.

Аденоїдит. Народні методи лікування (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
279 3761
Скачать документ

Реферат на тему:

Аденоїдит. Народні методи лікування

Аденоїдит — запалення мигдаликів носової частини горла.

Аденоїди — гіперплазовані мигдалики носової частини горла. Захворювання
звичайно спостерігається у дітей віком від 3 до 10 років, проте може
бути як у перші роки життя, так і після періоду статевого дозрівання.
Запалення мигдаликів часто виникає як наслідок інфекційних хвороб (кір,
скарлатина, дифтерія, грип тощо).

Порушується носове дихання. У надмірній кількості виділяється світлий
або зеленуватий слизистий секрет, що заповнює носові ходи та стікає в
носоглотку. Слизова оболонка носа запалена. Діти сплять з відкритим
ротом, сон часто буває неспокійним та супроводжується голосним
хропінням. Через недосипання вони встають в’ялими та апатичними. У
школярів нерідко погіршується успішність. Розростання мигдаликів
супроводжується зниженням слуху, особливо під час нежитю. Змінюється
мова, голос набуває гугнявого відтінку. Діти раннього віку важко
оволодівають мовою.

Постійне виділення слизистого секрету з носа спричинює припухання шкіри
верхньої губи, а іноді й екзему. Рот постійно відкритий, нижня щелепа
відвисає, з куточків рота тече слина, тобто обличчя дитини набуває
своєрідного вигляду, що одержав назву “аденоїдне обличчя”. Під час сну
аденоїди збільшуються в об’ємі за рахунок більшого венозного
кровопостачання (дитина дихає ротом). Постійне дихання через рот
спричинює недостатнє очищення повітря від хвороботворних мікробів,
часток пилу тощо. Розвиваються захворювання бронхолегеневого апарату, що
призводить до деформації грудної клітки. Відсутність носового дихання
порушує адекватну вентиляцію легень.

У дітей часто порушується діяльність травного каналу, виникає стійкий
головний біль, розвиваються анемія, нічне нетримання сечі, ларингоспазм,
астматичні приступи. Регіонарні (місцеві) — шийні, потиличні та
підщелепні —лімфатичні вузли звичайно збільшені.

Основним способом лікування є хірургічне видалення аденоїдних
розростань, проте вони можуть у частини хворих рецидивувати. Якщо ж
операція протипоказана, рекомендують такі народні методи лікування.

Закапувати в ніс сік червоних буряків по 2 —3 краплі з водою 3 рази на
день. Дітям віком до 3 років закапують сік печених буряків.

Закапувати в ніс сік чистотілу звичайного, розведений водою у
співвідношенні 1:1, по 2 краплі в одну ніздрю, а через 5 —7 хв — у другу
2 — 3 рази на день. Рекомендують для лікування дітей, що не молодші за 7
років.

Для закапування застосовують настоянку хвої туї західної: 30 г молодих
гілочок залити 100 мл 40 % спирту етилового, настояти 10 діб. Настоянку
розвести водою у співвідношенні 1:2. Закапувати по 2 — 3 краплі 2 рази
на день протягом 2 — 3 тиж.

При аденоїдних розростаннях ефективні інгаляції з евкаліптовою олією (по
2 — 3 мл на інгаляцію). Інгаляції треба проводити після попереднього
прогрівання носа за допомогою припарок або гарячих компресів. Після 10 —
30 інгаляцій аденоїди зменшуються в об’ємі, відновлюється носове
дихання, стає менше гнійних виділень, поліпшуються слух та загальний
стан дитини.

Для промивання носа та полоскання горла у разі затримки секрету
використовують настій кореневищ мильнянки лікарської: 1 чайну ложку
залити 200 мл холодної води, настояти 8 год, довести до кипіння,
кип’ятити 5 хв на малому вогні, процідити.

Носову порожнину можна промивати 2 — 3 рази на день морською водою або
таким розчином: 1 чайна ложка солі та 5 крапель розчину йоду спиртового
на 200 мл теплої перевареної води. Його використовують, якщо немає
алергії на йод.

Рекомендують промивати ніс відваром буряків (втягувати та випускати
рідину через ніс).

Алергічний нежить призводить до розростання мигдаликів, що перешкоджає
носовому диханню та підтримує нежить. У такому разі використовують суміш
трав, що діє протизапально та знеболювально, зменшує алергічну реакцію:

Квіткові кошики ромашки лікарської — 5 г

Трава деревію звичайного — 15 г

Трава багна болотяного — 4 г

Квіткові кошики нагідок лікарських — 10 г

l

e ші залити 200 мл окропу, настояти 1 год, процідити. На 1 інгаляцію
потрібно 40 — 70 мл настою. На курс лікування — 10—12 процедур.

При аденоїдиті варто проводити загальнозміцнювальне лікування. Щоденно
впродовж місяця приймати натще суміш пилку (1/2 чайної ложки) з медом (1
столова ложка), запиваючи водою. Доза розрахована для дітей віком 5 — 10
років.

Рекомендують також суміш подрібнених плодів шипшини коричної (50 г) та
смородини чорної (50 г): 1 столову ложку суміші залити 300 мл окропу,
настояти 1 год, процідити і додати мед за смаком. Приймати по 1/3 — 1/2
склянки 3 — 4 рази на день.

Можна заварювати та пити як чай ялинові пагони, зібрані у вересні. Із
загально-

зміцнювальних засобів при аденоїдиті призначають риб’ячий жир, препарати
кальцію, аскорбінову кислоту та вітамін О, кліматичне лікування.

З водолікувальних процедур при аденоїдиті для відтягання крові
використовують збуджувальні обгортання живота температури 25 — 27 °С й
литок температури 22 — 25 °С на ніч протягом 1 міс.

При нежитю слід ретельно очищати носову порожнину від слизу, бо він може
застоюватися в її задніх відділах і хвороба набуде затяжного перебігу.

Запобігти захворюванню можна шляхом підвищення опірності організму за
допомогою загартовування.

Хронічний аденоїдит буває у 5 % дітей віком від 3 до 14 років. Доведено
важливу роль мигдаликів носової частини глотки у формуванні реакцій
місцевого та системного імунітету. Саме пригніченням місцевого імунітету
певною мірою можна пояснити появу захворювань, що супроводжують
хронічний аденоїдит. Це гострі респіраторні вірусні інфекції, отит,
хронічний тонзиліт, фарингіт, синусит. З огляду на це рекомендують
проводити консервативне лікування хворих на хронічний аденоїдит.
Усунення ознак запальної реакції у мигдаликах супроводжується
нормалізацією місцевого імунітету. Консервативне лікування хронічного
аденоїдиту проводять комплексно, під наглядом лікаря.

ЛІТЕРАТУРА

Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. — Ташкент:
«Фан», 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. — К.: Абрис,
1994. — 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. — К.:
Вищ. шк. 1977. — 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные
растения Донбасса. — Донецк: Донбасе, 1990. – 245 с.

Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. — Апимондия, 1988. —
126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения— целители. — К.:
Наук, думка, 1988.

Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. — М.: Медгиз, 1958. — 611 с.

Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров’я, 1975. — 446 с.

Киейп С. Моє водолечение. — К.: 1904. — 275 с.

Ковалева Н.Г. Лечение растениями. — М.: Медицина, 1971. — 350с.

Кузнецов С.М. Легенды о целебных растениях. — Краснодар: Краснодар. кп.
изд-во, 1971. – 103 с.

Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М.
Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. —
543 с.

Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та
ін. — К.:

Здоров’я, 1986. — 274 с.

Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. — Новосибирск:

Наука, 1991. – 432 с.

Младенов С. Мед и медолечение. — М.:Медицина, 1969. — 180 с.

Носаль І.М. Від рослини до людини. — К.: Веселка, 1992. — 606 с.

Осетров В.Д. Альтернативная фитотерапия. — К.: 1993. — 170 с.

Платеи М. Новый способ лечеиия /Иод ред. доктора медицины А.П.Зеленкова:
В 3 т. — С.ГІб: Просвещение, 1904.

Попов О.ГІ. Лікарські рослини в народній медицині. — К.: Здоров’я, 1965.
— 345 с.

Рыльков М.И. Практическая фитотерапия. — Пермь, 1993.— 420 с.

Смик Г.К. Зелена аптека. — К.: Урожай, 1970. — 237 с.

Соколов С.Я., Замотаев В.П. Справочник по лекарственным растениям. — М.:
Металлургия, 1989. – 425 с.

Товстуха Є.С. Фітотерапевтичні засоби проти радіації. — К.: Здоров’я,
Медекол, 1992. – 180 с.

Товстуха Є.С. Фітотерапія. — К.: Здоров’я, 1991. — 192 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020