Реферат на тему
Електронна комерція
План
1. Принципи електронної комерції
2. Електронні розрахунки в Іnternet та розрахункові засоби
3. Електронна готівка, комерція та пластикові картки
Література1. Принципи електронної комерції
У цифровому ринковому просторі фінансові трансакції вільно переміщуються
між віртуальними представництвами банків, торгових компаній та платіжних
систем. Необхідними умовами електронного бізнесу є:
· створення глобального комунікаційного середовища з підтримкою режиму
он-лайн;
· розробка програмно-технічних заходів проведення надійних і безпечних
платіжних трансакцій;
· наявність простого і надійного клієнтського програмного забезпечення
для доступу до джерел фінансово-банківської та торгово-сервісної
інформації.
Власне електронна комерція проходить такі організаційні стадії:
· реклама послуг та товарів на Web-сайтах та проведення презентацій
засобами аудіо- та відеодемонстрацій на клієнтських комп’ютерах;
· проведення операції (купівля, зміна суми банківського рахунка тощо) як
безпечної трансакції;
· електронна підтримка клієнтів у період експлуатації ними товарів та
послуг.
Для взаємовідносин об’єктів та суб’єктів віртуальних банків та
е-комерції надзвичайно важливими є виконання наступних умов:
· гарантії аутентичності, як правило, відправника повідомлення;
· гарантії секретності повідомлень, які сьогодні вважаються достатніми
(у разі незнання ключа шифру потрібний практично безконечний ресурс для
розшифрування інформації);
· гарантії незмінності (цілісності) повідомлення, методи яких повинні
фіксувати будь-яку зміну інформації (цифрові дайджести);
· невідворотність події або гарантії неможливості відмовитися від факту
фіксації трансакції отримувачем повідомлення (платежу).
Виконання електронних платежів передбачає існування так званої платіжної
системи, яка складається із:
· банків-емітентів;
· банків-екваєрів;
· процесингових центрів (палат);
· розрахункових банків;
· інфраструктури банкоматів (ATM), торгових терміналів (POS) та системи
торгівлі і сервісу, які виконують платежі через пластикові картки,
електронні чеки та електронні гроші.
Емісія карток у банках передбачає:
· відкриття карт-рахунків;
· друк PІN-конвертів;
· персоналізацію (або авторизацію) карток (ембосінг), яка полягає у
списанні із карт-рахунка суми платежу в торговій системі чи отриманої
через банкомат готівки.
Коли банк-емітент підтримує власну мережу банкоматів, то він частково
виконує функції екваєра.
Системи процесингових центрів умовно поділяються на:
· системи фронт-офісу, які підтримують систему платежів для торгової
мережі та служб сервісу через торгові термінали, банкомати та
організовують інтерфейс міжнародних платіжних систем (VІSANet, EPSNet,
Amerіcan Express);
· системи бек-офісу, які проводять реєстрацію трансакцій та відправляють
їх у клірингові центри відповідних платіжних систем;
· системи підтримки емісії карток (файли персоналізації карток та
генерації PІN-кодів з передачею їх до банків-емітентів).
2. Електронні розрахунки в Іnternet та розрахункові засоби
Існуючі системи (їх трохи більше двох десятків) можна поділити на три
групи.
До першої групи відносять оплату за допомогою платіжних пластикових
карток, які вже давно стали звичайним явищем у розвинених країнах,
поступово до них звикають і в Україні.
Другу групу складають розрахунки з використанням цифрової готівки та її
модифікацій. Це послуги таких розрахунково-клірингових систем, як
CyberCash, Fіrst Vіrtual, Open Market тощо, а також власно цифрова
готівка та цифрові чеки таких систем, як DіgіCash ta NetCash.
До третьої та, мабуть, найбільш перспективної групи належать розрахунки
в Іnternet з використанням цифрової готівки, що зберігається у
смарт-картах.
Розрахункові засоби. Цифрові купони та жетони пропонуються сьогодні
декількома компаніями, найбільш відомими з яких є Fіrst Vіrtual Holdіngs
та NetBank. Клієнт за готівковим або безготівковим розрахунком купує
деяку суму послідовності символів (цифрові підписи), якими
розраховується з продавцем. Для них банк гарантує швидкість алгоритму
генерації та унікальність кожного екземпляра. Продавець повертає їх у
банк в обмін на ту ж суму з відрахуванням комісійних. При цьому банк
зобов’язаний контролювати аутентичність (відповідність) жетонів, які
надходять. Сторони можуть використовувати криптографічні засоби захисту
інформації з відкритими ключами, щоб уникнути перехвату жетонів.
Така система проста в реалізації та експлуатації. Це призвело до того,
що зростання активів Fіrst Vіrtual складало близько 10 % у тиждень.
Іншим шляхом пішла компанія CyberCash, запропонувавши технологію, що
дозволяє застосовувати стандартні пластикові картки для розрахунків
через Іnternet. Програмне забезпечення, що використовується нею, має
криптозахист із відкритим ключем для конфіденційної передачі даних про
пластикову картку від покупця до продавця. При цьому всі реальні
розрахунки та платежі виконуються засобами процесингових компаній без
використання Іnternet.
Ряд банків намагається запровадити мережевий варіант системи чекового
обігу. Перевага таких рішень полягає в тому, що у більшості країн вже
існує деталізоване законодавство, яке регламентує обіг чеків та
пластикових карток, крім того, використовуються маркетингові переваги
таких звучних імен, як Master Card, Vіsa та AmerіcanExpress.
Найпростіший спосіб сплати через Іnternet – за допомогою кредитної
картки (як при замовленні телефоном) з передачею через Іnternet усієї
інформації (номер картки, ім’я та адреса власника) без будь-яких
особливих заходів безпеки. Недоліки очевидні: інформація може легко
перехоплюватися за допомогою спеціальних фільтрів і використовуватися на
шкоду власника картки. У продавця будуть постійно виникати проблеми,
пов’язані з відмовою від оплати. Цей спосіб вже замінюється більш
безпечним, що базується на шифруванні обміну. Хоча перехопити інформацію
під час транзакції практично неможливо, але вона все ж знаходиться під
загрозою викрадення на сервері продавця. До того ж існує можливість
підробки або підміни як з боку продавця, так і покупця. Існують
можливості для шахрайства і в покупця: скористатися інформацією (але не
товаром), а потім відмовитися від оплати. Довести ж, що це він
користувався своєю карткою, а не хакер, важко, оскільки підпису немає.
Однак оплата за карткою – це практично єдиний спосіб для наших
співвітчизників купувати через Іnternet, і потрібно сказати, що він
доволі дієвий.
3. Електронна готівка, комерція та пластикові картки
Електронна (або цифрова) готівка – це платіжний засіб, який поєднує
зручність електронних розрахунків із конфіденційністю готівкових грошей
[27]. В Іnternet представлені дві технології реалізації цієї ідеї.
Компанія Mondex пропонує мережеву версію електронного гаманця,
реалізовану у вигляді апаратно-програмного комплексу. DіgіCash
представила технологію мережевих електронних грошей у чисто програмному
варіанті. Розглянемо це рішення.
– ” ? ? ? c ¤ a ae n
p
EE?
o
? ? ae p
Eo
=однократним використанням кожної “монети” даним клієнтом, та
ідентифікувати отримувача кожного платежу. Покупець не може
ідентифікуватися навіть при змові продавця з банком. У той же час
покупець при бажанні може ідентифікувати себе сам і довести факт
здійснення угоди, апелюючи до банку. Така логіка перешкоджає
кримінальному використанню електронної готівки. Угода між двома
клієнтами розуміється тільки як передача “монети” від покупця до
продавця, який може або одразу намагатися внести її до банку, або
приняти її на свій страх і ризик без перевірки. Разом з “монетою”
передається деяка додаткова інформація, яка не може допомогти
ідентифікувати платника, але у разі спроби двічі використати одну й ту ж
“монету” дозволяє розкрити його особу.
Застосування смарт-карт для розрахунків в Іnternet, можливо, буде
засновуватися на декількох інших принципах (зокрема, передбачається
використання карти, підтримуючої Java). Розробка стандартів у цій галузі
все ще триває. Під платіжними системами далі будемо розуміти, головним
чином, системи, засновані на використанні пластикових карток з магнітною
смужкою (від всесвітніх до локальних). Цифрові гроші, незважаючи на їх
назву, не мають прямого аналогу у “фізичному” світі і повинні бути
предметом окремого розгляду. Поки що не має ознак, які прогнозують
початок їх використання у нашій країні. Інша справа – розрахунки з
використанням пластикових карток.
Електронна комерція та пластикові картки. Широке розповсюдження
пластикових платіжних карток у всьому світі не могло не вплинути на
розвиток електронної комерції. Усі електронні магазини, які щойно
виникають, прагнуть приймати до оплати карти хоча б провідних платіжних
систем. Це і не дивно, оскільки число карток із магнітною смужкою,
емітованих тільки у рамках систем VІSA, Eurocard/Mastercard, Amerіcan
Express та Dіners Club, перевищує 1 млрд. доларів.
Однак на шляху їх використання в електронній комерції виникають серйозні
перешкоди. Щоб краще зрозуміти їх суть, розглянемо звичайну схему оплати
за карткою із магнітною смужкою у звичайній сервісній точці (рис. 4.1)
[27]. Вона передбачає участь декількох сторін: власника пластикової
картки; торговельної точки, що приймає картки до оплати; банку-екваєра,
який забезпечує роботу торговельної точки з пластиковими картками;
банка-емітента, що видав картку власнику; платіжної системи, що виконує
взаєморозрахунки між банками-екваєрами та банками-емітентами.
Рис. 4.1. Технологія електронної комерції
Клієнт у пункті обслуговування (магазин, готель чи ресторан),
пред’явивши картку, отримує товар чи послугу в обмін на квитанцію, що
звичайно називається сліпом (від англ. “slіp” – бланк, реєстраційна
карта). Сліп є документом, який підтверджує угоду, і для його оформлення
необхідно отримати згоду від банку-емітента, тобто провести авторизацію.
Для цього співробітник торговельної точки повинен зв’язатися із
авторизаційним центром банку-екваєра, який, у в свою чергу, посилає
запит у банк, що видав картку. У разі використання спеціального
платіжного терміналу (POS-терміналу) всі ці операції виконуються
автоматично.
Пункт обслуговування надає сліп (або електронну квитанцію, що
генерується платіжним терміналом) банку-екваєру та отримує грошове
відшкодування вартості покупки. При цьому банк-емітент перераховує
відповідну суму банку-екваєру також із відрахуванням комісії.
Банк-емітент виставляє власнику картки рахунок і кредитує його, згодом
отримуючи від нього оплату.
Так відбувається у “фізичному” світі. У світі віртуальному все набагато
складніше. Тут продавець і покупець не бачать і часто нічого не знають
один про одного (не враховуючи того, що покупцеві звичайно доступний
каталог, розміщений на Web-сервері, в якому є віртуальний магазин).
Укладаючи угоду, покупець бажає впевненості в тому, що продавець – саме
той, за кого він себе видає, і має право прийняти до оплати його картку,
і що ніхто (у тому числі й продавець) не зможе скористатися
представленою у ході угоди інформацією про пластикову картку без його
дозволу. Продавець, у свою чергу, повинен переконатися, чи має покупець
право користуватися даною карткою та чи є необхідна сума на пов’язаному
з нею рахунку.
Довгий час ці вимоги не задовольнялися. У результаті кожний віртуальний
магазин повинен був на свій страх і ризик обирати найбільш безпечний із
наявних способів ведення розрахунків, не отримуючи при цьому повної
гарантії безпеки та сумісності з майбутніми стандартами, або взагалі не
вдаватися до захисту інформації, відлякуючи тим самим потенційних
клієнтів.
При укладанні угоди інформація про реквізити картки може передаватися як
відкритим текстом, так і у зашифрованому вигляді. Обмін відкритим
текстом не дає практично ніякого захисту ні власнику картки, ні
продавцю, і тому використовується дедалі рідше. Використання для захисту
фінансових трансакцій традиційних методів шифрування також не цілком
припустиме. В основному, через велику кількість незнайомих між собою
учасників, особи яких повинні бути підтверджені у ході укладання угоди,
причому із зберіганням у таємниці інформації про саму угоду. Виникла
потреба у створенні спеціальних протоколів захисту інформації для
ведення торгівлі в Іnternet.
Література
Антонов В.М. АРМ економіста, фінансиста, менеджера. – К.: Таксон, 1998.
– 120 с.
Антонов В.Н. АРМ: Вопросы практического использования. – К.: Лыбидь,
1992. – 164 с.
Антонов В.Н. Архитектура интеллектуально-экспертной системы поддержки
принятия решений // Информатизация и новые технологии. –1996. – № 4. –
С. 16-18.
Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная графическая система //
Информатизация и новые технологии. – 1996. – № 2. – С. 17-20.
Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная система обработки документов,
подсказки принятия решений: метод построения и реализации // УСиМ. –
1995. – № 3. – С. 82-85.
Антонов В.Н. Проектирование объектно-ориентированых интеллектуальных
АРМ// УСиМ. – 1997. – № 4/5. – С. 102-106.
Антонов В.Н., Антонова Ю.В. Основы проектирования интеллектуальных АРМ
// Информатизация и новые технологии. – 1994. – № 1/2. – С. 27-29.
Банки на развивающихся рынках: В 2-х т. / Кол. авт. – М.: Финансы и
статистика, 1994.
Банківська енциклопедія / Під ред. проф. А.М. Мороза – К.: Ельтра, 1993.
– 328 с.
Велш Глен А., Шорт Денієл Г. Основи фінансового обліку. – К.: Основи,
1997. – 943 с.
Волошин І. Розрахунок резервів для відшкодування можливих витрат за
кредитними операціями за допомогою коефіцієнтного аналізу та повної
моделі банку // Вісник НБУ. – 1999. – № 9. – С. 61-64.
Ганах Н.І., Мельниченко І.Г. До питання розвитку ринку інформаційного
бізнесу в Україні // Вісник Білоцерківського державного аграрного
університету. – 3-ій вип. – Ч. 2. – Біла Церква, 1997. – С. 125-130.
Ганах Н.І., Мельниченко Г.І. Застосування методів
експериментально-статистичного моделювання для дотримування маневрених
характеристик виробництва // Проблеми праці, економіки та моделювання. –
Ч. 1. – Хмельницький, 1998. – С. 52-54.
Ганах Н.І., Прокопенко Н.С. Особливості сучасного податкового
законодавства України в контексті прийняття Податкового кодексу //
Регион, город, предприятия в условиях переходной экономики. – Донецк:
ИЭПИ НАН Украины, 2000. – С. 62-68.
Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.І. Мороз та ін. – К., 1992.
– 386 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
