Реферат на тему:
Види банківських операцій
Діяльність комерційних банків за ринкових умов є різноманітною. Банки,
передовсім, є самостійними суб’єктами господарювання, що функціонують на
засадах комерційного розрахунку, виробляють і продають свій власний
продукт з метою отримання прибутку.
Специфіка функціонування комерційних банків полягає в тім, що
продуктом їхньої діяльності є, з одного боку, надання різного роду
послуг завдяки проведенню ними пасивних, активних і
комісійно-посередницьких операцій, а з іншого – створення безготівкових
платіжних засобів, що значною мірою є результатом тих самих операцій
(рис. 11.3.1).
Рис. 11.3.1. Склад продукції комерційних банків
За здійснення пасивних операцій банки залучають тимчасово вільні
кошти для формування своїх ресурсів. Активні операції полягають у
розміщенні банками сформованих ресурсів з метою отримання прибутку.
Комісійно-посередницькі операції проводяться банком з доручення і на
користь клієнта за певну плату. У цьому разі матиме місце не формування
й розміщення ресурсів, а переміщення вже наявних у банку коштів клієнта
з його розпорядження або здійснення інших операцій, які не пов’язані
безпосередньо з рухом грошей, – так званих збалансованих послуг.
Банківські операції відображаються в балансі відповідно в активній і
пасивній його частинах.
Баланс банку дає змогу отримати загальні дані про стан
коштів банку, про розміщення цих коштів (актив), а також про джерела їх
утворення(пасив).
Пасивні операції – це операції, пов’язані з формуванням
банківських ресурсів. Вони відіграють первинну й вирішальну роль
щодо активних операцій, для яких необхідною умовою є достатність
ресурсів. Саме в результаті пасивних операцій банки отримують додаткові
ліквідні кошти.
Банківські ресурси – це сукупність коштів, що знаходяться в
розпорядженні банків і використовуються ними для проведення активних
операцій.
Відповідно до джерел формування кошти комерційного банку поділяють на
власні й залучені.
Власні ресурси комерційного банку, тобто його власний капітал, є основою
для залучення коштів інших суб’єктів ринку і необхідною умовою розвитку
діяльності банку. Власні кошти утворюються за рахунок коштів акціонерів,
засновників банку або з відрахувань від поточного прибутку. У
.банківському балансі власні кошти обліковуються в різних фондах банку.
Статутний фонд формується за рахунок пайових внесків
власників банку (якщо це приватне підприємство), або за рахунок
мобілізації коштів від випуску й розміщення акцій (якщо
це акціонерне товариство)
Резервний фонд утворюється за рахунок щорічних відрахувань з прибутку,
розмір яких визначається загальними зборами акціонерів банку. Метою
створення резервного капіталу є покриття загальних ризиків, що
випливають із основної діяльності банку і щодо яких не формуються
спеціальні резерви.
Нерозподілений прибуток це частина прибутку, І залишається у
розпорядженні банку після сплати податків, виплати дивідендів акціонерам
та відрахувань до резервного фонду. З кошт нерозподіленого прибутку
формується ряд спеціальних фонд розвитку банку – розширення його
матеріально-технічної баз матеріального стимулювання персоналу,
вирішення соціальні питань та ін.
Власний капітал комерційного банку виконує три основні функції: захисну,
оперативну і регулювальну. Захисна функція полягає в реалізації
інтересів вкладників і кредиторів виплатою компенсацій у разі виникнення
збитків, або банкрутства банку, її значення пов’язане із забезпеченням
можливої діяльності банку незалежно від загрози виникнення збитків.
Оперативна функція полягає у створенні фінансової основи діяльності
банку, тобто адекватного збільшення його активних операцій. Регулювальна
функція пов’язана зі встановленням центральним банком для комерційних
банків певних нормативів щодо розміру власного капіталу з
метою гарантування нормального функціонування банків.
Головним джерелом ресурсів комерційних банків є залучені кошти, основну
частину яких становлять депозити.
Під депозитом розуміють кошти, передані на зберігання у
фінансово-кредитну установу з відповідним режимом їх використання, що
регулюється банківським законодавством. Усі депозити поділяються на три
основні види: до запитання, строкові та ощадні.
Депозити до запитання можуть бути вилучені власниками на першу вимогу.
Строкові депозити мають чітко визначений термін зберігання. На них
сплачують фіксований процент і, як правило, обмежують можливість їх
дострокового вилучення.
Часто внесення коштів на строковий депозит супроводжується видачею
клієнтові депозитного сертифікату письмового свідоцтва банку про
депонування коштів і право вкладника на отримання депозиту й належних
процентів.
®
?
¶
???????¤?¤?$???????:?Ощадні депозити призначені для тривалого
нагромадження коштів, вилучення яких пов’язане з певними обмеженнями
(наприклад, попереднім повідомленням). Кошти, розміщені в ощадні
депозити, не можуть бути використані для поточних розрахунків, а є лише
заощадженням та засобом отримання доходу у формі фіксованого процента.
Активні операції комерційних банків – цс діяльність, пов’язана з
розміщенням власних і залучених ресурсів з метою отримання прибутку.
Активи комерційного банку поділяються на такі основні види:
*банківські кредити;
· банківські інвестиції;
??касова готівка та засоби, що прирівнюються до неї; основні засоби та
інші активи.
Кредитні операції передбачають організацію економічних відносин, у
процесі яких банки надають позичальникам грошові засоби з умовою їх
повернення та сплати процента за користування. Такі операції, як
правило, забезпечують банкам основну частину їхніх доходів та займають
провідне місце серед статей активу балансу.
Інвестиційні операції комерційних банків полягають у вкладанні
банківських ресурсів у приватні й державні цінні папери на порівняно
тривалі строки з метою отримання прибутку.
Сукупність банківських ресурсів, вкладених у цінні папери, утворює
інвестиційний портфель банку. Його склад і структура формуються
відповідно до інвестиційної політики банку.
Структура інвестиційного портфеля комерційних банків має бути
оптимізована таким чином, щоб максимально знизити ризик імовірних втрат
коштів, вкладених у цінні папери.
Основним способом зниження цього ризику є диверсифікація, тобто розподіл
інвестиційного портфеля між різними видами цінних паперів. Критеріями
диверсифікації можуть бути тип цінних паперів емітента, якість і строки
погашення, територіальний розподіл. Крім інвестиційних операцій, що їх
банк виконує власним коштом, банки можуть здійснювати інші операції з
цінними паперами, які мають назву фондових. До фондових операцій
належать:
1) емісійні операції, які передбачають випуск та розміщення цінних
паперів (як власних, так і третіх осіб) серед інвесторів та
посередників;
2) операції купівлі-продажу цінних паперів на ринку з доручення і а за
рахунок клієнтів (брокерські операції);
3) операції зберігання й управління цінними паперами
(операції депо);
4) операції надання кредиту під заставу цінних паперів.
Первинні резерви – це вкладення банку у високоліквідні активи, які
можуть бути негайно використані як засіб платежу. До них належать кошти”
на кореспондентському рахунку в центральному банку і на рахунках в інших
банках, що забезпечують можливість безперебійної організації
безготівкових розрахунків, а також залишки готівки в касі банку для
готівкових платежів.
Групу вторинних резервів утворюють вкладення в активи, які можна
перетворити на платіжні засоби з мінімальною затримкою, -це, як правило,
інвестиції у короткострокові державні цінні ^папери або боргові
зобов’язання інших банків, що дають невеликий дохід, але мають високий
рівень ліквідності. Вторинні резерви, по суті, є джерелом поповнення
коштів первинних резервів.
ЛІТЕРАТУРА
Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.
Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.
Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш,
2000.-510.
Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в
Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9.
Синбченко М. І. Кон’юнктурна теорія грошей. М. І. Туган —
Барановського.// Фінанси України. — 2000.- №9.
Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри
грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.
Жан — Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній
економіці.// Фінанси України, 2000, – №8.
Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і
проблеми розвитку.// Фінанси України, 2000 – №8.
Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996. —
Розд. 1.
Деньги / Сост. А. А. Чухно. — К., 1997.
ВСТУП до банківської справи / Відп. ред. М. І. Савлук. — К.: Лібра,
1998.—Розд. 2.
Жуков Е. Ф. Обшая теория денег и кредита. — М.: Банки и биржи.
Деньги, кредит, банки / Авт. колл. под рук. Г. И. Кравцовой. — Минск:
Меркаванне,1994.
Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. — М.: Прогресе,
1978.
Косолапов А. Г. Грошово-кредитна політика — гарант стабілізації
економіки України // Фінанси України. — 1997. — № 7.
Долан Э, Д. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная полика
СПб: Оркестр, 1994.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
