.

Питання, які вирішуються при дослідженні крові, волосся, сперми, слини та інших виділень організму людини (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
325 6503
Скачать документ

Реферат на тему:

Питання, які вирішуються при дослідженні крові, волосся, сперми, слини
та інших виділень організму людини

При дослідженні речових доказів із підозрою на наявність на них крові
перед судово-медичним експертом можуть бути поставлені такі питання:

1. Чи є кров на об’єкті, який надсилається на дослідження?

2. Кому належить кров – людині чи тварині (при потребі встановлюють, до
якого виду тварин вона належить)?

3. Чи може кров (виходячи з груп крові) належати конкретній особі?

Ці питання майже завжди цікавлять слідство і незмінно постають перед
експертом-біологом. З урахуванням обставин справи судово-біологічна
експертиза вирішує й інші питання:

1. Кому належить кров – чоловікові чи жінці?

2. Кров належить новонародженому чи дорослій людині?

3. Яке регіональне походження крові?

4. Яка давність утворення плям крові?

5. Яка кількість рідкої крові міститься в плямі?

6. Чи не належить кров вагітній жінці або породіллі?

Крім цих питань можуть бути вирішені питання, які стосуються механізму
утворення слідів крові, для уточнення факту отруєння і характеру отрути
(за станом гемоглобіну) тощо.

Для вирішення питання про наявність крові в плямах використовують кілька
методів дослідження. На місці події при виявленні плям, які нагадують
кров, можуть застосовуватись так звані попередні, орієнтовні проби на
кров – проба з перекисом водню, бензидинова проба, проба
хемілюмінесценції люмінолу, які дозволяють виявити каталазні і
пероксидазні властивості крові. Ці проби неспецифічні. Вони дають
позитивні реакції і з іншими речовинами біологічного походження,
наприклад, з соками рослин, фруктів, дріжджами, хроном. Позитивний
результат цих проб дозволяє тільки запідозрити наявність крові в плямі,
але не стверджує цього. Тому, якщо на місці події плям з підозрою на
кров мало, то доцільно ці попередні проби не проводити, а всі об’єкти
надсилати для дослідження в лабораторію.

Попереднім є і дослідження плям, які нагадують кров, в ультрафіолетових
променях. Застосування цього методу дозволяє більш якісно провести огляд
місця події, виявити погано розрізнювані сліди. З цією метою
використовується кварцова лампа чи ультрафіолетовий освітлювач. В
ультрафіолетових променях свіжі плями крові мають темно-коричневий колір
і бархатистий вигляд, а старі – оранжево-червоний колір. Таке
дослідження не справляє негативного впливу на сліди крові.

Доказовими методами встановлення крові, які застосовуються в
лабораторії, є спектральний метод дослідження, мікрокристалічні реакції,
метод флуоресцентної мікроскопії, морфологічне дослідження. Вони
засновані на виявленні гемоглобіну чи його дериватів (похідних), а також
формених елементів крові.

Метод абсорбційної спектроскопії базується на властивості гемоглобіну і
його похідних (гемохромоген, гематопорфірин) поглинати світові хвилі
конкретної довжини і утворювати спектри поглинання. Таким чином,
виявлення спектра гемоглобіну чи одного з його похідних доводить
наявність крові в плямі. Мікроспектральний метод виявлення крові
специфічний, дуже чутливий, він дозволяє виявити кров у дуже малих
кількостях.

За відсутності в лабораторії спектральних приборів (мікроспектроскопа і
спектроскопа прямого бачення) користуються мікрокристалічними реакціями
(реакція Тейхмана – отримання кристалів солянокислого геміну, реакція
Такаями – отримання кристалів гемохромогену), позитивний результат яких
є доказовим щодо присутності крові. Однак ці реакції за своєю чутливістю
значно поступаються спектральному методу і тепер в лабораторіях майже не
застосовуються.

Для дослідження замитих слідів і слідів крові, які піддались іншому
зовнішньому впливу, застосовують метод флуоресцентної мікроскопії.

Якщо експертом установлена наявність крові в об’єкті, то слідчого, як
правило, цікавить питання про те, походить ця кров від людини чи
тварини, оскільки нерідко підозрювані пояснюють походження крові на
їхньому одязі й предметах, які їм належать, тим, що на одяг чи ці
предмети попала кров не людини, а якоїсь тварини.

Належність крові людині чи тварині (вид крові) встановлюється за
допомогою реакції преципітації Чистовича-Уленгута. Ця реакція заснована
на такому принципі: якщо в кров якій-небудь тварині, наприклад кролику,
увести білок (антиген) іншої тварини, наприклад коня, то рідка частина
крові (сироватка) кролика, в якій виробляються особливі речовини
(антитіла), набуває здатності при взаємодії її з кров’ю коня утворювати
осадок, який називається преципітатом (реакція між антигеном і
антитілом). У реакції беруть участь два компоненти: витяжка з плями, яку
слід дослідити, і преципітуюча сироватка. Випробовуючи витяжку з плями
крові з різними сироватками, які здатні реагувати з білком людини, коня,
собаки, свині, рогатої худоби, експерт установлює, з якою із уведених в
реакцію сироваток утворюється преципітат, і таким чином вирішує питання
про видову належність крові та якій саме тварині вона належить.

Реакція преципітації дуже чутлива і дозволяє відкривати видоспецифічний
білок у плямах крові площею в кілька квадратних міліметрів. Результат
реакції залежить не тільки від розмірів, інтенсивності плям крові й
ступеня просочування матеріалу предмета-носія, але і від стану білків
крові, головним чином їх розчинності. Слід пам’ятати, що видоспецифічні
білки крові дуже чутливі до різних фізичних і хімічних дій, тому для
успішного визначення виду крові в плямах на речових доказах необхідно
правильно їх зберігати і пересилати в лабораторію. Так, неправильна
термічна обробка предметів із слідами крові (висушування при високій
температурі) призводить до того, що білки крові переходять в нерозчинний
стан, що перешкоджає встановленню їх виду, а пересилка вологого одягу із
слідами крові – до її загнивання і денатурації білків. Багато хімічних
речовин, які застосовуються в орієнтовних реакціях на наявність крові
(бензидин, перекис водню, люмінал) також заважають подальшому
встановленню її видової належності.

Видова належність установлюється також за допомогою таких реакцій:
реакції преципітації в агарі, методом електропреципітації, методом
емісійного спектрального аналізу.

Якщо встановлено, що кров належить людині, то виясняють можливість її
походження від конкретної особи. Для цього експерт здійснює
індивідуалізацію крові. Відрізнити кров однієї людини від іншої можна на
основі дослідження імунологічних і біохімічних особливостей. У першу
чергу визначають групу крові. Спочатку досліджують класичні групи крові
(система АВО). За системою АВО кров ділиться на чотири групи. Перша
група крові характеризується присутністю в еритроцитах антигену О і в
сироватці антитіл a і  ss   (О a  ss  ), друга група – антигена А і
антитіла  ss   (А  ss  ), третя група – антигена В і антитіла a ( ss  
a), четверта група – антигенів А і  ss   і відсутністю антитіл a і  ss  
(А  ss  ). Однак, якщо за цими групами крові не вдається диференціювати
кров осіб, які проходять у справі, тобто коли вони належать до однієї
групи, переходять до дослідження інших еритроцитарних, а також
лейкоцитарних, сироваткових і ферментних систем. Природно, що чим більше
буде досліджено ознак чи антигенів і властивостей крові, тим точнішою
буде відповідь судово-медичного експерта. Різних сполучень всіх
антигенів, які входять в ізосерологічні системи крові, може бути понад
300 000. Ймовірно, як передбачав ще О. О. Богомолець, що в міру розвитку
науки групи крові уподібнюються дактилоскопічним узорам, і настане ера
істинно індивідуальної діагностики крові.

Виіршення питання, кому належить кров – чоловікові чи жінці, інколи
буває важливо для її індивідуалізації. Якщо групові антигени крові двох
осіб, які проходять у справі, збігаються, а вони належать до осіб різної
статі, то диференціювати цю кров можна на основі встановлення походження
її від чоловіка чи жінки.

Статева диференціація крові проводиться шляхом виявлення різниці в
будові ядер сегментоядерних лейкоцитів. Наявність у великій кількості в
ядрах лейкоцитів виростів, які нагадують за формою барабанну паличку,
ракетку, властива крові жінки. У крові чоловіків таких утворень немає
або вони є в невеликій кількості. Належність крові чоловікові можна
установити методом люмінесцентної мікроскопії, виявивши в ядрах
лейкоцитів g-хромосому.

У справах про дітовбивство, кримінальні аборти інколи виникає
необхідність диференціювати кров новонароджених від крові матері. Крові
новонародженого на відміну від крові дорослих характерна велика
стійкість гемоглобіну. Про це можна судити за зміною кольору крові після
додавання до неї лугу чи за зміною спектрів поглинання.

До моменту пологів гемоглобін крові дитини на 70-80 % складається із
фетального гемоглобіну (HbF) і на 20-30 % – гемоглобіну дорослої людини
(НbА). З віком відбувається швидке зменшення вмісту в крові фетального
гемоглобіну, кількість якого до кінця першого року життя дитини
коливається в межах 1-4 %, що відповідає крові дорослих людей. Тому цей
метод дозволяє виявити в слідах (давність до 2-3 тижнів) кров плода,
дитини до одного року і кров дорослої людини. Диференціювати, наприклад,
кров дорослої людини від крові дитини 5-6 років цим методом не вдається.

Визначення регіонального походження крові проводиться шляхом виявлення в
ній додаткових включень, які властиві тому чи іншому органу, який був
джерелом кровотечі. Наприклад, у плямах крові менструального походження
можуть міститися клітини епітелію слизової оболонки матки, частинки калу
гемороїдального походження, при легеневій кровотечі – клітини трахеї і
бронхів чи мікрочастинки тканини легенів.

Визначення давності утворення плям крові допомагає встановити чи
виключити зв’язок кров’яних слідів з конкретною подією. Сьогодні для
вирішення питання про давність утворення плям крові немає науково
обгрунтованих методів. Використовуються з цією метою гемоглобіновий
метод, заснований на зміні властивостей гемоглобіну при старінні плям
крові, і ферментний метод, заснований на зниженні активності ряду
ферментів. Обидва вони складні щодо їх застосування на практиці,
орієнтовні і трудомісткі.

Останнім часом давність слідів крові встановлюється шляхом виявлення в
ній хлоридів срібла при зануренні плями крові в 1 %-ний розчин
азотнокислого срібла. Однак і цей метод не є абсолютно достовірним,
оскільки просочування плями хлоридами, як і розпад гемоглобіну та
зниження активності ферментів, залежить не тільки від строку, який
пройшов від моменту утворення плями, але й від різних зовнішніх впливів
(температурних умов, вологи, сонячної радіації і т. ін.), які майже
ніколи не можуть бути враховані.

У ряді випадків буває важливо встановити, яка кількість рідкої крові
була необхідна для утворення виявлених на місці події плям. Таке питання
виникає при підозрі, що знайдений труп – не на місці події. Тоді
проводиться порівняння кількості втраченої крові, установленої експертом
при розтині трупа, з кількістю крові, яка необхідна для утворення плям,
виявлених на місці, де перебував труп. При різкій невідповідності цих
даних можна допустити, що ушкодження були нанесені в іншому місці, де і
була кровотеча, а потім труп був доставлений на те місце, де його
знайшли.

Сьогодні судово-медична експертиза володіє методами, які дозволяють лише
орієнтовно визначити кількість крові, яка утворила пляму. Це пов’язано з
тим, що на результати впливають такі фактори, як характер і структура
матеріалу, на якому утворились плями крові, ступінь його просочування та
ряд інших моментів.

Визначення кількості крові, яка вилилася, за утвореними нею слідами
проводиться за сухим залишком крові з наступним перерахунком його у
рідку кров. Такий залишок визначають шляхом порівняння ваги однакових за
площею ділянок предмета із слідами крові з однакової за площею ділянкою
предмета без слідів крові. Потім робиться перерахунок на всю площу
плями, виходячи з того, що 1 л рідкої крові після висихання залишає 211
г сухого залишку.

При підозрі на отруєння кров’яними отрутами (окисом вуглецю,
бертолетовою сіллю, нітратами і т. ін.), які спричиняють утворення в
крові карбокси чи метгемоглобіну, останні визначаються спектральним і
хімічним дослідженнями.

Належність крові вагітній жінці чи породіллі визначається за
хоріонгонадотропним гормоном, який циркулює в крові і виділяється із
сечею. Цей гормон виявляється в плямах крові і сечі за допомогою
сперматуричної реакції на жабах.

Дослідження крові здійснюється і в справах про спірне батьківство,
спірне материнство і заміну дітей. Групові ознаки еритроцитарних,
сивороточних і лейкоцитарних систем, а також ізоферменти успадковуються
за визначеними правилами, і на основі їх дослідження експерт може
вирішити питання про можливість походження дитини від конкретних
батьків. У цьому випадку досліджується антигенна характеристика крові як
батьків, так і дитини. На основі законів генетики за відповідними
таблицями експерт може вирішити питання про можливість походження дитини
від даних батьків. При цьому мають на увазі, що у дитини можуть бути
тільки ті антигени, які є у крові хоча б одного з батьків. Якщо ж дитина
має який-небудь антиген, який відсутній у матері і батька
(відповідника), то цей чоловік не є батьком даної дитини, і можливість
його батьківства виключається. Чим більше різних систем крові буде
досліджено, тим вища ймовірність виключити відповідача, неправильно
зазначеного як батька дитини (див. табл. 1).

Таблиця 1

Система крові Імовірність виключення, % Сумарна ймовірність виключення

АВО 16,8 16,8

MNSs 24,0 34,8

Резус 28,0 54,5

Келл 3,8 56,2

Даффі 5,0 58,4

Гаптоглобін 17,8 65,8

Система HLA 27,0 75,0

Сьогодні експертиза спірного батьківства залишається все ж таки
експертизою виключення, а не встановлення батьківства. Тільки в деяких
випадках, коли дитина і передбачуваний батько мають в крові дуже рідкий
антиген, який зустрічається, наприклад, один раз на кілька мільйонів
випадків, експерт має право твердити, що даний чоловік – батько дитини.

Експертиза спірного батьківства має ряд особливостей, які враховуються
при її проведенні. Так, якщо дитині, матері чи передбачуваному батькові
переливали кров, то антигени перелитої крові деякий час можуть
викривляти дійсну групу крові. У таких випадках необхідно проводити
дослідження не раніше визначеного строку після гемотрансфузції, який
залежить від кількості перелитої крові.

Слід враховувати і те, що вираженість групових антигенів деяких систем
крові в перші місяці життя дитини досить низька. Тому, щоб уникнути
експертних помилок, такі дослідження повинні проводитись не раніше, ніж
дитині виповниться півроку, а у випадках народження недоношеної дитини –
і того більше.

Сьогодні в практику при проведенні експертизи спірного батьківства,
окрім дослідження групових антигенів крові, впроваджується
гетиноскопічний метод дослідження, який був розроблений в 1985 році
англійським вченим А.Дж. Джеффересом і дозволює встоновити індивідуальну
належність біологічного зразка, в т.ч. і крові.

Метод базується на тому, що дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК)як носій
спадкової інформації має індивідуальну будову окремих ділянок своєї
молекули. Ці ділянки називають гіперваріабельними. Структура ДНК
роміщується в ядрах клітин, складаються з молекул.Спадкова інформація
молекул ДНК, а отже, і будова гіперваріабельних ділянок, властива не
тільки крові, і й іншим органам і тканинам тіла конкретної людини,
причому ці ділянки зберігаються упродовж всього життя, збегігаючись
тільки в однояйцевих близнюків. Виходячі з цього метод генотипоскопічної
ідентифікації є найбільш універсальним.

Методика дослідження генотипоскопочним методом досить складна. Вона
дозволює порівнювати смуги розміщення фрагментів ДНК в кровіматері,
дитини та відповідача і дуже точно й однозначно стверджувати або
заперечувати походження дитини від конкретного батька і матері.

Безумовно, цей метод досить надійний і ефективний, тим більше, що він
дає змогу досліджувати будь-які тканини людського організму і вирішувати
питання ототожнення особи не тільки у випадках спірного батьківства, але
і при проведення експертизи речових доказів біологічного походження.

Судово-медична експертиза волосся може вирішити ряд питань:

1. Чи є доставлені для дослідження об’єкти волоссям?

Волосся відрізняється від різних волокон, ниток, інших об’єктів тим, що
має характерну будову. Це питання вирішується макро- і мікроскопічним
дослідженням. У волосині розрізняють корінь – внутрішню частину, яка
міститься в шкірі, і стрижень – зовнішню частину, розміщену над шкірою.
Корінь – це волосяна цибулина, яка має складну будову. В стрижні
волосини розрізняють три шари: зовнішній (кутикула), середній (кірковий)
і внутрішній (мозковий – серцевина). У кірковому шарі міститься різна
для кожної людини кількість пігменту, яка надає волоссю різного кольору.
Наявність цих структурних елементів свідчить про те, що об’єкт є
волоссям.

2. Належить волосся людині чи тварині?

b

e

@

?

oe¬

? oe¬

??? oe¬

??? oe¬

??? oe¬

??? oe¬

??? oe¬

PОзнаки, які відрізняють волосся людини від волосся тварин, виявляються
при мікроскопіюванні. Краї волосся людини рівні з дрібною зубчастістю, у
волосся тварин вони нерівні з великими зубчиками, що пояснюється
розміщенням клітин кутикули. Кора волосини людини складає основну її
масу, у тварин кора волосинки тонка, а основну її масу складає серцевина
(мозкова речовина). Зерна пігменту у волоссі людини маленькі і не
утворюють великих скупчень, які є у волоссі тварин. Розміщуються зерна
пігменту у волоссі людини переважно у периферійній частині кіркового
шару, а у волоссі тварин – у центральних ділянках кори волосини і
нерівномірно по довжині стержня. Серцевина волосини людини складається
із дрібних клітин, які щільно прилягають одна до одної, внаслідок чого
структура її не виявляється. Клітини серцевини волосся тварин мають
визначену систему розміщення, між серцевиною і корою є повітреносні
простори, що надає волосині характерної структури. У людини серцевина
волосини, як правило, не перебільшує 1/3 його товщини (але не тонша 0,04
см). На протязі волосини вона може кілька разів перериватися і мати
вигляд окремих острівків. Серцевина волосся тварин, як правило, має
вигляд неправильного тяжа (за винятком кореня і верхівки) рівномірної
товщини.

Визначення того, якій тварині належить волосся, базується на
особливостях будови їхньої кутикули і серцевини, для чого волосся
зрівнюють із зразками чи таблицями атласів волосся. Але визначити вид
тварини, від якої взято волосся, вдається не завжди (приблизно в
половині всіх експертиз). Для розрізнення волосся людини і тварини, крім
морфологічних особливостей будови волосини, застосовують і емісійний
спектральний аналіз, який виявляє різний вміст деяких макро- і
мікроелементів.

3. Визначення регіональної належності волосся.

Для цього досліджують довжину, форму, товщину, а також форму поперечного
зрізу волосини. Форма поперечного зрізу волосини голови – крула чи
овальна; волосини вусів, бороди, бакенбардів та із ніздрів – нерідко
трикутні чи багатокутні, а форма зрізу волосини лона чи проміжності –
ниркоподібна. Має значення вигляд кінців волосся (периферійний кінець,
ніколи не стрижених волосин голковидно сточений чи мітлоподібно
розщеплений), специфічні накладення на волосини та інші особливості.

4. Належність волосся чоловікові чи жінці.

Для цієї мети досліджують клітини волосяного влагалища з метою виявлення
тілець Барра (статевого хроматину). Виявлення великого проценту
баропозитивних клітин свідчить про те, що волосся належить жінці.
Відсутність чи виявлення таких клітин у невеликій кількості свідчить про
належність волосся чоловікові. Для визначення статі запропоновано
вивчення у волосинах деяких макро- і мікроелементів, що здійснюється
хімічним, емісійним, спектральним, атомно-адсорбційним та іншими
методами, а також за наявністю чи відсутністю особливих флуоресцуючих
тілець, характерних для клітин чоловічої статі.

5. Інколи слідчому важливо встановити, випало волосся чи воно вирване.
Вирвані волосини можуть свідчити про боротьбу, самооборону чи про
яке-небудь насилля.

Вирване волосся від такого, що випало, відрізняється в основному станом
цибулини. Цибулина волосини, що випала, колбовидно-круглої форми,
ороговіла, суха, з гладеньким краєм, без клітинних елементів і оболонок
влагалища, на нижній поверхні немає заглибини для волосяного сосочка.
Цибулина життєздатного (вирваного) волосся складається із життєдіяльних
клітин, нижня поверхня її має заглибину для волосяного сосочка, частина
цибулини може бути відсутня, на кореневій частині таких волосин
виявляються залишки влагалищних оболонок.

6. Чи є ушкодження та зміни волосся?

Характер предмета, який скоїв ушкодження волосся, і спосіб відділення
волосся визначають за особливостями пошкодженої ділянки. Безпосередньо
після стрижки краї зрізу бувають гострими, з нерівностями, які від
розчісування і тертя об одяг з часом загладжуються, що певною мірою
вказує на давність стрижки. При дії тупим предметом волосся часто має
розширені чи роздавлені кінці. Якщо волосина обірвана швидким рухом, то
її обірваний кінець абсолютно рівний. Волосина, обірвана повільно, буває
із ступенеподібним кінцем. Під впливом високої температури волосся
змінює свій колір (світлішає, а потім рижіє), в ньому з’являються
міхурці повітря, воно скручується. При температурі 260-300 °С волосся
обвуглюється. При пострілах з близької відстані волосся навколо рани
скручується, змінює колір, на ньому відкладаються кіптява і порошинки.
Штучне пофарбування розпізнається при мікроскопічному дослідженні
волосся (фарба розміщується нерівномірно на поверхні волосся, кіркова
частина не фарбується). За результатами емісійного спектрального
дослідження часто можна встановити не тільки те, що волосся фарбувалось,
але й який фарбник був застосований, оскільки у великій кількості
наявний якийсь певний елемент, що відсутній або є в незначній кількості
в непофарбованих волосинах. Відрізнити знебарвлене волосся від
природного світлого не завжди можливо. Вирішенню цього питання допомагає
діазореакція: знебарвлене волосся фарбується діазореактивом у червоний
колір, що не спостерігається при природному світлому волоссі. Гниття
змінює колір волосся: темне стає червоно-каштановим, а світле –
світло-каштановим.

7. Чи можливо встановити походження волосся від конкретної особи?

Схожість і можливе походження волосся, яке представлене як речові
докази, від різних осіб, які проходять у справі, є найважливішим
питанням для слідчих і судових органів. Для вирішення цього питання
проводиться порівняння волосся, доставленого як речові докази, і зразків
волосся, взятих у осіб, які проходять у справі. Оскільки порівняти можна
волосся тільки з однакових частин тіла, відразу встановлюють регіональне
походження волосся – речових доказів, а потім беруть зразки з
відповідних ділянок тіла в осіб, які проходять у справі. При вирішенні
питання про можливість походження волосся від конкретної особи
досліджуються такі ознаки, як його колір, форма, довжина, товщина,
присутність і характер серцевини, особливості периферійних і кореневих
кінців, наявність пігменту, його колір, характер та ін., а також
визначення групової (за системою АВО) і в деяких випадках статевої
належності.

Сучасні можливості визначення групової належності волосся великі.
Спеціально розроблені для такого визначення високочутливі методи
абсорбції-елюції та змішаної аглютинації дозволяють виявити групові
антигени в одній волосині чи навіть у її частині довжиною в 2-3 см.

Вміст групових антигенів системи АВО у волоссі не залежить від категорії
чи ступеня видільництва. Однак сила вираженості антигенів у волоссі
людей різна. Вона відповідає силі вираженості групових антигенів у крові
даної особи. Тому завжди оцінка результатів визначення групової
належності досліджуваного волосся для вирішення питання про можливість
його походження від конкретної особи проводиться з урахуванням
вираженості його групових антигенів як у волоссі цієї людини, так і в
крові даної особи. Тому завжди оцінка результатів визначення про
можливість його походження від конкретної особи проводиться з
урахуванням вираженості його групових антигенів як у волоссі цієї
людини, так і в його крові.

Проводячи порівняльне дослідження, на основі сумарних характеристик
установлюють схлжість чи несхожість волосся, а не тотожність, оскільки
волосини з голови однієї людини можуть розрізнятись між собою, а волосся
різних людей – мати однакові ознаки.

Якщо волосся, доставлене як речові докази, не схоже з волоссям
конкретної особи, то експерт у своїх висновках вправі зазначити, що дане
волосся не належать цій особі. У випадках протилежного результату
дослідження експерт зазначає про можливість належності волосся
конкретній особі.

Із виділень людського організму як речові докази найчастіше
досліджуються плями сперми, слини, поту і сечі. При судово-медичній
експертизі зазначених виділень вирішуються два питання:

1. Чи являє собою досліджений об’єкт шукане (тобто сперму, слину, піт,
сечу)?

2. Чи може виявлений об’єкт бути залишений конкретною особою (тобто
визначення групової належності об’єкта)?

Виявлення плям сперми встановлюється за зовнішнім виглядом (про що
говорилось раніше), дослідженням в ультрафіолетових променях (плями
світяться голубувато-білим кольором), проведенням мікрокристалічних
реакцій (реакції Флоранса – отримання кристалів йодхоліну) чи реакції з
картопляним соком.

Остаточно питання про наявність сперми вирішується мікроскопічним
дослідженням і виявленням цілих сперматозоїдів, які мають характерну
анатомічну будову (головку, шийку і хвостик). Виявлення в полі зору хоча
б одного сперматозоїда свідчить про спермальне походження плями. Для
полегшення виявлення сперматозоїдів застосовують люмінісцентну
мікроскопію.

У випадках азооспермії, коли встановити присутність сперми в плямі на
основі виявлення сперматозоїдів неможливо, застосовуються інші методи
досліджень, наприклад, дослідження ферментів лактатдегідрагенази чи
кислої фосфатази, виявлення особливих білків – холіну і сперміну
-хроматографічним методом, виявлення відповідних мікроелементів (цинку)
емісійно-спектральним дослідженням.

Якщо буде встановлено, що пляма утворена спермою, то необхідно
визначити, чи не залишена сперма підозрюваним. Для цього потрібно
встановити групу сперми за ізосерологічною системою АВО. Слід мати на
увазі, що група сперми у чоловіків збігається з групою їх крові. Однак
визначення групи сперми ще не дозволяє встановити індивідуальну
належність сперми, оскільки багато чоловіків мають однакову групу
сперми. Незбігання групи сперми, виявленої на місці події, з групою
крові підозрюваного дозволяє експерту зробити висновок, що досліджувана
сперма не належить цій особі.

При міркуванні про можливість походження сперми від конкретної особи
слід мати на увазі ще одне явище – “видільництво”. У більшості людей
(80-85 %) антигени, які містяться в крові і визначають її групу,
присутні також у виділеннях (сперма, слина, піт). Ці люди належать до
категорії “видільників”. Однак зустрічаються особи, у виділеннях яких
відсутні чи містяться у невеликій кількості антигени, які присутні в них
у крові, такі особи належать до категорії “невидільників” (15-20 %).
Тому для вирішення питання про можливість походження сперми від
конкретної особи потрібно встановити і категорію видільництва, для чого
експерту подається не тільки кров, але й слина цієї ж особи.

Наприклад, у крові підозрюваної особи встановлена група крові А. У
спермі на речових доказах також знайдено антиген А. На основі цих даних
можна, здавалося б, передбачити, що ця сперма могла належати цій людині.
Однак це можливо тільки в тому випадку, якщо особа належить до категорії
“видільників”. Якщо ж буде встановлено, що ця особа належить до
категорії “невидільників”, така можливість відсутня.

Сперма також досліджується при проведенні експертизи нездатності до
запліднення, яка призначається при статевих злочинах, справах про
розлучення та в деяких інших випадках.

Здатність до запліднення встановлюється шляхом виявлення у спермі
нормальних рухливих сперматозоїдів у достатній кількості.

Нездатність до запліднення може бути зумовлена відсутністю сперми
(асперматизм, аспермія), наявністю сперми без сперматозоїдів
(азооспермія), наявністю нерухливих (некроспермія) чи хворобливо
змінених сперматозоїдів (астеноспермія), або ж незначною кількістю
нормальних сперматозоїдів (олігоспермія).

Однак із судово-медичної точки зору наявність навіть одного нормального
рухливого сперматозоїда в еякуляті не дає підстави для твердження про
повну нездатність до запліднення.

Сліди слини найчастіше бувають на недопалках цигарок і сигарет, поштових
марках і конвертах, якщо вони заклеювались шляхом нанесення слини на шар
клею клапана конверта. Слина може також бути на різних предметах, якщо є
підозра що вони були використані як кляп (рушники та ін.).

Для встановлення наявності слини на тому чи іншому предметі його
досліджують в ультрафіолетових променях. Плями слини світяться білуватим
кольором. Для доказу наявності слини проводять хімічну реакцію на
птіалін (амілазу).

Для дослідження поту, як правило, використовують різні предмети одягу, а
в деяких випадках – гребінці, знайдені на місці події та інше. Для
встановлення слідів поту застосовується хімічна реакція на амінокислоту
– серин.

Дослідження сечі проводиться при виявленні плям з підозрою на сечу.
Доказ наявності сечі проводиться хімічною реакцією на креатинін.

Наявність плям калу, блювотних мас, меконія, сировидної змазки,
навколоплідної рідини, лохій, молока і молозива визначається, головним
чином, при мікроскопічному дослідженні і виявленні характерних для
кожного об’єкта морфологічних елементів.

Крім встановлення наявності в об’єкті, що досліджується, того чи іншого
виділення організму, в ньому можна знайти групові антигени і висловити
міркування про можливість походження виділення від конкретної особи з
урахуванням явища “видільництва”.

Із наведеного видно, що речові докази біологічного походження можуть
мати дуже важливе значення при розслідуванні найрізноманітніших
злочинів, і судово-медичний експерт, вирішуючи ті чи інші питання, може
надати суттєву допомогу при їх розслідуванні.

Список використаної літератури

Авдеев М.И. Краткое руководство по судебной медицине.—М.: Медицина,
1966.

Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза живых лиц.—М.: Медицина,
1966.

Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза трупа.—М.: Медицина, 1976.

Акопов В.И. Судебно-медицинская экспертиза повреждений тупыми
предметами.—М.: Медицина, 1978.

Барсегянц Л.О., Левченков Б. Д. Судебно-медицинская экспертиза выделений
организма.—М.: Медицина, 1978.

Ботезату Г.А. Судебно-медицинская диагностика давности наступления
смерти.—Кишинев: Штинца, 1975.

Ботезату Г.А., Мутой Г. Л. Асфиксия.—Кишинев: Штинца, 1983.

Громов А.П. Курс лекций по судебной медицине.—М.: Медицина, 1979.

Громов А.П., Науменко В. Г. Судебно-медицинская травматология.—М.:
Медицина, 1977.

Диагностика смерти и определение давности ее наступления в
судебно-следственной и судебно-медицинской практике: Метод. разработка
/С.П. Дидковская, А.И. Марчук.—Киев: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1990.

Дидковская С.П. Подготовка и проведение отдельных видов
судебно-медицинской экспертизы.—Киев: КГУ, 1977.

Загрядская Л.П. Судебно-медицинское установление транспортной травмы:
Лекция.—Горький: ГМИ, 1976.

Загрядская Л.П. Лабораторные методы исследований при судебно-медицинской
экспертизе механических повреждений: Метод. рекоменд.—Горький: ГМИ,
1980.

Загрядская Л.П. Судебно-медицинская экспертиза отравлений: Лекция для
студентов.—Горький: ГМИ, 1984.

Загрядская Л.П. Судебно-медицинская экспертиза повреждений острыми и
тупыми предметами: Лекция.—Горький: ГМИ, 1984.

Загрядская Л.П., Федоровцев А.Л., Королева Е.И. Судебно-медицинское
исследование клеток и тканей.—М.: Медицина, 1984.

Использование физико-технических методов исследования в
судебно-медицинской практике: Метод. рекоменд./С.П. Дидковская, А.И.
Марчук.—Киев: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1987.

Концевич И.А. Судебно-медицинская диагностика странгуляций.—К.:
Здоров’я, 1968.

Молчанов В.И. и др. Огнестрельные повреждения и их судебно-медицинская
экспертиза.—М.: Медицина, 1990.

Осмотр трупа на месте его обнаружения/Под. Ред. А.А. Матышева.—Л.:
Медицина, 1989.

Попов Н.В. Судебная медицина.—М.: Медгиз, 1950.

Райский М.И. Судебная медицина.—М.: Медгиз, 1953.

Руководство к практическим занятиям по судебной медицине/Под ред. И.А.
Концевич.—К.: Вища школа, 1988.

Руководство по судебно-медицинской экспертизе отравлений /Под ред. Р.В.
Бережного, Я.С. Смусина, В.В. Томилина, П.П. Ширинского.—М.: Медицина,
1980.

Сапожников Ю.С., Гамбург А. М. Судебная медицина.—К.: Вища школа, 1980.

Сапожников Ю.С. Криминалистика в судебной медицине.—К.: Здоров’я, 1970.

Судебная медицина /Под ред. В.М. Смольянилова.—М.: Медицина, 1982.

Судебная медицина /Под ред. А.А. Матышева и А.Р. Деньковского.—М.:
Медицина, 1985.

Судебная медицина /Под ред. В.В. Томилина.—М.: Юрид.лит., 1987.

Судебная медицина /Под ред. В.Н. Крюкова.—М.: Медицина, 1990.

Судебная медицина /Под ред. И.В. Виноградова, В.В. Томилина.—М.: Юрид.
лит., 1991.

Судебно-медицинская экспертиза. Справочник для юристов.—М.: Юрид. лит.,
1985.

Судебно-медицинское исследование трупа /Под ред. А.П. Громова.—М.:
Медицина, 1991.

Томилин В.В., Барсегянц Л.С., Гладких А.С. Судебно-медицинское
исследование вещественных доказательств.—М.: Медицина, 1989.

Томилин В.В. Гладких А.С. Судебно-медицинское исследование крови в делах
о спорном отцовстве, материнстве и замене детей.—М.: Медицина, 1981.

Туманов А.К. Основы судебно-медицинской экспертизы вещественных
доказательств.—М.: Медицина, 1975.

Швайкова М.Д. Токсилогическая химия.—М.: Медицина, 1975.

Хижнякова В.И. Определение давности смерти: Экспресс-методы.—М.: Юрид.
лит., 1991.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020