкільників. Насамперед, зникає розуміння позашкільного
навчально-виховного процесу як примітивного способу передавання
вихованцям технологічних особливостей конкретної пізнавальної або
творчої діяльності (художньо-естетичної, науково-технічної,
еколого-натуралістичної тощо). Водночас починає домінувати комплексне
бачення освітньої функції педагога-позашкільника, який усвідомлено
реалізує ролі вчителя (навчає дитину улюбленій творчій діяльності,
розвиває її творчі здібності, формує творчу активність), вихователя
(забезпечує соціалізацію особистості, формує суспільно значущі норми і
правила поведінки), психолога (створює оптимальний психологічний
мікроклімат у дитячому колективі, що стимулює особистість до творчої
самореалізації), старшого товариша, що має більший життєвий досвід і в
умовах творчого співробітництва готовий допомогти дитині під час
вирішенні нагальної навчальної або життєвої проблеми).
Усвідомлюючи наявні недоліки освітньої діяльності школи (авторитарний
стиль взаємин «учитель-учень», невміння і неготовність вчителів
сприймати школярів як неповторну цілісну особистість з притаманними
тільки їй індивідуальними особливостями) педагогічні працівники
позашкільних навчальних закладів розуміють навчально-виховний процес як
соціально-особистісний феномен і намагаються організувати взаємодію з
дитиною як самодостатнім суб’єктом спілкування та діяльності,
неповторною індивідуальністю з певною своєрідністю рис і якостей
особистості, яка у процесі улюбленої пізнавальної або творчої діяльності
формує і вільно виявляє своє особистісне «Я». Таке трактування процесу
навчання і виховання передбачає, що провідним завданням кожного
педагога-позашкільника, адміністрації та методичної служби позашкільних
навчальних закладів, системи післядипломної освіти є повноцінна
психолого-педагогічна підготовка до запровадження та реалізації
особистісно орієнтованої освітньої діяльності та суб’єкт-суб’єктної
взаємодії як провідної умови творчого розвитку та особистісного
зростання всіх учасників позашкільного освітнього процесу.
Витоки суб’єкт-суб’єктних взаємовідносин в освітній діяльності вбачаємо
у західній гуманістичній психології ХХ ст. (Д.Дьюї, А.Маслоу, Г.Олпорт,
К.Роджерс, Е.Фромм). Її основоположні принципи – цілісність духовного
середовища індивідуума, позитивна психологічна установка, активність
особистості в розвитку – сприяли теоретичному обґрунтуванню
міжособистісних відносин наставників з учнями. Термінологія, пов’язана з
проблематикою міжособистісного спілкування в освітній діяльності,
зокрема поняття «педагогічне спілкування», почала запроваджуватися у
вітчизняну психолого-педагогічну науку з середини 70-х рр. ХХ ст.
(О.М.Леонтьєв, А.А.Бодальов, А.В.Мудрик, B.A.Кан-Калик, І.А.Зимняя).
Важливе значення мало запропоноване Б.Ф.Ломовим трактування спілкування
як суб’єкт-суб’єктної взаємодії. Згодом з’явилися наукові праці, в яких
аналізувалися різноманітні явища соціальної перцепції, що виникають у
спілкуванні і міжособистісній комунікації (Г.М.Андрєєва, А.А.Бодальов,
С.С.Дашкова), досліджувався вплив міжособистісного спілкування і
взаємодії на психіку людину, її характер, світоглядні засади, творчу
діяльність. Зазначені дослідження були практично використані
педагогами-новаторами 80-х-90-х рр. (Ш.А.Амонашвілі, Е.І.Ільїн,
В.Ф.Шаталов), які поклали в основу своєї освітньої діяльності
«педагогіку співпраці», що акумулювала ідеї гуманізму, особистісно
зорієнтованого навчання, право дітей на творчу самореалізацію,
демократичні форми і методи педагогічної взаємодії.
У сучасності окреслена проблема є об’єктом досліджень ряду вітчизняних і
зарубіжних вчених – І.Д.Беха, А.М.Бойко, В.Ф.Паламарчук, С.І.Подмазіна,
Н.С.Якиманської. Дослідженням питання концептуальних основ запровадження
та реалізації особистісно зорієнтованої освіти, суб’єкт-суб’єктних
взаємовідносин у навчально-виховному процесі позашкільних навчальних
закладів присвячено праці В.В.Вербицького, В.В.Мачуського,
Г.І.Пустовіта, А.Й.Сиротенка, Т.І.Сущенко. Дослідниками створено
соціально-філософську модель особистісно зорієнтованої освіти,
презентовано основні детермінанти оптимізації її розвитку, визначено
співвідношення саморозвитку та керованого розвитку творчої особистості в
особистісно зорієнтованому освітньому середовищі. Однак проблема
суб’єкт-суб’єктної взаємодії як педагогічної умови формування творчої
активності вихованців та педагогічних працівників позашкільних
навчальних закладів ще недостатньо висвітлена у психолого-педагогічній
літературі і залишається актуальною для педагогічної практики.
Насамперед, потребують вивчення механізми міжособистісної взаємодії
педагога і вихованців у процесі спільної пізнавальної або творчої
діяльності, особливості емоційного стану учасників творчого діалогу,
фактори, що сприяють творчій співпраці тощо.
Тому метою статті є теоретичний аналіз суб’єкт-суб’єктних взаємовідносин
між учасниками навчально-виховного процесу в позашкільному навчальному
закладі як психолого-педагогічної категорії; дослідження впливу
суб’єкт-суб’єктної взаємодії на розвиток творчих здібностей і творчої
активності вихованців гуртків, творчих об’єднань та
педагогів-позашкільників; визначення основних компонентів функціональної
готовності педагогічних працівників позашкільних навчальних закладів до
суб’єкт-суб’єктних взаємовідносин.
Варто зазначити, що усе життя людини – різнопланова, багатогранна
система стосунків. Особистість розвивається в процесі діяльності, яка
сприяє встановленню, зміцненню, розширенню взаємин з навколишнім
середовищем. Конструктивні міжособистісні стосунки виникають на основі
готовності партнерів до позитивної міжперсональної взаємодії у спільній
діяльності. Здатність людини до взаємодії визначається як суб’єктивними
факторами її індивідуального розвитку, так і особливостями соціальних
інститутів, що мають на неї вплив. У міжособистісних стосунках індивід
може бути одночасно як суб’єктом, так і об’єктом впливу, пізнання,
оцінки. Це детермінується суб’єкт-суб’єктними і суб’єкт-об’єктними
взаємовідносинами, які виникають у процесі життєдіяльності людей.
Чинником реалізації стосунків є спілкування як дуже важлива, невід’ємна
сфера взаємин людей, сама життєдіяльність індивідів, а також як
реалізація всієї системи міжособистісних стосунків.
Отже, особистість є суб’єктом діяльності й суспільних відносин з певною
системою внутрішніх цінностей. Суб’єктність – первісна, закладена в «Я»
дитини самопричинна активність, що забезпечує зв’язок особистісного «Я»
з навколишнім світом; вона є субстанціальною основою формування і
розвитку творчої особистості дитини. Як суб’єктна система творча
особистість існує «подвійно» – одночасно виступаючи умовою й метою свого
саморозвитку.
У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях існує твердження:
співтворчість педагога і вихованців можлива лише за умови сприятливої
атмосфери міжособистісних відносин, духовного комфорту. В атмосфері
внутрішньої скутості і напруженості кожен учасник освітньої діяльності
стає духовно біднішим, примітивнішим, ніж є насправді. Найзахоплююча
пізнавальна або творча діяльність не гарантує успіху, якщо відсутній
психологічний комфорт у спілкуванні. І навпаки, варто дітям опинитися в
атмосфері довір’я і поваги, як кожен стає цікавішим і духовно сильнішим,
немов підносячись над самим собою. Багатство духовних зв’язків і є
необхідною умовою всебічного розвитку особистості, зокрема і творчого.
Саме такий підхід покладено в основу сучасної моделі позашкільного
педагогічного процесу, спрямованого на духовне збагачення дитини,
організованого без будь-якого примусу або пасивного засвоєння
соціального досвіду і знань. Модель процесу формування творчої, всебічно
розвиненої особистості у позашкільному педагогічному процесі базується
на якнайповнішому задоволенні дитячих запитів та інтересів, на основі
цілісного особистісно-гуманного підходу.
Головні принципи педагогічної взаємодії в умовах позашкілля –
взаємоповага, довіра, доброзичливість, діалогічність, що є виявом
суб’єкт-суб’єктних стосунків та стимулює зростання самоактивності
дитини, створює можливості для задоволення її актуальної потреби у
творчій самореалізації та самостверджені. У цьому полягає головна
особливість позашкільної освітньої діяльності, що будується на взаємній
співтворчості педагога і вихованців, на їхній дружбі і духовній
спільності, на визнанні самоцінності творчої особистості дитини, на
взаємоповазі і взаємній зацікавленості у спільному успіху і наслідках
цієї діяльності. Така особливість позашкільного педагогічного процесу
пояснюється тим, що дитина опиняється в ньому за покликом своїх
внутрішніх мотивів, потрапляє в інше (на відміну від основної школи)
освітнє середовище, де відсутні стандарти, однакові вимоги до всіх або
примус.
Будується позашкільний педагогічний процес на основі створення
середовища і системи гармонійної розвивальної стратегії впливу, яка
здійснюється в умовах відкритого діалогу педагогів і вихованців, що
створює оптимальні передумови для закріплення пізнавального інтересу,
формування особистісної самостійної активності, розкриття творчих
потенцій і стимулювання саморозвитку дитини. Тому організація
особистісно орієнтованого позашкільного педагогічного процесу має
здійснюватися у кількох напрямах, а саме:
створення розгалуженої системи творчого самовиявлення, оптимальних умов
для цілеспрямованого розвитку творчих здібностей вихованців, що
передбачає зняття усіляких обмежень, бар’єрів, які стримують
інтелектуальну ініціативу дитини, її творче самовираження;
дотримання дитиноцентризму в організації навчально-виховної та
дозвіллєвої діяльності, коли педагог діє відповідно до настрою і
внутрішнього стану дитини;
органічного поєднання діяльності педагога-позашкільника з діяльністю
вихованців в єдиному активному пізнавальному процесі в умовах творчого
співробітництва і духовної взаємодії [1].
?????????^?перетворень у їхньому творчому розвитку. Так відбувається
процес творчого взаєморозвитку всіх суб’єктів позашкільного
навчально-виховного процесу – педагог-позашкільник реалізує свої
особистісні й професійні потенції засобом творення особистості вихованця
[2].
Таким чином, можемо зробити висновок, що суб’єкт-суб’єктна взаємодія в
умовах позашкільного навчально-виховного процесу – це форма
педагогічного співробітництва між педагогом-позашкільником і вихованцями
гуртка, творчого об’єднання, під час якого педагог і діти об’єднані
творчим діалогом з метою активного саморозвитку і самовираження
особистості кожного з учасників освітнього процесу, а також виявлення та
реалізації їхніх кращих духовних якостей і творчого потенціалу. Таке
педагогічне співробітництво забезпечує позитивне ставлення дитини до
педагога, освітнього середовища гуртка, творчого об’єднання, своїх
однолітків, успішне формування позитивних властивостей і якостей
особистості, індивідуально спрямованих на саморозвиток.
Вищим рівнем розвитку суб’єкт-суб’єктних взаємовідносин між учасниками
освітньої діяльності в умовах позашкільного навчального закладу має
стати інтимно-особистісне спілкування. Зазначене поняття в сучасній
психолого-педагогічній науці (І.Д.Бех, Т.І.Сущенко) трактується як така
суб’єкт-суб’єктна взаємодія, у процесі якої на основі обміну
особистісних позицій суб’єктів конкретної пізнавальної або творчої
діяльності можливе їхнє морально-духовне зростання, зокрема творче.
Інтимно особистісне спілкування має дві форми – монологічну та
діалогічну. За монологічного інтимно-особистісного спілкування
співрозмовник (педагог або вихованець) є лише пасивним суб’єктом; його
присутність тільки залучає іншого до розмови – той, хто говорить, не
припускає з боку співрозмовника будь-якого смислового ставлення до себе.
У таких умовах образ співрозмовника, який регулює спілкування,
виявляється проекцією особистісної позиції промовця, перенесення на
нього того, що фактично значуще лише для нього. Тому ця форма
інтимно-особистісного спілкування у виховному плані непродуктивна.
Вважається, що розвиток особистості стає можливим лише в умовах
діалогічного інтимно-особистісного спілкування (інтимно-особистісного
діалогу), яке, на відміну від монологічного, характеризується тим, що
співрозмовник (педагог або вихованець) активно організовує саму форму
спілкування [3].
Основними передумовами реалізації інтимно-особистісного спілкування в
умовах позашкільного навчально-виховного процесу є такі:
фасилітаційний режим педагогічного впливу на вихованців, завдяки якому
створюються необхідні психолого-педагогічні умови, що сприяють творчій
діяльності дітей, стимулюють їхню творчу активність, полегшують
подолання психологічних бар’єрів творчості, мотивують до творчого
розвитку та саморозвитку;
педагогічна розвивальна взаємодія педагога-позашкільника і вихованця, що
віддзеркалює концептуальне положення про творчу діяльність як взаємодію,
що сприяє розвитку її учасників;
задоволення потреби кожної дитини у неперервній творчій реалізації та
самореалізації, яка узгоджується з концепцією життєтворчості особистості
[4].
Аналіз психолого-педагогічної літератури та дослідження практичної
діяльності позашкільних навчальних закладів дозволяють стверджувати, що
побудова навчально-виховного процесу та дозвіллєвої діяльності гуртків,
творчих об’єднань на засадах особистісно орієнтованої освіти,
суб’єкт-суб’єктної взаємодії, на основі технологій співробітництва та
співтворчості педагога-позашкільника і його вихованців у процесі
улюбленої пізнавальної або творчої діяльності забезпечують таке:
творчу спрямованість особистості дитини, усвідомлення нею значення
творчих, гуманістичних потреб, мотивів, цілей як провідних у її
саморозвитку та життєдіяльності;
розвиток творчих рис характеру особистості (цілеспрямованості,
ініціативності, наполегливості, самостійності, винахідливості,
оригінальності, організованості, працелюбності тощо);
розвиток творчих якостей інтелекту всіх учасників позашкільного
навчально-виховного процесу (логічного, діалектичного та цілісного
сприйняття дійсності, творчої уяви та фантазії, інтуїції, уваги і
пам’яті, що сприяє формуванню вміння спільно визначати і розв’язувати
життєві завдання, розробляти творчі проекти);
творчу самосвідомість педагога-позашкільника та його вихованців, що
виявляється у самопізнанні та адекватній самооцінці, самоорганізації,
самореалізації та самовдосконаленні творчої особистості;
постійне зростання потенціалу творчої діяльності – бажання систематично
здобувати нові знання, набувати вміння, навички, творчо їх
використовувати;
формування психічних якостей творчої особистості, її темпераменту,
властивостей нервової системи (чутливості, пластичності, працездатності)
та доцільного індивідуального стилю діяльності й поведінки, в процесі
якого використовуються найкращі та коригуються слабкі (з точки зору
вимог творчої діяльності) якості нервової системи конкретного вихованця
та педагога.
Тобто суб’єкт-суб’єктні взаємовідносини між учасниками позашкільного
навчально-виховного процесу є важливою педагогічною умовою розвитку
творчих здібностей дітей та учнівської молоді, важливою складовою
технології формування високого рівня пізнавальної та творчої активності
особистості, індивідуального стилю її пізнавальної і творчої діяльності.
З огляду на це, система післядипломної освіти педагогічних працівників
позашкільних навчальних закладів, комплекс науково-методичних заходів
курсового та міжкурсового періодів, самоосвітня діяльність фахівців
зазначеної категорії повинні забезпечити професійну компетентність і
функціональну готовність педагогів-позашкільників до суб’єкт-суб’єктних
взаємовідносин з вихованцями.
Основними компонентами готовності педагогів до реалізації
суб’єкт-суб’єктних взаємовідносин з вихованцями як провідної умови
розвитку творчих здібностей і творчої активності дітей в позашкільних
навчальних закладах є такі:
позитивна психологічна установка педагога-позашкільника на власну
педагогічну діяльність, що забезпечує його готовність брати на себе
ініціативу у визначенні доцільного стилю взаємовідносин з вихованцями
гуртка, творчого об’єднання;
готовність до міжособистісної атракції, що розуміється як взаємоповага,
вияв симпатії до особистості дитини, здатність створювати позитивну
атмосферу під час теоретичних та практичних занять, нейтралізуючи
можливі причини і передумови необґрунтованих конфліктів;
готовність до рефлексії – осмислення педагогом того, як він насправді
сприймається і оцінюється вихованцями гуртка, творчого об’єднання, які є
партнерами у навчально-виховній взаємодії; рефлексія як акт самоаналізу
і самопізнання педагога в контексті його спілкування з вихованцями;
емпатію – здатність педагога «вживатися» в душевні,
емоційно-психологічні стани своїх вихованців, інтуїтивно проникати у
внутрішній світ партнера освітньої взаємодії, готовність до
співпереживання, допомоги і підтримки в різних її формах і проявах;
особистісну ідентифікацію, що виражається в емоційно-когнітивному
ототожненні одного індивідуума з іншим, що відіграє важливу роль для
обох «дійових осіб» навчально-виховної взаємодії –
педагогу-позашкільнику особистісна ідентифікація допомагає «ввійти» у
внутрішній світ вихованців, відчути його у всій повноті, неповторності і
різноманітті, а вихованцю вона допомагає асимілювати у своїй свідомості,
психологічно «привласнити» найпривабливіші особистісні якості педагога
як старшого товариша, помічника, що виступає в якості носія професійного
і життєвого досвіду, творчої діяльності;
інтерактивність, що проявляється у вигляді різних типів і форм
міжособистісних взаємовідносин між людьми і розуміється як поглиблена
психологізація всього комплексу комунікативних зв’язків між ними, як
здатність педагога адекватно інтерпретувати різні ситуації, що виникають
у навчанні та вихованні і, відповідно до них, вносити корективи у власні
дії та педагогічну діяльність;
гнучкість, пластичність мислення, готовність до зміни функціонально
рольових взаємин з вихованцями у процесі конкретної пізнавальної або
творчої діяльності, відмова від наперед заданих педагогічних диспозицій,
стереотипних дій, сформованих керівником гуртка, творчого об’єднання в
його минулому професійному досвіді;
готовність до виконання ролі фасилітатора, тобто педагога-консультанта,
порадника, помічника, який ставить перед собою та визначає як мету
освітньої діяльності свого гуртка, творчого об’єднання комплекс системно
взаємозв’язаних і ієрархічно супідрядних завдань: допомогти дитині
визначитися у виборі індивідуальної освітньої траєкторії, що забезпечить
повноцінну реалізацію її інтелектуального та творчого потенціалу;
сформувати життєву компетентність та життєстійкість, високий рівень
розвитку пізнавальної та творчої активності, індивідуальний стиль
творчої діяльності;
вміння своєчасно локалізувати конфліктні ситуації у взаєминах між
педагогом і вихованцями, окремими вихованцями і дитячим колективом,
оскільки виникнення конфліктів у тих або інших формах є цілком
закономірним явищем для складного процесу розв’язання завдань творчого
або пізнавального характеру; тому лише вмілі дії педагога трансформують
«творчі» конфлікти у співпрацю, орієнтовану на пошук взаємоприйнятних
рішень, компромісних або оптимальних варіантів, що задовольняють усіх
учасників творчого процесу, сприяючи становленню особистісно-творчої
позиції вихованців та зближенню суб’єктів освітнього процесу [5].
Узагальнюючи зазначене вище, доходимо таких висновків:
позашкільний навчально-виховний процес є не лише сукупністю послідовних
і взаємопов’язаних дій педагога і вихованців, що спрямовані на свідоме і
міцне засвоєння системи знань, умінь, навичок пізнавальної або творчої
діяльності, формування світогляду дитини, а й сукупністю послідовних і
взаємопов’язаних перетворень у їхньому творчому розвитку;
суб’єкт-суб’єктні взаємовідносини між учасниками позашкільного
навчально-виховного процесу – важлива педагогічна умова розвитку творчої
активності як вихованців, так і педагогів-позашкільників;
найвищий рівень розвитку суб’єкт-суб’єктних взаємовідносин –
інтимно-особистісне спілкування – суб’єкт-суб’єктна взаємодія, у процесі
якої на основі обміну особистісних позицій суб’єктів конкретної
пізнавальної або творчої діяльності можливе їхнє морально-духовне
зростання, зокрема творче;
важливе завдання системи післядипломної освіти, науково-методичної
роботи в позашкільних навчальних закладах, самоосвітньої діяльності
полягає у забезпеченні функціональної готовності
педагогів-позашкільників до суб’єкт-суб’єктних взаємовідносин з
вихованцями.
Список літератури:
Сущенко Т.І. Позашкільна педагогіка і становлення особистості //
Позашкільна освіта та виховання. – 2007. – №1. – С. 14-18.
Сисоєва С.О. Педагогічні технології творчого розвитку особистості:
проблеми і суперечності // Творча особистість у системі неперервної
професійної освіти: Матеріали міжнародної наукової конференції
16-17.05.2000 р. / За ред. С.О. Сисоєвої і О.Г. Романовського. – Х.:
ХДПУ, 2000. – С. 84-90.
Бех І.Д. Технологія інтимно-особистісного спілкування // Педагогіка і
психологія. – 2003. – № 1. – С. 17-29.
Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації. – К.: ІЗМН,
1996. – 232с.
Подмазін С.І. Особистісно орієнтована освіта (соціально-філософський
аналіз): Дис. … д-ра філософ. наук: 09.00.03. – Дніпропетровськ, 2006. –
418 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
