.

Ринки капіталів і природних ресурсів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
757 9458
Скачать документ

Реферат на тему:

Ринки капіталів  і природних ресурсів

План

Капітали як фактор виробництва ринок капіталів і позичковий процент.

Інвестиційні рішення фірми. Дисконтування інвестицій.

Ринок природних ресурсів.

1.

В економіці ринкового типу функціонуючі суб’єкти як капітал можуть
розглядати все те, що приносить доход. Для найманого працівника  – це
його робоча сила. Для торгового підприємця капіталом – закуплена партія
товару. Для власника будинку капіталом є будинок або готель, які
приносять доход від мешканців. У цьому розділі, так само, як і в
попередніх та наступних, у термін “капітал” як фактор виробництва
(ресурс) ми вкладатимемо інший зміст. Саме про це йтиметься далі.

Капітал – це ресурс тривалого користування, що створений з метою
виробництва більшої кількості благ. Є сенс розрізняти фізичний і
грошовий капітал. Фізичний капітал – це сукупність матеріальних благ
(машин, будівель і споруд, транспортних засобів, інструментів), які
використовуються у виробництві товарів і послуг з метою отримання
прибутку. Грошовий капітал – це грошова форма капіталу, що виражається
сумою готівкових грошей або особливим записом на банківському рахунку.

Капітал сам по собі виступає у вигляді фондів. Фонди – це величина
капіталу в даний момент часу. В будь-який момент часу фірма має певну
кількість устаткування та іншого капіталу. Послуги (використання)
капіталу вимірюються як змінні питомі витрати капіталу. Питомі витрати
капіталу – це міра величини капіталу, що витрачається за одиницю часу.

Ціна, яку платять власникам капіталу за використання позичкових засобів
протягом певного періоду, є позичковим відсотком. Позичковий відсоток
звичайно виражається через ставку цього відсотка за рік.

Торгівля позичкових засобів ведеться на різних фінансових ринках.
Рівноважна ставка позичкового відсотка – це така його ставка, ,за якої
обсяг позичкових засобів, що пропонується, дорівнює їх кількості, яка
відповідає платоспроможному попиту. Позичальниками передусім є
підприємницькі фірми, які використовують позичкові засоби для
фінансування нового капіталу; індивідуальні споживачі, які беруть у борг
засоби для фінансування купівлі товарів тривалого користування. Уряд
також бере на ринках засоби – для покриття бюджетних дефіцитів і
фінансування створення об’єктів громадського призначення.

Тих хто постачає засоби позичальникам , називають заощаджувачами
Заощаджувані виділяють частину свого поточного доходу  для використання 
іншими і отримують за це компенсацію у вигляді початкового відсотка.

Заощадження збільшують можливість споживання в майбутніх періодах, але
скорочують  теперішнє споживання. Пояснення логіки поведінки індивіда
при розподілі поточного  доходу на споживану й заощаджувану  частину
можна дати, використовуючи поняття міжперіодної функції корисності. Ця
функція дає можливість  проаналізувати індивідуальну функцію пропозиції
капіталу.

Припустимо з метою спрощення, що існують лише два періоди:

поточний t = 0 та майбутній t = 1

Карта байдужості відображає двоперіодну функцію корисності індивіда.
Кожна точка кривої байдужості відповідає певній комбінації обсягів
споживання індивіда в поточному (С0) і майбутньому (С1) періодах. Всі
комбінації, що відповідають точкам однієї і тієї ж кривої байдужості,
виражають однаковий рівень добробуту на відрізку, час що складається з
двох названих періодів.

Випуклість кривих байдужості до початку координат , свідчить про те, що
із скороченням поточного споживання індивід лише в тому випадку
вважатиме свій добробут незмінним, якщо кожна додаткова одиниця, що
вилучатиметься з поточного  споживання, буде компенсуватися
всезростаючим приростом споживання в майбутньому.

Люди відрізняються в перевагах щодо розподілу доходів відносно
теперішнього і майбутнього. Одні більш нетерпеливі, ніж інші. Ті хто
прагне негайної винагороди, мають дуже позитивну часову перевагу. Їхні
криві байдужості мають крутий нахил . Більш терпеливі і ощадливі мають
пологі криві байдужості . Споживач має позитивну часову перевагу, якщо
більше грошової одиниці в майбутньому потрібно для компенсації відмови
від можливості витратити грошову одиницю в поточному періоді.

Тангенс кута нахилу дотичної до кривої байдужості дорівнює граничній
нормі часової переваги. В даному випадку tg ?  виражає міру переваг
індивідом теперішніх благ щодо майбутніх. Гранична норма часових переваг
показує, на скільки одиниць повинен збільшитися обсяг благ майбутнього
періоду із зменшенням обсягу благ поточного періоду на одиницю, щоб при
цьому добробут індивіда не змінився. За заданого рівня добробуту
гранична норма часових переваг теперішніх благ майбутнім тим менша, чим
більша частка поточного споживання.

В економіці з розвинутою кредитно-грошовою системою заощадження можна
віддати в позику під певний відсоток. Позначимо позичкову ставку
відсотка – і, доход – Y , споживчі витрати – С. Якщо індивід на початку
нульового періоду заощадить (Yо – Co)) грошових од. і віддасть їх у
позику до кінця поточного періоду, то в першому періоді він отримає у
вигляді поверненої з відсотками позички (Yо – Co) (1 + i ) грош. од.
Рівняння С1 = (Yо – Co) (1 + i ) = (1 + i )Yo – (1 + і)Со називають
двоперіодним бюджетним обмеженням. Воно показує, як індивід, що має в
нульовому періоді Yo  грош. од., може варіювати обсяги споживання в обох
періодах .

За повної відмови від споживання в нульовому періоді споживання в
першому періоді становитиме (1+i)Yo. Кожна одиниця споживання в
поточному періоді знижує споживання майбутнього періоду на (1+і)
одиниць.

Накладання двоперіодної бюджетної лінії на карту байдужості, що виражає
двоперіодну функцію корисності, дає змогу визначити, як за існуючої
ставки відсотка індивід розподіляє  свій поточний доход на споживчу і
заощаджувану частини .

Підвищення ставки позичкового відсотка повертає двоперіодне бюджетне
обмеження вгору і збільшує кут нахилу бюджетної лінії та переводить
індивіда на ще більш високу криву байдужості.

Реакція індивіда на зміну ставки відсотка поділяється на ефект заміщення
і ефект доходу. Якщо провести до початкової кривої байдужості U1
дотичну, паралельну новій двоперіодній бюджетній лінії U2, то виявимо,
що ефект заміщення виражається у збільшенні заощаджень на С01-С03. Це
пояснюється тим, що підвищення ставки відсотка збільшує відносну
цінність (корисність) заощаджень, і тому їх частка в поточному доході
зростає.

Наголосимо, що ставка позичкового відсотку – не єдиний фактор, що
визначає заощадження (нагромадження). Вони також залежать від доходів і
переваг споживачів.

Зростання добробуту індивіда внаслідок підвищення ставки відсотка
(перехід з U1 на U2) полягає у збільшенні його споживання в обох
періодах. Але якщо приріст споживання в майбутньому періоді
забезпечується зростанням ставки відсотка, то підвищити споживання в
поточному періоді можна тільки за рахунок зниження обсягу заощаджень.
Таким чином, ефект доходу при зростанні ставки відсотка полягає у
скороченні заощаджень.

Як у цілому зміниться обсяг заощаджень при підвищенні ставки відсотка,
залежить від абсолютних значень зміни заощаджень під впливом кожного з
розглянутих ефектів. Як правило, за низьких ставок відсотка ефект заміни
перекриває ефект доходу, а за високих -навпаки. Тому крива пропозиції
капіталу (утворення заощаджень) подібна до кривої пропозиції праці, що
вигнута назад.

Ринкова пропозиція заощаджень – це сума обсягів заощаджень, що
пропонується всіма, хто дає в борг за будь-якої можливої ставки
позичкового відсотка. До числа інших заощаджувчів  крім індивідуальних
належать корпорації та держава.

2.

Складність аналізу інвестицій полягає в необхідності порівняння двох
потоків – витрат і майбутніх доходів, що розглядаються протягом певного
часового інтервалу. Іншими словами, основою є порівняння вартості
одиниці капіталу в теперішній момент з майбутнім прибутком, забезпеченим
цією одиницею вкладень. Отже, на передній план висувається розробка
методу порівняння величини капіталу в різні періоди часу. Це
здійснюється способом дисконтування – процедурою обчислення теперішнього
значення будь-якої суми, яка може бути отримана в майбутньому. Це процес
приведення майбутньої цінності до теперішнього моменту (скільки коштує
сьогодні 1 грн., яка буде виплачена в майбутньому). Дисконтна ставка
(дисконт) – це міра переваги теперішніх благ перед майбутніми.

Позначимо річну дисконтну ставку буквою d( d- є нормативом приведення
витрат до єдиного моменту часу – норма дисконту, яка може бути обліковою
ставкою відсотка чи будь-якою іншою ставкою). Тоді цінність
гарантованого індивіду через рік доходу в розмірі М грош. од. дорівнює
для нього сьогодні М / ( і+d ) грош. од. Якщо від фактора виробництва
протягом Т майбутніх років очікуються чисті річні доходи в розмірі
?1,?2,…,?T, то їхня сьогоднішня цінність (present value – PV) дорівнює
такій сумі:

Під поточною вартістю (цінністю) (PV) майбутнього потоку доходів
розуміють ту суму грошей, яку інвестор повинен вкласти сьогодні, щоб на
якусь певну дату мати суму доходів, нагромаджених протягом певного часу.
Сума (PV) – капітальна ціна фактора виробництва за гарантованих доходів
від його застосування протягом терміну служби.

Приклад. За дисконтної ставки 6% необхідно визначити капітальну ціну
токарного верстата, від експлуатації якого протягом 5 років очікуються
такі чисті річні доходи: ?1=50, ?2 = 40, ?3 = 30, ?4 = 20, ?5 = 10.

Відповідно до формули теперішня цінність очікуваних від експлуатації
токарного верстата доходів дорівнює

Отже, якщо даний токарний верстат можна придбати за меншу суму, то таке
вкладення засобів (інвестування) обіцяє чистий виграш. Різницю між
обсягом інвестицій (I) і капітальною ціною об’єкта інвестування
називають чистою теперішньою цінністю (NPV).

де I – обсяг інвестицій, ?- чисті щорічні доходи, r – дисконтна ставка.

Це і є критерій чистої дисконтованої цінності: інвестуйте, якщо
очікувані доходи більші, ніж витрати на інвестиції. Якщо токарний
верстат в нашому прикладі можна купити за 100 грош. од., то NPV =31,3.

Якщо інвестиції розтягнуться на декілька років (замість одноразових
інвестицій), то необхідно дисконтувати ці інвестиції до єдиного моменту
часу. Тоді чиста дисконтована цінність (доход) становитиме

Оскільки дисконтована ставка (міра переваги теперішніх благ перед
майбутніми) у кожного економічного суб’єкта своя, то один і той же
фактор виробництва може мати різну капітальну ціну для різних індивідів.
Коли як дисконт використовується ставка відсотка (і), формула (13.1)
визначає об’єктивну (ринкову) капітальну ціну фактора (PK):

Назвемо співвідношення (1 + i)-T  коефіцієнтом приведення цінності T-го
року до поточного року (КПо); відповідно (1 + і)T –  коефіцієнт
приведення цінності поточного року до T-го року (КПT)1.

Якщо деякий вид майна забезпечує однакові в усіх періодах терміну служби
доходи: ?1 = ?2 = …=?, то формула спрощується:

A Ae E x

?

” ? A E x

??¤?¤?$???????x

членів геометричної прогресії, перший член і знаменник якої дорівнює
(1+i)-1. Тому відповідно до формули суми п членів геометричної прогресії
її можна подати у вигляді:

Формула – це вираз капітальної ціни активу, що забезпечує однаковий в
усі роки терміну служби чистий доход (ануїтет). Другий співмножник у
правій частині виразу (13.4) назвемо коефіцієнтом приведення цінності
ануїтету до поточного року (КПА0)1, де А0 ануїтет як послідовність
платежів за певні регулярні проміжки часу.

Формула використовується, зокрема, для визначення  ринкової ціни
облігацій, а також при розрахунках капітальної праці в припущенні, що
протягом Т майбутніх років щорічний заробіток працівника становитиме ?
грош. од. На практиці підрахунки капітальної ціни праці широко
використовуються при страхуванні життя

Ануїтет можна визначити для будь-якого інвестиційного проекту для цього
потрібно: по-перше, підрахувати PV проекту і, по-друге, розв’язати
рівняння відносно п, тобто перемножити PV на величину обернену КПАO.
Назвемо її коефіцієнтом ануїтетного розкладення теперішньої цінності
(КАРо). Ануїтет у нашому прикладі з токарним верстатом дорівнює

Ануїтет є одним із варіантів капітальної оцінки фактора виробництва. В
деяких випадках зручніше користуватись ануїтетом, ніж ринковою ціною
фактора.

Інвестиційні рішення фірми – це не що інше, як порівняння ціни  попиту і
ціни пропозиції капітального товару.

До оцінки стратегії прийняття інвестиційного рішення можна  підійти й з
іншого боку. Замість порівняння дисконтованої вартості з ціною
пропозиції можна порівнювати норму віддачі від інвестицій що очікується,
й відсоткову ставку. Розглянемо цей приклад припускаючи, що термін
експлуатації капітального товару становить у 1 рік. Таким чином, з
урахуванням наших припущень формула має  вигляд PV = ?/(1+r), оскільки в
цьому випадку t= 1. Дисконтова на  ціна PV є ціною попиту DP, а в умовах
рівноваги ціна попиту дорівнює  ціні пропозиції: DP=SP. Здійснимо деякі
перетворення й отримаємо:

Обчислена у такий спосіб величина називається нормою віддачі від
інвестицій (ROR), яку часто називають ще граничною ефективністю
Інвестицій (MEI).

З формули видно, що коли чистий доход переважає ціну пропозиції, то
величина ?/SP> 1 і значення ROR > 0. Порівняння ROR з відсотковою
ставкою і визначає стратегію фірми-інвестора. Звідси такі правила:

якщо ROR > r, то е сенс інвестувати;

якщо ROR Лiтература Хайман Д.Н. Современная микроэкономика: анализ и применение.- М., 1992. Ястремський О., Грищенко О. Основи мікроекономіки. – К.: Знання, 1999. Р.Барр. Политическая экономия: в 2-х томах/ Перевод в фр. – М., 1995. Овчинников Г.П.Микроэкономика.–С.Пб., 1992. Микроэкономика.// Под ред. Яковлевой. – М.: Изд-во МГУ им. Ломоносова, 1997. Вернан Х.Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1997, с. 767. Алексеева В.Е., Арфеева М.В., Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург:Михайлова В.А.,1997, с.447. Будаговська С., Кілієвич О. Мікроекономіка і макроекономіка. Київ: Основи, 1998, с.518. Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика. Санкт-Петербург: Экономическая школа, 1998, с.348, с.503. Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Микроэкономика. С-Пб.: С-Пб. УЭФ, 1998, с.447. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика. С-Пб.,: Литера плюс, 1997, 448 с. Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика. Москва: МГУ, Издательство «ДИС», 1997, с.320. Задоя А.О. Мікроекономіка. Київ: Т-во “Знання”, КОО, 2000, с.176. Кара гадова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка. Київ: Четверта хвиля, 1997,с.208. Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334. Максимова В.Ф. Микроэкономика. Москва: Сомитэк, 1996, с.328. Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка.Київ: КНЕУ,1999, с.208. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. Москва: НОРМА – ИНФРА*М, 1998, с.572. Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург: Михайлов В.А., 1997, с.750. Огибин Ю.А. Микро-, макроэкономика. С-Пб.: Литера плюс, 1997, с.512. Рябикина А.А., Быкова Т.В. Основы микроэкономики. С-Пб., Лань, 1997, с.304. Семюельсон,Пол А., Нордгауз,Вільям Д. Мікроекономіка. Київ: Основи, 1998, с.676. Слухай С.В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. Київ: Лібра. 1998, с.256. Яковлева Е.Б. Микроэкономика.- М.-С.-Пб.: Поиск, 1998, с.358.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020