Реферат на тему:
Ушкодження гострими предметами
План
1. Загальні положення експертизи ушкоджень гострими предметами.
2. Характерні ознаки ран від дії гострих предметів.
3. Особливості ран, які утворилися від дії гострих предметів при
нанесенні їх своєю і чужою рукою (при самогубствах і убивствах).
4. Основні причини смерті при механічній травмі.
1. Загальні положення експертизи ушкоджень гострими предметами
Гострими називаються предмети, які мають загострений кінець (шпичок) або
гострий край у вигляді леза, чи їхню комбінацію.
Залежно від особливостей і способу заподіяння ушкоджень усі гострі
предмети розділяються на ріжучі, колючі, колючо-ріжучі і рублячі. Слід
враховувати, що один і той самий предмет у різних ситуаціях може служити
ріжучим і колючо-ріжучим (наприклад, ножі типу фінського).
Типовими ушкодженнями, які утворюються від дії гострих предметів, є
подряпини і рани. Залежно від виду предмета і механізму його дії на тіло
заподіюються різані, рубані, колені та колено-різані рани.
Подряпини – аналогічні саднам ушкодження шкіри, які не проникають через
усю її товщину. Вони мають лінійну форму, тонкі, вузькі, можуть бути
поверхневими, проникати в епідерміс чи мальпігієвий шар шкіри, в дерму.
Подряпини мають велике значення в судово-медичній практиці: вони
допомагають експерту при диференціальній діагностиці ран і виявленні
того, заподіяні дані рани чужою чи своєю рукою.
Перед експертами за наявності ушкоджень, які виникли від дії гострих
предметів, ставляться такі питання:
1. Яка причина смерті?
2. Які ушкодження є у потерпілого, їх локалізація, чим і коли вони
заподіяні?
3. Яке із ушкоджень є смертельним?
4. Одним чи кількома однотипними предметами заподіяні ушкодження, чи
вони заподіяні різними предметами?
5. Які особливості предмета, яким заподіяні ушкодження?
6. Чи заподіяні ушкодження потерпілому предметом, який представлений на
експертизу, чи предметом йому подібним?
7. Чи є ознаки, які вказують на заподіяння ушкоджень у результаті
неодноразової дії предмета?
8. Чи відповідають ушкодження на одязі ушкодженням на трупі (за
кількістю, локалізацією, характером і т. ін.), якщо ні, то чим це можна
пояснити?
9. Яка послідовність нанесення ушкоджень?
10. Який напрямок ранового каналу (каналів) у тілі потерпілого?
11. Чи міг потерпілий заподіяти сам собі ушкодження, чи вони могли бути
заподіяні тільки іншою особою?
12. В якому положенні перебував потерпілий у момент заподіяння йому
ушкоджень?
13. Яким було взаємне розміщення потерпілого і нападаючого в момент
нанесення ушкоджень?
14. Чи могли ушкодження тіла і одягу потерпілого утворитись за обставин,
які викладені в постанові про призначення цієї експертизи? Якщо не
могли, то в чому є розбіжності?
15. Чи міг потерпілий після нанесення ушкоджень вчиняти які-небудь дії?
16. Скільки часу жив потерпілий з моменту отримання ушкоджень до моменту
смерті?
17. Чи приймав потерпілий незадовго до смерті їжу, яку саме і в якій
кількості?
18. Чи вживав потерпілий алкоголь незадовго до смерті і якщо вживав, то
в якій кількості і в якому ступені сп’яніння він перебував у момент
настання смерті?
19. Який час пройшов з моменту смерті потерпілого до судово-медичного
дослідження трупа?
20. Яка група крові потерпілого?
2. Характерні ознаки ран від дії гострих предметів
Різані рани. Різані рани наносяться гострим краєм предмета (лезом ножа
чи бритви, осколком скла і т. ін.), коли ним проводять з натиском
зверху. М’які тканини розсікаються і утворюється різана рана. Вона має
лінійну форму, рівні, гладенькі, нездерті, слабосинюшні краї і гострі
кінці. Довжина рани, як правило, за розмірами перевищує глибину. При
витяганні гострого предмета з рани біля одного з її країв нерідко
утворюються подряпини. Краї рани часто розходяться, рана зяє і має ніби
веретеноподібний вигляд. Якщо лезо проходить через великі складки шкіри,
надрізаючи тільки їх верхівки, то утворюються маленькі лінійні ранки,
розділені між собою вузькими місточками неушкодженої шкіри.
Якщо ніж чи бритва мають зазубрини, то на вигляді рани це, як правило,
не позначається. Якщо зазубрина зігнута і притуплена, то вздовж в
основного рівного і гладкого краю рани може утворитися незначний розрив.
Зіяння різаних ран залежить від розміщення сполучнотканинних волокон
шкіри і від положення частини тіла, на якій розміщена рана. Якщо різана
рана пересікає волокна шкіри перпендикулярно, то зяяння її виражено
сильніше, оскільки перерізані волокна скорочуються і тягнуть за собою
краї рани. Якщо ж рана розміщена паралельно до волокон, то її зяяння
менш виражене.
зяє помірно, при закиданні голови зяяння рани виражено різко.
Глибина різаної рани залежить від застосованої сили, гостроти леза і
щільності тканин у місці поранення. У випадках, коли різана рана має
значну глибину, на хрящах, кістках можна виявити надрізи у вигляді
тонких смужок. Велика їх кількість свідчить про неодноразовість
нанесення ушкоджень.
Для визначення напряму руху ріжучого предмета беруть до уваги велику
глибину рани на її початку і велику кількість надрізів у її кінці. Крім
того, на початку і в середині розрізу поперечно розміщене волосся над
раною перерізається, тоді як над кінцевою частиною рани воно залишається
неперерізаним. Різані рани рясно кровоточать. Потіки крові на одязі й
тілі служать показником положення тіла в момент нанесення ушкоджень.
сокирою, рідше – тесаком, шаблею та іншим рублячим знаряддям.
Рубані рани, внаслідок ваги рублячого предмета і значної сили удару,
проникають глибоко в тіло. Тоді на кістках, які розміщені під тканиною
утворюються лінії з рівними, гладкими краями і гострими кінцями-вруби,
які нерідко супроводжуються переломами і тріщинами кісток, що є основною
відмінністю рубаних ран від різаних.
Якщо на лезі сокири, якою нанесений удар, мали місце зазубрини, тоді від
останніх по краю вруба можуть залишитися сліди у вигляді маленьких
насічок чи відщеплених кісткових частинок, що можна використовувати при
ідентифікації сокири. Дно рубаної рани роздроблене і різко синюшне.
Рубані рани, як правило, лінійної форми, а якщо удар наноситься під
кутом – дугоподібної. Якщо сокира гостро заточена, то краї рани рівні,
при затупленому ж лезі візуально краї можуть здаватися рівними, але при
безпосередній мікроскопії виявляються їх здертості і виступи. Здертості
утворюються в результаті того, що шкіра не тільки розрізається, але і
роздавлюється внаслідок її стиснення між лезом і прилягаючою кісткою.
Інколи на здертих ділянках може спостерігатися темна перервана смуга
забруднення (від обтирання щік сокири об краї рани).
Кінці ран залежать від характеру занурення леза в тканини. Якщо воно
занурилося лише середньою своєю частиною, а носок і п’ятка залишилися
поза шкірою, то обидва кінці рани будуть гострі. Якщо сокира занурилась
у рану носком чи п’яткою, то проявляється клиновидна дія сокири і кінець
рани набуває П-подібної форми. Якщо ж у шкіру занурюється лезо сокири з
носком і п’яткою, то утворюються два П-подібні краї.
Ушкодження рублячими предметами найчастіше бувають на голові в
результаті убивства і самогубства. Крім того, в практиці зустрічаються
рубані ушкодження пальців рук і ніг (при каліченні членів).
можуть бути шило, голка, складені ножиці, напильники та інші знаряддя.
До колючих предметів відносяться цвяхи, кінці дроту, осколки скла.
Загальними ознаками колючих знарядь є гострий кінець, стрижнева форма,
які сприяють проколюванню шкіри, зануренню знаряддя в тканини на різну
глибину. На поперечному зрізі стрижень буває різної форми: циліндричної,
овальної, з гранями, може бути гладким, нерівним, шорсткуватим.
Особливості знаряддя відбиваються на ушкоджених тканинах, органах, що
дозволяє визначити знаряддя, а інколи – ідентифікувати його.
У колених ранах розрізняють вхідний отвір, рановий канал, іноді –
вихідний отвір. Вхідний отвір коленої рани залежно від форми і виду
колючого предмета може мати різний вигляд.
Колючі предмети в основному можна розділити на чотири види: плоскі, з
гранями, конічні та атипові. Механізм дії колючих предметів полягає в
розщепленні і розсуванні тканин при проникненні предмета в тіло.
предметом з гранями, залежить від кількості його граней. При великій
кількості граней (понад 5) ушкоджуюча дія колючого предмета буде
відповідати за формою конічному предмету (вхідний отвір буде
щілино-подібний).
Вхідний отвір коленої рани, яка нанесена конічним чи
циліндрично-конічним предметом, має щілиноподібну форму, рівні краї,
інколи здерті стрижнем ранячого предмета.
завжди паралельно напрямку волокон.
Вхідний отвір коленої рани, яка заподіяна атиповим колючим предметом,
має різну форму залежно від виду і стрижня цього предмета, але часто
відповідає його поперечному розрізові.
На плоских кістках форма і величина ушкодження відповідають площині
зрізу предмета, яким нанесена рана, що може мати велике значення для
ідентифікації цього предмета. У кістковому ушкодженні інколи виявляють
уламки колючого предмета, які потім можуть бути використані при його
ідентифікації.
Краї колених ран, як правило, рівні і гладкі, але можуть бути і
здертими. Вираженість здертості залежить від кута заточки гострого кінця
і ребер колючого предмета, а також від того, наскільки гладенькими є
його бокові поверхні.
Колено-різані рани. Колюче-ріжучі предмети мають плоский клинок з одним
чи двома гострими лезами і гострим кінцем (ножі, кинджали). Проникаючи в
тіло гострим кінцем, колюче-ріжучі предмети, на відміну від колючих, не
розщеплюють, а розрізають тканини своїм лезом чи лезами. У структурі
колено-різаних ран також виділяють вхідний отвір, рановий канал і,
можливо, вихідний отвір.
може мати П-подібну форму.
скошеність одного краю і нависання над ним іншого при введенні клинка
під кутом з натиском на одну із поверхонь; відкладання іржі з країв
ушкодження. Додатковий розріз завжди закінчується гострим кінцем, який
переходить у надріз чи подряпину, в ньому відсутнє здирання, не
спостерігається також і відкладання іржі.
Форма і розміри колюче-ріжучих предметів встановлюються за особливостями
ранових каналів, які можуть бути досліджені за рентгенологічним методом
(рановий канал заповнюється контрастною речовиною) чи фіксацією ранового
каналу шляхом уведення в його отвір формаліну, інтенсивно забарвленого
брильянтиновою зеленню чи тушшю.
На відносно компактних (щільних) тканинах (хрящі, серозні оболонки)
рановий канал тією чи іншою мірою відображає особливості предмета, яким
нанесена рана. Інколи на стінках ранового каналу в хрящах утворюються
паралельні валики і борозни, які відтворюють рельєф леза клинка. Ці
сліди можуть бути використані для ідентифікації колюче-ріжучого
предмета.
Не так уже й рідко колюче-ріжучі предмети пошкоджують кістки. При
ковзанні вістря чи леза клинка на кістках виникають надрізи надкісниці і
подряпини компактної речовини. При введенні кінчика ножа в кістку
утворюються насічки, які відображають особливості кінцевої частини
клинка. У плоских кістках при сильних ударах виникають дірчасті
переломи. Отвір на зовнішній пластинці часто відповідає формі і розмірам
поперечного зрізу клинка на рівні його введення в кістку. Отвір на
внутрішній пластинці частіше має великі розміри в результаті сколу
кісткової речовини.
Довжина ранового каналу дорівнює довжині клинка або, частіше, менша за
його довжину. Інколи рановий канал може бути більшим за довжину клинка
за рахунок стиснення рукояткою м’яких тканин, наприклад, при ударах в
передню черевну стінку.
Предмети, якими були нанесені чи могли бути нанесені ушкодження,
обов’язково повинні піддаватися ретельному макро- і мікроскопічному
дослідженню для встановлення на них часток ушкоджених тканин і органів
тіла, крові, волосся, волокон одягу.
3. Особливості ран, нанесених гострими предметами при заподіянні їх
своєю і чужою рукою (при самогубствах і убивствах)
Голова. Різані рани голови зустрічаються дуже рідко. Дуже рідко
зустрічаються тут і колені рани, оскільки порушити цілісність кісток
черепу ріжучим чи колючим предметом дуже важко.
D
F
F
*інцем сокири, оскільки нанести самому собі удар усім лезом дуже важко.
У результаті на шкірі голови утворюються невеликі численні рубані рани,
а на кістках черепа – маленькі паралельні насічки, розміщені на
обмеженій площі, серед яких є один продовбаний отвір, проникаючий у
порожнину черепа.
При убивствах удари наносяться лезом сокири і на голові у таких випадках
виявляються великі, проникаючі в порожнину черепа, рани. На кістках
черепа є лінійні вруби, нерідко з переломами і тріщинами.
Шия. На шиї рідко виявляються рубані рани. Вони інколи виникають попутно
з рубаними ранами голови, коли лезо сокири зісковзує на шию. Рідко тут
локалізуються і колені рани.
Як правило, рани шиї – різані, містяться вони частіше на передній
поверхні, рідше на бокових і задніх поверхнях.
При самогубстві, коли ріжучий предмет (ніж, бритва) у момент нанесення
рани тримають у правій руці, рана має типовий для таких випадків вигляд:
в основному різана рана розміщується на передній лівій поверхні шиї,
заходячи дещо вправо від середньої лінії шиї. Вона має косий напрямок
зліва зверху, вправо і вниз, порівняно неглибока, краї її, особливо біля
нижнього кінця, мають численні надрізи. Інколи паралельно основній рані,
часто нижче, наявні різані рани менших розмірів. Якщо рана наноситься
лівою рукою, характер її буде зворотним.
При убивствах різані рани шиї часто містяться на передній поверхні шиї,
причому, як правило, мають горизонтальний напрямок, вони дуже глибокі,
без надрізів країв, нерідко досягають хребта. Якщо убивця розрізавши
м’які тканини шиї до хребта, не виймає з рани ножа і здійснює ним ряд
рухів, то на надкісниці шийної частини хребта можуть виникати поперечні
надрізи, які при самогубствах зустрічаються рідко.
Суглоби. У ділянці суглобів колені і рубані рани трапляються рідко. Тут,
як правило, наносяться рани різані, причому найчастіше
променевозап’ясних суглобів, у ділянці лівого променевозап’ясного
суглоба чи трохи вище – на згинальній поверхні нижньої третини лівого
передпліччя.
Такі ушкодження виключно рідко наносяться сторонньою рукою з метою
убивства.
При самогубствах рани (часто 2-3) розміщуються в поперечному напрямку,
на їхніх краях видно маленькі надрізи і подряпини – сліди неодноразового
проведення гострим лезом ріжучого предмета.
Грудна клітка. У ділянці грудної клітки найчастіше спостерігаються
колені і колено-різані рани, рідше – різані і рубані.
Смертельні ножові рани при убивствах рідко бувають одиночними. Їх, як
правило, кілька, і вони розташовані одна від одної на деякій відстані,
нерідко навіть на протилежних боках.
При самогубствах колені рани локалізуються на грудях зліва, у ділянці
серця. Одиночні рани зустрічаються рідко. Часто їх кілька, але всі вони
розміщуються одна близько одної, більшість їх не проникає в грудну
порожнину і лише одна, як правило, є смертельною.
Якщо є один вхідний отвір рани, то біля одного з її кінців виявляються
подряпини і дрібні надрізи шкіри – сліди від неодноразових спроб
введення ножа. При розтині в подібних випадках можна виявити інколи не
один, а два-три ранових канали. Очевидно, самовбивця, наносячи спочатку
неглибоку рану, пробує знову нанести удар в те ж місце, але ніж,
ковзаючи по ребру, відхиляється вбік, під шкіру, в м’які тканини,
залишаючи новий рановий канал.
Живіт. Рубані рани живота зустрічаються виключно рідко. Інколи
спостерігаються колені рани разом із коленими ранами грудної клітки у
випадках убивств. Часто в ділянку живота наносять різані рани (як
правило, при самогубствах), які в таких випадках розміщуються в
поперечному напрямку. По краях ран виявляються численні надрізи і
подряпини.
Статеві органи. Рубані і колені рани статевих органів зустрічаються
досить рідко. Рідко наносяться різані рани (аж до повного відрізання
статевого члена).
4. Основні причини смерті при механічній травмі
Встановлення причини смерті при судово-медичному дослідженні трупа має
виключно важливе значення, тому термін “причина смерті” повинен
інтерпретуватись усіма експертами і судово-слідчими працівниками
однаково.
Під причиною смерті слід розуміти основне ушкодження чи захворювання,
яке саме по собі, в силу своєї тяжкості чи через ускладнення, з ним
пов’язані, призводить до смерті (наприклад, перелом шийного відділу
хребта з розривом спинного мозку, пневмонія, рак шлунку і т. ін.), а
також обставини за яких стався нещасний випадок чи насильницьке
ушкодження, яке викликало смертельний наслідок (наприклад, утоплення,
ураження електричним струмом тощо).
Швидка смерть, як правило, наступає безпосередньо від ушкоджень і
спостерігається при несумісних з життям ушкодженнях, наприклад, при
розчленуванні і розім’ятті тіла, ушкодженнях життєво важливих органів –
головного мозку, серця, печінки тощо. У деяких випадках при численних
ушкодженнях не вдається виділити одне смертельне ушкодження, і експерт
дає висновок про настання смерті від сукупності виявлених ушкоджень
(наприклад, причиною смерті явилась тупа поєднана травма голови, грудей,
таза і нижніх кінцівок).
Частими безпосередніми причинами смерті при ушкодженнях є кровотеча,
шок, здавлення життєво важливих органів кров’ю чи повітрям, емболії,
аспірація крові, рефлекторна зупинка серця, ниркова недостатність,
інфекційні ускладнення.
Гостра крововтрата є найбільш частою безпосередньою причиною смерті при
травмах. Кровотеча може бути зовнішньою і внутрішньою. Смертельною
вважається втрата крові, що дорівнює 4-4,5 % маси тіла, чи 40-50 %
крові, яка є в організмі. Таким чином, втрата у дорослої людини 2-2,5 л
крові, як правило, призводить до смерті. Спеціалістами встановлено, що
при крововтраті 1,5-2 л невдовзі після травми гине 33,3 % потерпілих, а
при крововтраті понад 2 л – 83,3 % потерпілих.
При дослідженні трупа звертає на себе увагу різка блідість покривів
шкіри і слизових оболонок. Трупні плями виражені слабко, внутрішні
органи і м’язи малокровні, бліді. Під ендокардом лівого шлуночка серця
спостерігаються характерні для смерті від крововтрати крововиливи у
вигляді тонких плям і смужок (плями Мінакова).
Однак настання смерті зумовлюється не тільки кількістю втраченої крові,
але і швидкістю крововтрати. При ранах крупних кров’яних судин (аорти,
сонних і стегнових артерій) смерть може настати при швидкій втраті менш
як 1 л крові, що пов’язано не стільки з загальним знекровленням
організму, скільки з різким падінням артеріального тиску та анемізацією
головного мозку. При дослідженні трупів осіб, які загинули від швидкої
кровотечі, ознаки великої втрати крові можуть не виявлятися. У таких
випадках безпосередньою причиною смерті слід вважати гостру втрату
крові.
При повільних повторних кровотечах можливе виживання навіть при значній
крововтраті, яка досягає 2,5-3 л. Діти, хворі й ослаблені особи можуть
гинути при відносно невеликій втраті крові.
Шок. Шоком називають тяжкий стан організму, який виникає у відповідь на
різноманітні подразники і характеризується в першу чергу тяжкими
розладами діяльності серцево-судинної системи.
Діагностика шоку при судово-медичному дослідженні трупа складається з
оцінки клінічних даних, характеру і морфологічних особливостей
ушкоджень, а також пошуку патологічних змін, які властиві шоку. При
ранній смерті від шоку на розтині найчастіше виявляють малу кількість
крові в порожнинах серця і великих судин, рідкий стан крові, повнокрів’я
капілярів внутрішніх органів, крапкові крововиливи в шкіру і слизові
оболонки.
Здавлення життєво важливих органів кров’ю чи повітрям. Нерідко
безпосередньою причиною смерті є здавлення головного мозку, серця і
легенів. Смертельне здавлення головного мозку гематомами настає вже при
виливі в порожнину черепа близько 100 мл крові. Звичайно, це здавлення
ускладнюється набряком мозку, який розвивається. Для епідуральних
гематом через поступовий їх розвиток характерний так званий “світлий
проміжок”, тобто період відносно доброго стану між травмою і появою
симптомів здавлення мозку, який продовжується від кількох годин до
кількох днів.
Крововилив у порожнину перикарду призводить до здавлення серця.
Тампонада серця розвивається як при пораненнях серця, так і при
довільних його розривах (при інфарктах, аневризмах).
При пневмотораксі відбувається різке зміщення органів середостіння і
настання смерті. Часто пневмоторакс поєднується з гемотораксом.
Емболія – це патологічний стан, що гостро розвивається і пов’язаний із
попаданням у його кров’яне русло повітря (газу), жиру, маленьких
кусочків тканин та інших часточок. Розрізняють емболію повітряну
(газову), жирову, тканеву, тромбемболію.
Повітряна емболія спостерігається при пораненнях великих вен шиї та
інших ділянок тіла, при ушкодженнях вен матки під час проведення
кримінального аборту. Повітря, яке попало у вени, потоком крові
заноситься в праву половину серця і легені. Для смерті від повітряної
емболії достатньо швидкого надходження в кров’яні судини невеликої
кількості повітря, що призводить до фібриляції шлуночків і зупинки
серця.
Рідше зустрічається артеріальна повітряна емболія (при баротравмі
легенів, операціях на серці, легенях). При підозрі на повітряну емболію
розтин починають із проведення проби Сунцова – проколу серця під водою,
яку наливають в серцеву сорочку (виходять бульбашки повітря).
Жирова емболія виникає, як правило, при переломах довгих трубчастих
кісток і широких розім’яттях клітковини, що призводить до смерті на 3-5
день після травми. Крапельки жиру, які потрапили у вену, потоком крові
заносяться в капіляри легенів, а інколи, пройшовши легеневу перешкоду,
попадають у велике коло кровообігу, найчастіше в судини головного мозку.
Розпізнання жирової емболії під час розтину трупа ускладнене. Кінцевий
діагноз можна встановити за допомогою гістологічного дослідження тканини
легенів і речовини головного мозку.
Рідше повітряної і жирової зустрічається тканева емболія і тромбемболія.
Аспірація крові як причина смерті може спостерігатися при пораненнях
органів шиї, переломах основи черепа. Діагностика її базується на
виявленні крові в дихальних шляхах, а при судово-гістологічному
дослідженні – в дрібних бронхах і альвеолах.
Рефлекторна зупинка серця. Удари тупим предметом у рефлекторні зони
(серце, сонячне сплетіння, промежина і т. ін.) іноді призводять до
швидкої, майже миттєвої смерті, яка настає в результаті рефлекторної
зупинки серця. При розтині трупа будь-яких видимих ушкоджень і
патологічних змін, які могли б пояснити настання смерті, виявити не
вдається. Діагноз встановлюється тільки після ретельного аналізу
обставин події і картини вмирання, при виключенні інших можливих причин
смерті.
Гостра ниркова недостатність нерідко ускладнює перебіг різних ушкоджень,
хірургічних операцій і т. ін. Це ускладнення розвивається поступово і
призводить до смерті через декілька днів. Діагностика гострої ниркової
недостатності, як правило, не складна і базується на характерних
клінічних даних, макро- і мікроскопічному дослідженні нирок.
До інших ускладнень ушкоджень, які розвиваються в більш пізні строки і
також можуть призвести до смерті, відносять інфекційні ускладнення
(запалення легенів, перитоніт, менінгіт, абсцеси мозку, сепсис та ін.).
В окремих випадках посттравматичні нагноювальні процеси, що протікають
протягом тривалого часу, призводять до ранового (травматичного)
виснаження і смерті.
Список використаної літератури
Авдеев М.И. Краткое руководство по судебной медицине.—М.: Медицина,
1966.
Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза живых лиц.—М.: Медицина,
1966.
Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза трупа.—М.: Медицина, 1976.
Акопов В.И. Судебно-медицинская экспертиза повреждений тупыми
предметами.—М.: Медицина, 1978.
Барсегянц Л.О., Левченков Б. Д. Судебно-медицинская экспертиза выделений
организма.—М.: Медицина, 1978.
Ботезату Г.А. Судебно-медицинская диагностика давности наступления
смерти.—Кишинев: Штинца, 1975.
Ботезату Г.А., Мутой Г. Л. Асфиксия.—Кишинев: Штинца, 1983.
Громов А.П. Курс лекций по судебной медицине.—М.: Медицина, 1979.
Громов А.П., Науменко В. Г. Судебно-медицинская травматология.—М.:
Медицина, 1977.
Диагностика смерти и определение давности ее наступления в
судебно-следственной и судебно-медицинской практике: Метод. разработка
/С.П. Дидковская, А.И. Марчук.—Киев: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1990.
Дидковская С.П. Подготовка и проведение отдельных видов
судебно-медицинской экспертизы.—Киев: КГУ, 1977.
Загрядская Л.П. Судебно-медицинское установление транспортной травмы:
Лекция.—Горький: ГМИ, 1976.
Загрядская Л.П. Лабораторные методы исследований при судебно-медицинской
экспертизе механических повреждений: Метод. рекоменд.—Горький: ГМИ,
1980.
Загрядская Л.П. Судебно-медицинская экспертиза отравлений: Лекция для
студентов.—Горький: ГМИ, 1984.
Загрядская Л.П. Судебно-медицинская экспертиза повреждений острыми и
тупыми предметами: Лекция.—Горький: ГМИ, 1984.
Загрядская Л.П., Федоровцев А.Л., Королева Е.И. Судебно-медицинское
исследование клеток и тканей.—М.: Медицина, 1984.
Использование физико-технических методов исследования в
судебно-медицинской практике: Метод. рекоменд./С.П. Дидковская, А.И.
Марчук.—Киев: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1987.
Концевич И.А. Судебно-медицинская диагностика странгуляций.—К.:
Здоров’я, 1968.
Молчанов В.И. и др. Огнестрельные повреждения и их судебно-медицинская
экспертиза.—М.: Медицина, 1990.
Осмотр трупа на месте его обнаружения/Под. Ред. А.А. Матышева.—Л.:
Медицина, 1989.
Попов Н.В. Судебная медицина.—М.: Медгиз, 1950.
Райский М.И. Судебная медицина.—М.: Медгиз, 1953.
Руководство к практическим занятиям по судебной медицине/Под ред. И.А.
Концевич.—К.: Вища школа, 1988.
Руководство по судебно-медицинской экспертизе отравлений /Под ред. Р.В.
Бережного, Я.С. Смусина, В.В. Томилина, П.П. Ширинского.—М.: Медицина,
1980.
Сапожников Ю.С., Гамбург А. М. Судебная медицина.—К.: Вища школа, 1980.
Сапожников Ю.С. Криминалистика в судебной медицине.—К.: Здоров’я, 1970.
Судебная медицина /Под ред. В.М. Смольянилова.—М.: Медицина, 1982.
Судебная медицина /Под ред. А.А. Матышева и А.Р. Деньковского.—М.:
Медицина, 1985.
Судебная медицина /Под ред. В.В. Томилина.—М.: Юрид.лит., 1987.
Судебная медицина /Под ред. В.Н. Крюкова.—М.: Медицина, 1990.
Судебная медицина /Под ред. И.В. Виноградова, В.В. Томилина.—М.: Юрид.
лит., 1991.
Судебно-медицинская экспертиза. Справочник для юристов.—М.: Юрид. лит.,
1985.
Судебно-медицинское исследование трупа /Под ред. А.П. Громова.—М.:
Медицина, 1991.
Томилин В.В., Барсегянц Л.С., Гладких А.С. Судебно-медицинское
исследование вещественных доказательств.—М.: Медицина, 1989.
Томилин В.В. Гладких А.С. Судебно-медицинское исследование крови в делах
о спорном отцовстве, материнстве и замене детей.—М.: Медицина, 1981.
Туманов А.К. Основы судебно-медицинской экспертизы вещественных
доказательств.—М.: Медицина, 1975.
Швайкова М.Д. Токсилогическая химия.—М.: Медицина, 1975.
Хижнякова В.И. Определение давности смерти: Экспресс-методы.—М.: Юрид.
лит., 1991.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
