.

Інтенсивна терапія порушень водно-електролітного обміну. Корекція гіпер- та гіпогікемії у новонароджених (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
255 4807
Скачать документ

Реферат на тему:

Інтенсивна терапія порушень водно-електролітного обміну. Корекція гіпер-
та гіпогікемії у новонароджених

Терапія новонароджених з водно-електролітним дисбалансом спрямована на
швидке поповнення об’єму ЕЦР, усунення водно-електролітних дефіцитів з
рівнобіжною корекцією супутніх порушень КОС, забезпечення потреб
організму та електролітах і заміщення триваючих утрат.

Основним принципом терапії є раціональне забезпечення
водно-електролітних потреб шляхом надання достатньої кількості води,
глюкози й електролітів. При нетривалій інфузійній терапії глюкоза, яка
забезпечує понад 20% енергетичних потреб, запобігає кетоацидозу й
обмежує білковий катаболізм. Перед початком інфузії важливо ретельно
оцінити гідратацію дитини для остаточного висновку про те, чи потребує
вона внутрішньовенного введення рідини. Успішне проведення інфузійної
терапії багато в чому визначає успішний результат лікування. У той самий
час, дефекти інфузійної терапії можуть призводити драматичних наслідків.
В неонатології відомий деонтологічний принцип “не нашкодь” наздобуває
особливого значення. Неонатолог повинен враховувати індивідуальні
особливості дитини: ступінь зрілості (гестаційний вік), календарний
після народження, масу тіла, наявність у новонародженого тих або інших
захворювань. Хоча підходи до проблем рідинної й електролітної терапії
новонародженого аналогічні до таких у дітей грудного — дошкільного
віку, існують і якісні відмінності, зумовлені низкою
анатомо-фізіологічних ознак, характерних для цього періоду життя:
незрілістю функції нирок, особливостями хімічного складу тканин,
недосконалістю ендокринного контролю водно-електролітного балансу.
Фізіологічна втрата маси тіла здорового новонародженого, що
спостерігається в перші дні життя, частково пов’язана з фізіологічною
утратою кількості ЕЦР. Через обмеженість рівня клубочкової фільтрації у
доношеного, а ще більшою мірою в недоношеного новонародженого в дитини
виявляють значно обмежену, хоча й адекватну відповідь як на
дегідратацію, так і на гіпергідратацію тканин. Відсутність здатності
організму новонародженого регулювати водний баланс також зумовлена
неповним розвитком ендокринної системи контролю водного гомеостазу
(антидіуретичний гормон, гормони кіркової речовини надниркових залоз) і
функції нирок.

Шляхи введення рідини. Переважними способами введення рідини організму є
внутрішньовенний, внутрішньокістковий, пероральний. В неонатології
застосовують підшкірний, внутрішньоперитонеальний шляхи парентерального
введення рідини.

Найбезпечніший спосіб проведення інфузійної терапії — введення рідини у
периферійні вени голови і кінцівок. Для цього використовують
голки-«метелики» або тефлонові катетери типу “Venflon”. Можливими
ускладненнями черезшкірної пункції, катетеризації периферійних вен є
інфекція (при порушенні правил асептики й антисептики), флебіт (при
тривалому функціонуванні катетера або голки), гематома, емболія повітрям
або тромбом, інфільтрація тканин (через порушення положення катетера або
ушкодження судини).

Катетеризацію центральних судин через високу ймовірність розвитку
ускладнень проводять суворо за показаннями. Показання до катетеризації і
хід виконання маніпуляції необхідно зафіксувати в історії хвороби.
Проведення катетеризації вимагає дотримання правил асептики.
Катетеризація центральних вен показана при невідкладних станах у момент
народження, екстремальних ситуаціях (шок, кровотеча, тяжка дегідратація
тощо), проведенні замінного переливання крові, тривалої (понад 3 доби)
або великої за об’ємом (понад 50 мл/кг на добу) інфузії, повному
парентеральному харчуванні протягом тривалого часу. У перші 24-72 год
життя використовують пупкову вену. Протипоказання щодо використання
пупкової вени – омфалоцеле, аномалії розвитку пупкових судин, флебіт
пупкової вени, омфаліт. При значній тяжкості стану новонародженої дитини
або у разі необхідності парентерального харчування і застосування
гіперосмолярних розчинів можлива катетеризація верхньої або нижньої
порожнистих вен через підключичну або стегнову вени. Пункція і
канюлювання за Сельдингером підключичної вени на сьогодні стають усе
більш обмеженими. Для тривалої інфузійної терапії катетеризують
мікрокатетерами магістральні вени через периферійні судини – “глибокі
венозні лінії”.

При катетеризації магістральних судин можуть виникати різні ускладнення:
інфекційні (флебіт, сепсис), тромбоемболія й емболія, некротизуючий
ентероколіт, некроз печінки і портальна гіпертензія (якщо катетер
попадає у ворітну вену), порушення серцевого ритму (у разі потрапляння
катетера в праве передсердя). Катетеризація периферичних судин пов’язана
зі значно меншим ризиком септичних та інших ускладнень, ніж центральних
судин.

Методи введення рідини. Велике значення має правильна швидкість
внутрішньовенного введення рідини. Струминним шляхом можна вводити
обмежені об’єми рідини (не більше 1% маси тіла). Максимальна швидкість
струминного введення не повинна перевищувати 1 мл/кг/хв.

Стосовно новонароджених дітей варто уникати застосування систем
внутрішньовенного крапельного введення рідини, тому що вони не можуть
забезпечити стабільну швидкість інфузії до 30 мл/год (1 мл інфузійного
розчину – 9 — 11 крапель). Швидкість внутрішньовенного крапельного
введення розчинів новонародженим з нормоволемією – 4 — 6 крапель на 1
хв. (25 —30 мл/год.).

Найадекватнішим методом внутрішньовенної інфузії в неонатальній практиці
є використання спеціальних інфузійних насосів (інфузоматів), які
дозволяють фіксувати швидкість і об’єм уведення розчинів. Об’ємна
швидкість розраховується за формулою:

V: Т,

де V – планований об’єм інфузії; Т-час, протягом якого планується
введення рідини.

Швидкість внутрішньовенного введення розчинів, у першу чергу, залежить
від ступеня гідратації новонародженого: при нормоволемії – 25 — 30
мл/год, при дегідратації І ступеня – 30 — 40 мл/год, при дегідратації II
ступеня – 40 —50 мл/год, при дегідратації III ступеня – 50 —60 мл/год.
При профузній кровотечі або швидкій утраті рідини через травний тракт
поповнення проводять зі швидкістю, адекватною втратам.

Розрахунок об’єму і складу інфузійної терапії. Програма інфузійної
терапії базується на оцінці стану водного балансу (нормоволемія,
дегідратація, гіпергідратація), фізіологічних потреб, втрат, що
продовжуються, з відрахуванням об’єму ентеральних надходжень з їжею.

Інший принцип розрахунку потреби новонародженої дитини в
рідині – це поповнення втрат води й електролітів. У перший тиждень життя
дитині необхідно стільки води, скільки вона її втрачає з діурезом,
перспірацією через шкіру і легені, а також через травний тракт і у
вигляді патологічних утрат. У дітей віком понад 7 днів добовий об’єм
рідини повинен збільшуватися на 2 —3% для забезпечення росту. Під час
розрахунку таким способом також потрібно враховувати об’єм спожитої
рідини.

Після народження підвищується екскреція сечі, що зумовлює втрату
позаклітинної рідини. У перші 2 —3 тиж життя в новонароджених знижена
швидкість клубочкової фільтрації, що призводить до зменшення виведення
натрію із сечею. Одночасно з цим спостерігається знижена швидкість
канальцевої реабсорбції, що спричинює до зменшення зворотного
усмоктування натрію протоках. У результаті з’являється негативний баланс
рідини й електролітів в організмі. Нормальний рівень сечоутворення — 1 —
3 мл/кг/год (25 —75 мл/кг/добу). З калом новонароджений втрачає до 5
мл/кг на добу рідини.

Ще однією відмінною рисою водно-електролітного обміну новонароджених є
те, що в них дуже високе виведення води через легені й шкіру.
Випаровування води зі шкіри особливо значне в недоношених дітей.
Невідчутні втрати з диханням удвічі нижчі, ніж через шкіру. Утрати води
через легені і шкіру в здорової доношеної дитини — 20 —35 мл/кг на добу.
Об’єм невідчутних втрат у новонароджених з масою тіла понад 1500 г — 40
—50 мл/кг/добу, а у дітей з масою тіла 1500 г і менш коливається від 55
до 90 мл/кг на добу. Зменшити ці втрати можна шляхом зволоження і
зігрівання до термонейтрального рівня повітряно-кисневої суміші, яка
подається в кювез або в апарат для ШВЛ. Крім того, обмежують
випаровування зі шкіри і шапочки на голові дитини і створення екрану над
тулубом і кінцівками за типом “парника”. При патологічних станах у
новонароджених – блюванні, діареї – утрати води збільшуються і можуть
досягати 30 — 200 мл/кг на добу.

Причинами вираженої дегідратації є інфекційні діареї різної етіології,
які можуть становити безпосередню загрозу життю новонародженої дитини.
Іншими причинами дегідратації є найрізноманітніші стани.

Фактори, які впливають на невідчутні втрати рідини (S.Ezhuthachen, 1998)

Фактори / Зміни у втраті рідини, %

Підвищення:

Підвищення рухової активності +20

Підвищення температури +20-50

Відкритий обігрівач +50-100

Фототерапія +40-100

Інфузія ліпідів +60

Посилена конвекція +40-50

Задишка +20-30

Глибока недоношеність +50-100

Зниження:

Інтубація – 30

Інкубатори з подвійними стінками -30

Теплове покриття -30-60

Пластикове покриття -30-60

Змащування шкіри – 50

Вологість -50-100

Для проведення інфузійної терапії при дегідратації враховують величину
гостро (в останню добу) виниклого дефіциту маси тіла, беручи до уваги
закономірності фізіологічного зменшення. У доношених протягом 5 діб
варто очікувати щоденну втрату 2 — 3% маси тіла до 10%. Недоношені
першого тижня життя втрачають 2 — 3% маси тіла до максимальної 15-20%,
причому найбільшу відзначають при набряках.

Причини дегідратації, не пов’язані з діареєю:

Втрати через шкіру:

Опіки, Відкриті рани, Підвищене потовиділення.

Неадекватне надходження рідини:

Утруднене вигодовування, Ураження порожнини рота, Порушення техніки
вигодовування, Неправильне приготування сумішей

Інфекційні захворювання:

Сепсис, Пневмонія, Менінгіт

Поліурія:

Поліурійна фаза ГНН, Надлишкове застосування діуретиків, Недостатність
мінералокортикоїдів, Цукровий діабет, Нецукровий діабет

Надлишкові втрати рідини:

Геморагії, Гіпертермія, Дренажі травного тракту, Утрати через колостому.

Дефіцит або надлишок води може бути розрахований з урахуванням маси тіла
(Мт), бажаного і фактичного рівня Na+ за формулою:

Н2О дефіцит(надлишок) = (0,6 х Мт) х Nа+бажаний : Nа+фактичний — 1

Загальна кількість рідини, необхідна для регідратації на добу,
розраховується за формулою:

V = N + D + С;

де V – загальний об’єм рідини; N – фізіологічна потреба в рідині; С –
триваючі втрати; D – дефіцит рідини, що відповідає дефіциту маси тіла за
останню лобу. Об’єм інфузійної терапії визначають вирахуванням об’єму
введеної рідини через рот від розрахованої загальної кількості рідини
для регідратації. Отриманий у такий спосіб об’єм рідини для
внутрішньовенного введення розподіляється рівномірно на добу і вводиться
у вигляді постійної інфузії або 4 рази кожні 6 год. Корекція
дегідратації у недоношених дітей вимагає особливої обережності і
поступового поповнення рідини.

При дегідратації І і II ступеня терапію здійснюють методом пероральної
регідратації.

Базовим розчином інфузійної терапії доношених новонароджених є 10%
розчин глюкози, а глибоконедоношених – 5% розчин глюкози. Концентрацію
глюкози знижують з метою запобігти гіперглікемії.

Початкова потреба в рідині в доношеної дитини становить 60—80—90 мл/кг
на добу, і її поступово збільшують на 10 мл/кг на добу до максимуму 140
— 150 мл/кг/добу. Базова потреба в рідині в глибоконедоношених дітей —
80 — 120 мл/кг на добу. Поступово збільшуючи, досягають 140—180 мл/кг на
добу.

Кількість рідини, яку вводять внутрішньовенно, необхідно зменшити в
новонароджених з персистуючою артеріальною протокою, особливо, якщо
призначають індометацин, при серцевій недостатності, набряку легенів,
гіпоксично-ішемічній енцефалопатії, тяжкій дихальній недостатності (РДС,
пневмонія, аспірації), ГНН у стадії олігурії і гіперсекреції
антидіуретичного гормону.

$

?

$

gd·”th

ph= гестації понад 30 тиж, уводять 2—4 ммоль/л натрію, а народженим у
терміні гестації до 30 тиж – 3 —8 ммоль/кг на добу. Калій у кількості 2
—4 ммоль/кг на добу вводиться при достатньому діурезі і вмісті в
сироватці крові до 4,5 ммоль/л. Кількість хлору, що вводиться, — 2 —4
ммоль/кг на добу. За необхідності (РДС, діти матерів з цукровим
діабетом) новонародженим вводиться кальцій у дозі 150 мг/кг на добу.
Вміст електролітів у розчині для інфузії коригується на підставі
результатів лабораторного контролю цих показників. Потрібно враховувати,
що при народженні рівень електролітів, сечовини і креатиніну аналогічний
такому в матері.

Швидкість уведення глюкози доношеним новонародженим — 3 — 5 мг/кг/хв, а
недоношеним – 4 — 6 мг/кг/ хв.

Корекцію електролітного дисбалансу роблять з урахуванням обставин її
виникнення.

Гіпонатріємія (зниження натрію до рівня нижче 130 ммоль/л) розвивається
внаслідок водного навантаження або втрат натрію. Причини гіпонатріємії в
новонароджених:

Водне навантаження:

• водне навантаження матері до пологів;

• ятрогенне водне навантаження в новонародженого;

• знижене виведення води з організму недоношеної дитини;

• гіперсекреція антидіуретичного гормону при перинатальній асфіксії,
менінгіті, пневмонії, пневмотораксі.

Втрати натрію:

• значні втрати через травний тракт (блювання, діарея, назогастральна
аспірація, ентеростома, колостома);

• повторне витягання рідини при асциті, плевральному випоті або
люмбальній пункції;

• значні ренальні втрати при первинних тубулопатіях (синдром Фанконі,
синдром Барттера, “пізня” гіпонатріємія недоношених), при гіпофункції
наднирників (природжена гіперплазія надниркових залоз, природжена
гіпоплазія надниркових залоз, гіперальдостеронізм,
псевдогіпоальдостеронізм).

Найважливіші клінічні ознаки — м’язова гіпотонія, пригнічення ЦНС,
cyдоми. Ці симптоми звичайно виникають при зменшенні рівня натрію в
сироватці крові до 125 ммоль/л. При водному навантаженні відзначається
збільшення маси тіла, при втратах натрію – зменшення. Клінічна картина
доповнюється симптомами основного захворювання. Правильна діагностика
має принципове значення, оскільки безпечного рівня натрію досягають або
шляхом обмеження рідини, або додаванням натрію. Якщо має місце дефіцит
натрію, то кількість мілімолей, яка необхідна для поповнення дефіциту,
розраховують за формулою: (135 – концентрація натрію в плазмі крові) •
маса тіла (кг) • 2/3.

Гіпернатріємія (рівень натрію в сироватці крові понад 150 ммоль/л) майже
в усіх випадках вказує на втрату води і рідко – надлишкове надходження
натрію. У новонародженого з гіпернатріємією, як правило, відзначається
втрата маси тіла або гіпотрофія, збудження, судоми. Гіпернатріємічну
дегідратацію підтверджують одутлість, набряклість шкіри, парадоксальне
випинання тім’ячка. Осмотичний градієнт підтримує об’єм ЕЦР за рахунок
IЦР, клінічні ознаки гіповолемії з’являються пізніше.

Причини гіпернатріємії в новонароджених:

Втрати води:

• неадекватні надходження рідини;

• надлишкові втрати через шкіру, надлишкові ренальні втрати при
цукровому діабеті, глюкозурії.

Надлишкові надходження натрію:

• з гіпертонічними розчинами натрію хлориду або натрію гідрокарбонату.

Гіпокаліемія (рівень калію в сироватці крові — до 3,0 ммоль/л) виникає
внаслідок гастроінтестинальних утрат, ниркових втрат або недостатнього
надходження калію в організм. Клінічні прояви звичайно виникають при
зниженні рівня калію до 2,5 ммоль/л і носять неспецифічний характер:
млявість, м’язова гіпотонія, гіпорефлексія, пригнічення свідомості.

Причини гіпокаліємії в новонароджених:

Гастроінтестинальні втрати:

• блювання;

• назогастральна аспірація;

• діарея;

• ентеростома;

• ілеус.

Ниркові втрати:

• синдром Фанконі;

• синдром Барттера;

• використання діуретиків, які сприяють утраті калію;

• алкалоз будь-якого походження.

Неадекватні надходження:

• неадекватні ентеральні надходження;

• неадекватні парентеральні надходження.

У деяких випадках гіпокаліємія супроводжується збільшенням вмісту
бікарбонату в плазмі крові. Ознаки гіпокаліємії на ЕКГ — подовження
інтервалу Q—T, зниження сегмента S — Т, негативний або низький
розширений зубець Т, наявність зубця U. Гіпокаліємія підвищує
токсичність серцевих глікозидів.

Важливо розрізняти поняття “гіпокаліємія” і “виснаження запасів калію”.
Гіпокаліємія – зниження концентрації калію в плазмі, а виснаження
запасів калію — рівень забезпеченості організму калієм порівняно з
нормою, у тому числі зі зменшенням концентрації внутрішньоклітинного
калію. Звичайно паралельно відбувається компенсаторне підвищення
концентрації внутрішньоклітинного натрію. Таким чином, гіпокаліємія може
існувати без значного виснаження запасів калію в організмі (наприклад,
при алкалозі). З іншого боку, виснаження запасів калію в організмі може
відбуватися на фоні нормального вмісту калію в сироватці крові і навіть
гіперкаліемії (наприклад, при ацидозі, діабетичному кетоацидозі, тяжкій
дегідратації). У цьому зв’язку практичне значення моніторингування КОС і
ЕКГ контроль гіпокаліємії. У цілому гіпокаліємія не часто зустрічається
при невідкладних станах у новонароджених. Зазвичай вона є вторинною
стосовно метаболічного алкалозу, що сприяє трансмембранному переходу К+
з ЕЦР в ЩР. Зміна рН крові на 0,1 призводить до зміни рівня калію в
сироватці крові на 0,6 ммоль/л. Часто усунення алкалозу виявляється
достатнім для нормалізації рівня калію в сироватці крові.

Терапія гіпокаліємії включає вплив на основне захворювання, а також,
залежно від стану новонародженого, пероральне або парентеральне введення
калію хлориду. Парентеральне поповнення калію відбувається повільно, як
правило за 48 год зі швидкістю 0,25 ммоль/л/год і при концентрації калію
в інфузійному середовищі не вище 40 ммоль/л. Краще застосовувати
катетеризацію центральної вени. Під час інфузії обов’язково
моніторингувати ЕКГ. Калій не можна додавати з препарати крові через
імовірність лізису еритроцитів. Якомога раніше варто починати пероральне
введення препаратів калію. Однак, пероральне введення препаратів калію
не показано при гастроінтестинальних розладах, оскільки може причинить
блювання, виразки слизових оболонок і стриктур. У період поповнення
запасів калію петлеві діуретики й еуфілін краще не призначати або
комбінувати з діуретиками, які зберігають калій (верошпірон,
спіронолактон).

Гіперкаліемія (вміст калію в сироватці крові понад 6,5 ммоль/л)
з’являється в результаті підвищеного надходження калію в організм або
внаслідок неадекватної екскреції. Гіперкаліємія виникає частіше в
новонароджених дуже низькою масою тіла через незрілість екскреторної
функції дистальних ниркових канальців.

Причини гіперкаліемії у новонароджених

Надлишкове надходження калію: Неадекватна екскреція калію:

• у складі інфузійних розчинів

• при проведенні парентерального харчування. • гостра ниркова
недостатність

• природжена гіперплазія надниркових залоз

• природжена гіпоплазія надниркових залоз

• гіпоальдостеронізм.

Клінічна картина гіперкаліємії: млявість, слабість, м’язова гіпотонія,
гіпорефлексія, динамічна кишкова непрохідність. На ЕКГ — високий гострий
зубець Т. При рівні калію в сироватці крові понад 7,5 ммоль/л виникає
аритмії, частіше суправентрикулярна тахікардія.

Невідкладна терапія показана при рівні калію понад 7,5 ммоль/л або 6,5-7
ммоль/л у поєднанні з патологічними змінами на ЕКГ. Основне завдання
полягає в переміщенні калію з ЕЦР у ЩР, оскільки для нормалізації
ниркової екскреції потрібний певний час. Для стабілізації функції
міокарда у вену повільно вводять 10% розчин кальцію глюконату в дозі 1
мл/кг. В окремому шприці (щоб уникнути хімічної взаємодії)
внутрішньовенно повільно вводять 4,2% розчин натрію гідрокарбонату в
дозі 4 мл/кг.

Варто припинити введення всіх препаратів калію, включаючи калієві солі
пеніциліну, діуретики, які зберігають калій, і потенційно нефротоксичних
засобів. Важливо усувати гіповолемію, шок, проводити терапію
інфекційнійних захворювань. Показаний моніторинг ЕКГ.

При стійкій гіперкаліємії проводять інфузію 20% розчину глюкози в дозі 5
мл/кг і 0,3 ОД/кг простого інсуліну протягом 2 год. На підставі
щогодинного визначення рівня глюкози і калію в крові контролюється
ефективність терапії і визначають показання до діалізу.

Гіпоглікемія:

Нормальний рівень глюкози крові – 2,6 – 5,5 ммоль/л. Для контролю за
рівнем глюкози в крові необхідний глюкотест з метою зниження ризику
ускладнень інвазивних втручань.

Для профілактики розвитку гіпоглікемії годування дитини слід розпочати
як можна раніше після народження і проводити його часто (не менше 8
разів на добу).

В перші 2-4 год. життя дитини відбувається фізіологічне зниження рівня
глюкози в крові, тому контрольне вимірювання рівня глюкози необхідно
проводити не раніше ніж через 4 год. після народження і не раніше 30 хв.
після останнього годування. При появі симптомів гіпоглікемії (судоми,
апное, гіпотонія, кволе смоктання, пригнічення або млявість) негайно
визначити рівень глюкози крові та розпочати корекцію згідно даного
протоколу.

Контроль рівня глюкози крові, що знаходиться на грудному вигодовуванні в
задовільному стані, рутинно не проводиться.

Визначення рівня глюкози проводиться обов’язково новонародженим з масою
тіла при народженні 1500 г і менше в перші 4-6 год. однократно, а також
при наявності клінічних ознак гіпоглікемії. Якщо вміст глюкози > 2,6
ммоль/л, подальші обстеження цим новонародженим слід проводити кожні 3
год. до отримання 2-х послідовних результатів рівня глюкози крові > 2,6
ммоль/л.

Рівень глюкози крові рекомендується вимірювати глюкотестом. У разі
отримання результату 2,2
ммоль/л, необхідно збільшити частоту годувань, продовжити ретельний
клінічний моніторинг і провести контроль рівня глюкози крові глюкотестом
через 30 хв. після годування з подальшим лабораторним підтвердженням.

Новонародженим, у яких при першому вимірюванні рівень глюкози 2,6 ммоль/л, інфузію слід припинити та продовжити
годування дитини. Контроль рівня глюкози проводити до отримання 2-х
послідовних результатів рівня глюкози в крові більше 2,6 ммоль/л з
інтервалом в 30 хв. Далі – моніторинг;

якщо при повторному вимірюванні рівень глюкози залишається 2,2 ммоль/л
і менше або наявні клінічні ознаки гіпоглікемії, повторити струйне
введення 10% розчину глюкози із розрахунку 2 мл/кг (200 мг/кг) протягом
5-10 хв. з подальшою інфузією 10% розчину глюкози із швидкістю 6-8
мг/кг/хв. та продовжити годування дитини. Повторне вимірювання рівня
глюкози в крові провести через 30 хв.

Література

Антибіотики и витамины в лечении новорожденных / Н.П.Шабалов,
И.В.Маркова.-С.Пб.: Сатис-технобалт, 1993.-255с.

Перинатальный сепсис / Шунько Е.Е., Ханес Г.С., Лакша О.Т.-К.: Рутения
ООО.-2001.-63с.

Кельмансон И.А. Низковесный новорожденный и отсроченный риск
кардио-респираторной патологи.-СПб.: Спец лит, 1999.-156с.:ил.

Ципкун А.Г. Дозы лекарственных средств, применяемых в педиатрии: Справ
очник для врачей.-К.: Книга плюс, 2005.-333с.

Дослідження в перинатології: серцево-судинні захворювання у
новонароджених / за ред. К.Дейвіс.-Т.28, №1.-2001.

Етапна невідкладна допомога дітям / за ред. Проф.. Белебезьєва та
Снісаря В.І.-К.:ТОВ „ГІРА ”Здоровя України”, 2006.-104с.

Диагностика и лечение гемолитической болезни плода и новорожденного /
Аряев Н.Л., Зелинский А.А., Мерикова Н.Л.-Одесса: «Астропринт»,
2005.-262с.

Кравченко О.В., Каліновська І.В., Шунько Є.Є., Годованець Ю.Д., Костюк
Є.О., Ніцович Р.М. Навчально-методичний посібник ініціативи ВООЗ/ЮНІСЕФ
„Лікарня, дружня до дитини”: перинатальній аспекти, ведення лактації та
грудного вигодовування.-Чернівці:Мед університет, 2005.-184с.

Актуальные вопросы невынашивания беременности и выхаживания недоношенных
новорожденных / под ред. проф. Знаменской Т.К., проф. Писаревой
С.П.-К.:Изд-во Агенство Стандарт, 2005.-268с.

Гриппи М.А. Патофизиология легких, изд. 2-е испр. .- М.-СПб.:
“Издательство БИНОМ”-“Невский Диалект”, 2000.

Жалко-Титаренко В.Ф. Водно-электролитный обмен и кислотно-основное
состояние в норме и при патологии. Киев. “Здоровья”, 1989.

Маршалл В. Дж. Клиническая биохимия. Пер. с англ.- М.-СПб.:
“Издательство БИНОМ”-“Невский Диалект”, 2000.

Фомичев М.В. Респираторная поддержка в неонатологии. Екатеринбург.
Уральское Издательство, 2002.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020