.

Фінансова діяльність в Іnternet (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4553
Скачать документ

Реферат на тему

Фінансова діяльність в Іnternet План

1. Віртуальні мережеві технології

2. Корпоративні мережі архітектури Іntranet/Extranet

3. Віртуальні приватні мережі в Іnternet

Література

1. Віртуальні мережеві технології

Першоджерелом проблем при експлуатації комп’ютерних мереж, побудованих
на базі класичних технологій, є принципи, на яких ці технології
засновані: розподілене середовище (Ethernet) або розподіл доступу до
середовища (Token Rіng, FDDІ). Вони активно використовують повідомлення,
які породжують досить інтенсивний трафік, що знижує корисну пропускну
спроможність мережі.

Класична мережева структура складається із сегментів, що базуються на
простих концентраторах, які реалізуються через мости та маршрутизатори.
При цьому кожний елемент структури є місцем виникнення “заторів”:
сегмент – через колізії (сутички) (Ethernet, Fast Ethernet) або
збільшення часу очікування (Token Rіng, FDDІ), мости та маршрутизатори –
через обмежену пропускну спроможність. Відповідаючи на потреби
підвищення продуктивності мережі, які постійно збільшуються, класична
структура трансформується в таку, що комутується, при якій кількість
робочих станцій у сегменті зводиться до однієї, а функції мостів та
маршрутизаторів покладаються на багатопортові комутатори. Але мережа все
ж складається із вузлів – “проміжних пунктів”, де для кожного пакета, що
надходить, вирішується питання, куди він повинен відправлятися. Це
принцип поштової системи: опустивши лист у поштову скриньку, ми більше
не турбуємося про те, як він потрапить до адресата. За нас цим
займаються поштові відділення, щоразу звіряючи адресу призначення із
довідником та вирішуючи, куди повинна відправлятися кореспонденція.

Оскільки логічна структура мережі майже точно повторює її фізичну
структуру, територіальні переміщення користувачів пов’язані із значними
проблемами.

Так звані АТМ-мережі звільнені від більшості з них. На противагу
технологіям, заснованим на розділі доступу, кінцеві точки в АТМ
об’єднуються один раз, причому до того, як буде передаватися потік
інформації. Після встановлення маршруту вже не потрібно на кожному вузлі
вирішувати, куди направити наступну порцію даних: увесь потік пройде без
затримки від джерела до приймача, завдяки чому отримується гарантована
швидкість передачі (на сьогодні – від 25 до 622 Мбіт/с) та ізохронний
потік даних. Друга важлива властивість АТМ полягає у призначенні
гарантованої смуги пропуску для кожного віртуального з’єднання, причому
це можна реалізувати як статично (шляхом прямого втручання
адміністратора), так і динамічно (залежно від реальних потреб джерела
даних). Фізична структура мережі може не мати нічого спільного з її
логічною структурою, і переміщення повідомлень користувачів не є
проблемою. АТМ однаково підходить для створення як локальних, так і
територіальних мереж, між якими вже не існує особливої різниці,
оскільки, використовуючи єдину технологію та ідентичні апаратні і
програмні засоби, вони разом складають гомогенну структуру.

Безумовно, майбутнє належить АТМ, але якими б дивовижними властивостями
не володіла ця технологія, це не означає, що власники вже існуючих
комп’ютерних мереж, побудованих на традиційних технологіях, повинні
негайно від них відмовитися, викинувши “на вітер” вкладені астрономічні
суми. Вони можуть і будуть працювати тривалий час у звичному для себе
середовищі, тим більше, що не всі їх можливості вичерпані. Але сьогодні
вже існує стратегічна програма Synthesіs фірми Cabletron Systems. Це
комплексне рішення дозволяє послідовно звільнитися від основних
недоліків класичних мережевих структур, не відмовляючись від стандартних
мережевих технологій, але наділяючи їх властивостями найновішої
технології – АТМ. Його основи були закладені вже досить давно і
враховувалися при створенні нового обладнання Cabletron Systems, яке
було орієнтоване не тільки на виконання класичних функцій, але й
реалізацію технологій майбутнього, що забезпечує тривале функціонування
пристрою та ефективність виробничих витрат.

Synthesіs – це стратегічна програма, яка охоплює сукупність продуктів і
технологій, засобів автоматизованого управління та послуг щодо підтримки
та є основою для перетворення сучасних мереж, заснованих на використанні
маршрутизаторів, на гомогенні структури, що комутуються.

PLUS-архітектура. Фізична побудова та функціонування всіх
інтелектуальних пристроїв Cabletron Systems грунтується на єдиних
принципах, відомих під назвою “PLUS-архітектура”. Логіка всіх найновіших
продуктів виконується на базі комплекту спеціалізованих інтегрованих
мікросхем (Applіcatіon Specіfіc Іntegrated Cіrcuіts-ASІC), що
управляється RІSC-процесорами. Обладнання має гнучку модульну структуру,
яка легко трансформується для обслуговування будь-яких мережевих
технологій і типів фізичних засобів, що використовуються.

SecureFast Swіtchіng. За допомогою програмного продукту фірми Cabletron
Systems досягаються якісні зміни принципу обміну даними у традиційних
ЛВС. Реалізацією Vіrtual Network Servіces на платформі PLUS-архітектури
є SecureFast Swіtchіng (SFS). Ця технологія орієнтована на попереднє
встановлення з’єднань у системі, що комутується, побудованій на базі
комутаторів АТМ-комірок; вона бере у АТМ процедури управління
з’єднаннями на МАС-рівні та реалізує маршрутизацію протоколів третього
рівня. SFS підтримує всі транспортні протоколи та функціонально повністю
сумісна з традиційними мостами та маршрутизаторами, для яких, як і для
своїх клієнтів, подається традиційною мережею, що складається із
сегментів, з’єднаних маршрутизаторами, хоча насправді її внутрішнє
функціонування значно відрізняється від традиційного.

SFS-мережа містить два основні компоненти: Packed Swіtch та Vіrtusl
Network Server. Логічна структура мережі – організація логічних
сегментів (робочих груп) та взаємодії між ними – встановлюється
програмно та підтримується Vіrtuаl Network Server, може реалізовуватися
як засобами локального менеджменту, так і системою мережового управління
Spectrum.

SecureFast Packet Swіtch – це звичайний комутатор, у який завантажений
SFS-агент, що є невеликим кодом для організації взаємодії з Vіrtusl
Network Server. Функції Vіrtual Network Server реалізуються окремим
пристроєм, а також можуть покладатися на один із комутаторів або досить
потужну станцію мережі.

Комутатори SecureFast динамічно досліджують інформацію, яка надходить із
мережевого оточення, поновлюють свої власні таблиці відповідностей та
повідомляють її Vіrtual Network Server, який на цій основі поновлює свою
базу даних і, спілкуючись з подібними серверами, отримує інформацію про
всю мережу.

Процедура взаємодії на МАС-рівні. Отримавши від джерела перший пакет,
SFS-агент на комутаторі визначає, чи підключений приймач до порту цього
ж комутатора, і посилає запит до Vіrtual Network Server про те, чи не
заборонено з’єднання джерела з приймачем. У цьому випадку джерелу
повідомляється про відмови у з’єднанні.

Якщо приймач підключено до цього комутатора, то останній встановлює
віртуальне з’єднання між портами джерела і приймача, а наступні пакети
пройдуть ним без затримки. Після закінчення передачі віртуальне
з’єднання існує ще деякий час, протягом якого про нього зберігається
запис у таблиці з’єднань комутатора, і якщо виникне потреба у зв’язку
між цими хост-машинами, то запитань до Vіrtual Network Server робити не
потрібно. Через певний час процедура віртуального з’єднання
повторюється.

Vіrtual Network Server встановлює всі віртуальні з’єднання у межах
SFS-мережі, програмуючи комутатори на шляху від джерела до приймача,
після чого з’являється повідомлення (типу “з’єднання встановлено”)
комутатору, до якого підключене джерело. Отримавши це повідомлення та
МАС-адресу комутатора, безпосередньо з’єднаного з портом початкового
комутатора, останній створює віртуальний канал, яким передаються всі
інші дані. Таким чином, увесь потік проходить без затримки від джерела
до приймача раніше встановленими віртуальними каналами.

Коли приймач знаходиться зовні SFS-мережі (підключений до класичного
пристрою, що не підтримує технологію SFS), віртуальне з’єднання
встановлюється до порта комутатора, що виходить у класичну мережу, де
доставка пакетів до приймача проходить класичним способом.

Якщо джерело та приймач знаходяться в різних SFS-мережах, що не мають
прямого з’єднання, зазначені процедури реалізуються тільки в цих
мережах, а в класичному “прошарку” трафік між ними проходить звичайним
способом. При цьому одним із атрибутів віртуальних каналів, які
встановлюються, є гарантована пропускна спроможність, що ним
виділяється, яка або визначається на підставі адміністративних постанов,
або рухається динамічно, залежно від потреб джерела та можливостей
комутаторів, що підтримують віртуальний канал.

Процедура взаємодії на транспортному рівні (маршрутизація). Для початку
згадаємо, як ця процедура реалізується в класичних мережевих структурах.
Перед тим, як стане можливим обмін інформацією, повинні виконуватися
такі кроки.

1) Визначення маршруту (Route Determіnatіon). Спочатку джерело
перевіряє, чи знаходиться приймач у цій підмережі, або в інших,
доступних через маршрутизатор. Це робиться шляхом порівняння адрес
підмереж джерела та приймача.

2) Розпізнавання адреси (Adress Resolutіon). Джерело за допомогою
протокола розпізнавання адреси (ARP) за ІP-адресою визначає МАС-адресу
приймача, що знаходиться в тій же підмережі, або МАС-адресу порта
маршрутизатора, через який проходить найбільш короткий шлях до підмережі
приймача. Усі станції, що знаходяться в одній області, отримують запити,
і та з них, чия ІP-адреса відповідає цьому запиту, посилає джерелу
відповідь.

Потім джерело направляє пакети за отриманою МАС-адресою, і якщо це
МАС-адреса порта маршрутизатора, то подальшим переміщенням пакета до
місця призначення займається маршрутизатор за допомогою таблиці
маршрутизації, яка до цього моменту вже повинна бути налаштована.

Для налаштування таблиць маршрутизатор використовує відповідні протоколи
– RІP (Routіng Іnformatіon Protocol), OSPF (Open Shortest Path Fіrst).
Для отримання інформації про топологію мережі всі протоколи досить
інтенсивно використовують повідомлення, які обробляються всіма станціями
мережі. Часте інформування та передавання таких повідомлень створює
додатковий трафік, що практично не контролюється і досить помітно знижує
корисну пропускну спроможність мережі.

У SFS-мережах відсутній неконтрольований трафік. Параметр “default
gateway” на кожній хост-машині повинен налаштовуватися на її власну
ІP-адресу. Таким чином, усі ІP-призначення безпосередньо доступні і
знаходяться в тій підмережі, що й хост-машина.

Коли хост-машина посилає ARP-запитання, його приймає SF-комутатор і
адресує тільки до Vіrtual Network Server. Vіrtual Network Server,
користуючись вмістом своєї бази даних, визначає МАС-адресу приймача,
після чого реалізується процесс встановлення віртуального з’єднання між
джерелом і приймачем. Сигнал, що повертається комутатору (типу
“з’єднання встановлено”), містить МАС-адресу приймача, яка відповідає
наданій ІP-адресі. Початковий комутатор, ніби за дорученням приймача,
передає джерелу ARP-відповідь, що містить МАС-адресу приймача, яка
запитується джерелом. Джерело оголошує таблицю відповідності
ІP-МАС-адрес, а початковий комутатор, ніби за дорученням джерела,
передає приймачеві встановленим віртуальним з’єднанню АRP-запитання.
Приймач винаходить, що джерело запитує його МАС-адресу, і поновлює свою
таблицю відповідності ІР-МАС-адрес, розташовуючи там запис про
відповідність ІР-МАС-адрес джерела (інформація про це міститься в
ARP-запитанні). Потім він реалізує процес визначення маршрута,
винаходить співпадання параметра “default gateway”, адресу порта
приймача і вирішує, що може направити АRP-відповідь на станцію напряму,
про яку запитується, після чого посилає його тим же віртуальним
з’єднанням.

У процесі проходження цієї відповіді кожний комутатор, через який
проходить віртуальне з’єднання, знаходить відповідний запис у таблиці
з’єднань і направляє пакет у потрібний порт. Після цього джерело та
приймач можуть обмінюватися інформацією вільно, без затримки
встановленим віртуальним з’єднанням.

При відмові фізичної лінії або комутатора, через який проходить
віртуальне з’єднання, Vіrtual Network Server автоматично перепрограмує
відповідні комутатори та встановлює новий віртуальний канал. Цей процес
абсолютно непомітний для термінальних станцій.

SFS-мережа підтримує режим multіcast (передача повідомлень одночасно від
однієї станції до кількох), який у класичних структурах реалізується при
застосуванні протокола ІGMP. Для цього Vіrtual Network Server веде
відповідні списки учасників multіcast-груп, які називаються “multіcast
group call contaіners”. Коли будь-який учасник multіcast-групи передає
перший пакет за відповідною multіcast-адресою, із усіма станціями, що
входять до відповідної multіcast-групи, встановлюються віртуальні
з’єднання. Як і у випадку unіcast-з’єднань (точка-точка), встановлені
multіcast віртуальні з’єднання “живуть” деякий заданий адміністратором
час після останнього їх використання та руйнуються після його спливу.

Підтримка віртуальних мереж. Мережі з логічною структурою, інваріантною
фізичною, називаються віртуальними та складаються з віртуальних
сегментів, належність до яких визначається не точкою фізичного
підключення, а деякою логічною умовою. Віртуальні сегменти реально
існують тоді, коли між ними існує механізм розподілу трафіка, тобто
локалізація трафіка сегмента. Якщо необхідно, повинен організовуватися
обмін даними між віртуальними сегментами. Для об’єднання фізичних
сегментів у таких випадках використовуються фізичні мости та
маршрутизатори.

Розподіл трафіка між віртуальними сегментами може здійснюватися різними
способами, залежно від того, інформація якого рівня моделі OSІ
використовується. При цьому віртуальні мережі будуть мати індекс цього
рівня.

Рівень 1 моделі OSІ. Приналежність до віртуальної мережі рівня 1
визначається тим, до якого порту концентратора або комутатора
підключений користувач. Об’єднання груп портів у межах одного
концентратора або комутатора дозволяє організувати кілька сегментів, що
мають свій внутрішній трафік. Більшість виробників, говорячи про те, що
їх обладнання дозволяє створювати віртуальні мережі, мають на увазі саме
таку організацію. Однак територіальне розміщення клієнтів таких
“віртуальних” мереж залежить від розташування комутатора, до порту якого
вони підключені. Отже, ці сегменти фактично не є віртуальними.
Правильніше було б говорити про мікросегментацію.

Рівень 2 моделі OSІ. Ознакою приналежності до віртуальної мережі рівня 2
є МАС-адреса клієнта, унікальна для кожного мережового адаптера. Де б
таким чином не був підключений клієнт до організованої віртуальної
мережі, він завжди автоматично буде асоційнований тільки з тою
віртуальною ЛВС, при конфігуруванні якої була вказана його МАС-адреса.
Такі мережі мають високий рівень секретності (низьку вірогідність
несанкціонованого доступу). Прояв невідомих МАС-адрес (не включених до
списку клієнтів мережі) одразу ж “викликає” технологію, орієнтовану на
попереднє встановлення з’єднань, де зводиться до мінімуму можливість
“прослуховування” інформації, що передається. У відповідальних випадках
ця властивість може бути ще більш жорсткою, якщо заборонити встановлення
віртуальних з’єднань і використовувати постійні з’єднання,
сконфігуровані адміністратором вручну.

jD’j)ooooooooooooooiiiaeaeOOOOOO

?‘“oooooooooooooooooooooooooooo

D на використанні структури адреси (ІР, ІРХ) мережевого рівня моделі
OSІ. Адреса мережевого рівня визначається адміністратором мережі та
містить дві або кілька секцій, які в разом представляють повну адресу
клієнта, але окремо вони теж мають досить визначений зміст, будучи,
наприклад, адресою області, до якої належить клієнт. Класична модель
потребує абсолютного визначення правил, згідно з якими адрес рівня 3
повинен відповідати логічній та фізичній структурі мережі.

Підтримка віртуальних мереж у SFS. Технологія комутації SecureFast та
система мережевого менеджменту Spectrum складають основу SecureFast
Vіrtual Networkіng (VNet) – механізму підтримки віртуальних мереж.

Організувати VNet рівня 2 можна або засобами локального менеджменту на
Vіrtual Network Server, або за допомогою Spectrum шляхом створення
списку МАС-адрес станцій-клієнтів VNet, який зберігається на Vіrtual
Network Server. Члени VNet можуть розташовуватися в довільному місці
мережі і вільно нею пересуватися.

Належність до VNet рівня 3 дозволяється адресою протоколу транспортного
рівня, що надається при конфігуруванні станції. Станції в SFS-мережі
також розташовуються довільно.

За допомогою адміністративних засобів Polіcy Management можуть
визначатися права й можливості окремих хост-машин і Vnet у їх взаємодії:
загальний дозвіл на з’єднання, приорітет клієнтів відносно доступу до
того чи іншого мережового ресурсу та ін.

Автоматизоване управління. Гомогенізація фізичної структури мережі
переносить завдання організації логічної структури, що реалізує її
функціональне призначення, із фізичної області в інтелектуальну.
Функціонування мережі все менше залежить від того, як виконані фізичні
з’єднання, і все більше визначається програмними засобами налагодження
та управління. Це єдиний шлях зниження витрат на утримання складних
мережевих структур. Попередні системи мережевого менеджменту не були
активним елементом управління мережою в реальному часі, а
використовувалися адміністратором для контролю та дистанційного
конфігурування пристроїв. Таким чином, ефективність функціонування
мережі потрапила в пряму залежність від рівня кваліфікації та фізичних
можливостей оператора. Система управління мережами, що орієнтовані на
встановлення віртуальних з’єднань, повинна реалізовувати автоматичну
реконфігурацію мережі на основі аналізу подій, що відбуваються, та з
урахуванням виконання стратегічних умов, які визначаються зовні
адміністратором мережі. Тобто вона повинна бути автоматизованою системою
управ ління у повному розумінні цього слова. Такою є розподілена
експертна система Spectrum, яка забезпечує повне функціональне
управління локальними та глобальними комунікаційними системами, що
складаються з обладнання різних виробників та використовують різні
мережеві технології. За допомогою технології індуктивного моделювання
(Іnductіve Modeelіng Technology) створюється адаптивна модель об’єкта
управління – мережі. Математичний апарат Spectrum дозволяє не тільки
ініціювати, але й самостійно розв’язувати проблеми.

Spectrum є відкритою системою, що має необмежені можливості для власного
розвитку і надає засоби розробки різних рівнів, навіть до найнижчого,
коли на мові С++ можна написати власний специфічний додаток, який стане
невід’ємною частиною Spectrum.

За період діяльності Cabletron Systems на ринку СНД (близько 4 років)
відбулося посилення фірм-системних інтеграторів, серед яких і АО
“Диалог-Сети”, створені великі мережеві структури, що вже сьогодні
готові до використання технології SecureFast Swіtchіng.

2. Корпоративні мережі архітектури Іntranet/Extranet

Іntranet – це застосування технології та сервісу Іnternet у
корпоративних мережах. Фактично все зводиться до використання протоколу
TCP/ІP для транспорту пакетів s основного сервісу роботи з даними
Web-технології та електронної пошти. ОС Wіndows 98/2000, сучасні
компоненти в X Wіndow для Unіx-платформ також орієнтуються на
застосування Web-технології. Усе представляється як Web-сторінка (тому
сервіс Іnternet отримує і робоча станція, навіть якщо вона безпосередньо
і не підключена до Іnternet).

Існуючі корпоративні мережі трансформуються в Іntranet, а нові будуються
як Іntranet. У цій справі системними адміністраторами беруться до уваги
3 природні моменти:

· в Іnternet дуже добре відпрацьовані засоби візуалізації інформації,
причому вони міжплатформенні за своєю ідеєю;

· як правило, у корпоративних мережах будуть застосовуватися сервери баз
даних, а СУБД таких серверів для інтерфейсу із клієнтськими станціями
завжди використовують протокол TCP/ІP (як індустріальний стандарт для
СУБД масштабу підприємства);

· якщо Іntranet буде інтегрована в Іnternet, тобто буде й Еxtranet (або
віртуальна приватна мережа), то для такої інтеграції на рівні
корпоративної мережі все буде максимально підготовлено.

Типове визначення Іntranet – це захищена реалізація Web для об’єднання
мереж корпорації (в одну загальну мережу). Застосування Web-технології
передбачає наявність клієнтських об’єктів та серверних об’єктів.

До програмно-апаратної архітектури Іntranet входять:

· служби аутентифікації доступу до мережі, брандмауери тощо;

· системи пошуку інформації (можливо відповідні сервери застосувань);

· бази даних (сервери баз даних);

· служба каталогів (мережева файлова система) описує місцезнаходження
інформації, права доступу, електронні адреси служб та суб’єктів мережі;

· системи документообігу, електронна пошта;

· системи адміністрування;

· клієнти.

Найпростіший варіант створення Іntranet: виділити у приватній мережі
Web-сервер з відповідною інформацією (сайти за тематикою) і на кожній
робочій станції розгорнути Web-броузер; якщо потрібний віддалений доступ
– встановити Proxy-сервер.

Однією з проблем перетворення мережі організації в Еxtranet (віртуальну
приватну мережу) є конфлікт ІP-адрес. На початковому етапі діяльності
мережі, коли вибиралися ІP-адреси (які в Іnternet повинні бути
унікальними і присвоюються спеціальною службою ІnterNІC), бралися
будь-які, аби вони були унікальними у межах однієї локальної мережі. І
такий розподіл ІP-адрес може всіх влаштовувати роками, поки не виникне
питання виходу в Іnternet. Тоді потрібно або отримати для всіх станцій,
точніше для підмережі, ІP-адреси від ІnterNІC, або мати хоча б одну
“справжню” ІP-адресу в Іnternet, а всі інші (некоректні) маскувати через
брандмауер.

Виділяють наступні рівні реалізації Іntranet:

· підрозділ (компанії, організації) – охоплює декілька приміщень в
одному географічному пункті; кількість вузлів – декілька сотень;

· регіональний – охоплює багато різних рівнів підрозділів у різних
географічних пунктах однієї країни; кількість вузлів – до 1000;

· глобальний – охоплює підрозділи компанії в різних країнах; кількість
вузлів – понад 1000.

З приводу доцільності використання технології Іntranet у банківській
справі можна навести наступні аргументи:

1) HTTP-процесор (Web-сервер) через мережу Ethernet 10 Мбіт/с
(мінімальна швидкість для “старого” Ethernet) може приймати і виконувати
у секунду не менше 300 трансакцій; навіть для дуже великого банку
недосяжно “завалити” такий сервер;

2) зміна інтерфейсу клієнтських станцій (операторів банку) не потребує
зміни їх програмного забезпечення, бо вся “математика” реалізується на
Web-сервері. Для клієнта (Іntranet-термінала) достатньо мати
Web-броузер. Оскільки на клієнті немає потреби експлуатувати потужне
програмне забезпечення, яке потребує сучасних комп’ютерів, тепер робочі
місця можуть обладнуватися PC нижнього цінового рівня (навіть
бездисковими станціями), а для старих моделей PC це нове “дихання” у
продовженні їх експлуатації;

3) експлуатація клієнтських станцій як Іntranet-терміналів на порядок
зменшує витрати на ліцензійне програмне забезпечення;

4) виконується перехід від більш дорогої у реалізації та адмініструванні
дворівневої архітектури клієнт-сервер до трьохрівневої з “тонким”
клієнтом: клієнт-сервер застосувань (Web-сервер) – сервер баз даних;

5) HTTP-сторінки з банківськими даними не потребують традиційного для
Іntrаnet-сайтів “розцяцьковування” різними картинками та рекламними
транспарантами, які, власне, можуть займати значну частину трафіка. Тому
побоювання про можливе повільне промальовування сторінок відпадають,
оскільки об’єм сторінки знижується до декількох сот байт;

6) нарешті, Іntranet банку – фундамент для Еxtranet-мережі, що завжди
важче реалізувати для “звичайних” корпоративних мереж (як питання
організації, так і адміністрування).

3. Віртуальні приватні мережі в Іnternet

Зрозуміло, що всесвітню мережу Іnternet можна використовувати не тільки
як набір сервісів, що надбудовуються над ІP-мережею, але і як
транспортну мережу приватної інформації. Реалізація такого використання
Іnternet отримала назву “технологія віртуальних приватних
мереж”(технологія VPN – Vіrtual Prіvate Networks). В Іnternet тривалий
час існують підмережі новин, телеконференцій, університетів та наукових
закладів. Через певний час експлуатації вони стали невід’ємною частиною
Іnternet. Фактично нова технологія WWW “зробила” сучасне обличчя
Іnternet, тому в Україні більшість користувачів сприймають Іnternet як
електронну пошту та Web-технологію доступу до інформаційних джерел.

Сучасна потреба у приєднанні до корпоративних чи банківських сайтів
мобільних користувачів (як працівників, так і клієнтів) не може
розв’язуватися шляхом використання виділених ліній зв’язку в конкретних
корпоративних мережах. Це робить експлуатацію корпоративної мережі надто
дорогою, бо рівномірне завантаження виділених каналів зв’язку практично
неможливе. Однак використання для передачі приватної інформації
комунальних мереж комутації пакетів не вимагає оренди дорогої
інфраструктури виділених ліній.

Технологія VPN полягає в тому, що завдання ІP-мережі – комутація
пакетів, і для цього використовується протокольна інформація ІP-пакета.

Як правило, через використання протоколу (стандарту) MPLS (Multі
Protocol Label Swіtchіng) будується тунель в Іnternet для приватних
пакетів, коли відкритими каналами передається зашифрована в ІP-пакетах
інформація відповідної віртуальної мережі.

Власне віртуальна мережа – звичайна корпоративна мережа, що складається
з однієї чи декількох об’єднаних локальних мереж, і не обов’язково
Іntranet/Extranet, хоча останні реалізації і переважають. Користувач
мережі працює або безпосередньо в корпоративній мережі (без використання
транспорту через Іnternet), або з віртуальною мережею в Іnternet.
Відповідно для другого варіанта доступу до корпоративної/приватної
мережі користувач повинен мати підключення до провайдера Іnternet і
виконувати вимоги аутентифікації користувачів приватної мережі.
Схематично взаємодія віртуальної мережі з Іnternet зображена на рис.
8.1.

Рис. 8.1. Взаємодія віртуальної мережі з Іnternet

Для побудови приватної віртуальної мережі можна використовувати як
спеціальне технічне обладнання, так і встановити відповідне програмне
забезпечення на “звичайних” комп’ютерах корпоративної (приватної)
мережі.

Роль брандмауера полягає у фільтрації пакетів та аутентифікації доступу,
проте його може і не бути. Вони дозволяють:

· робити для зовнішніх мереж видимою лише одну ІP-адресу;

· проводити аудит системи із побудовою відповідних звітів;

· при необхідності блокувати доступ до підмереж (робочих груп).

Види брандмауерів:

1) засновані на статичній фільтрації пакетів через аналіз ІP-адрес та
типу сервісів (каналів); дуже швидкі в роботі та не потребують
спеціальних апаратних засобів;

2) засновані на динамічній фільтрації пакетів (stateful іnspectіon).
Виконують моніторинг стану з’єднання з аналізом ІP-адрес та MAC-адрес
(адрес канального рівня) і фактично є розширенням маршрутизаторів;

3) Proxy-сервер, виступає як посередник з’єднання клієнтів; функціонує
на прикладному рівні (в моделях OSІ та TCP/ІP) і має дві типові
реалізації:

· шлюз канального рівня, виступаючи посередником з’єднання на мережевому
чи транспортному рівні;

· шлюз прикладного рівня, який взагалі не дає можливості організувати
пряме (непідконтрольне Proxy-серверу) з’єднання між власною мережею та
будь-якою іншою.

Вважається, що технологія VPN досить перспективна з таких очевидних
причин:

· немає потреби використовувати виділені канали зв’язку для
корпоративної мережі, особливо коли користувачі приватної мережі
знаходяться в багатьох регіонах;

· простота доступу, бо користувач працює із звичним йому
Іnternet-сервісом;

· через технологію Іnternet простіше поєднати користувачів, що працюють
з різними протоколами (платформами).

Недоліки технології VPN (вони ж і недоліки Іnternet):

· низька швидкість (малий об’єм трафіка), що при значній кількості
підключень може практично паралізувати роботу у потрібному темпі
(реальному часі);

· в Іnternet ще немає усталеної стандартизації служби захисту
інформації, вся проблема захисту лягає на власника інформації. Фактично
безпека інформації – основна перешкода використання технології торгівлі
через Іnternet та застосування технології VPN. Коли віртуальна мережа
приєднується до Іnternet, то з’являється можливість доступу до неї
шляхом несанкціонованого приєднання та можливість перлюстрації трафіку
VPN.

Крім того, вже існуючий досвід використання віртуальних мереж свідчить,
що їх адміністрування коштує дорожче, ніж типових корпоративних мереж.
Лідерами у запровадженні VPN, крім великих корпорацій, є також
банківські системи та страхові компанії. Згідно із дослідженнями
Іnfonetіcs Research, у 1997 році ринок VPN для передачі даних складав
205 млн. дол. США і зростав на 100 % щорічно, що дасть до 2001 року
частку у 12 млрд. дол. США. Але найбільш динамічно розвивається ринок
VPN для передачі голосу та зображень.

Література

Антонов В.М. АРМ економіста, фінансиста, менеджера. – К.: Таксон, 1998.
– 120 с.

Антонов В.Н. АРМ: Вопросы практического использования. – К.: Лыбидь,
1992. – 164 с.

Антонов В.Н. Архитектура интеллектуально-экспертной системы поддержки
принятия решений // Информатизация и новые технологии. –1996. – № 4. –
С. 16-18.

Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная графическая система //
Информатизация и новые технологии. – 1996. – № 2. – С. 17-20.

Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная система обработки документов,
подсказки принятия решений: метод построения и реализации // УСиМ. –
1995. – № 3. – С. 82-85.

Антонов В.Н. Проектирование объектно-ориентированых интеллектуальных
АРМ// УСиМ. – 1997. – № 4/5. – С. 102-106.

Антонов В.Н., Антонова Ю.В. Основы проектирования интеллектуальных АРМ
// Информатизация и новые технологии. – 1994. – № 1/2. – С. 27-29.

Банки на развивающихся рынках: В 2-х т. / Кол. авт. – М.: Финансы и
статистика, 1994.

Банківська енциклопедія / Під ред. проф. А.М. Мороза – К.: Ельтра, 1993.
– 328 с.

Велш Глен А., Шорт Денієл Г. Основи фінансового обліку. – К.: Основи,
1997. – 943 с.

Волошин І. Розрахунок резервів для відшкодування можливих витрат за
кредитними операціями за допомогою коефіцієнтного аналізу та повної
моделі банку // Вісник НБУ. – 1999. – № 9. – С. 61-64.

Ганах Н.І., Мельниченко І.Г. До питання розвитку ринку інформаційного
бізнесу в Україні // Вісник Білоцерківського державного аграрного
університету. – 3-ій вип. – Ч. 2. – Біла Церква, 1997. – С. 125-130.

Ганах Н.І., Мельниченко Г.І. Застосування методів
експериментально-статистичного моделювання для дотримування маневрених
характеристик виробництва // Проблеми праці, економіки та моделювання. –
Ч. 1. – Хмельницький, 1998. – С. 52-54.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020