Реферат на тему:
Лікування рослинами. Період максимального функціонування органів.
Народні методи лікування. Народні методи лікування
З природних методів лікування в народній медицині українців, як і
багатьох інших народів, основним було й лишається лікування рослинами.
Фітотерапія українського народу має свою специфіку.
Протягом століть вироблялися певні навички, традиції щодо збирання
лікарських трав, їх сушіння, зберігання та виготовлення лікарських форм.
У народі велику увагу приділяють часові збирання рослин. Заготовляють
лікарські рослини у сухі, погожі дні, після того, як спаде ранкова роса,
бажано у першу половину дня. Щоправда, деякі травознавці вважають, що
найкращий час для збирання трав — нічний, бо саме вночі рослини вбирають
з грунту більше вологи та корисних речовин і виділяють непотрібні
компоненти. Тобто вночі рослини ніби самоочищаються.
У деяких районах, зокрема на Поліссі, певні види трав заготовляли при
світлі місяця, бо нібито саме тоді вони набували особливої цілющої сили.
До них належать тополя чорна, верба біла, осика, яловець, обліпиха та
ін. Можливо, й мали рацію давні травознавці, які твердили, що надземну
частину рослини треба збирати на молодику, бо саме він стимулює
найбільшою мірою приплив соків до надземної частини рослин, а ось
корені, навпаки, треба копати “на старому місяцеві” , бо тоді вони
найсоковитіші.
Дотримували традиції збирати зілля там, “де не чути голосу півня”, “куди
не доноситься собачий гавкіт”, тобто у відлюдних місцях, далеко від
населених пунктів, у лісах, на високогірних полонинах. Подекуди, зокрема
в Карпатах, збирають трави рано-вранці, “до схід сонця”, по росі, бо
вважається, що після обіду вони вже не мають такої сили .
Здавна збирання лікарських рослин приурочували до дня Аграфе-ни
Купальниці (6 липня) за новим стилем. Цей день ще називають “Аграфени —
зле коріння”. Знахарі шанували його ще й тому, що за ним наставав
славнозвісний день Івана Купайла — час, коли трави володіють властивістю
чарувати. Напередодні свята Івана Купайла люди поспішали в гори та ліси,
щоб перед сходом сонця назбирати різних трав. У ніч на Івана Купайла
творяться дивні речі. Саме в цю ніч, за переказами, цвіте перунів
вогнецвіт — один із видів папороті. Травам, зібраним у цей день,
приписували особливо цілющу силу: нібито “плакун-трава”, зірвана у
Купальську ніч, не тільки лікує, а й передає свої цілющі властивості
іншим травам та квітам. На Івана Купайла збирали парило звичайне,
звіробій звичайний, гадючник в’язолистий, лопух великий, полин гіркий та
звичайний.
Збирання трав приурочували й до інших свят. На Маковея (1 серпня)
збирали трави, в’язали їх у пучки, перевивали стеблами з жита й пшениці,
окроплювали свяченою водою. Із зілля, зібраного в цей день, перевагу
віддавали городнім культурам (мак, соняшник, морква, кріп, коноплі) та
культивованим рослинам (м’ята, любисток, рута).
Збирали трави й на Семена Злата (10 травня), котрого вважали
покровителем рослин, який дарував їм цілющі сили.
Зі Спасом (19 серпня) в народі пов’язують гарячі жнива, дозрівання
городніх та садових культур.
Отож народ здавна обожествляв Природу, всіляке зело і шукав у них
захисту від численних недуг.
Збирати треба лише здорові рослини у період максимального накопичення в
них біологічно активних речовин. Не слід збирати забруднені рослини,
наприклад, такі, що ростуть поблизу залізничних та автомобільних шляхів,
промислових підприємств, а також уражені хворобами, шкідниками тощо.
Після заготівлі сировину не можна залишати в тарі довше ніж 3 — 4 год, а
квітки глоду колючого, листки блекоти та дурману, траву горицвіту
весняного — понад 1—2 год, адже вони пресуються та самозігріваються
внаслідок виділення тепла при диханні ще не відмерлих частин рослин.
Траву збирають під час цвітіння, квітки — на початку розкриття
пуп’янків, листки — після того як сформуються, до цвітіння рослини або
на початку його.
Корені, кореневища та цибулини збирають восени, коли зів’яне надземна
частина, або рано навесні, коли стебла та листки тільки починають
відростати. Проте навесні період заготівлі дуже короткий (кілька діб).
Плоди та насіння збирають після того, як вони повністю достигнуть, але
до того, як будуть готові впасти.
Бруньки заготовляють рано навесні, коли вони вже добре набубнявіли, але
ще не розкрилися. Збирання припиняють, щойно верхівки бруньок починають
зеленішати.
Кору збирають також навесні, у період інтенсивного руху соків, адже в
цей час кора містить найбільшу кількість біологічно активних речовин та
легко відокремлюється від деревини.
SX країні збирали протягом чи не цілого року. Траву нечуй-вітер
волохатий шукали взимку, з 13 грудня по 1 січня, по берегах річок та
озер. А зілля прикрить, знане як оберіг від чарів та зурочення під час
весілля, збирали з 15 серпня по 1 листопада.
Після заготівлі сировину висушують у добре провітрюваному приміщенні,
краще — на горищі під залізним або шиферним дахом, де в спеку
температура піднімається до 40 — 50 °С. Сировина тут швидко висихає,
зберігаючи природний вигляд, колір і запах. Для сушіння соковитих плодів
оптимальна температура — 80 —90 °С.
Рослини розкладають тонким і пухким шаром на полотно або чистий папір
(але в жодному разі не на газету). Під час сушіння та зберігання в
рослинах ще деякий час відбуваються ферментативні процеси, які
припиняються лише після повного видалення вологи. Рослини періодично
перевертають. Що швидше висушується сировина, то краща її якість.
Корені перед сушінням обтрушують від землі і промивають холодною
проточною водою. Корені деяких рослин (наприклад, лопуха великого) лише
очищають від землі щіткою. Перед сушінням їх розрізують уздовж.
Правильне зберігання лікарської сировини є запорукою високої
фармакологічної активності діючих речовин, що містяться в ній.
Зберігають висушені рослини у паперових, бавовняних мішечках або ящиках.
Ті рослини, що містять ефірні олії, потрібно зберігати окремо у
герметичних дерев’яних ящиках. Рослинну сировину зберігають у добре
провітрюваному сухому приміщенні, бо вбираючи вологу, вона пліснявіє,
псується, втрачає специфічний запах і лікувальні властивості.
З лікарських рослин готують відвари на воді, оцті, молоці, сироватці, а
також настої, настоянки, мазі, порошки. їх використовують для прийому
всередину, а також для компресів, пластирів, клізм, свічок, ванн тощо.
Період максимального функціонування органів
У процесі лікування доцільно враховувати добову періодику функцій
організму людини та його чутливість до терапевтичних заходів.
Згідно з висновками східної медицини, у кожного органа людини є період
максимального функціонування: жовчний міхур — з 23-ї до 1-ї год, печінка
— з 1-ї до 3-ї, легені — з 3-ї до 5-ї, товста кишка — з 5-ї до 7-ї,
шлунок — з 7-ї до 9-ї, селезінка та підшлункова залоза — з 9-ї до 11-ї,
серце — з 11-ї до 13-ї, тонка кишка — з 13-ї до 15-ї, сечовий міхур — з
15-ї до 17-ї, нирки з 17-ї до 19-ї, судини статевих органів — з 19-ї до
21-ї, ділянка сонячного сплетення — з 21-ї до 23-ї години. Саме в ці
періоди лікувальні препарати справляють найбільший вплив.
Важливе значення мають форма виготовлення та метод застосування ліків.
ЛІТЕРАТУРА
Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. — Ташкент:
«Фан», 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. — К.: Абрис,
1994. — 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. — К.:
Вищ. шк. 1977. — 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные
растения Донбасса. — Донецк: Донбасе, 1990. – 245 с.
Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. — Апимондия, 1988. —
126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения— целители. — К.:
Наук, думка, 1988.
Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. — М.: Медгиз, 1958. — 611 с.
Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров’я, 1975. — 446 с.
Киейп С. Моє водолечение. — К.: 1904. — 275 с.
Ковалева Н.Г. Лечение растениями. — М.: Медицина, 1971. — 350с.
Кузнецов С.М. Легенды о целебных растениях. — Краснодар: Краснодар. кп.
изд-во, 1971. – 103 с.
Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М.
Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. —
543 с.
Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та
ін. — К.:
Здоров’я, 1986. — 274 с.
Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. — Новосибирск:
Наука, 1991. – 432 с.
Младенов С. Мед и медолечение. — М.:Медицина, 1969. — 180 с.
Носаль І.М. Від рослини до людини. — К.: Веселка, 1992. — 606 с.
Осетров В.Д. Альтернативная фитотерапия. — К.: 1993. — 170 с.
Платеи М. Новый способ лечеиия /Иод ред. доктора медицины А.П.Зеленкова:
В 3 т. — С.ГІб: Просвещение, 1904.
Попов О.ГІ. Лікарські рослини в народній медицині. — К.: Здоров’я, 1965.
— 345 с.
Рыльков М.И. Практическая фитотерапия. — Пермь, 1993.— 420 с.
Смик Г.К. Зелена аптека. — К.: Урожай, 1970. — 237 с.
Соколов С.Я., Замотаев В.П. Справочник по лекарственным растениям. — М.:
Металлургия, 1989. – 425 с.
Товстуха Є.С. Фітотерапевтичні засоби проти радіації. — К.: Здоров’я,
Медекол, 1992. – 180 с.
Товстуха Є.С. Фітотерапія. — К.: Здоров’я, 1991. — 192 с.
Уокер Н.В. Лечение сырыми овощными соками./ Под ред. докт.мед.наук Р.Д.
Поуп. —
Одесса: Аспект, 1990. — 107 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
