UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75834
останнє поновлення: 2016-11-29
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваВідомість про залінійні поселення від 17 січня 1762 р. як джерело до історії Старосамарської сотні Полтавського полку (реферат)
АвторPetya
РозділІсторія України, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2098
Скачало222
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Відомість про залінійні поселення від 17 січня 1762 р. як джерело до

історії Старосамарської сотні Полтавського полку

 

 

Українська лінія - система російських укріплень, споруджених вздовжрічок

Оріль, Берестова, Берека (до її впадіння в Сіверський Донець) упродовж

30-х - 60-х рр. XVIII ст. - не була межею будь-яких

адміністративно-територіальних утворень. Але і для запорожців, і

длянаселення Гетьманщини вона була кордоном "ментальної географії" – там

закінчувалася "Русь" або "города" [1, 654, 695; 2, 213, 243, 609, 634;

6, 99]. На південь від лінії, за уявленням пересічного полтавського

жителя, лежало"царство розбійників"[6, 1]. Для влади Гетьманщини

залінійні землі були "порожніми" [10, 162]. В Генеральній військовій

канцелярії вважали, що між Гетьманською Україною та Запорожжям ніколи не

було кордону: останнє нібито ніколи не було суб `єктом договірних

відносин, завжди "состояло вединой дирекции гетманской" і не мало права

на власні земельні володіння[12, 9-13]. У південних сотнях Полтавського

полку північною межеюзапорозьких "дач" вважали російсько-турецький

кордон 1714 р. [2, 200], який пролягав у міжріччі Орелі та Самари [4].

Натомість в Коші не мали чіткого уявлення, що саме обмежовувало

Військові Вольності на півночі — кордон 1714 р. [1, 309; 2, 577] чи р.

Оріль [1, 90, 160, 162]. У будь-якому разі р. Самара, на якій було

розташовано містечко, здавна належала до володінь січовиків.

 

У викладі Старосамарського сотенного правління історія Старої Самари

постає дискретною: вона обривалася "згоном людей" з Новобогородицького

містечка і знову розпочиналася тільки в 1737 р. [9, 8 і зв.]. У 1737 (за

іншими даними - у 1738) році фельдмаршал Б.-Х.Мініх дав дозвіл

козацькому отаману Барану "с обивателями" поселитися поблизу

Старосамарського ретраншементу [8,44; 9, 8 ізв.], збудованого в 1736

р.на місці Новобогородицької фортеці, зруйнованої за умовами Прутського

договору (1711). Б.-Х. Мініх розпорядився спеціально відвести для

поселення місце "под пушечною обороною" [8, 44]. Але, за даними

Д.Яворницького, на той час там вже проживало населення, яке почало

прибувати з Гетьманщини, Запорожжя, Правобережної України, починаючи з

1731 р. [8, 44]. Це підтверджують й інші джерела. Так, на допиті в 1750

р. гайдамака Мартин Щербиненко (Моторя) засвідчив: "Леть ему от роду

восемнадцять, родилея онь полку Полтавського (тут вказано

підпорядкування містечка на час допиту Мартина Щербини, а не його

народження - Т.К.) в местечку Самаре" [15, 134]. "Нове" поселення

потрапило під владу Київської губернської канцелярії [9, 8 і зв,], але

вже в 1738 р. Яків Козельський просив Полтавську полкову канцелярію

призначити його сотником "на Самар" [21, 47].

 

Поширення юрисдикції Полтавського полку на залінійні та, частково

задніпровські поселення відбулося на початку 40-х рр. XVIII ст. Указом

Сенату від 8 березня 1743 р. Мишурин Ріг було приписано до

Переволочнянської, а Бригадирівку і Ревунівку - до Орлицької сотень

Полтавського полку. В Старій Самарі указ передбачав створення окремої

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ