.

Закономірності розвитку історіографічних концепцій (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2611
Скачать документ

Реферат на тему:

Закономірності розвитку історіографічних концепцій

Ми вважаємо, що процес розвитку історіографічних концепцій має певні,
почасти іманентні закономірності, і принципово може прогнозуватися, хоча
залежно від підходу та вихідних засновків, з більшим чи меншим степенем
точності.

На наш погляд, певні переваги при аналізі перебігу історіографічних
концепцій можна отримати при використанні елементів формалізації
процесу, який вивчається. Одним з найбільш структурованих елементів
будь-якої великої історіографічної концепції є концепція
всесвітньо-історичного, або загальноісторичного розвитку (ЗІР).
Концепції ЗІР містять, як правило, твердження, які досить складно
інтерпретувати двозначне, тобто з`являється можливість хоча б частково
уникнути добре відомої проблеми пошуку нібито «прихованого змісту» та
спокуси дати своє (ще одне з десятків) «авторське бачення» того, що ж
насправді волів сказати автор концепції. Отже, саме концепції ЗІР
внаслідок своєї більшої орієнтованості на однозначність здаються
найбільш зручними для пошуку закономірностей динаміки історіографічного
процесу та вияву умов і факторів кардинальних змін у цьому процесі.
Причому тут і далі йдеться саме про типи концепцій ЗІР, а не про окремі
концепції окремих авторів.

При аналізі розвитку концепцій ЗІР, на наш погляд, слід брати до уваги
кілька тверджень та посилань, які здаються нам слушними. Загальновідомою
є відносність істини, у тому числі відносною можна вважати й істинність
будь-яких концепцій ЗІР. Суспільство досягає певного рівня розвитку та
майже водночас з`являється відповідна цьому рівневі та рівневі людського
знання концепція ЗІР. Далі її в певний момент часу беруть до уваги,
пізніше вдосконалюють, згодом на новому ступені розвитку з`являється
нова концепція.

Ми дотримуємося погляду, що виникнення та закріплення в науковому обігу
нових концепцій ЗІР – це об`єктивний процес. Але на час появи та зміст
нової концепції впливають й індивідуальні фактори. Серед них – наявність
чи відсутність ученого з енциклопедичними, як правило, знаннями тощо.
Для нас очевидно, що появу більшості нових для свого часу концепцій ЗІР
супроводжували такі обставини (або їх сполучення), які визначалися
індивідуальністю їх творця:

людина (як правило, з енциклопедичним розумом) аналізувала відомі їй
історичні факти;

відомі факти (ті, які щойно стали відомими, або які не бралися до уваги
попередниками) не задовольняли сучасну, пануючу в науці, концепцію цієї
людини. Інколи перевірка на відповідність фактів старим концепціям
навіть не проводилась – з різних причин одразу висувалась особиста
концепція – так сталося, наприклад, з християнською філософією історії
Августина Блаженного та концепцією М. Я. Данилевського. У такому разі,
як правило, концепція формувалась на базі власної інтуїції автора або
тільки на базі знання суміжних чи інших, навіть не гуманітарних, наук
(за допомогою різних видів аналогії). У випадку Августина Блаженного
побудова нової концепції базувалася на загальних ідеях християнства про
єдність людини з богом та апріорному запереченні будь-якого наукового
змісту античних історичних концепцій, у випадку концепції ЗІР М. Я.
Данилевського – на базі багатих знань у сфері біології та ідеї про
людство як сукупність організмів, з якої витікала недосконалість
будь-якої старої концепції, що не виходила з таких посилань.

Виходячи з положень попереднього переліку, який можна було б продовжити,
можна стверджувати, що звичайно (настільки, наскільки створення
принципово або істотно нової концепції ЗІР можна вважати звичайною
справою), у найзагальнішому вигляді, нові концепції ЗІР створюють на
базі комбінації історичних фактів та певної схеми їх подання, яку
(схема) й називають звичайно концепцією. Але ця схема, напевне, завжди є
неіманентна сукупності або комбінації відомих фактів, її будують «з
нуля» або запозичують з інших наук, але вона ніколи не випливає з
фактів, – як виявляється потім, після утвердження нової концепції і як
ми розглядаємо зараз колишні концепції. Складається враження, що творець
чергової схеми-концепції, який будує її не тільки на базі своїх знань,
але й власного світосприйняття, як правило, саме виводить свою схему з
відомих йому фактів, але остаточна схема визначатиметься більше його
світосприйняттям (у тому числі знанням інших концепцій і не обов`язково
наукових), ніж знанням фактів. Неортодоксальна концепція «нової
хронології» А. Т. Фоменка, на превеликий жаль, є позитивний приклад
того, що факти можна «укласти» в будь-яку концепцію, добре, що фактів
завжди безліч та з них завжди є що обрати. З огляду на вищесказане
складно побачити якусь логіку розвитку концепцій ЗІР, що змінюють одна
одну, крім алогізму побудови нових концепцій відповідно до особистих
уподобань або знань їх авторів (хоча б і за умов певного впливу
суспільної свідомості на цих авторів). Зазвичай вигляд чи не єдиної
закономірності розвитку нових концепцій нагадує твердження про
послідовну зміну загальних напрямів та характеру розвитку людства, про
які йдеться в концепціях, – спочатку з`являються концепції лінійного
розвитку, потім циклічного, спірального, «спірального уверх»,
насамкінець цивілізаційного. Але при цьому ніби «забувають» про те, що
різні типи концепцій тривалий час існували водночас та й змінювали одна
одну не тільки в названому порядку. Крім того, не знімаються питання про
те, що спричинює зміну типів концепцій, чому існує саме такий порядок
зміни концепцій, чим пояснюються істотні зміни в низці різних концепцій
одного, наприклад циклічного типу.

Усе ж таки, здається, з`ясувати справжні закономірності розвитку
концепцій ЗІР, очікувані нами, дозволяє подвійна операція: агрегування
досліджуваного предмета:

з одного боку, спробуємо умовно звести все розмаїття концепцій ЗІР до
певної лінійки окремих (найтиповіших, або узагальнених типів),
концепцій, які до того ж дискретно чергуються. Хоча й зрозуміло, що
насправді різні типи концепцій ЗІР співіснували певний час;

з іншого боку, виглядає як плідна зміна погляду з, так би мовити,
індивідуальної історіографічної творчості на суспільну.

Ми вважаємо, що слушним та продуктивним буде припущення про те, що
розвиток наукових уявлень про характер і сутність всесвітньо-історичного
процесу є окремі елементи процесу розвитку суспільної свідомості
(мислення). Ймовірно, можливим є проведення аналогії між процесами
розвитку пізнавальної (та розумової) діяльності людини і в пізнанні
співтовариством учених закономірностей всесвітньо-історичного процесу.
Це співтовариство вчених може не бути таким, ані за формою, ані за
сутністю (учені можуть не знати один одного, жити в порівняно різний час
тощо), ми можемо визнавати або не визнавати наявність чи відсутність так
званої колективної думки, однак проведення певної аналогії між способом
і характером ведення розумової діяльності окремої людини й групи вчених
виглядає як продуктивне. Така аналогія не позбавлена ґрунту, якщо
розглядати пізнавальну діяльність суспільної й індивідуальної свідомості
вказаних суб`єктів не з позицій «фізіології» пізнання, а з погляду
поступового руху та наближення до істини, що довічно ускладнюється та
відсувається від учених. Характер такого руху представляється нам вельми
схожим у обох об`єктів порівняння. Зокрема, можна простежити певні
аналогії в характері розвитку сприйняття людиною навколишнього світу – у
пізнавальній і розумовій активності людини – і в пізнанні
співтовариством учених закономірностей ЗІР.

Отже, можна стверджувати, що ідеї про ЗІР є своєрідна підмножина всіх
ідей, які виникають та існують у суспільній свідомості при сприйнятті
цією свідомістю людської історії.

Передбачається, що розвиток уявлень істориків, творців концепцій ЗІР
проходить ті ж стадії, що й розвиток сприйняття людиною навколишнього
світу. Спочатку (в період родоплемінного ладу) суспільна свідомість, що
сприймає історію, оперує лише деякими найпростішими «до-образами»,
навіть сукупність яких, видимо, не можна ототожнити з концептуальністю.
Людина на такій же стадії дитинства в процесі пристосування ока до
оберненого світу сприймає весь світ у вигляді різнокольорових безформних
плям, що зливаються [6]. Потім відбувається поступове формування базових
образів і понять, у число яких синкретично входять, наприклад, лінійні
та циклічні ідеї. Достовірно відомий уже результат такої діяльності в
роботах античних істориків. Далі синкретична сукупність образів
диференціюється, окремі образи породжують поняття та концепції. Кожне
таке поняття переживає певний розвиток шляхом ускладнення – уточнення
змісту, структури й форм образу, що описується ним. Однак як і у
свідомості людини, не всі образи одночасно стають поняттями й не всі
поняття отримують однакову частку уваги з боку суспільної свідомості.
Проте поступово відбувається раціоналістичний розвиток практично всіх
понять і уявлень, про ЗІР у тому числі. Потім, оскільки свідомість,
вочевидь, не може зупинятися на досягнутому, а можливості «логічного»
розвитку поняття вичерпані, відбувається переворот у погляді не на
поняття, і навіть не на образ, а на саму історію («історичне поле»)
загалом, що правила колись за основу формування образів і пізніших
понять. Аналогічні перетворення (трансформації) відбуваються у
свідомості людини при експериментах з окулярами, лінзи яких перевертають
зображення догори ногами, роблячи його таким же, як в очах немовляти.
Подібний погляд можливий, судячи з літератури, у деяких поетів і взагалі
людей, званих геніями [11; 13, с. 46 – 48; 1, с. 3 – 14]. За
твердженнями психологів [6, с. 67 – 89; 14, с. 238 – 249], при такому
перевороті погляду людина змушена знову формувати на основі не зовсім
чітких (деяких) базових елементів (колірних, протогеометричних тощо)
образи й поняття, у яких вбачатиметься їй світ.

Концепції, які пропонувалися на основі такого «оберненого» підходу
(фактично це були набори образів з нечіткими поняттями) спочатку
відкидалися представниками традиційних для відповідного часу поглядів на
історичний процес. Приблизно так само відкидаються так званою «дорослою»
думкою дитячі погляди на світ. Однак потім поступово нові образи ставали
основою історіографічної традиції й витісняли старі. Потім повторювалася
стадія раціоналістичного розвитку нових образів в поняття й концепції.

Очевидна можливість циклічного відтворення подібної схеми в розвитку
розуміння історії є подібна її постійному відтворенню у свідомості
людини. Природно, що наведений вище опис розвитку уявлень про ЗІР є
агрегована ідеальна схема і реальний розвиток зазнавав різних
модифікацій і трансформацій.

Відповідно до викладених припущень спробуємо, не претендуючи на повноту,
окреслити, як виглядав розвиток циклічних концепцій ЗІР, що відбувався,
до речі, у певному протиборстві перш за все з лінійним сприйняттям
історичного процесу.

??s?Історично першим варіантом сприйняття історії було лінійне (уявлення
про лінійність часу), яке відображало найпростішу ідею послідовної
фіксації подій [7; 8]. Таке сприйняття було характерне для давніх
єгиптян і було розвинуте античною історіографією в напрямі
універсалізації (розглядалася історія не тільки свого, але й сусіднього
народів), прагматики і навіть певної критики джерел. Зазначимо відразу,
що для формування в Єгипті ідеї лінійного часу практично не знадобилося
поняття історичного джерела й навіть наявності великої кількості джерел.
Однак поряд з цим антична історіографія внесла в лінійне сприйняття
історії, що стало вже традиційним з давньоєгипетського часу, циклічну
складову частину. Найбільш повно цей циклізм виразив Полібій [3, с. 6 –
21]. Він висловив ідею про кругообіг форм політичного устрою, спираючись
на ідеї Аристотеля щодо шести цих форм. Однак він не тільки обмежив
циклізм в історії сферою політики, але і в ній виявив виняток – римську
державу, у якій кругообіг політичних форм був зупинений початком
«гармонійного поєднання» трьох позитивних форм (монархії, аристократії й
демократії).

Для античної історіографії характерне розширення кругозору на всю
ойкумену, диференціація окремих жанрів історії (передусім виділялися
політична й військова історія), формулювання мети історичного твору
(пошук причин тих чи інших подій, прагматизм), залучення максимальної
кількості доступних джерел і навіть критика джерел з позицій
раціоналізму Однак при всіх цих досягненнях циклізм був лише синкретичне
вплетений у лінійне в цілому сприйняття історіографією того часу
історичного поля.

Християнська історіографія розвинула ідею універсальності історії й
фактично забула циклічні ідеї, як, проте, і багато інших наукових
атрибутів історії.

У XVIII ст. італійський учений Джамбатіста Віко [2], спираючись на
критику античності вченими XVII ст., запропонував перше циклічне
уявлення всіх аспектів всесвітньої історії. Характерно, що запропонована
ним концепція ЗІР здавалася його сучасникам найповнішим анахронізмом.
Архаїчний (архаїзований) характер викладення концепції Дж. Віко, майже
повне нехтування джерелами і, найголовніше, абсолютно незвичайний підхід
до історії, яку традиційно розуміли як лінійну, не сприяли популярності
цієї концепції. Однак усі названі риси свідчать про те, що ця концепція
була результатом повного перевороту в погляді на історію, аналогічного
до погляду крізь лінзи, що перевертають зображення. Так само, як і у
випадку з лінзами, Дж. Віко не будував свою концепцію на абсолютно
чистій основі строкатого історичного полотна – він використав як робочий
апарат осмислення образів історичного полотна ідеї християнської етики й
загальні ідеї про природу людини.

Унаслідок указаних недоліків концепція Дж. Віко залишилася лише
пам`яткою історико-філософської думки, незаслужено забутою на довгі
роки, що так і не набула поширення в історичній науці.

У 1869 р. у Росії була, видана книга М. Я. Данилевського «Росія і
Європа» [5], у якій викладено абсолютно новий для того часу цілісний
погляд на російську й світову історію.

М. Я. Данилевський висловив ідею про те, що всесвітньо-історичний процес
– це процес зародження, розвитку, розквіту й згасання
культурно-історичних типів (КІТів). Він уважав, що «природна система
історії повинна полягати в розрізненні культурно-історичних типів
розвитку як головної основи її розподілу за ступенями розвитку» (давня,
середня тощо історія), «за якими тільки ці типи (а не сукупність
історичних явищ) можуть поділятися» [5, с. 87]. Під «природною системою
історії» М. Я. Данилевський розумів відповідну істині систему
історичного знання. Характерно, що М. Я. Данилевський, так само як і Дж.
Віко, висловив претензію на створення нової «системи» знання (хоча вже
тільки історичного). Очевидно, так і повинні оцінювати свої відкриття
люди, що побачили світ «оберненим». Досить повний огляд концепції М. Я.
Данилевського був викладений нами раніше [9, с. 432 – 453].

У концепції М. Я. Данилевського – першій повній циклічній концепції
всесвітньо-історичного процесу – більшість з визначень є щонайменше
нечітка. М. Я. Данилевський повторює, – підкреслимо, цілком самостійно і
нічого не знаючи про це, – багато «помилок» Дж. Віко – слабка джерельна
база, плутанина й багатозначність понять, якими оперує концепція —
навіть поняття КІТ має кілька значень, які не повністю перетинаються.
Сучасники цілком справедливо критикували його за цю «безпідставність» і
нечіткість понять. Однак М. Я. Данилевський запропонував не поняття у
звичайному (традиційному) значенні слова – у його книзі були описані
образи історичних процесів та історичного розвитку взагалі, які він
побачив при погляді на історичне поле в цілому в абсолютно іншому
ракурсі. Так само, як і Дж. Віко, М. Я. Данилевський – не професійний
історик, а професійний біолог і географ – сприйняв історію в цілому
крізь «лінзи, які обертають», і це примусило його, як випробуваного в
психологів, будувати нову систему образів, що описує строкатість зовсім
незвичного історичного поля. Базовим засобом побудови, осмислення й
подальшого агрегування образів стали вже не нечіткі ідеї про природу
людини зразка XVIII ст. (як у Дж.Віко), а поняття біології XIX ст. про
організм і його властивості.

Серед важливих характеристик концепції М. Я. Данилевського – яскравий
телеологізм і наголос на величезній ролі в ньому Божественного
Провидіння – воно визначає долі народів, історичне поле діяльності КІТів
і кінцеву мету історичного розвитку. Видимо, взагалі цілком новим
концепціям (заснованим на «оберненому погляді») властиві сильні
телеологічні мотиви. Характерно, що Августин Блаженний, створюючи
християнську філософію історії, також апелював до ідеї скінченності
історії, що забезпечувалася богом. Цікаво, що його концепція
всесвітньо-історичного процесу також була досить невизначеною
термінологічне й мало спиралася на джерела. Ймовірно велика роль
телеологізму в таких концепціях пов`язана з усвідомленим або, можливо,
неусвідомленим бажанням автора концепції підкріпити свої описи образів,
об`єктивно «сирі», недосконалі для того, щоб уважати їх поняттями,
чимось істотним, незаперечним, що вже є доведене або загальновідоме.
Крім того, телеологізм об`єктивно може вдало заповнювати прогалини в
історико-філософських побудовах – прогалини понятійної структури легко
заповнюються вказівкою на цілеспрямованість певного процесу.

У XX ст. П. О. Сорокін [15; 12, с. 192 – 194] і Л. М. Гумільов [4]
логічно розвинули концепцію Данилевського, додавши до неї аналіз
величезної кількості джерел і розвинувши її понятійно-концептуальну
базу.

Незважаючи на наявність величезної кількості неординарних цікавих ідей,
запропонованих у роботах П. О. Сорокіна та Л. М. Гумільова, ми вважаємо,
що їх необхідно розмістити серед робіт, які продовжують ту ж традицію
розуміння й погляду на історію, засновану М. Я. Данилевським. П. А.
Сорокін у своїх працях розвинув теоретичну складову концепції
Данилевського, підкріпивши її досягненнями сучасної соціологічної науки.
Концепція Л. М. Гумільова надзвичайно вирізняється з числа циклічних
концепцій як понятійним апаратом, так і основними ідеями та висновками.
Тому її навряд чи можна віднести з повною певністю до якої-небудь течії
у філософії історії. Однак простежується органічний зв`язок між базовими
ідеями М. Я. Данилевського та Л. М. Гумільова. Передусім цей зв`язок
виражений у розподілі історичного процесу на динаміку окремих народів.
Л. Н. Гумільов в «успадкованих» елементах концепції показує значно
глибший аналіз джерел і побудову образів та понять. Такий стан є типовий
для концепцій, що саме продовжують традицію.

Ми навмисно не розглядаємо тут західні циклічні концепції XX ст.,
оскільки це тема для окремого дослідження, однак зазначимо, що так
званий цивілізаційний підхід загалом має риси циклізму «за
Данилевським».

Ми вважаємо, що поява концепції М. Я. Данилевського в розвитку
суспільної свідомості схожа на те, як людська думка, поступово вивчаючи
певний об`єкт та будуючи щодо нього різні правдоподібні припущення,
поступово доростає до якісно нового погляду на об`єкт свого розгляду
(хоча новий погляд і є певною мірою заперечення старих уявлень).

Складається враження, що XX ст. в російській і світовій історіографії
вже вичерпало можливості логічного розвитку такого погляду на історичний
розвиток і склалися умови для нового перевороту в погляді на історичний
шлях людства.

Так ми уявляємо розвиток циклічних концепцій ЗІР з позицій, які були
викладені на початку цієї статті. Ми сподіваємось, що подальший розгляд
з цих позицій розвитку інших типів концепцій ЗІР та всіх концепцій ЗІР у
цілому дасть можливості як знайти нові закономірності в розвитку
історіографічних концепцій, так і, ймовірно, спрогнозувати подальші
шляхи розвитку концепцій ЗІР. Певної користі при цьому можна очікувати
від застосування різноманітних методів формалізації концепцій та
формальних методів їх аналізу [10, с.734 – 737].

Література

Алтухов В. Л. Введение вмногомерный мир // Свободная мысль. – 1993. –
№8.

Вико Дж. Основи новой науки о природе наций: Пер. с итал. – М.;К., 1994.

Полибий. Всеобщая история: В 3 т., 40 кн. / Пер. с греч. Ф. Г. Мищенко.
– СПб., 1994. – Т.1 [Кн. 1-5].

Гумилев Л. Н. Етногенез и біосфера Земли. – Ленинград, 1990.

Данилевский Н. Я. Россия и Европа. – М., 1991.

Зинченко В. П., Вергилес Н. Ю. Формирование зрительного образа. – М.,
1969.

Лосев А. Ф. Античная философия истории. – М., 1977.

Немировский А. И. Рождение Клио: у истоков исторической мисли. –
Воронеж, 1986.

Полевой Н. А. Формализация концепции всемирно-исторического процесса Н.
Я.Данилевского средствами параметрической общей теории систем // Круг
идей: историческая информатика в информационном обществе. Тр. 7-й конф.
Ассоциации «История и компьютер». – М., 2001. – С.432 – 453.

Польовий М. А. Використання універсальної системи моделювання Stratum
2000 при формальному аналізі концептуальної інформації // Актуальні
проблеми політики. – О., 2001. – Вип.12. – С.734 -737.

Психологические исследования творческой деятельности. – М., 1975. – 251
с.

Сорокин П. А. Социологические истории современности. – М., 1992.

Тихомиров О. К. Психология мышления. – 1984.

Ярошевский М. Г. Психология в XX столетии. – М., 1971.

Sorokin P. A. The Pattern of the past: can we determine it? – L., 1949.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020