.

Закономірності та умови формування мовленнєвої готовності до навчання дітей старшого дошкільного віку із дизартрією (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
401 6056
Скачать документ

Реферат на тему:

Закономірності та умови формування мовленнєвої готовності до навчання
дітей старшого дошкільного віку із дизартрією

Проблема мовленнєвої підготовки дітей старшого дошкільного віку
залишається однією з найактуальніших не лише у психології, лінгвістиці,
педагогіці, а й в логопедії. Конкретні вимоги до мовленнєвого розвитку
особистості (мовленнєвої готовності) як кінцевого результату цього
вікового етапу ми знаходимо у змісті базового компонента дошкільної
освіти, що передбачає вміння адекватно й доречно, практично
користуватися мовою в конкретних ситуаціях, використовувати для цього як
мовні, так і допоміжні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби
виразності мовлення.

Під мовленнєвою готовністю дітей до навчання у школі вчені (А.Богуш,
М.Вашуленко, В.Гербова, Л.Дейниченко, А.Іваненко, Н.Орланова) розуміють
сформованість навичок усного мовлення, навичок використання одиниць мови
для мислення, спілкування; усвідомлення знакової системи мови,
спеціальні вміння в галузі читання, письма, вміння аналізувати мовні
явища. В контексті проблем спеціальної дидактики дослідники
(Є.Соботович, Р.Левіна, Л.Спірова, В.Тарасун, Г.Чіркіна, Н.Нікашина, М.
Шеремет) зазначають, що підготовка до навчання дітей з ТВМ у спеціальних
загальноосвітніх закладах охоплює корекцію та розвиток
фонетико-фонематичної системи; збагачення словника; удосконалення
граматичної будови мовлення; розвиток комунікативних навичок.

На нашу думку, необхідно визначити закономірності та умови формування
мовленнєвої готовності у дітей з дизартрією в період дошкільного віку, а
саме специфіку організації корекційно-попереджувального навчання дітей з
тяжкими вадами мовлення в цілісному процесі підготовки до школи.

В дослідженнях Л.Федоренко виділяються закономірності засвоєння дитиною
дошкільного та шкільного віку рідної мови: вміння артикулювати звуки,
координувати мовленнєво-рухові та слухові відчуття; розуміння лексичного
та граматичного значення різного ступеня узагальнення; відчуття
виразності інтонаційних засобів мовлення; чуття мови, від якого залежить
засвоєння норми літературної мови; достатній розвиток координації між
усним і писемним мовленням, достатні мовленнєві навички.

Узагальнюючи визначені наукові дані, ми вважаємо доцільним
трансформувати їх, як закономірність формування мовленнєвої готовності
дітей із дизартрією до навчання.

Перша закономірність полягає в тому, що мовлення формується при
здатності чітко артикулювати звуки, вимовляти звуки, склади, слова,
розуміти і сприймати слухові відчуття. Оскільки при дизартрії розлад
розбірливого мовлення зумовлено недостатністю іннервації мовленнєвого
апарату, то першим етапом мовленнєвої підготовки є робота над
мовно-руховими здібностями. Для цього потрібна постійна мовленнєва
практика, завдяки якій тренуються органи мовлення. На основі набутих
навичок, дитина має навчитися розрізняти звуки рідної мови на слух,
диференціювати їх, вимовляти відповідно до норм сучасної української
літературної мови, артикулювати кожний звук мови.

Друга закономірність полягає у засвоєнні мовних одиниць, передусім
лексичних і граматичних. Діти з дизартрією потребують особливої уваги
при засвоєнні лексичної сторони мовлення. Засвоєння дітьми з дизартрією
лексичного значення слів відбувається від прямого, конкретного,
основного до узагальненого та переносного значення, яке вони часто не
можуть зрозуміти («срібні промені», «золотий ранок», «золота усмішка»,
«лагідні слова», «золоті руки»). Дитина з дизартрією має засвоювати і
граматичне значення, зв’язки між словами в реченні («в сумці», «під
столом», «з-під землі» і т.д.). Розуміння лексичних і граматичних
значень ґрунтується на тому, що мова є кодом реальної дійсності, і кожна
лексема, граматична словоформа, одиниця синтаксису має свій відповідник.

Отже, формування мовленнєвої готовності до навчання дітей із дизартрією
залежить від здатності розуміти лексичні й граматично-семантичні
значення мовних одиниць, що забезпечується в умовах спеціально
організованого, насиченого мовленнєвого середовища.

$  

сисі — стилістичні фігури. Фонетичних засобів для вираження будь-якого
експресивного почуття дуже багато — сила і тембр голосу, висота тону,
паузи, алітерація, асонанси, звукові фігури та ін. У лексиці
функціонально-стилістичні синоніми розрізнюються за вживанням у різних
стилях мовлення. У морфології для вираження експресивно-емоційних
відтінків мовних одиниць є спеціальна частина мови — частка. Синтаксис
має багато різноманітних стилістичних фігур, що виражають експресії,
почуття, оцінки, відношення, прикрашають висловлену інформацію
досконалою синтаксичною конструкцією. Засвоюючи лексичні та граматичні
значення, діти розуміють, як моделюється (відображається) за допомогою
мови зовнішній світ. А засвоюючи засоби виразності мовлення, вони
відчувають, як за допомогою мови розкривається внутрішній світ людини —
її почуття, настрій, прагнення.

Отже, для розвитку у дітей з дизартрією сприйнятливості й чутливості до
експресивно-стилістичного забарвлення слів, емоційно-експресивного
аспекту говоріння-мовлення необхідно спеціально організовувати ранню
корекцію мовлення у процесі ігрової діяльності.

Четверта закономірність пов’язана з формуванням у дитини «чуття мови».
Мова функціонує як засіб комунікації у формі мовлення. Мовна система має
певні орфоепічні, фонетико-фонологічні, словозмінні, словотвірні,
морфологічні, орфографічно-пунктуаційні, експресивно-стилістичні,
граматично-синтаксичні та інші норми. Саме тому, мовленнєва підготовка
буде ефективною, якщо дитина набуде здатності запам’ятовувати традицію
сполучення мовних одиниць у єдиному мовленнєвому потоці, в дискурсі, в
тексті. Це означає засвоєння норми цілісного мовлення, розвиток «мовного
чуття» індивіда, набуття мовленнєвої компетенції. Ця тенденція
тримається на власному практичному досвіді навчання мовлення. Вона має
таку послідовність: здатність розуміти, здібність до виразності та
інтонування. Це основні вимоги до сформованого мовлення, які
характеризуються наступними показниками: правильність, чистота мовлення,
точність, виразність, логічність, доречність, розмаїтість використання
синонімічних засобів мови, інтелектуальних і виразних, стилістичних і
жанрових можливостей. Таким чином, «чуття мови» — сукупність відчуттів,
які безпосередньо відображають зв’язки, характерні для мови як системи
засобів спілкування людей; це вміння користуватися мовними засобами
відповідно до мовленнєвої ситуації без звернення до теоретичних знань
про мову.

П’ята закономірність полягає в зумовленості писемного мовлення дитини
успішним розвитком усного. Писемне мовлення у філогенезі й онтогенезі
з’являється пізніше ніж усне. І якщо усне мовлення як система знаків
кодує дійсність, то писемне — є кодом усного мовлення. Сутність
засвоєння писемного мовлення полягає в тому, що дитина у процесі
написання порівнює написане з тим, що вимовляє, артикулює, зіставляє
орфографію з орфоепією. Якщо вона опанувала орфоепію, то при оволодінні
письмом, ознайомленні з правилами орфографії дитина інтуїтивно,
підсвідомо порівнює написання з раніше засвоєним вимовлянням.
Орфографічна грамотність мовлення залежить від сформованості й
закріплення навичок порівняння орфоепії з орфографією.

Отже, взаємозв’язки і взаємозалежність розвитку усного і писемного
мовлення та його механізми в онтогенезі й філогенезі зумовлюють
дотримання визначеної послідовності у формуванні мовленнєвої готовності
дітей з дизартрією.

Сутність шостої закономірності полягає в тому, що темп збагачення
мовлення зростає з удосконаленням мовленнєво-творчої системи дитини.

Оскільки, розглянуті закономірності формування мовлення є обов’язковими
у цілісному процесі розвитку мовлення дітей з нормальним розвитком, то
вони є доцільними і під час мовленнєвої підготовки до школи дітей з
дизартрією. Проте, функціонування цих закономірностей упродовж
мовленнєвої підготовки дітей з дизартрією до навчання потребує
спеціально організованих педагогічних умов, а саме: постійної
мовленнєвої практики тренування органів артикуляційного апарату;
стимулювання використання лексичних і граматичних конструкцій; створення
емоційної позитивно насиченої атмосфери для розвитку «чуття мови»;
організації доцільного комунікативно-мовленнєвого середовища,
логопедичного впливу та корекційної підтримки педагогів. Створюючи такі
умови можна передбачити позитивний результат у мовленнєвій підготовці до
школи дітей зазначеної категорії. Якісним проявом цього є набуття
мовленнєвої компетентності всіх сторін мовлення (фонетичної,
лексико-граматичної, семантичної), що забезпечує, як успішне оволодіння
писемним мовленням, так і особистісно орієнтоване формування
особистості.

 

ЛІТЕРАТУРА

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні //Дошкільне виховання. —
1999. — № 1. — С. 6—38.

Методика развития речи детей дошкольного возраста / Л. П. Федоренко, Г.
А. Фомичева, В. К. Лотарев, А. П. Николаичева. — М.: Просвещение, 1984.
— 240 с.

Федоренко Л. П. Закономерности усвоения родной речи. — М.: Просвещение,
1984. — 120 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020