Реферат на тему:
Рани. Народні методи лікування
Рани — механічні порушення цілості шкіри або слизових оболонок та
прилеглих м’яких тканин.
Рани бувають колоті, рвані, різані, вкушені, забиті, операційні,
вогнепальні тощо.
У разі невеликих неускладнених ран загальний стан дитини не порушується.
Біль у рані зумовлюється пошкодженням та подразненням закінчень чутливих
нервів. Глибокі рани супроводжуються масивними кровотечами, крововиливом
у тканини, що оточують рану. Ускладнення ран: розвиток гнійної інфекції,
ушкодження внутрішніх органів, судин та нервів у ділянці рани.
З моменту поранення починається процес гоєння рани. Загоювання рани може
відбуватися: а) первинним натягом, за якого краї рани одразу після
поранення зближуються та в короткий час (6 — 7 діб) рани загоюються; б)
вторинним натягом — за наявності нежиттєздатних тканин, що повільно
відшаровуються, або у разі приєднування інфекції. При цьому одночасно з
відшаровуванням некротичних тканин на дні та по краях рани розвивається
молода, багата на судини грануляційна тканина.
Лікування ран м’яких тканин залежить від виду, розмірів ушкодження та
стану дитини.
Передусім треба профілактично ввести дитині протиправцеву сироватку.
Провести первинну обробку ураженої ділянки у перші хвилини після
поранення.
Очистити ушкоджене місце, обмити шкіру, поголити навколо рани волосся,
накласти асептичну пов’язку.
У разі кровотечі з рани притиснути кровоточиві судини або у самій рані
(якщо вона не дуже велика), або між раною та серцем (вище від рани).
Тугу пов’язку вище від ділянки ушкодження можна накладати не довше ніж
на 2 год. Обов’язково позначити час накладання пов’язки, бо через 2 год
може виникнути змертвіння тканин нижче від неї.
Якщо рана гнійна, забезпечити вихід гною назовні. Ділянки нагноєння
промивають антибактеріальними препаратами, після чого рану тампонують і
перев’язують.
Антимікробну, протинабрякову та протизапальну дію виявляють такі
препарати, які використовують для компресів:
1. Листки горіха волоського — 10 г
Квіткові кошики ромашки лікарської — 10 г
Квіткові кошики нагідок лікарських — 30 г
Суміш залити 2 л води, кип’ятити протягом 10 хв на малому вогні,
процідити.
2. Відвар трави гірчаку перцевого: 20 г залити 200 мл води, кип’ятити 7
хв на малому вогні, процідити гарячим. Очищає рани від некротичних
тканин.
Для компресів як антибактеріальний, протизапальний засіб використовують
настоянку бруньок тополі чорної та берези бородавчастої (1:10) на 40 %
спирті етиловому (розбавити водою у співвідношенні 1:5).
Добре загоює рани та виразки відвар трави хвощу польового: 20 г залити
200 мл води, довести до кипіння, кип’ятити 10 хв на малому вогні,
настояти 30 хв, процідити.
Пов’язки з гіпертонічним (10 %) розчином солі кухонної стимулюють
секрецію лімфи, завдяки чому з рани виділяються токсини, змертвілі
тканини, швидше розвиваються грануляції.
Гнійні та інфіковані рани змазують медом у суміші з порошком трави
буркуна лікарського і накладають стерильну пов’язку.
Як знезаражуючий засіб при виразках та застарілих ранах використовують
свіжу потовчену траву полину гіркого.
У народі рани найчастіше заливають соком свіжої трави деревію звичайного
або прикладають до них свіжу розім’яту траву рослини. Рідше присипають
порошком висушеної рослини.
Для компресів на рани використовують настоянку листків кропиви дводомної
на 40% спирті етиловому. Пляшку натоптати листками кропиви, залити
спиртом, щільно закрити, настояти на сонці 2 тиж. Перед використанням
розбавити водою у співвідношенні 1:5.
Гангренозні рани обмивають відваром насіння щавлю кінського: 15 г залити
300 мл окропу, кип’ятити 10 хв на малому вогні, процідити. Відвар
використовують також для компресів.
До ран прикладають терту моркву, пов’язки, просочені свіжим морквяним
соком.
Для присипок на рани використовують порошок кори верби білої, кореня
солодки голої, плодів яловцю звичайного.
Живиця ялиці білої є сильним ранозагоювальним засобом. Рани змазують
також свіжим соком рослини або настоянкою: 100 г гілочок залити 200 мл
горілки, настояти 7 діб у теплому темному місці. Використовують і для
компресів.
На Закарпатті готували мазь, що чудово гоїла рани. На водяну баню
ставили літровий горщик, обв’язували його марлею, на яку клали живицю
смереки або ялиці. Ставили у духовку на півтори години. Живиця стікала
на дно горщика. Коли на дні збиралося до 50 г живиці, додавали по 50 г
лляної олії, вершкового масла, меду та воску. Доводили до кипіння і
знімали.
Рани, що погано загоюються, лікують сумішшю меду та риб’ячого жиру (мед
знезаражує рани, а риб’ячий жир сприяє утворенню грануляційної тканини).
Для лікування ран використовують марлеві пов’язки, просочені такими
препаратами:
1. Бруньки тополі чорної — 20 г
Кореневища з коренями оману високого — 20 г
Трава кропиви дводомної — 20 г
Корені живокосту лікарського — 40 г
Хвоя ялиці білої — 20 г
50 г спорошкованої суміші залити 300 г олії (краще ялицевої), витримати
на водяній бані 20 хв, настояти 24 год. Фільтрувати через марлю гарячим.
2. Корені шавлії лікарської — 30 г
Трава звіробою звичайного — 20 г
Трава сухоцвіту болотяного — 20 г
Спорошковану суміш змішати з ялицевою олією (1:5), підігріти у духовці
(не доводячи до кипіння). За відсутності ялицевої олії використовують
свіже вершкове масло.
3. Свіжі потовчені корені живокосту лікарського змішати з розтопленим і
охолодженим до температури 80 °С смальцем у співвідношенні 1:1. Мазь
сприяє видаленню змертвілих тканин, поліпшує процеси регенерації у рані.
У разі трофічних виразок, ран рекомендують приймати по 0,2 — 0,5 г
мумійо протягом 20 діб. Крім того, при гнійно-запальних та інфікованих
ранах змазують рани 5 —10 % розчином мумійо або сумішшю мумійо з
вершковим маслом.
Для прискорення загоювання ран у раціон включають пророслу пшеницю, а
також моркву, обліпиху, що багаті на каротин.
Під час догляду за дитиною треба пам’ятати, що будь-яке поранення
створює загрозу проникнення інфекції в глибину тканин з нагноєнням.
Для запобігання ускладненням треба підтримувати у чистоті тіло, білизну
та одяг дитини. На рани накладати лише стерильні пов’язки.
Зупинити кровотечу можна за допомогою тугої пов’язки або гумового джгута
чи закрутки (з пояса, хустки). У разі артеріальної кровотечі джгут або
закрутку не знімати й після того, як закриють рану пов’язкою. Джгут
можна тримати не довше 2 год, а взимку — 1 — 1,5 год. За цей час дитину
треба доставити в лікарню.
При венозній кровотечі накладають тугу пов’язку. Для прискорення зупинки
венозної кровотечі поранену кінцівку припіднімають.
Дитині треба забезпечити максимальний спокій, давати теплий чай,
захищати від холоду.
Якщо поранення поверхневе, використовують водні розчини лікарських
рослин з антимікробною дією (бруньки тополі чорної, квіткові кошики
нагідок лікарських, листки евкаліпту кулястого тощо).
У період нагноєння рани часто робити перев’язки, які сприяють витіканню
гнійного вмісту та відшаруванню змертвілих тканин.
Під час лікування гнійних ран слід забезпечити відплив гною назовні. Це
роблять за допомогою дренування рани. З цією метою використовують
капілярний дренаж — смужку марлі (один кінець якої перебуває в рані, а
другий виводять назовні під пов’язкою).
У стадію гоєння рани використовують мазеві пов’язки та емульсії.
Активне лікування сприяє швидкому загоєнню рани та запобігає розвитку
ускладнень.
Садна, тріщини та різані рани — постійні супутники дитинства. Через них
у організм може проникати інфекція. Особливо небезпечний правець —
судомне скорочення м’язів. Якщо травмована дитина не була прищеплена
проти правця, їй вводять протиправцеву сироватку. Коли травмовані
зв’язки, м’язи або нерви, дитину слід негайно госпіталізувати.
Дитина з найменшими ранами повинна бути під наглядом лікаря.
ЛІТЕРАТУРА
Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. — Ташкент:
«Фан», 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. — К.: Абрис,
1994. — 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. — К.:
Вищ. шк. 1977. — 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные
растения Донбасса. — Донецк: Донбасе, 1990. – 245 с.
Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. — Апимондия, 1988. —
126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения— целители. — К.:
Наук, думка, 1988.
Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. — М.: Медгиз, 1958. — 611 с.
Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров’я, 1975. — 446 с.
Киейп С. Моє водолечение. — К.: 1904. — 275 с.
Ковалева Н.Г. Лечение растениями. — М.: Медицина, 1971. — 350с.
Кузнецов С.М. Легенды о целебных растениях. — Краснодар: Краснодар. кп.
изд-во, 1971. – 103 с.
Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М.
Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. —
543 с.
Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та
ін. — К.:
Здоров’я, 1986. — 274 с.
Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. — Новосибирск:
Наука, 1991. – 432 с.
Младенов С. Мед и медолечение. — М.:Медицина, 1969. — 180 с.
Носаль І.М. Від рослини до людини. — К.: Веселка, 1992. — 606 с.
Осетров В.Д. Альтернативная фитотерапия. — К.: 1993. — 170 с.
Платеи М. Новый способ лечеиия /Иод ред. доктора медицины А.П.Зеленкова:
В 3 т. — С.ГІб: Просвещение, 1904.
Попов О.ГІ. Лікарські рослини в народній медицині. — К.: Здоров’я, 1965.
— 345 с.
Рыльков М.И. Практическая фитотерапия. — Пермь, 1993.— 420 с.
Смик Г.К. Зелена аптека. — К.: Урожай, 1970. — 237 с.
Соколов С.Я., Замотаев В.П. Справочник по лекарственным растениям. — М.:
Металлургия, 1989. – 425 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
