UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75838
останнє поновлення: 2016-12-03
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПолеміка, навколо гетьманського руху в еміграційній пресі (30-ті рр. XX ст.) (реферат)
АвторPetya
РозділІсторія України, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1904
Скачало183
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Полеміка, навколо гетьманського руху в еміграційній пресі (30-ті рр. XX

ст.)

 

 

Рівень розробленості історії гетьманського руху 20-40-х рр. XX ст. у

вітчизняній історіографії навряд чи можна назвати задовольняючим сучасні

запити української історичної науки. У більш вигідному становищі в цьому

плані знаходиться постать В`ячеслава Липинського, життєдіяльності та

інтелектуальній спадщині якого вже присвячена значна кількість праць

[1]. У вивченні історії самого руху гетьманців-державників також є певні

напрацювання, які представлені дослідженнями як діаспорних вчених -

М.Королишина, Я.Пеленського, Л.Бея [2], так і вітчизняних істориків

-О.Терещенка, Т.Осташко, Т.Ралдугіної, Т.Сидорчук та інших [3]. Слід

відмітити, що в цілому наявній історіографічній традиції притаманне

позитивне ставлення до П.Скоропадського і його прихильників у еміграції.

До найбільш популярних сюжетів відноситься вивчення постатей гетьмана,

його спадкоємця гетьманича Данила, О.Назарука, ідеологічної платформи та

організаційного розвитку гетьманського руху. Поставлена нами проблема

взаємин групи Скоропадського з іншими напрямками української політичної

діаспори в світлі їхньої полеміки на сторінках еміграційної преси поки

що не знаходила адекватного відображення на дослідницькому рівні. А це

значно ускладнює розуміння історії українських емігрантських кіл і,

зокрема, гетьманського руху у міжвоєнну добу.

 

Як відомо, одним із наслідків бурхливих подій 1917-1921 рр. в Україні

стала потужна і масова хвиля еміграції учасників української революції

до країн Європи та Північної Америки. Від попередніх значних переселень

ця хвиля відрізнялася не тільки кількісними, але й, у першу чергу,

якісними ознаками. Мається на увазі високий рівень політичної свідомості

та відповідна активна діяльність емігрантів, їх освіченість та

інтелектуальність, організованість і рішуче прагнення продовжувати

боротьбу за українську справу навіть на чужині. Тому вже через кілька

років такі діаспорні осередки, як Варшава, Прага, Берлін, Париж та інші

стають центрами політичного і культурного життя українців. Виникають

численні наукові установи, навчальні заклади, друковані органи,

культурні товариства тощо.

 

Одночасно відбувався жвавий процес політичної організації емігрантських

кіл разом з розмежуванням їх на окремі, доволі відмінні між собою

партії, групи та напрямки. Всі ті протиріччя та ідеологічні розбіжності,

що не дозволили українським політичним силам свого часу об`єднатися

заради збереження тільки-но здобутої державності, перекочували на нові,

тепер уже чужинні терени, перекреслюючи будь-які сподівання на загальний

політичний компроміс. Серед провідних напрямків і груп, які відігравали

найбільш помітну роль в житті української еміграції, можемо назвати

принаймні три: українські націоналісти, республіканські демократи та

монархічний гетьманський рух. Всі вони мали на початок 30-х рр.

ідеологічно та інституційно оформлений вигляд, виборюючи право стати

об`єднуючим осередком для українського емігрантського загалу.

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ