Реферат на тему:
Поведінка фірми на олігополістичному ринку
План
Ознаки олігополістичного ринку.
Модель ламаної кривої ринкового попиту. Таємна змова.
Лідерство в цінах. Ціноутворення за принципом “витрати плюс”.
Олігополія та економічна ефективність.
1.
Використовуючи загальні критерії для класифікації моделей ринку залежно
від панівного типу конкуренції, охарактеризуємо основні ознаки
олігополістичного ринку.
1. Олігополія у буквальному перекладі з грецької мови означає “панування
небагатьох”, тому головною ознакою олігополістичного ринку є панування
на ньому кількох фірм. Їх може бути від трьох до двадцяти, оскільки
олігополія займає весь проміжок між чистою монополією та монополістичною
конкуренцією.
Олігополістичний ринок формується за умови досягнення високого ступеня
концентрації виробництва. Для його виміру використовується ціла система
показників, серед яких такі:
— частка кількох найбільших виробників (як правило, чотирьох чи восьми)
у загальному обсязі галузевого продажу. Для підтримки конкурентного
середовища у багатьох країнах встановлюється гранична межа галузевої
концентрації виробництва. Так, у Сполучених Штатах Америки вважається,
що для нормального розвитку галузі має бути не менше ніж 10 конкуруючих
фірм. При цьому на частку найбільшої з них не повинно припадати більше
ніж 31% усіх галузевих продаж, двох фірм — не більше ніж 44, трьох — не
більше ніж 54, чотирьох — не більше ніж 64%;
— індекс Херфіндаля-Хіршмана (ІХХ), в основу розрахунку якого теж
покладена частка окремих виробників на галузевому ринку продаж.
Максимального значення цей індекс досягає тоді, коли галузь представлена
однією чистою монополією (1002 = 10 000). Тому, чим менший індекс
Херфіндаля-Хіршмана, тим більш конкурентним можна вважати ринок.
Найхарактернішим для олігополістично-го ринку є значення індексу від
1200 до 5000.
Проте застосування зазначених показників не завжди реально відображає
ступінь розвитку конкуренції, оскільки всі показники, як правило
розраховуються для загальнодержавного ринку. Реально кожен ринок має
свої обмежені географічні рамки. Більше того, деякі товари взагалі не
утворюють єдиного загальнодержавного ринку, а завжди формуються лише на
певних територіях. Скажімо, це може бути ринок цегли чи цементного
розчину, побутових послуг чи окремих продуктів харчування.
Суттєвим недоліком розрахунку показників концентрації виробництва є
також невизначеність поняття “галузь”. Чи є чистим регіональним
монополістом підприємство, яке у Дніпропетровській області виробляє
глинисто-піщані стінові блоки (так звана подвійна цегла)? Що треба
брати у знаменнику для розрахунку її чистки на ринку: тільки аналогічну
цеглу, цеглу взагалі, стінові матеріали, включаючи шлакоблоки та бетонні
блоки? Легко переконатися, що залежно від відповіді на поставлене
запитання, результати розрахунків будуть суттєво відрізнятися. На жаль,
економічна наука поки що не дала задовільного обґрунтування, як
правильно визначити знаменник.
Досить суттєвим у формуванні конкурентного середовища для відкритих
економік є зовнішній фактор — іноземні виробники. Тому, визначаючи
модель ринку, яка склалася у тій чи іншій галузі, слід обов’язково
враховувати доступність на нього виробників аналогічної продукції з
інших країн.
2. Продукт, який виробляє олігополія, може бути як стандартним, так і
диференційованим. Типовими олігополістичними ринками є ринки сталі та
автомобілів. Якщо у першому випадку виробляється стандартний продукт, то
у другому він досить диференційований. Однак вид продукту (стандартний
чи диференційований) суттєво не впливає на функціонування
олігополістичного ринку, тому надалі ми не приділятимемо йому уваги.
3. Оскільки частка будь-якого виробника на загальному ринку
відповідного товару досить значна, кожен з яких може проводити
самостійну цінову політику. Чи то зниження цін окремим виробником та
збільшення обсягів продажу, чи то підвищення цін за рахунок обмеження
пропозиції певним чином впливають на загальну динаміку цін у галузі.
Однак слід врахувати, що результати цього впливу багато в чому будуть
залежати від реакції на дії одного учасника ринку з боку інших
виробників.
4. Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений. Він не настільки
заблокований, як це властиво для ринку чистої монополії, але ті бар’єри
для вступу в галузь, які ми розглядали у темі 8, можуть бути застосовані
також для характеристики олігополістичного ринку.
Олігополістична модель ринку — майже така поширена модель, як і ринок
монополістичної конкуренції. Це спричинено, зокрема, такими обставинами:
— при відносно незначній кількості виробників у більшості галузей є
можливість досягти ефекту масштабу. У цьому разі перехід до великих фірм
обов’язково супроводжуватиметься поглинанням конкурентів і переходом до
олігополії;
— в економіці існує об’єктивне прагнення фірм до злиття, оскільки
об’єднаня кількох фірм може суттєво збільшити їхню частку і дати
можливість новій структурі досягти вищих результатів, у тому числі за
рахунок економічного масштабу. Злиття може дати більшу економічну владу,
більші можливості контролю за цінами, а також виграш на цінах закупки
ресурсів внаслідок перетворення на значного покупця.
Завершуючи загальну характеристику олігополістичної конкуренції, слід
звернути увагу на принципову відмінність цієї моделі ринку від інших, а
саме: незначна кількість виробників дає можливість кожному проводити
свою цінову політику, однак взаємна залежність досягає такого значення,
що жодна фірма не наважиться на будь-які дії, не спробувавши прорахувати
вірогідну відповідну реакцію своїх конкурентів.
2.
Нехай олігопольна галузь складається лише з трьох фірм — А, В і С.
Кожній фірмі належить приблизно третина загального ринку
диференційованого продукту і вони не вдаються до змови при встановленні
цін. Фактична ринкова ціна продукту фірми А дорівнює Р1, а поточний
обсяг продажу – Q1.
Постає питання: як виглядатиме крива попиту фірми?
Положення і форма кривої попиту олігополіста залежить від того, як
конкуренти реагуватимуть на те, що фірма А змінила ціну.
Модель ламаної кривої попиту починається з припущення про реакцію
олігополістів на зміну цін конкурентів. Припускається, що кожна фірма
виходить із того, що коли вона знизить свої ціни, то конкуренти
підтримають це зниження, а якщо вона їх підвищить, то жодна з
фірм-конкурентів не зробить аналогічного кроку у відповідь. Рисунок
ілюструє, як виглядає ринок для олігополіста, котрий дотримується
зазначеного припущення.
Модель ламаної кривої попиту
Якщо фірма А знизить ціну нижче Р1, то усі конкуренти також знизять
ціни. Продажі у галузі зростуть. У цьому випадку фірма А матиме
приблизно ту саму частку ринку і рухатиметься вниз уздовж кривої попиту
Q1. Якщо фірма А підвищить свою поточну ціну, а конкуренти наслідують ці
зміни, то галузь втратить частину обсягу продажу на користь інших
галузей. Однак фірма А не втратить споживачів на користь конкурентів В і
С.
У разі підвищення ціни фірмою А інші фірми можуть не зреагувати на це,
що призведе до втрати фірмою А значної частки ринку, як результат,
відрізок кривої попиту над ціною Р1 значно еластичніший, ніж відрізок,
розміщений нижче від цієї ціни. Отже, робимо висновок про те, що в
олігопольній галузі:
а) при зниженні ціни фірмою А конкуренти вчинять так само, щоб не
допустити переходу своїх покупців до фірми, яка знизила ціну;
б) підвищення ціни фірмою А не буде наслідуватися фірмами В і С, бо
конкуренти прагнутимуть захопити її частку ринку;
в) відрізок D2К кривої попиту характеризує ситуацію, коли конкуренти
ігнорують підвищення ціни фірмою A;
г) відрізок КD1 кривої попиту характеризує ситуацію, коли конкуренти
наслідують цінову поведінку фірми А (випадок зниження ціни);
д) олігополіст, який не бере участі у змові, стикається із ламаною
кривою попиту D2KD1. Ця крива є високоеластичною на відрізку вище
поточної ціни P1 та низькоеластичною на відрізку нижче від цієї ціни.
Зауважимо: якщо конкуренти наслідуватимуть зниження ціни, але не
зважатиме на її підвищення з боку суперника, то крива граничного виторгу
олігополіста теж матиме незвичну форму і складатиметься з двох
відрізків:
MR2L – частина кривої граничного виторгу, що відповідає лінії попиту
D2D2,
NMR1 – частина кривої граничного виторгу, що відповідає лінії попиту
D1D1.
Унаслідок істотної відмінності в еластичності попиту вище і нижче
поточної ціни існує розрив, який є по суті вертикальним відрізком LN
кривої граничного виторгу.
В олігопольних галузях за відсутності змови зміни ціни відбуваються
нечасто. На основі ламаної кривої та ламаної кривої граничного виторгу
можна пояснити вичини цього явища.
1. Якщо фірма підвищить ціну, то вона втратить значну частку своїх
покупців. Якщо фірма знизить ціну і це зниження істотно збільшить її
загальний виторг, то витрати олігополіста можуть зрости ще істотніше.
Важливо пам’ятати, що на відрізку КD1 коефіцієнт еластичності ЕdЛiтература
Хайман Д.Н. Современная микроэкономика: анализ и применение.- М., 1992.
Ястремський О., Грищенко О. Основи мікроекономіки. – К.: Знання, 1999.
Р.Барр. Политическая экономия: в 2-х томах/ Перевод в фр. – М., 1995.
Овчинников Г.П.Микроэкономика.–С.Пб., 1992.
Микроэкономика.// Под ред. Яковлевой. – М.: Изд-во МГУ им. Ломоносова,
1997.
Вернан Х.Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход:
Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1997, с. 767.
Алексеева В.Е., Арфеева М.В., Овчинников Г.П. Микроэкономика.
Макроэкономика. Санкт-Петербург:Михайлова В.А.,1997, с.447.
Будаговська С., Кілієвич О. Мікроекономіка і макроекономіка. Київ:
Основи, 1998, с.518.
Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика.
Санкт-Петербург: Экономическая школа, 1998, с.348, с.503.
Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Микроэкономика. С-Пб.:
С-Пб. УЭФ, 1998, с.447.
Долан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика. С-Пб.,: Литера плюс, 1997, 448
с.
Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика. Москва: МГУ, Издательство «ДИС»,
1997, с.320.
Задоя А.О. Мікроекономіка. Київ: Т-во “Знання”, КОО, 2000, с.176.
Кара гадова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка. Київ: Четверта хвиля,
1997,с.208.
Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334.
Максимова В.Ф. Микроэкономика. Москва: Сомитэк, 1996, с.328.
Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка.Київ:
КНЕУ,1999, с.208.
Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. Москва: НОРМА – ИНФРА*М, 1998, с.572.
Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург:
Михайлов В.А., 1997, с.750.
Огибин Ю.А. Микро-, макроэкономика. С-Пб.: Литера плюс, 1997, с.512.
Рябикина А.А., Быкова Т.В. Основы микроэкономики. С-Пб., Лань, 1997,
с.304.
Семюельсон,Пол А., Нордгауз,Вільям Д. Мікроекономіка. Київ: Основи,
1998, с.676.
Слухай С.В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. Київ:
Лібра. 1998, с.256.
Яковлева Е.Б. Микроэкономика.- М.-С.-Пб.: Поиск, 1998, с.358.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
