Реферат на тему:
Д. Яворницький і П. Саладилов
Дмитро Яворницький — відомий український історик, археолог, етнограф,
фольклорист, один із фундаторів Катеринославського історичного музею,
громадський і культурний діяч, згодом академік ВУАН, «енциклопедист
запорозького козацтва» [1].
Петро Саладилов — громадський діяч, полковник Генерального штабу,
високий урядовець Міністерства Внутрішніх Справ, член української
громади й управи заснованого 1898 р. товариства ім. Т. Шевченка,
співзасновник, разом з О. Лотоцьким і П, Стебницьким українського клубу
«Громада» (1906) в Петербурзі, співробітник Головного артилерійського
управління та Технологічного інституту [2].
Поки що виявлено лише листи П. Саладилова до Д. Яворницького, які
зберігаються в особовому фонді останнього у Дніпропетровському
історичному музеї і нараховують 23 листи [3]. Хронологічний діапазон
листів охоплює період з кінця листопада 1890 р. до половини лютого 1908
р., тобто близько 20 років Д. Яворницький і П. Саладилов підтримували
стосунки, що були найбільш міцними протягом 1891 —1892 років, саме коли
Д. Яворницький мешкав у Петербурзі, де також жив та працював П.
Саладилов.
Можливо, перша зустріч і знайомство Д. Яворницького з П. Саладиловим
відбулися десь наприкінці грудня 1884 р.— у січні 1885 р. в помешканні
М. І. Костомарова в Петербурзі. А з половини серпня 1885 р. Д.
Яворницький остаточно переїхав з Харкова до Петербурга [4]. Тут він
одразу поринув у культурно-громадське життя північної столиці.
Д. Яворницький і П. Саладилов належали до найактивніших діячів
української колонії в Петербурзі. Окрім П. Саладилова, Д. Яворницький
найбільш приятелював у Петербурзі з Г. Вашкевичем, К. Білиловським, Д.
Мордовцевим, В. Алексєєвим, П. Стебницьким та ін. Мешкаючи після
середньоазіатського заслання в Москві, Д. Яворницький неодноразово
приїздив до Петербурга, де зустрічався зі своїми давніми приятелями [5,
Од.зб. 144]. Згадував і тужив Д. Яворницький за своїм другом Саладилом і
коли вже мешкав у Катеринославі. В листі від 1.02.1906 р. з
Катеринослава до К. Білиловського Д. Яворницький пише, що нема «тутечки
такого чолов`яги», якому можна було б розкрити свою душу, як ото у
Петербурзі ти, або Саладило» [5, Од.зб 173].
Про теплі міцні стосунки між Д. Яворницьким та П. Саладиловим свідчить
інскрипція листів останнього, що містить такі формули, як-от: «Козаче»,
«Друже мій, козаче», «Любий мій друже», «Батьку-рідненький»,
«Тараканячий кум» [3, Арх. 17473, 17478, 17482, 17483, 17489,]. А сам П.
Саладилов в листах до Д. Яворницького підписувався — «Твій кум Таракан»
[3, Арх. 17482].
Перший лист П. Саладилова до Д. Яворницького був написаний 27 листопада
1890 р. [3, Арх. 17482]
Листи П. Саладилова містять цінну інформацію щодо видання першого тому
книги Д. Яворницького «Історія запорозьких козаків» (СПб., 1892). Д.
Яворницький прохав П. Саладилова «держати третю коректу» цієї книги, але
службові справи не дали можливості П. Саладилову виконати це прохання.
У справах Д. Яворницького, П. Саладилов зустрічався в Петербурзі з
Балашовим, Васютинським, В. Котельниковим, І. Рєпіним, П. Пелехиним та
ін. І. Рєпіна він просив, щоб включив у каталог своєї виставки посилання
на перший том «Історії запорозьких козаків» Д. Яворницького [3,
Арх.17487, 17488]. І Рєпін погодився на це.
Спочатку книгу Д. Яворницького почали друкувати у друкарні Балашова, але
остаточно з ним не вдалося домовитись, і друкування книги продовжили в
друкарні І. М. Скороходова. Саме П. Саладилов вів переговори з І. М.
Скороходовим з цього питання. Досить детально подає П. Саладилов у
своєму листі до Д. Яворницького від 27.07.1891 р. умови щодо видання
цієї книги [3, Арх.17481], гроші на друкування якої Д. Яворницький
позичив у своїх друзів М. Комстадіуса та Л. Попова [3, Арх.17474].
Наклад книги був визначений у 2400 примірників. Матеріальну допомогу
обіцяв Д. Яворницькому через П. Саладилова і В. Котельникова — впливова
особа Міністерства фінансів, чоловік С. Кисель, доньки дружини М.
Костомарова — А. Кисель-Костомарової. П. Саладилов пише про український
вечір у Петербурзі в березні 1892 р. (шевченківський вечір), на якому
він мав розмову з В. Г. Котельниковим стосовно матеріальної допомоги Д.
Яворницькому [3, Арх.17472]. Пізніше Д. Яворницький також звертався до
В. Г. Котельникова за допомогою.
У березні — квітні 1892 р. П. Саладилов зустрічався з Д. Яворницьким у
Царському Селі у М. Комстадіуса. Микола Комстадіус (1864—?) — приятель
Д. Яворницького, військовий, юрист, історик-аматор, згодом генерал,
письменник, член Катеринославської вченої архівної комісії, нащадок
гетьмана Д. Апостола [6, С. 262—264]. М. Комстадіус був останнім
власником маєтку Фаліївка Херсонського пов. Херсонської губ. (нині —
село Садове Херсонської обл.). В цьому маєтку Д. Яворницький провадив
археологічні розкопки, а також досліджував родинний архів Комстадіусів.
Додамо, що під впливом Д. Яворницького М. Комстадіус зібрав цінні
документи про історію свого роду в архівах Швеції(його предки по
батьківській лінії були за походженням шведи) [7, С. 46—49]. Внаслідок
цих археологічних та археографічних досліджень Д. Явор-ницький написав
книгу з історії цього села та його власників [8].
Як свідчать епістолярні джерела, Д. Яворницький підтримував дружні
стосунки з М. Комстадіусом протягом майже 30 років. Д. Яворницький часто
гостював у Фаліївці, в маєтках матері М. Комстадіуса — С. М. Таль та її
брата — генерала О. М. Си-нельникова, де також провадив археологічні
дослідження [9]. Перед від`їздом у Середню Азію Д. Яворницький деякий
час жив у М. Комстадіуса в Царському Селі. А коли опинився на заслан~ ні
в Середній Азії, М. Комстадіус зберігав у себе книги та найбільш цінні
речі Дмитра Івановича. Саме М. Комстадіусу висловлював Д. Яворницький
подяку за допомогу у виданні першого тому «Історії запорізьких козаків»
[10, С.12].
Лист П. Саладилова від 17 квітня 1892 р. свідчить про те, що він також
добре знав М. Комстадіуса. [3, Арх.17483]
V
?????????p?дина Єфремових, яким він рекомендував Д. Яворницького [3,
Арх. 17486].
Стосунки між Д. Яворницьким і П. Саладиловим значно міцніють навесні
1894 р. В архіві Д. Яворницького зберігається фотографія П. М.
Саладилова з дарчим написом 1894 р.: «Дорогому моєму другу и щирому
козаку Д. И. Зварницкому» [3, Арх.17491]. Вони починають звертатись один
до одного на «ти». П. Саладилов доклав значних зусиль щодо «визволення»
Д. Яворницького із заслання. Стосовно цього П. Саладилов радився з П. П.
Пелехиним (1842—1917) – хірургом, професором Військово-Медичної академії
в Петербурзі (1877—1889), громадським діячем, меценатом. У справі Д.
Яворницького П. П. Пелехин покладав усі надії на Москву, радив Д.
Яворницькому залишитися в Москві, захищати там дисертацію і шукати
роботу.
П. Саладилов пропонував Д. Яворницькому вибрати який-не-будь учбовий
заклад у Москві, і тоді він (П. Саладилов) почне клопотатися навколо
влаштування Дмитра Івановича [3, Арх. 17487]. Коли Д. Яворницький мешкав
у Москві, П. Саладилов допомагав йому влаштуватися викладачем у
Строгановському училищі (1898 р.) [3, Арх. 17471], в комерційному
училищі Штюрмера (1900 р.) [3, Арх. 17479]. Лист П. Саладилова від
26.03.1900 р. свідчить, що між ним і Д. Яворницьким точилися розмови про
повернення останнього до Петербурга [3, Арх. 17477].
У жовтні 1901 р. в листуванні Д. Яворницького і П. Саладилова
обговорювалося питання стосовно влаштування Д. Яворницького в Одеському
університеті [3, Арх.17476].
Листи П. Саладилова до Д. Яворницького віддзеркалюють також діяльність
петербурзького Товариства ім. Т. Шевченка, членом управи якого був П.
Саладилов. У 1903 р. Д. Яворницький,, як член цього товариства,
пожертвував йому 100 карбованців. Це були досить великі гроші, бо
довічний внесок складав 50 карбованців. Д. Яворницький не тільки брав
участь у діяльності петербурзького Товариства ім. Т. Шевченка і
матеріально його підтримував, але й багато зробив щодо збирання
пожертвувань на це Товариство серед широкого громадського загалу. З
приводу цього він вів розмови з впливовою особою графом І. В. Канкриним,
дійсним статським радником, маршалком Олександрівського пов.
Катеринославської губ. (1886—1905).
У 1902 р. П. Саладилов мав розмову в Петербурзькій Академії Наук,
зокрема з академіком Ф. Є. Коршем (1843—1915), стосовно видання
лексичного матеріалу, що його зібрав Д. Яворницький [3, Арх. 19342].
У листах до Д. Яворницького П. Саладилов дав оцінку художніх творів
Дмитра Івановича, радив йому скоротити дещо з етнографічного матеріалу,
щоб вчений не заважав повістяреві, бо, як вважав П. Саладилов, для
останнього найважливішим є «добратися до живої душі окремої людини, а не
записувати те, що накопичив цілий народ». І хоча в листі не вказано
назву повісті, на наш погляд, мова йдеться про твір Д. Яворницького «За
чужий гріх», окремі розділи якого автор читав своїм петербурзьким друзям
— П. Саладилову, К. Білиловському, Г. Вашкевичу та ін., і, як писав П.
Саладилов, «я тобі дякую, і Вашкевич дякує, і багато дехто подякує за ці
твої малюнки, за твій сердечний, ідеалістичний погляд на людей, за те,
що ти ні з кого не глузуєш, за те, що є тебе не мідні п`ятаки, а живі
люди, кожний зі своїм особливим складом, зі своїми думками; за твою,
нарешті чудову мову» [3, Арх.17480].
Після остаточного переїзду Д. Яворницького з Москви до Катеринослава,
стосунки його з П. Саладиловим деякою мірою послабшали. До цього треба
ще додати значне службове навантаження П. Саладилова, який часто
перебував у відрядженнях. В епістолярній спадщині Д. Яворницького
зберігається лист П. Саладилова від 16 березня з Саратова, де він
виконував різні службові справи. В цьому ж листі він повідомляв про
петербурзьких земляків, які з головою поринули у політичне життя. Саме
тоді П. Саладилов брав участь у виданні українського перекладу Євангелія
Морачевського [3, Арх. 17480].
Останній лист П. Саладилова до Д. Яворницького, написаний 6 лютого 1908
р., містить скарги на життя, заклопотаність службовими справами, намір
подати у відставку.
Резюмуючи, зазначимо, що листи П. Саладилова до Д. Яворницького
містятьзначнуінформаціющодожиттятатворчості -обох діячів українського
культурно-громадського руху кінця XIX — початку XX ст., а також є цінним
джерелом з історії української колонії в Петербурзі.
Інформаційна віддача листування Д. Яворницького та П. Саладилова значно
підвищиться, якщо вдасться виявити другу складову цього епістолярного
комплексу а -саме — листи Д. Яворницького до П. Саладилова.
Література
Про Д.І. Яворницького див.: Шубравська М. М. Д. І.Яворницький: Життя,
фольклористично-етнографична діяльність.— К., 1972.— 253 с.
Див.: Енциклопедія Українознавства / Гол. ред. проф. В. Кубійович.—
Париж —Нью-Йорк, 1973.—Т. 7.—С. 2693; Абросимова С.В., Ковальський М. П.
Яворницький в Петербурзі // Проблеми історіографії та джерелознавства
історії запорозького козацтва: Матеріали наукових читань Д. І..
Яворницького.—Запоріжжя, 1993.—С. 9—10.
Див.: Дніпропетровський історичний музей (ДІМ).Ф.10.— Арх.17469—17491.
ЦНБ АН України.—ВР.—Ф. III.—№ 6942.
Інститут літератури АН України.— ВР.—Ф. 73.
Эварницкий Д. И. По следам запорожцев.—. СПб, 1898.
Див.: Абросимова С.В. Книга Д.. І. Яворницького «Історія села
Фаліївки-Садової // Вчений-подвижник: Життєвий шлях та літературна
спадщина відомого на Придніпров`ї археолога, історіографа, краєзнавця,
та етнографа Д. І. Яворницького.— Дніпропетровськ, І991
Эварницкий Д. И. История села Фалеевки-Садовой Херсонской губернии
уезда.— СПб.,1892.
Див.: Эварницкий Д. И. Раскопки курганов в Херсонской губ., Херсонского
и Александровского уездов (в имении А.Н. Синельникова,
Михайлове-Апостолове и хуторе О.В.Волковой) // Труды XI Археологического
сьезда в Киеве. — М.,1901. — Т. 1, – С.718—735, і окрема відбитка;
Він.же. Раскопки в Александрийском и Херсонском уездах // Труды XI
археологического съезда в Киеве. — М., 1902 – Т. 2.
Див. Передмова автора до першого видання: Яворницький Д. І. історія
запорізьких козаків.— Львів, 1990.— Т. І.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
