Реферат на тему:
Специфіка логопедичної роботи
Основний логопедичний діагноз вихованців – системне недорозвинення мови
(СНМ) тяжкого та середнього ступеня. Зустрічаються й діти, які зовсім
не розмовляють. Є діти з порушеннями вимови й лексико-граматичного
складу мови. Всі вихованці потребують логопедичної допомоги. Робота
логопеда має певну специфіку.
Вона базується на наступних принципах:
1. Особистісне орієнтування – орієнтування на дитину, її психоемоційні
особливості.
2. Емоційна підтримка – створення на заняттях емоційно комфортної
обстановки.
3. Взаємодія з батьками, вихователями й педагогом-дефектологом.
4. Ігровий контекст занять – формування позитивної мотивації навчання.
Можна виділити специфічні особливості логопедичної роботи з “особливими”
дітьми:
1. Постійний пошук індивідуальних підходів до дитини. У роботі неможливо
орієнтуватися на “середню” дитину. Кожний вихованець у повному сенсі
“особливий”: у нього свій тип сприйняття, уваги, пам’яті, характер і
темперамент. Всі психічні прояви в “особливих” дітей виражені більш
яскраво, рельєфно в порівнянні зі звичайними дітьми. Це унеможливлює
роботу зі стандартної технології: кожна дитина вимагає свого підходу.
2. Логопедичні заняття носять комбінований і ігровий характер. Заняття
містить у собі роботу над рухливістю артикуляційного апарата, над
звуками мовлення, розвитком фонематичного слуху, лексико-граматичного
складу мови, зв’язним мовленням. Всі заняття проходять в ігровій формі.
Використовуються мовні ігри, яскраві, цікаві іграшки. Гра є
необхідністю, без якої неможливі позитивні результати. Комбіноване
заняття, проведене в ігровій формі, дозволяє гнучко перемикати увагу
дитини з одного виду діяльності на інший, не допускаючи втрати уваги й
зниження інтересу.
3. Формування наслідувальної діяльності. Перший крок корекційної роботи
– розвиток довільної уваги. Важливо, щоб дитина “побачила”, “почула”,
звикла вслухуватися в мову. Тому логопед починає роботу з наслідувальної
здатності дитини, учить його наслідувати дії з предметами (м’ячем,
кубиками й ін.), рухам рук, ніг, голови. Це – основа для переходу до
наслідування артикуляційним рухам, звукам, словам.
4. Організація контексту занять. Відомо, що удержати довільну увагу у
таких дітей надзвичайно складно. Тут важливий кожний дріб’язок.
Розташування обладнання, відсутність зайвих предметів у полі зору
дитини, використання іграшок, до яких у нього є особливе відношення й
специфічний інтерес, місце розташування логопеда. Важливо відзначити, що
те, до чого звикають “особливі” діти, впливає на успішність занять. Тому
важливо знати їхні звички й використати це в організації контексту
занять.
2
4
U
Ue
vxoeo„
†
4
Ue
xo†
?????+?. На заняттях важлива динаміка уваги дитини. Не можна доводити
увагу до виснаження. Важливо вчасно помітити, коли і як перемкнути
увагу. Коли дитина починає відволікатися – уже пізно. Руйнується
атмосфера заняття, емоційний зв’язок руйнується.
6. Моделювання ситуацій досягнення. “Особлива” дитина звикає до того, що
всі дорослі – від батьків до педагогів прагнуть її зрозуміти як би з
“півслова”. З одного боку – це прекрасно, але з іншого боку – у неї може
втрачатися мотив, бажання навчитися (наскільки це можливо для її рівня
розвитку) говорити правильно. Саме тому, на заняттях потрібно створювати
такі умови, щоб у дитини виникала потреба говорити. Правда, для того,
щоб вербальна комунікація стала для неї звичною й необхідною, буде
потрібно дуже багато часу.
7. Повільний темп формування нових навичок. Може здатися, що робота
логопеда ні до чого не приводить, проходить даремно. Від “особливих”
дітей неможливо очікувати швидкого результату. У них немає оперативного
реагування. Вони тривалий час “поглинають” інформацію, начебто
“записують” її на свій внутрішній магнітофон. Іноді результат роботи
може з’явитися через 2-3 роки. Ця особливість сприйняття дітей не
повинна лякати педагогів.
8. Постійна затребуваність придбаних навичок. Вся логопедична робота
проходила б без результату при відсутності тісного контакту з батьками,
вихователем і дефектологом. Саме вони забезпечують затребуваність тих
навичок, над якими йде робота на логопедичних заняттях. Спільно
проговорюються дрібні зміни в поведінці дитини, логопед просить батьків
вдома, а педагогів на заняттях провокувати дитини на застосування
навичок, що відпрацьовують. Від педагогів логопед одержує інформацію про
стан дитини після занять, і з врахуванням цього планує подальшу
стратегію. Це особливо важливо при роботі з безмовними дітьми. Якщо ж
дитина володіє мовою, то співробітництво з педагогами полягає в роботі
над автоматизацією звуків, розвитком лексико-граматичного складу мови. В
“особливих” дітей процес автоматизації звуків дуже важкий і тривалий.
Якщо поставлений звук не закріплювати щодня, якщо постійно не стежити за
правильністю його вимови при різних видах діяльності, у які включена
дитина в центрі й дома, результат логопедичної роботи знеціниться. Те,
що не може відстежити логопед, можуть контролювати педагоги й батьки. І
в цьому полягає їхня величезна допомога. Варто вести логопедичні зошити,
по яких батьки можуть займатися вдома, закріплюючи матеріал в іншій
обстановці. У цьому – зміст перенесення отриманого досвіду додому, у
реальне життя.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
