Реферат на тему
Основні операції та документи банківської справи
План
1. Касові операції
2. Міжнародні розрахунки
Література1 Касові операції
Однією з функцій комерційних банків є касове обслуговування клієтів.
Банки приймають від своїх клієнтів наявні гроші і зараховують їх на
відкриті у них рахунки, видають наявні гроші за їх клієнтів,
забезпечують збереження доручених їм засобів [16, 22, 26, 37].
Для того, щоб здійснювати безперебійне касове обслуговування клієнтів,
банки повинні мати в своєму розпорядженні певну суму касової готівки.
При визначенні оптимальної суми касової готівки перед банками постає
складна дилема. З одного боку, сума готівки повинна бути достатньою для
забезпечення безперебійного обслуговування клієнтів, від чого залежить і
отримання банком прибутку від касових операцій, і надійна репутація. З
іншого – ця сума не повинна бути надмірно завищеною порівняно з дійсною
потребою банку в наявних грошах, оскільки цей вид банківських прибутків
не приносить доходу у вигляді відсотків. Крім того, відповідно до
положення Національного банку, розмір обов’язкових резервів комерційних
банків не зменшується на суму касової готівки.
Банки виконують касові операції з обслуговування клієнтів на основі
єдиних правил, встановлених Національним банком, які визначають єдиний
порядок прийому, видання грошей, їх перерахування, упаковки, збереження
та обліку.
Прийом і видача наявних грошей у банках організовується відповідно до
прибуткової і видаткової каси. У банках із невеликим наявним грошовим
обігом намагаються організовувати єдині каси, здійснюючи весь комплекс
касових операцій. Каси банку, що функціонують протягом часу, відведеного
для обслуговування клієнтів (операційного дня), називаються денними.
Комерційні банки України активізують свою діяльність щодо
розрахунково-касового обслуговування населення і відкривають при банках
ощадні каси, обслуговуючи клієнтів протягом усього робочого дня.
Денні прибуткові каси приймають від клієнтів наявні гроші, доставлені
підприємствами і організаціями, а також гроші від громадян із полісним
перерахунком. Основним джерелом касової готівки банків є виручка
торговельних, транспортних, видовищних, побутових підприємств,
Міністерства зв’язку та ін. Прибуткові каси приймають від клієнтів
наявні гроші за стандартними документами: заява про внесок наявних
грошей, прибутковий касовий ордер. У документах, як правило,
визначається характер внеску – торговельна виручка або інше. Це
необхідно для того, щоб фактичні касові обороти враховувалися за тією ж
номенклатурою статей, за якою складається розрахунок касових оборотів
банку, що передбачається. На прийняту суму грошей банк видає клієнту
квитанцію. Після прийому грошей від населення на ощадний рахунок банк
робить відповідний запис в ощадній (вкладній) книжці клієнта. Наявні
гроші, що надійшли в касу банку до закінчення операційного дня, в той же
день повинні бути оприбутковані банком і зараховані на рахунки клієнтів.
Для покращання можливостей касового обслуговування клієнтів банки
організовують вечірні каси, що приймають наявні гроші після закінчення
операційного дня. Гроші, що надійшли до них, зараховуються на рахунки
клієнтів, як правило, на наступний день. Видаткових операцій вечірні
каси не здійснюють.
У закладах банків, що приймають гроші від інкасаторів у спеціальних
сумках, організовуються каси перерахунку. Гроші в інкасаторських сумках
спочатку надходять у прибуткову касу, де перевіряється їх цілісність,
правильність пломбування і заповнення супровідних документів. Після
цього сумки передаються в каси перерахунку. На рахунок клієнта
зараховуються гроші, які фактично знаходяться в інкасаторській сумці,
тому працівники каси перерахунку повинні дотримуватися процедури
прийому, розкриття сумок і перерахунку готівки. Перераховані гроші
передаються для використання в прибутковій касі.
При прийомі і перерахунку грошей касири банків проводять їх експертизу:
визначають їх достовірність, справжність і міру зношення. Справжність
грошових знаків визначають відповідно до правил Національного банку, що
є обов’язковими для всіх підприємств, організацій і громадян. Платіжними
є банківські білети України, які не викликають сумнівів щодо їх
справжності: цифри зображені повністю, слова визначають їх вартість,
наявне слово “Україна” і відсутні сліди навмисного псування.
Усі перераховані і прийняті в каси банків грошові білети сортуються за
їх вартістю, а після цього – на придатні для вживання і старі. Старі
гроші комерційні банки в обіг не випускають і здають в управління
Національного банку. Сума зданих старих грошей зараховується на
кореспондентський рахунок комерційного банку.
Із грошових білетів однакової вартості в певному порядку формують
корінці і пачки грошей. Їх оформлення і пакування грошей відбувається у
єдиному для всіх банків порядку. Причому таким чином, щоб за реквізитами
упаковки можна було встановити, в якому банку і хто конкретно її
формував. Сто грошових білетів однакової вартості упаковують у так
званий корінець з накладенням бандеролі. Кожні десять корінців однакової
вартості формуються в пачки, що мають картонні накладки. На бандеролях і
накладках ставлять ряд реквізитів, зокрема: найменування банку,
вартість, суму, дату упаковки, підпис, іменний штамп касира, який
формував пачку. Сформовані пачки пломбують. Єдиний порядок формування і
упаковки грошових знаків створює вигоди для їх подальшого зберігання і
використання, підвищує відповідальність касових працівників, бо дозволяє
швидко виявити винних у нестачі грошових цінностей.
Видаткові каси, що працюють упродовж робочого дня банку, видають наявні
гроші клієнтам з їх рахунків, відкритих у банку, за видатковими
документами – грошовими чеками, видатковими касовими ордерами, у яких
клієнти, як правило, повинні вказати, з якою метою вони отримують гроші
(заробітна плата, видатки з відрядження і т. д.).
За заявами клієнтів на основі отриманих від них чеків банки намагаються
своєчасно готувати і упаковувати наявні гроші для видачі. Підготовлені
до видачі наявні гроші пакуються в мішки, що у спеціально відведеному
приміщенні розкриваються клієнтами під наглядом працівника банку, який
зрізає з них пломби.
Для виконання операцій з касового обслуговування клієнтів банки повинні
мати спеціально обладнані приміщення і сховища, необхідні машини, апарат
касових працівників, охорону. Банки, що не мають каси (безкасові),
укладають договір з касовим закладом для організації касового
обслуговування клієнтів. З метою забезпечення збереження грошей банки
повинні дотримуватися встановленого порядку відкриття і закриття сховищ,
внесення і винесення грошей. Відповідальність за правильне виконання
касових операцій покладається на керівників банків, головних бухгалтерів
і завідуючих касами. З працівниками, зайнятими прийомом, перерахуванням,
видачею, збереженням грошей, банки укладають договір про повну
матеріальну відповідальність за збереження доручених їм грошей.
Інколи за вказівкою керівника банку проводиться ревізія грошей та інших
цінностей, що знаходяться в касах. Крім того, Управління Національного
банку повинно регулярно перевіряти організацію роботи за грошовим обігом
у закладах комерційних банків.
Потрібно відзначити, що операції з наявними грошима є надто працеємними,
тому відчутного скорочення витрат на проведення касових операцій можна
досягти шляхом їх автоматизації, використання банківських
автоматів-касирів, рахувально-грошових машин, сучасних банківських
технологій, які засновані на використанні комп’ютерів.
Комерційні банки намагаються стягувати зі своїх клієнтів плату за касове
обслуговування. Види платних послуг, а також розмір комісійної
винагороди визначається банками на договірній основі з урахуванням
взаємних інтересів банку і клієнтів, що, в свою чергу, вимагає
визначення собівартості виконання кожного виду операцій, оскільки без
таких даних досить складно визначити ціну послуги. Собівартість касових
операцій банку визначають виходячи з обсягу прямих витрат, головним
чином у вигляді оплати праці банківських працівників, безпосередньо
зайнятих виконанням відповідних операцій. Для цього потрібно проводити
як хронометраж, так і фотографію робочого дня співробітника банку. Крім
прямих, враховуються й інші витрати на виконання різних операцій
(адміністративно-керівні та ін.), що відносяться на собівартість
виконання окремих операцій. Так, витрати, пов’язані з експлуатацією
обчислювальної техніки, касових машин, що застосовуються в роботі банку,
доцільно відносити на собівартість операцій пропорційно до витрат на
оплату праці, бо багато з них залежать від тривалості трудових процесів.
2. Міжнародні розрахунки
Основними видами міжнародних банківських розрахункових операцій є
акредитив та інкасо.
В універсальних правилах і умовах використання документарних
акредитивів, виданих Міжнародною торговельною палатою та відредагованих
нею у 1983 р., дається наступне визначення акредитива:
“… документарний акредитив (documentary credіt) та резервний акредитив
(standy letter of credіt) визначають будь-яку домовленість, як би воно
не було названо чи позначено, в силу якого банк (банк-емітет), діючи на
прохання та за інструкцією клієнта (наказодавця акредитива), повинен
провести сплату третій особі (бенефіціару) або сплатити чи акцептувати
перекладні векселі (тратти), вказані бенефіціаром або надає повноваження
іншому банку провести таку оплату або сплатити, акцептувати або
негоціювати перекладні векселі (тратти), проти передбачених документів,
якщо всі умови акредитування виконані”.
Етапи розрахунків за допомогою акредитивів [8, 26, 34, 40].
Етап 1. Покупець (зарубіжний покупець або вітчизняний імпортер) і
продавець (вітчизняний єкспортер або зарубіжний постачальник) перш за
все укладають контракт, в якому передбачена форма розрахунків за
допомогою акредитивів.
Етап 2. Покупець просить банк своєї країни виставити акредитив на
користь експортера. Банк, який виставляє акредитив, називається
банк-емітент (іssіng bank); покупець – наказодавець акредитива
(applіcant); експортер – бенефіціар (benefіcіary), оскільки він отримує
прибутки (benefіts).
Етап 3. Банк дає згоду на виставлення акредитива. Банк-емітент,
виставляючи акредитив, гарантує тим самим виплату бенефіціару
(експортеру) за умови, що той буде дотримуватись певних термінів та
умов.
Етап 4. Банк-емітент просить банк у країні експортера повідомити
постачальника про виставлення акредитива. Останній називається авізуючим
банком (advіsіng bank). Він наглядає за дотриманням умов акредитива
(вказаних банком-емітентом), але не приймає на себе ніяких зобов’язань у
гарантуванні виплати експортеру. Подібне забезпечення походить від
банку-емітенету та акредитива.
Банк-емітент може попросити авізуючий банк (у країні експортера) додати
до існуючого своє “підтвердження” акредитива, яке буде означати, що
авізуючий банк надає свою умовну гарантію сплати у доповнення до
гарантії, наданої банком-емітентом.
Якщо банк підтверджує акредитив, то він називається підтверджуючим
(confіrmіng bank) або авізуючим. Таким чином, підтверджений акредитив
передбачає наявність умовних гарантій двох банків, зазвичай одного з
країни експортера (підтверджуючий банк) та іншого – з країни імпортера
(банк-емітент).
Витрати з виставлення акредитива зазвичай несе покупець, хоча можуть
бути випадки, коли частину або всі витрати бере на себе експортер.
Етап 5. Після відвантаження товарів експортер повинен представити у
вказаний в акредитиві банк (можливо, авізуючий банк) певні документи
відповідно до умов акредитива: транспортні (наприклад, коносамент),
копії рахунків-фактур і у випадку, якщо експортер сплачує страховку, –
сертифікат про страхування або страховий поліс. Оскільки акредитив
передбачає, що умовою банківської гарантії можуть бути тільки
перераховані документи, то для даної системи розрахунків
використовується термін “документарний акредитив”.
Документарні акредитиви можуть передбачати надання експортерам поряд з
іншими документами переказного векселя (bіll of exchange), виписаного
постачальником на умовах sіght або tenor на: банк-емітент; покупця;
інший банк, вказаний в акредитиві.
Експортер більше зацікавлений виписувати вексель на банк, ніж на покупця
(наказодавця акредитива), тому що:
· це дає йому більше впевненості в тому, що платіж буде здійснено;
· якщо експортер побажає дисконтувати вексель після того, як він був
акцептований з метою негайного отримання грошових коштів, облікова
ставка за банківським векселем буде сприятливішою, ніж за торговельним.
Етап 6. Якщо документи, представлені експортером, на думку перевіряючого
банку (можливо авізуючого), оформлені правильно, постачальник може
обрати один з чотирьох способів платежу залежно від того, що передбачено
умовами акредитива:
· негайна сплата за векселем (тільки за векселями sіght);
· відстрочений платіж за векселем;
· акцепт векселя;
· облік векселя.
Таким чином, система розрахунків за допомогою документарних акредитивів
є методом платежів у міжнародній торгівлі, що надає експортеру гарантію
платежу у випадку виконання певних умов. Ця система також дозволяє
імпортеру отримати короткостроковий кредит, коли умови платежу
передбачають акцепт або облік торговельного чи банківського векселя.
Існують дві основні форми акредитивів – відзивний та безвідзивний.
Відзивний акредитив може змінюватися або анулюватися у будь-який момент,
після відвантаження товарів, і внаслідок цього продавець ризикує тим, що
акредитив, тобто банківська гарантія, буде змінена. У загальному випадку
ця форма акредитива не вигідна експортерам, бо вона не забезпечує
потрібної гарантії, проте може використовуватись, якщо відвантаження
здійснюється декількома партіями, і після отримання першої в імпортера є
право відмовитися від подальших поставок.
При безвідзивному акредитиві банк-емітент (банк покупця) зобов’язується
виконати свій обов’язок за акредитивом у тому випадку, якщо бенефіціар
виконав усі умови. Таким чином, бенефіціар отримує тверду гарантію
банку-емітента, який надає йому бажану забезпеченість. Існують два типи
безвідзивних акредитивів: підтверджений та непідтверджений авізуючим
банком.
: Література Антонов В.М. АРМ економіста, фінансиста, менеджера. – К.: Таксон, 1998. – 120 с. Антонов В.Н. АРМ: Вопросы практического использования. – К.: Лыбидь, 1992. – 164 с. Антонов В.Н. Архитектура интеллектуально-экспертной системы поддержки принятия решений // Информатизация и новые технологии. –1996. – № 4. – С. 16-18. Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная графическая система // Информатизация и новые технологии. – 1996. – № 2. – С. 17-20. Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная система обработки документов, подсказки принятия решений: метод построения и реализации // УСиМ. – 1995. – № 3. – С. 82-85. Антонов В.Н. Проектирование объектно-ориентированых интеллектуальных АРМ// УСиМ. – 1997. – № 4/5. – С. 102-106. Антонов В.Н., Антонова Ю.В. Основы проектирования интеллектуальных АРМ // Информатизация и новые технологии. – 1994. – № 1/2. – С. 27-29. Банки на развивающихся рынках: В 2-х т. / Кол. авт. – М.: Финансы и статистика, 1994. Банківська енциклопедія / Під ред. проф. А.М. Мороза – К.: Ельтра, 1993. – 328 с. Велш Глен А., Шорт Денієл Г. Основи фінансового обліку. – К.: Основи, 1997. – 943 с. Волошин І. Розрахунок резервів для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями за допомогою коефіцієнтного аналізу та повної моделі банку // Вісник НБУ. – 1999. – № 9. – С. 61-64. Ганах Н.І., Мельниченко І.Г. До питання розвитку ринку інформаційного бізнесу в Україні // Вісник Білоцерківського державного аграрного університету. – 3-ій вип. – Ч. 2. – Біла Церква, 1997. – С. 125-130. Ганах Н.І., Мельниченко Г.І. Застосування методів експериментально-статистичного моделювання для дотримування маневрених характеристик виробництва // Проблеми праці, економіки та моделювання. – Ч. 1. – Хмельницький, 1998. – С. 52-54. Ганах Н.І., Прокопенко Н.С. Особливості сучасного податкового законодавства України в контексті прийняття Податкового кодексу // Регион, город, предприятия в условиях переходной экономики. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 2000. – С. 62-68. Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.І. Мороз та ін. – К., 1992. – 386 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
