Реферат на тему:
Класичний та неокласичний варіанти кількісної теорії грошей.
“Трансакційний варіант“ І.Фішера та “кембріджська версія”. Внесок
Д.Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей.
Представники другого напряму проблем теорії грошей приймають гроші
такими, якими вони є, і досліджують питання, що пов”язані з місцем і
роллю грошей у відтворювальному процесі: якими проявами гроші
найактивніше впливають на реальну економіку і на які саме її процеси;
який конкретно механізм впливу грошового фактора на реальну економіку;
чи може держава використати цей механізм у своїй політиці; якою має бути
грошово-кредитна політика в країні і т.д. Цей підхід у науковому аналізі
грошових проблем називають прикладною теорією грошей. У західній
літературі вона зазвичай називається монетаристською теорією.
Монетаристська теорія також не є монолітною, а включає кілька напрямів,
кожний з яких розглядається як окрема теорія. Найбільш відомим напрямом
монетаристської теорії є кількісна теорія, яка, залежно від етапів її
розвитку поділяється на класичну кількісну теорію, неокласичну кількісну
теорію та сучасний монетаризм. Одночасно з неокласичним напрямом як
відносно самостійне відгалуження сформувалася кейнсіанська, а потім і
неокейнсіанська концепція монетаристської теорії.
Перші спроби теоретично осмислити суть грошей та їхнє місце в
господарському житті суспільства були зроблені античними мислителями
Ксенофонтом, Платоном, а особливо Арістотелем.
Ідеї Арістотеля щодо визначення суті й функцій грошей, їхнього місця в
системі економічних зв’язків, пройшовши довгий еволюційний шлях, набули
подальшого розвитку в одній із найдавніших економічних теорій, що
сформувалася ще в XVI—XVII ст.,— кількісній теорії грошей. Слід
зазначити, що методологічні принципи вказаної теорії впродовж понад
трьох століть домінують у системі наукових знань з питань грошових
відносин. Вони багато в чому визначають зміст історичного розвитку
теорії грошових відносин, у т.ч. і її сучасних напрямків.
Найбільш детально вихідні методологічні принципи кількісної теорії
грошей були аргументовані відомим теоретиком XVIII ст. англійським
ученим Д.Юмом у його трактаті «Про гроші», опублікованому 1752 p. Одна з
причин довголіття теоретичних обгрунтувань Д.Юма — їхні гранична
простота і доступність. Теорія, про яку йдеться, встановлює
функціональну залежність і взаємозв’язок між двома економічними
величинами — рівнем товарних цін і кількістю грошей в обігу. Її основним
постулатом є твердження про те, що будь-яка зміна кількості грошей веде
до пропорційної зміни абсолютного рівня цін товарів і послуг, а відтак —
до зміни номінального вираження валового національного продукту.
Аргументуючи свої теоретичні погляди, Д.Юм спирався на широко відомий в
економічній історії факт підвищення в XVI—XVII ст. загального рівня цін,
або так званої революції цін, викликаної відкриттям багатих родовищ
золота і срібла у Північній Америці. Приплив до Європи коштовних металів
значно збільшив пропозицію грошового товару, що, за Д.Юмом, стало
визначальною причиною різкого зростання цін. Від 1500 p., після періоду
відносної стабільності, середній рівень цін виріс до кінця сторіччя
приблизно у 3—5 разів. Далі ціни знову стабілізувалися, залишившись
приблизно на тому ж рівні аж до середини XVIII ст Виходячи з цих фактів,
Д.Юм визначив досить просту залежність, яка дістала статус класичної:
подвоєння кількості грошей призводить до відповідного подвоєння
абсолютного рівня цін вираженого в цих грошах.
Значення кількісної теорії грошей полягає не лише у визначенні
співвідношення між наявною грошовою масою і номінальною величиною ринку
товарів і послуг, що формують структуру валового національного продукту
Кількісна теорія Д Юма створювала відповідну методологічну основу і для
характеристики принципів формування вартості грошей У його концепції
поняття вартості грошей є суто умовним Як інструмент обігу вони не мають
власної вартісної основи. Гроші, за Д.Юмом, входять у структуру обігу
без вартості, отримуючи останню лише в процесі обміну Йдеться про
представницький характер вартості грошей або про фіктивну вартість, яка
визначається через кількісне співвідношення товарів, що обертаються, і
грошову масу, яка обслуговує цей обіг. Представницька вартість грошей,
що обслуговує товарний обіг, залежить від їхньої кількості. Вона
визначається за формулою: _____сума цін товарів_____
число обертів грошової одиниці
У питанні визначення вартості грошей позиція кількісної теорії
змикається з теорією грошового номіналізму, основні ідеї якої були
сформульовані ще у XVIII ст. Мова йде про номіналістські концепції
Дж.Берклі та Дж.Стюарта, які в методологічному плані можуть розглядатися
як вихідна основа теоретичних визначень вартості грошей, зокрема
сучасних теорій вартості паперових грошей.
Як зазначалося, теоретичні ідеї кількісної теорії грошей Д. Юма багато в
чому визначили характер історичного розвитку теорії грошових відносин.
Вони фактично отримали статус методологічної основи однієї з провідних
структур цієї теорії — її класичного та неокласичного напрямків.
Кількісна теорія грошей дістала підтримку представників класичної
буржуазної політичної економії. Якщо Д.Юм розглядав її застосування
відносно металевих грошей—золота і срібла, то Д.Рікардо переніс її
основні постулати і на визначення способу функціонування паперових
грошей.
Таким чином, кількісна теорія грошей – це загальнометодологічний підхід
в економічній теорії, згідно з яким гроші впливають на економіку лише
своєю кількістю і тому функціонування економічних систем вивчається у
взаємозв’язку зі зміною маси грошей в обороті. Класична кількісна теорія
грошей пояснює зміну цін лише зміною кількості грошей в обігу. При цьому
вплив кількості грошей на ціни є безпосереднім, прямо пропорційним і
загальним, тобто однаково дійсним для всіх товарів. Сам механізм впливу
кількості грошей на ціни та наслідки зміни цін у сфері виробництва ця
теорія не вивчає.
Наприкінці XIX — на початку XX ст ідеї кількісної теорії грошей отримали
новий імпульс у своєму розвитку в зв’язку з методологічною перебудовою
всієї системи економічної науки, пов’язаної з так званою
маржиналістською революцією і швидким прогресом неокласичної політичної
економії У структурі останньої сформувалося два різновиди кількісної
теорії трансакційний варіант І.Фішера та кембриджський варіант.
На початку XX ст. суперечки довкола кількісної теорії розгорілися з
новою силою. Для закріплення її положень необхідно було чіткіше
сформулювати взаємозв’язок різноманітних ключових факторів грошової і
негрошової сфери. Це завдання взяв на себе І. Фішер. Він висунув
трансакційну версію кількісної теорії на базі так званого «рівняння
обміну».
Авторами кембриджського варіанту стали відомі економісти А Маршалл і А
Пігу. Новітній варіант кількісної теорії грошей — це сучасний
монетаризм.
Трансакційний варіант кількісної теорії. Американський економіст І.
Фішер здобув визнання у західній економічній теорії завдяки своїй праці
«Купівельна спроможність грошей» опублікованій 1921 р У книзі дається
математичне обгрунтування залежності рівня цін від маси грошових
засобів, що використовуються при здійсненні товарообігу (трансакційних
операцій). Ідеться про рівняння обміну виражене формулою
MV = PY,
де: М — статистична кількість грошей (або грошова маса),
V — швидкість обігу (середньорічне число разів використання грошової
одиниці на придбання необхідних товарів і послуг),
Р — рівень цін (середньостатистичне значення (індекс) цін готових
товарів і послуг, виражене стосовно базового річного показника, що
дорівнює 1 0),
Y — реальний національний продукт (рівень фактичного обсягу
виробництва).
Добуток рівня цін на реальний національний продукт — PY — визначає обсяг
номінального національного продукту. Йдеться про грошове вираження
сукупної вартості всіх кінцевих товарів і послуг, що їх вироблено
економічною системою за визначений відтинок часу.
Коментуючи функціональну залежність складових елементів цього рівняння,
І Фішер писав « із того простого факту що сума грошей, яку витрачено на
блага, має дорівнювати загальній кількості цих благ, помноженій на їхні
ціни, випливає, що рівень цін повинен підвищуватися або падати залежно
від змін кількості грошей, якщо водночас не змінюватиметься швидкість
їхнього обігу або кількість відповідних благ»
Формула Фішера MV = PY отримала широке застосування в західній
економічній літературі. Її було включено в підручники з теорії грошей як
наукове аргументування одного з фундаментальних законів ринкової
економіки. Широке застосування має вказана формула в сучасній
економічній теорії, де вона вважається «видатною формулою Фішера».
Однак, необхідно враховувати, що рівняння, яке розглядається, виражає
лише загальнотеоретичний принцип кількісної теорії грошей. Мова йде про
те, що при розгляді низки конкретних ситуацій виявляються специфічні
обставини, не охоплювані її змістом. З урахуванням цього формулу
І.Фішера називають «простим», «послабленим» вираженням кількісної теорії
грошей.
Абсолютизація І. Фішером однонаправленої лінії впливу «гроші—ціни»
закріпила традиційний розрив між грошовою і загальноекономічною
теоріями.
Кембриджський варіант кількісної теорії грошей — більш гнучкіший. Він
відрізняється від трансакційного новими методологічними підходами, що
можуть розглядатися як його доповнення. Зміст цих доповнень зводиться:
по-перше, якщо в рівнянні Фішера розглядається динаміка грошових потоків
на макроекономічному рівні функціонування економіки, то науковці
кембриджської школи зосереджують увагу на мотивах нагромадження грошей
конкретними суб’єктами ринкової економіки. Як наслідок —
макроекономічний аналіз доповнюється мікроекономічним.
По-друге, рівняння Фішера базується на методологічній передумові про те,
що гроші за своєю суттю є засобом обігу. На противагу цьому в
кембриджському варіанті сутність грошей розглядається не лише в названій
функції, а й у ролі засобу збереження вартості та нагромадження.
По-третє, у кембриджському варіанті увага теорії акцентується не лише на
об’єктивних аспектах обігу грошей, а й на визначенні його суб’єктивних
засад, на характеристиці психологічної реакції господарських суб’єктів
щодо використання грошової готівки.
???????¤?¤?$???????3?По-четверте, представники англійської школи
економістів докладніше розглядають і проблему забезпечення грошової
рівноваги. Якщо в концепції Фішера йдеться лише про пропозицію грошей
(Ms), то в новому варіанті кількісної теорії грошей центральною
проблемою стає проблема попиту на гроші (Md), визначення мотивів їх
нагромадження у касах та на рахунках окремих господарських суб’єктів
ринку. Відповідно до цього кембриджський варіант отримав у західній
літературі назву теорії касових залишків.
Зміст цієї теорії виражено широко відомою формулою А.Пігу, або
кембриджським рівнянням
Md = kPY,
де: Md — попит на наявні касові залишки, або реальна потреба у грошах;
k — кембриджський коефіцієнт, що показує, яка частина фінансових активів
зберігається у вигляді грошей;
Р — ціна продукції (товарів і послуг), що реалізується;
Y — обсяг виробництва у фізичному вираженні.
При постійності k і Р виникає обернено пропорційний зв’язок між вартістю
(купівельною силою) грошової одиниці і величиною наявних у господарстві
касових залишків. Саме в цьому і полягає основний висновок кількісної
теорії.
Сутність неокласичної кількісної теорії грошей полягає в тому, що вона,
вивчаючи механізм впливу кількості грошей на ціни, а цін – на
виробництво, визнає, що цей вплив не є прямо пропорційним, що він не
однаковий на різних часових інтервалах, що що залежить від багатьох
чинників, які повинні враховуватися при розроблення рекомендацій для
практики грошово-кредитного регулювання.
Подальший розвиток капіталізму спричинив широке визнання кількісної
теорії грошей. Західні економісти і представники ділових кіл досить
одностайно розглядають її як керівництво для державно-монополістпчного
втручання в економіку, для впливу на грошовий обіг і на сам рух
капіталістичного циклу.
В умовах державно-монополістичного капіталізму саме у регулюванні
грошової маси вбачали спосіб впливу на рівень товарних цін і на стан
господарської активності. Методи цього впливу першим запропонував Дж.
Кейнс.
Вплив на рух економічного циклу через сферу обігу Дж. Кейнс і його
послідовники передбачали таким чином. Зростання грошової маси в обігу і
обсягу кредитних ресурсів нібито тягне за собою пожвавлення економіки,
зростання прибутків капіталістів і зайнятості. Поштовхом до цього
пожвавлення може бути зниження банківського процента, яке підвищує попит
на кредит і заохочує інвестиції, а також так зване дефіцитне
фінансування, або фінансування з коштів державного бюджету урядових
інвестицій.
Дійсно, у міру розвитку і ускладнення капіталістичної економіки вплив
кредитно-фінансової системи на відтворення значно посилився. Грошові і
бюджетні важелі почали активно використовуватися державою як знаряддя
антициклічного регулювання. Все це заперечувало висновок про
«нейтральність грошей», відсутність їх зв’язку з реальними процесами в
економічній системі.
Кєйнсіанські трактування кількісної теорії. Дж. Кейнс намагався відійти
від традиційного і неокласичного трактування грошей як другорядного
технічного інструменту. Важливість грошей він пов’язував з наявністю
невизначеності в процесах прийняття господарських рішень. На його думку,
прагнення зберігати гроші — це барометр нашого недовір’я до власних
розрахунків і до загальної узгодженої думки відносно майбутнього. Із
факту нагромадження грошей він прямолінійно виводив низький
платоспроможний попит у господарстві.
У своїй моделі господарської системи Дж. Кейнс намагався перебороти
«класичну дихотомію», що створила глибокий розрив між реальними і
грошовими процесами. Головним каналом зв’язку між цими двома сферами
слугує у нього норма процента, що знаходиться під впливом сил грошового
ринку і одночасно впливає на прийняття рішень про майбутні
капіталовкладення.
Істинну важливість, за словами Дж. Кейнса, гроші набувають лише в теорії
процента. Чим сильніша неясність відносно динаміки процента, тим більші
запаси грошей створює господарюючий агент і тим більше скорочується його
попит на продукцію поточного виробництва.
Дж. Кейнс відводив важливе місце аналізу мотивів нагромадження грошей:
трансакційний, обачності та спекулятивний. Перші два відображають
традиційну роль грошей як засобу обігу і платежу. Вони переважно
об’єднуються під загальною рубрикою трансакційного попиту, який залежить
від суми товарообмінних угод чи доходу. Але головна новизна у Дж. Кейнса
— виділення третього елемента попиту на гроші — попиту на спекулятивні
залишки. Дж. Кейнс пов’язував його з динамікою ціни фінансових активів
чи облігацій. Тим самим він увів в аналіз розподілу індивідуумом свого
доходу проблему вибору. І, що є дуже важливим, в якості фактора, що
регулює цей елеменг попиту на гроші, як і весь попит, виступає норма
процента.
Таким чином, сукупний попит на гроші (М) складається з двох
частин—трансакційного (ЛІ І), що є функцією доходу, і спекулятивного {М
II), що є функцією процента:
М=М1+M2=L1(y)+L2(i),
де L1(y)—функція доходу;
L2(i) — функція процента.
Учасник господарського обороту, з одного боку, намагається максимізувати
прибуток і з цією метою інвестує тимчасово вільні грошові кошти в
різноманітні види фінансових активів, а з іншого—створити ліквідний
резерв, необхідний для господарського маневру при змінах кон’юнктури.
Врахування протилежних факторів приводить його до «точки рівноваги», що
визначає співвідношення грошей і «облігацій» у його балансі.
Отже, Дж. Кейнс перебудував теорію грошей, ввівши в неї норму процента.
Він перетворив гроші в один із важливих факторів формування
інвестиційного попиту і відсунув на другий план традиційний зв’язок
грошей і цін.
Теорія грошей Дж. Кейнса глибоко вплинула на всю систему економічних
уявлень Заходу. Однак післякейнсіанський розвиток призвів до різкого
падіння інтересу до грошової проблематики взагалі і до кейнсіанських
пропозицій зокрема.
Це можна пояснити тим, що кейнсіанська доктрина народилась у розпалі
великої економічної депресії, коли грошово-кредитна політика була
паралізована і не могла забезпечпти виходу капіталісіичної економіки із
хронічної кризи.
Пропозиції Дж. Кейнса давали можливість впливати передусім на зайнятість
і обсяги виробництва як найбільш «вузькі» місця в розвитку економіки.
Разом з тим кейнсіанські «рецепти», що базувалися па політиці «дешевих
грошей», неминуче включали інфляційний елемент: надходження в обіг
великої кількості платіжних засобів вело до порушення пропорцій у
грошовій сфері, підживлювало процеси знецінення грошей і стимулювало
зростання цін.
І коли період великої економічної депресії минув, певною мірою і завдяки
політиці «дешевих грошей», погляди економістів і політиків були звернені
до іншого інсірументу впливу на кон’юнктуру—до системи бюджетних
заходів, що сприяло поширенню недооцінки грошових факторів.
Падінню авторитету вчення Дж. Кейнса сприяла непристосованість його
моделі для аналізу господарських ситуацій, що характеризуються стійким
підвищенням загального рівня цін. Це призвело до критики кейнсіанства в
кінці 60-х — на початку 70-х років 20століття і до швидкого розчарування
у цьому вченних. На перший план висунулася проблема інфляції і ролі в
ній грошових факторів. Ця сфера аналізу завжди була традиційною вотчиною
кількісної теорії. За кейнсіанством стійко закріпилася репутація
«проінфляційної доктрини», що ігнорує цінову динаміку і приносить
купівельну спроможність грошей у жертву завданням забезпечення високих
темпів економічного росту.
Підсумовуючи розгляд кейнсіанського напряму у кількісній теорії грошей,
необхідно зазначити, що не заперечуючи принципово значення кількісного
чинника впливу на ціни і реальну економіку, зовсім по-іншому трактує
механізм цього впливу та його значення. Дж.М.Кейнс виходив з того, що
ринковій економіці внутрішньо властива розбалансованість та
нерівномірність(циклічність) відтворювального процесу, який зумовлює
низьку ефективність монетарних факторів економічного регулювання,
особливо на коротких часових інтервалах, і вимагає більш прямого і
потужного втручання держави в економічні процеси, зокрема через через
механізм фіскально-бюджетної політики. У механізмі впливу кількісного
фактора на економіку Кейнс на перше місце ставив динаміку процентної
ставки та пов’язаний з нею інвестиційний процес, а не зміну цін.
Загальне розчарування в чудодійному характері кейнсіанських рецептів
різко посилило вплив прихильників неокласичної теорії грошей, які
висунули концепцію монетаризму.
ЛІТЕРАТУРА
Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.
Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.
Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш,
2000.-510.
Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в
Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9.
Синбченко М. І. Кон’юнктурна теорія грошей. М. І. Туган —
Барановського.// Фінанси України. — 2000.- №9.
Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри
грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.
Жан — Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній
економіці.// Фінанси України, 2000, – №8.
Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і
проблеми розвитку.// Фінанси України, 2000 – №8.
Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996. —
Розд. 1.
Деньги / Сост. А. А. Чухно. — К., 1997.
ВСТУП до банківської справи / Відп. ред. М. І. Савлук. — К.: Лібра,
1998.—Розд. 2.
Жуков Е. Ф. Обшая теория денег и кредита. — М.: Банки и биржи.
Деньги, кредит, банки / Авт. колл. под рук. Г. И. Кравцовой. — Минск:
Меркаванне,1994.
Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. — М.: Прогресе,
1978.
Косолапов А. Г. Грошово-кредитна політика — гарант стабілізації
економіки України // Фінанси України. — 1997. — № 7.
Долан Э, Д. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная полика
СПб: Оркестр, 1994.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
