Реферат на тему:
Отруєння грибами. Народні методи лікування
Гриби, а їх є чи не 65 тисяч видів, зустрічаються повсюдно: в грунті та
воді, у повітрі та фітосфері. Роль їх у житті Природи та людини вельми
важлива.
На території України росте майже 500 видів їстівних грибів, хоча
збирають принаймні не більше 12. У лісах часто зустрічаються і отруйні
гриби, у тому числі такі, що на вигляд подібні до їстівних.
У Європі відомо приблизно 80 видів отруйних грибів, з них дуже отруйними
вважаються майже 20. Особливе місце серед отруйних грибів займає бліда
поганка, отруєння якою супроводжується одночасним ураженням печінки й
нирок.
Наслідки отруєння грибами залежать не лише від виду грибів, а й від
стану здоров’я людини, кількості спожитих грибів. Іноді отруюються й
їстівними грибами, якщо їдять їх у великій кількості. Особливо треба
бути обережними тим, у кого хворі органи травлення, уражена печінка.
Симптоми отруєння блідою поганкою, мухомором білим смердючим з’являються
через 6 — 48 год після їх споживання. Це нестримне блювання, судомний
біль у шлунку, кишках (кольки), у литкових м’язах, спрага,
холероподібний пронос (нерідко з кров’ю). У дітей отруєння часто
починається з судом щелеп.
Через 2 — 3 доби виявляють збільшення печінки, жовтяницю. Уражаються
також надниркові залози. Розвивається серцево-судинна недостатність,
бувають марення, галюцинації. Зниження артеріального тиску, ураження
печінки та нирок, пригнічення центральної нервової системи у
термінальний період призводять до коматозного стану (стан глибокого
пригнічення функцій центральної нервової системи із порушенням регуляції
функцій внутрішніх органів, непритомністю, втратою рефлексів).
Отруєння у дітей мають надзвичайно тяжкий перебіг.
Правильне лікування можливе лише тоді, коли безпомилково визначений вид
гриба, що спричинив отруєння.
У разі отруєння треба якомога швидше доставити дитину в реанімаційне
відділення.
Проте важливо надати першу допомогу ще до госпіталізації. До прибуття
лікаря хворого треба покласти у постіль, не давати заснути. Блювання
можна розглядати як захисну реакцію організму, спрямовану на виведення
токсичних речовин. Цю природну детоксикацію організму можна посилити
введенням блювотних засобів, а також промиванням шлунка через зонд. Але
промивання шлунка неефективне тоді, коли з моменту отруєння минуло
багато часу.
Отож отруту слід якнайшвидше видалити з шлунка за допомогою блювання.
Блювання можна викликати подразненням кореня язика або задньої стінки
глотки (лоскотання зіва або глибоке введення пальця). Хворому дати
випити 4 — 5 склянок підсоленої перевареної води кімнатної температури
(0,5 чайної ложки солі на склянку води) та викликати блювання. Процедуру
повторити 3 — 4 рази.
Ретельно промити шлунок чистою водою або, краще, додати активоване
вугілля (5 — 6 подрібнених таблеток на 0,5 л води). Вугілля вбирає
отруту, не даючи їй всмоктатися в кров.
Якщо є гумова трубка (до 1,5 см завтовшки та 50 — 60 см завдовжки),
можна спробувати промити шлунок, примусивши дитину проковтнути кінець
її. Підняти другий кінець трубки так, щоб він був на рівні голови
дитини, та за допомогою лійки влити близько 1 л води температури 27 — 30
°С. Після цього опустити кінець трубки, і тоді рідина витече зі шлунка.
Процедуру повторити кілька разів.
Після промивання шлунка дати адсорбенти та проносні засоби для зменшення
всмоктування та прискорення виведення токсичних речовин з травного
каналу. Використовують карболен (комбінований препарат з вугілля). Його
призначають по 2 —5 таблеток 3 рази на день. Як проносний засіб
використовують вазелінову олію (1—2 столові ложки), яка не всмоктується
у кишечнику, рицинову олію (2 ложки) або магнію сульфат (30 г).
Перед тим як дати проносні засоби, для посилення перистальтики ставлять
очисну клізму. Вона ефективна тоді, коли токсичні речовини з тонкої
кишки потрапили у товсту, тому клізму в перші години після отруєння
звичайно ставити недоцільно.
Для промивання нижнього відділу кишечнику ставлять високі клізми з
додаванням гарячого настою трави ромашки лікарської.
Якщо отрута вже проникла в кишки, про що свідчать біль в животі, здуття
живота, пронос, треба якомога частіше ставити клізми (температура води
27 — 30 °С), класти парові компреси на живіт, робити сидячі ванни з
поступовим підвищенням температури води (від 35 °С до 42 °С) тривалістю
до 1 год.
Отруту, що вже потрапила в кров, виводять головним чином із сечею
(токсичні речовини виводяться переважно нирками). Для стимуляції
сечовиділення призначають сечогінні засоби. Дітям, що старші за 7 років,
готують відвар трави дроку красильного: 1 столову ложку залити 300 мл
окропу, уварити до 1/3 від початкового об’єму. Пити по 2 столові ложки
через 2 год до збільшення діурезу. Дітям молодшого віку призначають
настій трави хвощу польового: 2 чайні ложки залити 200 мл води,
витримати 20 хв на водяній бані. Пити ковтками теплим.
У разі гострої ниркової недостатності використовують гемодез. Подібну до
гемо-дезу дію виявляє насіння льону звичайного: 2 столові ложки насіння
залити 400 мл води, довести до кипіння, кип’ятити 10 хв на малому вогні,
процідити. Приймати до 1/2 склянки 4 — 5 разів на день невеликими
ковтками.
Для запобігання зневоднюванню організму, зумовленому блюванням та
проносом, дають пити малими порціями (но часто) підсолену воду,
прохолодний міцний чай, каву.
Зневоднення організму призводить до згущення крові. Для зменшення
в’язкості крові, поліпшення кровообігу використовують настій трави
буркуна лікарського: 2 столові ложки залити 400 мл води, витримати на
водяній бані 15 хв, процідити через 1 год. Приймати до 1/4 склянки 2 — 3
рази на день. Дітям молодшого віку дають по 1 чайній — 1 десертній
ложці. Кумарини, що містяться в траві, виявляють і протисудомну дію.
Проте за появи крові у сечі, крововиливів під шкіру настій терміново
відмінити.
Ще з глибокої давнини у разі отруєння грибами застосовували зігрівання
тіла або його частин. Для полегшення стану отруєному треба покласти на
живіт та до стоп грілку. Якщо є кольки та переймистий біль у животі,
накладати парові компреси. Після висихання їх змінюють. Можна також
накладати мішечки з гарячим зерном вівса, кукурудзи.
У разі судом всередину або у клізмах вводять хлоралгідрат. Для
припинення судом слід масажувати, розтирати, зігрівати м’язи, втирати
настоянку квіткових кошиків нагідок лікарських, трави рути запашної або
кореня ехінацеї пурпурової (аптечні препарати). Біль під час судом
зменшується після прикладання гарячих компресів. При судомах литкових
м’язів на гомілки кладуть гірчичники.
Для усунення або зменшення інтоксикації рекомендують таку суміш:
Трава звіробою звичайного — 10 г
Ae L
Трава парила звичайного — 20 г
Трава м’яти перцевої — 20 г
Квіткові кошики
ромашки лікарської — 20 г
Листки подорожника великого — 20 г
Корені солодки голої — 30 г
Насіння льону звичайного — 30 г
Дві столові ложки суміші покласти у глиняний посуд (попередньо зігрітий)
та залити 500 мл окропу. Поставити в тепле місце на 2 — 3 год,
процідити, віджати. Приймати по 50 — 100 мл через 1—2 год теплим. До рук
та ніг покласти грілки. Зменшує інтоксикацію буряковий сік.
При отруєнні грибами слід негайно давати протиотрути (антидоти), тобто
такі речовини, які нейтралізують або зв’язують токсичні речовини. До них
належить атропін. Алкалоїд атропін містить беладонна, отож препарати її
використовують як антиспазматичний, болетамувальний засіб при
шлунково-кишкових розладах, спазмах гладеньких м’язів. При отруєнні
грибами настоянку листків цієї рослини (аптечний препарат) приймати по
20 крапель за раз (доза розрахована для дітей, що старші за 10 років).
Солодка гола теж має антитоксичні властивості. Недаремно давні китайські
та тибетські лікарі при отруєнні грибами радили приймати корені солодки
голої. 15 г кореня залити 200 мл води, кип’ятити 10 хв на малому вогні,
настояти 1 год. Приймати по 2 столові ложки кілька разів протягом доби.
Дітям віком до 3 років дають по 1 —2 чайні ложки за раз.
Авіценна як протиотруту рекомендував використовувати препарати листків
дикої груші, відвар трави полину гіркого на оцті. Трава полину гіркого
також заспокійливо діє при судомному блюванні, спазмах у животі,
задишці.
Протисудомну дію має відвар або порошок трави полину звичайного. 15 г
порошку змішати з 30 г цукру, приймати по 1 чайній— 1 столовій ложці 3 —
4 рази на день. Для приготування відвару беруть 1 столову ложку трави,
заливають 200 мл води, кип’ятять 15 хв на малому вогні. Приймають до 1/3
склянки 3 рази на день. Антидотом грибної отрути є часник. При отруєнні
грибами рекомендують таку суміш:
Кореневища з коренями родовика лікарського — 30 г
Корені буквиці лікарської — 30 г
Корені солодки голої — 30 г
Трава парила звичайного — 30 г
Столову ложку суміші залити 500 мл води, витримати на водяній бані 30
хв, процідити. Приймати по 50 — 70 мл через 1 год протягом дня.
На Івано-Франківщині при отруєнні грибами рекомендують пити дуже солону
воду.
Після блювання дають пити відвар зерна вівса або насіння льону
звичайного, які зменшують токсичну дію грибної отрути.
За дитиною треба пильно стежити, аби вчасно помітити небезпечні
ускладнення й вжити відповідних заходів.
У разі пригнічення дихального центру роблять обливання потилиці та шиї
холодною водою. За зниження температури тіла або похолодання кінцівок
хворого накривають теплими ковдрами, розтирають, обкладають грілками з
гарячою водою, напувають гарячим.
Залишки грибів треба зберегти для лабораторного дослідження. Побутує
думка, що є особливі, “прості” прийоми, за допомогою яких можна
визначити, чи їстівні гриби.
1. Опущена у відвар грибів срібна ложка або монета чорнішає, якщо у
каструлі є отруйні гриби. Потемніння ж срібних предметів зумовлюється
хімічною дією на срібло амінокислот, які містять сірку, що призводить до
утворення сірчастого срібла, котре має чорний колір. Такі амінокислоти є
як у їстівних, так і в отруйних грибах.
2. Якщо часник або цибуля стає бурою під час приготування з грибами, то
серед грибів є отруйні. Побуріння ж цибулі або часнику можуть спричинити
як отруйні, так й їстівні гриби, що містять фермент тирозиназу.
3. Личинки комах та слимаки не їдять отруйних грибів. Насправді ж
личинки та слимаки їдять як їстівні, так і отруйні гриби.
4. Отруйні гриби зумовлюють скисання молока. Воно скисає під впливом
ферментів типу пепсину та органічних кислот, які можуть бути як у
їстівних, так і в отруйних грибах.
5. Отруйні гриби мають неприємний запах, а їстівні — приємний. Запах
смертоносного отруйного гриба блідої поганки не відрізняється від запаху
печериць.
6. Всі молоді гриби їстівні. Бліда поганка завжди однаково смертоносна.
Отож не можна покладатися на такі методи розпізнавання грибів.
Ніколи не слід вживати в їжу невідомі гриби. Якщо протягом 1—2 діб після
вживання грибів у будь-якому вигляді виникли ознаки отруєння, то слід
негайно звернутися до лікаря.
Що пізніше буде надано кваліфіковану медичну допомогу, то менше шансів
зберегти життя.
ЛІТЕРАТУРА
Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. — Ташкент:
«Фан», 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. — К.: Абрис,
1994. — 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. — К.:
Вищ. шк. 1977. — 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные
растения Донбасса. — Донецк: Донбасе, 1990. – 245 с.
Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. — Апимондия, 1988. —
126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения— целители. — К.:
Наук, думка, 1988.
Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. — М.: Медгиз, 1958. — 611 с.
Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров’я, 1975. — 446 с.
Киейп С. Моє водолечение. — К.: 1904. — 275 с.
Ковалева Н.Г. Лечение растениями. — М.: Медицина, 1971. — 350с.
Кузнецов С.М. Легенды о целебных растениях. — Краснодар: Краснодар. кп.
изд-во, 1971. – 103 с.
Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М.
Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. —
543 с.
Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та
ін. — К.:
Здоров’я, 1986. — 274 с.
Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. — Новосибирск:
Наука, 1991. – 432 с.
Младенов С. Мед и медолечение. — М.:Медицина, 1969. — 180 с.
Носаль І.М. Від рослини до людини. — К.: Веселка, 1992. — 606 с.
Осетров В.Д. Альтернативная фитотерапия. — К.: 1993. — 170 с.
Платеи М. Новый способ лечеиия /Иод ред. доктора медицины А.П.Зеленкова:
В 3 т. — С.ГІб: Просвещение, 1904.
Попов О.ГІ. Лікарські рослини в народній медицині. — К.: Здоров’я, 1965.
— 345 с.
Рыльков М.И. Практическая фитотерапия. — Пермь, 1993.— 420 с.
Смик Г.К. Зелена аптека. — К.: Урожай, 1970. — 237 с.
Соколов С.Я., Замотаев В.П. Справочник по лекарственным растениям. — М.:
Металлургия, 1989. – 425 с.
Товстуха Є.С. Фітотерапевтичні засоби проти радіації. — К.: Здоров’я,
Медекол, 1992. – 180 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
