Реферат на тему:
Діловодчі акти козацьких органів влади як джерело до історії міст
Гетьманщини другої половини XVII–XVIII століть
Найбільшим за кількістю документів зібранням актів діловодства органів
козацької влади є фонд 51 Центрального державного історичного архіву у
м. Києві – “Генеральна Військова Канцелярія”. Цей архівний фонд
нараховує 22584 справи, які охоплюють 1656-1765 рр. Зауважимо, що хоча
найбільш ранні документи фонду датуються серединою XVII ст., друга
половина цього століття і навіть початок наступного репрезентовані
поодинокими актами через втрату їх в наслідок війн і стихійних лих.
Наприклад, є достовірні свідчення про крупні пожежі в
Новгороді-Сіверському, Пирятині, Києві, Чернігові, Переяславі, Глухові,
Гадячі, Полтаві, під час яких згоріли актові книги магістратів і ратуш,
акти діловодства полкових і гетьманської канцелярій [2, С.12]. Війни
також спричиняли знищення архівів. У 1708 р. в Батурині загинули
документи Генеральної Військової Канцелярії. Куди зникли документи за
1709-1721 рр., до цих пір є загадкою. Іноді архіви знищувалися і через
невігластво канцеляристів та міської влади, як то трапилося, наприклад,
з глухівськими архівами в 30-х роках ХІХ ст., роменськими – в 50-х роках
ХІХ ст. [3, С.45] Тобто, документи фонду охоплюють головним чином
останні 45 років вказаних хронологічних рамок. Проте в деяких справах (в
чолобитних, слідчих справах, ревізіях тощо) в якості доказів на права
володіння чи на привілеї додані копії грамот, універсалів, купчих і
інших власницьких актів, датованних більш раннім часом.
Справи даного фонду мають обсяг від двох до тисячі аркушів. Великі за
обсягом справи складаються з самостійних документів (оригіналів і копій)
різного змісту і походження. Сотні актів на власність, універсалів і
грамот в кількох копіях відтворюються в одній і тій же, або в різних
справах. В фонді у розпорошеному вигляді знаходяться також і документи
Генерального Військового Суду. Зауважимо, що в тому ж архіві існує й
окремий фонд 56 – Генеральний Військовий Суд (4002 справи за 1708-1786
рр.). У фонді 51 – це одиничні документи, що торкаються питання
закріпачення селян та козаків, участі їх і міщан в гайдамацькому русі.
За формою документи, зосерджені в фонді 51 (ГВК) можна поділіти на такі
основні групи: а) універсали, подорожні листи, рапорти, промеморії; б)
ревізії, компути, реєстри, відомості; в) позови, розшуки, слідства; г)
доношення, чолобитні, скарги; д) журнали вхідних та вихідних паперів.
За походженням документи можна систематизувати таким чином: а)
канцелярські чернетки відправлених за призначенням оригіналів документів
(універсали, укази, промеморії, подорожні листи, слідства за позовами),
ревізії і компути, проведені призначеними ГВК комісарами; б) папери
вхідні, які надійшли з полкових та сотенних канцелярій (рапорти,
відомості і реєстри, доношення полковників та сотників), на відміну від
документів першої групи завірені не лише підписами, але й печатками
канцелярій, з яких воні були надіслані; в) папери вхідні, які надійщли
до ГВК від приватних осіб (доношення, чолобитні, скарги, позови і
боргові розписки) і які мають тільки підписи (особисті печатки мали лише
представники вищої козацької старшини). В другій і третій групах названі
“доношення”. Причислення документів до тієї або іншої групи визначається
їх найменуванням в самому формулярі. Після адресата і дати складання
документу окремим рядком посередині або правіше писалось: “Доношення”,
“Рапорт”, “Промеморія” і т.д. При цьому “доношення” (рос. – “доношение”,
а не “донесение”) або виходили від посадових осіб козацької чи
міщанської влади (напр. “Доношення” миргородського полковника Гамалії
про стягнення бригадиром Капністом в м. Сорочинці надмірних податків і
побиття “робітних людей” – 1751 р., оп.2, спр.66), або являли собою
чолобитні, написані представником влади від імені міщан чи групи осіб
(напр. “Доношення” глухівських міщан про вимагання у них грошей купцями
для побудови комор у місті – 1700 р., оп.3, спр.1810). Між рапортами і
“доношеннями” існує принципова різниця. Рапорти з нижчої за рангом
установи направлялися у відповідь на запит чи указ ГВК (про ціни на
продукти в місті, про ратушні прибутки і видатки тощо). Доношення ж,
котрі теж направлялися виключно “знизу вверх” в структурі органов влади,
виникали з власної потреби низових установ і частіше всього мали
характер прохання. Наприклад, ніжинський магістрат (1756 р.) доносив, що
прохорський сотник Григорович під час проведення ревізії в Ніжині вписав
до козацького списку магістратських людей. В тому ж році полтавський
магістрат в своєму доношенні скаржився на те, що на міщанській землі за
містом полтавські жителі (різних станів) побудували торгові будки, але
відмовляються вносити до міської казни відповідну плату. У 1759 р.
чернігівський магістрат у доношенні опротестував порядок, за яким
козаки-ремісники повинні були “в цехах только в некотором послушании, а
впротчем должны они состоять под сотнею” [4]. Доношення дуже різні за
змістом, тому важко піддати їх систематизації за цією ознакою. Зауважимо
лише, що часті повтори в міщанських рапортах і доношеннях потреб і
вимог, які вони пробували вирішити через втручання ГВК, свідчать про їх
безрезультативність навіть при реагуванні на них з боку гетьманської
влади.
Взагалі, порядок проходження документів в діловодстві різних інстанцій
обумовлювався особливостями адміністративної ситеми управління на
Гетьманщині в другій половині XVII – середині XVIIІ ст. Так,
“магдебурзькі” міста зносилися з ГВК безпосередньо або через полкову
канцелярію у випадку, коли розпорядження ГВК магістрату поступало через
неї. Тому одні документи, складені в магістратах, адресовані
беспосередньо ГВК, а інші – осідали в полкових канцеляріях, а замість
них в ГВК з полкової канцелярії направлявся рапорт за підписами полкової
старшини (іноді лише полковника і писаря) зі змістом, аналогічним
магістратському документу. Іноді магістрат і полкова канцелярія
направляли до ГВК один, спільний рапорт за підписами магістратських
урядників і полковника. Ратуші рідко направляли свої документи до ГВК
безпосередньо. Як правило, з ратушних міст і містечок через полкові
канцелярії до ГВК находили рапорти чи доношення за підписом сотника
(іноді – сотника і війта). Це пояснюються тим, що в багатьох містах і
містечках ратушні і сотенні канцелярії фактично злилися в одну установу.
За нашими підрахунками, в фонді 51 ЦДІА України зберігається 49 справ, у
яких містяться рапорти і доношення магістратів до ГВК з питань
загальноміських або тих, що відносяться виключно до міщанського стану.
Обсяг цих справ – від 2 до 264 аркушів. Більшість справ (29) невеликі за
обсягом (до 10 аркушів) і складаються з одного документу, що надійшов до
ГВК з магістрату. Всі ці документи являють собою оригінали. Хоча деякі
магістратські рапорти і доношення “обросли” дотичними до їх змісту
документами – копіями універсалів і грамот, матеріалами слідств, тощо.
Всі документи написані російською мовою, як того вимагав царський уряд,
але зі значною долею українізмів (і полонізмів) в окремих словах і
навіть реченнях.
Формуляри документів залежали від їх походження, призначення і змісту.
Якщо документ направлявся канцеляярією установи влади підпорядкованому
органу влади або особі, то його формуляр мав такий вигляд: а) вказівка,
від кого виходить документ (з титулами і без титулів; якщо ГВК чи
гетьман тільки ставили до відома полкові і сотенні канцелярії,
магістрати і ратуші про укази царя, Сенату, Колегії іноземних справ, то
писалось: “По указу … з Генеральної Військової Канцелярії”); б) адресат;
в) причина, що спонукала до появи документу; г) зміст (правового чи
указаного характеру); д) місце і час написання документу і завірчі
надписи та печатки.
Документи, отримані ГВК з полкових і сотенних канцелярій, магістратів і
ратуш, в більшості випадків (виключаючи різні прохання і скарги) є
відповідями на розпорядження ГВК. В формулярах таких документів на
першому місці вказувався адресат, назва которого написана з дотриманням
всіх правил і титулів. Потім детально переказувався зміст отриманого
указу чи розпорядження. Укладачі документу, як правило, суворо
дотримувалися поставлених питань чи завдань. Закінчуються такі документи
вказівкою на місце і час складення документу. Підписи старшини чи
міських урядників завірялися підписами писарів і печатками.
Папери, які надійшли в ГВК від приватних осіб, не мають суворо
регламентованої форми, але спільні головні елементи в них можна
відокремити: а) звернення; б) суть справи; в) прохання; г) запевнення в
поважанні і висловлення надії на справедливе, з точки зору чолобитника,
вирішення питання; д) підпис. Дата могла бути проставлена як на початку,
так і в кінці документу.
За змістом документи фонду 51, які мають пряме відношення до
соціально-економічної історії міст, можна звести до таких груп: а)
правові акти, які регулюють відносини між міщанами і козацькою
старшиною; б) документи, які утримують в собі кількісні і якісні
характеристики населення міст за становою і майновою ознакою; в) акти на
землеволодіння в містах і містечках, а також на право міщан займатися
різними видами промислів (млинарством, винокурінням, тощо); г) акти про
розвиток зовнішньої і внутрішньої торгівлі; д) чолобитні і універсали,
які характеризують розвиток цехового ремесла; е) відомості, слідства та
інші документи про розшуки в містах і містечках Гетьманщини російських
втікачів з пограничних земель.
Оскільки в містах і містечках проживали міщани, козаки, козацька
старшина, духовенство, селяни, а також внаслідок відсутності твердо
встановлених і єдиних для всієї Гетьманщини прав і привілеїв кожного
стану, в середовищі міських жителів відбувалися постійні конфлікти,
частіше всього, в сфері економічній. Вони й породили багато указів і
універсалів гетьманів і ГВК зі спробами врегулювати відносини між
станами чи приватними особами, але не загалом на території гетьманського
регіменту, а в окремих містах, містечках, сотнях і полках. Міщани іноді
переходили в козацький стан, продовжуючи займатися ремеслом, промислами
і торгівлею. Взагалі, багато городових козаків займалися ремеслами,
промислами і торгівлею, тобто, тими видами економіічної діяльності, які
здавна (згідно з магдебурзьким правом) знаходилися у відомстві
магістрату, влади міщанської. Це вело до виникнення суперечок між
магістратами і ратушами, з одного боку, полковими і сотенними
канцеляріями – з іншого. Багато документів породжено конфліктами, які
виникали внаслідок переходів підвідомчих магістратам людей під протекцію
козацької старшини і монастирів.
Стосовно міщанських чолобитних відзначимо одну особливість. Міщани,
враховуючи традиційну їх підтримку в протистоянні з
козацько-старшинською владою з боку царського уряду, спрямовували потік
своїх чолобитних переважно в установи царської влади. Тому нині багато
таких чолобитних зберігається в Центральному Державному архіві Давніх
Актів Росії в Москві (Ф.24 – Малороссийские дела). Але деякі чолобитні
потрапляли і в ГВК. Наприклад, у 1717 р. міщани магістратського міста
Погар скаржилися гетьману І. Скоропадському на сотника Семена
Галицького, которий “многие необиклые и за прежних сотников небывалые
зоставши на том уряде з ратуши себе повимишлял взятки, а именно кождого
року з меской важницы по 130 золотых грошей, ралце (подарунки – Г.Ш.) о
Рождественском и Воскресенском праздниках немалое число витягает, а
бывшие сотники погарские только по 15 золотых брали, под час каждого
походу войскового двое коней, борошно и 100 золотых грошей” [5,
Арк.219-220].
Універсали, укази, постанови (рос.–”определения”) завжди зўявлялися
після отримання чолобитної, зміст якої викладався в документі, що
видавався від імені гетьмана або ГВК. Наприклад: “Пану полковникове
нежинському з старшиною и кождому, кому бы колвек о том ведати
надлежало, сим универсалом нашим ознаймуем, иж Денис Адамович, войт
борзенский з прочими рядниками и мещанами тамошними предложили нам
значную города своего и мешкаючих в оном посполитого стану обывателей
тяжесть и трудность …” [6, Арк.3].
Аналіз актів діловодства адміністративних установ дозволяє побачити в
складних взаємовідносинах різних станів у місті основну лінію
суперечностей: між козацькою старшиною і верхівкою міщанства (переважно,
члени магістрату і купці, що вели закордонну торгівлю), з одного боку,
міщанами, козаками, селянами – з іншого.
Яблуком розбрату в містах і містечках були млинарський і винокурний
промисли. Окрім селян, всі стани доводили своє переважне чи виключне
право займатися цими видами промислв. Зміст чолобитних, універсалів та
інших діловодчих актів, які відображають господарські заняття і майнове
становище населення міст і містечок, свідчить, що в питанні про
володіння і заняття дохідними млинарським і винокурним промислами
зіткнулися традиція (здавна станове право міщан), реальна влада
(користуючись нею, козацька старшина привласнювала собі це право) і
обўєктивна необхідність забезпечення себе засобами для існування
(козаки, за різних обставин втрачаючи землю, займалися ремеслами,
промислами і торгівлею).
міщанських земель монастирями і старшиною. Часто майнові тяжби
продовжувалися десятки років, внаслідок чого справи по чолобитним
тягнулися десятки років і збільшувалися до сотень аркушів. Зауважимо, що
в паперах ГВК майже відсутні акти купівлі-продажу землі, її дарування чи
відібрання за борговими розписками (тільки в позовних справах), бо все
те фіксувалося в магістратських і ратушних актових книгах.
Спроби полковників підпорядкувати своїй козацькій владі всі або деякі
цехи, змусити ремісників виконувати повинності на старшину, а також
взяття нею ремісників під свою протекцію, призводили до появи в ГВК
чолобитних цехових урядників і багатьох гетьманських універсалів, якими
старшині суворо заборонялося утискувати ремісників і обмежувати права
цехів.
Серед документів гетьманської канцелярії збереглися також чорнові і
білові книги ревізій і компутів, різні відомості про жителів міст і
містечок та їх майно. Зауважимо, що в фонді 51 не збереглися складені
одночасно у всіх полках ревізії, компути, відомості. Ревізії і козацькі
компути (від польского: komput – чисельний склад армії, реєстр, список)
на Гетьманщині з 90-х років XVII ст. проводилися часто, але не
регулярно, з інтервалом 1-5 років. Це були переписи, різні за своєю
формою і ступенем інформації про населення і господарство, оскільки мета
їх була різна – воєнна або фіскальна.
Кожна з книг ревізій і компутів має свої особливості, але є в них і
загальні ознаки. Книги обовўязково мають заголовок (якщо титульний аркуш
не втрачено). Напр.: “Полку Прилуцкого сотне Прилуцкой посполитых
ревизия 1729 году учинена”. Далі йде обширна преамбула, що пояснює, коли
і за чиїм розпорядженням проводиться ревізія, для отримання яких
відомостей (полкова канцелярія повідомляла, які практичні дії вона
здійснила на виконання указу про ревізію), вказувалася дата завершення
складання книги (часто вказані лише рік і місяць, а для числа залишений
пропуск).
Ревізькі книги мають дві частини: а) перепис козаків; б) перепис міщан і
посполитих. Першою записувалися (в обох частинах) старшина. Передмістя
описувалися окремо. Підсусідки перераховулися з зазначенням їх
господаря. При перепису міщан за майновим становищем (по різному в
окемих книгах: “можные”, “можногрунтовые”, “среднегрунтовые”,
“малогрунтовые”, “нищетные”, “убогие”) цехові ремісники перераховувалися
окремо. Після ревізії населеного пункту перепищики підводили підсумки
(“Всех мещан можних, убогих, з дворами цеховими, з подсуседками, и
мерочников и подворчан в городе Переяславе числится 540 чел., дворов
362”). Показники ревізії за станами кожного населеного пункту завірялися
підписами значкових товарищив. Перепис населення кожної сотні
завершується підписом сотника. В деяких книгах ревізії кожної сотні і
полку мають зведені таблиці (по населеним пунктам, станам, майновому
становищу), що має особливе значення при втраті якоїсь частини ревізії.
Компути відрізнялися від ревізій в першу чергу тим, що реєстрували
тільки козаків. Це могли бути просто списки козаків або списки з різними
додатковими даними (про майно, участь у походах, стан здоровўя, про
дітей чоловічої статі тощо).
Велику групу становлять документи, що відображають торгівельну
діяльність міщан, козаків, козацької старшини, а також грецьких (членів
Ніжинського грецького братства) і російських купців. Це перш за все
чорнові відпустки подорожних листів, без яких купці не могли
відправитися не лише за кордон, але й на ярмарку у віддалені місця. В
наданих купцям подорожних вказувалися конкретні пункти доставки чи
купівлі товару. В подорожних листах, виданих офіційним особам на проїзд
у визначений пункт призначення, наказувалося давати “з градских и
уездных подвод две с проводником без задержания”.
Науковий інтерес мають подані на запити ГВК рапорти купців про те, де і
яким товаром вони торгують. Їх аналіз показує, що активну закордонну
торгівлю вели деякі магістратські і ратушні урядники. Про це ж свідчать
і купецькі чолобитні в ГВК, котрі за змістом можна звести в дві групи:
а) про грабежі або арешт їх товару в дорозі, частіше всього, в Польщі;
б) про стягнення грошей з дебіторів за взяті під розписки (обліки)
товари. Найважливіша інформація в них – обсяг товарообігу в торгівлі
українських, російських та грецьких купців, а також порядок заключення
торговельних угод між купцями.
Зміст ряду рапортів магістратів і ратуш торкається цін на продукти і
фураж в містах. З середини XVIII ст. ГВК почала постійно збирати
відомості про торгівельни ціни в різних містах Гетьманщини, особливо на
хліб. Це обумовлювалося не тільки необхідностю утримувати свої і царські
війська, але й значним розвитком винокуреного промислу, для якого хліб
був сировиною. Аналіз показує, що ціни були різними в окремих містах,
хоча розходження й невеликі. Простежити коливання цін на хліб (по роках,
сезонах, регіонах, по врожайних і неврожайних періодах) неможливо через
відсутність даних для порівняння. Тільки стосовно Новгорода-Сіверського
є три відомості за 12 років, а стосовно Погару – дві за 8 років.
У 1756 р. ГВК направила в полкові канцелярії розпорядження надіслати
відомості про кількість торгів і ярмарків, які є в кожному місті і
містечку. Так, ніжинська полкова канцелярія 27 травня того ж року
надіслала до ГВК необхідну відомость, зробивши оговорку, що магістрат не
подав їй довідку про торги і ярмарки, як і не предўявив привілеїв (чи
копій) і указів про торгівлю в місті. 28 серпня магістрат направляє
рапорт безпосередньо до ГВК, вказуючи в ньому терміни проведення в місті
торгів (двічі на тиждень) і ярмарків (три на рік) та зауваживши, що всі
привілеї згоріли під час пожежі [7, Арк.482]. Ці рапорти полкових
канцелярій і ніжинського магістрату з зазначенням не тільки термінів
проведення торгів і ярмарків, але й відомостями про товари, якими на них
торгували, найменуванням міст, звідки купці приїжджали на ярмарки, в
свій час послужили основою для грунтовного дослідження Ф.Кітченка про
торги і ярмарки Гетьманщини в середині XVIII ст.[8]
Великий науковий інтерес мають 15 рапортів магістратів і ратуш до ГВК
про міські прибутки і видатки, складені одночасно (1751 р.). Нині всі
вони зберігаються в фонді О.М.Лазаревського Інститут рукопису НБУ ім.
В.І. Вернадського НАН України, у справі “Материалы для истории городских
поселений Малороссии” [9]. Їх цінність заключається не лише в детальному
опису міського господарства і прибутків, визначенні статей видатків з
міської казни, але і в тому, що більшість з них фіксує процес скорочення
міського господарства внаслідок захоплення міських земель, сіножатей та
інших маєтностей приватними особами. Ця група документів має відомості,
які не знайшли відображення в жодних інших документах справи (ревізіях,
слідствах, чолобитних по майнових справах) до рапортів додано копії
грамот і універсалів, що відносяться до міських володінь і міських
фінансів.
Універсальними за змістом історичним джерелом напівофіційного походження
є діаріуші, які вели канцеляристи ГВК. Їх збереглося мало. У фонді 51
ЦДІА України зберігся лише один – “Диаріуш року 1732 отправуючихся писем
и всяких дел в Енеральной Войсковой Канцелярии приключающихся” [10,
Арк.1-297]. Його текст читається важко, іноді зустрічаються нерозбірливі
слова. На відміну від інших діаріушів подібного типу з яскраво вираженою
позицією автора-канцеляриста по відношенню до зафіксованих ним подій,
діаріуш 1732 р. характеризується сухими, короткими протокольними
записами про вихідні папери ГВК. Власне, він мало відрізняється від
“журналів” діловодства ГВК з виключно офіційними записами вхідних і
вихідних документів. Такі журнали за 1727–1728, 1729–1731, 1750 рр. нині
зберігаються у збірці О.М. Лазаревського в ІР НБУ [11, Арк.1-348]. Як
“Діаріуш”, так і журнали дають можливість уточнити дату події, у звўязку
з якою зўявився той чи інший документ, вияснити, яких заходів вживав
гетьманський уряд за скаргами міщан, козаків, селян, які справи
контролював російський уряд тощо.
Збережені акти діловодства ГВК не вичерпуються тими, що знаходяться у
фонді 51 ЦДІАУК. В цьому ж архіві окремі документи ГВК зустрічаються в
кількох інших фондах: “Колекція документів Київського історичного
товариства Археографічної комісії” (Ф.220), “Колекція документів
Київського історичного товариства Нестора-літописця” (Ф.222), колекції
“Серія Б” (Ф.223). У великій кількості є вони у вигляді розрізнених
відділів бібліотек, у фондах музеїв також можна знайти документи, які за
різних обставин потрапили до них з архіву ГВК. Зауважимо, що акти
діловодства ГВК, які в різний час і з різних причин відірвалися від
архіву свого фондоутворювача, були опубліковані, головним чином, в
часописі “Киевская старина” (1882–1907).
Нижчими ланками козацько-старшинської адміністрації були полкові і
сотенні канцелярії, документи яких зберігаються в ЦДІАУК [12]. Акти
діловодства кожної полкової канцелярії складають окремий фонд. Проте
збережених справ у цих фондах мало: мінімум – 15, максимум – 411.
Хронологічні рамки, які охоплюють документи кожного фонду, також не
співпадають, як це видно з наведеної нижче таблиці.
Отже, документи діловодства полкових канцелярій відносяться лише до
XVIII ст. (крім однієй справи Гадяцької полкової канцелярії). У вказаних
хронологічних рамках є роки, за які зберіглися по одному документу, є
такі, що не репрезентовані жодним документом. Загалом, це випадово
уцілілі розрізнені акти, більшість яких припадає на кінець 60-х –
початок 80-х років XVIII ст. Тому інформативні можливості документів,
зібраних у фондах полкових канцелярій, надто обмежені. До деякої міри це
недолік названих фондів компенсується тим, що розрізнені папери полкових
канцелярій осіли в інших фондах. Частина докумнтів потрапила в руки
колекціонерів, деякі – опинялися в складі фамільних архівів. Так,
“Мотижинський архів” роду Сулимів в якійсь час був поповнений офіційними
паперами Переяславської полкової канцелярії (1653–1770 рр.) – всього 32
документи: універсали, купчі акти, рішення ГВК, відомості, грамоти,
скарги, тестаменти, уривки Генерального слідства 1729-1731 рр. [13,
С.115-223.]
Полкова канцелярія Кількість справ Роки
Київська 185 1724-1781
Чернігівська 168 1706-1781
Стародубська 56 1708-1780
Ніжинська 167 1719-1779
Переяславска 151 1731-1781
Полтавська 160 1710-1783
Гадяцька 59 1698-1781
Прилуцька 15 1735-1781
Миргородська 158 1711-1781
Лубенська 411 1711-1781
За видовими ознаками акти діловодства полкових канцелярій являють собою
постанови (“определения”), журнали, ордери, універсали, грамоти, реєстри
і відомості, скарги, купчі акти, тестаменти. За призначенням вони
переважно торкаються справ козаків, старшини і монастирів. За змістом –
це акти на володіння землею, судові тяжби за володіння маєтностями,
справи про захоплення старшиною і монастирями земель і селян, відомості
про кількість і повинності козаків, поставку провіанту тощо. Документів,
які змістовно відносилися до міщан, дуже мало. Найбільш цінні з них –
описи і ревізії полків, які включають відомості про населення містечок,
але такі описи і ревізії в більш повному обсязі збереглися в інших
фондах.
Малоінформативні для дослідження історії міст Гетьманщини також акти
діловодства сотенних канцелярій. В ЦДІАУК зберігаються документи 87
сотенних канцелярій, зосереджені в 90 фондах. Загальна кількість одиниці
зберігання в них – 801 справа. При цьому, в 66 фондах знаходиться всього
від 1 до 5 справ. На інші 24 фонди припадає 670 справ, з них у фонді 115
(Глинська сотенна канцелярія) – 121 справа за 1742-1779 рр., а у фонді
181 (Шептаківська сотенна канцелярія) – 439 справ за 1735-1768 рр.
Загалом же збережені документи сотенних канцелярій охоплюють період від
1704 по 1781 рік, хоча переважна більшість їх відноситься до середини і
другої половини XVIII ст.
В діловодстві сотенних канцелярій зустрічаються лише окремі акти, які
безпосередньо відносяться до історії міст і містечок – власницькі акти
на землю, відомості про промисли і ярмарки, податкові відомості, які
сотенні канцелярії відправляли в полкові канцелярії, а тому їх оригінали
осіли в діловодствах останніх.
Таким чином, навіть короткий аналіз діловодчих актів адміністративних
установ козацької влади на Гетьманщині свідчить про значні інформативні
можливості цього комплексу джерел для дослідження соцільно-економічної
історії міст другої половини XVII – середини XVIII ст.
Література
Источниковедение истории СССР / Под. ред. И.Д. Ковальченко.-,М.-1973.
Швидько А.К. Источники по истории городских поселений Левобережной
Украины в отечественных архивохранилищах (вторая половина XVII- середина
XVIII вв.) – Днепропетровск, 1986.
КС.-1887.-№2.-С.296; Курилов И.А. Роменская старина.-Ромны, 1897.
ЦДІАУК.-Ф.51.Генеральна Військова Канцелярія.-Оп.3.-Спр.13798, 13869,
16031.
ІР НБУ.-Ф.1.Збірка О.М. Лазаревського.-Спр.54541.
ЦДІАУК.-Ф.51.-Оп.3.-Спр.206.
ІР НБУ . -Ф.1.-Спр.54604.
Китченко Ф. О торговле и торговых пунктах в Малороссии за сто лет
назад//Черниговские губернские ведомости.-1852-1853.
ІР НБУ -.Ф.1.-Спр.54484-54662
ЦДІАУК.-Ф.51.-Оп.3.-Спр.19249.
ІР НБУ -.Ф.1.-Спр.53762.- Арк.1-403; Спр. 53763-53968.
ЦДІАУК.-Ф.63, 72, 75, 80, 83, 94, 96, 98, 102, 108 (полкові канцелярії
Лівобережної України).
Мотыжинский архив. Акты Переяславского полка XVII- XVIIІ вв..-Киев,
1890.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
