Реферат на тему:
Сповідна книга Старокодацької запорозької хрестової наміснії 1766 року
як джерело до вивчення історії поселень вольностей військових
Крім того, метричні та сповідні книги є важливим джерелом для
дослідження історичної антропонімії, а особливо, генеалогії, оскільки
містять у собі найповнішу концентрацію особових назв. В них ці особові
назв представлено найбільш всебічно і рельєфно. Серед сповідних книг
ЦДІАК України у фонді 127 – Київська духовна консисторія – зберігається
одна книга Старокодацької запорозької хрестової наміснії за 1766 р. [1].
З одного боку такий факт є одночасно і закономірним, і випадковим.
Закономірним тому, що запорозькі церкви у певних питаннях, зокрема,
таких як призначення священиків, будівництво і ремонт храмів, внутрішня
організація релігійної життя парафії залежали не лише від Війська
Запорозького, але й від київського митрополита і Київської духовної
консисторії, через що в діяльності цієї духовної установи відкладалися
справи з багатьох питань церковного житі Запорожжя. Випадковим – тому,
що згідно з існуючим у ті часи порядком, після ліквідації у 1775 р. Січі
і включення території Вольностей Військових нової
адміністративно-територіальної одиниці всі справи, що відклалися
діяльності Київської консисторії і стосувалися Запорожжя, було передано
новостворені установи Новоросії, а з часом вони опинилися
Катеринославській духовній консисторії. Саме тому В.Біднову вдалося
віднайти в архіві цієї установи і в 1908 р. опублікувати низку справ,
які було сформовано в діяльності Київської консисторії, що стосуються
церков на Запорожжі [2]. Випадково ще й тому, що через недбалість
консисторські) чиновників, частина запорозьких документів залишилася у
Києві, серед них і згадана нами сповідна книга.
Сповідні книги, або як їх ще називали – сповідні розписи, відомості, І
Запорожжі й реєстри – це документи церковного обліку населення, що
велися при кожній парафіяльній церкві для запису в них за встановленою
формою парафіян, які були у сповіді та прийняли причастя. Введено їх
було в Росії 1697 р., підтверджено 1718 р. для контролю надходження
зборів до казни розкольників та осіб, Що не сповідувалися; у 1722 році
цей захід поширено на все населення[3].Саме з цього часу з`явилися такі
книги й у церквах Гетьманської України, про що свідчить наявність
розписів у фонді 12 Київська духовна консисторія, оп. 1015. Указом
Сенату від 16 квітня 17 року [4] наказувалося парафіяльним священикам
„сочинить прихожанам своим всякого чина мужеска и женска пола, от
престарелых и средовечных, сущего младенца, именные по чинам и домам,
верные, с показаним комуждо лет от рождения их, росписи, и на тех
росписях, кто из оных прихожан во дни святые четыредесятницы*
исповедывались и святых тайн приобщались” [5]. До указу додано форму,
згідно з якою належало складати розписи, і саме такою є форма сповідної
книги Старокодацької наміснії 1766 року.
Коли такі книги з явилися в запорозьких церквах, сказати важко через
брак відповідних джерел. Очевидно, що крім сповідних розписів в церквах
складалися також метричні книги для запису народжень (хрещень), шлюбів
та смертей парафіян. Можна припустити також, що і в самій Січовій церкві
велися метричні книги про смерть козаків. Так, у 1770 році в Кіш з-під
Очакова було надіслано реєстр запорожців, вбитих під час боїв для
вписування у списки і відправлення по них панахиди [6]. Можливо, що в
Січовій церкві складалися книги осіб, що прийняли православ`я, тобто
похрещених.
Згідно з указом від 16 квітня 1737 року до сповідних книг вписувалися
лише особи, що постійно проживали в поселенні й належали до відповідних
парафій. Особи, що тимчасово перебували на території парафії,
сповідавшись і причастившись, одержували від священика посвідчення для
вписання у сповідні відомості за постійним місцем проживання. Часом
складання розписів був Великий піст. Писали у двох примірниках: один –
залишався у церкві, другий – надсилався у відповідне духовне правління
(протопопію чи наміснію), де зосереджувалися розписи всіх
підпорядкованих парафій і на підставі їхніх даних складалася зведена у
числах відомість (екстракт), тобто узагальнені дані на підставі
конкретного матеріалу. Зібрані матеріали брошурувалися у книгу і
відсилалися в консисторію до 1 жовтня поточного року.
Старокодацьку запорозьку хрестову наміснію було створено не пізніше
вересня 1761 року, бо ще на початку місяця (2 вересня) питанням побудови
нової церкви в с. Бригадирівці (воно ж і Данилівка) займалося Духовне
правління Полтавської протопопії, якому досі підпорядковувалися храми
поселень у Вольностях Військових, приписаних 1744 року до Полтавського
полку, а вже грамотою київського митрополита Арсенія Могилянського від
13 вересня 1761 р. старокодацькому наміснику Стефану Андреєву
повідомлялося про дозвіл на спорудження храму [7]. Відомо, що упродовж
50-х років XVIII ст. Запорожжя боролося за підпорядкування собі
поселень, осаджених на землях Вольностей Військових, які згодом увійшли
до складу Старокодацької наміснії [8]. Це було здійснено в 1761 р.
Зокрема, згідно з ордером гетьмана К.Розумовського від 20 жовтня 1761 р.
містечко Стара Самара було передано Війську Запорозькому [9].
Наміснія одночасно перебувала у підпорядкуванні Київської митрополії
Війська Запорозького. Намісницьке духовне правління очолювали намісники,
яких обирало за погодженням з Кошем духовенство наміснії з числа
священиків (ієреїв), з наступним затвердженням київським митрополитом.
До штату духовного правління наміснії входили писарі і писці. Першим
намісником, як бачимо, був Стефан Андреєв, ієрей Новокодацької
Миколаївської церкви, а не Григорій Порохня, як це твердить І.Лиман.
Згідні з документами, Стефан Андреєв обіймав цю посаду також і в
1762-1767 роках Григорія Івановича Порохню, ієрея Свято-Троїцької церкви
містечка Самарчик (з 1756 р.), затверджено на цій посаді в серпні 1767
р. [10] Центром наміснії був спочатку Новий Кодак, а з 1767 р. –
Самарчик. Очевидно, що місці перебування намісницького правління
залежало від місця служіння та проживання намісника [11].
До Старокодацької наміснії входили парафії дев`ятьох поселень: чотирьох
містечок – Новий Кодак (церква Святого Миколая), Старий Кодак (цсрква
Святого Михайла), Стара Самара (церква Покрови Пресвятої Богородиці),
Самарчик (церква Живоначальної Трійці) та п`ятьох сіл – Кам`янка (церква
Преображення Господня), Данилівка (церква Покрови Пресвятої Богородиці),
Курилівка (церква Великомученика Георгія), Кам`янське (церква Різдва
Пресвятої Богородиці) і Романкове (церква Успіння Пресвятої Богородиці).
Саме сповідні розписи цих церков входять до книги.
Сповідна книга Старокодацької наміснії має 174 аркуші, папі пошкоджено
вологою, відреставрована у 1968 р. Особливо постраждала нижи частина
справи, через що майже втрачено засвідчувальні поаркушні скріпи І
нижньому полі, проте основний текст зберігся відносно добре, за виняткої
перших трьох аркушів, де втрачено від двох до п`яти рядків тексту.
Розпиі написано розбірливим почерком, тести таблиць вміщено в рамку.
Розписі складаються з заголовку, таблиці, зведених даних,
засвідчувального напису підписів священиків церкви і, часом, дияконів,
які також поаркушно скріплювали розпис. У заголовку зазначалися вид
документа (п`ять з них названо „реєстрами”, цей термін характерний для
діловодства Запорозької військової канцелярії), назва наміснії (інколи
відсутня), містечка чи села, церкви, прізвища священиків і зміст
розпису: „Роспись містечка Старой Самарі ц[е]ркви Покрова Пресвятія
Б[огороди]цы священиков Стефана Василіева Ластовицкого да Иоана Іванова
Гамалії обрітающихся при оной церкви в приході нижеявлених людей со
обьявленіем против коегождо іменны, о битиї їх в св[я]тую
четирідесятницю у исповіди і св[я]тих таин причастия, і кто ж
ісповідался токмо, не причастился, і кто ж ни исповідался 1766 году”
[12].
?????????^?поувечівали и из города Самарі прочь повигонили, а жиля их
забралі и перевезли с оной Старой Самарі, містечка, в их заропожския
міста, і в едни три дні разорили оной Старой Самарі всіх жителей доми,
которие жители розбрились в безвістние міста” [13]. Церкву не зачепили і
служба там продовжувалася, як видно з розпису 1766 року [14].
У Другій – третій графах („Число людей”) зазначалися номери осіб
чоловічої та жіночої статі, причому кожна графа мала самостійну
нумерацію. Як правило, чоловіків було більше ніж жінок, за винятком села
Данилівки, де пеоеважали жінки (на 18 осіб), проте різниця була
невеликою, найбільшою вона була в містечку Самарчику – 84 чоловіки та
Новому Кодаку — 38, в інших поселеннях в межах 10 — 23 чоловіків. Разом
у наміснії мешкало 4089 чоловіків і 3913 жінок.
У четверту графу вписувалися назви станів, а в полі таблиці – імена та
прізвища (тільки для глави сім`ї) парафіян. Населення Старокодацької
наміснії поділялося на три стани: духовенство („Духовніе и их
домашніе”), у 46 дворах проживало 288 осіб – 167 чоловіків і 121 жінка);
козаки („Военніе и их домашніе”), у 269 дворах проживало 2465 осіб –
1234 чоловіків і 1231 жінка; посполиті („Посполитіе и их домашніе”), у
402 дворах проживало 5107 осіб – 2610 чоловіків і 2497 жінок; наймитів
(„Служителів”), які проживали у дворах представників усіх трьох станів,
їх було 142 особи – 78 чоловіків і 64 жінки. Жителі семи поселень
поділялися на три стани. Тільки у Старій Самарі проживали представники
лише духовного, а у Курилівці – духовного і козацького станів, тобто не
було посполитих, які у Старокодацькій наміснії переважали; не мали
наймитів жителі села Данилівка.
Відповідно до текстової частини у кожному з дворів проживало кілька
сімей; оскільки споріднення між ними майже не зазначено і господарі
таких сімей мали відмінні (прізвиська) прізвища, можна вважати, що
мешкала кожна сім`я в окремій хаті, що було характерним для даного часу.
Таких сімей у дворах було від двох до восьми, проте у дворах священиків,
а часто і в козацьких значилося по одній сім`ї. Серед козацьких
переважали двори, в яких проживало дві – три сім`ї, проте достатньо було
й таких, де було по чотири – сім сімей; серед посполитських у більшості
дворів значилося по три – чотири сім`ї, але багато й по п`ять – вісім
сімей. В середньому на двір припадало три – чотири сім`ї, що можна
підтвердити й таким прикладом: у 1762 році в містечку Самарчику
налічувалося 1000 хат [15], за розписом самарчицької парафії, 1766 році
в ній було 255 дворів [16], тобто на двір припадало близько 4 хат
(сімей)
До реєстрів у межах дворів сім`ї записувалися з нового рядка. Якщо сім`я
була повною, то прізвище найчастіше вказувалося один раз для всіх її
членів при іменах глав, для їхніх дружин і дітей – тільки ім`я. У разі
смерті одного з подружжя, для того, хто лишився живим, зазначалося
вдівство, дружина-вдова також очолювала список сім`ї. За нею переважно
зберігалося прізвище чоловіка – “вдова Ірина Сугачка, вдова Мотрона
Шпичиха” тощо, проте часом зазначалося тільки ім`я. Дітей, що
сповідувалися і причащалися в наміснії, проживало 4805 осіб, а таких,
тільки причащали, тобто яким не виповнилося 7 років, було 1476 осіб,
разом 6281 особа. Тобто громада була досить молодою, дорослого населенні
нараховувалося 1721 особа. Крім власних дітей, до складу сім`ї входили
малолітні та неодружені племінники, брати і сестри, а також самітні
матері та інші родичі (дядько, тітка тощо). На відміну від інших джерел,
в сповідних розписах імена подавалися у повній церковній формі: Іоанн
(рідко Іван), Іяков (рідко Яків), Феодор тощо.
У п`ятій і шостій графах („Літ от рожденія”) окремо для чоловіків („Муж.
пол.”) і жінок („Жен. пол.”) вказувалася кількість років, у деяких
розписах зокрема с. Курилівки, для немовлят — кількість місяців для
кожного члена сім`ї. У розписах переважають особи у віці до 50 років.
Зокрема, серед 1262 жителів містечка Новий Кодак осіб у віці від 51 до
60 років було 46. від 61 до 70 – 16, у віці понад 70 років – 2 особи,
понад 80 і 90 років – відповідно 2 і 1особа. Цікаво, що у селі Данилівці
зареєстровано багато осіб, вік яких закінчувався двійкою, зокрема
82-річних записано 15 осіб, 92-річних – 6 і навіть 102-річних – 5.
Тобто, вивчаючи віковий цензнаселення Старокодацької наміснії треба
поставитися до цих даних з обережністю.
У сьомій та восьмій графах („Показаніе дійства”) відмічалося: „Кто были
у исповеді и с[вя]того причастія” та „Которіе у исповеді не были”. При
цьому в полі графи писалося „били”, або „не били”, чи ставився прочерк.
Кожний парафіяльний розпис закінчувався підсумковою відомістю, в які
жителі поселень поділялися на стани („духовних”, „воєнних”,
„посполитих”, „служителей”), у свою чергу кожна група поділялася на осіб
„Мужеска пола”: „Женска пола” і далі у числових виразниках зазначалась
кількість тих, хто сповідувався і причащався, та тих, хто тільки
причащався, по кожній групі населення, та, врешті, загальна кількість
тих, хто був у сповіді та прийняв причастя і тих, хто не причащався.
Завершувалися розписи написами (заключеніями) про те, що всі включені до
них особи „подлинно ісповедались і св[я]тих тайн причастились” та ніякої
„утайки і прикритія” не було. Засвідчувалися документи підписами
священиків, яких у кожній церкві було кілька. У кінці книги вміщено
загальну відомість про населення всієї наміснії за формою, подібною до
попередньої.
Згідно з даними цих відомостей в Старокодацькій запорозькій наміснії
нараховувалося 717 дворів в яких проживало 8002 особи, чоловіків – 4088,
жінок – 3914, з них дітей від 7 років – 4805: чоловічої статі – 2501 і
жіночої – 2304, дітей до 7 років – 1476: чоловічої статі – 710, жіночої
– 766; події старокодацької громади за становою ознакою див. у таблиці.
Отже, з поданого вище матеріалу видно, що сповідні розписи є важливим
джерелом при вивченні історії України, зокрема, регіональної. Для
оптимального використання його необхідно розроблення певної методики їх
дослідження, залучення інших джерел для визначення достовірності і
повноти поданої в них інформації тощо.
*Тобто, Великого посту.
** Записи непослідовні, козацькі двори вписано за номерами: 9-14 і
74-79; укнизі втрачено записи про козаків за № 14-25. ЦЦІАК України,
ф.127, оп.1017,спр.9, арк.2-3, 14.
*** В оригіналі помилка, вказано 115. ЦДІАК України, ф.127,
оп.1017,арк.45.
Бібліографічні посилання:
ЦДІАКУкраїни.-Ф.127.-Оп.1017.-Спр.9.
Беднов В. Материалы для истории церковного устройства на Запорожье
(изархива Екатеринославской духовной консистории) // Летопись
Екатеринославской ученой архивной комиссии. -Екатеринослав. 1908.
-Вып.ІV. — С.31-129.
Богословская энциклопедия. – СПБ,1904. – Т.5. – С. 1119; Генеалогическая
информация в государственных архивах России. – М., 1904. – С. 172.
Полное собрание законов Российской империи. – СПБ, 1830. – Т.10. –
№7226. – С.114-123.
Там само.-С. 115.
ЦД1АК України. – Ф.229. – Оп.1. – Спр.З. – Арк.15. Архів Коша Нової
Запорызької Січі: Корпус документів. – К., 1998. – Т.1. – С. 141-142.
7.БедновВ.Материалыдляистории…-С.37-44.
Архів Коша… -Т.З.-С. 23-394
ЦДІАК України.-Ф.51.-Оп.З.-Спр.11368.-Арк.93, 95, 198,200.
ЦДІАК України. – Ф.229. – Оп.1. – Спр.112. – Арк.17-18, 23-24, 27; Лиман
Ігор. Церковний устрій Запорозьких Вольностей (1734-1775). – Запоріжжя,
1998. – С.71; Кузик Т., Хмарський В. Документи з історії запорозького
козацтва в зібранні рукописів Одеського товариства історії і
старожитностей // Український археографічний щорічник. – Київ, Нью-Йорк,
2004. – Вип.8-9. – С. 613, 618,
Лиман I.I.- Церковний устрій… – С.71; ЦДІАК України. – Ф.127. –
Оп.1017. – Спр.9. -Арк.1; Ф.229. – Оп. 1. – Спр. 112. – Арк.52 зв.
12.ЦДІАК України. – Ф.127. – Оп.1017. – Спр.9. – Арк.46.
ЦДІАК України. – Ф.51. -Оп.З. -Спр.13796. -Арк.100а. Автор огляду
вдячний Тетяні Кузик за повідомлення цієї інформації.
14.ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп. 1017. – Спр.9. – Арк.89-90.
15.Архів Коша… – Т.З. – С.774; ЦДІАК України. – Ф.51. – Оп.З. –
Спр.13769. – Арк.122.
16.ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп.1017. – Спр.9. – Арк.89.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
