UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 12

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваРайонування українського народного мистецтва (ХVIII - ХХ ст.) (реферат)
АвторPetya
РозділІсторія України, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2160
Скачало192
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Районування українського народного мистецтва (ХVIII - ХХ ст.)

 

 

Труднощі у визначенні загальноприйнятого районування мають об`єктивний і

суб`єктивний характер. До перших належать:

 

— нестабільність меж регіонів (навіть у рамках зазначеного періоду) як

наслідок зміни державних й адміністративних кордонів, міжрегіональних і

трансрегіональних міграцій населення, що змінювало характер народного

мистецтва на окремих територіях, сприяло переміщуванню периферійних зон

регіонів, утворенню складної топографічної конфігурації (включаючи

„мереживну" й „острівну") ареалів певних явищ народної культури;

 

— часте неспівпадання між собою ареалів мовних діалектів, споріднених

етнокультурних явищ (за матеріалами житла, костюму, художніх ремесел

тощо), конфесійної приналежності, адміністративних і державних кордонів,

унаслідок чого підрегіон (або територія етнографічної групи, наприклад,

Гуцульщина) зберігає цілісність за одними ознаками й різниться за

іншими, входячи одночасно до кількох історико-культурних регіонів (у

даному разі — до Буковини, Галицького Прикарпаття, Закарпаття);

 

— перервність у часі (з інтервалом у кілька століть) формування головних

історико-етнографічних регіонів України: Київщини, Волині, Галичини,

Закарпаття, Поділля, Переяславщини, Чериігово-Сіверщини (середньовіччя);

Слобожанщини (ХVІІ-ХVШ ст.); Катеринославщини, Таврії, Херсонщини

(ХVШ-ХІХ ст.); Бессарабії, Кубані, Криму (ХІХ-ХХ ст.)*;

 

— деградація (з різних причин) регіонів у підрегіони внаслідок утрати

колишнього адміністративного статусу, зміни населення, поступового

нівелювання колишніх специфічних особливостей або

 

* Йдеться не про автохтонні групи, а про витворення після масової

колонізації в означені періоди специфічного етнокультурного обличчя цих

регіонів.

 

трансформування їх у інші (наприклад, Брацлавщина, Буджак, Запоріжжя,

Переяславщина, Холмщина). Серед труднощів суб`єктивного характеру:

 

— змішування авторами публікацій понять, які не належать до одного

логічного ряду, мають різну природу або перебувають на різному рівні

понятійної ієрархії (наприклад, оперування природно-етнографічними

поняттями „Полісся", „Степовий Південь" на одному рівні з

історико-етнографічними поняттями „Волинь", „Київщина", „Чернігівщина",

„Слобожанщина", „Таврія"); перераховування в одному ряду регіонів

(„Буковина", „Галицьке Прикарпаття", „Закарпаття" тощо) і підрегіонів

або територій етнографічних груп („Бойківщина", „Гуцульщина",

„Лемківщина" та ін.);

 

— наявність широкого і вузького розуміння певних понять

(„Наддніпрянщина", „Наддністрянщина", „Подніпров`я", „Прикарпаття"), які

не співпадають у різному мовному чи хронологічному контексті.

 

Усі ці труднощі зумовлюють інколи значні розбіжності у визначенні меж

історико-етнографічних регіонів України. При всьому тому основи

сучасного історико-етнографічного поділу сягають племінної доби. Землі

полян стали головним субстратом Київського князівства, сіверян —

Чернігівського, Новгород-Сіверського та Переяславського. Територія

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ