Дифтерія. Народні методи лікування (реферат)

Реферат на тему:

Дифтерія. Народні методи лікування

Дифтерія — гостре інфекційне захворювання з токсичним ураженням
серцево-судинної та нервової систем, місцевим запальним процесом з
утворенням плівчастого нальоту на слизових оболонках зіва, горла,
носа,гортані, трахеї, бронхів, очей.

Збудник дифтерії — дифтерійна паличка, яка виділяє токсини, що
зумовлюють інтоксикацію організму. Джерелом інфекції є хворі на
дифтерію, а також бактеріо-носії. Зараження відбувається під час
вдихання з повітрям крапель слизу, який виділяють хворі під час кашлю,
чхання, а також через заражені предмети (посуд, іграшки), харчові
продукти тощо.

Хвороба частіше буває у дітей.

У разі підозри на дифтерію або появи перших ознак захворювання треба
негайно звернутися до лікаря!

Інкубаційний період (час від моменту зараження до появи ознак хвороби)
триває 2 — 5 діб.

Хворий скаржиться на жар у голові, похолодання рук та ніг, відсутність
апетиту, апатію, періодичний озноб (” кидає то в жар, то в холод”).
Потім утруднюється ковтання, з’являється біль під час розмови,
розпухають та червоніють мигдалики, на яких через деякий час утворюється
сірувато-білий або сірий наліт. Звертає на себе увагу неприємний запах
із рота. Наліт щільно вкриває прилеглі тканини.

Внаслідок сильного розпухання підщелепних та шийних залоз повертання
голови супроводжується сильним болем. Температура тіла підвищується до
40 °С. У дитини спостерігаються блювання, біль під час ковтання, пульс
стає частим, обличчя блідим.

Надзвичайно небезпечно, коли дифтерійний процес поширюється на слизову
оболонку носа, особливо гортані, бо внаслідок набряку та нальоту
звужується голосова щілина. Спостерігається затримка дихання, хворому
загрожує ядуха. Голос стає гугнявим, хриплим, дихання — голосним.
Виникає характерний сиплий, гавкаючий кашель. Через утруднення ковтання
їжа важко проходить. З’являється ціаноз губ, кінцівок, обличчя. Можуть
виникнути судоми. Збудження, марення (особливо вночі), іноді
непритомність — усе це прояви нервово-психічних розладів, що є
ускладненнями дифтерії.

Лікування дифтерії з моменту встановлення діагнозу проводять в умовах
лікарні.

Хворого треба ізолювати. Він повинен лежати в добре провітрюваній
кімнаті. Ковдра має бути легкою.

Основним методом лікування дифтерії є своєчасне введення антитоксичної
протидифтерійної сироватки в дозі, що достатня для нейтралізації
циркулюючого в крові екзотоксину. Сироватку вводять за спеціальними
схемами.

Харчування хворого в гострий період нерідко утруднене, дитина
відмовляється від їжі через біль, що виникає під час ковтання, та брак
апетиту.

їжа повинна бути напіврідкою, висококалорійною, що легко засвоюється, з
достатньою кількістю вітамінів С, групи В. Добова потреба в аскорбіновій
кислоті для дітей старшого віку становить від 300 до 800 мг.

Рекомендують слизисті відвари (вівсяний, ячмінний), молоко, різноманітні
страви

3 варених та сирих овочів, білок яєць, апельсиновий сік, настій часнику.
Вранці можна дати дитині 2 волоських горіхи з 2 супліддями інжиру
(подрібнити).

Частіше треба напувати хворого прохолодною водою з соком лимона та
медом. Цим вгамовується спрага, послаблюються відчуття печії та біль у
горлі. Уражені ділянки очищаються від нальоту. Крім того, з сечею
виводяться з організму токсичні речовини. У разі тривалого перебігу
хвороби харчуванню дитини треба приділяти особливу увагу, оскільки під
виливом інтоксикації вона швидко знесилюється і організм виснажується.

Годувати дитину слід повноцінно, різноманітно і в достатній кількості. У
раціон доцільно вводити яйця, вершкове масло, свіжий сир, мелене м’ясо,
овочі, фрукти, компоти, соки.

При дифтерії дітям дають порошок коренів бедринцю ломикаменевого (по 0,5
г, або 1/10 чайної ложки) у вигляді саморобних пілюль з медом. Приймати
через

4 год, запиваючи водою. Корінь бедринцю стимулює природні механізми
відновлення слизових оболонок горла, гортані, трахеї, полегшує
відхаркування, сприяє зменшенню спазму гладеньких м’язів верхніх
дихальних шляхів.

Як бактерицидний засіб проти збудника дифтерії використовують сік алое
деревовидного (по 1/2—1 чайній ложці за 30 хв перед їдою).

Свіжим лимонним соком змащують дифтерійний наліт у горлі (обережно, без
натискання).

Для інгаляцій при дифтерії застосовують:

1) свіжий сік цибулі, розведений перевареною водою у співвідношенні
1:1. Тривалість інгаляції — 10—15 хв;

2) свіжий сік часнику, розведений перевареною водою у співвідношенні
1:1, або кашку з часнику. 25 — 30 г часнику покласти в пляшку з широким
горлом. Вдихати через рот, видихати через ніс. Процедуру проводити 2
рази на день протягом 5 діб. Тривалість інгаляції — 10—15 хв;

3) настій свіжої хвої ялиці білої: 30 г залити 200 мл окропу. На одну
інгаляцію використовують 50 мл настою. Леткі фітонциди ялиці згубно
діють на дифтерійну паличку.

У народній медицині використовують і смолу ялиці білої (живицю). її
тримають у роті, а слину ковтають.

Якщо місцеві прояви хвороби (в глотці) ще не з’явилися, хворому роблять
три-четвертинне обгортання температури 22 — 25 °С протягом 2 год.
Щоденно ставлять кілька раз на добу клізми з 1/2— 2/3 л води температури
22 °С, а потім невеликі (по 50 мл) клізми з води температури 18 °С.

На початку хвороби треба накладати компреси на шию з відвару хвої ялиці
білої: 50 г хвої залити 1 л води, кип’ятити 5 хв на малому вогні,
охолодити до температури 15 — 18 °С. Компреси змінювати через 5—10 хв
(щойно нагріються). При цьому обмежується запалення та затримується
розвиток нальоту. Компреси можна ставити з води тієї самої температури.

?????? ?сно роблять збуджувальні обгортання живота температури 22 — 25
°С та литок. Вони сприяють відпливу крові від запаленого горла.

Якщо є наліт, треба щогодини полоскати горло водою температури 18 — 20
°С, додавши трохи лимонного соку. Для полоскання можна використовувати
розчин оцту (1 чайна ложка на 400 мл води). Маленьким дітям спринцювати
горло за допомогою гумової груші водою з соком лимона (температура 22
°С).

Дуже корисно обробляти зів та ніс препаратом з хвої ялиці білої: 50 г
хвої залити 0,5 л води, кип’ятити 5 хв на малому вогні у закритому
посуді, настояти 30 хв, процідити. Згубно діє на дифтерійну паличку.
Спринцювання носа проводити дуже обережно, аби гнійний вміст не потрапив
з глотки в євстахієву трубу, бо це може призвести до запалення
середнього вуха. Спринцювати також у тих випадках, коли дитина
відмовляється відкрити рот для полоскання.

Ефективним є полоскання горла настоєм шкірки плодів граната (чайну ложку
залити 200 мл окропу, настояти 2 год, процідити) або відваром трави
верблюжої колючки (чайну ложку залити 200 мл окропу, кип’ятити 10 хв на
малому вогні). При цьому мигдалики очищуються від некротичного нальоту,
видаляються гноєтворні мікроби.

Для зменшення інтоксикації організму рекомендують таку суміш:

Трава звіробою звичайного — 10 г

Трава парила звичайного — 20 г

Листки подорожника великого — 20 г

Трава м’яти перцевої — 20 г

Квіткові кошики

ромашки лікарської — 20 г

Корені солодки голої — 30 г

Насіння льону звичайного — 30 г

Дві столові ложки суміші залити 500 мл окропу, настояти в теплому місці
у глиняному горщику 3 — 4 год. Приймати по 30 — 70 мл маленькими
ковтками щогодини або через 2 год протягом 2 — 3 діб.

Під час лікування дифтерійного крупу хворого треба оберігати від
хвилювання, створити йому умови для глибокого та тривалого сну, під час
якого спазм м’язів гортані ослаблюється. Дитина повинна перебувати в
кімнаті зі свіжим повітрям, їжа має бути прохолодною, щадною.

Для боротьби зі стенозом дихальних шляхів призначають відтяжні та
теплові процедури, спазмолітичні, десенсибілізуючі, діуретичні засоби,
дихання кисневими сумішами, відсмоктують слиз та плівки з дихальних
шляхів. Полегшують стан хворого легкий масаж шиї, поплескування по
спині, які краще робити у положенні сидячи, їх продовжують доти, поки не
мине ядуха.

Під час приступу ядухи можна застосувати такий прийом. Дитину садять у
таз, наповнений теплою водою приблизно на ширину долоні, і поливають їй
спину, починаючи з потилиці, холодною водою. При цьому дихання стає дуже
глибоким і хворому нерідко вдається вихаркнути плівку.

У разі наростання ознак гіпоксемії (зниження вмісту кисню у крові)
вдаються до оперативного втручання — трахеостомії.

При перших ознаках міокардиту дитині забезпечують повний спокій. їжу
дають малими порціями 5 — 6 разів на день. Для стимуляції діяльності
серцевого м’яза, сповільнення ритму його скорочення, розширення
коронарних судин рекомендують настій трави астрагалу
шерстистоквіткового: 1,5 столової ложки залити 200 мл води, витримати на
водяній бані 20 хв. Приймати по 1/4 — 1/3 склянки 3 рази на день. Настій
давати також при легенево-серцевій недостатності.

Якщо порушений кровообіг унаслідок недостатності серцевого м’яза,
використовують настій листків наперстянки пурпурової: 0,75 г залити 200
мл окропу. Приймати по 1 чайній — 1 десертній ложці до 6 разів на день.
Порошок листя дають дітям віком до 1 року по 0,005—0,01 г, від 2 до 3 —
по 0,02 — 0,03 г, від 6 до 13 років — по 0,03 — 0,06 г на прийом.
Препарати наперстянки давати лише з дозволу лікаря.

Посилює скоротливість серцевого м’яза, зменшує венозний застій настоянка
строфанту (аптечний препарат). Призначають по 5 крапель 3 рази на день
дітям старшого віку.

Хоча природні методи лікування дифтерії дають непогані наслідки, дитина
потребує спеціалізованої медичної допомоги.

Дитину виписують з лікарні після клінічного одужання та дворазового
бактеріологічного дослідження з негативним результатом. Його проводять з
проміжком у 2 доби.

Обов’язковою є дезінфекція у помешканні хворого.

Основним засобом профілактики дифтерії є протидифтерійні щеплення.

ЛІТЕРАТУРА

Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. — Ташкент:
«Фан», 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. — К.: Абрис,
1994. — 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. — К.:
Вищ. шк. 1977. — 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные
растения Донбасса. — Донецк: Донбасе, 1990. – 245 с.

Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. — Апимондия, 1988. —
126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения— целители. — К.:
Наук, думка, 1988.

Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. — М.: Медгиз, 1958. — 611 с.

Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров’я, 1975. — 446 с.

Киейп С. Моє водолечение. — К.: 1904. — 275 с.

Ковалева Н.Г. Лечение растениями. — М.: Медицина, 1971. — 350с.

Кузнецов С.М. Легенды о целебных растениях. — Краснодар: Краснодар. кп.
изд-во, 1971. – 103 с.

Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М.
Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. —
543 с.

Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та
ін. — К.:

Здоров’я, 1986. — 274 с.

Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. — Новосибирск:

Наука, 1991. – 432 с.

Младенов С. Мед и медолечение. — М.:Медицина, 1969. — 180 с.

Носаль І.М. Від рослини до людини. — К.: Веселка, 1992. — 606 с.