.

Іов (Потьомкін), архієпископ Катеринославський, Херсонський і Таврійський, як організатор духовної освіти (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1657
Скачать документ

Реферат на тему:

Іов (Потьомкін), архієпископ Катеринославський, Херсонський і
Таврійський, як організатор духовної освіти

Історіографію питання не можна охарактеризувати як представницьку. Як
правило, у роботах, присвячених освітнім закладам або православній
церкві регіону, якщо і міститься згадка про заходи Іова (Потьомкіна)
щодо регулювання діяльності освітніх установ, то це обмежується
одним-двома реченнями. Виключень небагато. Серед них – публікація
В.Біднова, у якій поміщено кілька документів з історії Катеринославської
духовної семінарії часів перебування на південноукраїнській кафедрі
архієпископа Іова [1], робота К.Королькова, який навів ряд фактів, які
стосуються семінарії того ж періоду [2], книга Ю.Скалозуба, яка,
щоправда, значною мірою складається з цитат, взятих із друкованих праць
попередніх дослідників [3].

Іову (Потьомкіну) довелося виконувати функції адміністратора,
зобов’язаного тримати під контролем духовні заклади освіти, у досить не
простий для останніх час, який характеризувався, з одного боку,
проблемами, пов’язаними із традиційними хворобами освітньої системи,
переважно – з браком коштів на її розвиток чи хоча б виживання, а з
іншого – поширенням нових віянь. Адже ще в 1807 р. іменним указом був
створений Комітет з вдосконалення духовних училищ. Наступного року він
подав імператору проект реформування системи духовної освіти. На чолі
відповідних освітніх закладів стала Комісія духовних училищ,
підпорядкована Синоду. Мав діяти ланцюг “парафіяльне училище – повітове
училище – семінарія – академія” [4]. Але мережа закладів духовної освіти
розширювалась повільно. Лише у вересні 1816 р. до відома Комісії
духовних училищ було доведено, що імператор висловив бажання розпочати
перетворення і в третьому, після Санкт-Петербурзького і Московського,
окрузі – Київському [5], до якого входила і Катеринославська єпархія. З
цього моменту і до кінця архієпископства Іова (Потьомкіна) у
південноукраїнському регіоні з’явилось тільки декілька духовних училищ.
Причому створювались саме заклади двох нижніх ланок системи. Духовних
академій у регіоні влаштовувати і не планувалось. Катеринославська
семінарія залишалась єдиною представницею другої ланки. У 1817 р. почали
діяти повітове та парафіяльне училище у тому ж Катеринославі –
адміністративному центрі єпархії [6]. 1-го вересня наступного року
відкрились Херсонські училища [7]. У 1820 р. почали функціонувати
Єлисаветградські духовні училища [8].

Активність Іова була зосереджена на кількох напрямках – забезпечення
фінансування, підтримання у належному стані будівель, кадрове
забезпечення освітніх установ, регулювання наповнення їх учнями,
вирішення питань звільнення останніх тощо.

Як вже зазначалось, питання фінансування закладів духовної освіти стояло
досить гостро. Попереднику Іова, архієпископу Платону, з великими
складностями вдалося виклопотати 10 тис. крб. на підтримку старих
будівель Катеринославської семінарії, пропозиції ж стосовно зведення
нових приміщень задоволені не були. Іов, прибувши до Катеринослава,
намагався отримати дозвіл на будівельні роботи, втім, час для такої
ініціативи було вибрано невдало – імперія відчувала брак коштів через
війну із Наполеоном. Тому архієпископу довелося мати чимало клопоту
навіть з використанням грошей, які вже були виділені. Той ремонт, який
вдалося зробити, суттєво не виправив жалюгідний стан старих приміщень.
Лише в 1819 р. було задоволене клопотання Іова перед академічним
правлінням про дозвіл на використання решток грошей, які виділялись на
утримання, на зведення будинку для вихованців Катеринославської
семінарії. Наступного року будівництво було завершене. Хоча у зв’язку з
трансформацією Катеринославської семінарії і виділенням з її складу
нижніх класів у вигляді парафіяльного та повітового училищ останні
потребували окремих приміщень, справа затягнулась на кілька років, і
лише в 1823 р. для цих цілей було придбано будинок Жмелева [9].

За роки перебування Іова (Потьомкіна) в Катеринославі були збільшені
розміри жалування викладацького складу семінарії. У цьому можна
переконатись, порівнюючи жалування, яке виплачувалось у 1812 р. із тим,
яке видавалось згідно із новими штатами, запровадженими для
Катеринославської єпархії в 1817 р. [10]. Втім, і суми, які стали
отримувати викладачі після 1817 р., не були достатніми. Через це було
складено клопотання до Комісії духовних училищ про призначення вчителям
квартирних грошей. Клопотання було задоволене. Втім, у 1820 р. разом із
рішенням про незначне збільшення жалування, Петербургом було наказано
скасувати виплату квартирних грошей. Матеріальний стан більшості
викладачів (ми не ведемо мову про ректора) залишався важким.

Ще гіршим був стан вихованців духовних навчальних закладів. І
архієпископ Іов, і семінарське правління шукали способи для його
покращення, але вони були обмежені в своїх можливостях. Одним із джерел
фінансування були пожертви парафіян. У зв’язку із реформою духовної
школи єпархіальна влада внесла зміни в свою політику щодо використання
цього джерела, хоча відмовлятись від нього не збиралась. 5 серпня 1818
року Іов віддав наказ Катеринославській духовній консисторії : “Оскільки
тутешня семінарія отримала нині нове заснування, то влаштовані по
церквах для семінарських вихованців карнавки скасувати, а замість них
запровадити такі ж на користь імператорського людинолюбного
товариства…; семінарському правлінню дати знати, що якщо воно знайде
за необхідне влаштувати де карнавки для повітових і парафіяльних училищ,
куди з них гроші направляти, то із своєю думкою представляти для
розгляду і затвердження до нас” [11].

Недостатнє фінансування стало однією з причин того, що духовна школа на
Катеринославщині мала проблеми із кадровим забезпеченням і контингентом
учнів. У 1813 р. Іов був змушений відмовити адміралу Язикову в проханні
про виділення одного з викладачів Катеринославської семінарії для
зайняття вакансії в Чорноморському штурманському училищі. Архієпископ
пояснював, що в семінарії немає ні зайвих вчителів, ні здібних для
викладання риторики та логіки студентів [12]. Ситуація залишалась
складною і в наступні роки: не витримуючи брак грошей вчителі залишали
семінарію. Чи не єдині, хто не відчував такої скрути на собі, були
ректори. Останні суміщали кілька посад, крім того, їхнє жалування значно
перевищувало платню інших викладачів. В проханні на ім’я Іова про
звільнення ректор І.Башинський серед причин свого рішення нічого не
писав про матеріальні негаразди. Архієпископ, задовольняючи прохання,
призначив йому допомогу [13]. Призначений пізніше Іовом і затверджений
Комісією духовних училищ на ректорську посаду архімандрит Никифор
взагалі відносився до доволі заможних людей і навіть сам пожертвував 1
тис. крб. з тим, аби на відсотки з них утримувався один з бідних учнів
семінарії [14].

Іову доводилось мати справу з батьками учнів, які прагнули забрати своїх
синів із семінарії. Головною причиною називався той самий брак коштів.
Втім далеко не всі такі прохання задовольнялись архієпископом [15].
Особливу твердість у цьому питанні Іов проявляв у перші роки свого
перебування в Катеринославі. Разом з тим, архієпископ не мав на меті
тримати в семінарії осіб, не здібних до навчання. Розрахунок був
простий: в єпархії відчувався брак церковнослужителів, і виправити
ситуацію могло заповнення причетницьких вакансій звільненими нездібними
учнями [16].

У зв’язку із відкриттям Херсонських повітового і парафіяльного та
Катеринодарського парафіяльного училищ у 1818 р. архієпископ наказав
скласти відомість учнів Катеринославської семінарії, які мали бути
переведені до нових навчальних закладів. Крім того, за вимогою
семінарського правління священно- та церковнослужителям було наказано до
1 вересня направити в училища дітей, які перебували при батьках і
досягли 8 років [17].

?????????!?Втім, вже наступного року, 25 червня, Іов був змушений
переглянути існуючий порядок: архієпископ зазначав, що наближався термін
для висилки священно- та церковнослужительських дітей у духовні повітові
та парафіяльні училища, а з досвіду попередніх наборів відомо, що багато
з дітей, які привозились батьками і родичами виявлялись не тільки до
вступу до училища нездатними через малолітство, але навіть такими, які
не могли ні читати ні писати, через що і повертались назад, а деякі хоча
і поступали до училища, але без всякого успіху, “як до єдиного для себе
виснаження через далеку відстань училища від квартир їхніх, а особливо в
зимовий і непогожий час, так і до марного обтяження батьків їхніх в
утриманні їх, і спостерігаючи навіть неприємні з тими малолітніми дітьми
їхніми випадки, не менше ж того і до клопоту самих училищ і бурси, в
яких і розміщувати новоприбулих ніде”. Оскільки ж проектом Статуту
духовних училищ не заборонялося утримувати таких малолітніх дітей в
будинках батьків для навчання і приготування у вище училище, Іов наказав
оголосити всім священно- та церковнослужителям, якщо вони побажають
дітей своїх від 7-ми до 10-ти років мати при собі, то це їм дозволити і
до представлення їх в училища не примушувати, але всіх таких священно-
та церковнослужителів зобов’язати підписками, аби вони турбувались про
навчання своїх дітей під власним їхнім наглядом читанню, співу, писанню
і початкам арифметики, так, щоб у десять років хлопчаки могли вступити
безпосередньо в повітове училище, “під загрозою, що якщо ці діти їхні
при випробуванні виявляться нездібними, то не лише стягнено буде з них
на користь бурси половинне учня на рік утримання, але і піддадуть себе
особливому штрафу, тим більше, що через цей дозвіл позбавляються вони
чималих турбот і витрат при привозі і утриманні дітей їхніх” [18]. Цим
же указом духовні правління і благочинні були зобов’язані щорічно
випробувати знання таких дітей, і іменні відомості про результати
випробувань направляти до 1 вересня як правлінню Катеринославської
семінарії, так і консисторії. Стосовно ж тих дітей, які на момент
підписання указу вже досягли 10-ти річного віку, архієпископ
розпорядився направляти їх до училища, не приймаючи будь-яких
відмовлянь.

Не зважаючи на благі наміри, розпорядження Іова бажаних результатів у
сфері підвищення рівня освіти не принесло. Про це свідчать ті самі
щорічні “Списки, зроблені священно-та церковнослужительським дітям, чиї
батьки зобов’язались підписками вивчити їх при домах їхніх, починаючи з
7-ми до 10-ти років, читанню, співу, письму і першим початкам
арифметики” [19]. Зокрема, із списку, складеного в 1820 р. 1-ї частини
благочинним священиком Олександром Михайловим, випливає, що серед 10-ти
річних дітей священно- та церковнослужителів цієї частини ніхто не знав
арифметики, лише деякі вміли співати, але всі вивчили часослов. Рівень
знань молодших, 8-ми і 9-ти річних дітей 1-ї частини благочиння мало чим
відрізнявся від знань 10-ти річних осіб. Згідно із списком, складеним в
тому ж році благочинним 3-ї частини протоієреєм Леонтієм Белгольським,
діти, які досягли десяти років, не вивчились ні співу, ні початкам
арифметики. Крім того, деякі з них читали “нетвердо” чи “погано”, або ж
взагалі не володіли цією наукою. Наступного року Леонтій Белголоський
подав ще один звіт про результати іспитів. Ці результати були майже
тотожні минулорічним. Жоден з десятирічних дітей не знав ні співу, ні
арифметики; іншими науками більшість хлопців також оволоділа в
недостатньому обсязі і недостатньо твердо. Із списку 8-ми та 9-ти річних
дітей цієї частини благочиння випливає, що майже всі вони вивчили буквар
київського друку та часослов (або ж його частину), але інших предметів
не знали. Зауважимо, що благочинні були зобов’язані вказувати причину, з
якої діти не оволоділи необхідними знаннями. Втім, називалась ця
причина, як правило, батьками дитини, а, отже, судити про її
об’єктивність важко. Фактично, список наведених причин не відрізнявся
різноманіттям, і включав одне з наступних пояснень: “через хворобу”,
“через крайню тупість”, “за відсутністю здібного вчителя”. Іноді такі
пояснення комбінувались. В кількох випадках, коли мова йшла про синів
померлих духовних осіб, благочинний пояснював неосвіченість дитини “не
піклуванням матері”.

Не виправдання сподівань на те, що, перебуваючи при батьках до десяти
років, діти зможуть вивчити необхідні предмети, стало однією з причин
перегляду архієрейського рішення від 25 червня 1819 р. Ще однією
причиною стало те, що, як випливало з формулярних відомостей, при
батьках залишались навіть сини, які досягли 12 і 13 років. 2 червня 1822
р. за рішенням архієпископа Іова консисторією був підписаний указ,
згідно з яким дев’ятирічні священно- та церковнослужительські сини були
зобов’язані до 1 вересня з’явитись у Катеринославське, Єлисаветградське,
Херсонське або Ростовське училище. Ті ж особи, які через своє зубожіння
або хворобу дитини не могли віддати останню на навчання, зобов’язувались
представляти сина особисто для розгляду єпархіального архієрея [20].

Отже, характер рішень Іова (Потьомкіна) стосовно вихованців семінарій і
училищ значною мірою диктувався необхідністю вирішення досить складного
завдання: з одного боку, низький рівень освіти священно- та
церковнослужителів вимагав розвитку системи установ духовної освіти із
залученням до навчання якомога більшої кількості осіб, які планували
служити при парафії; з іншого боку, в період, що розглядається, в
регіоні відчувався брак церковнослужителів, що ставало на перешкоді
задоволенню духовних потреб населення. Самі священно- та
церковнослужителі в багатьох випадках віддавали перевагу якомога
скорішому початку служіння своїх дітей при церкві, що позбавляло батьків
необхідності протягом років оплачувати їхнє навчання. Все це стало
основною причиною, з якої велика кількість осіб так і не завершила
повного курсу навчання, а отже, не отримала навіть тих знань та вмінь,
прищеплення яких передбачалось недосконалою програмою цих закладів
освіти.

Перспектива подальшого вивчення проблеми полягає в створенні
комплексного дослідження з історії православної церкви на півдні України
в останній чверті XVIII – середині ХІХ ст.

Література

Беднов В.А. Документы, относящиеся к истории Екатеринославской духовной
семинарии. Выпуск І (до 1813 года). – Екатеринослав: типография
Губернскаго земства, 1912. – С. 81 – 86.

Корольков К. Столетний юбилей Катеринослава. 9-го Мая 1787 г. – 1887 г.
– Катеринослав: тип. Н.Я. Павловскаго, 1887. – С. 73 –75, 94 – 97.

Скалозуб Ю.Г. Історія Катеринославської єпархії. 1775-1917 роки. –
Дніпропетровськ: Січ, 2001. – С. 64 – 78.

Полное Собрание законов Российской империи. – СПб., 1830. – Собр. I. –
Т. ХХХ. – С. 368 – 395.

Титлинов Б.В. Духовная школа в России в ХІХ столетии.-Вып. І (Время
Комиссии духовных училищ). К столетию духовно-учебной реформы 1808-го
года.-Вильна: тип. “Русский Почин”, 1908. – С. 91.

Ляликов Ф. Исторический и статистический взгляд на успехи умственнаго
образования в Новороссийском крае // Записки Одесского общества Истории
и Древностей.-Т. ІІ.-Отд. І.-Одесса: Гор. типография, 1848.-С. 337.

Карвовский М. Краткая история Херсонскаго духовнаго училища. По поводу
столетняго юбилея 1818-1918 гг.-Херсон: тип. Губернскаго Правления,
1918. – С. 1.

Полницкий А. Историческая записка об открытии Елисаветградских духовных
училищ // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям.-1889.-№
20.-С.597-616.

Корольков К. Столетний юбилей… – С. 73 – 74.

Беднов В.А. Документы… – С. 82 – 83; Корольков К. Столетний юбилей…
– С. 94 – 95.

Державний архів Херсонської області (ДАХО). – Ф. 207. – Оп. 1. – Спр.
1289. – Арк. 1.

Беднов В.А. Документы… – С. 85 – 86.

Там сам. – С. 83 – 85.

Корольков К. Столетний юбилей… – С. 107.

ДАХО. – Ф. 207. – Оп. 1. – Спр. 1053, 1054.

Там само. – Спр. 1166. – Арк. 1 – 1 зв.

Там само. – Спр. 1288. – Арк. 1.

Там само. – Спр. 1316. – Арк. 1 – 1 зв.

Там само. – Спр. 1363. – Арк. 23, 24, 53 – 56; Спр. 1396, 1397.

Там само. – Спр. 1426. – Арк. 1 – 1 зв.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020